Реферат на тему:
Особливості діяльності чергових частин органів МВС України
Спробуємо спочатку просто уявити собі „омріяну” чергову частину органу
внутрішніх справ [8].
„Просторий зал з м’яким загальним освітленням. Амфітеатром розташовані
декілька робочих місць чергових працівників по основних галузевих
службах. Кожне місце відносно автономне: свій пульт управління, кілька
моніторів, виходи на відповідні банки даних служби інформаційних
технологій і спеціалізовані зведені дані своїх служб, відеозв’язок із
фахівцями-спрямовувачами з конкретних напрямів роботи, міжміський та
інші види зв’язку. Сучасні прозорі ковпаки, що опускаються за
необхідності для забезпечення звукоізоляції. У центрі залу – площадка з
головним пультом управління. Тут місце головного оперативного чергового
органів внутрішніх справ та його помічників, а у разі потреби –
оперативного штабу управління спеціальними операціями. Біля бокової
стіни – висувні тимчасові робочі місця для фахівців, задіяних в окремих
необхідних випадках.
Усі робочі місця звернені до злегка увігнутої робочої стіни. Велику її
частину займає карта території, яку обслуговує ОВС. У міру надходження
сигналів на ній висвітлюються „маячки”, які привертають увагу чергового,
та на якій задана поточна інформація. На тій же стіні кілька екранів. На
більший з них виводиться великомасштабне зображення визначеного району
дій. На екранах поруч – будь-яка викликана графічна, текстуальна,
цифрова інформація, типові плани операцій або їхній конкретний варіант,
статистичні чи інші довідкові дані. Блок екранів готовий відтворити
отриману одночасно від декількох висвітлених „маячків” відеоінформацію з
місця події. Помітне місце займає табло, яке відображає основні
показники та елементи миттєвої обстановки. Усі допоміжні табло і карта
можуть за необхідності бути зорієнтовані на розшифровку показників за
територіальним розподілом і видами правопорушень, їхнього порівняльною
динамікою і прогнозуванням дислокації та результатами діяльності
підлеглих органів, підрозділів, служб.
На прилеглій частині бокової сторони – екран для відтворення слайдів чи
кіно. Поруч розсувні планшети для роботи з додатковими картографічними й
іншими матеріалами.
… Заробив зумер. На карті запульсував червонуватим світлом контур
N-ської області (району). Помічник оперативного чергового відразу вивів
на один з екранів зведені дані про злочини на цій території за поточну
добу: нічого серйозного і ніщо не вимагає термінового втручання центру.
Він послідовно запросив гідрометеоцентр, екологічну і
санітарно-епідеміологічну служби. Жодних надзвичайних обставин.
Оперативний черговий натиснув на своєму пульті клавішу: „Що там у вас?”
На моніторі в центрі пульта з’явилася особа чергового по
міськрайліноргані УМВС. Привіталися. „Вже й у вас спрацювало?” – запитав
черговий підлеглого органу та пояснив: „Вдосконалюємося. По тяжких і
шляхово-транспортних. Доповіли керівництву. Ймовірно, буде потрібна
допомога в координації дій із сусідами – багато приїжджих. Про прийняті
рішення повідомимо додатково”.
Помічник уже вивів на табло порівняльні графіки злочинності. За деякими
показниками криві цього регіону перевищували середньостатистичні та свої
власні за попередній рік. Поруч на екрані – індекси деяких видів тяжких
злочинів. „Піднявши” на карті вхідні в Н-ск транспортні магістралі і
лінії авіасполучень, головний черговий звернувся до колег: „Що скажуть
карний розшук і служба безпеки руху?..”
Напевно, така функція не властива черговій частині сьогодні. Доба –
основний відрізок часу, що підвідомчий їй. Сприймання і роз’яснення
тенденцій або різких змін оперативної обстановки – справа галузевих (за
напрямами роботи служб) і штабних аналітиків. Але в тому і новизна
навіть одного цього фрагмента, коли система автоматизованого
нагромадження й обробки поточної оперативної інформації, якою
пропонується забезпечити чергову службу, об’єктивно несе в собі
аналітичний потенціал. Спроби використовувати його починалися на
практиці не раз. Але поки занадто велика частка так званих „шумів”
(непотрібної і помилкової інформації) у міру нагромадження неприпустимо
спотворює уявлення про реальну обстановку.
Усе це – лише приватна і досить вільна ілюстрація нової якості
запропонованої моделі майбутньої чергової служби. І багато в чому цілком
реальна для сучасного рівня розвитку техніки і програмного забезпечення
електронно-обчислювальних систем. Мабуть, організаційна інерція є не
менш складною проблемою. Тому далі спробуємо хоча б конспективно
відповісти на три інші ключові питання для всяких перетворень: „чому?”
„навіщо (для чого)?” і „як?”. Тобто коротко узагальнимо і виділимо уже
розглянуті причини, мету та шляхи змін чергової служби органів
внутрішніх справ.
Історія тільки післявоєнного періоду розвитку чергових частин органів
внутрішніх справ дуже повчальна і по-своєму драматична. Як у краплі
води, відбилися в ній лиха і разюча стійкість нашої „облаяної” системи.
Це заслуговує серйозного наукового аналізу в подальшому дослідженні
даної проблематики.
Виділення питання актуальності не потребує аргументації, оскільки
система органів внутрішніх справ у цілому все менш ефективно
справляється з покладеними на неї завданнями, вона й окремі її
структурні частини (у тому числі і чергові частини) підлягають корекції.
Коли говорять „чергова частина”, то звичайно мається на увазі підрозділ
або відділення міліції міськрайліноргану, управління Міністерства
внутрішніх справ та самого Міністерства внутрішніх справ. „Чергова
служба органів внутрішніх справ” – вислів, що вживається досить рідко.
Хоча в дійсності навіть у самій міліції чергові частини існують у
підрозділах Державтоінспекції та дорожньо-патрульної служби, Державної
служби охорони, у спецприймальниках і комендатурах, спеціальних
підрозділах особливого призначення та в навчальних закладах системи МВС
України [10, с. 13].
На рівні УМВС-УМВСТ та вище, принаймні, оперативних чергових, які
збирають інформацію з „низових” органів внутрішніх справ і тих, які
іноді виїжджають паралельно з чергових частин на місця подій у ближні
райони, мають апарати карного розшуку, охорони громадського порядку, а
подекуди й інші служби. Крім того, свої чергові служби на всіх рівнях
передбачені в підрозділах пожежної безпеки, в установах виконання
покарань ДДУПВП, внутрішніх військах, відомчих навчальних закладах
системи МВС України тощо. Тобто, як бачимо, діють численні та
різноманітні чергові служби, які однак єдності між собою не мають.
Логічно продовжити, що це призводить і до відсутності єдності в
поточному, повсякденному управлінні різноманітними ланками нібито
жорстко централізованої системи органів внутрішніх справ. Очевидно,
абсолютна централізація і не потрібна, але нинішній стан важко пояснити
турботою про гнучкість системи, воно швидше припускає недосконалість і
незавершеність її.
Скільки приміщень, коштів і каналів зв’язку, витрат на забезпечення може
бути вивільнено при критичній „інвентаризації” автономно діючих
чергових? Наскільки легше зможуть зітхнути керівники і співробітники
низових підрозділів, якщо не будуть одночасно отримувати нерідко
суперечливі і часто нереальні вказівки на проведення численних заходів?
Звичайно, не потрібно доводити об’єднання до абсурду, але все-таки один
раз дозволимо собі задуматися: а чи насправді існуюча безліч чергових
частин організована оптимально?
Наступне „чому” пов’язано з ілюзією достатнього інформаційного
забезпечення. У невеликому містечку чи районі досвідчений черговий
дійсно в змозі відносно повно пам’ятати і безпосередньо сприймати
основні елементи оперативної обстановки. Хоча і тут можливі суб’єктивні
перекручування.
А на рівні області, великого міста? Про реальне місцезнаходження
основних сил і засобів МВС, УМВС чи міськрайлінвіділу, в якому
здійснюється чергування, ніхто в даний конкретний момент не знає та не
володіє достовірною інформацією.
А що може знати обласний (міський, республіканський) черговий про склад
населення, режим роботи підприємств, шкіл і багатьох важливих для
правоохоронної діяльності елементів оперативної обстановки.
Залишається тільки дивуватись, як довго ми задовольняємося самообманом,
що за інформацією чергових частин можна серйозно оцінювати оперативну
обстановку та приймати обґрунтовані рішення.
Чому ж наші чергові так часто намагаються не приймати самостійно рішень
навіть з незначних питань, а швидше доповісти керівництву? Навряд чи
хтось має підстави обвинуватити більшість чергових у прагненні уникнути
відповідальності. На нашу думку, саме навпаки: саме почуття
відповідальності змушує багатьох із них звертатися до знань і
можливостей керівництва. У своїй попередній службі оперативні чергові
набули, як правило, досвіду роботи з одного-двох напрямів (частіше з
карного розшуку, роботи дільничними чи в патрульно-постовій службі).
Знати до точності та до останнього накази чи методичні рекомендації про
роботу всіх служб практично не може ніхто. Оперативні чергові
компенсують природні, об’єктивно неминучі пробіли своєї компетентності
ретрансляцією, спрямуванням сигналів до керівництва. А вони ще нерідко
їх за це наказують. Напевно, вже настав час відмовитися від міфу, що
всякий співробітник, призначений оперативним черговим, який вивчив
інструкцію, стає всезнайкою і зобов’язаний на високому професійному
рівні вирішувати усі питання. Чи не час подумати з усією
відповідальністю про забезпечення справді комплексного спостереження за
оперативною обстановкою і дійсно професійно виваженого реагування на її
зміни? Звичайно, рішення не вичерпується можливостями чергової служби,
але саме в ній закладаються початки правильних або помилкових дій.
І ще одна з багатьох причина – явно застаріла технічна оснащеність,
навіть за сьогоднішніми досягненнями вона не відповідає ні складності та
швидкості вирішуваних завдань, ні рівню розвитку відповідної техніки,
особливо це стосується регіонів і віддалених від них місцевих ОВС.
Ми лише сприймаємо із подивом, які технології застосовують закордонні
підрозділи охорони та забезпечення громадського порядку. Так, уже більше
20 років тому використовував комп’ютерні можливості центр управління
поліцією м. Чикаго, а також те, що недавно зробила компанія IBM для
поліції Амстердама – програму Police Support Sistem /400.
Встановлення персональних комп’ютерів у центральних і деяких чергових
частинах міськрайлінорганів – не більш ніж маленький крок до підвищення
технічної культури співробітників, але зовсім не перехід на новий рівень
управління силами і засобами.
Звичайним недоліком наявних програм, на нашу думку, є постановка і
вирішення технічних завдань без науково-практичного розроблення
перспективної концепції діяльності чергової служби, без фактичної опори
на її сьогоднішню цільову й організаційну основи. Тобто програма
торкається технічної сторони знову ж таки чергової частини МВС та УМВС у
її сьогоднішній компетенції, а умови вимагають і прагнуть до більш
широкої і глибокої трансформації чергової служби.
Зрозуміло, що це далеко не всі аспекти вдосконалення чергової служби.
Важливо, чи достатньо їх для усвідомлення необхідності таких зусиль, що
потребують застосування.
Спробуємо ж відповісти на питання „для чого?”.
Сьогодні звертаючись до організації роботи чергової служби органів
внутрішніх справ, мабуть, неможливо вирішити усі зазначені проблеми. І
не на це повинна бути основна орієнтація. Необхідно визначити ті частини
й аспекти, що можуть бути практично подолані, принаймні зараз. Головне
те, що в програмах дій повинні бути позитивні завдання і напрями,
адаптовані, перевірені і запропоновані з погляду їхньої досяжності і
всебічної забезпеченості. Ними, на нашу думку, можуть бути:
– скорочення та повне виключення непогодженості в управлінні
підрозділами і нарядами органів внутрішніх справ;
– реорганізація чергової служби в єдину систему поточного й оперативного
управління.
Для кожного етапу, обумовленого конкретним періодом його завершення, та
для кожного регіону, з обліком його матеріальної бази й інших місцевих
умов, потрібно дати точний перелік служб, які можуть бути поєднані або
залишені поки що автономними на кожному конкретному рівні управління;
– забезпечення чергової служби таким якісним набором інформації і з
такою періодичністю її надходження (відновлення), що відповідають
розмаїттю та багатомірності розв’язуваних нею завдань (деталізується по
об’єктах, каналах, формах і термінах надходження, обробки і використання
– по усіх функціях і напрямах служби);
– оснащення і забезпечення чергової служби відповідно до змісту її
діяльності і висунутих до неї вимог (особливо в частині швидкості й
обґрунтованості, правової і тактичної грамотності реагування), а також
на рівні сучасного розвитку техніки, з обліком фінансових і інших
ресурсних можливостей і обмежень.
Шляхи досягнення багато в чому визначаються самим формулюванням мети
необхідних змін. Уся необхідна розмаїтість способів досягнення мети може
бути визначена тільки в результаті повної розробки програми, тобто дуже
трудомістких і багатопланових колективних зусиль.
Тому акцентуємо увагу лише на деяких шляхах, які вважаємо найбільш
істотними та придатними [8].
Перш за все необхідно інформаційно об’єднати на всіх рівнях органи
внутрішніх справ чергових служб галузевих підрозділів органів внутрішніх
справ, що забезпечують реагування на порушення громадського порядку,
злочини, надзвичайні події та обставини.
Єдина та стійка система управління органами внутрішніх справ (головне
завдання чергової частини) неможлива без надійної та автономної, тобто
відомчої системи зв’язку.
Це досить очевидно. Деякі плани і програми в цій сфері поки що не
орієнтовані на єдину концепцію єдиної чергової служби. Вирішення
проблеми тільки на перший погляд носить переважно технічний характер.
Практично треба спочатку перебороти розглянуті вище лінійно-психологічні
бар’єри, а потім, які надзвичайно ускладнилися в наш час, економічні й
організаційні перепони. Важливо, що проект повинен виходити з нового
бачення системи органів внутрішніх справ та їхньої чергової служби, з
урахуванням змін змісту, структури, форми, напрямів, інтенсивності,
технічних засобів та інших параметрів системи інформаційного
забезпечення.
Запровадження вже існуючих у світовій практиці та розроблення нових
методик і засобів обробки та відображення інформації – головна
спрямованість щодо підвищення якості, швидкодії та ефективності
діяльності чергової служби.
Одне з найцікавіших і вкрай потрібних завдань – розробка необхідних
комп’ютерних програм, які зв’язують практично усю використовувану в
управлінні й оперативно-тактичній діяльності інформацію з її
просторовими, географічними координатами, причому із відображенням на
карті чи плані території обслуговування. Головна вимога до цих програм –
шляхом раціоналізації технічного процесу збору, передачі, обробки і
збереження даних зробити інформацію оперативною, придатною для широкого
багаторазового використання. Ми вже маємо досвід складання
кримінологічних карт, досить складно наносити дислокацію нарядів та
приймати рішення за оперативними планами на недостатньо нові карти і
плани. Нам потрібно більше:
– які наші сили і засоби існують у даний момент чи можуть бути незабаром
(коли саме) у визначеному чи будь-якому мікрорайоні, зацікавленому
регіоні (не на крапці чи в прямокутнику, що досить легко зчитується
машиною, а в адміністративних межах чи області району, у визначеному
нами з оперативних міркувань районі передбачуваних дій тощо);
– який простір може виявитися територією перебування розшукуваного
злочинця з урахуванням різних способів його переміщення (також
неправильної форми, з острівцями аеропортів, станції метро і залізниці,
куди він міг вилетіти, проїхати);
– як накладається наш оперативний план, на який складається і
прогнозується оперативна обстановка, які варіанти змін доцільно
терміново провести та ін.
Одна з „родзинок” – створення механізму „самозбудження” системи
автоматизованого спостереження за станом оперативної обстановки. З
появою якісно важливого сигналу (розпізнання образів), наприклад, про
небезпечний злочин, який вимагає негайного масованого реагування,
система „вимагає” (звукові, світлові ефекти, видача текстової інформації
на табло тощо) відповідного реагування і „заспокоюється” тільки при
отриманні повідомлення про вжиття належних першочергових заходів.
Подібне „самозбудження” може бути запрограмоване і на миттєві за добовим
поступовим наростанням кількості вчинених будь-яких адміністративних
правопорушень. Зараз такі відомості враховуються та використовуються
тільки після одержання періодичних статистичних зібраних даних за певний
період, тобто не частіше, ніж раз на тиждень, місяць, квартал тощо.
Література:
1. Конституція України – К.: Преса України, 1997. – 80 с.
2. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 року // Відомості
Верховної Ради. – 1991. – № 4. – С. 20.
3. Про затвердження Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян
і організації їх особистого прийому в системі МВС України: Наказ МВС
України від 10.10.2004 р. № 1177.
4. Про заходи щодо подальшого вдосконалення діяльності чергової служби
органів внутрішніх справ України: Наказ МВС України від 18.08.1992 р. №
485.
5. Про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах
внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або
готуються: Наказ МВС України від 14.04.2004 р. № 400.
6. Про вдосконалення реагування на повідомлення про злочини, інші
правопорушення і події та забезпечення оперативного інформування в
органах і підрозділах внутрішніх справ України: Наказ МВС України від
04.10.2003 р. № 1155.
7. Ви нам дзвонили… /Неправдиві телефонні дзвінки про закладення
вибухових пристроїв // Міліція України. – 1999. – № 11–12. – С. 20–22.
8. Гавриляка А. Удосконалити управління у системі органів МВС // Право
України. – 1997. – № 8.
9. Организация работы дежурных частей органов внутренних дел:
Учебно-методическое пособие. – Ленинград, 1980.
10. Паханов Г.А. Дежурная часть горрайоргана внутренних дел как орган
оперативного управления: Лекция / Академия МВД СССР. – М., 1989. – 31 с.
11. Рясной В., Григорян А. Трое в зале и … компьютер // Советская
милиция. – 1974. – № 2. – С. 4–7.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
