Реферат на тему:
Бюджетний дефіцит та його фінансування
Донедавна у вітчизняній економіці привілеювала негативна думка щодо
бюджетного дефіциту. Він розглядався як вкрай негативна властивість,
характерна лише бюджетам буржуазних держав.
Недостатній рівень розробки теоретичних питань у галузі державного
бюджету обумовив не лише його тривале невизнання як самостійної
економічної категорії, але одночасно перешкоджав розробці моделі
бюджетного фонду країни. Бюджетний фонд, що є матеріально-фінансовою
базою діяльності держави, формувався виходячи із завдань винятково
регламентованих функцій держави. Його величина була орієнтована не на
оптимальні пропорції, необхідні для регулювання економіки і вирішення
соціальних проблем, а на витратний підхід, покликаний забезпечити
фінансовими ресурсами діяльність багатьох органів влади. При такому
підході сфера дії перерозподільчої функції бюджету була майже безмежною.
Отже, питання впровадження бездефіцитної моделі державного бюджету та
удосконалення механізму фінансування бюджетного дефіциту є одним із
пріоритетних напрямів наукових досліджень. Доцільність застосування
різних моделей формування державного бюджету за характеристикою
дефіцитності бюджету та шляхів покриття бюджетного дефіциту
висвітлювалися у наукових доробках таких провідних учених, як
В. Федосова, О.Д. Василика, Л.Д. Сафонової, С. Льовочкіна,
А.О. Єпіфіанова, І.В. Сало, А.Г. Загороднього та багатьох інших.
Складаючи бюджетний розпис на кожний рік, Уряд виходить з аналітичних
даних за минулі роки та враховує прогнозні показники на наступні.
Показник дефіциту державного бюджету та джерела його фінансування
закладаються відповідно до діючого законодавства та згідно з бюджетною
резолюцією.
Проте, проаналізувавши та порівнявши планові показники бюджетного
дефіциту, закладені Законом України „Про Державний бюджет України” на
відповідний рік, та фактичні дані, отримані за фінансовими результатами
на кінець відповідного року, чітко видно, що реальні цифри не збігаються
із запланованими (рис. 1).
Джерело: складено за оперативними даними Міністерства фінансів України
Рис. 1. Порівняння планових і фактичних показників виконання держбюджету
за 2000– 2004 рр., (млн грн.)
1992 року країнами ЄС було підписано Маастрихтський договір, один із
пунктів якого визначав граничний рівень відношення дефіциту державного
бюджету до валового внутрішнього продукту країни. Відповідний показник
становить 3 %.
Виходячи з політики євроінтеграції, характерної для 2000–2005 років,
проаналізуємо відповідність макроекономічних показників вимогам
Маастрихтського договору, зокрема відношення рівня бюджетного дефіциту
до ВВП (рис. 2).
Починаючи з 1998 року, зазначений показник перебуває в межах
встановлених норм, хоча в 1997 році індекс відношення дефіциту
держбюджету до ВВП значно перевищував граничний рівень і становив 6,75
%. Період 1998–2003 років характеризується поступовою стабілізацією та
зменшенням відповідного показника.
У номінальному вираженні цей період характеризується зростанням дефіциту
Державного бюджету України. Так, якщо 2000 рік характеризувався
профіцитом у 697,3 млн грн., то в 2003 році вже маємо дефіцит у 1 043,1
млн грн. Проте, враховуючи більш швидкі темпи зростання реального
валового внутрішнього продукту (в 2000 році ВВП становив 170,07 млрд
грн., а в 2004 – за попередніми даними – 345,943 млрд грн.), маємо прямо
протилежну тенденцію зменшення частки дефіциту державного бюджету у ВВП.
Джерело: Розраховано за оперативними даними Міністерства фінансів
України
* – прогнозні показники відповідно до Закону України „Про Державний
бюджет України на 2005 рік”
Рис. 2. Показники відношення дефіциту державного боргу до ВВП (1997–2005
рр.)
2004 року показник відношення бюджетного дефіциту до ВВП стрімко зріс
майже до граничної позначки у 3 % і становив 2,96 %. Що спричинило такий
зріст в умовах відносно стабільної економічної ситуації в країні?
По-перше, це політичні події навколо виборів Президента України: через
політичний страйк майже місяць велика частка підприємств не працювала,
що призвело до значного зменшення обсягів ВВП, зниження інвестиційної
привабливості, як наслідок – зниження провідними рейтинговими
агентствами кредитного рейтингу країни, банківська криза, викликана
недовірою населення та вилученням значної частини коштів з депозитів. З
метою недопущення дестабілізації економіки та фінансової кризи
Національний банк України ввів тимчасову заборону на дострокове зняття
коштів з поточних рахунків. По-друге, це відчутно стрімке підвищення
рівня соціальних виплат.
Законом України „Про Державний бюджет України на 2005 рік” від
23.12.2004 № 2285 із змінами та доповненнями від 29.03.2005 [1]
передбачено бюджетний дефіцит на рівні 7 053,3 млн грн., а прогнозний
показник номінального ВВП становить 436 млрд грн. Таким чином,
відношення дефіциту держбюджету до валового внутрішнього продукту
становить 1,6 %.
Як держава покриває дефіцит державного бюджету? Щороку затверджується
план фінансування державного бюджету, фінансова суть якого визначається
як сукупність надходжень і витрат у зв’язку із зміною обсягу боргу, а
також зміною залишку готівкових коштів по бюджету, які використовуються
для покриття різниці між доходами і видатками держбюджету [1].
Законодавчо закріпленими джерелами фінансування державного бюджету є
державні внутрішні та зовнішні запозичення, а також вільний залишок
бюджетних коштів. Інший метод – грошової емісії – використовується
переважно в країнах з нерозвиненим ринком цінних паперів або в умовах
недовіри населення до чинного уряду, який не несе відповідальності за
позичені кошти. Проте в більшості розвинених країн світу, у тому числі й
в Україні, законодавчо заборонено проводити емісію [3].
Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок запозичених коштів не має
таких інфляційних наслідків, як грошова емісія. У цьому випадку на
державні потреби витрачаються тимчасово вільні кошти. Проте не можна
говорити, що державні запозичення не впливають на інфляційні процеси.
При досягненні значних обсягів запозичені кошти спричиняють підвищення
індексу споживчих цін.
Джерело: Розраховано за оперативними даними Міністерства фінансів
України
* – прогнозні показники відповідно до Закону України „Про Державний
бюджет України на 2005 рік”
Рис. 3. Фінансування державного бюджету за джерелами фінансування, млн
грн. (фактичні дані на кінець відповідного року)
Останніми роками Уряд все більше залучає кошти, отримані від
приватизації державного майна, як додаткове джерело покриття бюджетного
дефіциту. До 2002 року надходження від приватизації включалися до
дохідної частини державного бюджету. Проте, зважаючи на тимчасовість і
нестабільність відповідних коштів, було прийнято рішення про віднесення
їх до джерел фінансування державного бюджету.
Починаючи з 2002 року, номінальна сума та відносна частка надходжень
коштів від приватизації у фінансуванні державного бюджету поступово
зростала. Так, 2002 рік характеризується профіцитом державного бюджету у
1 119,35 млн грн., тому частина коштів була спрямована на погашення
внутрішніх і зовнішніх облігацій державної позики, а також на покриття
змін в обсягах готівкових коштів.
Схожа ситуація прослідковується і в 2003 році, коли сума коштів від
приватизації державного майна становила 208,4 % від обсягу дефіциту
держбюджету – 2 174,1 млн грн., а дефіцит бюджету – 1 043,1 млн грн.
Проте, якщо у 2002 році більшу частку становило погашення по облігаціях
внутрішньої державної позики, то 2003 рік характеризується більшою сумою
виплат по облігаціях зовнішньої державної позики.
2004 рік відзначається стрімким зростанням суми приватизації, в
основному завдяки надходженням від продажу державної частки акцій
великих підприємств, зокрема „Криворіжсталь”. Лише від продажу цього
гірничо-металургійного комбінату до бюджету надійшло 4,26 млрд грн.
Загальний обсяг коштів, отриманих від приватизації державної власності,
становить 9 501,5 млн грн. Частка цих коштів у фінансуванні державного
бюджету в 2004 році становить 93,4 %.
На 2005 рік заплановані надходження від приватизації в номінальному
вираженні менші, ніж попереднього року – 6 985,3 млн грн. Проте у
відносному вираженні до загального обсягу дефіциту державного бюджету ця
величина зростає до 99 % (запланований рівень фінансування державного
бюджету становить 7 053,3 млн грн.)
Розглядаючи фінансування бюджетного дефіциту за рахунок здійснення
державних запозичень, в останні роки просліджується тенденція зменшення
обсягів запозичень, що ідуть на покриття різниці між доходами та
видатками держбюджету. Значна частина коштів отрианих від продажу
держоблігацій, залучається на виплату зобов’язань щодо запозичень
минулих років і дострокових погашень облігацій. Іншими словами, держава
здійснює рефінансування державного боргу, використовуючи можливість
залучення більш дешевих кредитів, внаслідок покращання економічної
ситуації в країні та підвищення кредитного рейтингу державним облігаціям
провідними рейтинговими агентствами світу, зокрема Fitch та S&P.
Неправильно буде сказати, що здійснення державних запозичень на
внутрішніх і зовнішніх ринках визначається винятково потребою
фінансування державного бюджету. Крім фінансових цілей, політика
управління державним боргом може бути спрямована на стабілізацію
економіки, підвищення темпів економічного зростання, заохочення
інвестицій, протидію відпливу капіталів за кордон [3, С. 767].
Бюджетним кодексом України передбачено, що граничний розмір відношення
прямого та гарантованого боргу до ВВП встановлюється на рівні 60 %.
Останнім часом відповідний показник лише 1999 року перевищував
встановлені норми і становив 61 %. У наступні роки на фоні зростання
обсягів валового внутрішнього продукту та проведення грамотної політики
управління державним боргом індекс відношення прямого та гарантованого
державного боргу до ВВП поступово зменшується. Так, у 2000 році
відповідний показник становив 45,3 %, а у 2004 році 24,7 % (рис. 4).
У номінальному вираженні, за даними Міністерства фінансів України,
станом на 28 лютого 2005 року державний прямий та гарантований борг
України становив 86 460,038 млн грн., в тому числі: державний прямий і
гарантований зовнішній борг – 63 705,449 млн грн.; державний прямий та
гарантований внутрішній борг – 22 754,589 млн грн. При цьому державний
прямий борг України становив 68 986,810 млн грн., гарантований – 17
473,228 млн грн.
Джерело: Розраховано за оперативними даними Міністерства фінансів
України
Рис. 4. Відношення державного прямого та гарантованого боргу України до
ВВП (на кінець відповідних років)
З початку року державний прямий зовнішній борг зменшився на 1,1 %, а
державний прямий внутрішній борг збільшився на 8,6 %. Збільшення частки
державного прямого внутрішнього боргу спричинене перевищенням залучення
коштів від випуску облігацій внутрішньої державної позики над погашенням
боргу. Розміщення облігацій саме на внутрішньому ринку проводиться
зважаючи на зростання інтересу до запозичень у національній валюті
України в міжнародних масштабах і підвищення інвестиційної привабливості
держави серед іноземних інвесторів.
Відповідний курс на переважання обсягів внутрішніх запозичень над
зовнішніми закладений у Законі України „Про зміни до Закону України „Про
державний бюджет України на 2005 рік”. Так, законом передбачено, що сума
зовнішніх запозичень зменшена з 8,4 млрд грн. до 3,23 млрд грн., а зміна
обсягів внутрішніх запозичень – з 4 млрд грн. до 6,24 млрд грн.
З позитивного погляду, запозичення в національній валюті є на даний час
більш прийнятними для України, адже останнє розміщення ОВДП 5 квітня
2005 року пройшло за рекордно низькою ставкою дохідності – 6,48 %, а
ставки з валютних запозичень є не нижчими, тобто внутрішні запозичення є
дешевшими. Неможливо на 5–7 років наперед спрогнозувати, що буде з
курсами світових валют.
З іншого боку, роблячи ставку на внутрішні запозичення, держава все одно
буде збільшувати зобов’язання перед нерезидентами. За даними
Національного банку України, з початку 2005 року для придбання державних
облігацій нерезидентами було ввезено близько 400 млн дол. Приблизно така
ж сума була вкладена ними в облігації внутрішньої державної позики за
2004 рік. Негативний розвиток вітчизняної економіки буде мати ще більші
негативні наслідки, адже при найменших ознаках нестабільності
нерезиденти будуть продавати Українські цінні папери.
Зважаючи на вищенаведені дані, можна зробити висновок, що складання
державного бюджету з дефіцитом, спираючись на значні надходження від
приватизації, не є об’єктивним та економічно обґрунтованим. Адже
приватизація не має ознак тривалого та постійного процесу, тобто не є
підставою для отримання щорічних надходжень. Кількість великих об’єктів,
що перебувають у державній власності та підлягають приватизації, досить
обмежена, тому при складанні бюджету необхідно прагнути дотримання
принципу бездефіцитності.
Ще одним правилом повинна стати заборона застосування грошової емісії
для покриття дефіциту. У короткостроковому відображенні грошова емісія
відновить номінальну рівновагу в бюджеті, проте в подальшому це неминуче
призведе до значного стрибка інфляційних показників.
Фінансування державного бюджету повинно відбуватися шляхом проведення
розумної та зваженої політики управління державним боргом.
Використовуючи запозичені кошти, держава не дає вагомих підстав для
виникнення інфляційних процесів.
Також необхідно досліджувати можливість покриття дефіциту за рахунок
інших джерел, зокрема, не продавати частину прибуткових державних
підприємств, а зобов’язати їх перераховувати частину прибутку до
бюджету. Це є постійним і більш прогнозованим показником надходжень до
дохідної частини бюджету, ніж надходження від приватизації державного
майна.
Література:
1. Про Державний бюджет України на 2005 рік: Закон України від 31.03.05
№ 58–59 // Урядовий кур’єр. – 2005. – № 58–59. – С. 4–23.
2. Бюджетний кодекс України. – 2001. – Ст. 2.
3. Бюджетний менеджмент: Підручник / В. Федоров, В. Опарін, Л. Сафонова
та ін.; За заг. ред. В. Федосова. – К.: КНЕУ, 2004. – 864 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
