.

Проблема захисту власності від протиправних посягань у період української національної революції та становлення української державності (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
244 1459
Скачать документ

Реферат на тему:

Проблема захисту власності від протиправних посягань у період
української національної революції та становлення української
державності

18 серпня 1649 року було укладено Зборівський договір між Б.
Хмельницьким та польським королем Яном-Казимиром [1, c. 384; 8, c. 25].
Найважливішою частиною договору був пункт про козацьку територію. Її
займало загалом три воєводства: Чернігівське, Київське і Брацлавське –
це, по суті, вся Східна Україна. Ця подія, практично, ознаменувала
створення нової Руської (української) держави – Війська Запорізького.

Щодо цього питання серед вітчизняних та особливо іноземних істориків
немає однозначної думки. Чи була держава Б. Хмельницького повноцінним
державним утворюванням того часу? Так, вітчизняний учений Юрій М.Ф.
вважає, що „хоч би як ми намагалися стверджувати думку про утворення
незалежної від Речі Посполитої української держави, насправді ж цього не
сталося. У Б. Хмельницького не було повної легітимності його влади, що
виражалося у його залежності від польського короля та
сейму”. [2, c. 308].

З цим твердженням, на нашу думку, не можна погодитися. Сучасна теорії
визнання держав говорить, що саме факт визнання іншими державами створює
нову державу, породжує і забезпечує її міжнародну
правосуб’єктність [3 c. 347]. Військо Запорізьке було практично визнане
Турцією, Кримським ханством, Молдавським Королівством, а пізніше і
Московським царством та Шведським Королівством. Про це говорять чисельні
договори, підписані і керівниками цих держав і Богданом Хмельницьким.
Тільки Польща теоретично визнавала Військо Запорізьке, як автономію,
хоча будь-якої практичної влади на її території польський король немав,
оскільки польський уряд втратив право контролювати цю територію,
розміщувати тут своє військо. Отже, реальна влада в цій частині України
залишалася у руках Богдана Хмельницького [1, c. 363].

На нашу думку, необхідно повернутися до питання причин повстання
українського народу проти польської шляхти. Більшість із них названі і
не знаходять серед учених будь-яких полярних думок – це національний та
релігійний гніт, якому був підданий руський народ у Речі Посполитій. При
цьому, на нашу думку, необґрунтовано не приділяється увага такій причині
революції, як незадовільний стан захисту власності від протиправних
посягань у Речі Посполитій. Дане твердження базується на таких чинниках.

По-перше, постійне та масове порушення прав приватної власності дрібної
руської шляхти та козаків, безпорадний стан перед засиллям великих
польських феодалів приводили їх до масового незадоволення умовами
проживання в тій державі

По-друге, відсутність землі на праві приватної власності в українських
селян, які становили найбільш масову частину революційній людей Б.
Хмельницького.

По-третє, вороже ставилися польські магнати до власності вільних міських
ремісників, вони намагалися витиснути їх з основних позицій економічного
життя міст.

По-четверте, безпосереднім приводом початку визвольної війні
українського народу від польської шляхти послужила протиправна
діяльність Чигиринської старостинської адміністрації. Підстароста Д.
Чаплинский всупереч службовим обов’язкам протиправно вдерся на хутір Б.
Хмельницького, порушив законні права власності руського сотника.
Практично у Богдана Хмельницького не залишилося виходу, або: загинути,
або знищити, в ході збройної боротьби, протиправну систему влади
польських магнатів на руських землях.

На українських землях, що входили до складу Речі Посполитої, на той час
склалася ситуація, в результаті якої розвиток матеріальних виробничих
сил призвів до кризи, коли форми надбудови, не витримавши тиску
зсередини, тиску нових матеріальних продуктивних сил, почали розриватися
так, щоб замість них почали зароджуватися нові форми, що відповідають
новим відносинам виробництва й пов’язаним із ними новим суспільним
відносинам [4, c. 198].

Таким чином, в Україні у той час відбулася своєрідна буржуазна
революція, змістом якої була боротьба широких народних мас за визволення
від феодальної залежності. Повсюдно проходило масове покозачення, що й
стало соціальною базою створення демократичної держави – козацької
республіки.

З погляду захисту власності від протиправних посягань, перший етап
розвитку революції, на жаль, необхідно охарактеризувати з негативного
боку.

Перемога біля Жовтих Вод і під Корсунем сколихнула Україну. У козацьке
військо вливалися усе нові загони повстанців. Так як більшу частину
населення Української держави становило селянство, з початку війни вони
рішуче боролися за власність. Виганяли з маєтків, а нерідко і знищували
магнатів і шляхту, руйнували, палили замки, захвачувати їх землі та
вступали до козацьких полків.

Намагаючись різними способами пригасити селянську війну, яка тривала з
літа 1648 року до середини 1652 року, Б. Хмельницький, з одного боку,
звертався з універсалами до селян і міщан, закликаючи шанувати й слухати
панів, а з іншого – радив шляхті й польським урядовцям не поспішати
повертатися до своїх маєтків, „скромно” поводитися з підданими.
Селянським повстанським загонам було заборонено страчувати українську
шляхту, обмежено прийом панських підданих до козацького війська, взято
на певний час під захист володіння найбільш ненависних народові
панів [5, c. 73].

Він намагався проводити виважену політику по захисту власності та життя
людей держави від протиправних посягань. Тому гетьман, з одного боку,
закликав польських урядовців дотримуватися Зборівської угоди і не
порушувати миру, не допускав повернення до своїх маєтків на Гетьманщині
ненависних народові панів-магнатів, вимагав „скромного” поводження
шляхти зі своїми підданими, а з іншого – у різних універсалах до
полковників вимагав рішучих дій каральних загонів, а від
селян-посполитих – слухати своїх панів-шляхтичів, не влаштовувати бунтів
і повернути власникам захоплене майно. З наказу гетьмана полковники
відправляли загони для захисту шляхетських маєтків і розправи над
ватажками повстань [5, c. 34].

Уже на початку своєї діяльності гетьман Хмельницький мав власне бачення
захисту власності міст міщан. Це був період його війни з польською
владою, де його союзниками стали татари, економіка яких базувалася на
грабунку. Хмельницький не хотів допускати знищення міст. Тому він вів
тривалі переговори і переконував міщан, що в їх інтересах заплатити йому
викуп. Так було під Львовом, де переговори йшли від 1 до 11 жовтня 1648
року, також під Замостям.

Богдан Хмельницький, як господар, дбав про розвиток торгівлі в Україні,
як внутрішньої так і зовнішньої, яка була значною частиною поповнення
казни Війська Запорізького, використовуючи при цьому правову та
організаційні можливості держави. Так, в укладеному договорі між Цісарем
турецьким і Військом Запорізьким з народом Руським щодо торгівлі на морі
більшість пунктів пов’язані з забезпеченням захисту власності від
протиправних посягань [6, c. 88].

Для утримання „свавільних людей від нападу на морі” і безпеки торгівлі з
дозволу султана Військо Запорізьке повинно побудувати кілька портових
міст нижче порогів аж до гирла ріки Бугу у Дніпро. Якщо хтось із
запорізьких козаків здійснить свавільний напад на морі, то „Військо
Запорізьке повинне над ним вчинити слушний суд” [6, c. 91].

Таким чином, після Зборівського миру Богдан Хмельницький рішуче став на
захист прав власності від протиправних посягань, це стосувалося всіх
форм власності та всіх верств населення багатонаціональної держави –
Війська Запорізького, в тому числі знаходилася під охороною і власність
противників революції – власність польської шляхти.

Юридичні засади захисту власності від протиправних посягань у новій
європейській державі – Війську Запорізьку, складалися на основі норм
усного звичаєвого права – давні права та вільності, пристосовані до
державного статусу України, та законодавчі акти, санкціоновані державою.
Так, у червні 1648 року загальна військова рада прийняла Статті про
устрій Війська Запорізького, що за своєю суттю стали тим конституційним
актом, спираючись на який гетьман видавав універсали, скликав раду,
вершив суд тощо. Але основним джерелом влади гетьмана були міжнародні
договори [2, c. 307].

Поліцейська справа в козацькому полку того часу знаходилися в руках і на
плечах міщан і селян. Бургомістри і ратушні були одночасно і носіями
поліцейських функцій. Громада відала справами громадської безпеки,
Хмельницький передав в її руки ці повноваження. Але надалі громада
передала свої поліцейські права в руки полкової старшини [8, c. 201].

Українська держава за часів Хмельницького удосконалила суд і
судочинство. Польські суди внаслідок збройних перемог козацтва були
усунені з території Війська Запорізького. Козацька держава створила свою
судову систему – сільські, сотенні та полкові суди з головною
апеляційною інстанцією – генеральним судом. Ці суди тривалий час
співіснували з міськими судами, заснованими на Магдебурзькому праві.
Церква мала свої церковні суди. Власних законів під час визвольної війни
Українська держава не спромоглася розробити, тому довелося користуватися
старими, що існували за польських королів і литовських князів, а також
звичаєвим правом [5, c. 67; 8, c. 295].

Суд на основі звичаєвого права, жорстко стояв на захисті прав власності
від протиправних посягань. На його основі за крадіжку або розбійництво
„вешали… и у стола убивали…и на кол живим сажали” [7, c. 322].

Отже, після практичного створення та юридичного визнання 18 серпня 1649
року нової незалежної української держави – Війська Запорізького, вона
рішуче стала на захист прав власності від протиправних посягань, це
стосувалося всіх форм власності та всіх верств населення
багатонаціональної держави, у тому числі перебували під охороною і
власність противників революції – польської шляхти, захист власності
здійснювався системою судів нової держави, в основному, на основі
звичаєвого козацького права.

Література:

1. Голобуцкий В. Запорозьке козацтво. – К.: Вища школа, 1994. – 539 с.

2. Юрій М.Ф. Соціокультурний світ України. Монографія. – Видання 2-е. –
К., Кондор, 2004. – 738 с.

3. Буткевич В.Г., Мисик В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право. Основи
теорії: Підручник / За ред. В.Г. Буткевича. – К.: Либідь, 2002. – 608 с.

4. Ас мус В.Ф. Избранные философские труды. – Том 2. – М.: Издательство
Московского университета, 1971. – 444 с.

5. Чуприна В., Чуприна З. Хмельниччина (1648–1657): Визвольна війна
українського народу під проводом Б. Хмельницького. – Львів: Світ, 2003.
– 176 с.

6. Костомаров М.І. Богдан Хменицький: Історична монографія: Пер. з рос.
Т.С. Завгородньої; Передмова В.С. Мороза; Худож. оформ. А.П. Дерев’янка.
– Дніпропетровськ: Січ, 2004. – 843 с.

7. Голубуцький В.О. Запорізька Січ в останні часи свого існування
(1734–1775 рр.) / Передмова В.С. Мороза. – Дніпропетровськ: Січ, 2004. –
421 с.

8. Слабченко М.Е. Малорусскій полкъ въ административномъ отношениніи:
Историко-юридический очеркъ. – Одесса: Типография „Техникъ”, 1909. – 436
с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020