Реферат на тему:
Фінансування охорони праці: сучасний стан і проблеми
В умовах розвиненої економіки найвищим пріоритетом діяльності держави є
забезпечення нормального функціонування населення держави й здоров’я
людей, про що свідчить логіка економічного розвитку. Охорона праці –
ключовий інститут соціальної політики сучасної держави і являє собою
складну систему заходів і засобів, скерованих на збереження життя,
здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності. Звичай
до цієї системи входять правові, соціально-економічні,
організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні та лікувально-профілактичні
заходи. Генезис такого явища, як охорона праці, відбувався в 19 столітті
паралельно з процесом індустріалізації в Європі. Ще в 1802 році у
Великобританії Парламент видав акт про охорону здоров’я, етику
поводження майстрів на ткацьких й інших фабриках. Нагляд за його
виконанням спочатку здійснювався добровольцями, але у зв’язку з
неефективністю, був через 30 років покладений на „особи, що займають
високе положення”. Було призначено перших чотирьох інспекторів,
завданням яких був нагляд за тривалістю робочого часу, загальними
умовами праці та проблемами дітей і підлітків, що можна вважати
народженням першої інспекції праці. Аналогічні акти про охорону праці
були прийняті й почали діяти до середини 19 століття в Німеччині та
Франції. У 1890 році на конференції в Берліні представниками п’ятнадцяти
держав були прийняті перші міжнародні норми праці й затвердили положення
про нагляд за сферою охорони праці, що здійснювали спеціально
підготовлені кваліфіковані фахівці, призначені урядами і не залежали ні
від роботодавців, ні від працівників. Передовими підприємцями
Великобританії, Франції й Німеччини були висунуті ідеї про
відповідальність і необхідність державного втручання в галузь охорони
праці, порушення питання про конституційний обов’язок Уряду захищати
життя й здоров’я своїх працівників.
Адекватне розуміння сутті суспільних процесів на початку нашого століття
робить ефективну охорону праці необхідною складовою політики економічно
розвинених країн. На сьогодні поняття охорони праці наповнюється новим
змістом, але в епіцентрі дискусій і донині залишається питання безпеки,
здоров’я й добробуту трудящих. У широкому змісті термін „охорона праці”
може містити в собі наступні поняття: безпеку й гігієну праці, загальні
умови праці й виробничі відносини, питання, пов’язані з наймом на роботу
й проблеми соціального забезпечення. У різних країнах діють одно- або
багатофункціональні системи охорони праці. У сферу дії
однофункціональної системи входять лише питання безпеки й гігієни.
Основним принципом функціонування системи охорони праці є
відповідальність Уряду, що покликано вмонтувати її в систему
соціально-трудової політики й практики. Другий принцип – необхідність
якнайтіснішого співробітництва усіх зацікавлених партнерів: держави,
роботодавців і працівників, а також ефективного співробітництва з
науково-дослідними інститутами, університетами, експертами при
координуючій ролі держави, стратегічною ініціативою сьогодення стає
орієнтування на попередження подій, професійних захворювань,
розбіжностей і конфліктів. Таким чином, необхідна концепція, метою якої
було б запобігання різних технічних, психологічних, соціальних й
економічних ризиків. Попередження подій і нещасних випадків на робочому
місці співзвучно з середньостроковими і довгостроковими цілями сучасної
соціально-економічної політики як на національному, так і на галузевому
рівнях, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності підприємств,
мотивації службовців і безпеки зайнятості.
В Україні відповідно до „Закону про охорону праці” ст. 15 обов’язково на
підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше повинні бути служби
охорони праці. Якщо на підприємстві працює від 20 до 50 осіб, то функції
охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають
відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працюючих менше як 20
осіб функцію служби охорони праці можуть виконувати сторонні фахівці,
залучені на договірних засадах, які також мають відповідну підготовку.
Служба охорони праці створюється на підприємстві з метою:
– створення ефективної системи управління охороною праці;
– рішення працедавця з питань охорони праці мали фахову підтримку;
– регулярно проводилися профілактичні заходи з метою усунення шкідливих
і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на
виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози життю
або здоров’ю працівників;
– впровадженню досягнень науки і техніки, прогресивні й безпечні
технології, сучасні засоби колективного та індивідуального захисту
працівників;
– здійснення контролю за дотриманням працівниками вимог
нормативно-правових актів з охорони праці, положень галузевої угоди,
розділу „Охорони праці” колективного договору та актів з охорони праці,
що діють у межах підприємства.
Водночас „Закон про охорону праці” наділяє фахівців служби охорони праці
окремими правами для забезпечення безпечних умов праці на підприємстві.
З цією метою такі фахівці мають право у разі виявлення порушень охорони
праці:
– видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов’язкові
для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від
них необхідні відомості, документацію та пояснення з питань охорони
праці. Підпис працівника з охорони праці може скасувати лише
працедавець;
– вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбаченого
законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань
і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог
нормативно-правових актів з охорони праці;
– зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, устаткування
та інших засобів виробництва у разі порушень, що створюють загрозу життю
або здоров’ю працюючих;
– надсилати працедавцю подання про притягнення до відповідальності
працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці.
Зазначимо, що як і в кожній галузі, так і в галузі охорони праці усі
положення залишаються декларативними, якщо вони не забезпечені
фінансуванням. В Україні відповідно до статті 19 Закону України „Про
охорону праці” фінансування заходів з охорони праці здійснюється
підприємствами, незалежно від форми власності, або фізичними особами,
які використовують найману працю, за рахунок коштів, що становлять не
менше 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції.
На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону
праці передбачаються в державних або місцевих бюджетах і становлять не
менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці.
Дискусійним є запитання, що відносити до суми реалізованої продукції,
оскільки до ціни реалізованої продукції входять так званні ціноутворюючі
податки: податок на додану вартість та акцизний збір на підакцизні
товари як надбавка до ціни підприємства.
Згідно з пунктом 6.1.1 статті 6 Закону України „Про податок на додану
вартість” податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної
статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг).
Відповідно до статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України „Про акцизний
збір” акцизний збір – це непрямий податок на окремі товари (продукцію),
визначені Законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів
(продукції).
Враховуючи вищенаведене, Державний Комітет України з питань регуляторної
політики та підприємництва дотримується думки, що до суми реалізованої
продукції з метою визначення витрат на охорону праці повинні включатися
податок на додану вартість та акцизний збір, оскільки вони додаються до
ціни товару і включаються у виручку від реалізації продукції (робіт,
послуг) (с. 45).
Думка авторів щодо цього питання протилежна. На нашу думку, до суми
коштів від реалізації продукції (робіт, послуг) непрямі податки –
податок на додану вартість та акцизний збір входять „тимчасово” до
моменту перерахування до державного бюджету і, відповідно, користуватися
цими коштами можна тимчасово. Крім того, в Україні до бази оподаткування
входить непрямий податок – акцизний збір, що взагалі не є доданою
вартістю, але збільшує ціну реалізації продукції (робіт, послуг).
Таким чином, база для нарахування коштів для фінансування заходів з
охорони праці буде фактично завищена, причому за рахунок коштів, що
належать державі, а не підприємству чи фізичній особі. Зазначимо також,
що згідно з діючим Законодавством України не всі підприємства та фізичні
особи сплачують податок на додану вартість, тому при визначенні суми
затрат для фінансування заходів з охорони праці аналогічні підприємства
залежно від вибраної системи оподаткування (звичайна чи альтернативна)
повинні мати різні суми коштів на вказані заходи.
На думку того ж Комітету України, до суми реалізованої продукції, з якої
суб’єкт підприємницької діяльності розраховує витрати на охорону праці,
враховується вся виручка від реалізації продукції суб’єкта
господарювання, крім позареалізаційних доходів, а в разі здійснення
операції з продажу основних фондів виручкою від реалізації вважається
різниця між сумою, отриманою від реалізації цих фондів, та їх залишковою
вартістю на момент продажу.
На нашу думку, на ряд видів позареалізаційних доходів можливе проведення
відрахувань до коштів, що витрачаються на охорону праці при внесені змін
до Закону України „Про охорону праці”, можливо, з меншим відсотком, ніж
той, що застосовується до суми реалізованої продукції. До таких видів
позареалізаційних доходів можна віднести наступні:
– сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування,
іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації
чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій),
або без укладання таких угод;
– сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником
після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо
включена до складу валових витрат кредитора;
– сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною
особами, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної
давності.
Зазначимо про необхідність виділення коштів на заходи з охорони праці з
так званих пасивних доходів. До них відносяться такі: дивіденд – платіж,
який здійснюється юридичної особою – емітентом корпоративних прав чи
інвестиційних сертифікатів, на користь власника таких корпоративних прав
(інвестиційних сертифікатів) у зв’язку з розподілом частини прибутку
такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку;
відсотки на депозитні вклади у фінансових установах, отримані платниками
податків.
Такі зміни до формування коштів на охорону праці дозволять дещо
збільшити загальну суму вказаних коштів.
Відповідно до статті 25 фінансування страхових виплат, соціальних послуг
і профілактичних заходів Закону України „Про загальнообов’язкове
державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” усі
види страхових виплат і соціальних послуг застрахованим та особам, які
перебувають на утримані, а також усі види профілактичних заходів,
передбачених цим Законом, проводяться фондом соціального страхування від
нещасних випадків за рахунок коштів цього Фонду.
Фонд соціального страхування забезпечує фінансування заходів,
передбачених Національною програмою поліпшення стану безпеки, умов праці
та виробничого середовища, навчання та підвищення кваліфікації
відповідних спеціалістів з питань охорони праці, організації розроблення
та виробництва засобів індивідуального й колективного захисту
працівників тощо.
У разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування
зобов’язаний у встановленому законодавством порядку:
1) своєчасно і в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну
працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або в разі його смерті,
виплатити йому або особам, які перебувають на його утриманні:
– допомогу у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення
працездатності або встановлення інвалідності;
– одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності
або смерті потерпілого;
– щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати
працездатності, що компенсує відповідну частку втраченого заробітку
потерпілого;
– пенсію у зв’язку з втратою годувальника;
– грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї
шкоди потерпілому;
2) організацію поховання потерпілого, відшкодування вартості, пов’язаної
з цими ритуальними послугами відповідно до місцевих умов;
3) сприяти створенню умов для своєчасного надання кваліфікованої першої
невідкладної допомоги потерпілому в разі настання нещасного випадку;
4) забезпечити потерпілому разом із відповідними службами охорони
здоров’я за призначенням лікарів повний обсяг постійно доступної,
раціонально організованої медичної допомоги;
5) організувати робочі місця для інвалідів самостійно або разом з
органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;
6) сплачувати за потерпілого внески на медичне та пенсійне страхування.
Відповідно до статті 22 Фонд соціального страхування здійснює заходи,
спрямовані на запобігання нещасним випадкам, усунення загрози здоров’ю
працівників, викликаної умовами праці, в тому числі:
1) надає страхувальникам відповідні консультації, сприяє у створенні
ними та реалізації ефективної системи управління охороною праці;
2) бере участь у розробленні центральними органами виконавчої влади
програми поліпшення стану безпеки, умов праці й виробничого середовища
та їх реалізації; у навчанні, підвищенні рівня знань працівників, які
вирішують питання охорони праці; в організації розроблення та
виробництва засобів індивідуального захисту працівників;
3) перевіряє стан профілактичної роботи та охорони праці на
підприємствах, бере участь у розслідуванні групових нещасних випадків, а
також професійних захворювань;
4) веде пропаганду безпечних і нешкідливих умов праці;
5) бере участь у розробленні законодавчих та інших нормативних актів про
охорону праці;
6) вивчає та поширює позитивний досвід створення безпечних і нешкідливих
умов виробництва;
7) надає підприємствам на безповоротній основі фінансову допомогу для
розв’язання особливо гострих проблем з охорони праці;
8) виконує інші профілактичні роботи.
У літературних джерелах головна увага приділяється питанням охорони
праці в гірничодобувній галузі, сільському господарстві, металургії
тощо, де дійсно значна кількість випадків травматизму та порушень
техніки безпеки, але практично не приділяється увага охороні праці людям
розумової праці. На сьогодні в фінансових установах, інвестиційних
компаніях, страхових та інших фірмах, що не є державною формою
власності, багато комп’ютерної та іншої електронної та електричної
техніки, тому питання охорони праці є також важливими. На нашу думку,
формування коштів за рахунок відрахувань 0,5 відсотка від суми
реалізації продукції не зовсім підходить, тому що ці організації
продукцію не виробляють. В акціонерно-комерційних банках вважати обсягом
реалізованої продукції загальну суму наданих кредитів не правильно, тому
що певною мірою це є витратами банків. Як пропозиція, базою для
нарахування суми коштів для фінансового забезпечення охорони праці
можуть бути валові доходи (податковий облік) або прибуток
(бухгалтерський облік). Ця пропозиція потребує додаткового дослідження
щодо встановлення нормативу та визначення бази. Віддамо перевагу валовим
доходам, як базі для нарахування, які завжди будуть при будь-якій
діяльності суб’єктів господарювання, а замість прибутку можуть бути і
збитки.
Відповідно до статті 19 Закону України „Про охорону праці” та статей 5 і
8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” суб’єкти
господарювання мають право суми витрат, сплачених (нарахованих) у
зв’язку з ужиттям заходів і придбанням засобів з охорони праці, які є
складовою частиною підготовки, організації і ведення виробництва, а
також суми заробітної плати виконавців робіт або інші витрати на заходи
та засоби з охорони праці відповідно до переліку повинні враховуватися у
складі валових витрат лише один раз і зменшувати оподатковуваний
прибуток і не змінювати чистий прибуток. До таких заходів і засобів
згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 р. № 994
можуть бути віднесені:
– механізація вантажно-розвантажувальних та інших важких робіт;
– захист працюючих від ураження електричним струмом, дії статичної
електрики та розрядів блискавок; безпечного виконання робіт на висоті;
– діюче технологічне та інше виробниче обладнання;
– системи вентиляції та установок для кондиціювання повітря у
приміщеннях діючого виробництва та на робочих місцях;
– системи природного та штучного освітлення;
– системи теплових, водяних або повітряних завіс;
– виробничі та санітарно-побутові приміщення;
– впровадження в умовах діючого виробництва автоматизованих
інформаційних систем охорони праці, відповідного програмного
забезпечення та електронних баз даних з охорони праці;
– усунення впливу на працівників небезпечних і шкідливих виробничих
факторів;
– проведення атестації робочих;
– проведення цільового навчання з охорони праці працівників, організація
семінарів та оглядів-конкурсів з цих питань;
– забезпечення працівників спеціальним одягом, взуттям та іншими
засобами відповідно до встановлених норм;
– надання працівникам, зайнятим на роботах із шкідливими умовами праці
спеціального харчування, молока чи рівноцінних харчових продуктів, а
також газованої солоної води;
– проведення обов’язкового попереднього, періодичного і позапланового
медичного огляду працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із
небезпечними чи шкідливими умовами праці або таких, де є потреба у
професійному доборі.
Доцільно також зазначити, що віднесення витрат на охорону праці до
валових витрат має певні проблеми. Так, здебільшого витрати на охорону
праці відносяться до витрат подвійного призначення, тому вони можуть
включатися до складу валових витрат за умови дотримання платником
податку певних умов, встановлених не лише Законом України „Про
оподаткування прибутку підприємств”, а й іншим законодавчими актами.
Витрати на проведення обов’язкових медичних оглядів взагалі не
згадуються у наведеному Законі. Капітальні витрати на охорону праці не
включаються до складу валових витрат, а підлягають амортизації, тобто
збільшують одну із груп основних виробничих фондів. Крім того, в Законі
є обмеження валових витрат працедавця під час проведення цільового
навчання з охорони праці та організацію семінарів і оглядів-конкурсів з
цих питань обмежуються 2 % від оподатковуваного прибутку платника
податку за попередній звітний (податковий) рік.
Чинним законодавством встановлюється мінімальна сума витрат на охорону
праці, але немає верхньої межі, тому спроби обмеження віднесення
вказаних витрат на валові витрати є необґрунтованими.
На сьогодні формування коштів на фінансування охорони праці (особливо
бюджетне) залишається проблемою як у регіонах, так і в Україні в цілому.
На сьогодні наша держава за станом охорони праці посідає у світі 90–92
місце. Якщо коефіцієнт частоти нещасних випадків зі смертельними
наслідками (на тисячу працюючих) у таких країнах, як Великобританія,
Японія, Швеція, Фінляндія, Німеччина, колишніх республіках Радянського
Союзу, становить 0,016 – 0,053, то в Україні – 0,1. Крім людських втрат,
матеріальні збитки від смертельних нещасних випадків щорічно становлять
понад 100 млн грн. На думку науковців і фахівців, визначальним фактором
розквіту та економічного благополуччя будь-якої країни в сучасних умовах
є не тільки рівень національного доходу та рівень розвитку виробничої й
соціальної сфери, але й загальний стан охорони здоров’я, до якого також
відносять охорону праці.
Незадовільне фінансування та нехтування таким фактором, як охорона
праці, призводить до швидкого погіршення в цілому стану виробництва,
відтоку значної частини продуктивних сил в інші галузі (в основному в
невиробничу сферу, а для України – в торгівельно-посередницьку
діяльність), дисбалансу та нестабільності економіки.
На регіональному рівні оптимальне вирішення питань фінансування охорони
праці може бути вирішене тільки шляхом розбудови фінансової бази органів
місцевого самоврядування та надання їм широких повноважень в умовах
реальної бюджетної самостійності та фінансової децентралізації. На нашу
думку, основою дохідної частини місцевих бюджетів повинні бути місцеві
податки і збори, які в Україні, незважаючи на їх велику кількість (два
податки і чотирнадцять зборів), не є ефективним джерелом наповнення
місцевого бюджету. При доопрацюванні проекту Податкового кодексу
необхідно віднести до місцевих податків і зборів податок на доходи
фізичних осіб, податок на землю, податок на нерухоме майно, які будуть
найвагомішими джерелами наповнення місцевих бюджетів, як це має місце в
економічно розвинених країнах. Важливим джерелом фінансування охорони
праці на регіональному рівні може бути система екологічних податків і
зборів.
Таким чином, без змін у підходах до фінансування охорони праці на всіх
рівнях при бюджетуванні витрат забезпечення дії самого Закону „Про
охорону праці” буде декларативним ще протягом довгого часу.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
