Реферат на тему:
Фінансова діяльність органів місцевого самоврядування у комунальній
сфері
В умовах ринкової економіки, забезпечення нормального функціонування
житлово-комунального господарства необхідний рівень і якість
обслуговування населення та інших споживачів визначаються чітким
розмежуванням функцій управління, права власності, системою договірних
відносин, об’єктивним поєднанням економічних і адміністративних методів
впливу на діяльність усіх господарюючих суб’єктів на території місцевої
громади.
Науково-теоретичними джерелами статті є нормативно-правові акти, роботи
з фінансового та конституційного права, теорії фінансів. Проблему
повноважень органів місцевого самоврядування у своїх роботах
висвітлювали Василик О.Д. [5], Воронова Л.К. [6],
Горний М.Б. [7, с. 10–14], Кампо В.М. [11, с. 7–20], Кірсанов С.О.
[9, с. 30–33], Кравченко В.І. [10], Погорілко В.Ф. [12, с. 173–185],
Фрицький О.Ф. [12, с. 173–185]. Але роботи цих авторів стосувалися лише
загальних положень щодо повноважень органів місцевого самоврядування у
сфері фінансів.
Метою статті є вивчення системи нормативно-правових актів, що регулюють
відносини органів місцевого самоврядування в сфері житлово-комунального
господарства та дослідження інституту комунального замовлення як одного
з основних інструментів фінансового забезпечення функціонування
комунального господарства.
Для реалізації поставленої мети перед автором постали наступні завдання:
розкрити поняття і сутність місцевого самоврядування та комунального
господарства, взаємовідносин між ними, з’ясувати поняття комунального
замовлення та охарактеризувати суб’єктів діяльності з забезпечення
функціонування і розвитку місцевого самоврядування.
Реформа житлово-комунального господарства, яка сьогодні реалізується в
Україні, не матиме бажаного результату, якщо органи місцевого
самоврядування не будуть зацікавлені в намічених перетвореннях. Тільки
глибоко усвідомлена, економічно приваблива і науково обґрунтована
діяльність органів місцевого самоврядування здатна здійснити повноцінні
перетворення у житлово-комунальному обслуговуванні населення.
Однією з важливих цільових функцій місцевого самоврядування на сьогодні
є економічний розвиток територіальної громади. Місцеве самоврядування
покликано забезпечити самостійне вирішення населенням більшості питань
місцевого значення. Для цього необхідна відповідна законодавча і
фінансова база, стабільна місцева економіка і вільне володіння,
користування і розпорядження комунальною власністю. Слід враховувати, що
проблема самостійності місцевого самоврядування може бути досить успішно
вирішена за наявності достатніх коштів для покриття, як мінімум,
обов’язкових витрат місцевих бюджетів за умови довгострокового
фінансового планування.
Вивчаючи питання діяльності місцевого самоврядування з фінансування
комунального господарства, доцільно дати визначення деяких понять. Так,
відповідно до чинного законодавства, місцеве самоврядування – це
гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади –
жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів
кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів
і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого
значення в межах Конституції та законів України [2]. Органи місцевого
самоврядування мають комунальну власність, місцевий бюджет. Вони
здійснюють функції управління, пов’язані з задоволенням суспільних
потреб населення відповідної територіальної громади. Ця діяльність
здійснюється з використанням комунального господарства, тобто сукупності
підприємств, установ, організацій, які проводять господарську діяльність
на території місцевої громади.
Основними суб’єктами комунального господарства є комунальна установа,
тобто некомерційна організація, створена органом місцевого
самоврядування, для здійснення управлінських, соціально-культурних або
інших функцій некомерційного характеру і яка фінансується ним повністю
або частково, а також комунальне унітарне підприємство [7, с. 12].
Діяльність органів місцевого самоврядування базується на економічних
принципах, що забезпечують успішне функціонування суб’єктів
господарювання на ринку обслуговування споживачів:
1) формування ринку споживачів послуг житлово-комунального господарства,
їх господарська самостійність на основі приватних економічних інтересів;
2) створення механізмів, які б забезпечували взаємну відповідальність
суб’єктів договірних відносин у сфері виробництва і споживання послуг
житлово-комунального господарства;
3) платність послуг;
4) соціальний захист малозабезпечених верств населення шляхом надання
компенсацій з оплати житла і комунальних послуг.
До питань економічної і господарської діяльності місцевого
самоврядування відносяться: визначення принципів розмежування
компетенції, предметів відання і повноважень органів місцевого
самоврядування; характеристику структури і функцій комунального
господарства; виявлення ресурсів. Предметом відання місцевого
самоврядування є питання місцевого значення, які безпосередньо
забезпечують життєдіяльність населення, а також окремі державні
повноваження, якими можуть бути наділені органи місцевого
самоврядування. Вважаємо за необхідне зазначити, що відповідно до
ст. 22, ч. 2 Закону України „Про столицю України – місто-герой Київ”, у
зв’язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська
міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах
своєї компетенції, встановленої законами України, мають право
встановлювати порядок утримання та експлуатації об’єктів, розташованих у
місті, та прилеглої до них території, правила благоустрою,
торговельного, побутового, транспортного, житлово-комунального та іншого
соціально-культурного обслуговування тощо [3].
Комунальне господарство має риси приватного господарства, оскільки
підприємства, установи, організації виступають на ринку як рівноправні
самостійні суб’єкти. Але на відміну від звичайного приватного
господарства його метою є не отримання прибутку, а вирішення місцевих
питань (задоволення суспільних потреб). Таким чином, результатами цього
господарювання користуються всі жителі, і вони ж є замовниками послуг,
які надаються з допомогою комунального господарства, у цьому
проявляється його суспільний характер. З цього боку комунальне
господарство пов’язане з органами місцевого самоврядування через
виконання останніми своїх власних повноважень. Комунальне господарство
складається з різних господарюючих суб’єктів, діяльність яких визначає і
координує відповідний орган місцевого самоврядування. Звідси можемо
виділити три складові у структурі комунального господарства:
1) органи місцевого самоврядування, які здійснюють нормативне і
економічне регулювання діяльності господарюючих суб’єктів на території
відповідної громади, при цьому метою такого регулювання є задоволення
колективних потреб населення;
2) підприємства, установи, організації, які належать до комунальної
власності. Їх взаємовідносини з органами місцевого самоврядування
будуються на засадах підпорядкованості, підзвітності та
підконтрольності [2];
3) підприємства, установи, організації, які не належать до комунальної
власності. Взаємовідносини з органами місцевого самоврядування цих
господарюючих суб’єктів регламентуються ст. 18 Закону України „Про
місцеве самоврядування в Україні”. Дана стаття зазначає, що такі
відносини будуються на договірній і податковій основі та на засадах
підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого
самоврядування законом. Органи місцевого самоврядування можуть
організовувати проведення перевірок на таких підприємствах, установах та
організаціях.
Відповідно до статті 6 Закону України „Про житлово-комунальні
послуги” [1] до повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим,
обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій у
сфері житлово-комунальних послуг належить:
1) забезпечення дотримання вимог законодавства у цій сфері;
2) розроблення і реалізація регіональних і місцевих програм, участь у
розробленні і реалізації державних програм у цій сфері;
3) ліцензування певних видів господарської діяльності відповідно до
закону;
4) взаємодія з органами місцевого самоврядування з питань надання
житлово-комунальних послуг і регулювання цін/тарифів у межах своїх
повноважень;
5) залучення небюджетних джерел фінансування для забезпечення виконання
державних і регіональних програм у сфері житлово-комунальних послуг;
6) здійснення контролю цін/тарифів на житлово-комунальні послуги та
моніторингу стану розрахунків за них;
7) вирішення інших питань у сфері житлово-комунальних послуг відповідно
до законів.
Відповідно до статті 7 Закону України „Про житлово-комунальні послуги”
[1] до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері
житлово-комунальних послуг належить:
1) затвердження та реалізація місцевих програм у сфері
житлово-комунального господарства, участь у розробленні та реалізації
відповідних державних і регіональних програм;
2) встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до
закону;
3) затвердження норм споживання та якості житлово-комунальних послуг,
контроль за їх дотриманням;
4) визначення виконавця житлово-комунальних послуг відповідно до цього
Закону в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади з
питань житлово-комунального господарства;
5) управління об’єктами у сфері житлово-комунальних послуг, що
перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад,
забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації;
6) забезпечення населення житлово-комунальними послугами необхідних
рівня та якості;
7) встановлення зручного для населення режиму роботи виробників і
виконавців;
8) інформування населення відповідно до законодавства про реалізацію
місцевих програм у сфері житлово-комунального господарства, а також щодо
відповідності якості житлово-комунальних послуг нормативам, нормам,
стандартам та правилам;
9) укладання договорів з підприємствами різних форм власності на
вироблення та/або виконання житлово-комунальних послуг;
10) здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо захисту прав
споживачів у сфері житлово-комунальних послуг;
11) проведення моніторингу виконання місцевих програм розвитку
житлово-комунального господарства;
12) вирішення інших питань у сфері житлово-комунальних послуг відповідно
до законів.
Для ефективнішої роботи підприємств доцільно зацікавити їх у виробництві
товарів і послуг, які спрямовані на задоволення суспільних потреб
населення. Органи місцевого самоврядування можуть зробити це за
допомогою комунального замовлення [4].
Питання формування комунального замовлення не знайшли достатнього
висвітлення в сучасній літературі. В основі комунального замовлення
лежать соціальні норми – показники необхідної бюджетної забезпеченості
населення найважливішими житлово-комунальними, соціально-культурними та
іншими послугами в натуральному і грошовому вираженні в межах його
виконання.
Інститут комунального замовлення – основний організаційно-управлінський
інструмент фінансового забезпечення (з коштів бюджету) потреб
функціонування і розвитку житлово-комунального господарства, соціальної
сфери, інженерної та транспортної інфраструктури і діяльності органів
місцевого самоврядування.
Взаємні обов’язки, права і відповідальність, а також інші аспекти
взаємовідносин, які виникають між органом місцевого самоврядування з
підрядчиками, що виконують комунальне замовлення, встановлюються
підрядними договорами щодо його розміщення.
Програми і проекти розвитку місцевого самоврядування в порядку,
встановленому статутом, повинні включатись у зведений проект
комунального замовлення, який у свою чергу повинен затверджуватися
представницькими органами місцевого самоврядування одночасно з місцевим
бюджетом, оскільки він є обґрунтуванням його видаткової частини.
Однією з вимог, яка ставиться до комунального замовлення – це його
розміщення виключно на конкурсній основі. У тих випадках, коли
комунальне замовлення передається локальній природній монополії, договір
повинен укладатися на підставі незалежного аудиту цін, тарифів і обсягів
послуг, що надаватимуться (технологічний аудит).
Узагальнюючи практику розміщення комунального замовлення, що склалася,
наприклад у Російській Федерації, можна виділити суб’єктів діяльності з
забезпечення функціонування і розвитку місцевого
самоврядування [8, с. 31]. До таких суб’єктів можна віднести:
1) управління комунального замовлення (уповноважений на те структурний
підрозділ) місцевої адміністрації, який здійснює підготовку і контроль
за виконанням договорів на проектні, будівельні, експлуатаційні,
ремонтні та інші види робіт, що фінансуються за кошти місцевого бюджету
і входять у затверджений проект комунального замовлення;
2) структурні підрозділи місцевої адміністрації, які здійснюють
підготовку пропозицій до зведеного комунального замовлення з метою
забезпечення нормативного функціонування і розвитку житлово-комунального
господарства, соціальної сфери, інженерної і транспортної
інфраструктури, діяльності органів місцевого самоврядування, комунальних
об’єктів і установ;
3) комунальні унітарні підприємства і установи, інші підприємства всіх
форм власності – юридичні особи, наділені функціями підрядчика при
виконанні комунального замовлення.
Від того, як організована служба комунального замовлення і наскільки
ефективно вона працює, прямо залежить ефективність видатків місцевого
бюджету і обсяг усіх бюджетних коштів. Досвід переконує, що тільки
створення служби управління комунальним замовленням і введення торгів у
формі конкурсів, аукціонів дозволяє зекономити 15–20 % бюджетних
коштів [8, с. 33].
Кожна держава наділяє органи місцевого самоврядування повноваженнями з
урахуванням своїх національних, історичних, культурних та інших
традицій. Але за всіх обставин вихідною методологічною основою
розмежування повноважень між державними органами і органами місцевого
самоврядування має бути принцип, згідно з яким держава не повинна брати
на себе вирішення тих питань, які можуть успішно вирішуватися органами
місцевого самоврядування [9, с. 263].
Підсумовуючи вищевикладене, можна дійти такого висновку: в умовах
реформування житлово-комунального господарства, роль органів місцевого
самоврядування значно підвищується. Як зазначив Президент України в
одному із своїх радіозвернень: „Від активної позиції і професіоналізму
місцевої влади залежить, наскільки швидко відбудуться зміни на краще.
Для цього в регіонах є достатньо ресурсів і фінансової
самостійності” [13, с. 2].
З метою створення оптимального механізму правового регулювання
фінансування комунального господарства пропонуємо визначити поняття
комунального господарства, комунального замовлення, розмежувати
повноваження держави та органів місцевого самоврядування на рівні Закону
України „Про фінансування комунального господарства”, що дозволить чітко
визначити терміни, етапи та нормативне забезпечення фінансування даної
галузі, а також з’ясувати, скільки коштів витрачається безпосередньо
державою і органами місцевого самоврядування на утримання
житлово-комунального господарства, чи використовуються ці кошти
ефективно, раціонально й економно.
Література:
1. Про житлово-комунальні послуги: Закон України від 24 червня 2004 року
№ 1875-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 47. – Ст.
514.
2. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня
1997 року № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. –1997. – №
24. – Ст. 170.
3. Про столицю України – місто-герой Київ: Закон України від 15 січня
1999 року № 401-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 11.
– Ст. 79.
4. Про фінансову основу місцевого самоврядування: законопроект від 15
квітня 2003 року № 3387 // Комп’ютерно-правова система „Ліга-Закон”.
5. Василик О.Д. Державні фінанси України. – К.: Вища школа, 1997. – 383
с.
6. Воронова Л.К. Правовые основы расходов государственного бюджета в
СССР (на материалах союзной республики). – К.: Выща школа, 1981. – 234
с.
7. Горный М.Б., Иванова В.Н. и др. Основы муниципальной экономики. – М.,
2000. – 198 с.
8. Кирсанов С.А. Жилищно-коммунальные услуги в системе муниципального
управления. – Санкт-Петербург, 2000. – 231 с.
9. Коментар до Конституції України. – К., 1996. – 321 с.
10. Кравченко В.І. Місцеві фінанси України: Навч. посіб. – К.: Т-во
„Знання”, КОО, 1999. – 478 с.
11. Муніципальне право зарубіжних країн: Навч. посіб: У 2 ч./ За заг.
ред. П.Ф. Мартиненка. – Київ.: Знання України, 2005 – 2006; Ч. 2 /
Баймуратов М.О., Батанов О.В., Кампо В.М., Музика О.А. – 2006. –120 с.
12. Муніципальне право України: Підручник / Погорілко В.Ф.,
Фрицький О.Ф., Баймуратов М.О. та ін.; За ред. В.Ф. Погорілка,
О.Ф. Фрицького. – Стер. вид. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 352 с.
13. Радіозвернення Президента України від 25 лютого 2006 року //
Урядовий кур’єр. – 2006. – № 40. – С. 1–2.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
