.

Питання термінології в медичному праві (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
264 2799
Скачать документ

Реферат на тему:

Питання термінології в медичному праві

Медицина в сучасному світі відіграє важливу роль у житті людини,
суспільства і цивілізації. Кожна без винятку людина зустрічається з нею
при народженні і не розстається до самої смерті.

У більшості країн світу спостерігаються важливі соціально-політичні,
фінансово-економічні і законодавчі кроки в стратегії розвитку і
реформування медичної галузі, що відповідають вимогам часу.

Медицина – це високотехнологічна, наукомістка та ресурсомістка галузь,
яка потребує докорінного вдосконалення державного регулювання. Сьогодні
в Україні необхідно чітко визначитись із джерелами фінансування та
законодавчого забезпечення медичної сфери, що базується на засадах
страхового принципу надання медичної допомоги як працюючому, так і не
працюючому населенню. При цьому потрібно обґрунтувати фінансово-правовий
механізм реалізації даного принципу. Медико-соціальні гарантії держави в
умовах обов’язкового державного медичного страхування повинні бути не
тільки законодавчо закріплені, а й фінансово забезпечені.

Для більш швидкого прискорення реформ у галузі охорони громадського
здоров’я і подолання значних протиріч у політиці, економіці, освіті,
культурі, а особливо в медицині, що склалися на 13-му році незалежності
держави, необхідно вибудувати програми і проекти, які лягли б в основу
фундаменту зважених рішень і цілеспрямованих практичних дій для
знаходження можливих раціональних шляхів і стратегії перебудови медичної
галузі країни з орієнтацією на світові стандарти.

У сучасних перехідних умовах система охорони здоров’я в Україні
поставила нові вимоги щодо прийняття нестандартних рішень із
застосуванням економічних методів управління та цілеспрямованого і
ефективного використання тієї матеріально-технічної бази і кадрів, які
на сьогодні ми маємо.

Крім того, у зв’язку з розвитком медичного права виникло ряд
неординарних питань у системі охорони та зміцнення здоров’я людини,
профілактики, лікування захворювань і реабілітації хворих, які сьогодні
набувають небувалої гостроти в психологічному, державному та навіть
міжнародному аспектах. І перш за все тому, що ми нарешті опановуємо
поняття категорії „здоров’я” [12].

Питанням, що торкаються правових аспектів діяльності охорони здоров’я,
присвячували свої праці В.І. Акопов, В.Д. Базилевич, С.А. Батечко,
Ю.В.Вороненко, О.Є. Губар, Л.І. Жаліло, Н.І. Карпишин, В.М. Лехан,
А.В.Решетников, В.В. Рудень, В.П. Соловйов, І.І. Солоненко та ін. Кожний
з них по-своєму підходив до визначення змісту основних понять і їх
інтерпретації.

Мета статті полягає в тому, щоб на основі аналізу понять „здоров’я”,
„охорона здоров’я” і „заклад охорони здоров’я”, що даються вченими,
містяться у вітчизняних і зарубіжних літературних джерелах і нормативних
актах, дати їх тлумачення, сформулювати теоретичні висновки та
пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства.

Право на життя і здоров’я, як природне і невід’ємне право людини,
визнають Організація Об’єднаних Націй, передова світова громадськість.
З-поміж міжнародно-правових актів, у яких закріплено це право, перш за
все необхідно відмітити Загальну Декларацію прав людини, Конвенцію про
права дитини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні
права та ряд інших.

Загальна Декларація прав людини у частині 1 статті 25 наголошує, що
„кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг,
житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є
необхідним для підтримання здоров’я …” [4].

Дещо конкретизує це положення стаття 12 Міжнародного пакту про
економічні, соціальні і культурні права, частина 1 якої проголошує:
„Держави, які беруть участь у цьому пакті, визнають право кожної людини
на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров’я” [8].

Для ґарантування цього права держави повинні здійснювати такі заходи:

– забезпечувати скорочення мертвонароджуваності та дитячої смертності,
здоровий розвиток дитини;

– поліпшувати всі аспекти гігієни зовнішнього середовища та гігієни
праці;

– вживати заходів щодо запобігання та лікування епідемічних, ендемічних,
професійних та інших хвороб і боротися з ними;

– створювати умови, які б забезпечували всім медичну допомогу і медичний
догляд у разі хвороби [частина 2].

Ці положення розвиваються та конкретизуються у Декларації прав дитини,
оголошеній Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959
року № 1386 (ХІV); Конвенції про права дитини, схваленій на 44-й сесії
Генеральної Асамблеї ООН (резолюція № 44/25 від 20 листопада 1989 року),
ратифікованій Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого
1991 року; у Гельсінській (1964 року) та Венеціанській (1983 року)
деклараціях Всесвітньої медичної асоціації; у заявах і деклараціях
багатьох урядів і політичних партій тощо.

Конституція України у статті 49 закріплює право громадян на охорону
здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування. Суб’єктом цього права
є будь-яка людина: громадянин України, іноземець, особа без
громадянства, яка постійно або тимчасово перебуває на території держави.
Це право забезпечується державним фінансуванням відповідних
соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних
програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх
громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах
охорони здоров’я медична допомога в основному надається безплатно;
існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє
розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності, забезпечує
санітарно-епідемічне благополуччя, дбає про розвиток фізичної культури і
спорту.

Здоров’я – дискусійне поняття, яке має ряд аспектів тлумачення –
філософський, медичний, біологічний, побутовий, і відбиває рівень
розвитку суспільства. Е. Буліч і І. Муравов (1997) наводять 99 сучасних
наукових визначень поняття „здоров’я”. Засновники валеології І. Брехман
і В. Казначеєв (1987) вважають, що здоров’я – це динамічний процес
збереження й розвитку соціоприродних (біологічних, фізіологічних,
психічних) функцій, соціально-трудової, соціокультурної і творчої
активності людини за максимальної тривалості життєвого циклу [14].

Громадське здоров’я є визначальним чинником економічного, соціального,
трудового та морального потенціалу суспільства. Здоров’я нації
вважається інтегральним критерієм оцінки якості життя та досконалості
системи охорони здоров’я. Тобто життя і здоров’я людини є не тільки
особистим, але і суспільним багатством. Закріплення їх як одного з
основних прав людини та захист належать до сфери інтересів суспільства і
держави. Право на життя і охорону здоров’я віднесені до категорії
природних і невід’ємних прав людини, визнання і охорона яких передбачені
як найважливішими національними законодавчими актами, включаючи
Конституції більшості країн, так і актами міжнародного права.

Існує багато визначень поняття „здоров’я”. Наведемо деякі з них:

– енциклопедичний словник Брокгауза та Ефрона: „Здоров’я – це стан
організму, всі чинники нормально розвинені та правильно функціонують”;

– словник Grand Larousse Encyclopedique (1962): „Здоров’я – стан
індивіда, чий організм функціонує добре”;

– Encyclopedique Britanika (1959): „Здоров’я – це стан фізичної міцності
та благополуччя, при якому організм правильно виконує свої функції”;

– А.Д. Степанов: „Здоров’я – це стан організму, при якому він здатний
повноцінно виконувати свої функції”;

– Ю.П. Лісіцин: „Здоров’я – гармонійна єдність біологічних і соціальних
якостей, обумовлених вродженими та набутими біологічними і соціальними
чинниками (а хвороба є порушенням цієї здатності, цієї гармонії);

– В.П. Казначеєв: „Здоров’я – це процес збереження та розвитку
біологічних, психологічних функцій, оптимальної працездатності та
соціальної активності людини при максимальній тривалості життя” [9] ;

– С.І. Ожегов: „Здоров’я – правильна діяльність організму”;

– В.О. Ліщук, О.В. Моськова: „Здоров’я – це здатність пристосовуватися
до середовища і своїх власних можливостей, протистояти зовнішнім і
внутрішнім збуренням, хворобам, іншим пошкодженням, старінню та іншим
формам деградації, зберігати себе, природне й штучне середовище
проживання, розширювати свої можливості, умови й ареал проживання, обсяг
і різноманітність екологічного, інтелектуального, морально-етичного
середовища, збільшувати тривалість повноцінної життєдіяльності,
поліпшувати можливості, властивості та здатності свого організму, якість
життя і середовища проживання, створювати, підтримувати й зберігати собі
подібних, а також культурні, моральні та матеріальні цінності, формувати
адекватну самосвідомість, етико-естетичне ставлення до себе і до
ближньої людини, людства, добра і зла”[6].

Як бачимо, є багато різноманітних підходів до визначення поняття
„здоров’я”, але практично в кожному з них не враховуються ті чи інші
важливі аспекти життєдіяльності людини, групи людей, населення в цілому.
Очевидно, що і не може бути якогось одного універсального, придатного на
всі випадки життя визначення поняття „здоров’я”.

Якщо йдеться про здоров’я в загальнофілософському аспекті, тоді цей
термін є синонімом поняття „норма”, широко вживаного в біології.

З погляду здоров’я окремої людини, тобто індивідуального підходу, може
бути два варіанти.

Перший – теоретичний, якщо визначати здоров’я людини як теоретично
можливий ідеал, до якого варто прагнути, але який фактично важко
досягти. У зв’язку з цим найбільш придатним є визначення, що дає
Всесвітня організація охорони здоров’я: „Здоров’я – це стан повного
соціального, біологічного та психологічного благополуччя, коли функції
всіх органів і систем урівноважені з навколишнім середовищем, відсутні
якісь захворювання, хворобливі стани та фізичні дефекти”.

Другий варіант – практичний, коли треба дати відповідь, здорова чи хвора
та чи інша людина. При цьому головним є здатність організму повноцінно
виконувати свої біологічні та соціальні функції [9, С. 95–96].

Служба, метою якої разом з іншими суспільно-державними системами є
збереження і відновлення здоров’я населення, повноцінно представлена в
усіх країнах світу системою охорони здоров’я.

Охорона здоров’я є багаторівневою функціональною керованою системою і
займає важливе місце серед науково-технічних, економічних, соціальних та
інших систем, які людська спільнота створює і використовує у всіх сферах
суспільного буття та на всіх історичних етапах для забезпечення свого
існування і розвитку [11].

В Основах законодавства України про охорону здоров’я термін „охорона
здоров’я” визначається, як система заходів, спрямованих на забезпечення
збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної
працездатності та соціальної активності людини при максимальній
біологічно можливій індивідуальній тривалості життя.

В аналогічному документі Російської Федерації зазначається, що „охорона
здоров’я” – це сукупність правил політичного, економічного, культурного,
наукового, а не тільки медичного, протиепідемічного і
санітарно-гігієнічного характеру, направлених на збереження і укріплення
фізичного та психічного здоров’я кожної людини, підтримки його
довголітнього активного життя й надання йому медичної допомоги [6].

На нашу думку, визначення даного поняття в російському законодавстві є
більш повним і конкретним, зокрема, в зазначених Основах законодавства
Російської Федерації про охорону здоров’я громадян вказана функція
надання медичної допомоги, яка є провідною для охорони здоров’я. В
Основах законодавства України про охорону здоров’я даний аспект (у
самому визначенні) не закріплюється, хоча дається трактування поняття.

Стосовно сучасної концепції в правовому аспекті визначення „здоров’я”,
то Всесвітня організація охорони здоров’я в генеральній концепції для
національних служб охорони здоров’я „Здоров’я для всіх в двадцять
першому столітті” зазначила, що воно базується на трьох фундаментальних
цінностях:

– здоров’я як визначальне право людини;

– справедливість щодо здоров’я та солідарності в діях як між країнами,
так і всього суспільства в кожній країні;

– відповідальність окремих осіб, груп населення та організацій за
подальший розвиток охорони здоров’я, а також їх участь у цьому процесі.

Щодо визначення поняття „заклад охорони здоров’я”, то в основах
законодавства України про охорону здоров’я у статті 3 його визначають,
як „Підприємство, установу чи організацію, завданням яких є забезпечення
різноманітних потреб населення в медичній галузі шляхом надання
медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і
лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання
інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників”.

Таке визначення терміна „заклад охорони здоров’я”, на нашу думку, не є
досконалим і сьогодні потребує подальшого доопрацювання в розкритті його
змісту, особливо в нових умовах формування демократичної, соціальної і
правової держави в ринкових умовах, при радикальних змінах у відносинах
суб’єктів господарювання різних форм власності в єдиному медичному
просторі України на засадах введення обов’язкового медичного страхування
і вже функціонуючого приватного страхування. Термін „заклад охорони
здоров’я”, незважаючи на свою медичну спрямованість, є все ж таки
терміном загальновживаним, який зустрічається як у законодавстві, так і
в науковій, публіцистичній і художній літературі. Від точності його
визначення і розуміння значною мірою залежить чіткість і повнота
правового регулювання його організації і діяльності, для виключення і
попередження правових колізій в аспекті співпраці та відносин медичних
закладів різних форм власності.

Сучасні ринкові відносини перетворюють медичну допомогу в товар.
Становлення медичних установ – закладів охорони здоров’я, як продавців
медичних послуг у частині їхньої основної діяльності відбувається досить
активно. Тому необхідна розробка правових і нормативних документів, які
б стимулювали і регулювали поглиблення ринкових відносин, що сприятиме
трансформації системи організації медичної допомоги в нових умовах.

На думку науковця З. Гладуна [10, С. 101], дати визначення цього поняття
можна шляхом виявлення характерних, змістовних рис закладу охорони
здоров’я:

– метою його діяльності є надання медичної допомоги – звідси й
випливають його головні завдання, реалізація державних і місцевих
програм з охорони здоров’я; забезпечення надання населенню гарантованого
рівня і обсягу медичної допомоги; розвиток профілактичного напряму в
охороні здоров’я; охорона здоров’я окремих малозахищених категорій
населення, зокрема матерів і дітей; удосконалення управління закладами
охорони здоров’я (якщо такі є у підпорядкуванні); здійснення заходів
щодо раціонального використання бюджетних асигнувань,
матеріально-технічної бази, впровадження нових форм організації праці в
нових ринкових умовах з метою підвищення її продуктивності та
доступності населенню;

– заклад охорони здоров’я – певна організація, яку характеризує
організаційна єдність, і яка має ту чи іншу, властиву лише їй, внутрішню
структуру, що відображає виконувані завдання і функції;

– у ньому працює колектив медичних працівників, члени якого здійснюють
свою професійну діяльність.

Найбільш вдалим науковець З. Гладун вважає таке визначення
досліджуваного поняття „заклад охорони здоров’я” – це зареєстрована
інституція, метою якої є надання пацієнтам кваліфікованої медичної
допомоги, у встановленому законом порядку, яка пройшла акредитацію та
одержала ліцензію на право надання певного виду (видів) медичної
допомоги і в якій на професійній основі працює колектив медичних та
інших працівників, здійснюючи свою професійну діяльність [10].

Підсумовуючи вищенаведене, приходимо до висновку, що галузь охорони
здоров’я в Україні на даному етапі має ряд проблем, першопричинами яких
є неврегульованість життєво важливих питань на законодавчому рівні,
суперечливість і неточність діючого законодавства. Виходячи з реалій
сьогодення, потребує вдосконалення законодавство у сфері охорони
здоров’я, адже наявність дієвих нормативно-правових актів є запорукою
формування ефективної державної політики в даній галузі та її успішної
реалізації. Крім того, якщо говорити про наявність медичного права, то
необхідно розробити Медичний кодекс України, який регулюватиме
взаємовідносини між лікарем і пацієнтом, між пацієнтом і державою, між
лікарем і державою і буде запорукою ґарантії захисту прав пацієнтів і
медичних працівників та закріпить основні поняття, які використовуються
в медичній галузі.

Література:

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної
Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Основи законодавства України з охорони здоров’я: Закон України від 19
листопада 1992 року № 2801-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. –
2003. – № 10–11. – Ст. 86.

3. Основи законодавства Російської Федерації про охорону здоров’я
громадян: Закон РФ від 22.07. 93 № 5489–1. Із змінами, внесеними Указом
Президента РФ від 24.12.93 № 2288, Федеральним Законом від 2.03.98 № 30
– Ф3.

4. Загальна декларація прав людини: Резолюція № 1386 (ХІУ) Генеральної
Ассамблеї ООН 20.11.1959.

5. Конвенція про права дитини. 44 сесія Генеральної Ассамблеї ООН
(резолюція

№ 44/25 20.11.89 ). Ратифікована Постановою Верховної Ради України №
789–ХІІ 27.02. 91.

6. Гельсінська декларація Всесвітньої медичної Асоціації 1964 р.

7. Венеціанська декларація Всесвітньої медичної Асоціації 1983 р.

8. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права. – Ст.
12.

9. Вороненко Ю.В., Москаленко В.Ф. Соціальна медицина та організація
охорони здоров’я. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. – С. 605.

10. Гладун З. Заклади охорони здоров’я: основи правового статусу //
Право України. – 2003. – № 6. – С. 10–104.

11. Рудень В.В., Венедиктов Д.Д. О научных основах управления
здравоохранением. – М.: ЦОЛИУВ, 1981. – 39 с.

12. Рудень В.В. Страхова медицина і медичне страхування. – Львів, 1989.

13. Підприємство, господарство, право. – 2002. – № 5. – С. 16.

14. Термінологічний словник-довідник менеджера охорони здоров’я / Білий
В.Я., Бойчук М.П., Голик Л.А., Жаховський В.А., Кованська В.А., Криштопа
Б.П., Пащенко В.М., Радиш Я.Ф. – К., 2001. – С. 66–67.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020