.

Обмеження волі як вид покарання за злочини проти державних фінансів: проблеми ефективності (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
287 2419
Скачать документ

Реферат на тему:

Обмеження волі як вид покарання за злочини проти державних фінансів:
проблеми ефективності

Вирішення проблем ефективності покарань, які встановлені в
Кримінальному кодексі України (далі – КК) та призначаються судами за
злочини проти державних фінансів, є досить важливим для суспільства і
держави. Саме від ефективності застосування кримінального покарання
значною мірою залежить ефективність кримінального закону, який
зобов’язаний охороняти ці суспільні відносини від суспільно небезпечних
посягань.

Незважаючи на це, в науці кримінального права проблеми ефективності
окремих видів кримінального покарання щодо певних видів посягань на
суспільні відносини досліджені недостатньо. Ці проблеми аналізувались
лише у межах дослідження проблем ефективності кримінального покарання в
цілому [1–10]. Значна кількість наукових праць, спеціально присвячених
аналізу цих питань, належить науковцям кінця Х1Х – початку ХХ століття
[1, 9, 10]. Особливості ефективності карального впливу окремих видів
кримінального покарання щодо злочинів проти державних фінансів України
фактично залишаються поза увагою науковців.

Вирішення цієї проблеми набуває особливої актуальності у зв’язку із
введенням до кримінального законодавства нових видів кримінального
законодавства, до складу яких належить й обмеження волі.

Дослідження проблем ефективності обмеження волі як виду покарання за
злочини проти державних фінансів України провадитиметься з використанням
діалектичного методу пізнання, за допомогою якого проблеми ефективності
обмеження волі як виду покарання за злочини проти державних фінансів
будуть проаналізовані через вивчення більш загальних категорій, зокрема,
ефективності застосування кримінального покарання щодо досягнення його
цілей, а також ефективності застосування покарання за злочини проти
державних фінансів, а також методу структурно-системного аналізу, який
дозволить вирішити поставлене питання за допомогою аналізу не лише
системи норм розділу VП Особливої частини КК, а й системи норм
кримінального права в цілому, а також норм цього права. Використання
історико-порівняльного методу дозволить показати генезис проблем
ефективності застосування покарання у вигляді позбавлення волі на базі
аналізу кримінального законодавства минулих років і практики його
застосування (зокрема, ст. 25-1 КК 1960 г. “Умовне засудження до
позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці”), виявити тенденції
розвитку законодавства, прослідкувати його взаємозв’язок із
соціально-економічними умовами життя суспільства і держави, розвитком
інших галузей права. Це, в свою чергу, дає можливість намітити шляхи
вдосконалення у цій частині чинного кримінального законодавства на
сучасному етапі та практики його застосування.

У широкому розумінні метою покарання слід визнати такий його вплив на
особу, яка вчинила злочин, а також на інших осіб, схильних до вчинення
злочину, завдяки якому у майбутньому вдасться попередити, не допустити
вчинення нових злочинів. Як зазначав М.Д. Шаргородський, покарання
ефективне лише тоді, коли воно попереджує шкоду, яка може бути заподіяна
майбутніми злочинами [10, 22]. На думку Чезаре Беккаріа, мета покарання
полягає лише в тому, щоб перешкодити винному знову заподіяти шкоду
суспільству і утримати інших від вчинення того самого. Тому варто
вживати лише такі покарання, які б при збереженні відповідності до
злочину здійснювали найбільш сильне й найбільш тривале враження на душу
людей і були б найменш болісними для тіла злочинця [1, 200]. С.В.
Познишев сформулював принцип, яким повинен керуватися законодавець при
встановленні кримінального покарання: за своїм характером і розміром
покарання повинно бути здатним утримувати людину від повторного вчинення
злочину, заподіюючи йому якнайменше страждань [8, 390]. На нашу думку,
таке розуміння мети покарання є найбільш переконливим. У найбільш
загальному розумінні мета покарання взагалі та мета покарання за злочини
проти державних фінансів зокрема полягає у попередженні вчинення нових
злочинів. Ця загальна мета розпадається на декілька взаємопов’язаних між
собою цілей покарання, до складу яких відносяться: спеціальна превенція,
яка охоплює мету виправлення засуджених і запобігання вчиненню ними
нових злочинів, а також загальна (генеральна) превенція, яка полягає в
запобіганні вчиненню нових злочинів іншими особами.

У теорії кримінального права не викликає сумнівів те, що будь-яке
покарання за своїми об’єктивними якостями має властивість попередження
злочинів, а тому незалежно від системи покарань та її застосування
покарання завжди має загальний і спеціальний попереджувальний вплив [6,
89; 10, 16]. При встановленні покарання, у тому числі і за злочини проти
державних фінансів, необхідно враховувати, що у багатьох випадках рівень
ефективності окремих його видів з погляду досягнення цілей спеціальної і
загальної превенції не є однаковим. Й.С. Ной щодо цього робить висновок,
що діалектична єдність цілей спеціальної і загальної превенції
здійснюється у кримінальному праві не тим, що обидві ці цілі є
рівнозначними, а тим, що залежно від конкретних умов по-різному у різних
формах має прояв кожна із цих цілей [7, 19]. Як уже зазначалося,
переважна більшість осіб, які вчинили злочини проти державних фінансів,
за місцем роботи й проживання характеризуються позитивно, не схильні до
порушень громадського порядку, мають сім’ю, яку матеріально
забезпечують. За таких умов досягнення мети юридичного виправлення цих
осіб не потребує тривалого кримінально-правового впливу за допомогою
суворих видів покарання, зокрема позбавлення волі. Мети запобігання
вчиненню злочинів засудженим досить ефективно можна досягти шляхом
застосування покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади
або займатися певною діяльністю. Тобто досягнення цілей спеціальної
превенції щодо осіб, які вчинили злочини проти державних фінансів, може
бути досить ефективним і без застосування суворих мір кримінального
покарання, зокрема обмеження волі та позбавлення волі. Значна ж
кількість санкцій за злочини, що передбачають покарання у вигляді
обмеження волі, а також позбавлення волі, у тому числі й
безальтернативно і на тривалі строки, можна обґрунтувати, на нашу думку,
лише необхідністю досягнення мети загального попередження.

Виходячи з цього, вирішення проблеми ефективності покарання у вигляді
обмеження волі потребує дослідження питання щодо співвідношення
загальної і спеціальної превенції як цілей покарання за злочини проти
державних фінансів. Сучасний стан розробки цієї проблеми у теорії
кримінального права дозволяє зробити висновок, що така залежність
визначається двома факторами: 1) характером і ступенем суспільної
небезпечності злочинів; 2) конкретно-історичними умовами життя
суспільства, зокрема рівнем його демократизації, культури і обізнаності,
а також криміногенною ситуацією у суспільстві взагалі і щодо окремих
видів злочинів зокрема [6, с. 89, 90; 2, с. 69].

При вчиненні тяжких злочинів, ступінь і характер суспільної
небезпечності яких є високим, а заподіяна шкода не може бути усунута, на
перший план виступає мета загального попередження. Найбільш яскраво у
кримінальному праві це проявляється при встановленні покарань за злочини
проти життя і найбільш небезпечні злочини проти здоров’я людини. Суворі
санкції за їх вчинення (довічне позбавлення волі, позбавлення волі на
тривалі строки) не лише сприяють досягненню мети спеціального
попередження, а, перш за все, мають загальнопревентивний вплив на інших
осіб, що, певною мірою, стримує нестійких осіб від їх вчинення. Такий
підхід до вирішення зазначеного питання видається нам цілком
обґрунтованим, оскільки його реалізація дозволяє запобігти заподіянню не
лише тяжкої шкоди, але й такої, що взагалі не може бути усунена. Щодо
злочинів проти державних фінансів, то у переважній більшості випадків
характер і ступінь їх суспільної небезпечності, а також шкода, яка
заподіюється суспільним відносинам при їх вчиненні, не дає підстав для
визначення пріоритетним напрямом досягнення мети загального попередження
порівняно з метою спеціального попередження. Тобто один лише ступінь
тяжкості цих злочинів не може бути підставою для встановлення з метою
лише загального попередження суворих покарань за їх вчинення.

Конкретно-історичні умови життя українського суспільства на час
криміналізації переважної більшості злочинів проти державних фінансів,
що відбувалася на початку 90-х років минулого сторіччя, давали певні
підстави для визнання пріоритетною мети загального попередження перед
метою спеціального попередження. Варто пам’ятати про те, що на той
період старі соціалістичні економічні відносини вже було зруйновано, а
економічні відносини ринкового типу лише зароджувалися, а тому вимагали
захисту від досить розповсюджених і небезпечних посягань. У
правосвідомості населення більшість таких посягань не асоціювалась з
учиненням злочинів, їх негативна оцінка була недостатньою. Так,
відсутність традицій щодо сплати податків, зборів, інших обов’язкових
платежів з усіх наявних доходів тягла за собою несприйняття кримінально
караного ухилення від оподаткування як діяння, що є злочинним. Все це
відбувалося на фоні різкого росту злочинності, падіння рівня життя
основної частини населення, поширення безробіття та інших негативних
соціальних явищ. Враховуючи викладені соціальні умови, в яких
здійснювалася криміналізація злочинів проти державних фінансів, можна
зробити висновок, що на той час встановлення суворих санкцій за їх
вчинення було досить обґрунтованим, оскільки досягнення мети загального
попередження цих злочинів необхідне для становлення держави і можливості
завдяки державним фінансам виконувати належні державі функції. На
сьогодні соціально-економічні умови в Україні зазнали суттєвих змін.
Останнім часом спостерігається ріст економіки, збільшення реальних
доходів і рівня життя населення, покращання соціального захисту осіб,
які його потребують. За таких умов, на нашу думку, досягнення мети
загального попередження при встановленні покарання за злочини проти
державних фінансів сьогодні не можна визнавати вирішальною і
першочерговою порівняно з досягненням мети спеціального попередження.

Таким чином, із зазначеного вище видно, що при здійсненні пенализації
злочинів проти державних фінансів потрібно виходити із необхідності
досягнення таких цілей покарання, як спеціальне попередження, до складу
якого входять виправлення засуджених і запобігання вчиненню ними нових
злочинів, а також загальне попередження. У сучасних умовах
соціально-економічного розвитку України мета спеціального попередження
повинна визнаватися першочерговою щодо мети загального попередження.

Саме з цих позицій варто підходити й до визначення ефективності
обмеження волі за злочини проти державних фінансів, питома вага яких в
санкціях за ці злочини становить 45 %. Цей вид покарання в Україні
вперше було введено з прийняттям нового КК у 2001 р. Відповідно до ст.
61 КК він полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах
відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею
нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці. Враховуючи
нетривалий строк дії нового КК, практика застосування обмеження волі за
злочини проти державних фінансів поки що є недостатньою для проведення
будь-яких узагальнень. Але деякі попередні прогнози щодо ефективності
застосування цього виду покарання за злочини проти державних фінансів
можна зробити виходячи із практики застосування дуже подібних до
обмеження волі видів покарань, передбачених КК 1960 р., – позбавлення
волі у колоніях-поселеннях та умовного засудження з обов’язковим
залученням до праці, що встановлювалося ст. 25-1 КК 1960 р., дію якої
було призупинено 16 травня 1992 р.

На нашу думку, рішення законодавця щодо досить широкого застосування за
злочини проти державних фінансів покарання у вигляді позбавлення волі не
можна визнати переконливим. По-перше, виконання цього покарання
передбачає тривалий кримінально-правовий вплив на засудженого (від 1 до
5 років). Але у більшості випадків особи, які вчиняють такі злочини,
потребують не морального, а лише юридичного виправлення. Зважаючи на це,
застосування до них покарань, пов’язаних із тривалим
кримінально-правовим впливом, не є ефективним з погляду досягнення мети
спеціальної превенції. Такі покарання можна визнати ефективними лише з
погляду досягнення мети загальної превенції, однак, як уже зазначалось,
це не є обґрунтованим. По-друге, обмеження волі пов’язане з примусовим
виключенням засудженого із звичного для нього середовища, що обумовлено
необхідністю виїзду з місця проживання до кримінально-виконавчих установ
відкритого типу, проживання не менш ніж 6 місяців у гуртожитку,
розташованому на території таких установ. За таких умов не можна
виключити кримінального зараження злочинним середовищем осіб, які
вчинили злочини проти державних фінансів, погіршення або руйнування
сімейних стосунків та інші негативні соціальні наслідки. По-третє,
залучення таких осіб до некваліфікованої праці, як правило, на
виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на державних
або інших форм власності підприємствах є нераціональним. Специфіка
злочинів проти державних фінансів полягає у тому, що переважна більшість
таких осіб, які їх вчинили, мають вищу або середню спеціальну освіту,
достатній рівень кваліфікації, раніше працювали на посадах керівників,
головних бухгалтерів підприємств або займалися приватним
підприємництвом.

Таким чином, наведені аргументи дають підстави прогнозувати низьку
ефективність покарання у вигляді обмеження волі за злочини проти
державних фінансів, що обумовлює: по-перше, необхідність враховувати цю
обставину при призначенні судами покарання за злочини проти державних
фінансів; по-друге, під час майбутнього реформування кримінального
законодавства у санкціях розглянутих статей КК, цей вид покарання
значною мірою повинен поступитися арешту або позбавленню права займати
певні посади або займатися певним видом діяльності.

Література:

1. Беккариа Чезаре. О преступлениях и наказаниях. – М.: Юриздат, 1939. –
223 с.

2. Беляев Н.А. Цели наказания и средства их достижения. – Л.: Изд-во
ЛГУ, 1963. – 248 с.

3. Карпец И.И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические
проблемы. – М.: Юрид. лит., 1973. – 287 с.

4. Козлов А.П. Механизм построения уголовно-правовых санкций: Автореф.
дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.08. – М., 1991. – 38 с.

5. Лесниевски-Костарева Т.А. Дифференциация уголовной ответственности.
Теория и законодательная практика. – М.: НОРМА, 2000. – 400 с.

6. Ной И.С. Вопросы теории наказания в советском уголовном праве. –
Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1962 . – 156 с.

7. Ной И.С. Вопросы теории наказания в советском уголовном праве
(Понятие и цели на-казания): Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.08.
– Л., 1963. – 35 с.

8. Познышев С.В. Основные вопросы учения о наказании. – М.:
Университетская типография, Страстной бульвар, 1904. – 411 с.

9. Таганцев Н.С. Русское уголовное право: Лекции. Часть общая. В 2 т. –
Т. 2. – М.: Наука, 1994. – 393 с.

10. Шаргородский М.Д. Наказание, его цели и эффективность. – Л.: Изд-во
Ленинград. ун-та, 1973. – 160 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020