Реферат на тему:
Податкові злочини у сфері економічної злочинності (виявлення, розкриття,
розслідування)
Злочинність як соціальне явище напряму залежить від економічного та
політичного стану державу. Фахівці в галузі кримінології зазначають, що
на злочинність впливає понад 100 різного роду факторів, основним з яких
є економічний.
Затяжна економічна криза на Україні сприяла зростанню злочинності, яка з
кожним роком набула все більшого професіоналізму.
Прикладом економічної кризи в Україні з 1990 року є дані зниження
показників валового внутрішнього продукту (далі – ВВП).
За даними, опублікованими в науковій доповіді Інституту стратегійних
досліджень в Україні у 1991р., порівняно з попереднім роком ВВП
скоротився на 8,7 %, у 1992 р. – на 9,9 %, у 1993 р. – на 14,2 %, у 1994
р. – на 22,9 %, у 1995 р. – на 12,2 % і у 1996 р. – на 10 %.
Навіть механічне складання цих показників показує, що загальне зниження
ВВП за ці роки становить 69,2 %. Але якщо урахувати кумулятивний ефект
зниження ВВП, що зростав із року в рік, то такого катастрофічного спаду
не спостерігалося навіть за часів великої депресії у США (1929–1933 рр.)
[6, с. 35–48].
Різке скорочення внутрішнього валового продукту є головним індикатором,
що свідчить про вкрай негативні процеси у сфері економіки, пригнічення
фінансово-господарського обороту, руйнацію виробничого сектора
економіки, деградацію продуктивних сил суспільства.
За даними Інституту стратегічних досліджень України (наукова доповідь за
1997 рік), внутрішній валовий продукт (далі – ВВП), порівняно з 1991
роком, зменшився наполовину. У наступні роки ця тенденція
продовжувалася, скорочення ВВП досягло двох третин. Загальне виробництво
продукції скоротилося більше ніж у два рази, а в окремих галузях –
значно більше. Випуск промислової продукції скоротили три четверті
підприємств України. Зібраний у 1996 р. врожай зернових був нижчим за
останні 52 роки, тобто нижчим, ніж у передвоєнний 1940 рік. Тенденція
збереглась і в наступні роки [6, с. 35–41].
З року в рік спостерігалася тенденція зростання кризи неплатежів. Так,
на кінець 1996 року, порівняно з його початком, дебіторська
заборгованість зросла у 262 рази і досягла 51,4 млрд грн, кредиторська –
у 2,4 раза і становила 76,8 млрд грн. Загальна сума такої заборгованості
станом на 1 грудня 1998 року відповідно становила 106,7 млрд грн та
148,2 млрд грн, а на 1 січня 2000 р. подвоїлась і відповідно становила
223 048,8 і 172 020 млрд грн [3, 8]. За даними ДПА України, у 1991 році
54 % працюючих підприємств не мали оподаткованого прибутку, тобто
працювали збитково. Пізніше цей показник сягнув до 60 % [6, с. 23].
Знизилася також купівельна платоспроможність населення. Середня
заробітна плата становила лише п’яту частину заробітної плати 1991 року.
Ситуація ускладнювалася тим, що навіть така зарплата не завжди
виплачувалась. Заборгованість із виплат заробітної плати на 10 січня
1999 року становила 6,5 млрд грн, 19,2 % становили борги за 1997 рік та
попередні роки. Невиплата пенсій на 10 січня 1999 року досягла 201,3
млрд грн, стипендій – 98,9 млрд грн. Усі ці категорії населення не стали
покупцями, тобто перестали інвестувати товаро- і капіталооборотні цикли
в економіці країни.
Неплатоспроможність фізичних і юридичних осіб пригнічувала товорооборот
і роботу підприємств та продукувала безробіття. Чисельність тільки
зареєстрованих працездатних безробітних громадян при стрімкому
скороченні можливостей працевлаштування у 1995 р. становила 4,7 %.
Водночас фактичне безробіття значно перевищувало його офіційно
зареєстрований рівень. Вибіркове обстеження домашніх господарств у
жовтні 1995 року показало, що фактичне безробіття у 13 разів було вище,
тобто в службу зайнятості звернулося тільки 18,5 % безробітніх, а
скористалися цією послугою лише 3 % зареєстрованих безробітних. Причому
43,2 % незайнятого населення становила молодь віком від 16 до 29 років
[6, с. 54].
Причинами, що зумовили зупинку роботи, були вимивання оборотних коштів
підприємств, їхня суцільна заборгованість, збитковість, зниження
купівельної спроможності населення та платоспроможності юридичних осіб,
а звідси – спад виробництва, зростання безробіття тощо. Серед причин,
наведених кризових явищ, значне місце, а в певних випадках і головне –
займали прорахунки в реалізації податкової політики держави.
Причому йшлося навіть не про високі ставки податків, а про те, що
фіскальна функція податків у зв’язку з кризою надходжень у бюджет
переважала над регулятивною та прийняла екстенсивно-виснажливий шлях
розвитку системи оподаткування. Адже існуюча система оподаткування
являла собою не прозору акумулятивно-стимулюючу, цілісну,
регулятивно-відтворювальну економічну модель і наукововиважену правову
конструкцію, а набір суперечливих, у багатьох випадках кумулятивних
податків [7, с. 377].
Злочини у сфері економіки взагалі і податкові злочини зокрема є загрозою
економічній безпеці України.
Про це свідчать статистичні дані, наведені в свій час Головою ДПА
України М.Я. Азаро-вим на зустрічі 19 вересня 2001р. зі спеціальним
радником з міжнародних питань у сфері боротьби з відмиванням грошей
Департаменту юстиції США Теотором Грінбергом і Надзвичайним та
Повноважним послом США в Україні Карлосом Паскуалем. Так, за його
висловлюванням, „в Україні щорічно відмивається до 4 млрд доларів США. З
них 90 % – від прямого ухилення від сплати податків, 5–6 % – від
нелегальної торгівлі алкоголем, тютюном, контрабанди. І лише решта –
традиційно „брудні” гроші від наркоторгівлі, проституції тощо” [7, с.
414–415].
Джерела загроз економічній безпеці української економіки можна розділити
на зовнішні і внутрішні. До зовнішніх належать: недружня політика
іноземних держав, зацікавлених у використанні української організованої
економічної злочинності для здійснення масштабних економічних операцій,
передусім нееквівалентного вивозу з України ресурсів і грошових коштів;
злочинні дії зарубіжних кримінальних угруповань.
Внутрішніми джерелами є:
– протизаконна діяльність українських комерційних і державних структур
під час здійс-нення фінансово-господарських операцій;
– неправомірні дії українських державних органів, що призводять до
створення умов для здійснення економічних злочинів юридичними і
фізичними особами;
– діяльність українських професійних злочинних угруповань.
При цьому, як результат, виділяються такі наслідки впливу організованої
економічної злочинності:
– криміналізація економічних, виробничих, торгових і фінансових процесів
призводить до того, що економічні механізми починають працювати не в
українських національних інтересах, а в інтересах вузьких груп
українських і зарубіжних підприємств і чиновників;
– корумпованість органів влади і управління призводить до того, що
рішення, які приймаються, і повсякденна службова практика спрямовані на
корисливі інтереси отримання особистих прибутків, що шкодять інтересам
держави і суспільства;
– перетворення кримінального капіталу в могутню фінансову силу, що
контролює величезну масу фінансових коштів і майна, призводить до того,
що найважливіші державні інститути переорієнтовуються на обслуговування
кримінального капіталу (в різних організаційних формах), а не на ті
цілі, для здійснення яких вони створені [1, с. 14–15].
Злочини в сфері економіки ще називають білокомірцевою злочинністю.
Білокомірцева злочинність – це неофіційна злочинність, що приховується і
не фіксується. Економічна діяльність „білого” сектора економіки, прямо і
безпосередньо пов’язана із їхньою офіційною професійною діяльністю. Цією
діяльністю займаються „респектабельні люди” з керівного персоналу („білі
комірці”), тому цей різновид тіньової економіки називають
„білокомірцевим”. Вона не виробляє ніяких товарів або послуг, тут
відбувається тільки негласний перерозподіл суспільного прибутку.
Білокомірцева злочинність має ряд різновидів. У державному секторі
господарства виділяються такі її види: економіка приписок, що видає
фіктивні результати за реальні – приписки продукції, фальсифікація
відомостей про якість і ціну товарів; економіка неформальних зв’язків –
забезпечення „закулісного” виконання звичайних виробничих завдань
(підвищена оплата праці, організація фуршетів тощо); економіка хабарів,
тобто зловживання службовим становищем посадових осіб в особистих цілях,
корупція, незаконні привілеї [1, с. 42–43].
Метою забезпечення кримінальної безпеки економічних процесів є охорона
комерційних і державних структур від негативних виявів діяльності
кримінального капіталу.
Основними положеннями нового погляду на боротьбу з економічними
злочинами повинні бути: дослідження й аналіз причин і тенденцій розвитку
процесів здійснення економічних злочинів організованими групами;
розробка ефективних методів виявлення, розслідування і доведення
економічних злочинів, адекватних сучасному ступеню розвитку злочинної
діяльності в економічній сфері; створення методів і засобів постійного
контролю над економічними процесами на предмет виявлення їхньої
криміногенності (моніторинг), у тому числі на основі сучасних
телекомунікаційних мережах і комп’ютерних систем; створення ефективного
механізму, який позбавив би організовану злочинність її бази –
кримінального бізнесу [1, с. 110].
Традиційно до основних факторів розвитку тіньової економіки і
кримінальної економічної діяльності відносять наступні: надмірну вагу
податкового навантаження; надмірну регламентацію економічної діяльності;
значні масштаби державного сектора в економіці [1, с. 89].
Цьому сприяло саме податкове навантаження, яке розподілене нерівномірно.
Так, промисловість України, виробляючи 39,0 % ВВП, сплачує 53,8 % усіх
податків, а частка банківського і торгового секторів є неадекватною
їхнім реальним фінансовим можливостям. Наприклад, торгівля, що дає 8,6 %
ВВП, вносить до бюджету всього 3,1 % податків [8, с. 27–43]. Тим самим
створюються стимули перерозподілу ресурсів у спекулятивний сектор, що за
своїм характером є менш контрольованим і більш криміногенним. Це в свою
чергу зумовлене слабкістю державних інститутів і відносною легкістю
контролю реального сектора порівняно з фінансово-посередницьким.
Надмірний тиск податкового навантаження – природний результат діяльності
держави, яка неспроможна забезпечити реальний збір податків і прагне
компенсувати скорочення податкової бази збільшенням ставок
оподаткування. Скорочення податкових платежів викликає збільшення
податкового навантаження, яке, в свою чергу, викливає збільшення числа
податкових правопорушень. Це знову скорочує податкові платежі і збільшує
податкове навантаження законослухняних платників податків, яких стає все
менше і менше. Процес відновлюється на новому рівні. У результаті
зниження податкових доходів збільшується податкове навантаженння, тиск
якого позбавляє підприємців стимулів до ефективної діяльності.
Законослухняний платник податків повинен віддати у вигляді податків за
різними оцінками від 60 до 90 % прибутку [9, с. 9].
Як правило, підприємці реагують на таку ситуацію масовими ухиленнями від
сплати податків. Уникнути значних платежів державі досить просто. На
думку експертів, навіть відносно невисока частка невраховуваного
готівкового обороту дозволяє підприємству практично повністю уникнути
податку на прибуток, податку на додану вартість і відрахувань на
соціальне старахування. Ризик при цьому мінімальний. Результат
закономірний – частка юридичних осіб, які приховують доходи від
оподаткування, виросла до 80 % [1, с. 94].
До факторів тіньової економіки належить також нездатність держави
протягом тривалого часу обмежити надання індивідуальних пільг за рахунок
коштів бюджету різним групам спеціальних інтересів.
Масштаби пільг, які держава надає привілейованим платникам податків,
постійно збільшується, їхні суми адекватні надходженням доходів до
Зведеного бюджету України. Зокрема, у 2000 році сума пільг становила
46,8 млрд грн, при тому, що надійшло до зведеного бюджету 49,1 млрд грн.
У 2003 році доходи зведеного бюджету становили 75,2 млрд грн, а
податкових пільг надано на суму 65 млрд грн, що дорівнювало 86,5
відсотків доходів бюджету України. Діючі умови надання пільг шляхом
встановлення різних підходів у оподаткуванні дискримінують більшість
учасників економічної діяльності. В Україні зареєстровано 683,9 тис.
юридичних осіб – платників податків, з яких станом на 1 жовтня 2003 року
пільгами з оподаткування користувалося 103,7 тис., або кожен шостий
зареєстрований платник (15,2 відсотка).
Прямі втрати бюджетів тільки за дев’ятьма видами платежів, облік яких
веде Державна податкова адміністрація, орієнтовно дорівнювали 36 млрд
грн, або 55,4 відсотків загальної суми пільг і 47, 9 відсотків фактичних
надходжень доходів до зведеного бюджету.
Найсуттєвішими є пільги з податку на додану вартість, включаючи нульову
ставку, які складають понад 80 відсотків загального обсягу і за сім
років зросли у 3,5 разів (з 15,9 до 56,7 млрд грн). Рівень перевищення
пільг над фактично сплаченим податком на додану вартість зріс з 1,9
разів у 1997 році до 4,5 разів у 2003 р. Порівняно з 2002 р. обсяг
надходжень податку на додану вартість у 2003 році зменшився на 0,9 млрд
грн, у той час як обсяги пільг зросли майже на 10 млрд грн.
Пільги з податку на прибуток підприємств у загальному обсязі пільг
становлять 5,3 відсотка і за 2003 р. становили 3,4 млрд грн і
збільшились за сім років у 1,9 разів. Найбільш поширеною пільгою з
податку на прибуток підприємств є зменшення оподаткованого прибутку на
суму балансових збитків, отриманих платником податку у попередніх
звітних періодах. За 2003 р. згідно з чинним законодавством більш ніж
7,5 тис підприємств на покриття таких збитків спрямували 1,2 млрд грн,
або 34,3 відсотків загальної суми пільг з податку [4, с. 94].
За даними Держкомітету України, коефіцієнт злочинності (на 100 тис.
населення) збільшився з 713 у 1990 році до 1147 у 2000 році (в 1,6
раза). Лише по лінії МВС України з 1986 року, тобто з початку
перебудови, по 2000 рік кількість зареєстрованих злочинів в Україні
збільшилася у 2,2 раза. При цьому за цей період кількість тяжких
злочинів зросла більше ніж у 4 рази. Якщо у 1990 році їх було 52 359, то
в 2000 році їх нараховувалося 211040 [5, с. 1].
Після посилення державного контролю в 1996–2000 роках кількість викритих
посадових злочинів зросла майже втричі. За спеціально проведеними
дослідженнями, у корумпованих відносинах перебувало близько 90 %
комерційних структур і майже 40 % підприємців. Проте кожна друга
кримінальна справа, порушена за фактом корумпованих дій, закривалася під
час досудового розслідування. Серед засуджених за економічні злочини в
15 разів більше службовців, ніж інших категорій населення [5, с. 12].
До злочинів, що посягають на економічні інтереси держави, відносяться і
злочини у сфері оподаткування [1, с. 132–133].
Злочини в сфері оподаткування займають значне місце серед економічних.
Такі злочини і правопорушення стали одним з основних джерел тіньової
економіки і накопичення капіталів протиправного походження, оскільки
пронизують практично всі сфери суспільно-економічних,
організаційно-уравлінських і цивільно-правових відносин. Постійне
збільшення кількості зареєстрованих підприємств, зокрема і фіктивних,
виникнення професійних груп, що займаються відмиванням коштів
незаконного походження через фіктивні структури – конвертаційні центри,
їхня скоротечна ліквідація чи реорганізація не дозволяє організувати
ефективний контроль за фінансово-господарською діяльністю, обчисленням і
сплатою податків та інших обов’язкових платежів.
Так, у 1998 році державна податкова служба України здійснювала контроль
за діяльністю 693,6 тис. підприємств, установ і організацій усіх форм
власності (у 1991 році їх нараховувалося 239,1 тис.), з них – 651 тис.
платників основних видів податків і зборів, а також за діяльністю 927,3
тис. платників, громадян-підприємців (у 1991 році їх було 128 тис.). При
цьому в 1998 році було проведено документальних перевірок на 51,5 % (335
тис.) підприємств, з яких у 64,9 % випадків (217,3 тис.) встановлено
порушення податкового законодавства. Із 305,3 тис. перевірених
громадян-підприємців порушення податкового законодавства встановлено у
кожного другого [2, с. 89–90].
Лише в одному 2002 році частка надходжень, які контролювалися ДПА, у
Зведеному державному бюджеті України становила 70 відсотків. У
подальшому лише за 4 роки щорічно обсяги надходжень виросли з 23,6 млрд
грн до 38,3 млрд грн, або в 1,5 раза [11, с. 1].
Певні дані містяться в повідомленнях про результати роботи
правоохоронних органів за цей же рік: з січня по серпень 2002 р.,
наприклад, тільки на півдні України правоохороними органами ліквідовано
398 підпільних цехів, з них 181 з виробництва фальсифікованої
алкогольної продукції [1, с. 517].
У листі ДПА України від 14 квітня 2003 р. № 5953/7/26-1117 „Про стан
боротьби зі злочинністю в сфері оподаткування за 3 місяці 2003 року та
заходи щодо її посилення” вказується про ліквідацію 259 підпільних цехів
[1, с. 517].
Ці фрагментарні дані доповнюють загальну картину динаміки викриття
підпільних цехів. Так, у 1999 році було викрито 105 підпільних цехів, у
2000 році – 196, у 2001році – 220, у 2002 році – 675, у 2003 році – 669,
у 2004 році – 824 [1, 517].
В Указі Президента України „Про посилення державного контролю за
виробництвом і обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів,
забезпечення захисту життя і здоров’я громадян” від 3 березня 2004 р.
№ 266/2004 зазначається, що „за оцінками експертів, з цього часу у
тіньовому обігу знаходиться 25–30 відсотків ринку алкоголю” [10].
Література:
1. Антипов В.І. Тіньова економіка та економічна злочинність: світові
тенденції, українські реалії та правові засоби контролю
(теоретико-методологічне узагальнення). – Вінниця: ДП ДКФ, 2006. – 1040
с.
2. Діяльність податкової служби України у 1998 році // Матеріали ДПА
України. – С. 89–90.
3. Грошово-кредитна та банківська статистика // Бюлетень Національного
банку України. – 2000. – № 1. – 91 с.
4. Звіт рахункової палати України за 2003 р. Розглянуто на засіданні
Колегії Рахункової палати 2 березня 2004 р. – www.acrada.gov.ua
5. Микитчик О.В. Злочин як соціальне явище: філософсько-правовий аспект:
Авторефе-рат дис. … на здобуття вченого ступеня к.ю.н. по спеціальності
12.00.12 – філософія права. – К., 2002. – 16 с.
6. Національна безпека України 1994–1996 рр. // Наукова доповідь НІСД. –
К., 1997. – 196 с.
7. Попович В.М. Економіко-кримінологічна теорія детенізації економіки:
Монографія. – Ірпінь: Академія державної податкової служби України,
2001. – 524 с.
8. Скворцов М. Тіньова економіка і боротьба з податковими злочинами //
Іменем закону. – 1996. – № 7. – 15.
9. Теневая экономика (экономические, специальные и правовые аспекты):
Материалы научной конференции. – М. – 1996.
10. Про посилення державного контролю за виробництвом і обігом спирту,
алкогольних напоїв і тютюнових виробів, забезпечення захисту життя і
здоров’я громадян: Указ Прези-дента України від 3 березня 2004 року № 9
266/2004 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 10. – С. 574.
11. Цимбал Г.П. Взаємодія як умова забезпечення виявлення і
розслідування податкових злочинів: Автореф. дис. … канд.юрид.наук:
12.00.09 / Національна академія ДПС України. – К., 2005. – 19 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
