UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваПолітична культура юриста: аспекти історіографії (реферат)
Авторdimich/www.ukrreferat.com
РозділПравознавство (різне), реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось5294
Скачало375
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Політична культура юриста: аспекти історіографії

 

Під політичною культурою розуміють насамперед сукупність індивідуальних

позицій та орієнтацій учасників політичної системи; суб’єктивну сферу,

що лежить в основі політичних дій і надає останнім певного значення.

 

Термін “культура” походить від латинського “cultura”, що в перекладі

означає “догляд”, “обробіток” землі, сільськогосподарську діяльність,

майстерність людини у праці.

 

Теорія культури започатковується ще в античні часи, формуючись у лоні

філософії із залученням даних з історії, етнології тощо.

 

Більшість дослідників пов’язує виникнення філософської теорії культури з

творчістю софістів (мудрець, майстер), які розглядали культуру як щось

другорядне від природи.

 

Античні культурофілософи (IV–III ст. до н. е.) сформували ідею

космополітизму. Космополітизм – вчення, в основі якого заклик

відмовитися від національного суверенітету, національної культури задля

абстрактного поняття вселюдської культури.

 

Взаємовідносини “природа–культура” у середньовіччі витіснила інша

полярність: Бог–людина.

 

Тепер основним завданням культурного розвитку людини було “зняття” її

гріховності та активізація праці душі як головної умови духовного

зростання.

 

Провіденціалізм (від лат. providencia – провидіння) – тлумачення історії

як вияву волі Божих сил, остаточної перемоги добра над злом.

 

“Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі… Не

вбивай! Не чини перелюбу! Не кради! Не свідкуй неправдиво на свого

ближнього! Не жадай дому ближнього свого…”[1, 59].

 

У генезі культури середньовіччя дві тенденції:

 

– перехід античної мудрості у християнську традицію;

 

– збереження античного спадку включенням у наступний

науково-філософський процес.

 

У період Ренесансу (XV–XVI ст.) набув популярності неоплатонізм –

утвердження принципу гуманізму, філософське осягнення культури

пов’язувалося з вченням про природу і людину.

 

У добу Просвітництва (XVII–XVIII ст.) завдяки праці Ж.-Ж. Руссо, Й.Г.

Гердера, Вольтера культура розглядається як засіб розвитку особистості.

 

У той час культура – це наука, мистецтво, освіченість.

 

Сенс культури за Кантом полягає в заміні “деспотизму природи деспотизмом

разуму”, він виводив людину на нові рубежі свободи і вільної творчості.

 

Гегель, для якого процес історичного розвитку людства – ступені пізнання

абсо-лютного духу, у своїх поглядах на світ і культуру мав позитивну

життєстверджуючу думку.

 

Протестуючи проти надмірної раціоналістичної гармонізації світу,

домінування загального над індивідуальним, романтики (ХІХ ст.)

утверджували культуру, засно-вану на індивідуальній свободі,

природності, творчому натхненні.

 

У ХХ–ХХІ ст. культура розглядається як багатоаспектне явище:

 

– фундаментальна структура історичного буття людства (антична, арабська,

ки-тайська культура);

 

– структурований масив суспільного життя (духовна і матеріальна

культура);

 

– якісна характеристика людського буття.

 

Зупинимось тепер на культурі особи.

 

Насамперед зазначимо, що поза людиною, її діяльністю, культура відсутня.

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ