Реферат на тему:
Правовий режим судноплавства по річках міжнародного значення
Автор у статті робить коротку порівняльну характеристику
міжнародно-правової регламентації режиму судноплавства по міжнародних
прикордонних і міжнародних багатонаціональних річках, визначає його
особливість, робить відповідний висновок щодо даного наукового
дослідження.
При віднесенні конкретної річки до категорії міжнародної важливим та
актуальним для сьогодення є значення цього водного простору для
міжнародного судноплавства. Підтвердженням цього є те, що суттєвою
проблемою в розвитку світової економіки і міжнародних економічних
відносин є питання про здатність і рівень впливу на них, зокрема
річкового транспорту. Річковий транспорт специфічний, тому що він уже за
характером діяльності є галуззю „міжнародною”: відомо, що з давніх-давен
однією із основних функцій річкового транспорту є забезпечення
зовнішньоторговельних зв’язків між різними державами. З початку XX ст.
розвиток річкового транспорту проходить в умовах посилення тенденції до
інтернаціоналізації господарської діяльності, основою якої є поглиблення
міжнародного поділу праці. У той же час і сам об’єктивний процес
удосконалення транспортних і навантажувально-розвантажувальних засобів,
поліпшення всієї організації торговельного судноплавства став однією із
необхідних передумов поглиблення міжнародного розподілу праці. В умовах
активного розвитку інтернаціоналізації виробництва стабільне,
безперебійне, ефективне міжнародне транспортне обслуговування стає
найважливішою умовою нормального функціонування як окремих національних
господарств, так і світової економіки в цілому. Наяву тісне сплетіння
процесів розвитку міжнародного річкового судноплавства і світового
господарства в цілому, оскільки порушення в діяльності річкового
транспорту можуть завдати руйнівного впливу на все світове господарство.
Актуальність дослідження даної тематики також пов’язана і з тим фактом,
що, незважаючи на тернистий історичний шлях, теоретична база даних
процесів залишається не до кінця вивченою. Не випадково говорять, що
„історію цивілізації можна написати з погляду відношення до води”. Серед
останніх досліджень доцільно виділити роботи таких відомих
юристів-міжнародників: Ален Пелле, Анцелевича Г.О., Баскіна Ю.Я.,
Бекяшева К.А., Гуреєва С.А., Денисова Н.В., Карнаухової А.Е.,
Кейліна А.Д., Клименко Б.М., Корбут Л.В., Нгуєн Куок Дінь, Патрік Дайє,
Талалаєва А.Н., Тарасової І.Н., Тимченка Л.Д., Тункіна Г.І.,
Шемякіна А.Н., Шестакова Л.Н. та інших.
Незважаючи на суттєве значення багатьох річок для міжнародного
співтовариства, щодо їх правового режиму ніколи не існувало єдиних
правил. А ті нормативні документи, які приймалися щодо цих питань,
стосувалися або конкретних річок, або були перш за все актами,
спрямованими для стимулювання співробітництва, а не основами
однозначного правового статусу.
Основоположним критерієм, який необхідно враховувати при віднесенні тієї
чи іншої річки до категорії міжнародних, є належність цього водного
простору до державної території декількох держав, тобто так званий
критерій „багатонаціональності” водного простору. Існує ряд річок на
Землі, що протікають територіями двох або більше держав. Наприклад,
Дунай охоплює територію десяти держав; Рейн – чотирьох; басейн Парана –
Парагвай – Ла Плата, розташований на територіях чотирьох держав; на
річках – Брамапутра, Замбезі, Ельба, Інд, Конго, Меконг, Ніл –
розташовано по три країни; найбільше річок протікає територіями двох
держав. В інших випадках річки є кордоном або частиною кордону між двома
або більше державами. Найдовша річка – Амур ( в Китаї її називають
Хейлунцзян) – кордон між Росією та Китаєм протягом 3 469 км. Річка
Ріо-Гранде (Ріо-Браво-дель-Норте), починаючи свій шлях у США, далі її 2
000 км служать кордоном між США та Мексикою й одночасно географами та
істориками вважається як північний кордон великого культурного регіону –
Латинської Америки.
Тобто міжнародні річки можна класифікувати на відкриті для міжнародного
судноплавства, що перетинають території декількох держав, та прикордонні
річки, що розділяють території декількох держав. Однак ця класифікація
умовна, тому що одна і та ж річка може на окремій ділянці перетинати
території декількох держав, а на іншій – розділяти. Перетинання або
поділ міжнародною річкою території декількох держав створює
взаємозв’язок інтересів прибережних держав, що й обумовлює їхні взаємні
права та обов’язки щодо даної річки.
Особливість міжнародно-правового режиму міжнародної річки зумовлюється
тим, що вона, з одного боку, становить єдиний природний комплекс , а з
іншого – в певних своїх частинах цілком входить до складу території
кількох прибережних держав. Увесь відрізок міжнародної річки, який
лежить у межах кордонів певної прибережної держави, завжди є частиною
території останньої та перебуває під її суверенітетом [17].
У XIX ст. фахівці з міжнародного права [12] запропонували правовий режим
міжнародних річок поділити на два види: режим міжнародних прикордонних
річок (річок-кордонів) і режим міжнародних багатонаціональних річок,
тобто річок, що перетинають послідовно територію декількох держав.
Спочатку розглянемо, як регламентується режим міжнародних прикордонних
річок, а потім міжнародних багатонаціональних річок.
Правовий режим міжнародної прикордонної річки, яка частково або в цілому
розділяє територію двох або декількох держав, визначається їх
прикордонним режимом і встановлюється за згодою прибережних держав,
враховуючи загальні принципи і норми міжнародного права. При цьому лінія
кордону на таких річках може проходити або по середині лінії річки, або,
виходячи із практичних міркувань, по середині лінії судноплавного
фарватера, а за наявності декількох судноплавних фарватерів – середині
лінії головного із них.
Практика укладення міждержавних угод показує, що режим міжнародних
прикордонних річок значно ширше уніфікований не тільки в регіональному,
але навіть і в глобальному масштабі, ніж режим міжнародних
багатонаціональних річок. Це можна пояснити перш за все тим, що
міжнародні прикордонні річки, як природний кордон держав, перебувають у
спільному користуванні прикордонних держав, що неминуче зумовлює їх
пошуки та згоду на компромісне рішення. Наприклад, практично всі
міжнародні договори по міжнародних прикордонних річках вирішують такі
питання, як позначення лінії берегів річки, опис кордонів ділянки
припливу річки, нанесення на карти і плани, та позначення буями і
бакенами „неперервної лінії найбільших глибин водного шляху або водного
району” („Thalweg”), використання принципу „ad medium filum aquae”,
тобто середньої або центральної лінії потоку, визначення середньої лінії
водної поверхні тощо [35].
Проаналізувавши міжнародно-правові акти щодо визначення правового режиму
судноплавства по міжнародних (прикордонних) річках, слід визначити такі
уніфіковані положення: 1) сторони Договору на рівноправних підставах
мають право плавання [39]; 2) право плавання визначено: 2.1) по всій
ширині фарватера, якщо судноплавство по договірній прикордонній річці
здійснюється регулярно; 2.2) тільки до лінії державного кордону –
свобода судноплавства, якщо судноплавство нерегулярне; 2.3) перетинаючи
лінії кордону на окремих ділянках, якщо сторони уклали щодо цього
спеціальну угоду [43]; 3) судна однієї прикордонної держави мають право
підходити до берегів річки іншої прикордонної держави у випадках:
3.1) несприятливих гідрометеорологічних умов, що заважають судноплавству
або перевищують допустиму для конкретного судна силу вітру або
хвилювання [11, с. 71]; 3.2) тяжкого стану судна і/або людей на ньому;
3.3) наявності в Договорі спеціально погоджених місць підходів або
портів [20]; 4) якщо одна і та ж міжнародна річка є і міжнародною
прикордонною і міжнародною багатонаціональною, тоді іноземні судна, що
слідують у порти держав по ділянці міжнародної (прикордонної) річки,
мають право мирного проходу [34] по прикордонній ділянці відкритої
судноплавної річки за умови обов’язкового дотримання встановлених на
даній ділянці правил судноплавства [44]; 5) плавання здійснюється, як
правило, у денний час [9]; 6) на плавання в нічний час видається дозвіл
у разі спеціального врегулювання, зафіксованого в окремих статтях
міжнародних угод [10, 11, 30].
Усе сказане дозволяє зробити висновок, що в даний час сформувався,
враховуючи регіональні особливості, міжнародно-правовий режим свободи
судноплавства по відкритих міжнародних (прикордонних) річках. Цей режим
розповсюджується на морські, змішані та внутрішнього плавання судна. Він
закріплений у десятках міжнародних угод [21, 23, 36, 40, 41].
Розглянувши питання щодо регламентації режиму судноплавства по
міжнародних прикордонних річках, перейдемо до розгляду питання щодо
регламентації режиму судноплавства по міжнародних багатонаціональних
річках.
Правовий режим судноплавства по міжнародних багатонаціональних річках
встановлюється за згодою всіх зацікавлених держав, відповідно до
принципів і норм міжнародного права, з урахуванням міжнародно-правових
звичаїв і діючих національно-правових актів. Це можна пояснити тим, що
для окремих із держав річка може бути єдиним доступом до просторів
Світового океану. У даний час судноплавство по міжнародних
багатонаціональних річках надається з найрізноманітних підстав, які
носять як міжнародно-правовий так національно-правовий характер.
Правовий режим судноплавства по міжнародних багатонаціональних річках,
встановлений в укладених міжнародних договорах, можна класифікувати
так: 1) свобода судноплавства по міжнародній річці як для прибережних,
так і для неприбережних держав, які називаються „зацікавленими
сторонами”, згідно з регіональним міжнародним договором [7];
2) судноплавство згідно з основними принципами, встановленими в
загальних міжнародних угодах, щодо використання міжнародних річок всіма
державами [2-4, 15, 42]; 3) свобода судноплавства по міжнародній річці
як для прибережних, так і для неприбережних держав, згідно з
регіональним договором прибережних держав [1, 5, 6]; 4) свобода
судноплавства, проголошена державою, по конкретній міжнародній річці для
суден конкретної держави [32]; 5) свобода судноплавства, проголошена
державою, по конкретній, яка належить їй, ділянці міжнародної річки для
суден усіх держав, крім ворогуючих [38]; 6) взаємна свобода
судноплавства по міжнародній річці, проголошена в двосторонній угоді
[14]; 7) свобода судноплавства суднам тільки держав, які домовились,
згідно з двосторонньою угодою [37]; 8) свобода судноплавства суднам усіх
націй, проголошена в двосторонній угоді між державами, по території яких
протікає міжнародна річка [22]; 9) свобода судноплавства, проголошена
державою, по конкретній міжнародній річці для суден держав, які
користуються режимом найбільшого сприяння [19]; 10) свобода
судноплавства по внутрішніх водних шляхах міжнародного значення згідно з
міжнародними та національними звичаями [8, 13, 25, 26, 29]; 11) свобода
судноплавства суднам держав, які користуються режимом найбільшого
сприяння, проголошена в двосторонній угоді між державами, по території
яких протікає міжнародна річка [45]; 12) свобода судноплавства по
міжнародній річці, яка протікає територією однієї держави, проголошена в
угоді з іншою державою [31].
Ці дані служать достатньою підставою для такого висновку: правовий режим
судноплавства по міжнародних (багатонаціональних) річках, як режим
свободи судноплавства, формувався починаючи з середини XIX ст., шляхом
договірної інтернаціоналізації міжнародних річок, здатних для
судноплавства. З початку XX ст. практично по всіх великих і середніх
річках Європи, Азії, Америки та Африки були укладені десятки різного
роду міжнародних договорів, в яких певним чином була закріплена свобода
судноплавства. З середини XX ст. в правовій регламентації режиму
судноплавства по міжнародних річках, що включав у себе свободу
судноплавства, чітко визначилася тенденція на інтернаціоналізацію
міжнародних річок шляхом, по-перше, кодифікації місцевих і регіональних
звичаїв, що сформувалися як на єдності інтересів прибережних до
міжнародної річки держав, так і на їх бажанні до співробітництва з
неприбережними державами; по-друге, укладення дво- та багатосторонніх
міжнародних договорів переважно регіонального значення.
Варто додати, що питанню міжнародно-правової регламентації використання
міжнародних річок значну увагу приділяла неурядова міжнародна
організація – Асоціація міжнародного права. У 1966 році на основі
30-річного досвіду вивчення міжнародних договорів і звичаїв, що
регламентують режими використання міжнародних річок, Асоціація
міжнародного права опублікувала Гельсінські правила користування водами
міжнародних річок [16]. Генеральна Асамблея ООН дала високу оцінку цим
правилам [27–29]. Правила розглядаються як свого роду звичаєві норми, що
регламентують судноплавство по внутрішніх водних шляхах міжнародного
значення [15]. Вони регламентують режим „міжнародного річкового басейну”
та носять рекомендаційний характер. У Правилах встановлюються такі
основні принципи. По-перше, кожна держава басейну має право в межах
своєї території на розумну і справедливу частку в отриманні переваг від
користування водами цього басейну (одним із елементів поняття розумності
і справедливості є рівень, згідно з яким потреби даної держави будуть
задоволені так, щоб не спричинити суттєвої шкоди для іншої держави
басейну). По-друге, кожна держава басейну повинна проводити діяльність з
користування водами басейну (як на своїй території, так і за її межами)
так, щоб не спричиняти суттєвої шкоди від забруднення води для інших
держав басейну, не створювати нових форм забруднення води міжнародного
річкового басейну і не підвищувати рівень існуючого забруднення, що може
призвести до суттєвої шкоди для інших держав басейну.
Завдяки цьому, наприклад, згідно з Бразильським договором від 3 липня
1978 р. про співробітництво держав басейну Амазонки [33] у випадках,
коли річка є фактором економічного розвитку регіону, міжурядові
консультації з питань її розвитку і розподілу її вод повинні вестися у
межах усього басейну.
На закінчення зазначимо, що, незважаючи на заклики представників старої
доктрини (Ваттель, Гроцій) і окремі заяви про принципи, міжнародні річки
ніколи по-справжньому не регламентувалися єдиноподібним правовим
режимом, хоча в різний час робилися спроби визначення загальних норм.
Угоди, що регламентують режим судноплавства по міжнародних річках,
стосуються конкретної річки, або до конкретного водного шляху
міжнародного значення, і не мають універсального значення.
Кодифікованого акта „Міжнародного річкового права поки що не існує. Із
співставлення багатьох існуючих спеціальних режимів можна виділити деякі
загальні тенденції, що є більшою мірою „стандартами”, ніж елементами
загального юридичного статусу [18].
Проте слід додати, що кількість міжнародних річок не залишається
постійною: вона, як правило, змінюється у зв’язку зі змінами державних
кордонів. Так, останні десять років, після розпаду СРСР, СФРЮ, ЧРСР,
внутрішні річки цих територій набули статусу міжнародних. Міжнародні
річки – це свого роду „чутливі нерви” міжнародних відносин. Вони
заслуговують, вважаємо, більшої уваги в політичному, економічному та
правовому житті. Розвиток політичних, економічних зв’язків між країнами,
збільшення активних торговельних відносин потребують поглибленої
правової регламентації режиму судноплавства по міжнародних річках.
Розширення нормативної бази в перспективі виходить із все більшого і
більшого „стратегічного” характеру міжнародних річок. Річки загальні,
вони не розділяють, а поєднують. Потрібно тільки виробити загальні
правила, які б регламентували, як використовувати міжнародні річки на
спільній, беззбитковій основі.
Результати дослідження можуть бути використані при перегляді
вищезазначених міжнародних актів, що регламентують режим судноплавства
по міжнародних річках; при регламентації режиму судноплавства по „нових”
міжнародних річках; при розробці проектів нових нормативних актів з
питань забезпечення безпеки судноплавства; в роботі міністерств і
відомств, що виконують функції із забезпечення міжнародного
судноплавства по міжнародних річках правовими і технічними засобами для
його безперебійної і безпечної роботи, а також у науково-дослідній та
навчально-методичній роботі.
Література:
1. Акт про навігацію і економічне співробітництво між державами басейну
річки Нігер від 26 жовтня 1963 р. (м. Ніамея, Камерун, 1965) // Revue
Juridique et Politique. – 1965. – T. 19. – P. 310–325.
2. Барселонская конвенция относительно режима судоходства водных путей
международного значения 1921 г. // Verbatim records and texts relating
to the convention on the regime of navigable waterways of international
concern. – Geneve, 1921.
3. Барселонський Статут про режим судноплавних шляхів міжнародного
значення 1921 р. – Лондон, 1927.
4. Гельсінські правила використання вод міжнародних річок 1966 р. //
International Law Association Report of the Fifty-Second Conference Held
at Helsinki, 1966. – London, 1967. – P. 484–532.
5. Договір 1980 р. про створення єдиної Південноамериканської річкової
системи Оріноко-Амазонка-Ла-Плата.
6. Конвенция о режиме судоходства по Дунаю1948 р. // Сборник действующих
договоров. Вып.14. – М., 1957.
7. Мангеймська конвенція про судноплавство по Рейну 1868/79 р. //
Erdmenger J. The European Community Transport Policy. – Gower,
Aldershot, 1983 – 463 p.
8. Протоколы Дунайской комиссии. Т.38.–Будапешт: Дунайская
комиссия.–1980. – С. 40–42.
9. Сборник действующих договоров. – М., 1961. – Вып. 20. – С. 613–614.
10. Сборник действующих договоров. – М., 1967. – Вып. 22. – С. 140.
11. Сборник соглашений, заключенных по вопросам судоходства на Дунае,
Будапешт: Дунайская комиссия, 1959. – С. 67–68.
12. Гримм Э.Д. Сборник договоров и других документов по истории
международных отношений на Дальнем Востоке (1842–1925). – М., 1927. – С.
40–47.
13. Гуреев С.А., Тарасова И.Н. Международное речное право. – М., 1993. –
С. 26.
14. Корбут Л.В., Баскин Ю.Я. Международно-правовой режим рек. История и
современность. – М., 1987. – С. 154–156.
15. Курс международного права в 7 тт. – Т. 3. – М., 1990. – С. 41.
16. Международное право: Учебник / Талалаев А.Н., Тункин Г.И., Шестаков
Л.Н. и др. – М.: Юрид. лит., 1999. – С. 410.
17. Нгуен Куок Динь, Патрик Дайе, Алэн Пелле. Международное публичное
право: В 2-х т. Т. 2: Кн. 3: Международые отношения / Пер. с фр. – К.:
Сфера , 2001. – 410 с. – С. 300.
18. Шемякин А.Н. Морское право: Учебное пособие. –Х.: Одиссей, 2004. –
С. 268–278.
19. Annual Report, 1987-1988. General Council of British Shipping. –
London., 1988. – P. 3–80.
20. Bergmeier W. Das europaische Wasserstrassennetz und die
Binnenschiffahrt // International Verkehrs. – 1995. – № 5. – S. 331–336.
21. Bordomer 89: la bonne formule a-t-elle ete trouvee? // Journal de la
Marine Marchande. – 1989. – № 3644. – P. 2702–2703.
22. Carte des veies navigable francaises // Journal de la Marine
Marchande. – 1988. – № 3568. – P. 1189–1190.
23. Conference looks at water transport race // Work Boat World. – 1994.
– № 2. – P. 16–18.
24. Congressional „Hat Trick” boosts Portland seaport future Portside. –
1994. – № 4. – P. 16–17.
25. Die Situation der Binnerschiffahrt und Wasserstrassen in Polen //
Schiffahrt und Strom. – 1990. – 122–123. – S. 23–26.
26. Doc. UN A/CN 4/348. – P. 38–39.
27. Doc. UN A/CN. 4/274. – Vol. II. – P. 346–349.
28. Doc. UN A/CN. 4/274. – Vol. II. – P. 11–17.
29. Doc. UN A/CN. 4/348.
30. Dziennik Ustaw Polskiej Rzeczypospolitej Ludowej. – 1952. – № 40. –
S. 18–21.
31. Guyana // Dredging and Port Constructions. – 1985. – № 10. – P.
49–51.
32. Huber J. La liberte de navigation sur les voies interieurs Allemands
// Navigation (France). – 1973. – № 5. – P. 155–157.
33. International Legal Materials. – 1978. – р. 1045.
34. Michel J. Conception et installation de ports de plaisance en
bordure de grands fleuves Exemple du Rhone // Bulletin of Association
International Permanent Congress of Navigation. – 1987. – № 59. – P.
16–27.
35. Mukherjee Proshauto K., Gray David H. Interjurisdictictional
boundaries in tidal and non-tidal rivers // Oceans’87 Proceedings
Ocean-International Workplacc, Halifax, Sept. 28 – Oct. 1, 1987. – Vol.
2. – New York, 1987. – P. 688–695.
36. New Orleans // Dredging and Port Construction. – 1996. – № 9. – P.
42–46.
37. Pisecky Franz. Der Ausbau der Donau bis zum Dokw-Rahmenplan //
Schiffahrt und Strom. – 1988. – № 120–121. – S. 43–45.
38. Proposals for shipping detailed in new UK Bill // Fairplay
International Shipping. – Weekly, 1987. – № 5431. – P. 5–6.
39. Realistisch ist nur noch Donau-Oder-Elbe//Schiffahrt und Strom. –
1988. – № 122–123. – S. 7–11.
40. Rhin, Rhone, Danube: les CCI favorables a l’achevement de la liaison
Rhin-Rhone // Journal de la Marine Marchande. – 1989. – № 3650. – P.
3017–3019.
41. Rhin-Rhone plus que jamais tributaire de la parafiscalite // Revue
Navigations: Ports et Industrie. – 1989. – № 19. – P. 585–586.
42. Vitanyi B. The Regime of navigation on international waterways. Part
II. The Territorial Scope of the regime od free navigation //
Netherlands Yearbook of International Law. Vol. IV. – 1975. – P. 7–9.
43. Wang J., Tang W. Li H. Regulation works of the first phase on the
Sanxing Shoals in the Songhuajiang river // China Port and Waterway
Engineering. – 1993. – № 1. – P. 54–62.
44. Wiener Hafen im Plus // KFZ Wirt. – 1990. – № 1. – S. 22–25.
45. Wienhofer H. Sicher uber Flusse und Kanale // Poseidon. – 1994. – №
4. – S. 12–13.
Див.: Ст. 4 Регламенту 1955 р. про судноплавство на прикордонній
ділянці Дунаю між Румунією та Югославією.
Наприклад, у договорах СРСР з державами-сусідами до 1961 р. визнавалось
тільки денне плавання, крім Угоди 1951 р. з Китаєм про цілодобове
плавання по річках Амур, Уссурі, Аргунь, Сунгача і озеру Ханка.
З багатьох тисяч річок Європи, Азії, Африки та Америки міжнародних
річок приблизно 160–200, не рахуючи тих, які лише досить короткими
ділянками заходять в інші країни, при цьому міжнародних
(багатонаціональних) річок існує та активно використовується значно
більше, ніж міжнародних (прикордонних) річок.
Напр., двостороння угода між Польщею та ФРН 1970 р.
Режим найбільшого сприяння – режим, згідно з яким передбачається, що
держава повинна надати іншій державі, з якою її пов’язує умова про
надання режиму найбільшого сприяння, такий режим, який рівнозначний
тому, що надається третім державам.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
