Реферат на тему:
Проблеми удосконалення правового регулювання і практики застосування
міліцією заходів адміністративного примусу: правозахисний аспект
Потреба в захисті прав і свобод людини та громадянина – це не примха, а
об’єктивна реальність часу. Це, безперечно, стосується і забезпечення
надійного захисту прав і свобод громадян при застосуванні до них
працівниками міліції заходів забезпечення провадження в справі про
адміністративне правопорушення.
У сучасних умовах ці питання набули не тільки теоретичного, а й великого
практичного значення, а деякі сторони такої діяльності потребують
законодавчого врегулювання. Важливим, наприклад, є з’ясування і
вирішення в законодавчому порядку такого питання, із якого громадського
місця може бути доставлена особа, особливо коли вона скоїла проступок на
ґрунті пияцтва й алкоголізму з проявами дрібного хуліганства, порушення
правил руху та експлуатації транспортного засобу, а також порушення
правил пожежної безпеки, оскільки на ці проступки припадає значна
кількість зареєстрованих адміністративних правопорушень в Україні. Разом
з тим, це питання раніше піднімалось вченими-адміністративістами М.І.
Єропкіним і Л.Л. Поповим, адже останнє є необхідним елементом
об’єктивної сторони складу таких проступків, як появу в громадських
місцях. Проте, на нашу думку, доцільно визнати більш переконливу думку
І.П. Голосніченка, який писав, що до громадських потрібно віднести місця
спілкування людей з метою задоволення різноманітних життєвих потреб.
Дане поняття одержало своє закріплення у відомчому нормативному акті, де
під громадськими потрібно вважати місця, що використовуються громадянами
для спільної роботи, відпочинку, пересування, проведення масових заходів
та інших потреб. Що стосується використання громадських місць, то воно
може бути постійним, періодичним та одноразовим. До громадських місць
постійного використання відносяться такі, в яких громадяни знаходяться
постійно, незалежно від часу доби, пори року (вулиці, двори, під’їзди,
вокзали, аеропорти тощо). Громадськими місцями періодичного використання
визнаються магазини, кафе, бари, музеї та інші у період їх роботи, а
також засоби громадського користування під час перебування в них
пасажирів. Громадськими місцями одноразового використання необхідно
вважати місця проведення одноразових громадських заходів (будівлі під
час проведення в них зборів, ділянки лісу). Якщо правопорушення вчинені
в місцях, які хоч і вміщують значну кількість людей, але відведені для
їх проживання (хоча б тимчасово) і виконують функції житла (жилі кімнати
будівель та приміщень готелів, гуртожитків, будинків відпочинку тощо),
то їх не слід враховувати як вчинені в громадських місцях. На нашу
думку, об’єкти, які виконують функцію житла, необхідно віднести до
таких, на які поширюється статус недоторканності. Оскільки в ст. 30
Конституції України записано, що кожному гарантується недоторканність
житла, то не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння
особи, проведення в них огляду чи обшуку не інакше, як за вмотивованим
рішенням суду.
У діяльності органів внутрішніх справ (міліції) ще можна спостерігати
доставляння осіб, які скоїли проступки на ґрунті пияцтва й алкоголізму з
проявами дрібного хуліганства, порушення правил пожежної безпеки тощо із
місць постійного або тимчасового проживання (наприклад, за заявою осіб
або особи, які проживають разом з правопорушником). Сьогодні це питання
в чинному законодавстві не врегульоване, проблемним залишається й
питання про можливі негативні наслідки для громадянина, відносно якого
здійснюється доставляння із зазначених місць.
Важливим є питання забезпечення захисту прав і свобод громадян, до яких
застосовується захід адміністративно-процесуального примусу міліцією,
адміністративне затримання на стадії розгляду справ про адміністративні
правопорушення. Згідно з діючим законодавством про адміністративні
правопорушення, адміністративне затримання здійснюється з метою
припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи
впливу, встановлення особи, складання протоколу про адміністративне
правопорушення у випадку неможливості його складання на місці вчинення
правопорушення (ст. 260 КпАП України). Адміністративне затримання як
захід забезпечення провадження у справах про адміністративні
правопорушення полягає в примусовому короткочасному обмежені волі, дій
та переслідування правопорушника.
Адміністративне затримання, на відміну від доставляння, можна
застосовувати не за будь-яке адміністративне правопорушення, а лише за
деякі з них, що перераховані в ст. 262 КпАП України.
Адміністративне затримання необхідно здійснювати у порядку, який
встановлений нормами адміністративного права. Питання про затримання
громадян є одним з актуальних, оскільки воно торкається їх честі і
гідності, впливає на психіку особистості, а це в свою чергу зумовлює
необхідність чіткого нормативного врегулювання підстав та порядку
проведення затримання. Але, як зазначає Д.М. Бахрах,значення правового
акту, в якому були б чітко встановлені всі можливі підстави, строки,
дано вичерпний перелік органів та посадових осіб, яким надано право
здійснювати затримання, та основні правила його застосування сьогодні не
визначені.
Він же пише, що законодавством Російської Федерації передбачені дві
основні відмінності адміністративного затримання: превентивне і
процесуальне. Перше переслідує мету попередження нових протиправних дій,
воно може застосовуватися при вчиненні як адміністративного так і
кримінального злочину, а також щодо осіб неделіктоспроможних.
Відповідно, таке затримання регулюється різними правовими актами. До
даного виду затримання можна віднести затримання і доставляння осіб, які
перебувають у середньому або важкому стані сп’яніння в медичний заклад.
Витвереження може продовжуватись у медичних закладах не більше двадцяти
чотирьох годин, і якщо за цей час до виписки особистість витвережуваної
особи встановити не вдалося, вона затримується в адміністративному
порядку на строк до трьох годин, згідно зі ст. 261–263 КпАП України, про
що складається протокол затримання, а особу, підозрювану у бродяжництві
доставляють у приймальник-розподільник. Працівник міліції, який затримав
особу, запідозрену у занятті бродяжництвом, складає про це рапорт. Від
громадян, які затримали підозрювану у бродяжництві особу, приймається
письмова чи усна заява.
Процесуальне затримання переслідує мету попередження настання шкідливих
наслідків або ж ухилення цієї особи від відповідальності. Воно
застосовується у зв’язку з адміністративним проступком і регулюється
відповідними нормами, передбаченими чинним КпАП України. При
адміністративному затриманні необхідно уповноваженій на це чинним
законодавством України особі скласти протокол про адміністративне
затримання, підписати його й запропонувати розписатись понятим та
правопорушнику. Зміст протоколу визначено у ст. 261 КпАП України, згідно
з ним зазначається час і місце складення, посада, прізвище, ім’я по
батькові особи, яка склала протокол, відомості про особу затриманого,
час і мотиви затримання. Крім цього, працівник міліції зобов’язаний
з’ясувати стан порушника, а також обставини, що можуть призвести до
тяжких наслідків (наприклад, залишення без нагляду малолітніх дітей або
осіб, які потребують постійного нагляду, в обстановці, що загрожує їх
життю тощо). Також на прохання затриманого за адміністративне
правопорушення працівник міліції повідомляє про місце його перебування
родичів. Якщо він не досяг 18-річного віку, то повідомлення його батьків
та осіб, які їх замінюють, є обов’язковим. Особа, на яку складено
протокол про адміністративне затримання, має право на скаргу, про що
необхідно її повідомити. У випадку подання скарги доставленим або
правопорушником, який підданий адміністративному затриманню, про поганий
стан здоров’я або при виявленні зовнішніх ознак погіршення його стану,
працівник міліції зобов’язаний виконати всі вимоги (викликати швидку
медичну допомогу чи представників відповідного медичного закладу,
забезпечити постійний нагляд за такою особою і доповісти про це
начальнику міліції).
Адміністративне затримання особи, яка скоїла адміністративне
правопорушення, не може перевищувати трьох годин, за винятком випадків,
передбачених чинним законодавством про адміністративні правопорушення.
Це загальна норма, а затримання на такий строк у літературних джерелах
називають загальним.
Більш тривалі строки адміністративного затримання можуть бути
встановлені тільки законодавчими актами. Так, п. 5 ст. 11 Закону України
“Про міліцію” передбачає можливість затримання правопорушника на строк
до трьох діб, якщо необхідно встановити особу порушника або з’ясувати
обставини правопорушення. З метою встановлення додаткових гарантій
забезпечення прав громадян у цих випадках про затримання на строк, який
не перевищує доби, тобто коли виникає такий обов’язок, на нашу думку,
повідомляти в суд (судді) про адміністративне затримання необхідно у
всіх випадках, коли воно перевищує три години. Це буде повною мірою
відповідати загальним положенням регулювання адміністративного
затримання. У ч. 3 ст. 263 КпАП України передбачено випадки, коли
допускається затримання порушника до розгляду справи за скоєння дрібного
хуліганства, порушення порядку організації та проведення зборів
мітингів, вуличних походів і демонстрацій або неповаги до суду справи
розглядаються протягом доби.
Доцільно зазначити, що в Законі України “Про міліцію” із перерахованих
нами випадків указано лише на злісну непокору, що, звичайно, не можна
визнати правильним.
Особливий порядок обчислення строку адміністративного затримання особи,
яка вчинила дрібне хуліганство, злісну непокору законному розпорядженню
або вимозі працівника міліції, народного дружинника, а також
військовослужбовця чи образу їх, публічні заклики до невиконання вимог
працівника міліції можуть бути затримані до розгляду справи суддею або
начальником (заступника начальника) органу внутрішніх справ.
Адміністративне затримання не вважається стягненням, воно не переслідує
мету покарання порушника. Законодавець, виходячи з гуманних міркувань,
передбачив, що строк адміністративного затримання зараховується до
строку адміністративного арешту, звичайно, якщо за правопорушення буде
застосовано саме це стягнення (п. 2 ст. 327 КпАП України). Затриманий
відповідно до ст. 267 КпАП України може оскаржити адміністративне
затримання у вищий орган (вищій посадовій особі) відносно органу
(посадової особи), який застосував ці заходи, або в суд. Закон не
встановив порядок оскарження його наслідків, а також характер рішення за
скаргою. У будь-якому випадку працівники міліції повинні надавати
затриманому можливість звернутися із скаргою як в усній, так і в
письмовій формі. Якщо скарга обґрунтована, а адміністративне затримання
триває, затриманого необхідно звільнити. Якщо ж скаргу подано після
звільнення, то вищий начальник може прийняти рішення про притягнення
винних працівників міліції до дисциплінарної відповідальності. Питання
про відшкодування збитків, заподіяних громадянинові за незаконне
затримання в чинному законодавстві не вирішено. В інших законодавчих
актах записано, що шкода відшкодовується у випадку незаконного
застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної
конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.
Доцільно також у законодавчому порядку вирішити питання про надання
адвокатом юридичної допомоги особі, яка затримана за адміністративне
правопорушення, за її проханням. На нашу думку, таке право може бути
надане після складання протоколу про адміністративне затримання. Такої
думки дотримується і А. Довлетов, який визначає, що “в будь-якому
випадку затримання фіксується відповідним протоколом. З моменту його
оформлення і починається затримання, відповідно з цього моменту
затримана особа набуває право на захист”.
Вирішення даної проблеми є однією із гарантій щодо забезпечення права на
захист, адже діюче законодавство про адміністративне правопорушення таке
право згаданим особам не надає, а тільки дозволяє їм особисто захищати,
відстоювати свої законні інтереси (це можна назвати особистим захистом).
Поширеними є випадки, коли при затриманні громадян за правопорушення не
виконуються вимоги складання протоколу про адміністративне затримання
або ці документи оформлені несвоєчасно, без вказівки на час та мету
затримання. “Як свідчить практика, – пише Д.М. Калаянов, – в
адміністративно-юрисдикційній діяльності міліції, ще є значні недоліки,
які суттєво знижують ефективність цієї діяльності. Тільки в одному з
випадків при перевірці органів внутрішніх справ на 150 осіб, які були
затримані і поміщенні в кімнати для тимчасового затримання, протоколи
взагалі не складалися. На ці недоліки вказувалось у наказі МВС України №
274 від 6 травня 1995 року. Основні недоліки
адміністративно-юрисдикційній діяльності міліції, на думку Д.М.
Кальянові, пов’язані, в першу чергу, з хибною кваліфікацією скоєних
діянь, невмінням збирати, фіксувати та оцінювати зібрані докази, а також
необґрунтованим застосуванням до громадян заходів адміністративного
впливу.
У посадової особи органів внутрішніх справ, яка здійснила затримання,
виникає необхідність провести особистий огляд особи, огляд речей і
документів, які тією чи іншою мірою пов’язані із вчиненим проступком
(зокрема були знаряддям або безпосереднім об’єктом правопорушень). У
діяльності міліції використовується це досить часто. Він провадиться у
кімнатах для затриманих з метою виявлення в особи речей і документів,
які мають значення речових доказів у справі, а також заборонені для
зберігання. Особистий огляд проводиться працівником міліції в
присутності двох понятих, які є тієї ж статі, що й оглядуваний. Він
проводиться у приміщенні або в іншому місці, що обмежує доступ сторонніх
громадян, і відповідає правилам санітарії та гігієни. Ця вимога випливає
із змісту ст. 264 КпАП України. Проте й сьогодні правовий статус
понятого як учасника провадження в справах про адміністративні
правопорушення не визначено.
При проведенні огляду також необхідно забезпечити безпеку особи, яка
оглядається, схоронність отриманих під час огляду відомостей, що його
компрометують. При проведенні особистого огляду робиться відповідний
запис у протоколі про адміністративне правопорушення або затримання, він
підписується особою, що проводить огляд, а також понятими та
правопорушником. У випадку відмови правопорушника від підписання
протоколу в ньому робиться запис про це.
Особистий огляду та огляд речей тісно пов’язані з такими процесуальними
діями, як огляд жилих приміщень громадян. У практичній діяльності
органів внутрішніх справ (міліції) ці дії мають місце після того, як
Указ ПВР СРСР від 29.05.1987 декриміналізував виготовлення та зберігання
самогону та апаратів для його вироблення без мети збуту, відніс діяння,
за які особа притягалась до кримінальної відповідальності, до категорії
адміністративних проступків.
У діючому законодавстві про адміністративні правопорушення була
закріплена ст. 176 “Виготовлення, зберігання самогону та інших міцних
напоїв домашнього виготовлення”. Але законодавець з декриміналізацією не
передбачив передачі із Кримінально-процесуального кодексу в Кодекс про
адміністративні правопорушення такі процесуальні заходи для виявлення
факту самогоноваріння, як огляд жилого та іншого приміщення громадян. Не
отримуючи санкції суду (судді) і знаючи заздалегідь незаконність огляду,
працівники міліції або бездіють, або прямо порушують закон, маскуючи
огляд під здійсненням інших видів адміністративної діяльності. Деякі
дільничні інспектори міліції, наприклад, залучають для виявлення
самогону та апаратів для його вироблення працівників пожежної безпеки,
проводиться огляд тих приміщень, де за наявною у них інформацією
зберігається самогон або апарат для його вироблення. Є всі підстави
вважати, що у працівників пожежного нагляду є важливіше завдання:
служити “прикриттям” для міліції, які вимушені таким способом виконувати
недосконалі правові акти, що регулюють боротьбу з пияцтвом.
Тому це питання, на нашу думку, доцільно вирішити таким чином: по-перше,
сам недолік у законодавстві про адміністративне правопорушення необхідно
усунути законодавчим шляхом, тобто скасувати норми даної статті, адже це
пряме порушення принципу недоторканності житла громадян, а працівники
міліції, які здійснюють ці дії, перевищують свої повноваження, а саме:
згідно із Законом України “Про міліцію” ст. 11 п. 16 надається право
працівникам міліції перебувати на земельних ділянках, у жилих
приміщеннях громадян тільки за їхньою згодою, а також на території і в
приміщенні підприємств, установ і організації з повідомлення про це
адміністрації, з метою забезпечення безпеки громадянам, громадської
безпеки, запобігання злочинів, виявлення і затримання осіб, які його
вчинили; по-друге, у випадку закріплення цієї норми у статті в новому
законодавстві про адміністративні правопорушення доцільно ст. 264 КпАП
України доповнити нормою про порядок проведення огляду в цих та інших
приміщеннях, розкрити всі види огляду, передбачені в ч. 4 названої
статті, а також закріпити норми про порядок оформлення відповідних
процесуальних документів з переліком необхідних реквізитів. Ці
пропозиції, на нашу думку, мають теоретичне та практичне значення і
спрямовані на розвиток адміністративно-процесуальних норм щодо
забезпечення прав осіб, які притягуються до адміністративної
відповідальності і регулюють повноваження посадових осіб органів
внутрішніх справ (міліції) в їх практичній діяльності.
В. Шамрай пише, що законна діяльність, зокрема дільничного інспектора
міліції, проявляється через почуття відповідальності за законність
застосування ними своїх повноважень у взаємостосунках з громадянами.
Стимулом для такого почуття, підтримуючи пропозицію М.М. Дорогих, у
нашій країні повинно бути використання в широкому розумінні виховних та
заохочувальних заходів. Проте в діяльності дільничних інспекторів
міліції, як зазначає В. Шамрай, на жаль, не виявлені накази, в яких би
вони заохочувались за те, що в їх діяльності протягом більшого чи
незначного періоду часу не допущено порушень законності у
взаємостосунках з громадянами.
Доцільно також зазначити, що провадження огляду оформляється спеціальним
протоколом або про нього робиться запис у протоколі про адміністративне
затримання. Кодекс про адміністративні правопорушення не передбачає, що
необхідно записати в зазначених протоколах. Зрозуміло, що протокол
повинен містити загальні відомості для всіх подібних документів (мається
на увазі дата, місце складання, ким складені, підпис тощо). Особливості
оформлення огляду полягають у тому, що необхідно послідовно, детально
описувати всі речі, виявлені у оглянутого. Також важливо дотримуватись
певних технічних вимог для опису конкретних речей. Не слід, наприклад,
допускати категоричних тверджень про природу речей, якщо для цього
необхідно мати спеціальні знання.
Не потрібно використовувати допомогу особи, яка володіє спеціальними
знаннями. Працівник міліції, який проводить адміністративне
розслідування у справі, виносить самостійно постанову про проведення
експертизи. У постановчій частині цього процесу ального акта описуються
окремі обставини скоєного правопорушення, що викликає необхідність
звернутися за допомогою до спеціаліста. У цій же постанові визначається
установа або особа, якій поручається проведення експертизи, формулюються
питання, що виносяться до висновку, перераховуються предмети, які
передаються для проведення експертного дослідження. Експерт зобов’язаний
відповісти на поставлені запитання, які потребують спеціальних знань.
Однак експерт не може давати юридичну оцінку фактам, що досліджуються.
Це один із способів попередження помилок у застосуванні закону і
забезпечення вирішення справи відповідно до законодавства. Є.В. Додін
зазначив, що “докази спрямовані на встановлення сукупності обставин,
знання яких дають можливість правозастосовчим органам виносити законну і
об’єктивну постанову у справі”.
На нашу думку, доцільно також закріпити положення про те, що експертиза
може призначатися не тільки органом (посадовою особою), у провадженні
якої перебуває справа про адміністративне правопорушення, а також і за
особистим зверненням порушника, потерпілого. Для реалізації своїх
повноважень порушнику, потерпілому доцільно надати можливість робити
виписки із матеріалів справи, знімати копії з документів.
В адміністративній діяльності міліції широко застосовуються такі заходи
адміністративного примусу, як вилучення речей і документів у осіб, які
скоїли адміністративне правопорушення згідно із ст. 265 КпАП України.
Дотримання при здійсненні цього заходу встановлених прав є однією із
умов недопущення обмеження прав особи, яка притягується до
адміністративної відповідальності. Розглянемо порядок вилучення речей і
документів, які мають важливе значення для працівників міліції щодо
недопущення обмеження прав осіб, до яких застосовується даний захід
примусу. Вилучення речей і документів може мати місце після попередніх
заходів адміністративного затримання або огляду. Цей захід передбачає
примусове припинення володіння – користування і розпорядження певною
річчю або документом особою, яка вчинила адміністративне правопорушення.
Підлягають вилученню працівниками міліції речі, у першу чергу ті, які є
знаряддям або безпосереднім об’єктом правопорушення. Про вилучення речей
і документів складається окремий протокол або робиться запис у протоколі
про адміністративне правопорушення, адміністративне затримання чи огляд
речей. Законодавець не встановлює обов’язкових вимог до змісту протоколу
вилучення, але найбільший інтерес при цьому становить відомість про
вилучення речей чи документів. При оформленні протоколу необхідно
перераховувати всі вилучені речі і документи із зазначенням назви,
кількості міри, ваги, матеріалів, з яких вони виготовлені. Протокол про
вилучені речі і документи в окремих випадках з метою забезпечення права
особи, щодо якої застосовано цей захід адміністративного примусу,
складається в двох екземплярах, один з яких долучається до справи, а
інший – вручається особі, у якої здійснено вилучення речей, документів.
Це необхідно робити завжди, коли після розгляду справи речі і документи
можуть бути повернуті колишньому власникові.
Таким чином, гарантією в забезпеченні прав і свобод громадян при
застосуванні до них заходів адміністративного примусу має бути детальне
регламентування порядку застосування названих заходів, оскільки вони
повинні здійснюватись у межах і на підставі закону, що сприятиме
зміцненню правопорядку, підвищенню авторитету працівників міліції.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
