.

Моральне виховання молодших школярів у процесі опрацювання казок на уроках читання (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
881 15791
Скачать документ

Реферат на тему:

Моральне виховання молодших школярів у процесі опрацювання казок на
уроках читання

В умовах кризи виховання і девальвації суспільних цінностей у нашій
країні; деформації природних почуттів любові до матері і батька, дідуся
і бабусі, поваги до старших; девальвації совісті, доброти, правдивості,
честі, гідності та інших основ моралі, необхідно зусиллями батьків,
учителів, громадськості оволодіти важливими засобами морального
виховання, серед яких для дітей молодшого шкільного віку на першому
місці стоїть казка. Саме з казки діти черпають глибоку народну мудрість,
емоційно-моральні та естетичні цінності. Почуття, переживання – це
«ворота» пізнання, а казки без переживань не буває. Саме вона повинна
через почуття і переживання виховувати такі моральні якості особистості,
як совість, чуйність, чесність, правдивість, почуття справедливості,
порядність, працелюбність тощо, які є основою загальнолюдської моралі.

Виховання моральних почуттів: любові до рідних, взаємоповаги і
взаємодопомоги, милосердя, на жаль, у багатьох школах здійснюється через
«словесне» моралізаторство, тобто перевага надається запам’ятовуванню
моральних норм, правил, замість того, щоб естетично й емоційно
пробуджувати почуття за допомогою казки.

Мораль як форма суспільної свідомості в процесі свого історичного
розвитку набула різного характеру. Поняття “мораль” прийшло з Франції до
Давнього Риму. У словнику В.Даля воно трактується як “правила для волі і
совісті”.

Моральне виховання дітей у психологічній літературі – це цілеспрямований
процес організації та стимулювання їх різнобічної діяльності,
спілкування, спрямований на оволодіння моральною культурою поведінки,
ставлення до навколишнього світу.

Моральна культура – це найголовніший компонент духовного життя людини,
який передбачає оволодіння основами моралі як сукупності принципів,
вимог, норм, правил, що регулюють поведінку в усіх сферах життя.

Моральні норми – це система вимог, які визначають обов’язки людини по
відношенню до оточуючого світу. Вони не тільки орієнтують поведінку
особистості, але й дають можливість оцінювати і контролювати її.

Не виховавши моральних почуттів у молодших школярів, ми ніколи не
матимемо моральних якостей у дорослих особистостей. Наука виходить з
того, що в дітей з раннього віку треба цілеспрямовано формувати моральні
почуття, хоч діти можуть ще не розуміти відповідних цим почуттям
моральних понять, принципів. Дитина змалку повинна розуміти, що таке
любов до людей, милосердя, доброта та ін. [5, 37 – 38]. Казка якраз і є
тим джерелом, тим засобом, що допомагає вихованню моральних якостей
дитини.

Прислухаймось до порад великого педагога В.О.Сухомлинського, який
розумів велику перевагу жанру казки в початковій школі. “З казки бере
дитина перші уявлення про справедливість і несправедливість… Казка для
маленьких дітей – це не просто розповідь про фантастичні події; це –
цілий світ, в якому дитина живе, бореться, протиставляє злу свою добру
волю. Дитині хочеться не тільки слухати казку, а й самій розповідати її,
хочеться не тільки слухати пісню, а й самій співати, не тільки
спостерігати за грою, а й брати участь у ній” [7, 178 – 179]. Саме це
спонукало нас детальніше розглянути цю дуже важливу проблему.

За визначенням Н. Волкової, “виховання – це процес цілеспрямованого,
систематичного формування особистості, зумовлений законами суспільного
розвитку, дією багатьох об’єктивних факторів” [2, 89 – 90]. У
педагогічній літературі вирізняють такі основні напрямки виховання:
громадське, розумове, екологічне, статеве, правове, трудове, естетичне,
фізичне і моральне. Саме на останньому зупинимось детальніше.

Моральне виховання передбачає формування в дітей почуття любові до
батьків, Вітчизни, правдивості, справедливості, чесності, скромності,
милосердя, готовності захищати слабших, шляхетного ставлення до жінки,
благородства та інших чеснот. Воно характеризується поняттями: мораль,
моральний ідеал, моральний кодекс, моральні норми, моральні переконання,
почуття та якості. У молодшому шкільному віці межа між
дітьми-порушниками і дітьми, які дотримуються норм поведінки, пролягає
швидше не в площині сформованості настанови совісті, а в площині
адаптації до соціальних норм. Молодші школярі, які не мають сформованої
настанови совісті, не порушують норм поведінки переважно через
самоконтроль і здатність до ефективної емоційної фіксації поведінки.

Основні якості моральності формуються в ранньому дитинстві на основі так
званого соціального успадкування. Вирішальною в цьому є роль батьків: їх
поведінка, цілеспрямований вплив на особистість дитини. Але цю роль не
можна розглядати однобічно, бо біля керма моральності школяра стоїть
також учитель початкової школи, який формує якісні та кількісні
характеристики моральності учня.

Важливою умовою розвитку моральних знань молодших школярів є позитивні
зміни в їх мисленні. У цей період формуються такі операції мислення, як
аналіз, синтез, порівняння та узагальнення. Поняття судження,
умовисновки мають якісно іншу будову [6]. Потрібно соціально формувати у
дітей прийоми аналізу і синтезу, порівняння і узагальнення моральних
явищ.

Тому, крім аналізу природних моральних операцій, що виникають у
спілкуванні з однолітками і дорослими, необхідна цілеспрямована виховна
робота, важливі такі форми: колективне читання і обговорення казок з
моральним змістом, створення проблемних ситуацій, в яких ставляться
завдання навчити дітей аналізувати поведінку і почуття героїв,
порівнювати подану в творі моральну ситуацію з аналогічними життєвими
ситуаціями. Завдяки цьому школярі вчаться здійснювати “перенос”
морального змісту даного безпосередньо в творі на моральні явища
реального життя.

Таким чином, ефективність процесу засвоєння моральних знань молодшими
учнями, поряд із формуванням відповідних уявлень і понять, передбачає
цілеспрямовану роботу, що сприяє формуванню в учнів:

– вміння правильно сприймати моральну ситуацію, подану в літературному
творі або виділену із реального життя;

– вміння дати адекватну оцінку, адекватну моральній ситуації, що
аналізується;

– вміння правильно визначити мотиви морального вчинку;

– вміння співпереживати, співчувати іншій людині;

– особистісного ставлення до тих чи інших моральних ситуацій;

– моральних потреб діяти певним чином, відповідно засвоєним моральним
знанням.

Усе це сприяє поступовому формуванню у дітей уміння до самостійного
морального вибору.

У початкових класах педагогу необхідно враховувати, перш за все, такі
вікові особливості молодших школярів, як обмеженість їх особистого
досвіду моральної поведінки, труднощі у виділенні головних компонентів у
поведінці оточуючих, безпосередній характер емоційної реакції на вчинок.

У практиці роботи з молодшими школярами необхідно використовувати такі
форми роботи, які б сприяли розвитку їх самостійності, самооцінки,
привчали б до відповідальності за свої вчинки. Доцільно включати дітей у
різні види самоконтролю. Це сприяє розвитку відповідальності у дітей.

Сформувати моральне почуття можна лише цілеспрямованою виховною роботою,
шляхом стимулювання правильних мотивів адекватних форм поведінки
(похвала, заохочення), гальмування негативних вчинків.

У молодшому шкільному віці важливо також формувати навички вольової
регуляції поведінки, вміння керувати своїми емоціями. При цьому важливо
враховувати вікові можливості саморегуляції дитини.

Щоб показати вплив казки на моральне виховання молодших школярів, ми
повинні відштовхнутися від поняття “казка”. “Казки – це епічні
оповідання героїко-фантастичного, алегоричного і соціально-побутового
характеру із своєрідною системою художніх засобів, підпорядкованих
героїзації позитивних і сатиричному викриттю негативних образів, часто
гротескному зображенню їх взаємодій” [3, 5]. Щодо класифікації казок, то
за А. Нікіфоровим, це – фантастичні, чарівні, життєві та вуличні з
соціальною композиційно-стилістичною будовою.

Казки – це художні твори, в яких закони краси виявляються у повній мірі.
Народні казкарі заслужили славу тонких майстрів. Багато письменників
(І.Франко, Леся Українка, В.Нестайко) відзначали моральну силу казок,
визнавали їх взірцем національного мистецтва, наслідували казкарів,
переймали у них прийоми художньої виразності, а головне, – цінували
глибину змісту та естетику казок.

На відміну від міфу, казка – твір словесного мистецтва, побудований за
певними законами композиції, поетики та стилістики. Казкар користується
кращими фольклорними традиціями та водночас вільно виявляє
індивідуальний хист.

Починаються казки, як правило, формулою-зачином: “Жив-був цар”, “Жили
собі котик та півник”. Зачин вводить образи, предмети, події і потребує
продовження. Крім того, зачин підкреслює, що події відбуваються за
особливого, фантастичного часу, у фантастичному світі: “У якомусь
царстві, в декотрому государстві жили-були…” Далі йдеться про дійових
осіб і пригоди, що з ними відбуваються. Дійсність зображується у вигляді
послідовного ланцюжка подій.

Закінчуються казки усталеними кінцівками: “І я там був, мед-вино пив, по
бороді текло, а на душі не було…” або “…а в рот не попадало”, “Ось
вам казка, а мені бубликів в’язка” тощо. Герой же долає всі перешкоди,
щоб досягти бажаного.

У казках завжди торжествує добро над злом, утверджується оптимізм,
вигадка і розважливість виконують ще й дидактичну функцію.

Сюжет складається з епізодів або низки функцій. Під функцією (В.Пропп
налічує їх 31) розуміють вчинок персонажа, важливий для розвитку дії.
Головні функції властиві майже всім казкам: “початковий стан”,
“заборона”, “порушення заборон”, “одержання чарівних засобів”,
“перемога”, “повернення” тощо. Поєднання функцій “перешкодництво”,
“посередництво”, “протидія” та “споріднення” становить зав’язку казки,
“ліквідація” (“перемога”) – кульмінацію, “повернення” – розв’язка.

Казковий час – невизначений, лінійний (на відміну від циклічного часу
міфів), бо рухається лише в одному напрямі, і рухає його головний герой.
Казка не знає екскурсів у минуле і розповідей про майбутнє. Головні
герої непідвладні часові. Крім того, час може або прискорюватися, або
уповільнюватися. Уповільнюють час повтори епізодів (зустрічей, завдань),
найчастіше – тричі. Якщо у міфі число три “укомплектовує” будову
Всесвіту, то у казці потроєння підкреслює якусь рису героя. Тричі стаючи
на двобій із змієм, герой демонструє мужність і силу; тричі відгадуючи
загадку – розум.

Для казкової поетики характерні особливі часові формули (“йшов день,
йшов два, а на третій дійшов”, “чи довго, чи коротко, пройшов рік”).

Найголовніша особливість жанру – характер художньої вигадки – поєднує в
собі дві функції: ідейну та естетичну. Естетична функція виявляється в
яскравому, динамічному зображенні подій, розважальності, гіперболізації
фізичних і духовних цінностей персонажів, психологічному впливові на
слухачів, що викликає в них почуття співпереживання, тривоги чи радості.

Аналізуючи казки, ми використали класифікації В.Анікіна та
Л.Дунаєвської, які виділили два типи казок: народні та літературні, що у
свою чергу поділяються на казки про тварин, чарівні та побутові.

Образи чарівних казок, на думку багатьох учених, утворюються за
ідейно-смисловим значенням та взаємодією трикатегоріальної системи, яка,
на наш погляд, охоплює кожну казку, незалежно від варіантності сюжету і
його повноти. Чарівні казки мають в ідейно-художньому плані багато
спільного з іншими казками, хоч і мають специфічні риси.

Індивідуалізація характерів персонажів у казках проявляється в їхній
зовнішності, мові, поведінці, розкривається в образно-художній системі
твору. Відомий вислів О.Пушкіна: “Що за краса ці казки. Кожна є поема!”
– надзвичайно влучно передає поетичне зачарування кожної казки, її
художню довершеність і, головне, глибоко визначає ідейно-художню
особливість казки як жанру: емоційність мови, ліризм переживань,
зосередження уваги на головних рисах характерів, які виявляються у
найгостріших зіткненнях двох протилежних типів.

До умовно-смислової групи добротворців у чарівній казці можна віднести
дивним чином породжених богатирів, наділених чудодійною силою, старців,
бабусь, провісників, домашніх та лісових тварин, птахів, риб, предмети
побуту, які мають чарівну здатність.

Категорія злотворців охоплює образи усіх противників головного героя
(одно-, дво-, три-, шести-, дев’яти-, одинадцятиголовий змій, орел,
вовк, ведмідь, рак, розбійник, мачуха) та зрадників (старший або
молодший брат та сестра, баба-яга та ін.). Всі основні риси цих образів
сконцентровані, в тій чи іншій мірі, у світовому образі змія.

Серед знедолених персонажів – переважно образи жінок: наречена,
викрадена змієм, “бідна невістка”.

Л.Дунаєвська вважає, що “художня сміливість ряду казкових персонажів –
складна категорія розвитку поетичного мистецтва різних жанрів, їх мови,
обрядовості, світобачення і втілюється найперше у словах певних образів,
замовляннях, числах, яким приписувалися магічні властивості” [3, 6].

Якщо в чарівних казках особливе місце відводиться декільком яскравим
гіперболізованим рисам зовнішності головного героя, то в казках про
тварин персонажі одержують загальні лаконічні характеристики, що
стосуються їхніх моральних, розумових та різних фізичних якостей.

На думку Л. Дунаєвської, у поетичній системі повчально-розважальних
казок застосовуються художні засоби, притаманні жанру взагалі:

1) ретардація – наприклад, лисиця тричі вмовляє півника відчинити
віконце (“Котик та півник”);

2) градація, яка досягається ретардацією з наступною гіперболізацією
часу і простору: козу-дерезу виганяє із зайчикової хати спочатку
лисичка, потім вовк, потім ведмідь (“Коза-дереза”);

3) гіпербола – лисиця скидає і з’їдає цілий віз риби (“Лисичка”); в
рядовій рукавичці вміщається мишка, жабка, зайчик, лисичка, вовк і кабан
(“Рукавичка”);

4) числова символіка, яка найчастіше виявляється через ретардацію і
зрідка – в кількісній структурі образної системи – 3, 7, 9, 12 образів.

Конфлікт повчально-розважальної казки ґрунтується на взаємодії двох
персонажів або одного та групи персонажів (лисички і вовка, вовка та
козенят тощо).

Цей різновид жанру казки розрахований переважно на учнівську аудиторію,
тому її етично-естетична система дуже тонко враховує особливості дитячої
психології. Ці казки виробляють певне ставлення до різних персонажів: до
домашніх – доброзичливе, до хижих, лісових – осудливе. Цю властивість
казки варто використовувати при роботі з дітьми саме молодшого шкільного
віку.

Соціально-побутові казки за темою провідного конфлікту поділяються на:

1) про багатих і бідних;

2) антипанські;

3) антицарські;

4) антипопівські;

5) антирелігійні.

У всіх цих казках діють три смислові групи образів: добротворці,
злотворці та знедолені. Конфлікт у цих казках виникає у сфері побутових
або соціальних відносин між добротворцями і злотворцями, які у
стародавніх казках втілюються в образах Долі, Недолі, Щастя, Злиднів
тощо, а в побутових оповіданнях – представників роду, сім’ї (чоловіка і
жінки, розумних та дужих братів), у казках соціальних – в образах
трудящого люду і пригноблювачів (царів, панів тощо).

Крім наведеної вище класифікації казок, існують інші класифікації.
Наприклад, відомий учений В. Пронн виділяв: чарівні казки (причому, не
за означенням фантастичності, а за особливостями побудови), кумулятивні
(або ланцюгоподібні, які в композиції повторюють певні функції), казки
про тварин (часто діалогічні), побутові (або реалістичні – про чоловіків
та жінок, наймитів, солдатів), небилиці (побрехеньки про неймовірне в
реальному житті) та надокучливі (приповідки та потішки).

Спробуємо розглянути два типи, які ще не були попередньо проаналізовані.
Архаїчні казки – це невеликі епічні твори, близькі до міфів. Їхня
подвійна природа ілюструє перехід міфу у казку. Такими є казки
американських індіанців, африканських племен, ескімосів, австралійських
аборигенів, які вірили у залежність добробуту від духів та богів. Ці
казки розповідають про міфічний час першотворення, коли кордони між тим
(потойбічним) і цим світом були прониклі та прозорі. Багато з них
пояснюють виникнення тварин, рослин, зірок, місяця, сонця, наприклад:
“Дівчина перетворилася у камінь” та “Звідки узявся місяць” (ескімоські
казки). Архаїчні казки докладно змальовують ритуали, магічні дії, опис
житла, одягу, хатнього начиння, а також містять розповіді про те, як
люди добувають їжу, будують житло.

Календарні казки відображають календарні обряди та уявлення про природу
стародавніх землеробів. Ці казки (спадкоємниці календарних місяців)
розповідають про походження культурних рослин, пояснюють природні явища.
Наприклад, у казці “Золота пшениця” Золота Панна, яка уособлює сонце,
віддячуючи за допомогу, подарувала селянинові мішок золотої пшениці. Це
ліричний мотив, який пов’язує виникнення пшениці з сонцем.

У календарних казках природні явища і стихії завжди уособлені: Мороз,
Вітер, Весна, місяці року (російська казка “Як Весна Зиму здолала”,
болгарська – “Великий Січень, Маленький Січень та бабуся Марта”,
словацька – “Про дванадцять місяців” у переказі Б.Нємцової – стала
основою п’єси С.Маршака “Дванадцять місяців”). Уява пращурів малювала
місяці року братами різного віку: зимові – найстарші, весняні –
наймолодші. Відомо, що зиму асоціювали зі смертю, бо взимку вся природа
завмирає, а весну – з молодістю, бо все оживало, буяло, цвіло. Тому й
кликати весну мусила молодь, особливо діти.

Для відродження інтересу вчителів і учнів до казки багато зробив
В.Сухомлинський, чимало сам написав казок. Він вважав, що без казки –
живої, яскравої, яка заволоділа свідомістю і почуттями дітей, –
неможливо уявити мислення і дитяче мовлення. Через казку дитина не
тільки пізнає, але й оживляє навколишній світ. “Через казку, фантазію,
гру, через неповторну дитячу творчість – вірний шлях до серця дитини, –
писав Василь Олександрович Сухомлинський. – Я буду так вводити малюків у
навколишній світ, щоб вони кожного дня відкривали в ньому щось нове, щоб
кожний наш крок був мандрівкою до джерел мислення й мови – до чудової
краси природи” [7, 32]. Вчений-педагог разом з дітьми створив Кімнату
казок, Острів чудес, Куточок мрії; стимулював дитячу творчість:
створення казок, малювання. Він систематично спонукав дітей писати
казки, надихав їх тим, що сам їх творив (“Троянда і Сонце”, “Троянда і
Свиня”). Дружина педагога видала збірку казок “Гаряча квітка”. Великі
педагоги завжди писали для дітей. Пригадайте К.Д.Ушинського,
А.С.Макаренка, Януша Корчака. І в цьому є своя закономірність, зв’язок
між талантом вихователя і його літературною творчістю.

В.Сухомлинський вважав, що створення казок дітьми – це один із засобів
пробудження в них пізнавального інтересу, розвитку моральних якостей
особистості. З казки починаються перші уявлення про добро і зло, про
справедливість і несправедливість, казка виховує любов до рідної землі.
Завдяки казці учні оволодівають різноманітними знаннями у сфері щоденної
практики, моральності, естетичних відносин. Для молодших школярів вона
стає засобом осмислення, обмірковування та пояснення явищ дійсності.

Педагогічна функція казок полягає і в можливості використати їх для
розв’язання багатьох моральних проблем. Впливаючи на поведінку дитини,
вчителеві не завжди достатньо пояснити певні правила і норми. Знання про
те, як поводитися, мають перетворитися на переконання, а для цього їм
треба пройти через почуття дитини, “включити” її емоційний досвід. Свого
часу С.Русова наголошувала, що знайомлячись із казкою, діти звикають
вірити в добро і красу. А саме цього і не вистачає нашому молодому
поколінню.

Яку б з казок В. Сухомлинського ми не взяли, вони всі високоморальні. У
казці “Віл і Садівник” автор підкреслює, що тільки вільна творча праця
може породжувати чудеса. В уста Садівника педагог вкладає мудрі слова:
“Той, кого заставляє працювать хомут і батіг, не може бачити
майбутнього” [4, 38]. Проблема взаємозв’язку природи і людини, бережливе
ставлення до навколишнього світу – це казка “Соловей і Жук”; любов до
рідної землі – “Деркач і Кріт”. Казка “Деркач і Ластівка” виховують у
школярів терпіння, працелюбність, адже перемога не буває легкою. Про
любов до матері йдеться у “Казці про гуску”. “Горбатенька дівчинка” – це
зразок того, що тільки любов’ю можна виховати любов, а ще потрібно
дорожити вірністю у взаєминах між людьми.

Отже, зміст казок значною мірою впливає на моральне виховання молодших
школярів. Саме казка є тим відправним пунктом, який формує особистість
школяра. Доречно буде згадати мудрі слова В.Сухомлинського: “Я поставив
перед собою завдання вчити такого читання, щоб дитина, читаючи, думала.
Читання має стати для дитини дуже тонким інструментом оволодіння
знаннями і водночас джерелом духовного життя” [7, 102].

Слова великого педагога можна проповідувати як заповіді. Вони для тих,
хто хоче стати Справжньою людиною. Ось вони: “Не будь байдужим до зла,
обману, несправедливості. Будь непримиренним до того, хто прагне жити за
рахунок інших людей, завдає лиха іншим людям. Будь добрим і чуйним до
людей. Допомагай слабким і беззахисним… товаришу в біді. Поважай і
шануй Матір і Батька, вони дали тобі життя, вони виховують тебе, вони
хочуть, щоб ти став чесним громадянином, людиною з добрим серцем і
чистою душею. Без праці не можна чесно жити”. Хіба це не моральний
кодекс для нашого суспільства, яким ми повинні дорожити і виконувати
його?

Література:

Анікін В.П. Русская народная сказка. – М.: Худож. лит., 1984. – 176 с.

Волкова Н.П. Педагогіка. – К.: Академія, 2001. – 576 с.

Дунаєвська Л.Ф. Українська народна казка. – К.: Вища школа, 1987. – 82
с.

Кіліченко Л.М. Українська дитяча література. – К.: Вища школа, 1988. –
262 с.

Кузь В.Г., Руденко Ю.Д. Основи національного виховання. Концептуальні
положення. – Умань, 1993. – С.37 – 38.

Рубінштейн С.П. Проблемы общей психологии. – М.: Педагогика, 1976. – 203
с.

Сухомлинський В.О. Повне зібр. творів у 5-ти томах. – 1977. – Т.3.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020