Реферат на тему:
Шляхи зміцнення фінансового стану сільськогосподарських підприємств
У результаті проведення державою аграрної реформи аграрні
товаровиробники змогли стати повноправними учасниками ринкових
економічних відносин, визначити своє становище не як збиткових, а дійсно
самостійних, ініціативних, прибуткових суб’єктів підприємницької
діяльності. Очевидними стали результати кардинальних перетворень в
аграрному секторі, які засвідчують становлення ринкових відносин на селі
і мають величезне політичне, економічне та соціальне значення.
Це, насамперед, відродження приватної власності на землю і майно,
створення умов для розвитку приватного господарювання, запровадження
ринкових механізмів у стосунках між селянами – власниками і суб’єктами
господарювання на основі оренди землі та майна, забезпечення селянам
права одержувати прибуток від своєї власності шляхом безпосереднього
використання її в господарському обороті або здачі в оренду.
За період проведення реформ докорінно перебудовано земельні й майнові
відносини, створено організаційно-правові структури ринкового
спрямування на основі приватної власності на землю, індивідуальної,
сімейної та колективної форм організації праці.
“Після реального реформування у 2000 році галузь за останні три роки
(2000–2002) уже дала 22 відсотки приросту виробництва. Однак за 8
місяців 2003 року сільськогосподарське виробництво скоротилось, особливо
в рослинництві, і найбільше – в сільськогосподарських підприємствах”
[1].
Однак потрібно звернути увагу на те, що, не зважаючи на приріст валової
продукції на 3 відсотки, харчової промисловості та переробки на 6
відсотків та зріст рівня рентабельності підприємств на 5,3 відсотки,
майже половина господарств, а точніше 42–45 відсотків, закінчили 2002
рік збитково.
Це свідчить про те, що не кожне сільськогосподарське підприємство працює
рентабельно і прибутково. Такий стан речей повинен викликати
занепокоєння, тому що в умовах ринкової економіки сільськогосподарські
підприємства повинні працювати з найменшими економічними втратами.
Проблема економічного стану сільськогосподарських підприємств,
відновлення їх платоспроможності є досить гострою і не може бути
вирішеною тільки керівництвом сільськогосподарського підприємства. Вона
вимагає державного втручання, в першу чергу формування аграрної політики
в державі, яка б враховувала потреби аграрного сектора економіки України
та держави в цілому.
“Народне господарство України характеризується певними суспільними,
політичними, економічними, управлінськими, майновими, трудовими,
соціальними відносинами, які регулюються нормами Конституції України,
законами, підзаконними та локально-правовими актами. Україна має власну
аграрну політику, аграрну економіку та аграрне право” [2].
Для побудови цілісної, сприйнятливої, зрозумілої аграрної політики в
державі в першу чергу став актуальним і необхідним новий зміст
нормативно-правової бази. На основі аналізу досвіду перших спроб
реформування земельних відносин, які відбулися на початку 90-х років,
було зроблено висновок, що аграрна політика повинна бути забезпечена
комплексністю і системністю. Крім того, вона повинна бути активною,
кардинальною і спрямованою на утвердження України (вже в найближчі роки)
як держави з високоефективним сільським господарством.
Хоча за останні роки в сільському господарстві досягнуто певних зрушень
на краще, ці зрушення не мають стабільного характеру. Рівень реформ і їх
глибина не відповідають тій ситуації, що склалася в агропромисловому
комплексі.
Для того щоб подолати ті ускладнення і погіршення в агропромисловому
комплексі України, необхідно, в першу чергу, звернути увагу на розвиток
законодавчих умов для його становлення і розвитку.
Незважаючи на існуючу думку, що в аграрному секторі економіки створені
всі законодавчі умови для його діяльності, потрібно зазначити, що хоча
реформи носили динамічний та ефективний характер, їх рівень на сьогодні
все менше задовольняє сільськогосподарське виробництво.
Питання стабільності розвитку сільського господарства, в першу чергу,
залежить від законодавчої бази, яка б могла забезпечити такий розвиток у
складний період реформування цієї галузі економіки України.
Деякі важливі для сільськогосподарського виробника законодавчі акти в
аграрному секторі економіки прийняті. Це, зокрема, Закон України “Про
стимулювання розвитку сільського господарства на 2001–2004 роки” [3], а
також закони, що підтримують розвиток ветеринарії, племінної справи у
тваринництві, селекції в рослинництві.
Враховуючи існуючі проблеми в цій галузі, потрібно звернути увагу на те,
що зміцненню фінансового стану сільськогосподарських підприємств повинні
сприяти такі чинники, як запровадження приватного господарювання,
активна розбудова аграрного ринку, зниження податкового навантаження.
Формування сприятливої податкової системи є одним з вирішальних чинників
успішного функціонування аграрного сектора за ринкових умов.
Відсутність протягом тривалого часу сприятливої податкової системи та
паритету цін на продукцію промисловості і сільського господарства
призводила до зростання недоїмки сільськогосподарських підприємств у
платежах до бюджету та Пенсійного фонду.
Так, більша частина сільськогосподарських підприємств мала велику
заборгованість, основна частина якої складалася з платежів до бюджету.
Склалася ситуація, коли господарська діяльність таких підприємств не
була достатньо прибутковою і коштів вистачало тільки на підтримку
поточної діяльності.
Держава неодноразово йшла на реструктуризацію і списання цих боргів. На
початку 2001 р. реформовані сільськогосподарські підприємства від них
були практично звільнені.
З кінця 1990-х років в аграрному секторі формуються засади стимулюючої
податкової системи.
Значним для сільськогосподарських товаровиробників виявилось прийняття
Закону України “Про фіксований сільськогосподарський податок” [6], в
якому визначено механізм справляння фіксованого сільськогосподарського
податку сільськогосподарськими виробни-ками.
Закон України “Про внесення змін до деяких законів України щодо
регулювання діяльності в аграрному секторі економіки України” [4]
продовжив дію Закону України “Про фіксований сільськогосподарський
податок” до 31 грудня 2009 року.
Усе це значною мірою знизило податковий тиск на сільгоспвиробників,
спростило оподаткування, повніше розкрило стимулюючий потенціал
податкової системи.
Це дало позитивні наслідки. Намітилося зміцнення податкової дисципліни,
збільшився рівень сплати податків.
Але, незважаючи на формування сприятливої податкової системи, мають
місце випадки, коли державна податкова служба порушує права
сільськогосподарських підприємств. У таких випадках сільськогосподарські
підприємства вимушені звертатись зі скаргою до суду.
Однією з поширених у практиці господарського суду категорією спорів є
визнання недійсними актів державної податкової служби.
Сільськогосподарські підприємства звертаються до господарського суду з
позовами про визнання недійсним рішення державної податкової інспекції,
про повернення з бюджету зайвого сплаченого земельного податку та
іншими. При цьому вони використовують своє право оспорювати приписи
органів державної податкової служби про застосування штрафів та інших
санкцій, тобто про списання грошових сум до бюджету. Якщо господарський
суд задовольняє заявлену вимогу і визнає спірний припис недійсним, то
незаконно стягнута державною податковою інспекцією сума підлягає
поверненню з бюджету.
У роз’ясненні президії Вищого господарського суду України “Про деякі
питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової
служби” від 12 травня 1995 р. № 02-5/451, говориться про те, що статтею
14 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” [5]
передбачена можливість оскарження у встановленому законом порядку
рішень, дій або бездіяльності податкових органів. Рішення про
застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій повинні
відповідати формі, яка встановлена Інструкцією про порядок застосування
та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної
податкової служби. Ця Інструкція затверджена наказом Державної
податкової адміністрації України від 17 березня 2001 р. № 110,
зареєстрована в Міністерстві юстиції України 23 березня 2001 р. №
268/5459 [6].
Складені посадовими особами податкових органів акти перевірок грошових
документів, бухгалтерських книг, звітів кошторисів, інших документів,
пов’язаних із обчисленням і сплатою податків (обов’язкових платежів), а
також інші матеріали документальних перевірок (довідки, розрахунки,
письмові пропозиції осіб, які здійснювали перевірку), не можуть бути
розглянуті як акти у розумінні частини четвертої статті 5 Господарського
процесуального кодексу України [7]. Викладені у цих документах обставини
можуть бути лише підставою для вжиття керівником податкового органу або
його заступником відповідних заходів [8].
Мають місце випадки, коли керівник сільськогосподарського підприємства
вважає, якщо він підписав акт про проведення перевірки, то він позбавив
себе права на звернення до господарського суду. Однак така думка є
хибною.
Сільськогосподарські підприємства, права і охоронювані законом інтереси
яких порушені податковими органами, мають право звернутись до
господарського суду з позовною заявою про визнання недійсним рішення
податкової інспекції або об’єднати цю вимогу з вимогою про повернення
стягненої суми.
Статті 12 та 14 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”
[5] передбачають можливість скасування рішень органів державної
податкової служби. Державна податкова адміністрація України має право
скасовувати рішення інших органів державної податкової служби, а
державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях,
містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції у містах з
районним поділом (крім міст Києва та Севастополя) – рішення нижчих
державних податкових інспекцій у разі їх невідповідності актам
законодавства. Рішення, дії або бездіяльність органів державної
податкової служби та їх посадових осіб можуть бути оскаржені у
встановленому законом порядку.
В якому порядку – адміністративному чи судовому – оскаржувати рішення
ДПІ, платник податків має вирішувати з урахуванням різних факторів. Так,
на користь адміністративного оскарження говорить те, що подана в
адміністративному порядку скарга припиняє обов’язковість виконання
рішення, що оскаржується платником податків (наприклад, сплату
нарахованих податків, штрафу, пені), на термін від моменту подачі скарги
до закінчення процедури адміністративного оскарження. Протягом усього
терміну адміністративного оскарження податкові зобов’язання вважаються
“неузгодженими”, тобто, не підлягають виконанню платником податків [9].
Законом України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” [10] передбачена
процедура адміністративного оскарження рішень податкових органів. У
разі, коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно
визначив суму податкового зобов’язання або прийняв будь-яке інше
рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить
за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків
має право звернутися до контролюючого органу зі скаргою про перегляд
цього рішення, що подається у письмовій формі та може супроводжуватися
документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за
потрібне надати. Скарга повинна бути подана контролюючому органу
протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання платником
податків податкового повідомлення або іншого рішення контролюючого
органу, що оскаржується. Контролюючий орган зобов’язаний прийняти
вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів
від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з
повідомленням про вручення або надати йому під розписку. У разі, коли
контролюючий орган надсилає платнику податків рішення про повне або
часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право
звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання
відповіді, з повторною скаргою до контролюючого органу вищого рівня, а
при повторному повному або частковому незадоволенні скарги – до
контролюючого органу вищого рівня із дотриманням зазначеного
десятиденного строку для кожного випадку оскарження та зазначеного
двадцятиденного строку для відповіді на нього.
Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається
платнику податків протягом двадцятиденного строку або протягом строку,
продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його
заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь
платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.
Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника
податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його
заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано
платнику податків до закінчення двадцятиденного строку.
Остаточне рішення вищого (центрального) органу контролюючого органу за
заявою платника податків не підлягає подальшому адміністративному
оскарженню, але може бути оскаржене у судовому порядку.
Скарга подається відповідно до вимог пунктів 3, 4 Положення про порядок
подання та розгляду скарг платників податків органами державної
податкової служби, затвердженого наказом Державної податкової
адміністрації України від 2 березня 2001 р. № 82, зареєстрованого в
Міністерстві юстиції України 15 березня 2001 р. № 238/4529 [11].
Важливим є дотримання вимог цього Положення, тому що скарга, в якій
відсутні необхідні реквізити або відомості, може бути не прийнята, що
може призвести до пропуску строків, і як наслідок, до неможливості
подальшого оскарження рішення.
У практиці господарського суду виникають труднощі, пов’язані з розглядом
справ, що виникають з податкових відносин.
Так, Вищим господарським судом України розглянута справа за позовом
Спільного сільськогосподарського підприємства “Н” до Державної
податкової інспекції у м. Миколаєві про визнання недійсним рішення ДПІ у
м. Миколаєві.
Рішенням господарського суду Миколаївської області позовні вимоги
Спільного сільськогосподарського підприємства “Н” про визнання недійсним
рішення ДПІ у м. Миколаєві задоволені.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду було скасовано
рішення господарського суду Миколаївської області і припинено
провадження у справі, з огляду на те, що спір не підлягає вирішенню в
господарських судах. Постанова апеляційного суду мотивована вимогами
статті 12 Господарського процесуального кодексу України, приписами якої
не передбачено оскарження до господарського суду рішення контролюючого
органу, прийнятого в адміністративному порядку за результатами розгляду
скарги, оскільки таке рішення не є актом, на підставі якого у позивача
виникли будь-які правові наслідки та прийняття якого призвело до
порушення чи обмеження прав платника податку.
Позивач оскаржив постанову Одеського апеляційного господарського суду.
Вищий господарський суд України задовольнив вимоги позивача, посилаючись
на те, що Одеським апеляційним господарським судом були допущені
порушення норм матеріального права. Суд встановив, що дійсно цими судами
не були взяті до уваги приписи підпункту 5.2.2 пункту 5.2 статті 5
Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами”, якими передбачена
процедура адміністративного оскарження рішень податкових органів.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду було скасовано і
справу передано на новий розгляд.
Оскарження рішень державної податкової служби є однією з найважливіших у
податковому законодавстві нормою, яка на сьогодні застосовується досить
часто і є ефективним механізмом для вирішення податкових суперечок та
недопущення погіршення економічного стану сільськогосподарських
підприємств.
В аграрному секторі, де основним засобом виробництва є земля, стимулюючу
функцію можна реалізувати значно ширше і повніше, тому держава повинна
продовжувати вдосконалення податкових відносин у цьому секторі економіки
за такими напрямами:
1) перетворення фіксованого сільськогосподарського податку в основний і
стабільний податок на тривалу перспективу;
2) закріплення фіксованого сільськогосподарського податку як окремого
виду податку в Податковому кодексі;
3) збереження і розширення інноваційно-інвестиційної спрямованості
пільгового режиму податкової системи в аграрному секторі економіки
України;
4) спрощення, уніфікація та інтегрування податкового і бухгалтерського
обліку та звітності, скорочення витрат на їх ведення та забезпечення
прозорості податкових відносин;
5) розширення застосування таких норм Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами”, як конфлікт інтересів та застосування податкового
компромісу;
6) забезпечення юридичного обслуговування сільськогосподарських
підприємств з метою надання консультацій з податкового законодавства,
ознайомлення з практикою вирішення спорів, що виникають з податкових
відносин і запобігання порушення податкового законодавства.
Таким чином, проблеми зміцнення фінансового стану сільськогосподарських
підприємств можуть бути вирішені тільки за сприяння та підтримки
держави. Це стосується насамперед створення ефективної системи
оподаткування та приведення її у відповідність з рівнем ефективності
господарської діяльності сільськогосподарських підприємств.
Література:
1. Гайдуцький П. І. Аграрна реформа: міфи й істина // Урядовий кур’єр. –
№ 172. – 16 вересня 2003 р. – С. 7–8.
2. Аграрне право України: Підручник / За ред. професора В. З. Янчука. –
К.: Юрінком Інтер, 2000. – С. 4.
3. Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001–2004
років: Закон України // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 11. – Ст.
52.
4. Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання
діяльності в аграрному секторі економіки України: Закон України //
Урядовий кур’єр. – № 134. – 23 липня 2003 р. – С. 10.
5. Про державну податкову службу в Україні: Закон України (в редакції
Закону від 24 грудня 1993 р. № 3813-ХІІ) // Відомості Верховної Ради
України. – 1994. – № 15. – Ст. 84.
6. Інструкція про порядок застосування та стягнення сум штрафних
(фінансових) санкцій органами державної податкової служби: наказ
Державної податкової адміністрації України від 17 березня 2001 р. № 110.
7. Господарський процесуальний кодекс України // Відомості Верховної
Ради України. – № 1992. – № 6. – Ст. 56.
8. Роз’яснення президії Вищого господарського суду України від 12 травня
1995 р. № 02-5/451 “Про деякі питання практики вирішення спорів за
участю податкових органів“ // Збірник роз’яснень Вищого господарського
суду України. – К., 1998. – С. 67.
9. Жукова О.В. Порядок адміністративного оскарження рішень ДПІ //
Адвокат. – 2002. – № 2–3. – С. 101.
10. Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами: Закон України // Відомості Верховної
Ради України. – 2001. – № 10. – Ст. 44.
11. Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків
органами державної податкової служби: наказ Державної податкової
адміністрації України від 2 березня 2001р. № 82.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
