Реферат на тему:
Мальований гончарний посуд XVII ст. з Опішного та Чернечого яру
Українська кераміка епохи пізнього середньовіччя ще мало досліджена.
Однією з головних причин цього є поки що досить слабкий розвиток
археології пізньосередньовічного та подальших часів, яка слугує основним
джерелом матеріалів з історії кераміки. Останнім часом, однак, вчені
звертають більше уваги на пізні матеріали, усвідомлюючи їхню цінність.
Дійсно, кераміка є важливою галуззю прикладного мистецтва українського
народу. На землях України вона набула високого розвитку вже в добу
неоліту, пережила віки свого яскравого розквіту в трипільській культурі,
в античний та черняхівський часи, подекуди в середньовіччі. Спадщина
стародавності простежується в народному посуді кінця ХІX–XX ст., отже, і
українське середньовіччя не може залишатись “білою плямою”, чимало
народних традицій сягає саме цих часів. Про значну роль мальованого
посуду в українській побутовій культурі ХVІІІ ст. свідчать письмові
джерела. У цей період гончарна кераміка в цілому в Європі посідала ще
значне місце в побуті та в мистецтві, незважаючи на розвиток фаянсу та
початки виробництва порцеляни. Нові види керамічного посуду завдавали
впливів на форми, асортимент, на декоративну систему гончарної, народної
кераміки, у результаті чого народжувались гончарні національні стилі
нового часу, в т. ч. український. Отже, завданням археологів та
мистецтвознавців є відновлення якомога більш повної картини цього
періоду розвитку гончарства в Україні. Завдання цієї розвідки –
публікація однієї з колекцій кераміки ХVІІ cт. 1988 року, при розкопках
старовинного гончарного горна в смт Опішне Полтавської області, на
території садиби М. Хлоня (вул.Заливчого, № 42) О. М. Пошивайло,
директор Музею гончарства, знайшов ряд фрагментів мисок з орнаментальним
розписом. Подібні до них фрагменти мальованого посуду знайдені І988 –
1989 рр. О. О. Клименко та автором даної розвідки на колишній території
монастиря близько с. Чернечий Яр, за 16 км від смт Опішного по дорозі на
Полтаву . Знайдена кераміка зацікавила високою якістю, розвиненими
формами, майстерним складним розписом. Усе це дало підстави вбачати в
даній колекції художнє явище, яке заслуговує на увагу.
Серед знахідок у горні в садибі М. Хлоня переважають фраґменти
однотипних мисок. Збереглися 5 повних профілів, за якими можна скласти
уяву про миски та варіанти композиції розпису даного посуду. Це середня
за глибиною миска (співвідношення висоти до діаметрів денця та вінець
одного з типових фраґментів відповідно 7,5 до 11,0 та 25,0 см) з
неширокими відігнутими берегами та плитчастим денцем. На переході від
пука миски до берегів стінка перегинається, утворюючи гостре, ясно
виражене ребро, якому зовні відповідає заглибина під тим самим кутом.
Вінця мають невелике потовщення, що плавно заокруглюється. Корпус миски
злегка вигнутий назовні. Утор на опішнянських фраґментах звичайний, лише
на одному черепку денця, поверхню та розпис якого забруднено
перебуванням у вогні, утор є гранчасто зрізаним.
Черепок, завтовшки в середньому 4–6 мм, світлий, кремового відтінку, як
і сучасний опішнянський, у зламі слоїстий, з домішками піску та
невеличкими природними включеннями слюдяного пилу. Поверхня рівна, без
лощення чи загладжування, на ній видно дрібні піщинки та рівчачки від
них. Випал добрий, рівномірний. Внутрішню (обернену догори) поверхню
мисок, з незначним затіком назовні вінець, облито тонким, але досить
щільним шаром молочно-білого ангобу, по якому нанесено розпис.
Розписано миски із внутрішнього боку брунатною (від більш темної до
світлішої) та світло-червоною, морквяного відтінку, ангобними фарбами.
Як правило, брунатним тонким контуром наносяться основні риси орнаменту,
а червоними плямами та смужками заповнюються площини малюнка.
Композиція розпису складається з трьох основних частин: центральної (на
денці), настінної та на берегах миски. Орнамент на стінках та берегах
майже на всіх фрагментах однаковий: одразу над денцем, як його
обрамлення, – широкий пояс з декількох (трьох-шести) паралельних пасків,
утворених спіральною лінією, невідривно нанесеною під час обертання
миски на крузі. Під ними покладено кривульку, яка буває більш плавною
або дрібнішою. На берегах, від ребра до початку опуклості вінець,
нанесено півовали, які всі, або через один, заповнені червоними (рідше в
чергуванні з брунатними) плямками. З 17-ти знайдених фрагментів лише
одні вінця мають інший орнамент: між двома тонкими брунатними смугами
нанесено ряд крупних мигдалевидних мазків, що чергуються з трикутними
фігурками з трьох паралельних рисок, а під верхньою смугою помальовано
дрібні дужки. Увесь малюнок нанесено під час швидкого обертання миски на
крузі, що й відбивається в його стрімкому начерку. Ніяких деталей
настінного та центрального орнаменту не збереглося.
Центральна композиція розпису мала щонайменше три варіанти, про що можна
судити з трьох повних профілів мисок. На одному з них повністю зберігся
малюнок контуром двох видовжених пальмет, розміщених паралельно одна
одній, верхівками у протилежні кінці. Усередині, уздовж часточок листа
пальмети, покладено широкі лінії – мазки червоної фарби, що подекуди
перехрещуються. Характерною деталлю є дві короткі брунатні риски, які
перетинають внизу загострене закінчення середнього елемента пальмети.
Малюнок вільний, скорописний : дещо неправильний, але видає впевнену
руку майстра. Це характерне і для інших розписів, що розглядаються у
статті, з чого можна судити про розвинену школу подібного розпису, до
якої належали творці даних мисок. Залишки композиції з двох пальмет,
можливо – у варіантах, угадуються ще на трьох фрагментах.
Другий тип центральної композиції, яка повністю реконструюється,
зберігся на іншому профілі. Це сітка, нанесена брунатними хвилястими
лініями, всередині вічок якої положені великі плямки неправильної форми.
Чотири фрагменти денець мають залишки третього типу композиції, який
можна здогадно реконструювати як велику зірку з гострими променями
(брунатний контур, червоні широкі смуги всередині, між якими розміщено
великі кільця, або малі крапки. Можливо, різновид такої композиції мала
миска, на фрагменті профілю якої кінці променів зірки, оторочені
плямками, а між ними визирають верхівки пальмет.
Фрагменти мальованих мисок з монастиря біля с. Чернечий Яр за глиною,
ангобами, основними особливостями форми та технікою і стилістичними
рисами декору аналогічні вищеописаним. Але вони мають і певні
відмінності. Гранчасто зрізаний утор тут трапляються на всіх трьох
повних профілях мисок, але на кожній з них має різний характер: грані
витягнуті в ширину, у висоту, або середні за пропорціями.
Форма першої з мисок (колекція автора) була майже тотожною опішнянським,
але злам на переході від стінок до берегів іде ще більш різко (під
прямим кутом), навіть трохи нависає над стінкою, а назовні, на 1 см
нижче перегину, виступає виразне ребро. Композиція розпису на берегах –
ті ж самі півовали, під ними на стінках – паски з трьох вузьких смуг.
Центральна композиція частково виходить на стінки та являє собою зірку
(або квітку) з невеликим колом у центрі, перехрещеним двома брунатними
лініями з чотирма червоними плямами в кутах; від нього відходять
віялоподібні пелюстки (на фрагменті їх збереглося 6 на половину кола),
зафарбовані червоним та замкнені у велике коло, що відповідає діаметру
денця. Від цього великого кола відходять загострені промені (на
фрагменті видно чергування щонайменше двох їх видів – вузького
видовженого та широкого трикутного з плямкою всередині) та рядком
півовалів, по два між кожними двома променями.
Форма другої миски більш мілка та розлога, з набагато нижчим корпусом та
ширшими берегами. Вінця виділено на верхній площині виразним ребром.
Центральну композицію її розпису втрачено. Стінки заповнено паралельним
рядом досить широких смуг (нанесено однією лінією на крузі). На берегах
– ряд півовалів, заповнених через один червоними та сіро-брунатними
плямами. Весь контурний малюнок має темно-оранжевий колір.
Два фрагменти аналогічних (явно зроблених одним майстром) мисок з
розкішним складним розписом мають форму, трохи глибшу від знайдених в
опішянському горні. Майже прямі стінки їх на зовнішньому заокругленні
позначені двома паралельними рівчачками; опуклість вінець згори
підкреслена невеличким ребром. Розпис виконано трьома фарбами:
брунатною, сірувато-брунатною та морквяно-червоною. За фрагментом, у
якому зберігся повний профіль миски, реконструюється майже вся
композиція розпису, за винятком центрального мотиву. У ньому можна лише
вгадати залишки хрещатої композиції: півовальний елемент, утворений
двома нахиленими один до одного пальметоподібними мотивами, можливо, є
одною з галузок центрального хреста, або квітки; між галузками
виступають інші заокруглені, виконані хвилястими лініями елементи. Вінця
заповнено півовалами, аналогічними вищеописаним, з мазками всередині –
по черзі червоними та сіро-брунатними.
Надзвичайно цікава композиція на стінках мисок (збережена на обох
фрагментах), відокремлена від денця та берегів неширокими поясами
брунатних паралельних ліній. Вона являє собою ряд великих пальмет у
півовальних обводах, між якими утворюються віялоподібні елементи.
Усередині півовалів, намальованих брунатною лінією, виведено брунатним
“кучеряві” контури пальмет та їхні, також півовальні, серединки,
заповнені сірувато-брунатними мазками; основне поле пальмет підкреслюють
широкі червоні дужки. Низ віялоподібних мотивів, відокремлений брунатною
дужкою, заповнений такими ж крапками, а верх підкреслено широким
сіро-брунатним мазком-дужкою. Така орнаментальна схема нагадує поширені
орнаменти античного посуду, для яких типовим є чергування овальних за
абрисом пальмет та видовжених, розширених догори мотивів – стилізованих
паростків або бутонів. Така аналогія між Полтавщиною ХVІІ ст. та
давногрецьким вазописом VІ–ІІІ ст. до н. е. далеко не дивна та не
випадкова. Про це скажемо нижче.
Серед фрагментів мисок з монастиря є також два цікаві уламки двох
денець. На одному з них (із гранчасто зрізаним утором) – невеличка
частина складного орнаментального мотиву: тоненька пряма стеблина,
перекреслена короткими рисками, спрямована майже радіально до центра
миски, від якої донизу симетрично відходять листок та галузка (або ж дві
галузки). Стеблина виростає з подіб’я квіткового бутона, середина якого
заповнена крапками. На другому фрагменті (з трохи згладженим утором)
зберігся лусковидний мотив, вірогідно – мотив “винограду”, відомий із
європейського середньовічного та більш пізнього керамічного посуду та до
наших днів знаний в українському гончарстві.
До описаної групи кераміки з монастиря входять також три фрагменти
невеличких (5–7 см заввишки) келихів, які повністю реконструюються. Вони
являють собою два типи цього посуду: глибокий, з S-видним профілем, з
високими вінцями, розведеними догори, розписаний брунатними смужками під
вінцями та на верху пука, нанесеними однією лінією під час обертання на
крузі (обидва келишки цього типу, великий та малий, обгоріли); більш
мілкий, схожий на сучасну чайну чашку з півсферичним корпусом та злегка
увігнутими на переході до вінець стінками. Він розписаний у верхній
частині двома поясами вертикальних рисок, почергово брунатних та
червоних, обрамлених грубо помальованими смугами: по вінцях, між поясами
та під нижнім поясом; широка неохайна полоса з цих двох фарб обводить
низ келишка; на площині вушка – горизонтальні брунатні та червоні риски.
Форма цього келишка, як і розпис, зроблена нашвидкоруч (келихи першого
типу зформовані та оздоблені акуратніше). Обидва типи келихів мають
плитчасте денце та вертикальне стрічкове вушко, аналогічне якому вушко
келиха, із залишками горизонтальних рисок, є серед опішнянського
матеріалу.
Два однотипні фрагменти шийок глечиків невідомої форми входять до цієї ж
групи кераміки. Вони розписані широкими тьмяно-оранжевими смугами: від
горизонтальної, нанесеної нижче вінець, вниз відходять вертикальні, між
ними – паралельно-брунатні тонкі хвилясті лінії.
Питання про місце виробництва мальованого посуду описаного типу,
найвірогідніше, можна вирішити на користь Опішного. Даних про існування
гончарного виробництва в монастирі в Чернечому Ярі не знайдено. До того
ж, посуд з монастиря та Опішного явно вироблявся в одному осередку.
Утім, майстри могли переселятись до сусідніх населених пунктів і там
працювати, що не суперечить висновку про опішнянське походження
описаного посуду. Опішнянські миски (фраґменти) були знайдені в горні
двоярусного типу, підпрямокутному в плані, тобто в такому, в яких
звичайно випалювались миски. Можна припустити, що вони й були
виготовлені в цьому ж горні, але ці фрагменти не є залишками бракованого
посуду: готовий високоякісний посуд (розписаний та випалений) навряд чи
міг опинитись серед браку. Серед фрагментів не вдалося зібрати повних
форм. Можливо, черепки були використані пізніше, для полагодження горна.
Отже, точне датування опішнянського горна залишається неясним, хоч воно
не могло бути побудовано набагато пізніше, адже посуд описаного типу ще
був під рукою.
Відносно датування самого посуду. Здійснити його допомагають знахідки,
зроблені І. А. Післарієм та О. М. Загребельним під час археологічних
досліджень Києво-Печерської лаври та прилеглого до неї Печерського
містечка, проведених у 1980-х роках. Дуже близькі до опішнянських та
чернечо-ярівських фрагменти мисок, келихів, глечиків археологами
датуються серединою – другою половиною ХVІІ ст. Очевидно, у цей час в
Опішному вже існувало гончарне виробництво високого рівня. У середині
ХVІІ ст. Опішне входило до числа полкових сотенних містечок. У ХVIII ст.
тут існував гончарний цех.
Характерним для посуду ХVIII ст. є гранчасто зрізаний утор. Але він
трапляється не завжди, до того ж, має місце й набагато пізніше. Так, з
Чернечого Яру походить фрагмент денця миски – полив’яної, з глини
цеглястого кольору, з фляндрованою смугою із зеленої, білої та
коричневої барв, який можна продатувати часом не пізніше середини XIX
ст.
Подібними до опішнянських та чернечо-ярівських є фрагменти мисок з
Середнього Подніпров’я (Переяслав-Хмельницький, Біла Церква),
опубліковані О. С. Данченко. Дослідниця датує білоцерківські миски
початком ХVІІІ ст.. Розпис на берегах фрагмента полумиска з Білої Церкви
за композицією близький до орнаменту з пальметами на фрагменті миски з
Чернечого Яру. Однак, на білоцерківському полумиску розпис доповнено
зеленою поливою, що ускладнює його гаму. Композиція на берегах
переяслав-хмельницького полумиска – теж варіант композиції з пальметами,
але дещо спрощений. Є й інші спільні елементи розписів мисок з
Полтавщини та Середнього Подніпров’я: паски з паралельних смужок на
стінках, зірчаста квітка в центрі композиції, крапкове заповнення
елементів орнаменту, кольорова гама. За цим можна зробити висновок про
єдність стилю кераміки розгляданого виду на Полтавщині та в Середньому
Подніпров’ї в ХVІІ ст. та наявність місцевих шкіл розпису. Розглянуті
зразки говорять і про існування спільного прототипу, генетично
пов’язаного з давньою традицією, що десь сягав античної вазописної
орнаментики. Можливо, вона збереглася на землях, з півдня суміжних зі
східнослов’янською територією.
О.С. Данченко наводить аналогії одному з мотивів (на
переяслав-хмельницькому полумиску) в кераміці Херсонеса ХІІІ–ХІV ст. О.
Л. Якобсон вказує на велике значення східної (малоазійської та особливо
закавказької) традиції для складення стилю поліхромної полив’яної
кераміки Таврики XIІІ ст. – часу, коли візантійські впливи в кераміці
Північного Причорномор’я практично перериваються9. Однак на мисках ХІІ
ст. ми бачимо не таврійські аналогії, а виразні паралелі з
давньогрецькою вазописною орнаментикою.
Це, по-перше, уже згаданий фриз з пальметами на фрагментах полумисків з
смт. Опішного та Чернечого Яру. Другим, характерним для вазописного
орнаменту елементом, є дві паралельні риски, що перетинають внизу
загострене закінчення віялоподібного елемента в композиції з двома
паралельними пальметами на мисці з опішнянського горна. Досить часто в
східногрецькому вазописі, що поширювався й у Північне Причорномор’я
можна бачити крапкове заповнення елементів орнаменту, горизонтальні
риски на стрічкових вушках келишків, лусковидний узор.
Отже, давньогрецька вазописна орнаментика на землях України залишила
певну спадщину, яка могла зберегтись на території Північного
Причорномор’я, або близьких до нього землях. Адже керамічний посуд з
орнаментами, елементи якого тут згадані, був широко відомий в
давньогрецький час на цій території. Автором в цілому встановлено, що
спадщина античного гончарства зберігається в народному гончарстві
України XIX–XX ст. Шляхи її збереження, передачі традицій в добу
середньовіччя потребують спеціального дослідження.
Зразки мальованого посуду ХVІІ ст. з смт. Опішного та Чернечого Яру
являють нам високу якість гончарної роботи, досконалість форм, багатство
та складність розпису. Такий посуд, очевидно, виготовлявся в районі
Опішного масово. Він був звичним для монастирського побуту. У цілому
розглянутий посуд є цікавою пам’яткою вжиткового мистецтва доби
українського бароко, яка відбиває також естетичні риси свого часу і
давні класичні традиції. Подальше дослідження та розшуки пам’яток
кераміки ХVІІ ст. в Опішному та його окрузі, можна сподіватись, дадуть
нам більш широкі відомості про минуле цього визначного гончарного
осередку України.
Варто зауважити, що розглянуті та подібні їм матеріали можуть стати в
пригоді художникам, що прагнуть відновити та збагатити стародавньою
традицією мистецтво опішнянської, а назагал української кераміки.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
