.

Необхідність взаємодії при виявленні і розслідуванні податкових злочинів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
282 3567
Скачать документ

Реферат на тему:

Необхідність взаємодії при виявленні і розслідуванні податкових злочинів

У зв’язку з економічними перетвореннями в Україні з’явилася гостра
потреба у вирішенні ряду питань, які постали перед податковою службою
України. Перш за все – це виявлення і розкриття злочинів, пов’язаних із
ухиленням від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів.
Відповідно до статті 67 Конституції України усі громадяни в державі
зобов’язані сплачувати податки і збори у порядку і розмірах,
встановлених законом. Зокрема, за ухилення від сплати податків, зборів і
інших обов’язкових платежів юридичними і фізичними особами у великих і
особливо великих розмірах, передбачено кримінальну відповідальність, що
закріплено ст. 212 Кримінального кодексу України – і це не випадково.

На сьогодні існують дестабілізуючі чинники, аналіз яких дозволяє
виділити принципові проблеми, що торкаються економічної безпеки України
як складової частини концепції забезпечення національної безпеки
держави.

Вирішення цих проблем потребує визначення конкретних дій на
законодавчому рівні та використання правоохоронними органами всього
арсеналу повноважень, наданих їм законодавством [1, с. 7]. Виконання
цієї роботи покладено на оперативні, спеціальні підрозділи
правоохоронних органів, і у перше чергу, податкову міліцію України [2,
с. 84]. Крім того, відповідну роботу з виявлення злочинів у сфері
оподаткування проводять: державна служба боротьби з економічною
злочинністю, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою
злочинністю МВС України, СБУ тощо.

Успішне вирішення завдань, покладених законом на органи податкової
служби (зокрема, на податкову міліцію), практично неможливе без їх
ділового співробітництва та обміну інформацією з ОВС, СБУ, митною
службою, прокуратурою, їх підрозділами і контролюючими органами.

Необхідність взаємодії діяльності правоохоронних органів обумовлена
наявністю у них спільних завдань з захисту економічних інтересів
держави. Кожний з цих органів у межах своєї компетенції відповідними
засобами і методами здійснює збір необхідної інформації про криміногенну
обстановку в економіці, проводить її аналіз, відповідним чином реагує на
виявлені правопорушення.

Злочини у сфері оподаткування, що спричиняють значні збитки державі,
нерідко пов’язані зі здійсненням інших посягань на економічні інтереси
держави. Виявлення і документування ухилень юридичних і фізичних осіб
від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, фактів
корупції потребують не тільки активності і професіоналізму працівників
податкової міліції, але й сприяння інших правоохоронних, державних і
контролюючих органів.

Об’єднання зусиль усіх правоохоронних органів у боротьбі зі злочинами у
сфері оподаткування дозволє сконцентрувати їх сили, засоби, технічні
можливості, охопити пошуковою роботою більшу кількість об’єктів, краще
скористатися можливостями кожного з них для виявлення злочинів.

Така взаємодія правоохоронних і контролюючих органів, на наш думку,
викликана не тільки необхідністю розкриття злочинів. Вона важлива для
встановлення і викриття осіб, які вчинили ці злочини, а також покладення
обов’язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду.

Спільні зусилля слідчих і багатьох державних органів зазвичай і бувають
спрямовані на забезпечення відшкодування заподіяної злочинними діяннями
майнового збитку, виявлення й усунення обставин, що сприяють вчиненню
злочинів, їх попередження [3, с. 136].

Тому в сучасних умовах ефективність діяльності слідчого за виявлення,
розкриття, розслідування й попередження злочинів у сфері оподаткування
не може бути забезпечена лише взаємодією з оперативно-розшуковими
органами внутрішніх справ, СБУ, прокуратурою, митною службою,
громадськістю. Потреба у взаємодії між правоохоронними, державними та
контролюючими органами обумовлена потребами практики у боротьбі зі
злочинністю у сфері оподаткування.

Сьогодні гостро постала необхідність удосконалення “взаємодії” між усіма
правоохоронними та контролюючими органами. Робота в цьому напрямі
повинна розглядатися як одне з пріоритетних завдань державних органів у
даний час і на перспективу [3, с. 136].

Про актуальність взаємодії всіх правоохоронних і контролюючих органів
свідчать численні публікації криміналістів у науковій літературі.
Криміналістика вивчає “взаємодію” в тісному зв’язку з своїм предметом
дослідження – під кутом зору закономірностей слідоутворення (у широкому
розумінні), виявлення, фіксації, дослідження слідів злочинця,
використання їх у процесі доказування у кримінальних справах. Завдання
криміналістики у цьому випадку полягає у тому, щоб показати, як
необхідно будувати взаємодію правоохоронних органів для того, щоб
забезпечити найбільш повне і ефективне виявлення і використання слідів
злочинця у процесі доказування [4, с. 225].

Термін “взаємодія” в Кримінально-процесуальному кодексі відсутній, але
він існує (застосовується) в інших законах України “Про
оперативно-розшукову діяльність”

(ст. 4 п. 7, ст. 7) [5], “Про організаційно-правову основу боротьби з
організованою злочинністю” (розділ 5) [6].

Термін і саме поняття “взаємодія” відрізняються від таких близьких за
значенням понять, як “взаємозв’язок”, “узгоджені дії”, “координація”,
“сприяння”, “виконання доручень і вказівок”, “надання допомоги” та інші,
зміст яких роз’яснюється у відповідних правових нормах, або які
витікають із їх змісту.

У криміналістичній літературі існують різні визначення терміна
“взаємодія”. Наприклад, у підручнику “Криміналістика”, що вийшов під
редакцією Т.А. Сєдовой, А.А. Ексархопуло в 2001 році, під взаємодією
розуміється об’єднання зусиль слідчого з іншими правоохоронними органами
для узгоджених дій і досягнення загальної мети розкриття і розслідування
злочинів, яке здійснюється у формах, передбачених законом, відомчими
правовими актами або вироблених (напрацьованих) практикою [7, с. 443]. У
курсі криміналістики під редакцією В.Є. Корноухова, який вийшов у 2000
році, під “взаємодією” розуміють узгоджену за метою, місцем і часом
діяльність як слідчого, так і органів дізнання, які забезпечують
ефективну розстановку сил, комплексне використання методів і засобів”
[8, с. 677].

Не можна не погодитися із думкою І.Ф. Герасимова, Л.Я. Дряпкіна, Е.П.
Іщенко, які стверджують, що взаємодія – це взаємозв’язок органів і
посадових осіб, які забезпечують правильне співвідношення повноважень,
методів і засобів, притаманних кожному із учасників взаємодії [9, с.
662]. І.Ф. Пантелєєв і Н.А. Селіванова під взаємодією розуміють спільну
діяльність слідчого, оперативно-розшукових органів,
експертно-криміналістичних підрозділів, з розробки і здійснення заходів
щодо комплексного використання процесуальних, оперативно-розшукових і
техніко-криміналістичних засобів з метою успішного розкриття злочинів,
викриття винних, вияву обставин, що сприяють вчиненню злочинів і
прийняттю заходів щодо їх попередження [10, с. 83].

На думку Т.В. Авер’янової та Р.С. Бєлкіна, під взаємодією слід вважати
однакове (разове) або досить тривале (тривале за часом) об’єднання
зусиль, засобів і методів для досягнення завдань виявлення, швидкого і
повного розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного
застосування закону для того, щоб кожний, хто здійснив злочин, був
притягнений до справедливого покарання і не один невинний не був
притягнутий до кримінальної відповідальності і засудження [11, с. 11].

Узагальнюючи ці поняття, можна сказати, що взаємодія – це узгоджена
(взаємозацікавлена) діяльність правоохоронних, контролюючих і інших
державних органів, направлена на досягнення загальної мети, із
правильним співвідношенням повноважень, методів і засобів, передбачених
законом (відомчими нормативними актами) для виявлення і розкриття
злочинів.

Основу різних видів взаємодії складає обов’язкова участь відповідних
органів (серед них один із основних – взаємодія слідчого і
оперативно-розшукових органів) у розкритті злочинів у сфері
оподаткування з використанням для цього необхідної, специфічної для
учасників взаємодії інформації. Слід зазначити, що йдеться не тільки про
обмін доказової, оперативно-розшукової і іншої службової інформації,
передбачених відповідними нормативними актами. Говориться також про
реалізацію цієї інформації у спільних діях, обговорення отриманої
інформації і використання її в плануванні наступних дій, направлених на
розкриття та розслідування злочину.

У процесі взаємодії сторони обов’язково повинні дотримуватися ряду
основних положень (принципів), основними з яких вважають:

– єдине керівництво спільними діями;

– самостійність у виборі засобів і методів своєї роботи в системі цих
дій;

– принципи дотримання законності [7, с. 445];

– чітке розмежування їх компетенції і посадових обов’язків [7, с. 445];

– знання всіма учасниками взаємодії можливості кожної із сторін [12, с.
71].

Але, разом з тим, ці принципи, на нашу думку, не є вичерпними і їх
доцільно доповнити такими, як:

– плановість і безперервність взаємодії;

– принцип безпосередності взаємодії.

Органи, які взаємодіють між собою, в окремих напрямах своєї діяльності
мають спільні завдання щодо виявлення, попередження злочинних посягань у
сфері оподаткування, захисту економічних інтересів держави, повинні
дотримуватися таких умов:

– забезпечення контролю за дотриманням законності податкового
законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю внесення
у відповідні бюджети податків, зборів тощо;

– виявлення, розслідування і розкриття злочинів у сфері оподаткування;

– притягнення до відповідальності осіб, які скоїли злочини у сфері
оподаткування;

– збереження повного (часткового) відшкодування матеріальної шкоди,
завданої злочином;

– розшук осіб, які скоїли злочини у сфері оподаткування, і які
переховуються від слідства і суду;

– профілактика злочинів у сфері оподаткування;

– виявлення і присікання фактів корупції в податкових та інших органах.

У практичній діяльності важливим є те, в якій формі відбувається
взаємодія. В юридичній літературі не існує єдиного підходу вчених щодо
самої думки форми взаємодії. Як правило, більшість авторів поділяють їх
на процесуальні і організаційні форми взаємодії. Так, Ю.А. Кукушкін
зазначає, що “необхідно розрізняти взаємодію процесуальну і
організаційну. Перша регламентована законом, друга – відомчими
нормативними актами” [13, с. 47]. Про доцільність такого розмежування
висловився і А.А. Чувільов [14, с. 38]. Подібний розподіл має
пізнавальну і практичну цінність, дозволяє правильно визначити значення
результатів взаємодії.

Поняття форм взаємодії нерідко змішується з поняттям його способів [15,
с. 5]. Так, І.М. Гуткін визначає форми взаємодії як способи
співробітництва, що забезпечують узгоджений характер діяльності,
конкретні способи зв’язку між слідчим, органом дізнання, нав’язуючи
серед форм взаємодії “взаємну інформацію взаємодіючих суб’єктів”.
Поняття форми значно ширше поняття способу. Форма – це спосіб
організації чого-небудь, тип упорядкування [16, 575]. Форма взаємодії як
спосіб організації включає в себе комплекс способів і прийомів
взаємодії, систему зв’язків і правовідносин, суб’єктів, які взаємодіють
[15, 6]. На нашу думку, слід заперечити, що форма – це не спосіб, форма
– це характеристика прояву і напряму ( процесуальна, не процесуальна,
замкнена, широка тощо), а спосіб – це реалізація взаємодії.

Центральною фігурою у процесуальних формах взаємодії є слідчий, але
процесуальна форма, безумовно, не виключає самостійної взаємодії
оперативних працівників, органу дізнання, але вони, на нашу думку,
носять непроцесуальний (організаційний) характер.

У системі суб’єктів попередження, виявлення і розслідування злочинів у
сфері оподаткування органи державної податкової служби (податкова
міліція) займають особливе місце. Попередження злочинів є “своєрідною
“прохідною” функцією цих органів, їх служб, підрозділів і
співробітників, які здійснюють у рамках своєї компетенції загальну та
індивідуальну профілактику, попередження задуманих і підготовлених
злочинів та їх присікання” [17, с. 178].

Усі ці служби (підрозділи) взаємопов’язані, що визначає необхідність
узгодження їх діяльності за допомогою внутрішньої взаємодії. Таким
чином, об’єктивна необхідність взаємодії служб, підрозділів державної
податкової служби (податкової міліції) обумовлюється загальними
інтересами у вирішенні питань, пов’язаних із виявленням і розслідуванням
злочинів у сфері оподаткування, а також важливості підвищення
ефективності, яка може бути досягнута лише при умові об’єднання всіх сил
і засобів.

Необхідність внутрішньої взаємодії особливо гостро проявляється в умовах
відсутності поглибленої спеціалізації з викриття злочинів у сфері
оподаткування.

Найбільш розповсюдженими формами такої взаємодії є:

– обмін інформацією між службами і підрозділами;

– спільне обговорення інформації, зібраних по справах даних, матеріалів
перевірок, висунення версій, визначення найбільш дійових способів їх
перевірки процесуальним та оперативним шляхом;

– узгоджене планування і проведення процесуальних дій,
оперативно-розшукових і інших заходів при перевірці заяв і повідомлень
про злочини і у процесі їх розкриття і розслідування;

– створення спеціальних груп із співробітників спеціальних служб для
вирішення поставлених завдань;

– спільне виконання окремих заходів (ревізія, перевірка тощо);

– надання сприяння службам та їх підрозділам шляхом безперешкодного
інформаційного забезпечення, надання технічних засобів тощо для якісного
виконання поставлених завдань.

Використання цієї чи іншої форми взаємодії визначається специфікою
завдання, оперативною обстановкою, особливостями функцій суб’єктів
взаємодії тощо.

Ефективність діяльності податкової міліції з виявлення і розкриття
злочинів у сфері оподаткування значною мірою залежить і від здійснення
ними взаємодії з іншими правоохоронними, державними, контролюючими
органами, а також засобами масової інформації. Об’єднання зусиль
вищезгаданих служб у боротьбі з податковими правопорушеннями і злочинами
дозволяє сконцентрувати їх сили, засоби, технічні можливості, охватити
пошуковою роботою більшу кількість об’єктів, краще використовувати
можливості кожного із цих органів для виявлення і викриття злочинців.
Таку взаємодію можна назвати зовнішньою.

Зовнішня взаємодія дозволяє забезпечити успішне вирішення завдань,
усунути дублювання в їх діяльності; раціонально використовувати сили і
засоби, а також специфічні для них форми і методи діяльності тощо. Форми
зовнішньої взаємодії різноманітні, вонивизначаються особливостями
суб’єктів даної взаємодії, завданнями, компетенцією, можливостями.

Даний вид взаємодії може здійснюватися в таких формах:

– обмін інформацією;

– проведення спільних заходів для попередження, виявлення і
розслідування злочинів, а також усунення причин і умов, які сприяли їх
вчиненню;

– спільне використання можливостей правоохоронних органів (семінари,
конференції);

– створення спільних наказів, інструкцій, положень, вказівок,
інформаційних листів;

– проведення регулярних робочих зустрічей співробітників, які
спеціалізуються на розкритті злочинів у сфері економіки.

Специфічним суб’єктом зовнішньої взаємодії виступають засоби масової
інформації. Використання державною податковою службою ЗМІ забезпечує:
оперативність інформування; широке розповсюдження інформації серед
населення; відносно невеликі затрати часу, сил, і засобів для передачі
інформації.

При виявленні і розслідуванні злочинів у сфері оподаткування велике
практичне значення має взаємодія працівників податкової служби з
Національним банком України, Антимонопольним комітетом, Фондом
державного майна, Державною контрольно-ревізійною службою, Рахунковою
Палатою та іншими державними органами, що мають право контролю за
дотриманням законодавства юридичними та фізичними особами. Специфіка
такої взаємодії полягає у тому, що в ряді випадків вона розпочинається з
моменту порушення кримінальної справи, а іноді і раніше [3, с. 136].

Цей вид взаємодії здійснюється в таких формах:

– проведення спільних заходів;

– розробка пропозицій, спрямованих на усунення причин і умов, що
сприяють вчиненню злочинів у сфері оподаткування;

– отримання ДПА України інформації про розрахунки юридичних осіб (у
рамках угод, підписаних НБУ та ДПАУ);

– отримання за письмовим запитом відповідно органу СБУ від міністерств,
державних комітетів, інших відомств, підприємств, установ, організацій,
військових частин, громадян та їх об’єднань даних і відомостей,
необхідних для забезпечення державної безпеки України, використання з
цією метою службової документації і звітності;

– передача правоохоронним органам отриманих при здійсненні контрольних
функцій та аналізу інформації, відомостей, які можуть свідчити про
злочинну діяльність;

– безперешкодне і безкоштовне отримання від підприємств, установ і
організацій, незалежно від форм їх власності, об’єднань громадян на
письмовий їх запит відомостей (у тому числі тих, що становлять
комерційну та банківську таємниці);

– отримання даних з автоматизованих і довідкових систем і банків даних
Антимонопольного комітету України, Фонду державного майна, Державним
митним комітетом, Міністерством статистики, різними міністерствами,
відомствами, банківськими, фінансовими організаціями, в тому числі всієї
інформації про реальні прояви злочинної діяльності (ст. 4, ст. 12 і ч. 3
ст. 19 Закону “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою
злочинністю”) [6];

– видача за письмовою вимогою судам, слідчим органам, органам арбітражу
та аудиторським організаціям довідок про операції та розрахунки
юридичних осіб та іншихорганізацій за конкретний проміжок часу. Довідки
про розрахунки і внески громадян видаються судам і слідчим органам по
справах, які знаходяться в їхньому провадженні, у випадку, коли на кошти
або інші цінності клієнтів, що знаходяться на рахунках і внесках, може
бути накладено арешт, звернення стягнення або застосована конфіскація
майна (ст.62 Закону “Про банки та банківську діяльність”) [21].

На нашу думку, враховуючи потреби практики, при розслідуванні злочинів у
сфері оподаткування потрібно взаємодіяти слідчим податкової міліції з
іншими правоохоронними державними та контролюючими органами, що
необхідно відобразити у відповідних відомчих і міжвідомчих наказах.
Резерви з розширення і удосконалення форм взаємодії можуть створюватися:

1. За рахунок постійно діючих координаційних груп із представників
правоохоронних органів для виявлення найбільш перспективних напрямів
роботи, планування широкомасштабних заходів, розробки рекомендацій з
удосконалення досвіду, підготовки аналітичних оглядів практики щодо
злочинів у сфері оподаткування.

2. Шляхом створення єдиного банку даних (про суб’єктів економічної
діяльності, про фізичних та юридичних осіб тощо).

3. На рівні зацікавлених відомств вирішити питання про безперешкодний
обмін інформацією.

4. Створення міжбанківської інформаційної системи ненадійних клієнтів,
інтегрувавши її з інформаційною системою правоохоронних органів.

5. Надання правоохоронним органам права отримувати дані в банках по
рахунках і вкладах фізичних осіб до порушення кримінальної справи.

Література:

1. Проблеми боротьби із податковою злочинністю на етапі реформування
кримінального судочинства. – Ч.1 – Запоріжжя, 2002 – С. 21.

2. Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про державну
податкову службу України”: Закон України від 24.12.93 // Відомості
Верховної Ради України. – 1994. – № 15. – С. 84.

3. Дудніков А.Л. Проблеми взаємодії правоохоронних і контролюючих
органів при розслідуванні злочинів у сфері економічної діяльності //
Проблеми законності: Республіканський міжвідомчий науковий збірник. –
Вип. 52 – Харків, 2002.

4. Криминалистика. Криминалистическая тактика и методика расследования
преступлений: Учебник / Под редакцией В.Ю. Шепитько – Х.: ООО ”Одиссей”,
2001. – 528 с.

5. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18.02.92 //
Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – С. 303.

6. Про організаційно-правові засади боротьби з організованою
злочинністю: Закон України від 30.06.94 // Відомості Верховної Ради
України. – 1994. – № 24. – С.184

7. Криминалистика: Учебник / Под ред. Т.А. Седовой, А.А. Эскархопуло. –
Спб.: Издательство ”Лань”, 2001. – 928 с.

8. Курс криминалистики. Общая часть / Отв. ред. В.Е. Корноухов. – М.:
Юристъ, 2000. – 784 с.

9. Криминалистка: Учебник для вузов / И.Ф. Герасимова, Л.Я. Дряпкина,
Е.П. Ищенко и др.; Под ред. И.Ф. Герасимова, Л.Я. Дряпкина – 2-е изд.,
перераб. доп. – М.: Высш. шк., 2000. – 672 с.

10. Криминалистика: Учебник / Под ред. И.Ф. Пентелеева, Н.А. Селиванова.
– М.: Юрид. лит., 1998 – 672 с.

11. Криминалистическое обеспечение деятельности криминальной милиции и
органов предварительного расследования / Под ред. професора Р.С.
Белкина. – М., 1997.

12. Криміналістика (криміналістична техніка): Курс лекцій / П.Д.
Біленчук, А.П. Гель, М.В. Салтевский, Г.С. Семаков. – К.: МАУП, 2001. –
216 с.

13. Организация работы следственного отдела (управления) УВД МВД / Под
ред. С.В. Мурашова. – М., 1977.

14. Чувилев А.А. Взаимодействие следователя органов внутренних дел с
милицией – М., 1981.

15. Тертишник В.М., Слинько С.В. Взаимодействие следователя с иными
подразделениями ОВД при расследовании преступлений. – Х.: Университет
внутренних дел, 1995. – 66 с.

16. Словарь русского языка. В 4-х томах. – М., 1988.

17. Организация деятельности ОВД по предупреждению преступлений: Учебник
для слушателей Академии управления МВД России / Под ред. В.Д. Малкова,
А.Ф. Токарева. – М., 2000.

18. Про слідчі підрозділи податкової міліції органів державної
податкової служби: Наказ ДПА України від 30 липня 1998 р. № 374.

19. Про Службу безпеки України: Закон України від 25.03.92 // Відомості
Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – С. 382.

20. Про міліцію: Закон України від 20.12.90 // Відомості Верховної Ради
України. – 1994. – № 24. – С. 184.

21. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 5.06.2003.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020