.

Порядок створення та правові підстави для поширення офшорних зон у міжнародній сфері (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
356 2628
Скачать документ

Реферат на тему:

Порядок створення та правові підстави для поширення офшорних зон у
міжнародній сфері

У період переходу до ринкових відносин Україна переживає не найкращі
часи свого існування. Доказом цього можуть бути результати
функціонування національної економіки, а саме: неспроможність вести
прозору валютну політику, яка впливає на відплив великих коштів через
офшорні зони, що в кінцевому підсумку позначається на рівні життя
населення та правовому статусі України в Європейському міжнародному
співтоваристві.

Україна обрала курс інтеграції до Європейського Союзу. Одним із
нагальних завдань держави на сьогодні є побудова прозорого
законодавства, здатного регулювати процеси мобілізації, розподілу і
використання централізованих і децентралізованих коштів, шляхом
установлення сучасної моделі державного управління, яке б сприяло
запобіганню відпливу з України капіталу.

Тема відмивання українських капіталів досить вагома, тому що кожного
року з України на закордонні рахунки через офшорні зони переводяться
мільярди гривень, і цьому сприяє наше недосконале законодавство у сфері
валютного контролю. Аналіз стану боротьби з негативним явищем у
кредитно-фінансовій і банківській сферах показує, що ділки тіньової
економіки постійно вдосконалюють шляхи та методи махінацій з фінансовими
ресурсами. А це негативно впливає на розвиток української економіки і
економічної безпеки держави в цілому. Зрозуміло, що вивезені кошти при
цьому залишаються в офшорних зонах, підтримуючи економічну стабільність
інших країн [8, с. 288].

У вітчизняній науці фінансового права, на думку автора, звертається
недостатньо уваги на валютний контроль за діяльністю суб’єктів
підприємницької діяльності, які здійснюють розрахунки через офшорні
зони. Усе це зумовлює потребу у розробці навчально-методичного
забезпечення для спецкурсу ,,Валютний контроль”, який дозволить готувати
кваліфікованих спеціалістів у сфері цього контролю.

Науково-теоретичною базою даної статті є дослідження вітчизняних і
зарубіжних учених: Левченко З., Уманців Ю.М., Швед Ю.А., Вовк С., Кабир
Л.С.

У роботах науковців робиться акцент як на дослідженні шляхів і методів
махінацій з фінансовими ресурсами, що проводяться через офшорні зони,
так і на їхньому запобіганні.

Зокрема, такими вченими, як Левченко З., Уманців Ю.М., Швед Ю.А.,
описуються схеми та методи офшорного бізнесу.

У середині XX ст. із розвитком процесу глобалізації у міжнародній
господарській практиці розпочалося активне застосування такого
фінансового інструменту, як міжнародне податкове планування. Передумовою
для його введення стало створення у різних куточках земної кулі офшорних
(безподаткових) зон [8, с. 144].

Не обминула офшорна проблема і українську економіку. У результаті значні
суми капіталу, накопиченого в Україні, було вивезено (в основному
нелегально) до офшорних зон, і зараз цей капітал повертається на
батьківщину у вигляді іноземних інвестицій. За даними офіційної
статистики, нині близько половини закордонних вкладень у національну
економіку здійснено із безподаткових юрисдикцій.

Потреба у науковому опрацюванні цих даних є очевидною – з метою вжиття
заходів щодо державного регулювання офшорного бізнесу, а також для
продуманого використання його механізму українськими підприємствами.

Офшорний бізнес будується на можливостях, що надають йому офшорні зони –
країни або території, у законодавствах яких дозволено реєструвати
компанії, що дозволяють отримувати прибутки з джерел, які є за межами
країни або території реєстрації (офшорні компанії).

В основу діяльності офшорних зон покладено універсальний принцип
оподаткування, відповідно до якого обов’язковому оподаткуванню
підлягають прибутки, джерело яких міститься на території даної країни.

Як правило, офшорні компанії створюються в державах, де діє режим
пільгового оподаткування і відсутній валютний контроль. На сьогодні
таких країн нараховується близько п’ятдесяти, зокрема, до них належать:
Панама, Беліз, Кіпр, Ліберія, Гібралтар, Мальта тощо.

Офшорні компанії мають право відкривати рахунки в будь-яких банках
більшості країн світу та відповідно у будь-якій валюті.

У світовій практиці офшорні компанії використовуються для мінімізації
податків, зокрема, у схемі купівлі-продажу між фірмою-експортером у
власній офшорній компанії, зареєстрованій у країні з пільговим
оподаткуванням, а потім суб’єктом господарювання в іншій країні, який
виступає дійсним покупцем [9, с. 44].

Так, одним із шляхів ухилення від сплати податків і легалізації доходів,
одержаних злочинним шляхом, є саме створення компаній у країнах із
мінімальним податковим режимом (офшорні зони) і перенесення туди
резидентами України частини своєї господарської діяльності.

Значна кількість експортно-імпортних операцій проводиться через офшорні
зони, зокрема, операції українських суб’єктів господарювання за
контрактами з резидентами Кіпру протягом 2005 року становили 3083,0 млн
гривень.

Масштабність зазначеного явища пояснюється спрощеною процедурою
реєстрації, необумовленістю розміру статутного фонду, конфіденційністю
особи власника і невеликою ціною на вже зареєстровані у офшорних зонах
компанії.

Таким чином, основну увагу у статті приділено як дослідженню шляхів і
методів махінацій з фінансовими ресурсами, що проводяться через офшорні
зони, так і запобіганню їм.

Термін „офшорні компанії” означає юридичну особу, власники (засновники)
якої перебувають за межами країни реєстрації.

Питання вибору офшорної юрисдикції має надзвичайно важливе значення,
оскільки супроводжується потребою в урахуванні ряду важливих чинників.

Як офшорні юрисдикції, найчастіше виступають невеликі незалежні держави
чи відособлені території, що володіють особливим державно-правовим
статусом. Це можуть бути самоврядні володіння метрополії, орендована
територія чи державне утворення, що і на сьогодні має статус колонії.
Влада цих юрисдикцій стимулює розвиток сектора офшорних послуг з метою
залучення іноземного капіталу, збільшення зайнятості населення і
підвищення ділової активності [10, с. 10].

Режим, близький до офшорного, може використовуватися у спеціальних
економічних зонах, районах портів і аеропортів. У той же час реєстрацію
підприємств офшорного типу здійснюють не тільки „карликові” юрисдикції,
але й деякі цілком респектабельні держави (наприклад, Ірландія,
Швейцарія) чи окремі території, що входять до їхнього складу.

Вибираючи місця розташування офшорної компанії, спочатку потрібно
визначити характер її діяльності (виробничий, торговий, фінансовий та
ін.) і лише потім порядок створення та її юридичну форму.

Законодавство зарубіжних країн надає право будь-яким особам, незалежно
від їхньої національності та виду підприємницької діяльності, створювати
офшорні компанії на території таких країн. Однак існують також деякі
обмеження, що стосуються національної системи транспорту, зв’язку, теле-
та радіомовлення, комунальних послуг, земельних ділянок і нерухомого
майна, а також коли участь деяких іноземців у створенні або діяльності
офшорних компаній є небажаною.

Країни, які надають певні податкові пільги офшорним компаніям, умовно
можна поділити на такі групи:

– країни „податкові гавані”, які повністю звільняють офшорні компанії
від будь-яких видів податків за умови, якщо управління такими компаніями
здійснюється із-за кордону і міститься на території країни реєстрації.
Отже, для реєстрації офшорних компаній установлено мінімальні вимоги.
Такі компанії не зобов’язані надавати будь-яку фінансово-господарську,
бухгалтерську звітність, а також інформацію щодо власників чи
директорів, тобто на умовах повної конфіденційності;

– країни, що надають відчутні податкові пільги компаніям, але які не
вимагають фінансово-господарської, бухгалтерської звітності;

– країни, які надають податкові пільги під час здійснення певних видів
діяльності або мають низькі податкові ставки.

Країни другої та третьої груп, як правило, мають численні угоди про
уникнення подвійного оподаткування, які запобігають подвійному
оподаткуванню прибутків офшорних компаній.

Вибір юрисдикції для реєстрації офшорної фірми є лише одним із аспектів
офшорної схеми, однак у багатьох випадках він є вирішальним. Головна
мета здебільшого пов’язана із прагненням скоротити податкові втрати.
Однак у процесі планування офшорного бізнесу беруться до уваги і супутні
цілі, а також інші характеристики майбутньої фірми – обсяг операцій,
профіль бізнесу, роль власників у ділових зв’язках. Потрібно пам’ятати,
що сучасні офшорні технології здатні вирішувати цілий спектр завдань
[13, с. 21–23].

Таким чином, офшори становлять особливий клас вільних економічних зон.
Їхня головна відмінність від вільних економічних зон полягає в тому, що
зареєстровані в них підприємства не мають права здійснювати будь-яку
виробничу діяльність.

Основними ознаками офшорної юриспруденції є:

– пільговий характер оподатковування. Податкові пільги компаній,
зареєстрованих в офшорних зонах, дуже суттєві і, як правило, повністю
звільняють від сплати всіх місцевих податків. Офшорні компанії
зобов’язані сплатити лише разовий реєстраційний збір і оплачувати річний
збір, ставки якого фіксовані і не залежать від комерційної діяльності
офшорної компанії;

– заборона на комерційні операції на території країни реєстрації
офшорної компанії. Пільговий режим в офшорних зонах визначається
відсутністю валютних обмежень, вільним вивезенням прибутків, відсутністю
мита і зборів для іноземних інвесторів, низьким рівнем статутного
капіталу, екстериторіальністю тощо.

Важливими факторами привабливості офшору є:

– лояльність державного регулювання;

– анонімність реальних власників компанії, що забезпечена можливістю
трастового керування акціями офшорних компаній за допомогою місцевих
номінальних власників;

– високий рівень банківської і комерційної таємниці;

– стабільність режиму [14, с. 225].

Податок на прибуток в офшорних зонах відсутній або становить усього 1–2
відсотки. Максимально спрощена процедура реєстрації. Мінімальний розмір
статутного капіталу, як правило, не встановлюється. Відсутні обмеження
на вивезення валюти.

Аналіз вищезазначеної інформації свідчить про те, що використання
офшорних зон українськими підприємцями з метою ухилення від сплати
податків у цілому негативно впливає на розвиток економіки держави.

Таким чином, використання офшорних зон є засобом виведення коштів з
реального сектора економіки і їхнього вивезення за межі України та
сприяє криміналізації приватизаційних процесів, незаконному збагаченню
окремих посадових осіб, що в кінцевому підсумку призводить до істотних
втрат бюджету.

Література:

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996
року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30.

2. Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів,
одержаних злочинним шляхом: Закон України від 24 грудня 2002 року №
345-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 5.

3. Про ратифікацію Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію
доходів, одержаних злочинним шляхом: Закон України від 17 грудня 1997
року № 738/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 16.

4. Арестархов О. Острова безопасности // Бизнес. – 2002. – № 48 (515). –
С. 42–44.

5. Кабир Л.С. Организация офшорного бизнеса. – М.: Финансы и статистика,
2002. – 131 с.

6. Сєдов К. Офшорні зони: що це таке та як з ними борються //
Бухгалтерія. – 2002. – № 46/1-2. – С. 65–70.

7. Вершинин Н., Плескачева Л. Этот трудный оффшор // Бухгалтерія. –
1999. – № 51 (362). – С. 34–38.

8. Левченко З. Відмивання „брудних” грошей і боротьба з ним // Цінні
папери України. – 2002. – № 39. – С. 228.

9. Уманців Ю.М., Швед Ю.А. Офшорне підприємництво у сучасній економіці:
Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 144 с.

10. Баюра Д., Чекалов С. Чьи оффшоры // Українська інвестиційна газета.
– 2002. – № 38 (365). – С. 7–10.

11. Вовк С. Кому принадлежит Украина // Українська інвестиційна газета.
– 2002. – № 48–52; 2003. – № 1–11.

12 Вовк С. Легализация капитала // Українська інвестиційна газета. –
2002. – № 39 (366). – С. 7–9.

13. Максутов С. Обережно – офшори // Бухгалтерія. – 2002. – №7/2.–С.
21–23.

14. Левченко З. Відмивання „брудних” грошей і боротьба з ним // Цінні
папери України. – 2002. – № 39. – С. 225.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020