Реферат на тему:
Освіта, компаративістика, етнічна ментальність у контекстуальних
зіставленнях навчальних програм з літератури України і США
Останні реформи освітнього процесу в Україні засвідчують потужні
тенденції до оновлення. Це, перш за все, пов’язано зі змінами у
суспільно-політичному житті, переходом до нових соціокультурних, а
головне – економічних моделей розвитку, коли нові світоглядні орієнтири
спонукають до перегляду державних освітніх стандартів, оновлення змісту
навчальних курсів, повноцінного розвитку національної школи. І на цьому
шляху особливої актуальності набувають порівняльні дослідження: аналіз
досвіду функціонування навчальних закладів країн світу дає можливість як
запозичити позитивні моменти, так і самоствердитися у правильності
обраного українськими освітянами шляху. Співставляючи власний досвід з
надбаннями інших народів, ми чіткіше можемо усвідомити свою ментальну
унікальність і неповторність, способи їх збереження. Але на цьому шляху
не потрібно зводити якийсь зразок до абсолюту. Мова йде, передусім, про
бездумне копіювання і доведення до рівня єдино правильного одного з
західних зразків культурного розвитку. На наш погляд, особливо
необхідним за таких умов є дослідження складових елементів закордонних
освітніх систем, а саме: навчальних програм, методичних концепцій,
дидактичного матеріалу. Як найбільш успішну модель функціонування освіти
чимало педагогів наводять приклад американської школи.
Донедавна важко було б уявити розмову про спільні чи відмінні риси
американської та української середньої освіти, такими різними вони були.
Сьогодні, після впровадження низки реформ з активним запозиченням
західного досвіду, Україна швидкими темпами намагається наздогнати
освітні практики, зокрема американських педагогів. Чи завжди це є таким
необхідним і доцільним? Чи є таким конструктивним всесвітній рух до
глобалізації, коли різновекторно-ментальні етноси намагаються
„усереднити” свій досвід за допомогою досвіду економічно успішних країн?
Чи, навпаки, треба позбавитися консерватизму і якомога швидше
пристосуватися до нових умов існування? На ці питання ми спробуємо
знайти відповідь при аналізі навчальних програм з літератури України і
США.
„Українська література є потужним носієм ідентичності нації, її
генетичного коду. Це надзвичайно важливий чинник і в сьогоднішніх умовах
глобалізації усього світового простору, і в індивідуальному
національному самоусвідомленні. Вона має стати важливим чинником
витворення національної ідеології, без якої неможливо збудувати державу
Україну і виховати свідомого українця” [3, 2], – зазначено у
пояснювальній записці чинної програми з української літератури для
загальноосвітніх навчальних закладів. Не менш вагому роль відіграє
література у формуванні патріотичної спрямованості в учнів американських
шкіл, але, як і сама система освіти, вивчення американської літератури
тут специфічне і цілком підпорядковане загальним освітнім принципам
американського суспільства.
Сполучені Штати не мають національної системи освіти і вироблених
державних стандартів. Освіта розглядається як справа громадян кожного
штату. Хоча існує федеральний Департамент освіти, його функції полягають
лише у збиранні інформації, наданні консультацій та фінансової допомоги
певним освітнім програмам. Таким чином, на думку американців,
реалізується загальнонаціональний вищий принцип демократії, коли кожен
штат на свій власний розсуд встановлює базові мінімальні вимоги до
викладання і викладачів (коли президент Клінтон виступив з пропозицією
про запровадження загальнодержавних стандартів, конгрес сприйняв цю
акцію як замах на свободу штатів і виступив проти). Також немає єдино
встановленої програми викладання того чи іншого предмета. Їх формують
так само окремі методисти графств.
Концепції американської та вітчизняної шкіл кардинально різняться. Мета
американської школи – підготувати дитину до „реального життя”, виховати,
незалежно від етнічних, лінгвістичних, релігійних особливостей
індивідуума, Американця. Таким чином, учень має отримати знань рівно
стільки, скільки йому може знадобитися для його майбутньої реалізації в
суспільстві. Вважається, що надання дитині обсягу знань більшого, ніж
потрібно, є перевантаженням і не рекомендується. Учень старшої школи має
право самостійно визначатися з курсами, які б він хотів опанувати. Це
передбачає забезпечення швидкої соціальної і економічної мобільності
американців. На противагу, український школяр отримує майже
енциклопедичний набір знань. Мета нашої освіти – навчити дітей мислити,
аналізувати й ефективно використовувати набуті знання, тому більшість
того, що пропонує наша школа, не знаходить відображення в побуті та
майбутній професійній діяльності. Тільки робляться спроби ввести
профільні предмети в системі 12-річної середньої освіти, але оцінити
реальні результати таких дій ми зможемо навіть не завтра. Суто візуальне
порівняння освітніх програм з літератури України і США вражає:
переобтяженість першої і примітивна (на наш погляд) еклектичність
другої.
Під американським навчальним курсом, або програмою, слід розуміти той
предмет, який дитина обрала для вивчення. Як правило (програма з
літератури має саме таку форму), весь курс викладено в одному добре
ілюстрованому навчальному посібнику обсягом десь на півтисячі сторінок,
а тому запитання „Чи можна ознайомитися з підручником з літератури за 9
клас?” звучить для американця абсурдно.
Досить незвичну будову, на наш погляд, має такий курс з американської
літератури – чинний підручник в декількох штатах США „Literature and the
Language Arts. The American Tradition” (Література та мистецтво слова.
Американські традиції). Структура його – це і хрестоматія із
запропонованими для текстуального вивчення творами, короткими
біографіями авторів, і практикум з письмовими завданнями, і підручник зі
стилістики та теорії літератури, до того ж, гарно ілюстрований
найкращими зразками американського зображального мистецтва. Звичайно,
рівень матеріального відтворення такого підручника значно вищий за
будь-який вітчизняний зразок. Та й саме наповнення може здатися нам
занадто спрощеним, адже, незважаючи на таку теоретично-практичну
різноманітність, матеріал, викладений на трохи більше як 1000 сторінок,
учень вивчає протягом 9 – 12 класів.
Наш підліток за програмою непрофільного курсу за цей час опановує не
тільки чотири підручники, що містять критичні статті, біографічні
розвідки, а й декілька хрестоматій та десятки оригінальних текстів
авторів.
О.Желюк, що мав змогу відвідати США за програмою обміну досвідом,
коментуючи таку ситуацію, пояснює це так: „Можна розмовляти з
професором, який славиться своєю начитаністю, і разом з тим знайомий з
творчістю Конан-Дойля лише за телевізійними екранізаціями. Тому багато
хто вважає, що в Америці літературу просто не викладають. Але насправді
до викладання інший підхід: її розглядають за принципом актуальності і
соціальної вагомості. Якщо ми нашпиговані багатьма шаблонами на кшталт
„перлина літератури”, „оазис наших душ”, „родзинка творчості”, „лебедина
пісня”, чим більше патетики та крилатих висловів, тим краще, то в
Америці акцент робиться на зародженні у дитини власних думок” [1, 5]. Це
цілком відповідає дійсності, адже в аналізованому нами підручнику
відсутні такі звичні для нас критичні коментарі авторитетних
літературознавців, подається лише коротка біографія автора, декілька
абзаців тексту, який буде розглядатися, та коментарі з теорії
літератури. До того ж, кожен розділ закінчується практичним завданням:
потрібно виконати якусь письмову роботу, що швидше нагадує наші вправи з
ділового мовлення.
На відміну від провідних принципів побудови нашої програми з літератури
(жанрово-тематичного в основній школі та історико-хронологічного в
старшій), американський курс послуговується чимось середнім від цих двох
принципів. Так, перша частина підручника має назву „Розуміння
літератури” (Understanding literature) і складається з одного розділу
«Жанри та техніка літератури» (Genres and techniques of literature). Цей
розділ містить зразки американського фольклору (або усної творчості),
трьох родів художньої літератури: лірики, прози та драми (безвідносно до
часу їх написання) і уривок з документальних записок подорожнього.
Наприкінці розділу учням пропонується за поданими зразками спробувати
написати свій критичний твір стосовно якогось літературного явища. Тобто
це є свого роду введення у подальший курс із поясненням основного
теоретичного матеріалу, викладенням базових понять – ознак того чи
іншого літературного роду, жанрових різновидів. Тут можна зауважити, що
елементи теорії літератури, які вивчаються в курсі американської
літератури, більш спрощені і краще систематизовані, ніж у нашій
програмі. Якщо лірика, то це основні жанрові різновиди: епічна поезія,
драматична, лірична (сонет, ода, вільний вірш, елегії, символічна
поезія). Подаються мінімальні відомості про системи віршування, ритміку,
строфіку, окремі тропи і стилістичні фігури. У книзі ці знання лише
повторюються, і такого формулювання, як „поглибити поняття”, тут немає.
У той же час, наш учень вже у 9 класі під час вивчення творчості Т.
Шевченка має поглибити знання з теоретичних питань і опанувати такі
поняття, як елегія, містерія, алегорія, гротеск, поетика контрасту,
умовність, психологізм у літературі, жанр ліричної медитації, псалом,
гімн та інше. Виникає питання: чи потрібний учневі, який опановує
непрофільний курс української літератури, такий багаж літературознавчих
знань? З іншого боку, американське постійне повторювання одних і тих же
формулювань теж мало сприяє, на наш погляд, усвідомленому засвоєнню
знань. Тексти, які вміщені після розгорнутих теоретичних відомостей
першого розділу, на полях супроводжуються елементарними коментуваннями:
навпроти кожного елемента зовнішньої композиції прозового твору
зазначена назва і дефініція його, тобто таке собі ілюстрування
вищенаведеного. Цілісне усвідомлення твору не практикується (і це у 9
класі американської школи), коли наш учень вчиться сприймати
літературний твір як явище мистецтва слова вже в основній школі.
Цікаво подається матеріал про драму: в щільній єдності з театральним
мистецтвом, з вивченням усіх елементів театральної вистави, де твір
драматургії дорівнюється за вагою сценічному оформленню. В нас драма
вивчається, передусім, як своєрідний рід літератури, і школяр подекуди
забуває, що перше її призначення – це бути представленою широкій публіці
зі сцени. Після кожного такого параграфа – невеличкі практичні завдання:
написати реферат, прослухати якийсь запис, колективно висловити думки у
формі дискусії (активно застосовуються групові методи навчання). Іноді
практичні завдання стосуються безпосередньо прочитаного, але не для
того, щоб допомогти краще усвідомити прочитане, а викликати в учня
власні судження. Наприклад, після ознайомлення з текстом про враження
дівчини від убивства президента Кеннеді учням пропонується викласти свої
теорії убивства і обґрунтувати, яка, на їхню думку, найбільш вірогідна.
Цікаво, що класу не пропонується звернутися до якихось авторитетних
дослідників, їх прізвища взагалі не називаються. Найпереконливішими
джерелами є інтернет-ресурси, зрідка – бібліотечні фонди.
Особлива увага приділяється вивченню документальної літератури, що є
надто незвичним для нас. Історичні розвідки, уривки з промов та
офіційних документів, публіцистичні матеріали є рівноправною складовою
програми, виконують свою конкретну мету.
Друга частина підручника і навчальної програми має назву „Американські
традиції” (American tradition) і складається з 11 розділів, переважно
побудованих за історико-хронікальним принципом. Потрібно зазначити, що
історія американської літератури значною мірою соціалізована й
ідеологізована. Подекуди художня цінність нехтується з метою забезпечити
рівноправність авторів – обов’язкова присутність певної кількості
авторів-жінок, представників національних меншин, афроамериканців.
Як і в попередньому розділі, зберігається жанровий розподіл матеріалу:
спершу – поезія, далі – короткі оповідання, новели, уривки
документальної прози. Цікавою є періодизація американської літератури.
Починається вона з 1750 року, тобто більше ніж через два століття після
відкриття Колумбом континенту. Розпочинає текстуальне вивчення
літератури уривок конституції ірокезів. Активно розглядаються епoс,
легенди, історія індіанських племен з метою простежити процес
становлення американської історії, знайти коріння традицій і вже з
перших сторінок виховати в учнів любов і повагу до країни. З цією ж
метою подаються короткі історичні введення в епоху написання текстів.
Період під назвою „Американська революція” (The American revolution
(1750 – 1800)) містить переважно документальні матеріали (єдиним
художнім твором є поема афро-американського автора про африканського
хлопчика-маляра, що виконує суто ідеологічну мету): «Автобіографія
Бенджаміна Франкліна», «Декларація Незалежності» та інші. В подальших
розділах аналізується творчість відомих і широкому українському читачеві
письменників (переважно представлена одним-двома творами): Генрі
Лонгфелло, Емілі Діккенсона, Едгара По, Марка Твена, Т.С. Еліота,
Т.Фітцджеральда, Ернеста Хемінгуея, Вільяма Фолкнера.
Відповідно, ідеологічно заангажованим та патріотично спрямованим є
розділ „Рабство і громадянська війна” (Slavery and civil war). Промови,
гімн, поезії про війну складають розділ. Творчості афроамериканців і
модерній драмі відведені окремі параграфи. Останні тематичні розділи
присвячені післявоєнній літературі (період 1945 – 1960), ранній сучасній
літературі (1960 – 1980), сучасній літературі (1980 – теперішнє).
Фактично, таку саму структуру має остання частина програми з української
літератури. Хоча в той час, як українська програма завершується
текстуальним вивченням не надто оптимістичного постмодерного твору
Т.Прохасько „Відчуття присутності”, який може не зрозуміти не тільки
дитина, а й досвідчений учитель, то заключним текстом американської
програми є есе „Чому я оптимістично налаштований стосовно Америки” (Why
I am optimistic about America) з викладом основної ідеї всього
підручника: кожен, хто живе і працює на території США, є громадянином
найкращої, найуспішнішої країни з безліччю можливостей для кожного.
Остання велика частина книги є фактично підручником зі стилістики,
риторики, ділового мовлення, з постійною увагою до формування практичних
умінь. Окремим пунктом, наприклад, виділено практичні поради для роботи
з бібліотечними фондами. Допоміжною змістовою частиною видання є
комплекс глосаріїв – список літературознавчих термінів, важкої лексики,
авторів підручника і коротких відомостей про них, перелік використаних
ілюстрацій і, що варто запозичити і нам, посилання на інтернет-ресурси,
де учень може поглибити свої знання з предмета. Звичайно, такого
міжпредметного різноманіття, попри всі намагання, наша програма не має і
обмежується лише паралелями з творами зарубіжної літератури та інших
видів мистецтва.
Отже, національна література, яка фактично відтворює ментальні орієнтири
нації і має формувати національну свідомість учня, може виконувати різні
призначення. Наша методика викладання української літератури і концепція
програми з літератури мають на меті виховати, передусім, духовно багату
особистість, свідомого українця. Проте така розмита ціль, як правило, не
реалізується в дійсності. Вміння назвати прізвища видатних письменників
України, декілька їх творів забезпечують загальну ерудицію, але, на
жаль, практично не сприяють виробленню патріотичної гордості за свій
народ. За огромом текстів і критичних матеріалів втрачається мета, з
якою вивчається національна література. А курс сформований таким чином,
що історія української літератури сприймається швидше як історія болю і
страждань, а не успіхів. На противагу цьому, американські дидактики
пропонують вивчати не тільки художні твори, а й документальні. Ці тексти
засвідчують сторінки боротьби і особливо перемоги американського народу.
Тому тут і патріотичні пісні, і витяги з конституцій, листів, хронік,
есе про права жінок чи «чорних». Методисти, розуміючи американську
літературу як курс не надто практичний, що в ідеалі, який ми маємо,
навряд чи стане у пригоді випускнику школи у майбутньому житті, всю
увагу приділили ідеологічній спрямованості. Кожен школяр має усвідомити,
що він вивчає літературу найуспішнішої країни, яка є еталоном демократії
з принципами рівності чоловіків і жінок, представників різних рас і
народностей. Щодо останнього, то афроамериканці та індіанці подекуди
представлені без надмірної уваги до художніх вартостей творів. Тобто
кожен літературно освічений американець має знати, насамперед,
найвідоміші промови своїх політиків, вміти написати автобіографію,
резюме чи мотиваційний лист, а потім, якщо дуже забажає, повніше
ознайомитися з творами найвидатніших американських майстрів красного
письменства – з Інтернету. Наш випускник ледве усвідомлює практичну мету
вивчення української літератури, як, зрештою, і сам учитель, як не
парадоксально це звучить. Прикладне використання літератури, звичайно,
не може бути найвищою метою її вивчення. Тому ми і відрізняємося від
прагматично мобільних американців. Але духовна освіта, виховання вищих
порухів свідомості, любові до Батьківщини, патріотичних гордощів мають
підпорядковуватися гармонійній концепції національної ідеї. Ці спроби,
на наш погляд, вже знаходять місце в чинній програмі Міністерства освіти
і науки з викладання української літератури. Але як знайти рівновагу між
вимогливим ставленням до художніх якостей літературних творів і їх
патріотично-виховною метою, потрібно вирішувати вже сьогодні, щоб в
умовах жорсткої неминучої глобалізації зберегти творчий і духовний
потенціал нації, яка тільки вчиться бути успішною.
Література:
Женюк О. Україна – США: паралелі освіти // HYPERLINK
“http://www.visnyk.iatp.org.ua/” http://www.visnyk.iatp.org.ua/
Стівенсон Дуглас К. Життя та організації в США. – Штуттгарт, Мюнхен,
Дюссельдорф, Лейпціг.
Програма з української літератури для загальноосвітніх навчальних
закладів за заг. ред. Р. В. Мовчана. – Київ, 2005.
Literature and the Language Arts. The American Tradition. The EMC
masterpiece series. – EMCParadigm Publishing. Saint Paul, Minnesota,
2001.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
