.

Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М.Т.Рильського: сторінки історії та сьогодення (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
289 3786
Скачать документ

Реферат на тему:

Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології
ім.М.Т.Рильського: сторінки історії та сьогодення

Соціогуманітарні науки, зокрема їх мистецтвознавчі галузі – царина
діяльності кількох різнопрофільних інституцій, підпорядкованих
Національній академії наук України, галузевим академіям, Міносвіти та
науки, Мінкультури та мистецтв України. Чільне місце серед них посідає
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т.
Рильського НАН України.

Офіційною датою заснування Інституту вважається серпень 1936 року, коли
в системі АН УРСР було утворено Інститут українського фольклору. Однак
маємо вагомі підстави пов’язувати його витоки з етнографічними (Кабінет
антропології та етнології ім. Хв. Вовка, Етнографічна комісія) та
мистецтвознавчими (Кабінет мистецтв, кафедра мистецтвознавства)
осередками 20-х років ХХ ст. Наукові установи ВУАН, очолювані відомими
вченими А.М.Лободою, К. В. Квіткою, Ф. І. Шмідтом, О. П. Новицьким та
ін. відіграли провідну роль у становленні народознавства та
мистецтвознавства як інтегрованих наукових напрямків. Опубліковані
збірники та монографії засвідчили відповідність української науки
торішньому рівню європейських гуманітарних студій. Важливе значення у
становленні науки мали періодичні видання: “Етнологічний вісник”
(1925-1932 рр., кн. 1-10), “Матеріали до етнології” (1929-1931 рр., т.
1-3), “Бюлетень етнографічної комісії ВУАН” (1925-1930 рр.).

Репресії 1930-х років були тяжким ударом і по українській науці. Немало
мистецтвознавців, фольклористів та етнографів було знищено фізично.
Відтак наукові напрямки і навіть окремі галузі, завдяки яким вітчизняна
наука першої третини ХХ ст. сприймалась невід’ємною частиною світової,
на тривалий час були насильницько “закриті”. Мистецтво- та
народознавство штучно виштовхнули на периферію наукового життя,
позбавили ролі державотворчого й культуротворчого чинників.

Наукові інституції АН УРСР з точки зору тематики, завдань,
методологічних та організаційних засад помітно поступались перед
установами ВУАН. Інститут українського фольклору на час свого утворення
мав лише два відділи: оповідного і словесного фольклору, а також фонди;
у 1939 році розпочав роботу відділ у Львові. Головним завданням
Інституту вбачалось збирання та вивчення усної народної творчості.
Вдалося організувати наради збирачів фольклору, кобзарів, народних
співців та оповідачів. Інститут започаткував журнал “Український
фольклор” (з 1939 року – “Народна творчість”).

У червні 1942 року під час евакуації до Уфи Інститут українського
фольклору був реорганізований в Інститут народної творчості та мистецтв;
відтак розпочали діяти нові відділи – музики та образотворчого
мистецтва.

Наступні два десятиліття діяльність Інституту пов’язана з ім’ям
М.Т.Рильського, який очолював його з листопада 1942 по липень 1964 року.
Завдяки наполегливій, послідовній науковій та науково-організаційній
діяльності М. Т. Рильського відбулось становлення багатопрофільної
наукової установи, яка розпочала комплексне дослідження традиційної
культури та професійної художньої творчості українців. 1944 року
Інститут отримав назву мистецтвознавства, фольклору та етнографії. Під
керівництвом М.Т.Рильського Інститут провів велику науково-дослідницьку
роботу і став визнаним науковим центром дослідження культури й мистецтва
українського народу. У ці роки було видано багато наукових праць, серед
яких і такі, що досі не втратили свого значення, започатковано
багатотомну серію “Українська народна творчість”.

1957 року за ініціативи та безпосередньої участі М. Т. Рильського, з
метою популяризації культурних здобутків українців у різні історичні
періоди їх розвитку, було поновлено видання народознавчого журналу під
назвою “Народна творчість та етнографія”.

У липні 1964 року Інституту було присвоєно ім’я М. Т. Рильського.

З грудня 1999 року – це Інститут мистецтвознавства, фольклористики та
етнології ім. М. Т. Рильського. Нині це провідна в Україні
науково-дослідна установа з такими напрямками наукових досліджень:

– Історико-етнографічне вивчення культури та етнічної історії
українського народу, етнічних меншин України в контексті сучасних
культурних процесів;

– Актуальні теоретичні проблеми історії професійного мистецтва й
народної творчості;

– Етнокультура та мистецтво зарубіжних країн; історія, проблеми та
тенденції сучасного розвитку;

– Сучасні фольклористичні дослідження: історія, теорія, інноваційні
тенденції.

Незважаючи на притаманні сучасній нації дезінтеграційні тенденції, які
проявляються у прагненні виокремити кожен науковий напрямок у самостійну
інституцію, ІМФЕ залишається багатопрофільною установою, яка об’єднує
основні народознавчі та мистецтвознавчі дисципліни. Наукові дослідження
проводять вісім наукових відділів: образотворчого мистецтва,
театрознавства, кінознавства, культурології та етномистецтвознавства,
мистецтва та народної творчості зарубіжних країн, фольклористики,
“Український етнологічний центр”. При Інституті діють наукові ради з
проблем “Збереження і дослідження традиційної культури” та “Національна
спадщина і сучасний мистецький процес”. На базі Інституту діє міжнародна
наукова організація – Асоціація українських етнологів. У 2000 році
Інститут очолила відомий учений-етнолог, доктор історичних наук,
професор Г. А. Скрипник.

У доробку Інституту останніх десятиліть – фундаментальні наукові праці,
академічні “Історії” (музики, театру, кіно, образотворчого мистецтва). В
Україні та за її межами добре відомі наукові школи в галузі
музикознавства (О.Г.Костюк, С. Й. Грица, А. І. Муха, Л. О. Пархоменко,
А. К. Терещенко, А.І.Іваницький, М. П. Загайкевич), образотворчого (Д.
В. Степовик, О.К.Федорук, В. М. Фоменко, В. В. Рубан) та декоративного
мистецтва (Т.В.Кара-Васильєва, М. Р. Селівачов), театру та кіно (Ю. О.
Станішевський, С.Д. Безклубенко), культурології (І. М. Юдкін, О. С.
Найден, Т. П. Руда), етнології й фольклористики (В. Ф. Горленко, О. В.
Курочкін, С. П. Сегеда, Г.А.Скрипник, Н. С. Шумада).

Досягнення Інституту та його провідних учених отримують визнання
суспільства й Української держави. Вагомим тому підтвердженням стало
обрання директора Інституту Г. А. Скрипник членом-кореспондентом НАН
України. Академіками та членами-кореспондентами Академії мистецтв
України є А. К. Терещенко, Ю. О. Станішевський, Т. В. Кара-Васильєва, О.
К. Федорук, В. В. Рубан, Н. М. Корнієнко.

У 2003 році Інститутом отримані вагомі результати в дослідженні
фундаментальних проблем етнокультури та професійної творчості українців,
національних меншин України, народів зарубіжних країн. Значну частину
загальноінститутського доробку забезпечили мистецтвознавчі підрозділи,
які, згідно з планами науково-дослідних робіт, виконували такі теми:

Проблеми історії та теорії українського образотворчого,
декоративно-прикладного мистецтва та архітектури (відділ образотворчого
мистецтва, керівник д-р. мист. В. М. Фоменко);

Українська музика в контексті світової культури: історичні традиції та
актуальні проблеми (відділ музикознавства, керівник д-р. мист. А. І.
Муха);

Історія української театральної культури (відділ театрознавства,
керівник д-р. мист. Ю. О. Станішевський);

Історія українського кінематографу (відділ кінознавства, керівник д-р.
філос. наук С. Д. Безклубенко);

Українська культура в міжнародних зв’язках (відділ мистецтва та народної
творчості зарубіжних країн, керівник д. мист. О. К. Федорук);

Проблеми цілісності культури в перспективі українських художніх традицій
(відділ етномистецтвознавства та культурології, керівник д-р. мист. І.
М. Юдкін).

Успішно виконано ряд доручень органів державної влади з підготовки
аналітичних та експертних оцінок щодо проектів законів України,
забезпечення проведення мистецьких та культурних заходів
загальнодержавного рівня. Поглибилась співпраця з Міністерством культури
та мистецтв України, Управлінням культури Київської міської державної
адміністрації. Вдосконалювалось співробітництво з вищими навчальними
закладами мистецького профілю: розроблено та впроваджено нові тематичні
плани, навчальні програми та лекційні курси.

Визнанням високого творчого потенціалу та наукового авторитету вчених є
залучення О. К. Федорука та Н. М. Корнієнко до діяль-ності Комісії з
присудження Національної премії імені Тараса Шевченка, премій в галузях
культури і мистецтва (Н. П. Єрмакова, А. І. Муха, Б. М. Фільц,
Г.В.Степанченко, Л. О. Пархоменко), керівних структур мистецьких
організацій (Ю. О. Станішевський, Т. В. Кара-Васильєва, М. Р. Селівачов,
М.О.Протас, О. О. Авраменко, О. Г. Рутковський, З. А. Чегусова). Понад
40 науковців входять до творчих спілок України (художників,
письменників, композиторів, кінематографістів, театральних діячів,
народних майстрів), забезпечуючи роботу конкурсів, концертів,
прес-центрів, підготовку рецензій, експертних оцінок проектів, програм,
театральних вистав, фільмів та інших культурно-мистецьких акцій. Т. В.
Кара-Васильєва є секретарем Великої ради Національної спілки майстрів
народного мистецтва, З. А. Чечусова, М.Р.Селівачов – члени бюро Секції
критики та мистецтвознавства Київської організації Національної спілки
художників, А. К. Терещенко – голова художньої ради Національної спілки
композиторів, Б. М. Фільц, В. В. Кузик – члени правління Національної
спілки композиторів, Ю. О. Станішевський – секретар Всеукраїнської
музичної спілки, О. Г. Рутковський – член правління Національної спілки
кінематографістів.

Інститут очолює розробку наукових проектів за участю Академії мистецтв
України, Національної музичної академії, в рамках яких передбачено
підготовку фундаментальних наукових праць з історії та теорії
професійної і народної культури, багатотомних енциклопедичних видань,
історії окремих видів мистецтва. Спільно з Національною музичною
академією на Центром наукознавства ім. Г. М. Діброва при Президії НАН
України створено постійно діючий семінар з теорії культури та
наукознавства, у діяльності якого беруть участь викладачі вищих
навчальних закладів України.

2003 року Інститут провів низку наукових конференцій, орієнтованих
зокрема, й на виключно мистецтвознавчу проблематику. Особливо плідною
була робота конференції “Українська художня культура: історія та
сучасність”, проведеної спільно з Національною музичною академією,
Національною спілкою композиторів України. Актуальні та змістовні
наукові доповіді були виголошені на конференції “Пам’яті Климента
Квітки”. Окрім того, Інститут виступив організатором таких важливих
мистецтвознавчих акцій, як конференція “Філософія міфу: класичний та
сучасний підходи”, “круглий стіл” “Українське кіно. Ідентифікація у
часі”. Працівники Інституту традиційно активно брали участь у наукових
заходах в Україні, Болгарії, Польщі, Росії, Франції, Сербії та інших
країнах.

Упродовж 2003 року мистецтвознавці опублікували такі роботи:

Барабан Л. Людмила Старицька-Черняхівська. Тернистий шлях творчості. –
К., Велес (4,9 д. а.);

Ревуцький Д. Микола Лисенко. Повернення до першоджерел. (Вступна стаття,
упорядкування, коментарі В. В. Кузик) – К., Музична Україна (24,25 д.
а.);

Загайкевич М. П. Богдана Фільц. Творчий портрет. – К., Тернопіль, Астон
(8,2 д. а.);

Іваницький А. І. Основи логіки музичної форми. – К., (9,55 д. а.);

Історія української архітектури (Науковий редактор В. І. Тимофієнко). –
К., Техніка (60,1 д. а.);

Капельгородська Н. М., Глущенко Є. С. Український телефільм в контексті
вітчизняної культури ХХ ст. – К., АВДІ (7,2 д. а.);

Капельгородська Н. М., Глущенко Є. С. Друге життя митця. – К., АВДІ (6
д. а.);

Корнієнко А. М. Самосвідомість: гра в театр (Соціологічний проект
сучасника). – К., Поезія (3,9 д. а.);

Кушнірук О. П. Музична феєрія 1990-х. Статті, репортажі. – Луцьк,
Надстир’я (12,35 д. а.);

Людмила Морозова. Альбом. (Автор-упорядник О. К. Федорук). – К., Львів,
Видавництво М. П. Коця;

Метроритм – 1. – К., Б/в (20 д. а.);

Скляренко Г. Я. Яким Левич: живопис на перехресті часу. – К., Б/в (1,2
д. а.);

Степовик Д. В. Іконологія й іконографія: проблеми стилів у сакральному
мистецтві. – Івано-Франківськ, Нова Зоря (45 д. а.);

Степовик Д. В. Українська ікона. Іконографічний досвід діаспори. – К.,
Балтія-друк (12 д. а.);

Степовик Д. В. Яків Гніздовський. Життя і творчість. – К., Видавництво
ім. О. Теліги (24 д. а.);

Тимофієнко В. І. Архітектура і монумен-тальне мистецтво: Терміни і
поняття. – К., Видавництво Інституту проблем сучасного мистецтва (23,6
д. а.);

Українсько-польські культурні взаємини ХІХ-ХХ ст. – К., – Львів,
Видавництво М. П. Коця (15 д. а.);

Український театр (Науковий редактор А. М. Корнієнко). – К., ЛДЛ (37,24
д. а.);

Українське кіно: євроформат (Відповідальний редактор, автор коментарів,
упорядник О. Г. Рутковський). – К., Альтер-прес (28,22 д. а.)

Українське кіно: ідентифікація у часі (Відповідальний редактор, автор
коментарів, упорядник О. Г. Рутковський). – К., Альтер-прес (23,6 д.
а.);

Чегусова З. А. Декоративне мистецтво України кінця ХХ ст. 200 імен.
Каталог-альбом. – К., Атлант UMS (74,25 д. а.);

Вийшли друком чергові випуски “Матеріалів з українського
мистецтвознавства”: “Пам’яті академіка О. Г. Костюка” (47,3 д. а), “На
пошану А. І. Мухи” (25,11 д. а.), “Микола Леонтович і сучасна освіта та
культура” (6,5 д. а.);

Науковий рівень, кадровий потенціал Інституту забезпечують можливість
випрацювання нових методологічних підходів до аналізу особливостей
розвитку культури та мистецтва в умовах глобалізаційних культурних
перетворень. Водночас відсутність належних фінансових можливостей для
систематичного дослідження сучасних мистецьких процесів у регіонах
України, а особливо в зарубіжних країнах, спричиняє помітну
фрагментарність наукових оцінок багатьох мистецьких явищ і тенденцій.
Проблемою залишається видання фундаментальних та узагальнюючих праць.
Однак Інститут загалом адаптувався до роботи в нових умовах, що
відкриває перед ним нові перспективи наукового розв’язання важливих
проблем гуманітарної науки.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020