.

Правові аспекти гармонізації податкового законодавства України у сфері непрямого оподаткування з правом ЄС (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
437 3964
Скачать документ

Реферат на тему:

Правові аспекти гармонізації податкового законодавства України у сфері
непрямого оподаткування з правом ЄС

Розширення Європейського Союзу, яке відбулося 1 травня 2004 року,
відкрило нові перспективи для співробітництва між Україною та
Європейським Союзом. 21 лютого 2005 року, під час Ради співробітництва
ЄС – Україна, в Брюсселі був підписаний новий План дій, який засвідчив
бажання нашої держави здійснити перехід від політики сусідства до більш
тісної співпраці в межах політики зближення з ЄС. Складовою частиною
Плану дій щодо реалізації пріоритетних положень Програми інтеграції
України до Європейського Союзу є план роботи з адаптації законодавства
України, в тому числі і податкового до стандартів ЄС. Адаптація
податкового законодавства повинна проходити в межах зобов’язань, які
взяла на себе наша держава в Угоді про партнерство та співробітництво
(УПС) та сприяти розвитку національного податкового законодавства в
напрямі його зближення з податковим законодавством ЄС.

Враховуючи те, що податкова система України значно відрізняється від
податкової системи ЄС, а податкове законодавство постійно змінюється,
діяльність органів державної влади повинна бути спрямована на усунення
вказаних перешкод, з метою створення сприятливих умов для європейської
інтеграції України.

Підготовкою національного законодавства до гармонізації із
законодавством ЄС займаються Комітет Верховної Ради України з питань
Європейської інтеграції, Координаційна рада з адаптації законодавства
України до законодавства Європейського Союзу, Міністерство економіки та
з питань європейської інтеграції України, Державний департамент з питань
адаптації законодавства при Міністерстві юстиції України, Управління з
питань європейської інтеграції Секретаріату Кабінету Міністрів України,
яке виконує обов’язки Служби Віце-прем’єр міністра з питань європейської
інтеграції.

Дослідженню євроінтеграційних процесів у податковій сфері приділяють
увагу такі науковці, як Т. Вовк, О. Водянніков, А. Гальчинський,
Б. Губський, Л. Ентін, Г. Зінов’єв, М. Клемент’єв, І. Коноваленко,
К. Максимець, В. Муравйов, А. Поручник, Г. Толстопятенко та ін. Разом з
тим, питання адаптації податкового законодавства України до
законодавства ЄС досі залишається невирішеним. Це обумовлює актуальність
теми даного наукового дослідження.

Метою статті є правовий аналіз законодавства ЄС у сфері непрямого
оподаткування, його співставлення із законодавством України та
висловлення пропозицій щодо усунення виявлених розбіжностей.

Вважаємо за доцільне, в першу чергу, зупинитися на характеристиці
податку на додану вартість, який на сьогодні є основним непрямим
податком у державах-членах ЄС. Крім того, наявність ПДВ у податковій
системі держави є обов’язковою умовою її приєднання до ЄС. Це
пояснюється насамперед тим, що фінансові надходження від ПДВ є основним
джерелом наповнення бюджету ЄС.

Базовою щодо оподаткування податком на додану вартість є Шоста Директива
Ради 77/388/ЄЕС від 17.05.77 р. з питань гармонізації законодавства
держав-членів, що регулює податки з обігу – Спільна система справляння
податку на додану вартість: єдиний принцип визначення суми податку
(Директива 77/388). Приведення законодавства України у відповідність з
Шостою Директивою передбачає внесення змін і доповнень у першу чергу до
Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.97 р. № 168/97
(Закон України).

Найбільші розбіжності в положеннях даних нормативно-правових актів, що
потребують гармонізації, стосуються неоднозначного трактування таких
понять, як об’єкт оподаткування ПДВ, платник податку, розмежування видів
податкових пільг і ставок податку на додану вартість. Так, відповідно до
ст. 2 Директива 77/388 об’єктом оподаткування ПДВ виступає здійснення за
відшкодування платником податку поставок товарів і послуг, а також
імпорту товарів. Враховуючи те, що головною ознакою поставки товарів є
передача саме прав розпорядження річчю як власника, а не передача права
власності на річ de jure, модернізації потребує п. 3.1 ст. 3 Закону
України, в якому необхідно зробити застереження про оподаткування тільки
тих операцій, які передбачають отримання відшкодування та виключити
положення частин 1 та 3 п. 1.4 ст. 1, в яких ідеться про оподаткування
безоплатно наданих товарів та послуг. Ці положення наявні у визначеннях
понять „продаж товарів” та „продаж послуг” (робіт).

Розбіжності в поняттях „платник податку” стосуються того, що згідно зі
ст. 4 Директива 77/388 платник податку – це будь-яка особа, яка
самостійно здійснює у будь-якому місці будь-яку господарську діяльність
з виробництва, продажу товарів і надання послуг незалежно від мети та
результату такої діяльності. У розумінні Закону України в дане поняття
включається, по суті, зміст поняття податковий боржник, тобто під
платником податку розуміється особа, на яку покладено зобов’язання
утримати та внести податок до бюджету.

Існують розбіжності у наданні податкових пільг, передбачених статтями
13–15 частини 10 Директива 77/388 та статтею 5 Закону України, що
виражаються у застосуванні режиму звільнення від обкладання ПДВ певних
видів операцій, а саме професійної діяльності лікарів і середнього
медичного персоналу, послуг зубних техніків, дантистів із протезування,
навчання, яке проводиться вчителями приватно тощо. Потрібно зауважити,
що Шоста Директива не передбачає надання податкових пільг щодо поставки
переробним підприємствам молока та м’яса сільськогосподарськими
товаровиробниками, як це передбачено підпунктом 6.2.6 п. 6.2 ст. 6
Закону та ряду інших подібних пільг. Врахування даних особливостей
повинно мати місце і в статтях Закону, зокрема такий підхід до надання
пільг повинен вплинути на обмеження численних пільг з оподаткування, що
надаються пріорітетним галузям національної економіки.

При цьому не менш важливими є розбіжності, що стосуються ставок ПДВ.
Згідно зі ст. 12 Директива 77/388 встановлено, що стандартна ставка ПДВ
визначається кожною державою-членом ЄС як відсоток до оподатковуваної
суми і повинна бути однаковою для поставок товарів і надання послуг.
Держави-члени ЄС можуть застосовувати одну або дві знижені ставки
податку з метою попередження будь-якого можливого ухилення від
оподаткування. Такі ставки визначаються як відсоток до оподатковуваної
суми, який не може бути меншим 5 %, та застосовуються до товарів і
послуг, перерахованих у додатку Н до Директиви 77/388, а саме: продуктів
харчування та кормів для тварин, питної води, фармацевтичної продукції,
медичного обладнання, пасажирських транспортних послуг, книг, журналів,
газет тощо. Отже, за державами-членами ЄС залишається право встановлення
ставки податку, яка б відповідала їх національним інтересам і дозволяла
диференціювати податковий тягар на товари та послуги, що мають вагоме
соціальне значення. Тому існуючі ставки ПДВ у нашій державі є
допустимими. Проте в межах Закону потрібно говорити, перш за все не про
їх зниження в цілому, а про їх диференціацію, тобто можливість
встановлення зменшених ставок ПДВ залежно від об’єкта оподаткування.
Такий підхід до визначення ставки ПДВ дозволить не тільки зменшити
податковий тягар для платника податку, а й суттєво вплине на наповнення
Державного бюджету України.

Тепер звернемося до визначення особливостей справляння акцизного збору
за законодавством ЄС та його співставлення із національним
законодавством про акцизний збір.

Законодавство ЄС, яке регулює акцизний збір має складну структуру, що
характеризується наявністю так званих горизонтальних і вертикальних
директив.

Горизонтальні акти законодавства ЄС охоплюють основні аспекти
врегулювання всіх категорій підакцизних товарів, не поділяючи їх на
окремі групи.

Вертикальні акти здійснюють правове регулювання за категоріями
підакцизних товарів, встановлюють структуру підакцизних товарів і
мінімальний рівень акцизного збору, а також способи розрахунку акцизного
збору.

На нашу думку, доцільно зупинитися на характеристиці положень так званої
горизонтальної Директиви Ради 92/12/ЄЕС від 25.02.92 р. щодо загального
режиму для підакцизних товарів та щодо зберігання, переміщення та
моніторингу таких товарів (далі – Директива 92/12), яка регулює порядок
обчислення та стягнення акцизного збору, визначає загальні засади щодо
впорядкування системи акцизного збору, запроваджує загальну концепцію
оподаткування підакцизних товарів.

У статті 4 цієї Директиви сформульовано визначення таких понять, як:

– ліцензований управляючий складом: фізична або юридична особа, яка
отримала ліцензію від компетентного органу держави-члена, під час
здійснення своєї діяльності виробляти, обробляти, зберігати, отримувати
та відправляти підакцизні товари під режимом призупинення оподаткування
на податковому складі;

– податковий склад: місце виробництва, обробки, збереження, отримання та
відправки підакцизних товарів під режимом призупинення оподаткування
ліцензованим управляючим складу при здійсненні ним своєї діяльності за
дотримання певних умов, встановлених компетентними органами
держави-члена, на території якої розташовано цей податковий склад;

– режим призупинення оподаткування: податковий режим, який
застосовується до виробництва, обробки, зберігання та переміщення
підакцизних товарів з призупиненням сплати акцизного збору;

– зареєстрований торговець: фізична або юридична особа, яка немає
статусу ліцензованого управляючого складом, але отримала ліцензію від
компетентних органів держави-члена на отримання при здійсненні своєї
діяльності підакцизних товарів з іншої держави-члена під режимом
призупинення оподаткування. Торговці такого виду не можуть зберігати та
відправляти підакцизні товари під режимом призупинення оподаткування;

– незареєстрований торговець: фізична або юридична особа, яка немає
статусу ліцензованого управляючого складом, але має право іноді
отримувати при здійсненні своєї діяльності підакцизні товари з іншої
держави-члена під режимом призупинення оподаткування. Торговці такого
виду не можуть зберігати та відправляти підакцизні товари під режимом
призупинення оподаткування. Незареєстровані торговці зобов’язані
забезпечувати сплату акцизного збору компетентним податковим органам
держави-члена призначення до відправки товарів [4, с. 788].

Проведений аналіз дозволяє констатувати, що новою для українського
законодавства є передбачена в Директиві 92/12 система податкових
складів. Згідно зі статтею 11 Директиви виробництво, обробка та
зберігання підакцизних товарів, якщо акцизний збір не було сплачено,
відбувається на податковому складі, при цьому правила щодо виробництва,
обробки та зберігання підакцизних товарів встановлюються кожною
державою-членом самостійно. Для відкриття та функціонування податкових
складів необхідно отримати ліцензію від компетентних органів
держави-члена. Право відкривати податкові склади мають лише уповноважені
власники (ліцензовані управляючі складом).

Від ліцензованого управляючого складом вимагається:

– забезпечення гарантії, якщо потрібно, яка охоплює виробництво, обробку
та зберігання, обов’язкову гарантію, яка охоплює переміщення, умови яких
встановлюються компетентними органами держав-членів, де податковий склад
було ліцензовано;

– відповідність вимогам, встановленим державою-членом, у межах території
якої такий податковий склад розташовано;

– вести облік запасів і переміщення товарів по кожному складу;

– пред’являти товари на вимогу;

– надавати дозвіл на проведення усіх відповідних перевірок і контролю
запасів.

Переміщення підакцизних товарів під режимом призупинення оподаткування
відбувається між податковими складами.

Право отримувати підакцизні товари з іншої держави-члена під режимом
призупинення оподаткування належить зареєстрованим і незареєстрованим
торговцям, а також податковим представникам, яких призначено
ліцензованим управляючим складом відправлення. Податковий представник
повинен мати постійне місце здійснення діяльності у державі-члені
призначення та мати відповідну ліцензію від податкових органів цієї
держави-члена.

Директива 92/12 застосовується до таких товарів, як нафтопродукти,
спирт, алкогольні напої та тютюнові вироби. Дані товари обкладаються
акцизним збором на момент їхнього виробництва у межах території ЄС або
на момент їх ввезення на цю територію. Однак, якщо певний товар при
ввезенні його на територію Співтовариства проходить митні процедури,
імпорт вважається таким, що відбувся після завершення митної процедури.

Згідно зі статтею 6 Директиви 92/12 зобов’язання щодо сплати акцизного
збору виникають у момент випуску для споживання або фіксації нестачі,
яку необхідно обкласти акцизним збором.

Випуск підакцизних товарів для споживання означає:

– будь-який вихід, включаючи вихід з порушенням законодавства, з-під дії
режиму призупинення оподаткування;

– будь-яке виробництво, включаючи виробництво з порушенням
законодавства, таких товарів поза межами дії режиму призупинення
оподаткування;

– будь-яке імпортування таких товарів, включаючи імпортування з
порушенням законодавства, якщо такі товари не було розміщено під режимом
призупинення оподаткування.

Акцизний збір накладається та стягується відповідно до визначеної кожною
державою-членом процедури, при цьому держави-члени застосовують одні й
ті ж процедури щодо накладання та стягнення збору як до національних
товарів, так і до товарів з інших держав-членів [4, с. 789–790].

У випадку, якщо підакцизні товари, випущені для споживання в одній
державі-члені, у комерційних цілях зберігаються в іншій державі-члені,
акцизний збір стягується у тій державі-члені, де ці товари зберігаються.
Стосовно товарів, придбаних приватними особами для особистого
користування та які перевозятся ними, акцизний збір стягується у тій
державі-члені, де такі товари було придбано.

Усі підакцизні товари, які переміщуються під режимом призупинення
оподаткування між державами-членами, повинні супроводжуватися
документом, складеним відправником. Цей документ може бути як
адміністративним, так і комерційним.

Акцизний збір повинен бути сплачений особою, яка здійснює поставку чи
зберігає товари, призначені для поставки, або особою, яка одержує товари
для використання у державі-члені, іншій, ніж та, де товари вже було
випущено для споживання, або відповідним торговцем чи особою публічного
права.

Ліцензовані управляючі складом звільняються від оподаткування щодо
втрат, які сталися в межах дії режиму призупинення оподаткування
внаслідок непередбачуваних обставин або форс-мажору, а також щодо втрат,
властивих природі товарів при їх виробництві, обробці, зберіганні та
транспортуванні. Кожна держава-член визначає умови надання таких
звільнень.

Підакцизні товари звільняються від сплати акцизного збору, якщо вони
призначені:

– для постачання у контексті дипломатичних чи консульських відносин;

– для міжнародних організацій, визнаних як такі органами державної влади
держави-члена, в якій вони знаходяться, а також членами такої
організації, у межах та за дотримання умов, встановлених міжнародними
конвенціями про заснування таких організацій, або угодами про
штаб-квартири;

– для збройних сил будь-якої держави, яка є членом НАТО;

– для споживання відповідно до умов угоди, укладеної з країнами, які не
є членами Співтовариства, або міжнародними організаціями, за умови, що
така угода узгоджена у частині звільнення від ПДВ [4, с. 801].

Підсумовуючи викладене можна зробити висновок про існування суттєвих
відмінностей між справлянням акцизного збору в країнах ЄС та в нашій
державі. Вказані вище положення Директиви 92/12 необхідно врахувати в
Декреті Кабінету Міністрів України „Про акцизний збір” від 26.12.92 р. №
18-19 (далі – Декрет № 18-19), для цього необхідно:

1) доповнити статтю 1 Декрету № 18-19 визначеннями термінів „податковий
склад”, „ліцензований управляючий складом”, „режим призупинення
оподаткування”, „зареєстрований торговець” та „незареєстрований
торговець”, „податковий представник продавця”, „невеликий виробник вин”,
„нестача товарів”, „втрати, понесені в режимі відстрочення сплати
акцизу”, „відпуск підакцизних товарів у торгівельний обіг для їх
реалізації” та ін.;

2) у Декреті № 18-19 чітко відтворити положення п. 1 статті 15 Директиви
92/12 про те, що між податковими складами відбувається переміщення
підакцизних товарів, щодо яких застосовується режим призупинення
оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою і ще не були
випущені в торговельний обіг для реалізації;

3) передбачити в Дектреті № 18-19 випадки та порядок відшкодування
сплачених акцизних зборів;

4) статтю 5 Декрету № 18-92 доповнити положеннями статті 14 Директиви
92/12, які стосуються випадків звільнення від оподаткування акцизами
втрат підакцизної продукції, якщо ці втрати є форс-мажорними,
випадковими або викликаними властивостями виробництва, переробки,
зберігання та транспортування товарів. А також відокремити поняття втрат
від нестачі товарів, яка підлягає оподаткуванню акцизними зборами.

Вказаних вище трансформацій мають зазнати також положення проекту
Податкового кодексу України, прийняття якого могло б стати вагомим
стабілізуючим фактором податкової системи нашої держави. Зокрема,
доопрацювання потребують розділи IV „Податок на додану вартість” та V
„Акцизний податок”, які частково наближені до європейських стандартів,
проте повного врахування положень, адаптованих до європейського
законодавства, не зазнали.

Так, у разі врахування у розділі V „Акцизний податок” проекту
Податкового кодексу України положень стосовно виробництва підакцизних
товарів тільки на податкових складах, в Україні буде забезпечено
побудову ефективного механізму оподаткування акцизним податком,
стабільні надходження до бюджету, ефективне і просте адміністрування
акцизного збору та мінімізацію ухилень від оподаткування [11, с. 10].

Крім внесення змін до податкового законодавства, складовою податкової
реформи в Україні повинна стати трансформація державної податкової
служби в орган державного управління європейського типу.

Так, у розділі Білої книги „Непряме оподаткування” підкреслюється, що
імплементації законодавства ЄС про податок на додану вартість повинно
передувати створення відповідної адміністративної системи, що
включатиме:

– центри з обробки податкових декларацій, платіжних документів,
повернення податкових платежів платнику податку;

– мережу регіональних і місцевих підрозділів податкових органів, що
здійснюють надання інформації платникам податку про їхні права та
обов’язки, а також контролюють правильність нарахування податкових
платежів;

– регістр платників податків з реєстраційними номерами кожного;

– систему зв’язку та обміну інформацією між центральними і місцевими
органами податкової адміністрації;

– правові процедури, наявність компетентних судових органів для розгляду
суперечок між платниками податків і податковими
адміністраціями [9, с. 188].

Щодо порядку нарахування та справляння акцизного збору, то на виконання
положень Директиви 92/12, на базі Державної податкової адміністрації
України необхідно створити компетентний орган державної влади, до
повноважень якого б входило:

– надання дозволів ліцензованим управляючим складом і зареєстрованим
торговцям на здійснення їх діяльності, а також реєстрація податкових
складів;

– створення та підтримання електронної бази даних, здійснення контролю
та моніторингу за пересуванням підакцизних товарів у режимі відстрочення
сплати акцизу.

Враховуючи те, що наша держава прагне приєднатися до ЄС їй потрібно
звернути увагу на зазначені вище заходи щодо організації стягнення ПДВ
та акцизного збору, обумовити та забезпечити механізм їх реалізації в
національному законодавстві.

У 2008 році завершується дія Угоди про партнерство і співробітництво між
Україною і ЄС, тому нашій державі необхідно сконцентрувати всю увагу на
виконанні взятих на себе зобов’язань, завершити переговори про вступ до
ЄС на основі угоди про асоціацію або продовжити розвивати свої стосунки
з Європейським Союзом у межах УПС. Від того, як буде вирішено дане
питання, залежать подальші кроки України щодо адаптації її законодавства
до європейських стандартів, у тому числі і в податковій сфері.

Оскільки реалізація поставлених завдань має надзвичайно вагоме суспільне
значення, то, виходячи з цього, вважаємо за необхідне посилити роботу
усіх рівнів державних органів із метою вивчення досвіду гармонізації
податкових систем країн-членів ЄС і можливостей його використання в
українських умовах.

Література:

1. Угода про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими
Співтовариствами і їх державами-членами від 16 червня 1994 р. //
www.rada.gov.ua.

2. Про податок на додану вартість: Закон України від 3 квітня 1997 р.
№ 168/97-ВР (із наступними змінами та доповненнями) // www.rada.gov.ua.

3. Про акцизний збір: Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня
1992 р. № 18-92 (із наступними змінами та доповненнями). //
www.rada.gov.ua.

4. Вовк Т., Водянніков О., Коноваленко І. Податкові аспекти права СОТ та
acquis ЄС. Орієнтири податкової реформи в Україні. – Харків: Консум,
2004. – С. 960.

5. Європейська інтеграція України. Основні положення директив ЄС щодо
справляння ПДВ // Вісник податкової служби України. – 2004. – № 32. – С.
30–37.

6. Основні положення директив ЄС щодо справляння акцизного збору //
Вісник податкової служби України. – 2004. – № 43. – С. 19 – 26.

7. План дій Україна – Європейський Союз. Європейська політика сусідства.
Консолідований проект // Український інвестиційний журнал. – 2005. – №
3. – С. 32– 46.

8. Податковий кодекс України (проект) від 14 травня 2002 р. (редакція
прийнята в другому читанні) // www.rada.gov.ua.

9. Розвиток співробітництва Україна – Європейський Союз // Збірка
матеріалів. – К.: ЦТІ „Е та Е”, 2003. – С. 240.

10. Толстопятенко Г.П. Европейское налоговое право.
Сравнительно-правовое исследование. – М.: Изд-во „НОРМА”, 2001. – С.
336.

11. Чумак Т. Адаптація нормативно-правових актів України до
законодавства Європейського Союзу // Вісник податкової служби України. –
2003. – № 1. – С. 7–11.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020