.

Перші соціологічні дослідження українського кіно за проектом "українські альтернативи" (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
384 5147
Скачать документ

Реферат на тему:

Перші соціологічні дослідження українського кіно за проектом “українські
альтернативи”

Починаючи з 1993 року можна із граничною чіткістю спостерігати системну
кризу української кінематографії. І вже у першому наближенні очевидно,
що аналіз причин такої прикрої ситуації неодмінно має виходити далеко за
межі суто кінематографічної проблематики.

Радикальна й по суті раптова зміна суспільних пріоритетів у
пострадянський час поставила кіногалузь, як, власне, й усіх громадян
України, перед нагальною потребою екстренно адаптуватися до зовсім
інших, ніж були доти, соціоекономічних і політико-культурних обставин.
Така вимога часу була закономірною, але її не вдалося реалізувати в
короткі терміни, і це спричинило глибоку й тривалу інволюцію багатьох
галузей громадської діяльності. Спад виробництва, грошова девальвація,
остаточна невизначеність у політико-правових та світоглядних засадах
нового життя – ці та інші фактори не могли не позначитися на долі
“наймасовішого з мистецтв”. Адже, як відомо, кіно є техногенним
різновидом творчої діяльності, й на стан кінопроцесу безпосередньо
впливає майже уся сукупність характеристик даного суспільного ладу.
Причому історія світового кіно переконливо засвідчує саме таку
кореляцію: прогрес сфери екранних мистецтв є функцією поступального
розвитку всього суспільства (звичайно, з невеликою поправкою на
інерційність кінопроцесу). І навпаки: занепад екрану є завжди наслідком
відповідних явищ у найширших колах даного соціуму.

За таких обставин автором цих рядків за підтримки Національної Спілки
кінематографістів і Міністерства культури і мистецтв України було
започатковано теоретико-практичний проект під назвою “Українські
альтернативи”. Головною метою цього заходу було ініціювання у серії
громадських та експертних обговорень інтересу до перспектив нашого
кіномистецтва і створення, принаймні теоретично, “нової моделі нового
українського кіно”, що протистояло б ситуації його практичного небуття.
Згодом усі матеріали “Українських альтернатив” за підтримки МФ
“Відродження” було видано у двох томах загальним обсягом близько 50 д.
а. (“Українське кіно: ідентифікація у часі” та “Українське кіно:
євроформат” – К., Альтерпрес, 2003).

До плану розвідок “Українських альтернатив” зокрема входило кілька
масових опитувань ключових учасників кінопроцесу – кіноглядачів,
кінематографістів та кіножурналістів. Так, у співробітництві з
Українським філософським фондом (С. Пролеєв) та Інститутом соціології
НАН України (Н. Паніна і Є. Головаха) було проведено два соціологічні
дослідження з метою виявлення громадської думки щодо вітчизняного кіно
(обидва вперше в Україні): всеукраїнське опитування глядацької аудиторії
та наскрізне анкетування 1147 членів НСКУ. За підсумками такого
паралельного “зондування” позицій виробників і споживачів кінопродукції
виникла поки що унікальна можливість порівняльного аналізу
взаємоочікувань глядацької аудиторії та кіномитців, тобто – адресатів і
адресантів нашої екранної продукції. Перше загальноукраїнське
дослідження кіноаудиторії проводилося у червні 2003 року соціологічною
службою “Социс” за анкетою, яку склав автор усього проекту, який є і
автором цих рядків. Методом стандартизованого інтерв’ю за квотною
вибіркою було опитано 1200 чоловік, які репрезентують усе доросле
населення України у віці від 16 до 75 років у 38 містах, 10 селищах
міського типу і 26 селах України. Максимальна помилка вибірки складає
+/- 3%. Опитування проводилося спеціально підготовленими інтерв’юерами у
приміщенні респондента. Максимальна тривалість інтерв’ю – 35 хвилин. Усі
88 інтерв’юери, що брали участь у дослідженні, володіли українською і
російською мовами й пройшли спеціальне навчання. Методика опитування –
індивідуальне інтерв’ю (віч-на-віч).

Анкетування підтвердило певні апріорі прогнозовані характеристики
вітчизняного кінопроцесу (скажімо, пряму залежність низької
відвідуваності фільмів від матеріального стану громадян), але нарешті
з’ясувало конкретні кількісно-пропорційні масштаби очевидного. Було
виявлено і деякі несподівані параметри української глядацької
кіноаудиторії, особливо – у порівнянні із відповідними показниками, що
їх було зафіксовано для кінематографістів. Найцікавіші дані та коментар
до них ми й пропонуємо нижче увазі читача.

Таблиця 1. Частота відвідувань кінотеатрів різними категоріями населення
України, %

“Коли Ви останній раз були на перегляді художнього фільму в кінотеатрі?”
Менше тижня тому Від тижня до місяця тому Від місяця до року тому 1-3
роки тому 3-12 років тому Ще за радянсь-ких часів Не пам’я-таю коли Не
дивлю-ся кіно N

ЗАГАЛОМ ПО УКРАЇНІ 1.4 2.3 5.8 9.6 19.4 36.0 22.3 3.1 1200

СТАТЬ

Чоловіки 2.0 3.9 5.7 9.7 20.0 35.0 21.2 2.7 547

Жінки 0.9 1.1 6.0 9.5 19.0 36.9 23.3 3.4 653

ВІК

До 20 років 6.7 5.6 25.6 22.2 7.8 10.0 18.9 3.3 90

20-29 3.2 5.4 11.3 22.2 25.8 10.4 19.5 2.3 221

30-39 0.5 4.2 5.1 8.9 33.2 29.0 18.2 0.9 214

40-49 1.0 0.5 1.5 6.8 21.5 48.3 19.0 1.5 205

50-59 років 0.6 0.6 2.4 3.0 12.4 53.8 23.7 3.6 169

60 і більше 0.0 0.0 1.3 2.7 11.0 49.2 29.9 6.0 301

ОСВІТА

Неповна середня 1.0 0.0 4.2 2.6 9.9 40.1 33.9 8.3 192

Повна середня загальна 0.7 2.0 6.4 8.1 17.2 40.0 22.8 2.9 408

Середня спеціальна 1.4 2.0 3.4 11.1 26.6 35.1 19.1 1.1 350

Вища 2.8 5.2 9.6 15.2 20.4 27.6 17.2 2.0 250

НАЦІОНАЛЬНІСТЬ

Українці 1.2 2.8 4.7 10.2 19.1 35.4 23.2 3.3 927

Росіяни 1.7 0.4 8.6 7.3 20.3 39.2 20.3 2.2 232

МОВА СПІЛКУВАННЯ

Українська 0.6 1.3 3.9 9.5 19.7 34.5 26.3 4.2 623

Російська 2.2 3.6 8.0 10.2 19.6 37.2 17.4 1.8 551

ТИП ПОСЕЛЕННЯ

Київ 3.0 9.1 16.7 15.2 19.7 25.8 7.6 3.0 66

Велике місто (більше 500 тис.) 1.8 4.2 10.8 10.2 22.3 31.3 16.9 2.4 166

Місто (від 100 до 499 тис.) 3.3 1.7 9.1 12.8 21.1 37.6 13.6 0.8 242

Місто (від 50 до 99 тис.) 0.0 1.4 4.2 8.3 26.4 44.4 13.9 1.4 72

Місто до 50 тис. 0.5 2.7 2.7 9.7 15.1 45.2 21.0 3.2 186

Селище міського типу 3.1 3.1 0.0 8.2 27.6 24.5 29.6 4.1 98

Село 0.0 0.5 3.0 6.8 15.7 35.7 33.5 4.5 370

РЕЛІГІЙНІСТЬ

Віруючий 1.1 1.7 5.9 9.4 18.8 37.8 21.9 3.6 837

Невіруючий 0.5 3.8 6.2 11.4 21.8 30.3 23.2 2.8 211

РІВЕНЬ ЖИТТЯ

На життя вистачає, іноді можемо відкладати 3.6 5.3 9.8 15.6 19.6 26.2
18.7 1.3 225

Ледве вистачає, не можемо відкладати 1.0 1.9 6.3 10.9 18.6 34.4 23.2 3.6
521

Не вистачає на життя 0.2 1.2 3.3 5.2 19.8 44.7 22.4 3.3 425

Отже, тепер достеменно відомо, що кількість відвідувачів кінотеатрів за
місяць в Україні не перевищує 4% від усієї потенційної кіноаудиторії, а
за рік складає лише близько 10%. Згадуючи, що за радянських часів доля
активної кіноаудиторії складала більше третини населення і коментуючи
отримані показники в цілому (див. Табл. 1), соціолог Є. Головаха,
справедливо відзначає: “Помітно також, що нині трохи вища активність у
відвідуванні кінотеатрів характерна для чоловіків, молоді, жителів
великих міст, матеріально забезпечених людей, високоосвічених,
невіруючих і російськомовних громадян. Що ж стосується решти категорій
населення, то менша частота відвідувань ними кіно пов’язана зокрема із,
скажімо, концентрацією віруючих і україномовних громадян у невеликих
містах і сільській місцевості, де існує набагато менше можливостей для
відвідування кінотеатрів. У зв’язку з цим на особливу увагу заслуговують
украй низькі показники відвідуваності в сільській місцевості. Ці дані
свідчать про практично повний розвал мережі сільського кінопрокату”
(“Українське кіно: євроформат”, с. 428). Дозволимо собі додати до цих
пояснень деякі уточнення.

Так, якщо вважати за більш-менш регулярні контакти з великим екраном
візит до кінотеатру хоча б один раз на рік (тобто сумарно усіх
респондентів перших трьох стовпчиків даної таблиці), то за віковим
показником можна побачити, що більшість сучасної української
кіноаудиторії (57,8%) складають підлітки (37,9%) і молоді люди до 29
років (19,9%), тобто ті категорії населення, які матеріально залежать
від старшого покоління або роблять лише перші самостійні життєві кроки.
Окрім того, ці ж глядачі, як відомо, здебільшого мають специфічно
“полегшені” смаки, орієнтуються на розважальне кіно з акцентом на показі
самодостатнього сексу й насильства.

На противагу цьому найбільш соціально продуктивні вікові групи населення
виявляють усе меншу зацікавленість до кіно взагалі. В наступній групі
(тридцятирічні) ми бачимо подвійний відсоток падіння кіноактивності
(9,8%). Й надалі спостерігаємо ще більше, трикратне, скорочення
відвідуваності із певною стабілізацією (сорокарічні – 3,0% та
п’ятидесятирічні – 3,6%). Тим часом очевидно, що попит на кіно,
серйозне, інтелектуальне, соціально вагоме, формується саме на базі
певного життєвого й освітнього досвіду, тобто серед тих, хто мало або
зовсім не контактує з великим екраном.

Таким чином, в Україні на терені пострадянського новонародженого
кінобізнесу фіксуємо серйозну соціокультурну колізію. З одного боку,
нинішній прокат фактично утримують “утриманці” – молодь, яка
“ретранслює” гроші кінематографічно пасивних батьків до кінокас. Якби не
молодь – причому переважно міська й заможна, – то платні сеанси нових
фільмів у сучасних Dolby-форматах стали б нерентабельними, а тому й
взагалі неможливими в Україні. З іншого боку, “новоукраїнська” молода
генерація, зрозуміло, диктує прокатникам виключно свої гедоністичні
смаки голівудського штибу, а зовсім не культурно вагомі запити
переважної решти дорослого населення, котре лишається у “пасиві”.
Проблема ж полягає в тому, що у ринкових умовах будь-який захід, який
буде спрямовано на адміністративно-директивну зміну такого прикрого
становища (більш жорстке податкове чи цензурне обмеження кінобізнесу,
квотування зарубіжної продукції тощо), призведе до ще гіршого status’у
quo в прокаті. Того самого стану, який існував доти, коли в 90-х рр. у
занехаяних кінотеатрах радянської доби демонструвалися лише аналогічні
за якістю старі фільми – за копійчаними цінами або на безкоштовних
сеансах для дітей, люмпенів та зубожілих пенсіонерів. Соціологічні й
статистичні дані незаперечно свідчать: коли держава таки втрутиться у
справи приватного кінопрокату, це буде схоже на свідоме забиття курки,
яка ледь-ледь почала нести золоті яйця. Такою об’єктивно виглядає ціна
за модернізацію кінопроцесу: тимчасова фаза різноманітних поступок на
користь приватного підприємництва й далеко не кращих смаків масової
аудиторії. Завдяки цьому відбувається накопичення матеріальної бази, яка
конче потрібна для наступного ривка до вищої якості національної
кінематографії у цілому.

Якщо ж звернутися до зафіксованої в нашому дослідженні порівняно меншої
активності селянства у відвідуванні кінотеатрів, то, справді, побачимо,
що на селі публічні покази фільмів відвідують приблизно у п’ять разів
рідше, ніж у великих містах, й у дев’ять разів менше, ніж у столиці
країни. І це при тому, що відвідуваність у містах, як вже зазначено, є
загалом дуже низькою. Такий значний розрив, гадаємо, зумовлений, окрім
іншого, й такими об’єктивними матеріально-економічними обставинами, як
специфічність сільської праці: сезонні спади-підйоми інтенсивності
польових робіт і ненормованість робочого часу. Має значення і традиційно
значно менша, ніж у місті, доля обігової готівки на селі, що її потребує
візит до кінотеатру. Відіграє свою негативну роль і незрівнянно нижчий
рівень діяльності на селі кінореклами, взагалі – послуг кіносервісу.

Також можна говорити й про певні культурологічні фактори, які
відштовхують нинішніх селян від сучасного кіно: жорстоке насильство і
відверта еротика, що характерні для новітньої “кіноестетики”, які
входять в гострий конфлікт із нормами традиційної моралі, яку віками
сповідують вітчизняні хлібороби. Або зауважимо, що майже відсутня в
сучасних фільмах (байдуже, в поодиноких вітчизняних чи в основній масі
зарубіжних) сільська проблематика, яка б стимулювала саме глядача “від
землі” до ідентифікації із персонажами та сюжетними подіями.

Які ще обставини, окрім очевидного в наших умовах безгрошів’я, заважають
людям регулярно дивитися нові фільми в кінотеатрах? Відповіді на таке
запитання подаються нижче:

Зручніше дивитися всі фільми пізніше по телебаченню 33.3

Висока вартість квитків 30.6

Заважають домашні обставини: діти, родинні обов’язки тощо 23.2

Замало вільного часу – треба заробляти гроші 21.0

Замало по-справжньому хороших фільмів у репертуарі 14.3

Зручніше дивитися і нові, і старі фільми на відео 11.2

Віддаю перевагу іншим видам мистецтва, читанню книжок 5.6

Замало сучасних кінотеатрів із стереозвуком 2.3

Відсутність у репертуарах кінотеатрів фільмів українського виробництва
2.1

Нічого не заважає 3.3

Важко відповісти 1.6

Як бачимо, ще більше значення, ніж фінансові нестатки, має зростаюча
конкуренція інших різновидів аудіовізуальних медіа – телебачення і відео
(разом 44,5%). Втім, “домашні обставини” й “нестача часу” також очевидно
походять з розряду факторів, які межують з матеріальним станом
респондентів. Однак, дуже прикро, що лише 2,1% опитуваних пов’язує
обмеженість у контактах із сучасним кіно з відсутністю в репертуарі
вітчизняних фільмів. Таким чином, перед нашими кінематографістами постає
неозоре поле діяльності по відродженню авторитету національного кіно в
очах всього загалу їх співвітчизників. Детальніше шкала кінопріоритетів
українського глядача постає у відповідях на наступні запитання.

Як виявлено в нашому дослідженні, погляд у минуле українського кіно,
навпаки, демонструє схильність громадян до його ідеалізації. Радянський
період історії вітчизняного кіно громадяни незалежної України оцінюють,
як правило, дуже високо: 63,7% респондентів вважає його “переважно
високої художньої якості. Як це не дивно, але так є. Ніби й не було
колись поширене зневажливе ставлення до фільмів “Довженківської студії”.
Втім, таку оцінку найчастіше давали люди старшого покоління (від 50
років і старші – близько 80%), менш освічені респонденти (громадяни з
неповною середньою освітою становлять 74%, тоді як з вищою освітою –
58,8%) і найменш заможні верстви населення (70,6% прихильників
радянських фільмів вважають, що їм не вистачає грошей навіть на життя).
Дивно, але третина молоді до 20-ти років і майже половина з тих, кому до
тридцяти, також поділяють цю думку. Навряд чи зазначені вікові категорії
глядачів мають достатній особистий досвід знайомства з радянським кіно,
щоб так масово симпатизувати йому. А отже, таку ідеалізацію кіноминулого
молодими можна пояснити, з одного боку, міфологізуючим впливом на них
старших поколінь; а з іншого – відомою психологічною закономірністю,
згідно з якою невдоволення сучасним життям повертає свідомість людини у
минуле.

Взагалі розподіл оцінкових суджень серед української кіноаудиторії, за
даними наших опитувань в інших проблемних рубриках, як здається,
свідчить про загальну “ретрофілію” і домінуючі консервативні уподобання
нинішнього вітчизняного соціуму. Зокрема значна більшість населення
України (57%) сьогодні упевнена в тому, що комуністична ідеологія і
радянська влада сприяли розвитку справжнього кіномистецтва в Україні , і
лише 23% оцінюють цей вплив негативно. Про те ж саме найвиразніше, на
нашу думку, свідчить розмежування точок зору у відповідях на запитання
про можливість запровадження в сучасній Україні державної кіноцензури. У
середньму 46,8% громадян схвалили б це. При тому ще 22,2% виступають за
громадські механізми цензурування, а ще 14,6% – за цензурування лише
дитячої кінопродукції. Отже, різні форми зовнішнього обмеження
кінотворчості підтримало більше 83% українців. Хоча цензура в Україні є
конституційно забороненим інститутом. Як видно з Таблиці 2, у такій
переважаючій консервативній більшості суспільства “перед ведуть” люди
старшого віку, жіноцтво, менш освічені та віруючі громадяни.

Таблиця 2. Ставлення різних категорій населення України до кіноцензури,
%

Чи варто в Україні вводити цензуру або

якийсь інший контроль за змістом кіно-,

відео- та телепродукції 1* 2 3 4 5 6 7 8 N

ЗАГАЛОМ ПО УКРАЇНІ 46.8 22.2 14.6 7.1 3.0 18.4 1.7 10.5 1200

СТАТЬ

Чоловіки 42.0 19.9 15.4 6.9 4.0 22.1 1.6 9.3 547

Жінки 50.7 24.0 13.9 7.2 2.1 15.3 1.7 11.5 653

ВІК

До 20 років 25.6 14.4 17.8 8.9 4.4 33.3 1.1 11.1 90

20-29 39.8 22.2 19.0 9.0 2.3 26.7 1.4 10.4 221

30-39 39.7 22.9 18.2 7.9 3.3 22.0 0.9 10.7 214

40-49 39.5 26.3 12.7 8.8 3.4 21.5 2.9 8.3 205

50-59 років 55.0 21.9 16.7 7.1 3.0 10.1 3.0 8.3 169

60 і більше 63.5 21.3 8.0 3.3 2.7 8.0 1.0 13.0 301

ОСВІТА

Неповна середня 58.3 20.8 6.8 3.1 2.1 13.0 2.1 13.0 192

Повна середня загальна 44.9 23.3 14.0 7.4 3.2 17.6 2.0 10.5 408

Середня спеціальна 44.9 19.7 17.7 8.6 2.9 19.7 1.1 11.1 350

Вища 43.6 24.8 17.2 7.6 3.6 22.0 1.6 7.6 250

РЕЛІГІЙНІСТЬ

Віруючий 50.4 23.1 15.2 6.5 3.2 16.0 1.7 9.7 837

Невіруючий 41.7 17.1 11.8 9.0 2.4 24.2 1.4 13.3 211

*1 – Так, причому на державному рiвнi; 2 – Так, але роль цензури мають
виконувати спеціальні громадські організації; 3 – Так, тільки для
дитячих кінопереглядів; 4 – Ні, це справа совісті й моральності самих
кіномитців; 5 – Ні, це суперечить принципам демократії; 6 – Ні, кожний
глядач сам має вирішувати, що йому дивитися; 7 – Інше; 8 – Важко
відповісти.

Окрему групу питань складали такі, що мали на меті з’ясувати актуальні
та перспективні уподобання української кіноаудиторії. Певною мірою
неочікуваним, але приємним фактом сприймається значний ресурс довіри
вітчизняних глядачів до рідного кіно попри те, що його на екранах
обмаль. На запитання “Як Ви ставитеся до кіно періоду незалежності
України?” 21.8% відповіли – “у цілому позитивно”, а 33.0% – “у цілому
стримано”. Критичної точки зору дотримуються лише 16.8%. То ж, існує
певний “аванс добрих почуттів”, під який можлива подальша творчість
наших митців на нових засадах.

Втім, самі кінематографісти дотримуються радикально іншої думки. Вони
налаштовані до кіно останнього десятиліття дуже критично, власне –
самокритично. На аналогічне запитання члени Національної Спілки
кінематографістів України відповіли таким чином: 68,8% респондентів
вважають цей період “часом тотальної руйнації здобутків минулого і
заміни одного виду жорсткої регламентації творчості іншим, зі ще гіршим
мистецьким результатом”; 16,7% схильні вважати це часом “органічної
трансформації одного типу кінотворчості в інший” і тільки! 0,5% схвалює
останнє кінодесятиліття як “час позитивного процесу ствердження
автентичної національної кінематографії після докорінної руйнації
імперської кіномоделі”.

Однак звернемося до найбільш конструктивної частини цього першого
зондажу українського кінопростору – до того, як обидва ці головні
фігуранти національного кінопроцесу оцінюють найближчі бажані
перспективи розвитку рідної кінематографії. Гадаємо, що порівняльний
аналіз таких очікувань адресата і адресанта вітчизняного фільму здатний
прямо вказувати на черговість завдань по відродженню нашого
фільмовиробництва. Адже ясно, що найоптимальніші шляхи розвитку
позначено пунктами співпадання інтересів обох сторін.

На запитання “Якi жанри українського ігрового фiльму сьогоднi треба
розвивати в першу чергу?” глядачі відповіли так:

фільми про історичне минуле нашого народу 46.8

кінокомедія 46.1

ліричні фільми про кохання та родину 35.9

пригодницькі фільми 18.6

сучасна соціально-проблемна драма 16.3

детективи 13.9

музичні фільми 11.4

наукова фантастика 8.0

соціальна сатира 6.0

релігійне кіно 5.2

“політичне кіно” 5.0

“бойовики” 4.4

фольклорно-етнографічні фільми 3.3

містичні трилери 2.8

“еротичне кіно” 2.7

філософське авторське кіно 2.2

“фільми жахів” 1.3

важко відповісти 10.8

Подібне запитання, з трохи видозміненою номенклатурою жанрів, було
запропоновано й членам НСКУ. Ось їхня ієрархія пріоритетів:

сучасна соціально-проблемна драма 51,1 %;

кінокомедія 44,6 %;

лірико-психологічні картини про родинно-інтимні стосунки 30,6 %;

інтелектуальне авторське кіно 29,7 %;

“історичне кіно” 21,3 %;

музичні фільми 18,1 %;

пригодницькі 13,4 %;

соціальна сатира 12,5 %;

“політичне кіно” 8,8 %;

фольклорно-етнографічні фільми 8,8 %;

фантастика 6,5 %;

детективи 3,2 %;

трилер 1,8 %;

“еротичне кіно” 0,0 %;

інше 10,2 %;

У цих двох ієрархіях бажаного відразу ж впадають в око пункти абсолютної
чи приблизної тотожності інтересів. Так, на другому місці обох списків
із приблизно однаковими показниками ми бачимо кінокомедію – жанр, який
глядачі активно хочуть бачити на екрані, а митці не менш активно
реалізовувати у власній творчості. Ні першого, ані другого, як нам
відомо, поки що реально немає. Певен, якби на державному рівні хтось
нарешті вирішив насправді “піднімати” національне кіно не на словах, а
на ділі, то не було б кращого рішення для першого кроку у відповідному
напрямку, ніж оголошення конкурсу на кращий сценарій для сучасной
української кінокомедії. Очевидно, на цьому ж і фінансові можливості
держави варто було б зосередити. Другим пріоритетним напрямком, згідно з
підсумками нашого дослідження, мав би бути жанр “ліричної (мело)драми”.
Натомість, як помітно, драстичні жанри – “трилер” чи “фільми жахів” – у
нас майже ніхто ні знімати, ані дивитися не бажає.

Вражаючим фактом наведеного рейтингу жанрових симпатій сучасних
українців є відсутність інтересу до розвитку вітчизняного “еротичного
кіно”. Невже знову: “Сексу у нас немає?!” Пояснення такої
“десексуалізації” наших співгромадян криється, напевно, у передозуванні
відповідного екранного продукту на телебаченні.

Не менш інформативні й пункти різкого розходження між запитами простих
глядачів і творчими задумами професійних кіномитців. Найбільший розрив
існує між ставленням цих сторін до “філософського авторського кіно”. Як
і варто було сподіватися, останні більше поціновують таке кіно. А тут,
гадаємо, сліпе, механістичне виконання виявленого “соціального
замовлення” було б згубним: саме інтелектуальні фільми цієї групи є
переможцями міжнародних кінооглядів, що несе державі світове визнання.
Не кажучи вже про те, що “авторське кіно”, хоч зазвичай і не дає
прибутку, є зоною самоусвідомлення національної культури у світових
контекстах. Звертає на себе увагу також досить скромне п’яте місце
“історичного фільму” у кінематографістів, тоді як масовий глядач
беззастережно віддає цьому жанру пальму першості. Професіонали, мабуть,
дуже самокритично оцінили плоди недавнього захоплення кінокерівництва
фільмами такого роду – на зразок “Роксолани”, “Чорної ради” чи “Молитви
за гетьмана Мазепу”.

Ми запропонували читачеві лише попередні коментарі до невеликої частини
даних, які отримано у першому всеукраїнському соціологічному дослідженні
глядацьких та творчих шарів кіноаудиторії в Україні. Гадаємо, значення
цього дослідження розподіляється по двох головних напрямках. По-перше,
тепер ми маємо достовірні й об’єктивні підстави як для прогнозування
розвитку кіноситуації в Україні , так і для практичного впливу на стан
речей в нашому кінематографі. А по-друге, ми маємо віднині реальну точку
відліку для подальшого моніторингу динаміки вітчизняного кінопроцесу.
Відтепер будь-яке наступне соціологічне дослідження подібного системного
характеру надає можливість фіксувати напрямок змін у вітчизняному кіно,
буде здатним вказувати історикам шлях, яким вирушила пострадянська
українська кінематографія у ХХІ столітті. Зайве казати, що найбажанішим
для нас був би той напрямок, яким віддавна йде кіно розвинених
демократій Європи.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020