Реферат на тему:
Представництво в галузі митної справи
Новий Митний кодекс України, який набрав чинності 1 січня 2004 року,
став результатом тривалої роботи з удосконалення митного законодавства,
зокрема усунення прогалин; неоднозначне тлумачення його положень,
приведення у відповідність чинного законодавства України з реаліями
сьогодення. Цілком зрозуміло, що прагнення України до європейської
інтеграції та інтеграції до світової господарської системи, загалом, не
могли залишити митне законодавство без змін. На жаль, прийняття нового
Митного кодексу не усунуло всіх існуючих проблем, зокрема щодо
необхідності приведення законодавства у відповідність до положень
розділу 7 “Підприємницька діяльність із надання послуг з декларування
товарів і транспортних засобів та перевезення товарів, що переміщуються
через митний кордон України або перебувають під митним контролем”.
Проблема ґрунтується на відсутності чітко визначеного правового статусу
митних брокерів і митних перевізників, ліцензійних умов здійснення їх
діяльності, визначенні правової природи підстав представництва інтересів
клієнтів митними брокерами (митними перевізниками).
На жаль, ці проблеми в юридичній літературі достатньо не досліджені.
Частково ці питання розкривались у працях Є.В. Додіна “Функции и формы
деятельности таможенных органов Украины”, С.В. Ківалова
“Організаційно-правові аспекти митної справи в Україні”, П.М. Шеремети
”Теоретично-методологічні основи дослідження правового регулювання
митної діяльності в Україні”, В.К. Шкарупи, Є.М. Тропіної, Д.В.
Приймаченко, А.П. Павлова. Але питання визначення правового статусу
таких нових суб’єктів митного права, як митний брокер та митний
перевізник, підстави їх представництва перед митними органами,
особливості ліцензійних умов провадження такої діяльності, правова
природа взаємовідносин між митними органами та митними посередниками з
питань представництва, залишаються малодослідженими.
Чинний Митний кодекс містить цілий ряд розділів, яких не було в Митному
кодексі України 1991 року. Введення таких розділів мало на меті
вдосконалення правового регулювання ряду правовідносин у галузі митної
справи. Зокрема, серед них такий розділ, як “Підприємницька діяльність
із надання послуг з декларування товарів і транспортних засобів та
перевезення товарів, що переміщуються через митний кордон України або
перебувають під митним контролем”. Саме в розділі 7 Митного кодексу
України визначені основи правого статусу митного брокера і митного
перевізника. Цю новацію митного законодавства слід розглядати як
підсумок еволюції різних форм посередницької діяльності у сфері митної
справи, а також як результат звернень до митних органів суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності, підприємств, що здійснюють декларування
на підставі договору, фахівців у цій сфері щодо законодавчого
закріплення цього інституту у митному праві. Митні брокери забезпечують
оперативне оформлення експортно-імпортних вантажів, а оскільки останнім
часом значно збільшуються обсяги міжнародної торгівлі, то ні один
великий чи малий імпортер (експортер) не може здійснювати свою
діяльність без використання послуг митного посередника, який би
здійснював представництво його інтересів перед митними органами. Тому
цілком зрозуміло значне зростання ролі та посилення місця митного
брокера в сучасних умовах. Чинний Митний кодекс України впровадив нове
для митного законодавства поняття “митний перевізник”, чітка робота цих
працівників повинна забезпечити дотримання встановленого порядку при
переміщенні товарів, що перебувають під митним контролем.
Відповідно до ст. 177 чинного Митного кодексу України взаємовідносини
митного брокера з особою, яку він представляє, визначаються договором
доручення, а згідно зі ст. 182, відносини митного перевізника з
власником товарів визначаються відповідним договором (але яким саме не
наголошується). Таким чином, підприємницька діяльність із надання послуг
з декларування товарів і транспортних засобів та перевезення товарів, що
переміщуються через митний кордон або перебувають під митним контролем,
починається саме з укладання договору. Саме договір є підставою для
представництва інтересів власника товарів, вантажів транспортних засобів
тощо у всіх органах контролю.
Зупинимось на дослідженні правової природи таких представницьких
відносин, що виникають між митним брокером, з одного боку, і
господарюючими суб’єктами – з іншого, а також митними органами.
Простежуючи тенденції розвитку митного законодавства України щодо
регламентації даного питання, слід зазначити, що в Митному кодексі 1991
року термін “митний брокер” взагалі не зустрічається, йдеться лише про
особу (підприємство), що здійснює декларування на підставі договору і
яке допущено до декларування шляхом видачі такому підприємству свідоцтва
про визнання його як декларанта. Незважаючи на те що в Кодексі не
встановлювався статус митного брокера, слід акцентувати увагу на
визначену підставу представництва інтересів суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності перед митними органами даним
підприємством – це договір.
Подальший перехід до ринкових відносин викликав появу у сфері митної
справи нового суб’єкта, не наділеного державно-владними повноваженнями,
а саме – митного брокера. Державний митний комітет України своїм наказом
від 4 серпня 1992 року № 173 затвердив Положення про діяльність митних
брокерів на території України. Відповідно до цього наказу, митний брокер
– будь-яка українська чи іноземна особа, зареєстрована у відповідному
порядку як суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності на території України,
яка має право на підставі ліцензії ДМКУ здійснювати будь-які операції
щодо митного оформлення, виконувати посередницькі функції за рахунок і
за дорученням особи, яку представляє.
Особливого значення для дослідження правового статусу митного брокера
відповідно до цього наказу набуває пункт 2.2, за яким митний брокер
виконує обов’язки та несе відповідальність у повному обсязі як особа,
яка самостійно переміщує товари або інші предмети через митний кордон
України. У цьому положенні пунктом 2.3 передбачено, що митний брокер
повинен бути уповноважений особою, яку представляє, на здійснення
митного оформлення відповідною угодою, дорученням або іншим актом цієї
особи. Таким чином, знову акцентується увага на договірному характері
представництва митним брокером свого клієнта (господарюючого суб’єкта в
сфері зовнішньоекономічної діяльності).
Наказом Державної митної служби від 22 липня 1997 року № 340 було
затверджено нове Положення про діяльність підприємств, що здійснюють
декларування на підставі договору, та скасовано дію попереднього (наказ
ДМКУ від 04.08.92 № 173), що регламентувало діяльність митних брокерів.
Затвердження нового положення мало на меті узгодження чинного
законодавства з питань визначення статусу суб’єктів декларування з
чинним на той момент Митним кодексом України. У наказі від 22.07.97 року
№ 340 відсутній термін “митний брокер” (так само як і в кодексі),
йдеться про підприємство, що здійснює декларування на підставі договору,
виконує обов’язки і несе відповідальність у повному обсязі як власник
(володілець), який самостійно переміщує товари чи інші предмети через
митний кордон України. Пунктом 2.6 Положення передбачено, що
взаємовідносини підприємства, яке здійснює декларування на підставі
договору з власником вантажу (володільцем), базуються на договірній
основі.
Чинний Митний кодекс України знову офіційно повернув термін “митний
брокер”. Відповідно до ст. 176 Митного кодексу, митний брокер
(посередник) – це підприємство, що здійснює декларування товарів і
транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, і
має ліцензію на здійснення митної брокерської діяльності, видану
уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної
справи. Митні брокери здійснюють свою діяльність відповідно до норм
Митного кодексу України та ліцензійних умов, що затверджуються
спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та органом
ліцензування.
На жаль, ліцензійні умови провадження митної брокерської діяльності ще
не затверджені, а в пресі, на телебаченні, в Інтернеті можна знайти
обговорення запропонованих проектів ліцензійних умов. Авторами такого
проекту є Державна митна служба України та Державний комітет України з
питань регуляторної політики та підприємництва, а також був
запропонований альтернативний проект Асоціацією митних брокерів України.
У названих проектах ліцензійних умов провадження посередницької
діяльності митного брокера та митного перевізника одностайно було
визначено, що взаємовідносини ліцензіата (суб’єкт господарювання, який
одержав ліцензію на провадження посередницької діяльності митного
брокера та (або) митного перевізника) з особою, яку він представляє,
визначаються договором доручення.
Якщо провести порівняльну характеристику митного законодавства України з
митним законодавством Російської Федерації щодо регламентації
взаємовідносин митних посередників та суб’єктів господарювання, то
відповідно до наказу Державного митного комітету РФ “Про порядок
ліцензування та здійснення контролю за діяльністю митного брокера з боку
митних органів” від 15. 06. 98 року № 392 взаємовідносини митного
брокера та особи, яку він представляє, будуються на основі укладання
публічного письмового нотаріально посвідченого договору. Хоча вид
договору не названий чітко, але суть залишається тією ж – підставою
виникнення відносин між митним брокером та його клієнтом є
цивільно-правовий договір.
Якщо розглядати дану проблему в контексті положень Європейського Митного
кодексу, то відповідно до ст. 5 передбачені наступні схеми взаємодії
митних брокерів і митних органів. По-перше, пряме представництво
передбачає відповідальність митного брокера перед митними органами
тільки з питань своєї кваліфікації, професіоналізму та компетентності.
Тобто за цією схемою митний брокер не несе фінансової відповідальності
за клієнта, а межі відповідальності передбачені законодавством та угодою
між митним агентом та його клієнтом. По-друге, побічне представництво,
за яким брокер несе повну відповідальність за свого клієнта, в тому
числі і фінансову, хоча підставою виникнення відносин між посередником
та його клієнтом знову ж таки залишається договір.
Таким чином, кожна країна Європейського Союзу може обрати для себе ту
чи іншу (але тільки одну) схему представництва митних брокерів для
застосування в своїй країні.
Проаналізуємо вирішення даного питання в українському законодавстві. За
ст. 179 чинного Митного кодексу України, митний брокер виконує обов’язки
і несе відповідальність, встановлену законом. Отже, в Кодексі так і не
визначено чітко, за яким варіантом представництва працюють митні брокери
в Україні. Аналіз всього митного законодавства, що регламентує та
регламентувало діяльність митних брокерів в Україні, дає підстави
говорити про те, що в нашій країні переважають ознаки побічного
представництва, оскільки весь час, до набрання чинності Митного кодексу
йшлося про те, що такі посередники (чи то брокери чи підприємства, що
здійснюють декларування на підставі договору) виконують обов’язки і
несуть відповідальність у повному обсязі як власники (володільці), які
самостійно переміщують товари чи інші предмети через митний кордон
України. Можливо, така динаміка розвитку митного законодавства цього
напряму буде змінена прийнятими ліцензійними умовами провадження
посередницької діяльності митних брокерів та митних перевізників.
Проектом ліцензійних умов провадження посередницької діяльності митного
брокера та митного перевізника передбачено, що митний брокер виконує всі
обов’язки і несе відповідальність, передбачену Митним кодексом України,
у межах своєї компетенції. Таким чином, можливо, в майбутньому ми
перейдемо до прямої схеми посередництва митних брокерів, яку, до речі,
обрало більшість країн Європейського Союзу, де межі відповідальності
визначаються угодою між господарюючим суб’єктом і митним посередником.
Цілком зрозуміло, що обрання такої схеми взаємодії між митними
посередниками та митними органами вимагає негайної розробки та
впровадження механізмів фінансових гарантій та страхування діяльності
митних брокерів, можливостей відстрочки повернення фінансових платежів
протягом певного часу. Спроби запровадити подібні положення у
вітчизняне митне законодавство вже є. У згаданому раніше проекті
ліцензійних умов, зокрема, передбачено обов’язок ліцензіата застрахувати
власну діяльність на суму не менше як 2 000 неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян. Для порівняння, в митному законодавстві Російської
Федерації передбачено страхування діяльності митних брокерів на суму не
менше 10 000 розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати,
а також ретельно розроблений механізм забезпечення виконання зобов’язань
митними брокерами гарантіями банку. Тому доцільно буде нашим
законодавцям не зупинятись на досягнутому – прийняття нового Митного
кодексу, а працювати далі спільно з Державною митною службою України,
Асоціацією митних брокерів України, Державним комітетом України з питань
регуляторної політики та підприємництва тощо над удосконаленням митного
законодавства, що визначає статус митних посередників, адже митні
посередники здійснюють захист інтересів своїх клієнтів у межах митного
законодавства. Без митних посередників сьогодні митне оформлення
практично неможливо.
Отже, в сучасному митному законодавстві України та інших країн
спостерігається стійка тенденція до визначення договірного характеру
взаємовідносин між митними брокерами та їх клієнтами – господарюючими
суб’єктами в сфері зовнішньоекономічної діяльності щодо представництва
інтересів останніх. Детальна регламентація відносин, що виникають у
процесі укладення договорів як підстав для комерційного представництва,
запропонована в новому Цивільному кодексі України від 16 січня 2003
року.
Перед тим як перейти до розгляду специфіки представницьких правовідносин
у сфері митної справи в контексті положень нового митного та цивільного
законодавств України, доцільно ще раз наголосити, що за ст. 177 Митного
кодексу України взаємовідносини митного брокера з особою, яку він
представляє, визначаються договором доручення. Даний акцент на
визначенні виду цивільно-правового договору є невипадковим, оскільки
суть представницьких відносин за даним договором полягає в тому, що одна
сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок іншої
(довірителя) певні юридичні дії. А відповідно до п. 2.1 Положення про
діяльність підприємств, що здійснюють декларування на підставі договору,
а також відповідно до п. 1.10 Проекту ліцензійних умов провадження
посередницької діяльності митного брокера та митного перевізника
передбачено, що ліцензіат здійснює посередницьку діяльність від власного
імені за рахунок та за дорученням особи, яку представляє, а не від імені
іншої особи (довірителя). Таким чином, необхідно усунути названі
протиріччя в чинному митному законодавстві України, що суперечать
фундаментальним положенням загальної частини цивільного права.
У статті 237 нового ЦК України представництво визначається як
правовідношення, у якому одна сторона (представник) зобов’язана за
повноваженням вчинити правочин від імені іншої, яку вона представляє.
Характерною ознакою представницьких правовідносин є складний суб’єктний
склад, де беруть участь три суб’єкти: особа, яку представляють,
представник і третя особа. Отже, представництво є системою, що включає
правовідносини:
1) внутрішні правовідносини представництва (між тим, кого представляють,
і представником);
2) зовнішні правовідносини представництва: між тим, кого представляють,
і третьою особою; між представником і третьою особою.
Представницькі відносини в галузі митної справи мають такий вигляд.
Внутрішні відносини представництва складаються між господарюючим
суб’єктом – власником товарів, транспортних засобів, що переміщуються
через митний кордон України, і митним брокером, який здійснюватиме
декларування цих товарів, зумовлюючи виникнення у господарюючого
суб’єкта прав і обов’язків внаслідок діяльності митного брокера. Для цих
відносин характерним є те, що вони, по-перше, спрямовані на
упорядкування правових зв’язків між господарюючим суб’єктом у сфері
зовнішньоекономічної діяльності і митними органами України, тобто мають
характер організаційно-майнових правовідносин; по-друге, мають щодо цих
зв’язків службовий (допоміжний) характер; по-третє, виникають і
реалізуються не в інтересах митного брокера, а з метою здійснення
інтересів власника товарів, транспортних засобів, що переміщуються через
митний кордон України.
Зовнішні відносини представництва бувають двох видів: відносини між
митним брокером і митними органами України; правові відносини між
господарюючим суб’єктом, кого представляють, і митними органами.
Взаємовідносини, що виникають між митним брокером (митним перевізником)
та митними органами, полягають у наступному.
По-перше, митний орган, у регіоні діяльності якого здійснює діяльність
митний брокер, з урахуванням специфіки своєї діяльності розробляє єдиний
порядок здійснення митними брокерами операцій з митного оформлення, в
тому числі і процедуру допуску митних брокерів до певних розділів
інформаційної мережі митного органу для автоматичної обробки інформації
та електронної передачі даних, необхідних при здійсненні митним брокером
своєї діяльності, з урахуванням вимог по захисту інформації.
По-друге, митний брокер має право на отримання платних послуг, перелік
яких затверджений постановою КМУ від 25 грудня 2002 року № 1952 (
зокрема, інформування та консультування митними органами з питань
посередницької діяльності, з питань митного законодавства тощо).
По-третє, митний орган, у регіоні діяльності якого діє митний брокер, а
також підвідомчі йому органи надають для доступного ознайомлення в
місцях митних брокерів їх розташування перелік всіх діючих у даному
регіоні митних брокерів.
По-четверте, безпосередній контроль за діяльністю митного брокера
здійснює митний орган, у регіоні діяльності якого діє митний брокер, і
митний орган, який видав ліцензію. Митний орган оформлює рішення про
проведення перевірки діяльності митних брокерів відповідним наказом, а
митний брокер зобов’язаний сприяти проведенню перевірки. За результатами
перевірки повинен складатися акт відповідної форми.
По-п’яте, митний брокер має право вимагати від митного органу створення
рівних умов здійснення підприємницької діяльності щодо декларування
товарів і транспортних засобів для всіх митних посередників.
Таким чином, відносини, що виникають між митними брокерами та митними
органами, можна визначити як організаційні та своєрідну форму реалізації
регулятивної та контрольно-наглядової функції митних органів України.
Як показав аналіз чинного Митного кодексу, сфера застосування договору
доручення досить широка. Істотне збільшення сфери застосування договору
доручення в умовах ринкової економіки пояснюється тим, що цей договір є
практично вигідною правовою формою надання послуг за участю брокерів,
зокрема в діяльності фондових і валютних бірж і бірж нерухомості, в
галузі митної справи.
Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності доручають іншим особам – митним
брокерам, здійснити декларування товарів і транспортних засобів, які
переміщуються через митний кордон. З метою захисту прав і законних
інтересів господарюючі суб’єкти в сфері зовнішньоекономічної діяльності
укладають договори доручення з митними брокерами, які можуть надати
послуги з декларування товарів, транспортних засобів тощо на високому
професійному рівні.
Підставами виникнення представництва є юридичні факти, коло яких
визначено в законі. Відповідно до ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво
виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з
інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Обсяг і характер повноважень представника залежать від тих юридичних
фактів, з яких виникає представництво. Представництво в галузі митної
справи є договірним або добровільним, оскільки виникає за волею суб’єкта
зовнішньоекономічної діяльності, яка визначає особу митного брокера,
який здійснюватиме декларування. Особа, яку представляють, самостійно
визначає повноваження представника шляхом укладення договору. Таким
договором звичайно є договір-доручення, за яким одна сторона (повірений)
зобов’язується виконати від імені й за рахунок іншої (довірителя) певні
юридичні дії.
У новому Цивільному кодексі України цей інститут набув розвитку. Новизна
його в тому, що в оборот введено комерційне представництво. Відповідно
до ст. 243 комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно
виступає представником підприємців.
Комерційне представництво ґрунтується на нормах (за деякими винятками),
встановлених для представництва, і є видом добровільного представництва
з особливим суб’єктним складом і сферою застосування. Особливістю
суб’єктного складу відносин комерційного представництва в галузі митної
справи є те, що комерційним представником є митні брокери – суб’єкти
підприємницької діяльності, які засновані у встановленому законом
порядку та діють на підставі ліцензії Державної митної служби України.
Також до особливостей здійснення комерційного представництва в митній
сфері необхідно віднести предмет, системний характер дій комерційного
представника тощо. Представляючи свого клієнта, митний брокер як
комерційний представник завжди (постійно та систематично) надає послуги
щодо декларування товарів, транспортних засобів, які переміщуються через
митний кордон України. Крім того, митний брокер як комерційний
представник має право одночасно представляти різні сторони в угоді, якщо
на це є їхня згода або якщо така можливість передбачена законом. У
будь-якому випадку інтереси осіб, що представляються, мають пріоритет
стосовно інтересів самого комерційного представника. Комерційний
представник зобов’язаний виконувати дане йому доручення з заповзятістю
звичайного підприємця. Не допускається здійснення угод комерційним
представником від імені особи, яку він представляє, щодо себе особисто.
Таким чином, комерційне представництво в галузі митної справи являє
собою діяльність, що здійснюється митним брокером самостійно, на свій
ризик, і спрямована на систематичне одержання прибутку від надання
послуг з декларування товарів, транспортних засобів, що переміщуються
через митний кордон України.
Комерційне представництво необхідно відрізняти від комерційного
посередництва. Справа в тому, що комерційний посередник діє від власного
імені, хоча і в інтересах особи, яку представляє, а комерційний
представник діє від імені підприємця. Крім того, комерційний посередник
може представляти інтереси будь-яких осіб та в багатьох сферах, а
комерційний представник (митний брокер) – лише підприємців і лише у
певній сфері підприємництва (тільки суб’єкти зовнішньоекономічної
діяльності щодо декларування товарів, транспортних засобів тощо).
Головна особливість комерційного представництва полягає в тому, що за
згодою сторін та у випадках, передбачених законом, допускається
одночасне комерційне представництво різних сторін. Повноваження
комерційного представника можуть бути підтверджені письмовою угодою між
ним та особою, яку представляють, або довіреністю. По суті, ст. 244
нового ЦК дозволяє говорити про договір про комерційне представництво,
за яким одна сторона – представник – надає іншій стороні – підприємцю –
послуги з представництва від його імені при укладенні договорів у сфері
підприємницької діяльності за обумовлену сторонами винагороду.
Господарюючий суб’єкт, який звернувся до митного брокера за послугами,
зобов’язаний оплатити митному брокеру винагороду за надані послуги з
декларування його товарів і транспортних засобів, крім випадків, коли в
самому договорі є вказівка на його безоплатний характер. Крім того,
представник має право на відшкодування витрат, понесених ним при
виконанні доручення.
Отже, можна зробити висновок про те, що комерційне представництво
здійснюється, як правило, на підставі договору доручення. Цей договір
повинен визначати обсяг наданих митному брокеру (митному первізнику)
повноважень і порядок їх реалізації.
Таким чином, формування інституту комерційних представників в Україні у
галузі митної справи розвивається досить швидкими темпами, що пов’язано
з гострою потребою господарюючих суб’єктів у професійних послугах митних
брокерів і митних перевізників.
Брокер є професійним учасником митних відносин у сфері митного
декларування, він є найбільш підготовленим для того, щоб надати клієнту
допомогу. Відносини між брокером і клієнтом виникають з ініціативи
клієнта, але цілком зрозуміло, що брокер не повинен пасивно очікувати,
коли хтось звернеться до його послуг. Тому брокери як звичайні суб’єкти
підприємницької діяльності можуть рекламувати свої послуги, що є
основним видом їхньої підприємницької діяльності.
Звертаючись до послуг митного брокера, клієнти мають певні переваги,
зокрема: з’являється можливість отримувати послуги висококваліфікованих
фахівців у такій специфічній сфері, як митне декларування та митне
перевезення (оскільки для митних посередників пред’являються певні
фінансові, професійні та кваліфікаційні, організаційно-технічні,
спеціальні вимоги, а це, в свою чергу, зменшує ризик клієнтів таких
посередників); витрати на послуги, пов’язані з проведенням декларування
товарів та транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон, а
також перевезенням товарів, що перебувають під митним контролем за
участю митних посередників, у галузі митної справи значно менші,
оскільки розраховуються в розмірі визначеного процента до обсягу
товарів, що переміщуються (перевозяться); значне збільшення обсягів
експортно-імпортних операцій та їх оперативне оформлення за допомогою
суб’єктів підприємницької діяльності в галузі митної справи знижує
зростання власних витрат на такі цілі, а також відбувається економія
часу.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
