Реферат на тему:
Фінансова безпека держави в умовах глобалізації
Актуальність аналізу економічної безпеки держави взагалі та її
фінансової складової зокрема пов’язані з рядом факторів економічного,
політичного та соціального характеру, які несуть загрозу національним
інтересам молодої української держави. Глобалізація як об’єктивно
зумовлений загальноцивілізаційний процес дедалі більше впливає на долю
кожної країни. За словами Секретаря РНБО України Євгена Марчука,
„прискорена інтеграція у світовий економічний простір без урахування як
окремих певних її переваг, так і всіх об’єктивних небезпек може
призвести Україну до… безнадійного відставання в економічній і
соціальній сферах. Отже, ми повинні навчитися жити і діяти відповідно до
нових умов. Фінансова безпека України сьогодні виходить на одне з перших
місць в ієрархії цінностей, які ми маємо захищати” [1, c. 176].
У черговому посланні Президента України до Верховної Ради, у Проекті
стратегії економічної та соціальної політики на 2000–2004 рр. у статті 6
– „Зміцнення економічної безпеки України”– зазначається, що серед
ключових завдань забезпечення економічної безпеки має бути „суттєве
посилення фінансової безпеки України, першочергове зміцнення фінансового
потенціалу реального сектора економіки, суб’єктів господарювання,
домашніх господарств, забезпечення збалансованого розвитку бюджетної
сфери, надійної внутрішньої та зовнішньої захищеності національної
валюти, інтересів вкладників, фінансового ринку, здійснення виваженої
політики внутрішніх та зовнішніх запозичень держави, максимальне
поліпшення інвестиційного клімату”. Ставиться завдання реалізації такої
зовнішньоекономічної політики, яка б дозволила Україні посісти гідне
місце „у світовій торгівлі та фінансах”.
Геоекономічна ситуація вимагає розробки принципово нових стратегій для
досягнення поставлених завдань. ХХІ століття характеризується початком
формування єдиного глобального світового господарства, при цьому
основним її результатом є формування глобальної фінансової системи.
Економіка України вже використовується для створення інфраструктури з
обслуговування грошово-кредитних і виробничо-інвестиційних комплексів
глобальної економіки. Найбільш суттєвим є збільшення обсягів руху
спекулятивного капіталу, який може відчутно впливати на стабільність як
світової, так і національної фінансової системи. У цих умовах зростає
актуальність забезпечення фінансової безпеки держави.
Вивчення питань фінансової безпеки в Україні фактично розпочалося
наприкінці 90-х років ХХ сторіччя. Це пов’язано, на нашу думку, з тим,
що українська економіка вперше відчула на собі негативні наслідки
глобалізації під час фінансової кризи 1998 року. Отже, виникла
необхідність розробити механізми запобігання та попередження таких
потрясінь, вивчення можливостей прогнозування таких явищ.
Вагомий внесок у вивчення питання фінансової безпеки роблять публікації
науковців Національного інституту стратегічних досліджень: М.М.
Єрмоленка, Я.А. Жаліла, В.Т. Шлемка, І.Ф. Бінька; та дві книги, які
побачили світ у 1999 році – грунтовні наукові монографії В.І. Мунтіяна
[3] та О.І. Барановського [2], в яких проведено системне наукове
дослідження проблеми економічної безпеки, а також запропоновано систему
індикаторів, що мають характеризувати рівень фінансової безпеки,
міститься характеристика механізмів забезпечення належного рівня окремих
складових фінансової безпеки. Визначено конкретні пропозиції щодо
структурного реформування господарської системи України на макро- та
мікрорівнях. Окремі аспекти фінансової безпеки держави досліджували
також З.С. Варналій, Пастернак-Таранущенко Г.А. та інші.
Категорія фінансової безпеки є досить новою як для науки, так і для
практики. В Україні питання безпеки розглядалися переважно з погляду
національної або економічної безпеки держави. Але сьогодні вже йдеться
про право на існування такої категорії, як фінансова безпека, яка
містить у собі безліч аспектів. Це і бюджетна, і валютна, і грошова, і
інфляційна, і інвестиційна, і боргова, а також безпека суб’єктів
кредитно-фінансової сфери.
Процес формування глобальної фінансової системи, якій притаманні
нестабільність та циклічність, вимагає узгодження та уніфікації
категоріального апарату, виявлення сутнісних характеристик поняття
„фінансова безпека”, визначення факторів, що створюють загрози
фінансовій безпеці держави, уточнення та моніторингу індикаторів, що
характеризують рівень фінансової безпеки і розробки ефективної системи
заходів для захисту національних фінансових інтересів.
Мета:
– уточнити сутність та структуру поняття „фінансова безпека держави”;
– дослідити основні інтереси і загрози фінансової безпеки держави.
Практично всі науковці поділяють думку, що фінансову безпеку держави
необхідно розглядати як підсистему економічної безпеки держави, яка, в
свою чергу, є складовою частиною національної безпеки. При цьому,
„предметна область національної безпеки охоплює всі сфери
життєдіяльності людини, суспільства, держави. Серед них виділяють:
політичну, економічну, соціальну, науково-технологічну, інформаційну,
екологічну та воєнну” [4, c. 43]. Щодо визначення категорії „економічна
безпека держави”, то більшість авторів характеризують її як стан
економічної системи, „який характеризується стосовно впливу внутрішніх
та зовнішніх дій, що загрожують суспільству” [5, с. 80], або як „стан
економіки та інститутів влади, при якому забезпечується гарантований
захист національних інтересів, соціальна спрямованість політики,
достатній оборонний потенціал навіть за несприятливих умов розвитку
внутрішніх та зовнішніх процесів” [6, с. 12].
У наукових джерелах немає єдиного підходу до визначення складових
економічної безпеки держави, деякі автори широко трактують поняття
економічної безпеки і включають до цієї категорії сировинно-ресурсну,
енергетичну, фінансову, воєнно-економічну, технологічну, продовольчу,
соціальну, демографічну, екологічну, зовнішньоекономічну [8]. На нашу
думку, більш обґрунтованим є підхід М.М. Єрмоленка, який пропонує до
економічної безпеки відносити тільки ті складові, які містять лише
економічні відносини. Ми пропонуємо до категорії „економічна безпека
держави” відносити промислову, фінансову, зовнішньоекономічну і
соціальну складові.
Я.А. Жаліло визначає економічну безпеку країни як „складну
багатофакторну категорію, що характеризує спроможність національної
економіки до розширеного самовідтворення з метою збалансованого
задоволення потреб населення країни, протистояння дестабілізуючому
впливу внутрішніх і зовнішніх чинників, забезпечення
конкурентоспроможності національної економіки у світовій системі
господарювання” [10].
У монографії В.Т. Шлемка та І.Ф. Бінька наведено таке визначення
фінансової безпеки: „Під фінансовою безпекою слід розуміти такий стан
фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної,
податкової систем, який характеризується збалансованістю, стійкістю до
внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю забезпечити
ефективне функціонування національної економічної системи та економічне
зростання” [8].
Член-кореспондент Академії проблем якості Російської Федерації М.
Арсентєв визначає фінансову безпеку як складову економічної безпеки
країни, яка ґрунтується на незалежності, ефективності та
конкурентоспроможності фінансово-кредитної сфери. ЇЇ можна виразити
через систему індикаторів, що характеризують збалансованість фінансів,
ліквідність активів і наявність необхідних грошових, валютних, золотих
та інших резервів [7].
Єрмоленко М.М. вважає, що „безпечним слід вважати такий стан
фінансово-кредитної сфери, який має характеризуватися збалансованістю,
стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю цієї
сфери забезпечувати ефективне функціонування національної економічної
системи та економічне зростання” [11].
Таким чином, визначення категорій „національна безпека”, „економічна
безпека”, „фінансова безпека”, розглядаються переважно як „стан” певного
суспільного ладу або системи. Ми поділяємо думку С.Г. Гордієнко, що
суттєвий недолік таких визначень полягає в їх „статичності”, крім того,
такий підхід не відповідає вимогам побудови понять [9] .
На нашу думку, визначення поняття „фінансова безпека” через категорію
„відносини” є більш доцільним, оскільки дозволяє визначити межі та
структуру даного поняття, а отже, й основні функції суб’єктів щодо
забезпечення оптимального стану фінансової безпеки.
Ми вважаємо, що сутність поняття „фінансова безпека держави” можна
визначити як специфічний вид суспільно-економічних відносин, які
виникають між державою та суб’єктами соціально-економічних відносин щодо
забезпечення оптимального стану фінансової системи держави та захисту її
національних інтересів в умовах функціонування глобальної фінансової
системи.
Оптимальний стан фінансової системи характеризується сукупністю
індикаторів, значення яких створюють стійкість фінансової системи до
негативних впливів внутрішніх і зовнішніх факторів та ефективне
функціонування національної економічної системи.
При цьому оптимальність досягається шляхом досягнення, у
конкретно-історичних умовах, реального мінімуму існуючих загроз,
забезпечення ефективного функціонування фінансової системи та
максимальної реалізації державних інтересів.
Забезпечення фінансової безпеки держави – це діяльність держави та
суспільства з впровадження системи заходів, спрямованих на досягнення
оптимального стану фінансової системи, забезпечення національних
фінансових інтересів. Забезпечення фінансової безпеки можливо лише за
умов дотримання національних інтересів, при цьому основним пріоритетом
держави в сфері забезпечення фінансової безпеки є підвищення якості
життя її громадян.
У вітчизняній літературі існують різні підходи до визначення
національних інтересів. У монографії В.І. Мунтіяна названо 42
національних інтереси [3], Я.А. Жаліло визначає 41 національний інтерес
[12]. М.М. Єрмоленко також наводить класифікацію національних інтересів,
при цьому виділяє інтереси першого та другого рівнів [13]. На нашу
думку, класифікацію національних інтересів у сфері забезпечення
фінансової безпеки доцільно здійснювати виходячи із структури поняття
„фінансова безпека держави”.
Складовими фінансової безпеки держави, на нашу думку, є фінансова
безпека суб’єктів господарювання, державних фінансів, грошово-кредитного
ринку, інвестиційного ринку, соціально-економічних, та
зовнішньоекономічних відносин.
Виходячи із запропонованої структури можна визначити першочергові
національні інтереси в сфері забезпечення фінансової безпеки:
1) зміцнення фінансів суб’єктів господарювання, інших юридичних осіб і
домашніх господарств;
2) підвищення ефективності фінансової системи як найважливішого
регулятора економічних відносин шляхом розробки відповідного
фінансово-економічного законодавства, що регулюватиме рух міжнародних
фінансових потоків, діяльність митних і податкових служб, банківської
системи та інших фінансово-інвестиційних інституцій, а також захищатиме
фінансову систему від впливу кримінальних і терористичних угруповань;
– досягнення максимальної збалансованості державних фінансів шляхом
прийняття реальних бюджетів і систематичного виконання бюджетних
призначень, перебудова міжбюджетних відносин та істотне зміцнення
місцевих фінансів, забезпечення прозорості та підзвітності діяльності
розпорядників бюджетних коштів;
– проведення виваженої митної політики шляхом поступового допуску
іноземних конкурентів на внутрішні ринки, диференціації
протекціоністських заходів у поєднанні зі створенням передумов для
реалізації наявних (у т. ч. потенційних) конкурентних переваг
української економіки;
– удосконалення податкової системи, підвищення її стимулюючого впливу на
розвиток виробництва;
– розробка ефективної політики управління державним боргом України;
– проведення валютної політики, яка в змозі збалансувати реальний попит
на іноземну валюту з її пропозицією урівноважити торговий баланс,
сприяти зростанню конкурентоспроможності українських товарів,
рентабельності підприємств, нагромадженню валютних резервів НБУ;
3) удосконалення і розвиток грошово-кредитної системи з метою
забезпечення грошовою масою і кредитами потреб економіки і населення,
підтримка ліквідності і стабільності національної грошової одиниці;
– створення законодавчих та економічних умов для пiдвищення рівня
концентрації банківського капіталу шляхом пiдвищення капіталізації та
конкурентоспроможності банківського сектора та розширення інструментарію
банківських послуг;
4) забезпечення інвестиційної безпеки шляхом здійснення виробничих
нагромаджень і капітальних вкладень на рівні, що забезпечує необхідні
темпи розширеного відтворення, реструктуризацію і технологічне
переозброєння економіки. Інвестиційна безпека України повинна
передбачати також дотримання оптимального співвідношення національних та
іноземних інвестицій, забезпечення належного рівня фінансування
науково-технічної сфери, створення інноваційної інфраструктури та
адекватних інноваційних механізмів;
– забезпечення зміцнення фондового ринку та його інфраструктури,
розвиток інститутів спільного інвестування, страхових та пенсійних
фондів, вихід України на міжнародні ринки капіталів. У розвитку
фондового ринку особливе значення мають його прозорість, підвищення ролі
державного регулювання ринку цінних паперів, розвиток
нормативно-правової бази, вдосконалення захисту прав інвесторів;
5) здійснення політики доходів, спрямованої на випереджаюче зростання
платоспроможного попиту населення, подолання існуючого нині штучного
заниження вартості робочої сили, а також неприпустимо низького рівня
соціальних витрат, відновлення стимулюючої функції заробітної плати;
6) підтримання позитивного зовнішньоторговельного сальдо і платіжного
балансу, створення достатнього золотовалютного запасу держави,
відпрацювання механізмів повернення з-за кордону національного капіталу,
створення ефективної системи управління зовнішнім боргом.
Забезпечення фінансової безпеки вимагає визначення та постійного
моніторингу основних внутрішніх і зовнішніх негативних факторів
(загроз), які впливають на забезпечення національних інтересів у
фінансовій сфері. За класифікаційну ознаку візьмемо, як і при
класифікації інтересів, структурні елементи фінансової безпеки.
Основними загрозами в сфері забезпечення фінансової безпеки України є:
1) недостатність фінансових ресурсів у суб’єктів господарювання для
забезпечення відтворювального процесу та інвестиційної діяльності;
2) недосконалість і незавершеність законодавства у фінансовій сфері, що
призводить до послаблення її регулюючих функцій, криміналізації
економічних відносин, зниження внутрішніх соціально-економічних стимулів
економічного росту, нездатності ефективно обслуговувати грошові потоки
глобальної економіки;
– незавершеність бюджетної реформи, що призводить до неякісного
бюджетного планування, низького рівня бюджетної дисципліни, нецільового
використання бюджетних коштів, неефективності міжбюджетних відносин;
– недосконалість чинної системи митного регулювання, відсутність
ефективної системи моніторингу експортно-імпортних операцій та
протекціонізму національного виробника;
– неефективність податкової системи, масове ухилення від сплати
податків, фіскальний характер податкового законодавства;
– високий рівень доларизації економіки;
3) слабкість грошово-кредитної системи, яка проявляється в недостатності
обігових коштів, низькому рівні платіжної дисципліни, значних обсягах
внутрішньої заборгованості; підтримання штучного курсу національної
валюти за рахунок переважно монетарних важелів, що стримує розвиток
національної економіки і призводить до поширення „тіньової” економіки;
– невисока конкурентоспроможність банківської системи України, низький
рівень сумарного банківського капіталу, який не задовольняє потреби
економіки, особливо з огляду на потреби економічного зростання, на
здійснення суттєвих структурних змін, переходу до
інноваційно-інвестиційної моделі економічного зростання;
4) відсутність цілісної стратегії щодо іноземного інвестування, зокрема
ТНК, недостатня інвестиційна активність вітчизняного капіталу, яка є
недостатньою для відтворення національної економіки, усунення
структурних диспропорцій, економічного зростання країни;
– низький рівень розвитку фондового та страхового ринку, його низька
капіталізація, недостатність фондових інструментів, недосконалість
фондової інфраструктури;
5) низький рівень соціально-трудових відносин, соціальної спрямованості
економіки, платоспроможності населення, штучне заниження вартості
робочої сили, яке не стимулює процес нагромадження та якісне відтворення
людського капіталу;
6) незбалансованість структури зовнішньої торгівлі, значний обсяг
зовнішнього боргу, зростання впливу транснаціонального капіталу на
вітчизняну економіку, відсутність інфраструктури з обслуговування та
дієвих механізмів регулювання грошових потоків глобальної економіки, які
були б включені до європейської та міжнародної систем безпеки.
Наслідком процесів глобалізації та розширення меж ЄС стало формування
глобальної фінансової системи, системи обміну результатами
інтелектуальної діяльності, глобальної системи просування товарів і
послуг. Це означає, що геоекономічна парадигма повинна з самого початку
визначати внутрішньоекономічну стратегію та модель поведінки державних
інституцій та суб’єктів господарювання.
Глобалізація несе в собі багато загроз, пов’язаних з наявністю
суперечностей між необхідністю інтегруватися в світову економіку, з
одного боку, та захистом національного товаровиробника та національних
інтересів – з іншого.
Розвиток теорії фінансової безпеки є підґрунтям для прийняття виважених
стратегічних державних рішень і повинен стати основою для розробки
національної концепції фінансової безпеки.
На жаль, межі даної статті не дозволяють розглянути весь комплекс
сутнісних характеристик категорії „фінансова безпека держави”, зокрема
потребують подальшого вивчення такі проблеми:
– забезпечення фінансової безпеки, що, у свою чергу, вимагає уточнення
суб’єктів та об’єктів фінансової безпеки та їх функцій;
– індикативний аналіз стану фінансової безпеки України та здійснення
його моніторингу;
– дослідження глибинних суперечностей процесу глобалізації фінансової
системи, зовнішнім проявом яких є внутрішні та зовнішні загрози.
Література:
1. Варналій З.С. Глобалізація інвестиційних процесів і фінансова безпека
України // Стратегічна панорама. – № 3–4. – 2001. – С. 176–178.
2. Барановський О.І. Фінансова безпека / НАН України, Інститут
економічного прогнозування. – К.: Фін екс, 1999. – 338 с.
3. Мунтіян В.І. Економічна безпека України. – К.: КВІЦ, 1999. – 464 с.
4. Гнатцов О.Г. Управління інформаційними ресурсами в системі прийняття
рішень з проблем національної безпеки України // Стратегічна панорама. –
2001. – № 3–4. – С. 43.
5. Лєпіхов О. Технологічна незалежність як елемент економічної безпеки
// Економіка України. – 1994. – № 11. – С. 80–81.
6. Экономическая безопасность. Производство – финанси – банки. – М.: ЗАО
„Финанстатинформ”, 1998. – С. 12.
7. Арсентьев М. Финансовая безопасность России.// www.nasledie.ru
8. Шлемко В.Т., Зінько І.Ф. Економічна безпека України: сутність і
напрямки забез-печення. – К.: НІСД, 1997.
9. Кістерський Л.Л. Економічна безпека України// Наука і оборона. –
1999. – С. 30–36.
10. Жаліло Я.А. Стратегія забезпечення економічної безпеки України.
Пріоритети та проб-леми імплементації// Стратегії національної безпеки
України в контексті досвіду світової спільноти. – К.: Сантисага, 2001. –
С. 141–142.
11. Єрмошенко М.М. Основні засади підвищення фінансової безпеки держави
// Еконо-мічна безпека України: проблеми та перспективи. (Матеріали
круглого столу)// www.niss.gov.ua.
12. Жаліло Я.А. Економічна стратегія держави у нестабільних ринкових
економічних системах: Монографія. – К.: НІСД, 1998. – 144 с.
13. Єрмошенко М.М. Національні економічні інтереси: реалізація і захист
// www.nam.kiev.ua
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
