Реферат на тему:
Співвідношення дізнання і досудового слідства у кримінальному процесі
України
Досягнення загальних завдань кримінального судочинства важко уявити без
участі органів дізнання та досудового слідства. Результати їх діяльності
на перших етапах розслідування злочинів зумовлюють успіх усього
подальшого провадження у кримінальних справах, забезпечують
справедливість правосуддя, сприяють зміцненню законності та
правопорядку. Підвищення ефективності в роботі органів досудового
розслідування вимагає удосконалення правової бази їх діяльності. Для
ефективної боротьби зі злочинністю необхідні такі форми досудового
розслідування, які, з одного боку, забезпечували б своєчасне і якісне
розслідування кримінальних справ, правосудність вироків, встановлення
об’єктивної істини по всіх кримінальних справах, за умов додержання
прав, свобод і законних інтересів осіб, а з іншого – гарантували б
швидкість реагування і рішучість органів дізнання за умов комплексного
використання усіх наданих їм законом повноважень (процесуальних,
адміністративних, оперативно-розшукових та ін.) з моменту надходження
інформації про злочин. У той же час створення науково обгрунтованої
моделі досудового розслідування, здатної задовольнити практичні потреби
сучасного українського суспільства, яке обрало шлях до розвитку
демократії та інтеграції з країнами Західної Європи, вимагає
якнайшвидшого розв’язання питання щодо співвідношення дізнання та
досудового слідства.
Питання співвідношення дізнання та досудового слідства неодноразово було
предметом дискусії у кримінально-процесуальній науці. Його дослідженню
присвячені праці багатьох вчених-процесуалістів: Абдумаджидова Г.А.,
Бауліна О.В., Гурского М.К., Строговича М.С., Чистякової В.С., Юрченко
Л.В. та ін., і незважаючи на це воно залишається актуальним і на
сьогодні.
Конституція України чітко відокремлює поняття “дізнання” та “досудове
слідство” (п. 3 ст. 121). Різними повноваженнями та функціями наділяє
органи дізнання та досудового слідства чинний Кримінально-пароцесуальний
кодекс України (далі – КПК). Однак діяльність органів дізнання переважно
регламентована різними відомчими нормативними актами, які досить часто
містять суперечливі, неузгоджені між собою та з чинним
кримінально-процесуальним законом положення. Проте відомо, що джерелом
кримінально-процесуального права є тільки закон, але в чинному КПК
України є лише декілька норм, спеціально присвячених дізнанню, що не
може сьогодні задовольнити практичні потреби в регламентації діяльності
десятків тисяч органів і осіб, які здійснюють дізнання. Підзаконні
нормативно-правові акти не можуть усунути брак регламентації провадження
дізнання, який є у КПК, іноді їх положення мають і негативні наслідки,
головним з яких є те, що в практиці органів внутрішніх справ (далі –
ОВС) всупереч вимогам Основного закону держави і волі народу України не
існує чіткого розмежування дізнання та досудового слідства.
Законом України “Про внесення в деякі законодавчі акти України змін та
доповнень щодо удосконалення попереднього розслідування”, прийнятим 30
червня 1993 року, з КПК України було виключено ст. 105 “Дії органів
дізнання у справах, у яких провадження попереднього слідства не є
обов’язковим” [15]. Така форма дізнання, як розслідування кримінальної
справи у повному обсязі зі складанням обвинувального висновку, в Україні
була скасована.
Однак, незважаючи на зміни у кримінально-процесуальному законодавстві,
на практиці досить частими є порушення норм про підслідність. На
сьогодні трапляються випадки перекладання на тривалий час функцій
слдідчого на осіб, які провадять дізнання. Останні, перебуваючи у такому
становищі, користуються повноваженнями слідчого і розслідують
кримінальні справи у повному обсязі зі складанням обвинувального
висновку. Відомі й факти призначення внутрішньовідомчими наказами
начальника територіального або лінійного органу працівників
спеціалізованих підрозділів дізнання на посади виконуючого обов’язки
слідчого, хоча згідно з п. 5 наказу МВС України „Про вдосконалення
діяльності штатних підрозділів дізнання” дозволяється “призначення
дізнавачів, виконуючих обов’язки слідчих, здійснювати в разі реальної
необхідності наказами по ГУМВС, УМВС, УМВСТ за умов одночасного
встановлення ним посадових окладів та надбавок, відповідно до слідчих”
[14]. За даними Відділу організації дізнання МВС України* , у 2003 році
виконуючими обов’язки слідчого було прийнято до провадження 62 891
кримінальну справу, закінчено провадженням замість слідлчих – 19 370
кримінальних справ.
При призначенні на посаду “виконуючого обов’язки слідчого” іноді не
дотримуються й вимог, яким повинна відповідати особа, яка наділяється
правом провадити досудове слідство. Зокрема, це стосується кваліфікації
слідчого.
Так, відповідно до п. 4.1. розділу 4 Положення про органи досудового
слідства в системі Міністерства внутрішніх справ України “слідчим може
бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, необхідний
рівень знань, достатній для здійснення досудового слідства, і прийняв
Присягу працівника органів внутрішніх справ України”[16]. Згідно з п.
8.3 розділу 8 Положення про штатні підрозділи дізнання в органах
внутрішніх справ України, які втратили чинність з прийняттям 17
листопада 2003 року наказу МВС України № 1381, передбачалося: “на посади
дізнавачів призначаються громадяни України, які, як правило, мають вищу
або середню спеціальну юридичну освіту, пройшли стажування і виявили при
цьому професійну придатність до роботи у дізнанні” [14]. Але нині і
цього не вимагається, оскільки штатний дізнавач повинен лише відповідати
загальним вимогам щодо офіцера міліції. У нових Положеннях, затверджених
Наказом МВС України № 1381 „Про вдосконалення діяльності штатних
підрозділів дізнання МВС України”, йдеться про керівників підрозділів
дізнання, а правове становище штатного дізнавача і вимоги до нього
залишилися невизначеними.
Недостатній рівень знань і практичних навичок слідчого за таких обставин
може негативно відбитися на долі не лише особи, відносно якої
розслідується кримінальна справа, а й інших учасників процесу, що, в
свою чергу, призводить до порушення завдань кримінального судочинства.
Така практика грубо порушує норми кримінально-процесуального
законодавства та вимоги про забезпечення прав людини.
З зазначеного видно, що між дізнанням і досудовим слідством на практиці
сьогодні є дуже багато спільного, але є й відмінні риси, які необхідно
детально розглянути, оскільки саме їх правильне розуміння та
розмежування має важливе значення для кримінального судочинства.
З’ясувати спільні та відмінні ознаки форм досудового розслідування
дозволяє аналіз норм діючого кримінально-процесуального законодавства.
Спільність дізнання та досудового слідства полягає в тому, що вони
здійснюються органами досудового розслідування. Поєднує їх головна мета
– встановлення об’єктивної істини у кожній кримінальній справі, що є
завданням стадії досудового розслідування та взагалі всього
кримінального процесу (ст. 2 КПК) [20, с. 7], та єдність процесуальних
умов їх провадження [7, с. 101]. Органи розслідування, з одного боку,
охороняють права та законні інтереси фізичних і юридичних осіб,
забезпечують правильне застосування кримінально-процесуального
законодавства для того, щоб жоден невинуватий не був покараний. З іншого
– вони повинні швидко і повно розкривати злочини і притягати до
відповідальності кожного, хто вчинив злочин. Таким чином, органи
досудового слідства та дізнання вирішують дві групи завдань – одні,
спрямовані на рішучу боротьбу зі злочинністю, захист інтересів держави
та суспільства, інші, присвячені охороні прав і законних інтересів
особистості [12, с. 45].
Розслідування в обох формах здійснюється тільки у процесуальній формі,
на підставі кримінального та кримінально-процесуального законодавства
України, за допомогою проведення слідчих дій, після порушення
кримінальної справи.
Дізнання, проведене в обсязі, визначеному законом, є підготовчою
діяльністю щодо досудового слідства. Це, однак, не зменшує силу
процесуальних актів дізнання і не підриває їх доказового значення. Закон
не зобов’язує слідчого повторювати процесуальні дії, проведені
дізнавачем. Слідчий обгрунтовує своє рішення про притягнення особи як
обвинуваченого і про направлення справи прокурору рівного мірою на
доказах, встановлених як при провадженні дізнання, так і при досудовому
слідстві. Суд оцінює докази безвідносно до того, встановлені вони під
час дізнання, яке передувало досудовому слідству, чи в процесі
провадження досудового слідства. Тому суд не може спростувати ті чи інші
встановлені у справі факти лише тому, що вони отримані в процесі
дізнання, яке передувало досудовому слідству. Навпаки, ті фактичні дані,
які отримані органами дізнання за допомогою здійснення процесуальних
дій, не віднесених законом до їх компетенції, не можуть бути допущені як
докази. За даної ситуації слідчий зобов’язаний повторно провести такі
дії [4, с. 9–10].
Під час дізнання процесуальний порядок документального оформлення
слідчих дій такий же, що й при проведенні досудового слідства, і
докладно регламентований законом [8, с. 31]. За своєю сутністю
кримінально-процесуальні відносини, що складаються при провадженні
дізнання та досудового слідства, є схожими. Хоча безперечно, досудове
слідство являє собою більш складний вид досудового розслідування [4, с.
7], але і під час дізнання є певна специфіка у процесуальних відносинах,
оскільки в них владним суб’єктом кримінально-процесуальної діяльності
може виступати не лише орган досудового розслідування (слідчий, орган
дізнання), а й особа, яка провадить дізнання.
Єдність завдань, які вирішуються дізнанням та досудовим слідством,
схожий характер кримінально-процесуальних відносин, які виникають у
процесі дізнання і досудового слідства, однакова форма провадження
дізнання та досудового слідства дозволяють визначити їх як дві форми
процесуальної діяльності, які складають єдину стадію кримінального
процесу.
Незважаючи на подібність дізнання та досудового слідства, вони все-таки
відрізняються одне від одного за рядом ознак. Як зазначали М.В. Жогін та
Ф.Н. Фаткуллін, “таке розмежування йде за декількома напрямами” [5, с.
53]. До відмінностей відноситься насамперед те, що дізнання є
факультативною формою розслідування. Досудове слідство, навпаки, є
обов’язковою формою розслідування. З цього погляду дізнання не може
замінити досудового слідства; останнє, навпаки, може обійтися у
конкретних випадках і без дізнання [6, с. 108].
“Головна відмінність між дізнанням і попереднім слідством полягає в
тому, що попереднє слідство є вищою та більш складною формою
розслідування… Дізнання ж – це форма розслідування, яка є допоміжною
стосовно попереднього слідства, полягає в закріпленні слідів злочину і
здійсненні першочергових і невідкладних дій, для того щоб повне і
всебічне розслідування справи було проведено на попередньому слідстві”,
– зазначав М.С. Строгович [17, с. 279].
Отже, якщо органом дізнання розпочато розслідування конкретного злочину,
то це лише його початкова форма, що полягає в проведенні невідкладних
слідчих дій у справах про тяжкі або особливо тяжкі злочини й проведенні
слідчих дій для встановлення особи, яка вчинила злочин, у справах про
злочини, що не є тяжкими або особливо тяжкими, і підлягає заміні
основною формою провадження, якою за законом є саме досудове слідство.
Відмінність дізнання від досудового слідства полягає також у тому, що
вони провадяться різними органами та посадовими особами. Дізнання
здійснюють міліція, податкова міліція, органи безпеки, командири
військових частин, з’єднань, начальники військових установ; митні
органи; начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів,
лікувально-трудових і виховно-трудових профілакторіїв, органи державного
пожежного нагляду, органи охорони державного кордону, капітани морських
суден, що перебувають у далекому плаванні (ст. 101 КПК).
Органами ж досудового слідства відповідно до ст. 102 КПК є слідчі
прокуратури, органів внутрішніх справ, податкової міліції та органів
безпеки.
Різне місце у діяльності органів дізнання та досудового слідства займає
функція розсліду-вання. Для органів досудового слідства першою і
основною їх функцією є розслідування злочинів. Вся інша діяльності
слідчого випливає з неї. Здійснюючи розшукову діяльність, правову
пропаганду серед населення, залучаючи громадськість до боротьби із
злочинністю тощо, слідчий виходить з практики розслідування конкретних
кримінальних справ, підкоряє ці форми основній діяльності, підвищенню її
ефективності [7, с. 101].
Але функція розслідування не є основною і єдиною для органів, які
провадять дізнання. Для міліції як органу дізнання основною функцією є
охорона громадського порядку; для Служби безпеки – забезпечення
державної безпеки країни; для органів прикордонної охорони –
забезпечення недоторканості державного кордону України; для командирів
військових частин і з’єднань – збройний захист держави від зовнішніх
ворогів країни. Перелік основних функцій інших органів дізнання можна
було б продовжити, але і зазначеного цілком достатньо, щоб переконатися,
що функція дізнання, яка здійснюється органом дізнання, є похідною від
головної функції, від основних і безпосередніх завдань цього органу. У
зв’язку з цим орган дізнання відрізняється від органу досудового
слідства, тобто слідчого. Саме через це сфера діяльності органів
досудового слідства щодо розслідування кримінальних справ більш широка
порівняно з органами дізнання.
Розрізняються дізнання та досудове слідство і за ступенем процесуальної
самостійності та незалежності суб’єктів, які їх здійснюють. Найбільш
чітко про нерівність повноважень органів дізнання та органів досудового
слідства висловився М.С. Строгович, який вказував, що “…орган
попереднього слідства володіє всіма правами органу дізнання, та орган
дізнання не володіє всіма правами органу попереднього слідства” [18, с.
116].
За чинним законодавством, слідчі є органами досудового слідства (ст. 102
КПК), тобто ко-жен слідчий являє собою окремий від інших органів
спеціальний орган державної влади, уповноважений проводити досудове
слідство у кримінальних справах. Особа ж, яка проводить дізнання,
окремим органом досудового розслідування не вважається, і тому її зі
слідчим порівнювати можна, тільки усвідомлюючи різницю у статусі
вказаних посадових осіб, і лише для з’ясування деяких вузьких питань
(наприклад, психологічних аспектів їх діяльності під час проведення
слідчих дій) [2, с. 114–115].
Ближче до слідчого за процесуальним статусом знаходиться орган дізнання,
ніж особа, яка уповноважена начальником органу дізнання на здійснення
процесуальної діяльності у конкретній справі, але й орган дізнання має
менший обсяг процесуальних повноважень, ніж слідчий.
Так, орган дізнання, на відміну від слідчого, не має права пред’являти
особі обвинувачення (ст. 131 КПК), виконувати вимоги ст. 217–220 КПК,
складати обвинувальні висновки, зупиняти провадження у справі на
підставах, передбачених у п. 1, 2 ст. 206 КПК, закривати справу зап. 2
ст. 213 КПК та ін.
Слідчий, не погоджуючись із вказівками прокурора про притягнення як
обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, про
направлення справи для віддання обви-нуваченого до суду або про закриття
справи, вправі, не виконуючи їх, подати справу вищому прокуророві з
письмовим викладом своїх заперечень (ст. 114 КПК). Орган дізнання, в
свою чергу, зобов’язаний виконувати будь-які вказівки прокурора в
кримінальній справі (крім злочинних), а у разі незгоди з цими вказівками
може лише оскаржити їх вищому прокуророві, не зупиняючи їх виконання.
Процесуальна самостійність слідчого відображається також у його праві
давати органам дізнання письмові доручення і вказівки про провадження
слідчих і розшукових дій, а також вимагати від них сприяння при
провадженні окремих слідчих дій (ч. 3 ст. 114 КПК). Такі доручення і
вказівки є для органів дізнання обов’язковими.
Однак важко погодитися з тим, що особа, яка проводить дізнання
(дізнавач), зовсім не має ніякої процесуальної самостійності. Просто
ступінь останньої у неї значно менший, ніж у слідчого [11, с. 33].
Про процесуальну незалежність дізнавача взагалі говорити не можна,
оскільки він знаходиться у повному підпорядкуванні начальника органу
дізнання і основні процесуальні рішення без його згоди приймати не
уповноважений. Процесуальна незалежність під час дізнання притаманна
лише органу дізнання. Необхідно підкреслити, що начальник органу
дізнання, який являє собою орган дізнання, наділений і власною
процесуальною самостійністю, що дозволяє йому особисто провадити
дізнання або під час дізнання брати участь при проведенні окремих
слідчих дій чи прийнятті процесуальних рішень, а також приймати рішення
виняткової компетенції органу дізнання шляхом затвердження підготовлених
дізнавачем постанов чи протоколів [2, с. 115].
Процесуальна самостійність суб’єкта, який здійснює досудове
розслідування, тісно пов’язана з його процесуальними рішеннями та діями,
з його правом приймати та здійснювати їх на свій розсуд, на підставі
оцінки доказів за своїм внутрішнім переконанням. Самостійність
передбачає і персональну відповідальність цього суб’єкта [3, с. 6–7].
Досудове слідство здійснюється конкретним слідчим, який наділений
самостійними процесуальними повноваженнями і несе повну відповідальність
за законне і своєчасне проведення необхідних слідчих дій. Дізнання
провадиться уповноваженими на це органами. За правильність та законність
його провадження відповідальність несе керівник відповідного органу
дізнання.
Відрізняються дізнання та досудове слідство і за строками провадження. У
справі про злочин, що не є тяжким або особливо тяжким, дізнання
провадиться у строк не більше десяти днів, починаючи з моменту
встановлення особи, яка його вчинила, а у справі про тяжкий або особливо
тяжкий злочин – у строк не більше десяти днів з моменту порушення
кримінальної справи. У разі обрання до підозрюваного запобіжного заходу
у порядку, передбаченому
ст. 1652 КПК, дізнання провадиться у строк не більше п’яти діб з моменту
обрання запобіжного заходу (ст. 108 КПК). Дані строки не можуть бути
продовжені. Досудове ж слідство у кримінальних справах повинно бути
закінчено протягом двох місяців. У цей строк включається час з моменту
порушення справи до направлення її прокуророві з обвинувальним висновком
чи постановою про передачу справи до суду для розгляду питання про
застосування примусових заходів медичного характеру або до закриття чи
зупинення провадження в справі. Строк досудового слідства у
встановленому законом порядку може бути продовжений.
Різними є й форми закінчення дізнання та досудового слідства (а відтак і
підсумкові процесуальні документи даних форм розслідування). Відповідно
до ст. 212 КПК досудове слідство закінчується складанням обвинувального
висновку або постанови про закриття кримінальної справи чи постанови про
направлення справи до суду для вирішення питання про застосування
примусових заходів медичного характеру. Досудове слідство може
закінчуватися також складанням постанови про направлення справи до суду
для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної
відповідальності (ст. ст. 7, 71, 72, 73, 8, 9, 10 КПК). Формами
закінчення дізнання є складання постанови про направлення справи для
провадження досудового слідства, а за наявності обставин, передбачених
ст. 6 КПК, – мотивованої постанови про закриття кримінальної справи (ст.
109 КПК).
Характеризуючи відмінні ознаки дізнання та досудового слідства як форм
досудового розслідування, деякі вчені-процесуалісти висловлюють думку,
що вони розрізняються і за методами здійснення діяльності з
розслідування злочинів [1, с. 70–71; 5, с. 54; 8, с. 7; 10, с. 18; 13,
с. 276; 19, с. 8]. Органи слідства, на їх думку, в ході виконання
покладених на них завдань із розслідування злочинів використовують лише
процесуальні засоби, а окремі органи дізнання вправі поєднувати
процесуальні з оперативно-розшуковими.
З подібною думкою погодитися не можна. Дізнання та досудове слідство як
діяльність є сукупністю процесуальних дій, що проводяться у кримінальних
справах відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства та
у встановленій ним процесуальній формі. Оперативно-розшукова діяльність
не є процесуальною, її результати лише можуть використовуватися при
провадженні у кримінальній справі.
Ознаками, що характеризують співвідношення дізнання та досудового
слідства, є ті, що властиві усім органам дізнання і в той же час є
відмінними, не притаманними досудовому слідіству. Однак специфічна
функція здійснення оперативно-розшукової діяльності властива не всім
органам дізнання [6, с. 108].
У зв’язку з цим оперативно-розшукова діяльність не є складовою частиною
дізнання. Методами роботи розрізняються органи, які здійснюють ці види
діяльності, а не процесуальна діяльність щодо провадження дізнання та
досудового слідства [9, с. 14; 21, с. 110–117].
Отже, досудове розслідування має дві форми: дізнання та досудове
слідство, які у своїй єдності становлять стадію кримінального процесу –
стадію досудового розслідування. Дані форми розслідування мають як
спільні, так і відмінні риси, тому у визначених межах можливе їх
зближення. Однак неприпустимо змішувати дізнання та досудове слідство,
стирати між ними грані до усунення цих відмінностей, адже кожна ознака
впливає на сутність конкретної форми.
Література:
1. Абдумаджидов Г.А. Расследование преступлений (процессуально-правовое
исследование). – Ташкент: Узбекистан, 1986. – 191 с.
2. Баулін О. Дізнавач як процесуально самостійний суб’єкт досудового
розслідування // Право України. – 2002. – № 4. – С. 113–117.
3. Баулін О.В. Процесуальна самостійність і незалежність слідчого та їх
правові гарантії: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 2000. – 20 с.
4. Гурский М.К. Соотношение дознания и предварительного следствия:
Лекция. – Львов, 1965. – 54 с.
5. Жогин Н.В., Фаткуллин Ф.Н. Предварительное следствие в советском
уголовном процессе. – М.: Юрид. литература, 1965. – 367 с.
6. Зеленецький В. Поняття дізнання і його види // Вісник Академії
правових наук України. – Харків, 1997. – Вип. 4. – С. 106 –110.
7. Крылов И.Ф., Бастрыкин А.И. Розыск, дознание, следствие: Уч. пособие.
– Л.: Изд-во ЛГУ, 1984. – 217 с.
8. Коврига З.Ф. Дознание в органах милиции. – Воронеж: Изд-во
Воронежского ун-та, 1964. – 59 с.
9. Ларин А. Процессуальные вопросы соотношения следствия и
оперативно-розыскной деятельности органов дознания // Соц. законность. –
1964. – № 7. – С. 14.
10. Лимарченко С.Л. Основные этапы развития органов предварительного
расследования Украинской ССР: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – К.,
1972. – 24 с.
11. Милиция как орган дознания: Уч.-практ. пособие / Под ред. Е.А.
Гомилко. – К.: КВШ МВД СССР, 1989. – 87 с.
12. Михайленко А.Р. Расследование преступлений: Законность и обеспечение
прав граждан. – К.: Юринком Интер, 1999. – 448 с.
13. Похмелкин В.А. Понятие дознания в советском уголовном процессе //
Ученые записки Приморского университета (юридические науки): Сб. ст. –
Выпуск 3. – Пермь, 1958. – С. 274–281.
14. Про вдосконалення діяльності штатних підрозділів дізнання МВС
України: Наказ МВС України від 17 листопада 2003 року № 1381. – К.,
2003.
15. Про внесення в деякі законодавчі акти України змін та доповнень щодо
удосконалення попереднього розслідування: Закон України від 30 червня
1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 34. – Ст.
355.
16. Про організацію діяльності органів досудового слідства системи
Міністерства внутрішніх справ України: Наказ МВС України від 25 грудня
2003 року № 1600. – К., 2003.
17. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. – М.: Изд-во АН
СССР, 1958. – 704 с.
18. Строгович М.С. Уголовное преследование в советском уголовном
процессе. – М.: Госюриздат, 1951. – 374 c.
19. Томасевич Ф. Производство дознания. – Саратов: Приволж. книж.
изд-во, 1964. – 43 c.
20. Цимбал П.В., Баулін О.В., Мигрин Г.П. Податкова міліція як орган
дізнання: Навч. по-сібник. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. – 179
с.
21. Юрченко Л.В. К вопросу соотношения дознания и оперативно-розыскной
деятель-ности // Матеріали І звітної науково-практичної конференції
професорсько-викладацького та курсантського складу Кримського факультету
Університету внутрішніх справ. – Сімферополь: Таврія-Плюс, 1999. – С.
110–117.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
