Реферат на тему:
Формування вірнопідданських почуттів серед учнівства півдня України (2-а
половина ХІХ ст.)
Питання вірнопідданської позиції взагалі, й серед учнівства зокрема,
довгий час залишалося поза увагою дослідників. Водночас, опозиційні рухи
в Україні 2-ї половини ХІХ ст. ще з дореволюційних часів стали об’єктом
пильної уваги. Адже спротив, протидія, опозиційність завжди більш
рельєфно проявляють себе на загальному суспільно-політичному тлі життя
держави. Неувага до проблематики, яка нас цікавить, пояснюється й нашим
історичним минулим. У радянській історіографії питання про підтримку
царської влади учнівством не вважалось актуальним. Однак, на нашу думку,
без розгляду вірнопідданської позиції учнівства загальна картина
суспільно-політичного життя Півдня України означеного часу буде
неповною.
Неувага до проблеми формування вірнопідданства в середовищі учнівства
знайшла своє відображення в історіографії. Існує ціла низка ґрунтовних
праць, присвячених різним проблемам середньої освіти, зокрема Півдня
України. Однак прояви вірнопідданської позиції в них подано лише
фрагментарно. До таких можна віднести праці О.І. Бабіної[1], В.В.
Боброва[2], Т.В. Сухенко[15], С. Сірополко[14] та інших.
Джерельною базою дослідження стали архівні матеріали державних архівів
Кіровоградської та Миколаївської областей, низка праць, написаних у 2-й
половині ХІХ ст., які можна віднести до джерельної групи. Останні
стосуються опису історії окремих середніх навчальних закладів Півдня
України.
У цій статті зроблено спробу визначити головні форми встановлення
вірнопідданських почуттів в учнів середніх навчальних закладів Півдня
України з боку державних установ.
Історія Російської імперії 2-ї половини ХІХ ст. характеризувалась
пожвавленням суспільно-політичного життя фактично серед усіх верств
населення. Особливо це стосувалося лав різночинної інтелігенції,
університетської та учнівської молоді. Реформаторський рух царського
уряду швидко змінила не менш потужна реакція. В історичній літературі
широко представлено думку про те, що в цей час незадоволена своїм
становищем учнівська молодь ставала на шлях опозиційної діяльності. Й
дійсно, правове положення учнів середніх навчальних закладів активно
сприяло цьому. Особливо це стосується ситуації, що мала місце після
введення в дію Статуту 1871 р. та запровадження «Правил для учнів
гімназій та прогімназій відомства Міністерства народної освіти»[13]. Це
підтверджують і наявні статистичні дані. Так, найбільший за силою
революційний рух мав місце у Київському, Харківському, Одеському учбових
округах, де за період 1881–1887 рр. близько 63% учнів брали участь у
революційних виступах. Так, в Одеському учбовому окрузі революційною
боротьбою займалися учні майже 82% чоловічих гімназій[1,93].
Намагання царського уряду протистояти цим явищам виявлялось у різних
методах взаємодії з учнівством: від жорстоких спроб поліції та
жандармерії силою придушити революційний рух до різноманітних
навчально-виховних заходів, що мали на меті формувати вірнопідданські
почуття. Останні в 2-й половині ХІХ ст. масово проводились у середніх
навчальних закладах Півдня України. Подібні навчально-виховні заходи,
головним чином, стосувалися вшанування знаменних і трагічних подій у
житті монарха і всієї царської сім‘ї. При нагоді відзначались і
різноманітні ювілеї покійних монарших осіб імперії.
Так, «двадцятого грудня 1877 року з приводу 100-річного ювілею з дня
народження Імператора Олександра Павловича в приміщенні прогімназії (
чоловіча прогімназія м. Вознесенська ? Т.А.) було здійснено моління «о
здравии» Його Імператорської Величності Государя Імператора, з
виголошенням «вічна пам‘ять» Імператору Олександру І. В цей же день у
присутності учнів та викладачів викладачем історії М.З. Чепурним було
проголошено промову «Про діяльність Імператора Олександра І на користь
російської освіти»[12,23]. З цього ж приводу в Маріїнській жіночій
гімназії м. Одеси «викладачем історії Л.І. Маркевичем було сказано
промову, присвячену характеристиці Імператора Олександра І та з‘ясовано
значення його царювання»[10,48].
Варто підкреслити, що у відповідь на вірнопідданські вчинки учбових
закладів досить часто висловлювалась подяка від імені імператора. Так,
приміром, Маріїнська жіноча гімназія м. Одеси за 1879–80 рр. отримала
дві подяки, що й було зазначено в літописі цього навчального закладу. «З
подій 1879-80 учбового року в житті гімназії передусім вкажемо на те, що
педагогічна рада 10 березня 1880 р. отримала Височайшу подяку Государя
Імператора Олександра ІІ за те, що поставили в гімназії ікону Святого
Олександра Невського в пам‘ять врятування життя Государя Імператора 5
лютого 1880 року» [10, 50–51]. «Вихованки Маріїнської жіночої гімназії 4
квітня 1880 р. отримали Височайшу подяку за піднесення Його
Імператорській Величності Государю Імператору, з приводу 19 лютого 1880
р. двадцятип‘ятиріччя Його царювання, вишитої ними скатертини»[10, 51].
У березні 1881 р. «Рішельєвська гімназія (м. Одеси ? Т.А.), поряд з
іншими учбовими закладами, брала участь у загальних моліннях з приводу
гірких подій, що спіткали Росію, і на початку того ж місяця усі
службовці та учні гімназії були приведені до присяги на вірнопідданство
Государю Імператору, що зараз благополучно царює; в тому ж році надійшов
Височайший дозвіл на замовлення художнику Шаховському портрета Государя,
який, по виконанню, мав бути поставлений в актовому залі гімназії»[11,
52]. У цьому випадку маємо приклад виховного заходу, побудованого на
трагічній події в житті Російської імперії.
Натомість, два роки по тому, цей же навчальний заклад відзначав
принципово іншу ? святкову подію. Так, «у травні місяці 1883 року
Рішельєвська гімназія в особі службовців та вихованців брала участь в
тих патріотичних торжествах, які були влаштовані з приводу Священного
Коронування Їх Імператорських Величностей Государя Імператора та
Государині Імператриці. 15 травня учні Рішельєвської гімназії брали
участь у святковому концерті, що влаштувало одеське міське управління,
до того ж до складу хору увійшло близько 115 учнів Рішельєвської
гімназії, а до складу оркестру 25 учнів. Хор та оркестр виконали
декілька разів гімн «Боже Царя Храни», уривок з опери «Жизнь за Царя»,
та святковий марш, який склав Юрієвич»[11, 52–53]. Наведені приклади
наочно демонструють можливість, при наявності однієї мети, – формування
вірнопідданських почуттів – використовувати протилежні за змістом
приводи.
У ці ж дні вихованці реального училища в Мелітополі також брали участь у
загальних святкуваннях з приводу коронації імператорських осіб[6, 25].
Варто наголосити на тому, що аналогічні за формою та змістом заходи
відбувалися майже в усіх середніх навчальних закладах Одеського учбового
округу. Задля цього попечителем округу до керівників навчальних закладів
надсилалися листи з «пропозицією» відзначати в той чи інший спосіб такі
події. Так, до директора Єлизаветградського земського реального училища
надійшов лист, у якому зазначалась необхідність «…звільнити учнів в
учбових закладах ввіреного мені (попечителю ? Т.А.) учбового округу від
занять як в день Священного Коронування Їх Імператорських Величностей,
так і в наступні два дні»[5, арк. 3].
Помітними подіями в житті учнівства були особисті відвідини того чи
іншого навчального закладу першими особами імператорської сім‘ї. Такі
візити мали посприяти формуванню вірнопідданських почуттів у молодого
покоління. У червні 1867 р. відбувся «…Височайший приїзд Государині
Імператриці Марії Олександрівни. Пані Фон-Огліо з чотирма вихованками
була викликана в Одеський інститут і там мала щастя бути представленою
Її Величності генерал-губернатором П.Є.Коцебу та попечителем учбового
округу, як начальниця гімназії, яка буде мати щастя перебувати під Її
Високим покровительством»[10, 12].
Всі відвідини імператором Олександром ІІ Одеси були позначені в житті
учнівства. Як зазначає дослідник історії Марїїнської жіночої гімназії А.
Шапеллон, «1875-76 учбовий рік був ознаменований тим, що вихованки
Маріїнської жіночої гімназії, разом з рештою учнівства м. Одеси, брали
участь у святковій зустрічі Государя Імператора Олександра ІІ в приїзді
Його 7 вересня 1875 р. до Одеси»[10, 43]. У 1877 та 1879 рр. відбулося
ще два приїзди Олександра ІІ до Одеси. Як і в перший раз, учнівство
всієї Одеси брало участь у святковій зустрічі імператора.
У 1885–1888 рр. середні навчальні заклади Севастополя, Миколаєва,
Катеринослава та Єлизаветграда також зустрічали високоповажних гостей.
Так, Севастопольське Константинівське реальне училище приймало в своїх
стінах «Їх Імператорських Величностей Государя Імператора та Государиню
Імператрицю та Їх Імператорських Височеств ? Спадкоємця Цесаревича та
Великих князів Олексія, Сергія та Павла Олександровичів та Велику
Княгиню Єлизавету Федорівну»[7, 305]. Імператорська родина відвідала й
Олександрівське реальне училище в м. Миколаєві. Аналогічні події
відбулись у житті Катеринославського та Єлизаветградського реальних
училищ. Їх учні брали участь у зустрічах імператора та імператриці [7,
305–306].
Наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. ХІХ ст. політика царського уряду
щодо формування вірнопідданської позиції в середній школі за формами
суттєво не змінилась. Під час замахів на життя Олександра ІІ у середніх
навчальних закладах проводились моління з приводу його врятування. Так,
17 жовтня 1888 р. в актовому залі Одеської 2-ої гімназії «студенти і
вихователі» висловили «вірнопіддані почуття і задоволення» з приводу
«чудесного врятування Царської сім’ї під час аварії поїзда на станції
Борки». Подія закінчилася виконанням гімну і гучним «Ура»[2, 137]. За
даними Міністерства народної освіти, подібні заходи відбулися в усіх
середніх навчальних закладах цього відомства.
У 1890 р. Сімферопольська жіноча гімназія брала участь у святкуванні
відкриття пам‘ятника імператриці Катерині ІІ, а Ізмаїльська жіноча
прогімназія відзначала сторіччя з дня взяття фортеці Ізмаїл російськими
військами [7, 326]. У 1892 р. «учні Катеринославського реального училища
мали щастя вислухати 30 листопада відповідь на всепідданійшу телеграму з
вираженням вірнопідданських почуттів та вітання учнів губернії в день
народження Государині Імператриці» [7, 307].
Смерть Олександра ІІІ та входження на престол Миколи ІІ були також
позначені в житті учнівства Півдня України. Так, наприклад, учні та
службовці Катеринославського реального училища мали нагоду покласти
вінок на труну Олександра ІІІ, коли траурний потяг слідував через
станцію Павлоград[7, 308].
Учні Єлизаветградського земського реального училища в 1898 р. здобули
нагоду бути присутніми на відкритті пам‘ятника Олександру ІІ у Москві.
Ця подія справила на них надзвичайне враження. Ось деякі уривки із
звіту: “Відкриття пам‘ятника при звуках тисячі народу “Ура”, при
сильному звукові дзвонів, маси оркестрів військової музики та 381
гарматному пострілі справило на нас якусь приголомшливу дію, від якої ми
не могли одразу отямитись і лише при виході з Кремля почали
переговорюватися одне з одним, до того ж якось несвідомо, окремими
словами, кожен все ще перебував сам в собі, ? настільки сильним був
вплив від побаченого. Під час обіду ми розмовляли без зупинки,
перебиваючи один одного, ділились враженнями, зміст яких не зміг би
описати жоден стенограф та сприйняти фонограф.”[4, арк.25] Або ж інший
уривок з цього звіту, що описує реакцію учнів на появу імператора:
“Фізіономії моментально перетворились та просіяли безвідповідальною
радістю та навіть виступили сльози радості, кожен заметушився та кинувся
за капелюхом, не розбираючи чи це свій чи ні, моментально всі опинились
на вулиці в багаточисельному натовпі народу, швидко прямуючи до
найближчого моста, де мав прослідувати Цар… щасливішим за всіх
виявився В.Д. Кропив‘янський, якому вдалося за недешеву винагороду
одному торгівцю, примоститися на доволі високому ящику і за таких умов
йому вдалося побачити Государя, що пропливав”[4, арк.24].
Вихованню вірнопідданських почуттів мало посприяти й запровадження для
учнів стипендій, зокрема тих, що носили ім‘я російського імператора.
Подібна практика набула неабиякого поширення, в тому числі й серед
навчальних закладів Півдня України. В 1880 р. на честь
двадцятип‘ятиріччя російського імператора Олександра ІІ службовцями в
Одеському учбовому окрузі «… було засновано декілька стипендій Імені
Імператора Олександра ІІ. Одна з них в 120 рублів на рік була заснована
для жіночих гімназій й повинна була переходити за чергою до всіх жіночих
гімназій»[10, 51–52]. За умовами цієї стипендії, в Одеській Маріїнській
гімназії вона перебувала 4,5 року, а потім передавалась іншому учбовому
закладу.
Стипендія, що носила ім‘я Олександра ІІ, мала місце й серед
учительських семінарій. Так, у 1883 р. «… вихованцю 1-го класу
семінарії (Новобузької учительської ? Т.А.) Федору Бикову надано
стипендію Імені Його Імператорської Величності Государя Імператора
Олександра ІІ-го…»[5, арк. 25]. До цього її отримував вихованець
Херсонської учительської семінарії.
Практика заснування таких стипендій проіснувала до кінця ХІХ ст. У 1879
р. «Одесская газета» повідомляла: «Государ Імператор, за всепідданійшою
доповіддю міністра народної освіти, Височайше забажав на заснування при
чоловічих гімназіях: херсонській, катеринославській, сімферопольській та
1-й кишинівській стипендій Імені, що в Бозі спочиває Імператора
Олександра ІІІ. До того ж Його Величності завгодно було повеліти
дякувати »[8, 3]. Зрозуміло, що стипендіат мав виконувати низку умов. Не
заглиблюючись у це питання, лише наголосимо: її отримання однозначно
передбачало зразкову поведінку, де вірнопідданство було не на останньому
місці.
Місцева влада також сприяла процесу встановлення вірнопідданських
почуттів у молоді. Після проведення в 1896 р. урочистостей з приводу
коронації, аби «залишити напам‘ять в серцях покоління, що підростає, про
день Священного коронування Їх Імператорських Величностей», в місті
Одесі комісія міської думи за зразком 1883 р. визнала за необхідне
«видати для роздачі учням, що навчаються в учбових закладах, брошуру з
описанням порядку Коронування та значення цієї події»[9, 61]. На
означену акцію комісією було асигновано 2 000 рублів.
Отже, у 2-й половині ХІХ ст. держава в особі міністерства народної
освіти та його представників на місцях намагається проводити політику
формування вірнопідданських почуттів серед учнівства. Позитивне
вирішення цього питання мало постати запобіжником залучення учнівської
молоді до революційного руху. Головною формою такої політики стали
різноманітні навчально-виховні заходи. Вони були пов‘язані з різними
подіями, але домінуючими виявились ті, що стосувались вшанування
трагічних та святкових подій у житті імператора та його родини. Окрім
цього, до факторів, що мали викликати вірнопідданські почуття, слід
віднести відвідини першими особами держави учбових закладів та
призначення стипендій, що носили ім‘я російського імператора.
Характеризуючи кількість таких навчально-виховних закладів, варто
вказати на значну увагу, що приділялась формуванню вірнопідданської
позиції з боку держави на Півдні України. Місцева влада означеного
регіону, як свідчать факти, також долучалась до цього процесу.
Розгляд питання про вірнопідданство в середовищі учнівської молоді лише
розпочато. Не вирішеними залишаються з‘ясування ставлення до
вірнопідданських дійств його учасників, виявлення вірнопідданської
ініціативи з боку учнівства та багато інших. Все це має постати
предметом майбутніх розвідок.
Література:
Бабіна О.І. Становлення та розвиток гімназійної освіти в Україні (в
кінці ХІХ – на початку ХХ століття): Дис. … канд. пед. наук: 13.00.01.
– К., 2000. – 199с.
Бобров В.В. Становлення та розвиток ліцеїв і гімназій Півдня України у
ХІХ – на поч. ХХ століть: Дис. … канд. пед. наук: 13.00.01. – К.,
1998.
Державний архів Кіровоградської області (далі ? ДАКО). ? Ф. 60. ? Оп. 1.
? Спр. 34.
ДАКО. ? Ф. 60. ? Оп. 1. ? Спр. 149.
Державний архів Миколаївської області. ? Ф. 137. ? Оп. 1. ? Спр. 158.
Двадцатипятилетие Мелитопольского Реального училища. Историческая
записка / Сост. П.Л.Иванов. ? Мелитополь: Типолитография Л.Л. Либермана,
1899. – 64 с.
Обзор деятельности ведомства Министерства Народного Просвещения за
время царствования императора Александра ІІІ. (Со 2 марта 1881 г. по 20
октября 1894 г.). ? Спб.: Государственная типография, 1901. ? 524 с.
Одесская газета. ? 1897. ? № 264.
Известия Одесской Городской Думы. ? 1896. ? № 4.
Исторический очерк Одесской Мариинской городской женской гимназии
1868–1894 гг./ Сост. А. Шапеллон. ? Одесса: Центральная Типолитография,
1896. ? 117с.
Исторический очерк Ришельевской гимназии. (За период времени от 1881 по
1892 год). – Одесса: Типография А. Шульце, 1893. – 73с.
Краткая историческая записка о Вознесенской мужской прогимназии. ?
Одесса: Тип. П. Францова, 1881. ? 24с.
Сборник постановлений и распоряжений по гимназиям и прогимназиям
Московского учебного округа за 1871–1895 годы./ Сост. В. Исаенков. ? М.:
Типография Э. Лисснера и Ю. Романа, 1895. ? 1476с.
Сірополко С. Історія освіти в Україні. ? К.: Наук. думка, 2001. ? 912с.
Сухенко Т.В. Середня жіноча освіта в Україні (ХІХ – початок ХХ ст.):
Дис. … канд. іст. наук: 07.00. 01. – К., 2000. – 183с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
