Реферат на тему:
Соціальні аспекти злочинності неповнолітніх
Як зазначається у статистичних даних, порівняно з 1990 р. злочинність
за останні 12 років зросла майже вдвічі. Разом з тим зі стабілізацією
економічного та політичного становища в Україні намітилась тенденція до
зниження рівня злочинності.
Починаючи з 1996 р. кількість вчинених злочинів зменшується. У 2002 р.
зареєстровано 450 661 злочин, що на 53 015, або на 10,5 % менше
порівняно з попереднім. Рівень злочинності у розрахунку на 10 тис. осіб
становить 91 злочин. У структурі загальної злочинності за видами
злочинів найбільше крадіжок і грабежів – 48,2 % та злочинів, пов’язаних
із наркотиками, – 12,9 %.
Незважаючи на зменшення кількості злочинів (в основному крадіжок чужого
майна) криміногенна ситуація в країні залишається складною. У структурі
злочинності переважають тяжкі та особливо тяжкі злочини. Їх кількість
сягнула 232,5 тис., темпи приросту становлять майже 11%, а питома вага –
51,6 % (41,7 %). Усього вчинено 21 777 особливо тяжких злочинів, тобто
найбільш небезпечних діянь, за які передбачено покарання у вигляді
позбавлення волі на строк понад 10 років або довічного позбавлення волі.
У деяких регіонах зростає рівень насильницької злочинності, насамперед
злочинів проти життя та здоров’я людини.
Злочинні діяння з корисливою метою становлять більше половини (61,4 %)
від усіх зареєстрованих злочинів.
Знизився рівень підліткової злочинності. Минулого року неповнолітніми
або за їх участю вчинено 32 335 злочинів, що на 10,7 % менше, ніж у
попередньому. Кожний третій підліток (8 899) вчинив злочин у віці 14–15
років. Підлітками вчинено менше злочинів майже в усіх регіонах за
винятком двох областей, у яких їх кількість збільшилась: Кіровоградській
(+ 2,5 %) та Івано-Франківській (+ 1,9 %).
Водночас рівень злочинності серед підлітків залишається високим. Кожний
двадцятий злочин з-поміж розслідуваних вчинено неповнолітніми. У
структурі підліткової злочинності 68,9 % складають тяжкі та особливо
тяжкі злочини. Неповнолітніми вчинено 213 умисних вбивств, заподіяно 294
умисних тяжких тілесних ушкодження, вчинено 109 згвалтувань, 784
розбійних напади та 529 проявів щодо незаконного заволодіння
автомобілями. Дві третини – 66 % злочинів, вчинених неповнолітніми,
становлять крадіжки чужого майна [1; С. 43–44].
Такий стан злочинності неповнолітніх викликає особливу занепокоєність,
адже особа, скоївши злочин у період неповноліття, може ще не один раз
стати на шлях злочину.
Вивчаючи особу злочинця з кримінологічного погляду, необхідно розглядати
її через взаємодію з соціальним середовищем. Як показують дослідження,
досить часто злочинну поведінку породжує саме взаємодія оточуючого
середовища і людини. Зв’язок соціальних умов зі злочинною поведінкою
носить складний характер, до того ж соціальні умови завжди проявляються
в злочинах через особу злочинця. Також злочинна поведінка залежить не
лише від особистісних характеристик, а й від стійких соціально
зумовлених деформацій особи.
Вище викладене і визначає актуальність дослідження соціальних аспектів
злочинності неповнолітніх.
Мета нашого дослідження – проаналізувати соціальні аспекти злочинності
неповнолітніх.
Завдання – визначити соціальні аспекти боротьби зі злочинністю
неповнолітніх.
Соціальні аспекти злочинності, в тому числі і злочинності неповнолітніх,
розглянуто в роботах Ю.М. Антоняна, І.П. Васильківської, А.І. Долгової,
Г.М. Міньковського, Т.Г. Перепелиці, В.Я. Рибальської, С.А. Тарарухіна,
А.П. Тузова та інших вітчизняних і зарубіжних вчених, в тому числі
психологів і соціологів.
На думку кримінологів, ступінь соціальної активності у взаємодії із
середовищем, здатність протистояти негативним факторам останнього у
різних осіб неоднакові. Так, саме по собі неповноліття суттєво обмежує
ступінь активності особи – нерідко види, форми і межі соціальної
взаємодії встановлюються дорослими. Підлітки не вибирають собі сім’ю,
школу, вихователів, вони не самостійні в соціально-економічному
відношенні, тому, як правило, не можуть без допомоги дорослих радикально
змінювати свої взаємозв’язки із середовищем (піти з аморальної сім’ї
тощо) [2, с. 24]. У силу вікових особливостей підлітки менш критично
сприймають зовнішні умови, не завжди в змозі правильно їх оцінити, що
також може за певних обставин відобразитися на злочинній поведінці.
Підліток не завжди діє відповідно до норм, що мають цінність у
суспільстві. Неповнолітні проходять довгий та тривалий шлях становлення
особи, спроможної жити у суспільстві. А життя в свою чергу ставить
безліч перешкод перед ними, викликаючи такі життєві ситуації, які
вимагають негайного вирішення. Здатність неповнолітнього правильно
розуміти, а також більш правильно вирішити її з погляду суспільства, чи
іншої проблеми, впливає на формування його поведінки, відбувається той
чи інший вплив на особу з боку середовища. До того ж у житті виникає
досить багато протиріч, які вимагають морального вирішення.
Вплив середовища може бути як соціально-позитивний, так і
соціально-негативний. Соціально-негативний вплив проявляється в тому, що
у особи закріплюються і посилюються антисоціальні погляди, звички, які
містяться в основі правопорушень.
Тому для встановлення причин їх скоєння необхідно розглянути та
проаналізувати соціальні умови, які впливають на злочинність. Можливість
скоєння правопорушення зростає при несприятливих умовах формування особи
неповнолітнього.
Процеси, які відбуваються в Україні, різко змінили соціальне,
матеріальне і політичне становище членів нашого суспільства. В останні
роки досить загострились такі проблеми, як низький рівень життя,
безробіття, відсутність можливостей для покращання житлових умов,
матеріальна незабезпеченість.
Соціально-економічні, політичні і культурні аспекти життя суспільства
здійснюють зовнішній вплив на формування механізму злочину, тоді як
психологічні і психічні особливості злочинця формують його зсередини,
створюючи ніби внутрішній зміст [3, с. 262].
Злочин можна охаректизувати як результат взаємодії зовнішніх обставин та
внутрішніх умов, середовища та особи. Зміни в особі проходять під
впливом найбільш важливих для людини подразників, що найбільш повно
відповідають потребам особи.
Обставини життя, виховання, зокрема ті, які відносять до умов морального
виховання, містять у собі дві сторони: з однієї – вони позитивно
впливають на формування високих моральних якостей, з іншої – мають
негативний вплив. Вони викликають становлення негативних поглядів,
звичок та інші негативні явища, які не допомагають особі уникнути
криміногенної ситуації.
Саме в підлітковому віці і розпочинається становлення особи. У зв’язку з
цим неповнолітній являє собою несформоване і мінливе явище, яке не є
стабільним і вони (неповнолітні) досить довго потребують опіки з боку
дорослих, які б направляли їх духовний розвиток у правильному руслі, які
б допомогли неповнолітньому знайти свій шлях до правильного розуміння
істинних цінностей.
Як зазначають соціологи, первинним елементом з формування у підлітка
системи поглядів є сім’я. Вона як соціальне утворення виконує певні
функції: репродуктивну, виховну, економічну, побутову, первинного
соціального контролю, духовно-емоційну, сексуальну функцію, пов’язану з
організацією дозвілля.
Репродуктивна функція сім’ї полягає у забезпеченні біологічного
відтворення суспільства і задоволення потреби людини в дітях. Виховна –
в соціалізації молодого покоління, підтриманні культурної безперервності
суспільства, задоволенні потреб у батьківстві, контактах з дітьми, їх
вихованні, самореалізації в дітях. Економічна і побутова дозволяють
підтримувати фізичне здоров’я членів суспільства, економічно утримувати
неповнолітніх і непрацездатних, доглядати дітей, надавати й отримувати
господарчо-побутові послуги.
Важливою функцією сім’ї є первинний соціальний контроль. Адже сім’я
здійснює первинну моральну регламентацію поведінки людини в різних
сферах життєдіяльності, а також відповідальності й зобов’язань у
стосунках між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, старшим і
середнім поколіннями, формує і підтримує моральні і правові санкції за
неналежну поведінку і порушення моральних взаємин між членами сім’ї.
Духовно-емоційна функція забезпечує розвиток особистісних якостей членів
сім’ї, сприяє їх духовному взаємозбагаченню, здійснює емоційну
стабілізацію індивідів і їх психологічну терапію, психологічний захист,
надає емоційну підтримку. Функція, пов’язана з організацією дозвілля,
забезпечує спільний відпочинок і одночасно виконує соціальний контроль у
цій сфері.
Важливою є сексуальна функція сім’ї. Її суспільна роль полягає у
реалізації сексуального контролю щодо особи [4, с. 167–169].
Саме сім’я визначає потреби, інтереси особи, риси її характеру, які
сприяють або перешкоджають протиправній поведінці. Вона є основою
духовного, морального розвитку особи. Якщо хоча б один із членів сім’ї
веде аморальний спосіб життя, або це спосіб життя всієї сім’ї, то це
безумовно відображається на особистості неповнолітніх, на процесі
становлення їх як особистості, як повноцінних членів суспільства.
За дослідженнями З.В. Байорюнас, характерними рисами сімей, що мають
неповнолітних правопорушників, виступають такі характеристики: сім’ї не
цінують або мало цінують моральні блага і якості; на перше місце
ставлять матеріальні цінності; характеризуються конфліктами і сварками;
не мають розвиненої потреби у самостійному придбанні педагогічних знань;
у результаті цього, а також низької освіти і культури, є безсилими
допомогти дітям правильно орієнтуватися в багатогранності життєвих
обставин; намагаються регулювати поведінку дітей шляхом лайки, докорів і
покарання [2, с. 53].
Найчастіше злочини скоюють так звані “важкі” підлітки, для яких
характерний низький рівень пізнавальних і суспільних інтересів. Умовою
формування їх особи є негативні сімейні умови, а саме: відсутність
нормального морального середовища, що виховує егоцентризм та інші
негативні якості. Формувати негативне моральне середовище можуть як
аморальна поведінка батьків чи родичів, так люблячі його, бажаючі йому
добра, але які не мають достатньої педагогічної освіти, культури батьки.
“Важкі” підлітки характеризуються негативним ставленням до навчання,
суспільно-корисної праці. Досить часто вони протиставляють себе
колективу (клас, школа, навчальний заклад тощо), що посилює існуючі
конфліктні відносини.
У більшості випадків конфлікти в сім’ях правопорушників є результатом
одночасно декількох факторів сімейного неблагополуччя. Але знову ж таки,
сімейне неблагополуччя призводить до злочинної поведінки неповнолітніх
тільки у взаємодії з іншими факторами, що пояснює, чому аналогічні
несприятливі умови виховання в різних сім’ях не однозначно визначають
поведінку дітей.
Для підлітка характерна підвищена потреба у спілкуванні з однолітками,
прагнення до самоствердження в їх середовищі, увага до їх думки.
Потреба підлітка в спілкуванні та самоствердженні повинна
реалізовуватись у сприятливих умовах, на основі соціально корисної
діяльності. Якщо цього не відбувається, то самоствердження відбувається
у підліткових групах, вуличних компаніях і може стати криміногенним
фактором. Як стверджує Ю.В. Чуфаровський, людина засвоює ту лінію
поведінки, яка підтримується тим найближчим оточенням, з яким вона
контактує, і якщо в ньому переважають думки, позиції і уявлення, що
суперечать нормам моралі і права, то, поділяючи їх, індивід вступає в
конфлікт з суспільством і законом. Так, спільна злочинна діяльність
підлітків здійснює на співучасників значно більший руйнуючий вплив, ніж
злочин, скоєний наодинці. Підліток, залучаючись до злочинної групи,
піддається швидкій десоціалізації [3, с. 172]. Тому значну роль у
генезисі злочинної поведінки неповнолітніх відіграють групові утворення,
які виникають на основі загальних звичок, інтересів, характеру
поведінки, і тому орієнтація на такі групи забезпечує реалізацію
особистих цінностей та моральних норм їх членів. Група виступає
найближчим соціальним середовищем, яке контролює поведінку
неповнолітнього, впливає на освіту. Досить часто особисте приноситься в
жертву групі.
У групі підлітки легше і швидше досягають виконання злочинних намірів,
тому в складі груп скоюються, як правило, такі небезпечні злочини, як
зґвалтування, крадіжки, грабежі, розбійні напади, хуліганство [5, с.
37].
Взагалі, група як соціальне утворення може посилювати або ослаблювати ті
чи інші риси окремої особи. Досить часто особа, яка є членом якоїсь
конкретної групи, подавляє в собі прояви, які суперечать думці групи.
Кримінальну направленість групи, на думку кримінологів, характеризує
наявність у групі раніше судимих осіб, які не працюють і не навчаються,
зловживають алкоголем чи наркотиками, цікавляться азартними іграми,
визнаного лідера, його авторитарний стиль управління групою, переважно
кримінальна спрямованість такого управління, формування в групі власної
субкультури (жаргон, спеціальні клятви, особливий ритуал поведінки та
ін.). У подальшому при систематичній злочинній діяльності в групі
здійснюється розподіл ролей і функцій при скоєнні злочинів.
У процесі соціалізації особи не останню роль відіграє школа, яка повинна
здійснювати моральне, трудове виховання, прищеплювати підліткам повагу
до старших, до закону, а також такі риси характеру, як принциповість,
доброта, чесність, правдивість, порядність.
У нашій державі знецінено професію вчителя, що призводить до гострої
нестачі вчителів, а тим більше висококваліфікованих. За умов глибокої
соціально-економічної кризи загальноосвітні школи і профтехучилища
далекі від того, що від них вимагається. Частина вчителів має низький
рівень культури і професійної підготовки, не користується авторитетом
серед учнів. Кращі вчителі переходять до елітних шкіл – ліцеїв, гімназій
тощо. Відсутня нова концепція освіти і виховання учнів. Все це відчужує
дітей від школи, вони втрачають до неї інтерес.
За результатами опитування, 15 % респондентів у віці від 13 до 15 років
стверджують, що до навчання ставляться легковажно, а ще 12 % зазначили,
що до навчання ставляться без інтересу. Після школи продовжити навчання
виявили бажання 72 %.
Необхідно також розглянути незайнятість неповнолітніх суспільно корисною
працею. Щорічно багато випускників середніх шкіл і профтехучилищ не
можуть працевлаштуватись. Ни-ні підприємства відмовляються брати їх на
роботу. Не можуть знайти постійної роботи і “відсіяні” зі шкіл. Як
наслідок, близько половини неповнолітніх злочинців ніде не вчилися й не
працювали. А щодо працюючих неповнолітніх, то говорити про виховний
вплив на них з боку трудових колективів сьогодні не доводиться. Для
підприємств, що перебувають у скрутному економічному становищі, головне
завдання – вижити будь-якими засобами. На жаль, неповнолітні робітники
виштовхуються у першу чергу [6, с. 105].
Останні роки відбувається різке зростання кількості зареєстрованих
злочинів, пов’язаних із наркотичними засобами, психотропними речовинами
та прекурсорами, що свідчить про поширення наркоманії серед населення.
За останні п’ять років число осіб, взятих органами внутрішніх справ на
профілактичний облік за немедичне вживання наркотиків, збільшилось у два
рази і досягло 100 тис. Особливе занепокоєння викликає ситуація в
підлітковому й молодіжному середовищі – майже 90 % споживачів наркотиків
становить молодь віком до 30 років, з яких більше 4 тис. – неповнолітні
[7, с. 22].
Одним із чинників розвитку людини є дозвілля. Саме використовуючи
вільний час, людина розвиває свої інтереси, реалізує свої потреби.
Дозвілля є важливою сферою життєдіяльності неповнолітніх. За умови його
правильної орієнтації проходить фізичний розвиток молодого організму,
знімається психічне навантаження, розширюється кругозір, проходить
творче збагачення особистості.
Протиправна поведінка неповнолітніх у сфері дозвілля частіше за все
пов’язана з незадовільною організацією вільного часу та неналежною
організацією його проведення.
За даними анкетування, проведеного серед 100 неповнолітніх, 47 % вільний
час проводять з товаришами на дискотеках, у компаніях, 37 % – перед
телевізором та за комп’ютерними іграми і лише 14 % у вільний час
відвідують музеї, театри, гуртки, читають книги. Науково-пізнавальній,
історичній літературі перевагу надає лише 24 % опитаних, інші читають
детективну та фантастичну літературу.
Негативну роль у сфері дозвілля відіграє телебачення як найбільш
доступний спосіб проведення вільного часу, на якому панує жорстокість і
насильство у різноманітних проявах.
Особлива увага кримінологів у боротьбі зі злочинністю звертається на її
ранню профілактику, оскільки вона покликана усунути незначні
антисуспільні зміни особи підлітків, які ще не стали на шлях злочинів.
Рання профілактика включає оздоровлення умов життя і виховання
неповнолітніх, знешкодження джерел антисоціального впливу, корекції
особи неповнолітніх з метою відвернення можливості стати на шлях
вчинення злочинів.
Боротьбу зі злочинністю неповнолітніх потрібно планувати і проводити на
різних рівнях і напрямах, враховуючи різний контингент. Для того щоб
боротьба була ефективною, необ-хідна взаємодія правоохоронних органів і
громадськості. Злочинність неповнолітніх – це загальнодержавна проблема,
яка потребує якнайшвидшого вирішення.
Таким чином, при вирішенні проблеми боротьби зі злочинністю
неповнолітніх, доцільно звернути увагу, в першу чергу, на найближче
мікросередовище підлітка, а саме: сім’ю, шкільний колектив, дворову
компанію чи іншу мікрогрупу, в якій перебуває підліток.
Необхідно створювати фонди соціальної адаптації молоді, державні і
благодійні фонди, здійснювати заходи, спроможні запобігти негативним
явищам серед неповнолітніх: здійсненню правопорушень, розповсюдженню
наркоманії, токсикоманії, алкоголізму, проституції. Слід здійснити ряд
заходів, покликаних забезпечити соціальну зайнятість неповнолітніх,
організацію їх дозвілля.
Здійснюючи профілактику злочинів серед неповнолітніх, необхідно також:
виявляти осіб, які втягують неповнолітніх у злочинну діяльність,
пияцтво, проституцію; осіб, схильних до немедичного вживання наркотичних
засобів; осіб, які систематично втікають з дому.
Література:
1. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2002 р. за даними судової
статистики // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 3 (37).
2. Долгова А.И. Социально-психологические аспекты преступности
несовершенолетних. – М.: Юридическая литература, 1998.
3. Чуфаровский Ю.В. Юридическая психология: Учебник для вузов. – М.:
Новый юрист, 1998.
4. Соціологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За
редакцією В.Г. Городняненка. – К.: Видавничий центр “Академія”, 1999.
5. Рыбальская В.Я. Проблемы борьбы с преступностью несовершенолетних:
Учебное пособие. – Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та, 1994.
6. Курс кримінології: Особлива частина: Підручник: у 2 кн./ О.М. Джужа,
П.П. Михайленко, О.Г. Кулик та ін.; За заг. ред. О.М. Джужи. – К.:
Юрінком Інтер, 2001.
7. Маляренко В.Т. Про соціальну зумовленість і справедливість покарання
// Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 3 (31).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
