.

Формування понятійного апарату правової процедури як регулятора суспільних правовідносин (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
246 2245
Скачать документ

Реферат на тему:

Формування понятійного апарату правової процедури як регулятора
суспільних правовідносин

Зміцнення правових основ державного і суспільного життя вимагає не
тільки і не просто наявність матеріальних норм, регулюючих суспільні
відносини, що об’єктивно потребують правової регламентації, але і того,
щоб кожна така норма була реалізована, тобто фактично б виконувала свою
соціальну роль регулятора суспільних відносин.

Процедурно-процесуальні норми, регламентуючи порядок реалізації
відповідних матеріальних норм різних галузей права, тим самим служать їх
втіленню в життя, “допомагають” їм виконати функцію регулювання
суспільних відносин і тому об’єктивно служать зміцненню правових основ
державного життя. Відсутність же розпоряджень, за допомогою яких
визначалася б процедура реалізації прав і обов’язків, що передбачаються
відповідною матеріальною нормою, навпаки, призводить до того, що ці
права та обов’язки залишаються не здійсненими, а норми, що їх
закріплюють, незважаючи на важливість і значущість, виявляються фактично
не “працюючими”.

У правовій науці накопичено достатній матеріал про юридичні процедури,
що дозволяє звернутися до широкого аналізу процедурно-процесуальних
проблем.

На нашу думку, про процедурні способи реалізації
адміністративно-правових розпоряджень є досить багато нормативних
матеріалів. Однак рівень наукової розробки цивілістичних процедурних
проблем недостатній. Відсутні комплексні дослідження юридичних процедур
у даній сфері правового регулювання.

В етимологічному плані “процедура” взагалі визначається як “всяка
тривала, послідовна справа, порядок, обряд”, “встановлена, прийнята
послідовність дій для здійснення або оформлення якої-небудь справи”,
“офіційний порядок дій, виконання, обговорення чого-небудь”, “офіційно
встановлений порядок дій при обговоренні, веденні якої-небудь справи”.
Незважаючи на деякий термінологічний нюанс, всі ці визначення процедури
мають дві головні ознаки: по-перше, це впорядковані, послідовні дії;
по-друге, всі ці дії направлені на досягнення певної мети (оформлення,
виконання, здійснення, обговорення тощо якої-небудь справи). Якщо ж
йдеться про специфічну процедуру в сфері правового регулювання
суспільних відносин, тобто про процедуру в її правовому значенні, про
правову процедуру, то, очевидно, послідовні дії, які складають
процедуру, повинні бути, по-перше, врегульовані нормами права, а
по-друге, направлені на досягнення правового результату, що виражається
в певних правових наслідках. Такий підхід до поняття “правова
процедура”, заснований на етимології терміна “процедура”, дозволяє
сформулювати наукове визначення даного поняття.

Вважається, оскільки поняття “юридична процедура” є правовою категорією,
воно повинно визначатися також і з використанням інших правових. На нашу
думку, тією категорією, через яку можна визначити поняття “юридична
(правова) процедура”, буде “правовідношення” (“правове відношення”).

Роблячи такий висновок, ми виходимо з того, що сутність, субстанцію
юридичної процедури, як і будь-якої іншої, складають дії суб’єктів. А
дії суб’єктів (громадян, організацій тощо) самі по собі, незалежно від
того, входять вони до складу якоїсь певної процедури чи ні, являють
собою зміст суспільних відносин.

Доречно зазначити, що зміст суспільних відносин може складати в деяких
випадках і пасивна поведінка, бездіяльність суб’єктів. Тому процедура
виступає сукупністю таких послідовно виникаючих суспільних відносин, які
є за своїм змістом дією суб’єктів. У зв’язку з цим не можна не
погодитися з В.М. Протасовим, який підкреслює, що “… правова процедура…
– це не діяльність і не “діяльність плюс суспільні відносини”, а певні
суспільні відносини, бо суспільні відносини … вже містять в собі
поведінку суб’єктів”.

На нашу думку, головною визначальною ознакою юридичних процедур
порівняно з іншими, існуючими в реальній дійсності, є те, що суспільні
відносини, які створюють правову процедуру, упорядковуються нормами
права. Тому юридична процедура являє собою сукупність суспільних
відносин, урегульованих нормами права, а це, в свою чергу, виступає
передумовою для подальшого визначення поняття “правова процедура” через
категорію “правовідношення”.

Категорія “правовідношення”, як відомо, є фундаментальною категорією
правознавства. Проблема правових відносин широко освітлювалася в
юридичній літературі. У різних працях учених вона досліджувалася як в
загальнотеоретичному, так і в галузевих аспектах.

В юридичній літературі є багато визначень поняття “правовідношення”. І
на нашу думку, переконливою та правильно, що відображає суть процесу
правового регулювання є думка тих вчених, які розглядають правове
відношення як суспільне відношення, врегульоване нормами права, в якому
поведінка суб’єктів виступає як зміст правовідношення, а суб’єктивні
юридичні права та обов’язки – як його форма.

Відомо, що будь-яке явище існує в єдності форми та змісту. Як
зазначається багатьма дослідниками, правовідношення також виступає як
єдність форми і змісту. Якщо дотримуватися твердження, відповідно до
якого форму правового відношення утворюють юридичні права та обов’язки
його суб’єктів, а власний зміст складається в поведінці, здійснюваній
учасниками, відповідно до їх прав і обов’язків, то правовідношення з
цього погляду буде являти собою єдність юридичних прав і обов’язків
(форма) та поведінки (зміст) суб’єктів. Ця єдність виявляється передусім
у тому, що правовідношення як єдине явище має місце тільки тоді, коли
існують і його форма, і його зміст, тобто коли суб’єкти правового
відношення здійснюють свою поведінку відповідно до їх юридичних прав і
обов’язків.

Серед науковців є також інші думки відносно змісту правовідношення. Так,
Е.А. Крашенінников, розглядаючи правовідношення як єдність форми і
змісту, обмежує його зміст діяльністю суб’єктів щодо реалізації
юридичних прав і обов’язків, правовідношення як дійсне явище не існує.
На його думку, є тільки “чистий” правовий зв’язок між юридичними правами
і обов’язками суб’єктів. А за відсутності діяльності щодо реалізації
суб’єктивних прав і обов’язків немає і правовідношення, яке, на думку
автора, існує завжди у вигляді єдності прав та обов’язків суб’єктів
(форма) і діяльності щодо їх здійснення (зміст).

Як зазначається в юридичній літературі, в рамках правовідношення форма
(права і обов’язки) і зміст (поведінка суб’єктів) знаходяться не тільки
в єдності, але і в стані взаємодії. Ця взаємодія, зокрема, виявляється в
тому, що суб’єкти правового відношення здійснюють свою поведінку
відповідно до прав і обов’язків, якими їх наділяє юридична норма. У
процесі взаємодії правової форми і змісту правовідношення юридичні права
та обов’язки суб’єктів втілюються в їх поведінці. За мірою
функціонування правовідношення його форма поступово переходить у зміст,
поглинається ним. У момент повного виконання прав і обов’язків суб’єктів
в їх поведінці форма правовідношення перестає існувати, оскільки вона
вичерпала себе, реалізувавшись у поведінці. Але одночасно зі зникненням
форми правовідношення припиняє своє існування, а відповідно і його
зміст, оскільки він не може існувати, перебуваючи неоформленим. А це в
свою чергу означає припинення існування і самого правовідношення як
такого.

Із вищенаведених міркувань щодо характеру взаємодії між формою і змістом
правовідношення витікає, що в його рамках саме форма визначає зміст,
оскільки юридичні права та обов’язки являють собою модель поведінки, яку
повинні або можуть наслідувати суб’єкти правовідношення.

Не можна погодиться з думкою тих вчених, які розглядають правовідношення
як особливе ідеологічне відношення, існуюче між нормами права і реальним
суспільним відношенням, урегульованим нормою. Ця позиція знайшла
найбільш чітке вираження в працях Ю.К. Толстого. Зокрема, вчений
стверджує, що “правовідношення – це ланка між нормою права і тими
суспільними відносинами, які складають предмет правового регулювання”, а
в іншій роботі – “Правовідношення – особливий вид ідеологічних
суспільних відносин, при яких (через які) норма права регулює фактичні
суспільні відносини в їх реальній формі”.

Як видно з наведеного висловлювання, Ю.К. Толстой знаходить у процесі
правового регулювання правовідношення (права та обов’язки) і реальні
суспільні відносини, які виступають об’єктом правового впливу. Такий
підхід до поняття правовідношення неминуче передбачає висновок про те,
що зміст правового відношення складають юридичні права та обов’язки
суб’єктів.

В юридичній літературі широко використовується також поняття “реалізація
правовідношення”. Воно означає здійснення в поведінці суб’єктів їх
юридичних прав і обов’язків. Очевидно, це поняття має право на
існування, якщо під терміном “правовідношення” в даному випадку розуміти
саме правову форму реального суспільного відношення, врегульованого
юридичними нормами, тобто суб’єктивні права та обов’язки.

Розуміння правовідношення, як суспільного відношення, врегульованого
нормами права, існуючого в єдності правової форми і змісту, а також
уявлення про юридичну процедуру як сукупність послідовно виникаючих
суспільних відносин, урегульовану правом, дають можливість визначити
поняття “правова процедура” через категорію “правовідношення”. На нашу
думку, перша ознака юридичної процедури полягає в тому, що вона є
сукупністю правових відносин, що послідовно виникають і змінюють одні
одних. Підхід до процедури як системи правових відносин зумовлює
необхідність при дослідженні даного поняття приділяти особливу увагу
правовідношенню як такому, його формі та змісту. У зв’язку з цим
необхідно зазначити, що всі наведені міркування щодо поняття
правовідношення, його форми, змісту і місця в механізмі правового
регулювання (зокрема й адміністративно-правового регулювання), на нашу
думку, можна застосовувати і до правовідношення, що складають юридичну
процедуру.

Але сама по собі сукупність правових відносин, хоч би і виникаючих у
певній послідовності, ще не творить правову процедуру. Вважається, що
певні правовідношення складуть юридичну процедуру тільки в тому випадку,
якщо всі вони будуть направлені на досягнення певного правового
результату, що виражається в будь-яких правових наслідках (і в тому, на
нашу думку, є інша ознака юридичної процедури). Ми поділяємо думку тих
авторів, які при визначенні початкових методологічних передумов
дослідження юридичної процедури вказують на єдину цільову спрямованість
всіх правовідношень, створюють дану процедуру.

Так, на думку В.М. Протасова, процедура – це “ієрархічна система
суспільних відносин, яка служить реалізації іншого (основного для
процедури) правового відношення”.

З даного висловлювання видно, що правовий результат, досягнення якого
виступає метою правовідношень, що входять у процедуру, автор вбачає в
“реалізації іншого (основного для процедури) правового відношення”. Не
можна не погодитися з тим, що багато юридичних процедур мають таку
цільову спрямованість. Суб’єктом процедури, направленої на виявлення і
реалізацію прав, є компетентний застосовний орган. Необхідно зазначити,
що процедури, які служать реалізації суб’єктивних прав і обов’язків,
можуть складатися як за участю правозастосовних органів, так і без їх
участі. Перше особливо характерне для сфери адміністративно-правового
регулювання. Такі процедурні форми в літературі запропоновано розглядати
в рамках узагальнюючої категорії “правозастосовна процедура” або
“правозастосовний процес”. Причому пропонується виділяти такі різновиди
правозастосовного процесу (процедури) правозастосування і юрисдикційний
правозастосовний процес.

Комплекс правовідношень, що складають юридичну процедуру, володіючи
такою якістю, як системність, обов’язково передбачає наявність зв’язків
між окремими елементами цієї системи – правовими відносинами. Зв’язок
між правовідношеннями, які складаються в певному порядку, входять у
процедуру, зокрема, виявляється в тому, що в процедурі одне
правовідношення виникає з іншого, а тому, як правильно зазначається
деякими дослідниками, “… у процедурі майже кожне правовідношення (за
винятком “найвищого” і “найнижчого”), з одного боку, виступає як те, що
організовують, а з іншого – як організуюче (що деталізує)”.

На нашу думку, все вищезазначена, є необхідним і достатнім для того, щоб
сформулювати визначення поняття “правова (юридична) процедура”. Отже,
правова (юридична) процедура – це система правових відносин, що
складаються в певній послідовності, направлених на досягнення правового
результату, який може виражатися в формуванні юридичних норм, утворень
або припиненні певного правовідношення (головного для процедури),
попередження правопорушень, також в інших правових наслідках. І кожне з
правовідношень, що складають процедуру, виступає як процедурне.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020