Реферат на тему:
Міжнародний досвід функціонування фінансів неприбуткових організацій
Економічно об’єктивований ріст частки фінансових ресурсів неприбуткових
організацій (НПО) у перерозподілі ВВП останнім часом особливо у сфері
соціального забезпечення в умовах певного відставання сучасної
української економіки від світових тенденцій потребує звернення до
іноземного досвіду задля всебічного його осягнення та обґрунтування.
Сучасний стан соціального добробуту Західної Європи, побудований на
принципах соціальної справедливості та соціального партнерства, дозволяє
стверджувати, що формою економічної взаємодії соціальних суб’єктів стала
політика соціального партнерства, яка ґрунтується на узгодженості їх
інтересів і характеризується всебічною активізацією громадськості у
реалізації суспільно-економічних інтересів. По суті, реалізація політики
соціального партнерства означає „розвиток і вдосконалення політики
виробничої демократії, яка полягає у перерозподілі управлінських функцій
між менеджерами і рядовими співробітниками” [1, с.138–139], а отже,
вимагає вироблення нових підходів до її реалізації.
Саме тому головним завданням дослідження виступає вироблення
комплексного підходу до організації неприбуткової діяльності на
державному та регіональному рівнях, який би враховував концептуальні,
фінансові, правові та організаційні аспекти світового розвитку.
До основних сфер діяльності неприбуткових організацій, які за
результатами попереднього аналізу потребують узагальнення міжнародного
досвіду, відносимо такі:
1) інституційне оформлення функціонування фінансів НПО;
2) економічна обґрунтованість частки фінансів НПО у розподілі і
перерозподілі ВВП;
3) формування системи стимулюючих та стримуючих важелів податкового
регулювання системи соціального партнерства;
4) обґрунтованість залучення міжнародних фінансів у діяльність НПО;
5) професіоналізація менеджменту НПО;
6) використання технологій соціального маркетингу;
7) формування суспільної думки та робота з ЗМІ.
Детальніше зупинимося на найбільш актуальних із зазначених сфер, а саме:
проблемах організації неприбуткового врядування, деяких податкових
аспектах регулювання неприбуткової діяльності та окремих аспектах
міжнародного фінансового забезпечення досліджуваної сфери.
Світовий досвід показує, що одним із основних компонентів сталого
розвитку неприбуткових організацій є належне врядування або ефективна
діяльність колегіальних органів управління. Серйозну увагу цьому питанню
в світі почали приділяти лише в останні 20 років. Особливого буму
врядування зазнали в США, де розроблено чимало методичних матеріалів,
які сьогодні складають основу багатьох проектів та програм сприяння
розвитку врядування в усьому світі.
Проте суспільний компонент існування досліджуваного явища не дозволяє
прямого перенесення стандартних понять і рекомендацій на українську
економічну практику. Натомість створення єдиного „банку ефективного
врядування”, на нашу думку, є достатньо корисним ресурсом для
оптимального вибору моделей врядування. Спробою організації подібної
роботи з обміну європейським та американським досвідом розвитку
врядування стало створення Європейської робочої групи з врядування
неприбуткових організацій. За визначенням робочої групи, термін
врядування означає „зрозумілий та прозорий процес прийняття рішень, що
дозволяє органу врядування неприбуткової організації в ефективний та
підзвітний спосіб використовувати ресурси та владу, спираючись на
спільні цінності” [2, 9]. Аналіз діяльності Європейської робочої групи
та стану врядування національних неприбуткових організацій дозволяє
сформувати основні напрями реорганізації врядування в Україні. По-перше,
структуризація мережі установ та інститутів управління неприбутковою
діяльністю, по-друге, законодавче оформлення принципів і методів
неприбуткової діяльності, по-третє, утворення Координаційної ради з
розвитку третього сектора в Україні, залучення представників цієї Ради
до роботи щодо вдосконалення чинного законодавства на всіх етапах
законотворчої діяльності. Головним завданням Координаційної ради повинно
стати об’єднання інтересів і спільна робота всіх учасників так званої
„організованої філантропії”. Наприклад, склад членів Чеського
донорського форуму включає 32 головні фонди (члени Асоціації фондів), 7
фондів, які не мають постійного джерела доходів та 12 корпоративних
донорів, які входять до Клубу корпоративних донорів [3]. По-четверте,
класифікація структури організації третього сектора за напрямами їх
діяльності.
Українське суспільство за закордонним аналогом нині тяжіє до
встановлення чіткої структурованості, проте просуванню цього процесу
заважає ряд проблем державного, локального та внутрішньоорганізаційного
аспекту. На сьогодні неурядові організації є частиною неприбуткових,
решта – це так звані „бюджетники”, які в більшості країн Західної Європи
та Північної Америки є організаціями „public service” і не є державними.
На Україні такі організації номінально залишаються як з погляду закону,
так і погляду фінансування державними організаціями. Однак багато з них,
зокрема, у культурній, освітній сфері діють при цьому аналогічно
недержавним. Для уряду економічно доцільно перетворити бюджетників, на
яких він виділяє кошт і сам же їх і оподатковує, на НДО і шляхом
пільгового оподаткування пустити їх на самоплив. Внаслідок цього
традиційне фінансування даної сфери можна навіть посилити, як, скажімо,
вчинили в Угорщині. У такий спосіб можливе певне обмеження
необґрунтованого перерозподілу коштів комерційних структур на користь
цього сектора, зменшення адміністративних витрат уряду в бюджетній
сфері, а також підвищення ефективності надаваних послуг за умови
зрівняння статусу організацій, які надають подібні послуги.
З іншого боку, децентралізації потребує і врядування на рівні
організацій. За визначенням експертів USAID (Агенція з міжнародного
розвитку США) структура НДО занадто сконцентрована на лідерові, а
колегіальні органи управління (Рада директорів, правління, збори) в
більшості організацій функціонують слабо [4, с. 26].
Інше виділене нами у коло проблем питання формування системи стимулюючих
і стримуючих важелів податкового регулювання системи соціального
партнерства, насамперед, потребує розробки стратегічних напрямів їх
впровадження. Вивчення іноземного досвіду, а саме російського, щодо
вирішення цього питання дозволяє виділити дві основні стратегії
лобіювання економічних інтересів НПО: систематична – цільова та
додаткова – опортуністська. Сутність систематичної стратегії полягає у
визнанні неприбуткових організацій самостійною категорією платників
податків та оформленні податкових аспектів їх функціонування в окремий
розділ Податкового кодексу. В основі розв’язання даної проблеми
більшість європейських країн ставлять створення взаємовигідних умов
роботи НПО з урядом: відкритість і прозорість діяльності неприбуткового
сектора та систему податкових преференцій різного роду з боку влади.
Перехідним етапом до реалізації першої стратегії, яка потребує внесення
виважених змін у податкове законодавство, має стати друга стратегія –
планова. Сутність цієї стратегії полягає у поступовому вирішенні проблем
функціонування фінансів НПО шляхом прийняття Податкового кодексу та
спеціальних законів, які регламентують громадську діяльність. Як
додаткова, може виступати так звана опортуністська стратегія. Головна її
ідея полягає у підтримці будь-яких позитивних реформувань на користь
третього сектора, які не обов’язково лобіюються його представниками. На
сучасному етапі розвитку третього сектора України найбільш раціональним
вважаємо застосування планової стратегії. Зауважимо, що вибір
опортуністської стратегії як основної показав низький рівень
ефективності та у кінцевому результаті виявився втратним.
Найбільш простим і доступним напрямом певної фінансової стабілізації
діяльності неприбуткових організацій посередництвом податкового
регулювання на сьогодні виступає застосовувана у багатьох країнах
Східної та Центральної Європи політика процентних відрахувань з доходів
комерційних структур і приватних підприємців. Однак зазначимо, що
процентна філантропія поліваріантна, а отже, однозначна оцінка
очікуваного позитивного ефекту її впровадження в Україні потребує більш
детального дослідження. Зразкова угорська процентна модель має багато
переваг, що визначило її домінуючу позицію на всій території країни:
відносна спрощеність, можливість адміністративно-господарського
управління. Проте цей механізм сформувався окремо або навіть на заміну
більш фундаментального, органічного та довготривалого процесу побудови
відносин між органами виконавчої влади і громадським сектором. В умовах
довготривалої кризи відносин „уряд-НПО” в Україні постає питання щодо
доцільності транспонування процентної моделі на даному етапі розвитку
національного третього сектора. Показовим аспектом готовності
застосування вказаної моделі повинно стати позбавлення третього сектора
ознаки маргінальності, практична реалізація чого знайде прояв в
інституційному, законодавчому та функціонально-структурному оформленні
відносин з владою.
Крім того, статистичні дані показують, що кількість неприбуткових
організацій в Україні зростає значно більш високими темпами, ніж
доступні для них ресурси. Певна річ постає питання щодо ефективності
вирішення проблеми фінансового забезпечення НПО в Україні за рахунок
процентної філантропії та необхідності розробки системи оцінних
критеріїв щодо можливості включення неприбуткової організації до реєстру
одержувачів бюджетних процентних відрахувань.
Загалом, за визначенням урядів деяких країн, процентна філантропія
зовсім не обтяжлива для їх бюджетів. Так, у 2000 році 1 % відрахувань за
рахунок податкових надходжень з доходів суб’єктів господарювання в
Угорщині становив лише 2,58 % загального фінансування урядом програм НПО
[1, с.139]. Природно виникає розуміння широкої популярності процентної
моделі завдяки слабкості довіри до регулювання урядом соціальних
процесів і бажання ширшої децентралізації державних функцій.
Таким чином, процентна система є квазі-філантропією для перехідних
економік. Правильне розуміння процентної системи кваліфікує її лише як
проміжний етап становлення філантропії, зважаючи на суспільний зміст
цього явища. Однак вправне застосування та вчасне припинення її
функціонування сприятимуть значному зростанню можливостей стратегічного
планування у неприбутковому секторі.
Показником стимулюючого характеру податкового законодавства виступає
здатність до організації благодійної роботи на довготривалій основі. Як
приклад, можна знову навести угорське законодавство, що встановлює
додаткові пільги за прогресивним принципом для комерційних структур, які
оформлюють багаторічні договори сприяння розвитку соціальної сфери.
Законодавче оформлення довготривалих корпоративних відносин угорських
комерційних та некомерційних структур призвело до відчутного пожвавлення
в цій сфері. Іншим позитивним аспектом виступає зменшення кількості
порушень у цій сфері та зловживань благодійницьким статусом.
Повільні темпи нарощування фінансових ресурсів НПО за рахунок
внутрішнього фінансування супроводжуються одночасним згортанням обсягів
притоку міжнародного благодійницького капіталу. Проте згідно з Звітом
рівня світового благополуччя приблизно 32 % світового капіталу
зосереджено у приватних фондах європейців, причому темпи зростання
такого приватного капіталу становили 440 % з 1986 року. Прогнозне
збільшення цього показника складає ще 46 % або 12,3 трильйони доларів до
кінця 2006 року. Значна частина цього капіталу, на думку головного
менеджера, Швейцарського фонду Лінди Цуркінден-Ерісман може бути
спрямована на благодійні цілі за умови прийняття ліберального та
етичного законодавства [5].
Приток фінансових ресурсів за рахунок міжнародного благодійництва в
Україну можливий за рахунок законодавчого закріплення таких аспектів:
1) введення обов’язкового аудиту всіх фондів – незалежний щорічний аудит
бухгалтерської та фінансової звітності всіх благодійних організацій та
складення зведеного звіту про їх діяльність, для найменших організацій
можливе проведення аудиту контролюючими органами;
2) законодавче закріплення окремим розділом або законодавчим актом
процедури відповідальності перед бюджетом і державними цільовими фондами
боржників-НПО;
3) лібералізація благодійництва іноземних донорів шляхом розширення меж
благодійних пожертвувань на користь НПО до 10 % оподатковуваного
прибутку, скасування нижньої межі відрахувань, введення альтернативного
розрахунку частини відрахувань на благодійні цілі залежно від валового
доходу.
Беззаперечно, що податкові знижки не є головною причиною благодійної
діяльності. Основним мотивом для донорів виступає сприятливе податкове
поле їх функціонування. Згідно з аналізом болгарського центру „Альфа”
для 34 % підприємств податкова політика не має стимулюючого ефекту в
процесі формування рішення щодо благодійницької діяльності [6]. А у
більшості комерційних структур, навіть, викликає недовіру та побоювання
додаткового аудиту з боку контролюючих органів. Проте дослідження
зв’язку між податковою та благодійницькою політикою в США показало пряму
залежність між сумою внесків і пільгою, яка для цього передбачена [7]. А
спроба польського уряду скасувати майже всі пільги для неприбуткових
організацій та їх донорів з метою скорочення бюджетного дефіциту та
приховування доходів від оподаткування за неприбутковим статусом
викликала гостру кризу фінансів у неприбутковій сфері, особливо на
локальному рівні [8].
У світі нараховуєтьться приблизно 150 благодійних і неприбуткових
громадських організацій і фондів, доступних для України, які надають
окремим представникам і установам держави освітні й дослідницькі гранти.
Фінансування вітчизняних НПО є вибірковим, але з визначеною логікою і
стратегією. Останнім часом більше уваги приділяється проблемі
непрозорості роботи благодійних фондів, зокрема, висловлюються сумніви
щодо доцільного розподілу грантів між кандидатами, справедливості
конкурсних програм. Усуненню цієї проблеми вітчизняного благодійництва
сприятиме створення мережі національних благодійних фондів.
На сьогодні єдиним документом, який ставить на постійну основу
фінансування національних НПО, є Указ Президента „Про гранти Президента
України для обдарованої молоді”, що передбачає надання лише 30 грантів
щороку. Посилаючись на російський досвід, зазначимо, що в Російській
Федерації поряд з іноземними донорськими організаціями співпрацює чимала
кількість і національних, зокрема Конкурсний центр фундаментального
природознавства, Російський фонд фундаментальних досліджень, „Фонд
Вірменського” та інші благодійні організації.
Таким чином, головну увагу реформування політики фінансування НПО в
Україні слід зосередити на формуванні їх внутрішньої фінансової бази.
Аналіз ресурсної бази НПО та виявлення високого рівня нестабільності
фінансових надходжень привертають увагу до створення недоторканого
капіталу. Насамперед, мається на увазі широко застосовувана в усьому
світі практика ендавменту як економічної небанківської діяльності. В
Україні єдиною можливою формою ендавменту є банківські депозити, однак у
світі існує значно більша кількість видів ендавменту, що сприяє більш
високому рівню стабілізації фінансового становища НПО. Так, у Росії
додатковим джерелом створення банківських депозитів неприбуткових
організацій виступають щорічні облігації державного займу. В Україні
можливість створення капітальних вкладень на сьогодні обмежена 25 %
нерозподіленого прибутку, який залишається у розпорядженні організації.
Функціональна реалізація процедури ендавменту створює умови до
„запозичення” іншої прогресивної технології використання благодійного
ресурсу у вирішенні соціальних проблем громади країн Америки та Західної
Європи. Йдеться про технологію організації суспільних фондів, яка
пережила справжній бум в останні десятиліття (у США їх уже більше 600, у
Канаді – 100, збільшується їх кількість у Західній Європі) [9, с. 16].
Зрозуміло, що укорінення цього механізму реалізації програм соціального
забезпечення потребує адаптації до українських економічних реалій, проте
ефективність методів роботи суспільних фондів не викликає сумніву.
Вдалими моделями їх калькулювання визнано діяльність у містах Банська
Бистриця (Словаччина), Тольятті (Росія). На сьогодні частка соціальних
інвестицій на душу населення м. Банська Бистриця обчислюється приблизно
в 700 доларів США (це сума зовнішніх інвестицій у вигляді різних грантів
на суспільну діяльність неприбуткових організацій) при загальній
кількості населення приблизно 100–110 тисяч [10, с. 13].
Звернення до іноземного досвіду організації фінансової роботи НПО більш
гостро показало проблеми стагнації або навіть звернення фінансових
можливостей НПО. Серед таких виділимо інституційну незавершеність
оформлення неприбуткової діяльності, відсутність системного підходу у
законодавчому регулюванні, слабку професійну підготовку функціонерів
НПО, низьку технологічність і брак інноваційних методів розв’язання
проблем. Окремі, досліджувані нами напрями покращання фінансової
діяльності НПО вже показали позитивні результати у ряді Європейських
країн, у тому числі й Східної Європи, та на сьогодні виступають одним із
можливих напрямів реформування українського законодавства, що регулює
неприбуткові відносини.
Виділені проблеми функціонування фінансів НПО перебувають у тісному
системному зв’язку та потребують комплексного підходу їх розв’язання в
межах Податкового кодексу, податкової реформи або окремого Закону „Про
непідприємницькі організації”. З цією метою актуальним є створення
робочої групи з питань законодавчого регулювання діяльності
неприбуткового сектора, до складу якої повинні ввійти урядовці,
представники Громадських рад і громадських організацій та спільне
вироблення напрямів реформування. Обов’язковим є врахування пропозицій
місцевих адміністрацій та представників громадських організацій
локального рівня. Крім того, зазначимо, що об’єктивовані
суспільно-економічними показниками розвитку неприбуткові організації
цілком готові до співпраці як рівноправні партнери.
Література:
Кляйнеберг М. Некоммерческие общественные организации в российском
секторе социального обеспечения // Журнал социологии и социальной
антропологии. – 2000. – Т. ІІІ. – № 1. – С. 138–145.
Маслич Б. Врядування громадських організацій в Україні // Перехрестя.
–2002. – № 5 (16). – С. 8–9.
Kalousova P., Granja M. The Czech Donors Forum: Providing Leadership for
Philanthropy // SEAL. – Spring, 2005.
Краплич Р. Головний ресурс “третього сектора” – не гроші, а люди //
Перехрестя. –2002. – № 4 (15). – С. 24–26.
Zurkinden Erismann L. Foundations in Switzerland: New Legislation Brings
Changes // SEAL. – Spring, 2005.
Gertcheva V., Dakova V. Seeing Double: Grant making and Advocacy in
Bulgariа // SEAL. – Spring ,2005.
Moore D. The Fiscal Framework for Corporate Philanthropy in CEE and NIS
// SEAL. – Autumn, 2003.
Kulik-Bielinska E. Polish NGOs Rally Against Draft Income Tax Amendments
// SEAL. – Autumn, 2003.
Рогалін Я. Без профанацій. Чи можна вберегтися від імітації діяльності
// Перехрестя. – 2002. – № 5 (16). – С. 15–16.
Краплич Р. Підвищення довіри з боку оточення – запорука вдалої
реалізації проектів // Перехрестя. – 2002. – № 5 (16). – С. 13–15.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
