.

Формування інформаційного законодавства України: проблемні аспекти (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
399 5290
Скачать документ

Реферат на тему:

Формування інформаційного законодавства України: проблемні аспекти

На нинішньому етапі розвитку українського суспільства існують певні
проблеми щодо інтеграції України у світовий інформаційний простір.
Однією з умов інтеграції до інформаційного суспільства є розроблення
нових нормативно-правових актів про дотримання європейських
інформатизаційних та інформаційних стандартів в Україні, які суттєво
впливають “…на законодавче врегулювання відносин між громадянами і
державою, громадянами і комерційними структурами тощо, тобто
інформаційні відносини є, з одного боку, зовнішнім проявом будь-яких
відносин у житті країни та її громадян, а з іншого – основою, на якій
вибудовується законодавство в інших сферах” [1].

На нашу думку, необхідно звернути увагу на досягнення стабільності та
узгодженості законодавчих актів, забезпечення оптимальної відповідності
законів та інших нормативних актів. В тому числі питання, що регулюють
інформаційні відносини в Україні, а також послідовність реалізації
принципу наукової нормотворчої діяльності, котра полягає в тому, що при
підготовці та прийнятті нормативно-правового акту потрібно проводити
аналітичне дослідження правового регулювання певних груп суспільних
відносин.

Для фахівців у сфері інформатизації, інформатики, правової інформатики
це – інформація для роздумів і дискусій. Для правників – база формування
інформаційного права, законодавства у сфері інформації та
інформатизації.

Ці питання є новими для України, яка тільки почала робити нові кроки на
шляху входження до Європейського світового простору і тому велика
кількість питань ще не досліджена. Одним із питань є недостатньо
гармонізована з вимогами Європейського Союзу нормативно-правова база
України. Хоча багато що зроблено в цьому напрямі такими вітчизняними
дослідниками, такими як: В. Брижко, В. Гавловський, Р. Калюжний,
С. П. Ріппа, Л.А. Савченко, В. Цимбалюк, В. Шамрай, М. Швець,
В. Шкарупа, Ю.В. Яцишин та ін., а також російськими – Г. Артамонов,
І. Бачило, В. Іноземцев, В. Копилов, В. Отрековський, А. Ракітов,
І. Сиголян, С. Черемкін тощо.

Як свідчить історія розвитку земної цивілізації, інформатизація
(удосконалення спілкування, комунікації між людьми за допомогою
досягнення науки і техніки) не має меж. Не залишилася поза цим процесом
і Україна. В організаційно-правовому аспекті це знайшло відображення в
юридичному забезпеченні інформатизації. З часу проголошення 24 серпня
1991 року державної незалежності України створюється національна система
законів та підзаконних нормативних актів щодо правового регулювання
суспільних інформаційних відносин, в тому числі процесу інформатизації
[2].

Національне (державне, публічне) право має значний масив нормативних
(законів та підзаконних) актів, які прямо чи опосередковано регулюють
суспільні інформаційні відносини в Україні. За підрахунками науковців
кількісний склад нормативних актів органів державної влади у цій сфері
характеризується такими показниками: 262 Закони, 290 Постанов Верховної
Ради (нормативного змісту), 379 Указів Президента, 90 розпоряджень
Президента, 1160 постанов Кабінету Міністрів, 208 розпоряджень Кабінету
Міністрів, більш ніж 1100 нормативних актів міністерств і відомств [3].

Ситуаційний підхід до формування інформаційного законодавства України
зумовив ряд проблем. Наприклад: відсутність легальної, чіткої,
ієрархічної єдності законів, що викликає суперечне тлумачення при
застосуванні норм у практиці та інші.

Як зазначають вітчизняні вчені, такі, як Калюжний Р., Гавловський В.,
Цимбалюк В., Гуцалюк М. [2], сукупність правових норм у сфері інформації
та інформатизації, визначених у підзаконних актах, досягли за кількістю
критичної маси, що зумовлює можливість і необхідність виділення їх в
окремий, автономний, міжгалузевий інститут права – інформаційне право,
та відповідну легальну систематизацію інформаційного законодавства.

Активний розвиток інформаційних відносин та процесів, а також збільшення
законодавчої бази, направленої на їх регламентацію, обумовлює
становлення та розвиток такої комплексної галузі права, як інформаційне.
Складовими інформаційного права є правові інститути, сукупність
інформаційно-правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини в
інформаційному просторі. Зокрема, в їх складі потрібно виділити
інститути: інформаційних ресурсів, державної таємниці, конфіденційної
інформації, захисту інформації, відповідальності за скоєння
правопорушень та інші.

В нашій державі інформаційне право як галузь права, незважаючи на
численні пропозиції з боку вітчизняних науковців, почало формуватися
лише після вольового рішення парламентарів, а приводом для цього стала
необхідність чіткого правового регулювання діяльності засобів масової
інформації. Не ставлячи під сумнів важливість цієї проблеми, необхідно
все ж таки зазначити, що інформаційне право має на меті не лише
регулювання діяльності засобів масової інформації, а й соціальних
відносин у сфері обігу інформації [4].

Як зазначає В.А. Копилов [5], нормативно-правову базу дослідницької
галузі складає інформаційне законодавство, представлене сукупністю
нормативно-правових актів і окремих норм права, спрямованих на
регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері.

Аналіз нормативно-правового регулювання суспільних інформаційних
відносин дозволяє синтезувати структуру законодавства України у сфері
інформаційних правовідносин на основі положень теорії гіперсистем права:
інформаційні правовідносини на рівні законодавства регулюються двома
групами законодавчих актів:

1. Загально-правові. Дія їх розповсюджується на всі суб’єкти
інформаційних відносин, відповідно до поділу права України на провідні
галузі: конституційне, адміністративне, цивільне, трудове, кримінальне
(це – Конституція України, Цивільний кодекс, Цивільний процесуальний
кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення, Кодекс законів про
працю, Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси ).

2. Спеціально-правові. Дія їх розповсюджується тільки на суб’єкти, що
беруть безпосередню участь у конкретній соціальній діяльності
(наприклад, закон України „Про авторське право і суміжні права” тощо).

Спеціально-правові акти, у свою чергу, можна розділити на дві категорії,
які мають відповідні системоутворюючі законодавчі акти (в теорії права
вони утворюють синтетичні міжгалузеві комплексні інститути права):

а) системоутворюючі загальні норми публічно-правового регулювання
інформаційних відносин (інформаційне право) в Україні – Закон „Про
інформацію” (02.10.1992 p.);

б) системоутворюючі окремих інституцій інформаційного права – закони:
„Про наукову і науково-технічну діяльність” (13.12.1991 р.); „Про
державну таємницю” (21.01.1994 р.); „Про рекламу” (03.07.1996 р.) тощо.

У системі загальноправових норм умовно виділяють також комплекс
публічно-правових норм, що регулюють інформаційні відносини у сфері
інформатизації, включаючи технічні засоби комунікації. До них належать
такі системоутворюючі закони: „Про телекомунікації” (18.11.2003 р.);
„Про телебачення і радіомовлення” (21.12.1993 p.); „Про Національну
програму інформатизації” (04.02.1998 р.) та інші.

Окремі загальнообов’язкові положення щодо інформаційних відносин
розміщені в галузевих (за сферами правовідносин) законодавчих актах,
зокрема, в системоутворюючих їх законах, наприклад: „Про державну
податкову службу в Україні” (04.12.1990 р.); „Про міліцію” (20.12.1990
р.) тощо.

Серед спеціальних (за системоутворюючими їх законами України) можна
виділити підсистеми публічного права, що регламентують інформаційні
відносини в окремих сферах економічних відносин: „Про банки і банківську
діяльність” (20.03.1991 р.); „Про господарські товариства” (19.09.1991
р.) та ін. нормативні акти у сфері антимонопольної політики держави тощо
[3].

Однак, через об’єктивні та суб’єктивні причини сучасне інформаційне
законодавство України немає чіткої, ієрархічної структури, єдності,
комплексності, що викликає суперечливе тлумачення та застосування його
норм на практиці, зокрема, через те, що окремі цілісні проблеми
вирішуються в різних нормативних актах фрагментарно і без узгодження між
собою. При цьому не враховується специфіка традиційної правової
доктрини, за якою сформовано національну ментальність нашого населення,
юридичної науки, інші особливості соціального та державного устрою.

Порівняльний аналіз свідчить, що законодавство України у сфері
інформаційних відносин має ряд недоліків: по-перше, різні закони та
підзаконні акти, що регулюють суспільні відносини, об’єктом яких є
інформація, приймались у різні часи без належного узгодження понятійного
апарату. Вони мають ряд термінів, що є недостатньо коректними, не
викликають однозначної суспільної інформаційної рефлексії, або взагалі
не мають чіткого визначення свого змісту. Термінологічні неточності та
різне тлумачення близьких за формою і змістом понять та категорій
призводить до їх неоднозначного розуміння і застосування на практиці, що
викликає соціальну ентропію (невизначеність).

Як зазначають вітчизняні вчені В. Д. Гавловський, Б. В. Романюк,
В. С. Цимбалюк [6], сукупність правових норм у сфері суспільних
інформаційних відносин, визначених в законах і підзаконних актах,
досягла за їх кількістю критичного стану (маси), що зумовлює
необхідність виділення їх в окремий, синтетичний автономний міжгалузевий
комплексний інститут права.

Досі ще можна тільки фіксувати численні списки нормативно-правових актів
у даній сфері та говорити про необхідність формування досконалої системи
інформаційного законодавства, так як існує ще немало недоліків. Процеси
глобалізації, які формують інфраструктуру обміну документами, думками,
знаннями та дозволяють приймати відповідні рішення, мають бути
розповсюджені в усьому світі в економічній, культурній, науковій та в
інших сферах життя. Також гостро стоїть питання про розвиток та
застосування міжнародного законодавства, міжнародного права, та
гармонізації правових норм у випадках коли відносини перетинають
державні кордони.

Формування інформаційного законодавства в Україні вимагає наукового
обґрунтування динаміки розвитку законодавства, визначення раціонального
співвідношення його галузей і підгалузей, визначення основних напрямів
його вдосконалення, встановлення послідовності ухвалення відповідних
нормативно-правових актів. Вдосконалення інформаційного законодавства
необхідно для українського суспільства для того, щоб забезпечити
стабільність нормативно-правових актів, котрі повинні дотримуватися
вимог Європейського Союзу .

Окреслені проблеми перебувають і у полі зору Президента України,
Верховної Ради та Уряду України, про це свідчить програма інтеграції
України до Європейського Союзу від 14.09.2000 р. яка була схвалена
Указом Президента України від 14.12.2004 р. №1072 [7].

Враховуючи інтерес населення та подій, що відбуваються в міжнародному
житті, стану справ у сфері масової інформації щодо державного рішення
всіх проблем суспільства та людини, можна з упевненістю стверджувати про
необхідність створення законодавчого акту, який охопить усі основні
проблеми міжнародного інформаційного права.

А тому, на думку автора, вважаємо за доцільне зробити наступні висновки:

1. Умовою розвитку національного інформаційного законодавства повинно
стати забезпечення прав та свобод громадян України, гарантії їх
реалізації, а також забезпечення балансу індивідуальних, суспільних і
державних інтересів, захисту в інформаційному просторі України.

2. Необхідне формування інформаційного законодавства, яке б не
суперечило іншим нормативно-законодавчих актам, в першу чергу Основному
закону України.

3. Необхідним нині є створення на рівні законодавства умов для
проведення і швидкого впровадження вітчизняних результатів наукових
досліджень в галузі перспективних комп’ютерних технологій на рівні
інноваційних проектів в усі сфери суспільної діяльності, з урахуванням
потреб ринку.

4. У практичній діяльності щодо нормотворчості обов’язково слід
дотримуватися таких принципів, як своєчасне прийняття нормативно-правого
акта; пакетна підготовка нормативно-правових актів, що регламентують
конкретні суспільні відносини; суворе дотримання правил законодавчої
техніки.

5. Вдосконалення інформаційного законодавства є необхідним для України,
наприклад, для захисту прав і свобод громадянина, державного
суверенітету, рішення завдань інтеграційних процесів, що відбуваються в
інформаційному просторі.

6. Одним із шляхів розвитку системи законодавства є кодифікація, яка
дозволить досягти єдиного, юридично цільного регулювання в галузях і
певних інститутах права.

7. В національному інформаційному законодавстві системоутворюючим
чинником повинен стати Кодекс, який об’єднав би положення міжнародних
актів, ратифікованих Україною.

Література:

1. Задорожня Л. До питання огляду законодавства в інформаційній сфері //
Правова інформатика, 2004 р. – №3;

2. Калюжний Р., Гавловський В., Цимбалюк В., Гуцалюк М. Питання
концепції реформування інформа-ційного законодавства України // Правове,
нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в
Україні. – К., 2000.

3. Вступ до інформаційної культури та інформаційного права /За ред.
М.Я. Швеця та Р.А. Калюжного – Ужгород: ІВА., 2003.

4. Бєляков К. І. Протидія правопорушенням, що вчиняються з використанням
інформаційних технологій: проблеми науково-методологічного та
навчально-методичного забезпечення // Боротьба з організованою
злочинністю і корупцією (теорія і практика). – № 3. – 2001.

5. Копылов В.А. Информационное право: Учебное пособие. – “Юристь”,
1997.– 472 с.

6. Гавловський В. Д., Романюк Б. В., Цимбалюк В. С. Проблеми організації
боротьби з правопорушеннями, що вчиняються з використанням сучасних
інформаційних технологій // Боротьба з організованою злочинністю і
корупцією (теорія і практика). – № 3. – 2001.

7. Програма інтеграції до Європейського Союзу від 14.09.2000 р.
HYPERLINK “http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi //”
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi .

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020