Реферат на тему:
“Жорна часу” Віктора Сидоренка
Міжнародна виставка сучасного мистецтва Венеційський Бієнале існує вже
100 років і досі не втрачає зацікавленості світової мистецької еліти та
громадськості. Участь у цьому форумі завжди була престижною й має
ініціюватися державою. Незалежна Україна в 2003 році уже вдруге взяла
участь у Бієнале. На цей раз – мистецьким проектом Віктора Сидоренка
“Жорна часу”.
Загальна тема, заявлена на 50-му Венеційському Бієнале, була визначена
директором і провідним куратором Бієнале Франческом Бонамі так: “Мрії та
конфлікти. – Диктат глядача”. Що ж, два полюси – глядач і художник
(художній твір) – завжди виявляють протилежні інтереси та досить гострі
суперечності. Митець у суспільстві – явище переважно “інше” й тому
несвідомо вороже; а на свідомому рівні – надзвичайно цікаве, хвилююче,
гіпнотичне, подеколи відштовхуюче. Тільки-но глядач упритул наближається
до художника (його твору) – виникає іскра конфлікту (ніби кресалом об
камінь), який має кілька всім відомих способів вирішення, нічим не
відмінних від конфліктів іншого ґатунку:
– примирення і злагода, тобто взаємопорозуміння;
– повне неприйняття і розлад, тобто взаємонепорозуміння;
– конфронтація, коли виникає протистояння поглядів – невирішений
конфлікт.
Крім того, справді, образотворчість протягом її існування супроводжують
найрізноманітніші мрії, а саме про те, щоб зупинити або прискорити, чи
повернути назад час, зберегти красу тлінного, створити неіснуюче,
врятувати людство, змінити світ. Отже, від свого народження
образотворчість є суцільною сумішшю мрій та конфліктів. Конфлікту між
об’єктом і його зображенням, рухом і статикою, світлом і тінню, реальним
та химерним, матеріальним та імматеріальним, глядачем і художником,
художником і замовником тощо.
Від художника залежить:
– чи переросте конфлікт у вибух, який народить злиття думок, сердець,
розумінь, мрій, або перетвориться на холодну стіну відчуження художника
й глядача;
– чи зможе (чи дозволить собі) глядач безапеляційно диктувати власні
вимоги до твору й чужої творчості;
– чи зуміє художник скерувати сприйняття глядача в потрібному йому,
творцеві, руслі, й нехай потім глядач (думкою багатіє) вважає, що диктує
він сам.
Взагалі, сучасний художник (“озброєний” майстерністю, образністю
мислення, знанням психології людини та новітніми технологіями) –
надзвичайно кмітливий і вправний маніпулятор. Маніпулювати він може як
свідомістю, так і підсвідомістю глядача, роблячи це подеколи виважено й
продумано, а нерідко й неусвідомлено.
Проблема диктату глядача, заявлена на Бієнале, на наш погляд, надумана,
особливо щодо царини contemporary art. Доцільніше було б ставити питання
про диктат художника. Бо можливість глядача диктувати обмежена, якщо він
“чистий” глядач, а не споживач або замовник. Коли ж він є замовником,
отоді його диктат буває відчутним, домінуючим, незаперечним. Проте
Венеційський Бієнале – форум митців і мистецтва, які ставляться до
глядача або як до філософа, що має серйозний багаж культурного та
естетичного досвіду, або як до піддослідного суб’єкта, реакції якого,
можливо, будуть враховані в подальшій творчості.
Синтетичний проект Віктора Сидоренка “Жорна часу”, який представила на
50-му Венеційському Бієнале Україна, являє собою містку за смислом та
складовими частинами інсталяцію. Експозиція проекту від початку задумана
як мобільна варіативна система, що при зміні складових не втрачає ані
змісту, ані значення. Вона лише набуває нових акцентів, нюансувань,
певних якостей, зберігаючи цілісність та глибину головного задуму.
“Провідна ідея проекту – ідея нескінченного, одноманітно триваючого
часу, що перемелює, перетирає, знищуючи людей, втягує їх у виснажливий
рух колом, іде і знову повертається… Одноманітність цього колооберту
не беззмістовна – врешті-решт він щось приносить… У “Жертвопринесенні”
Андрія Тарковського є момент, де хлопчик наполегливо поливає сухе дерево
– й воно розцвітає.”1 Остаточна експозиція проекту складається з
живописного полотна, написаного в неокласичному стилі, такого ж розміру,
виготовленого із затемненого дзеркального скла, прозорого
конуса-кристалу, відеофільму та ряду аматорських фотографій 30–50-х рр.
ХХ ст. Прозорий конус є кристалом, вирощеним за новітніми високими
технологіями, ноу-хау яких є надбанням лише українських учених.
Хоча проект задуманий як мультиваріативний, кожного разу в центрі має
знаходитися прозорий кристал у формі конуса, розташований на невеликому
подіумі й підсвічений ультрафіолетовим світлом. Цей конус – символ
зв’язку з майбутнім, як космічний корабель душі, що прагне незвіданого,
і як концентрація всього часу – минулого й майбутнього в теперішній
хвилині. Такий собі “магічний кристал”. Цей об’єкт, що митець з
наукового перетворює на художній, є справді явищем, спрямованим у
майбутнє. Він дуже нагадує одне з давніх зображень Дельфійського
оракула, який провіщав людям майбуття вустами пророчиць-піфій.
А скляний дзеркальний об’єкт – немов табула раса – “дошка”, чиста
поверхня, на якій виникають саме ті образи, до сприйняття яких готовий
кожний окремий глядач. Власне, глядач сам вибирає з навали живописних,
реальних та умоглядних образів (змальованих на полотні, віддзеркалених в
об’єкті, не проявлених візуально, а лише провокованих) ті, що
відповідають руху його свідомості й підсвідомості, ті, які він у змозі
осмислити як в рамках проекту, так і поза його межами.
Проект Віктора Сидоренка “Жорна часу” є складним і містким художнім та
психологічним явищем. Інсталяція, що складається з трьох основних
предметів (живописного полотна, “скляної” прозорої призми-кристала та
скла-дзеркала), надзвичайно мобільна. Залежно від розташування кожної з
дуже ємних за змістом та смислом складових частин, змінюються акценти в
сприйнятті та реакціях. В одному випадку диктує художник, в іншому –
вибирає глядач, ще іншому – конус перебирає на себе пророчу роль на
кшталт Дельфійського оракула, або може відбутися щось на зразок
катарсису чи осягнення глядачем речей, які взагалі існують поза межами
демонстрованих об’єктів і теми, взагалі, поза мистецтвом. Але кожного
разу особливою точкою уваги ставатиме великий прозорий кристал у формі
конуса. Він концентрує й водночас розконцентровує увагу й рух енергій,
викликаних дією на глядача й взаємодією одного з одним візуальних
образів інших об’єктів. Експозиція супроводжується музичною композицією,
зітканою із шарудіння, дихання, дзюрчання й передзвонів, що наростають,
перетворюючись на рик, і змінюються металевим скреготом, ударами
годинника, пташиним цвірінчанням, плачем струн (ритмічним й аритмічним
звуковим втіленням часу) незбагненним, космічним, водночас дуже земним і
знайомим.
Живописне полотно візуально відтворює назву проекту – “Жорна часу”. У
ньому час матеріалізується, перевтілюючись чи то в борошно, чи в порох,
“роз’їдаючи” поверхню картини, через що нагадує давню фреску, а за
композицією інтерпретує “Таємну вечерю” Леонардо да Вінчі. Але
трактована ця композиція на новий лад. Сама асоціація з євангельським
сюжетом розриває пута скутої таємниці, що для одних є непосильним
тягарем, а іншим дарує відчуття переваги над загалом. Таким чином,
глядач переживає долучення до таємниці й переймається медитативним
настроєм, що сприяє роздумам, виникненню асоціацій та ремінісценцій. У
цій картині кожен з тринадцяти виглядає як Христос, хоча в центрі й
зображений, імовірно, головний персонаж. Кожен з них зосереджений на
собі, власних почуттях і, здається, все інше вони роблять автоматично,
рухи їхні машинальні або ритуальні.
В експозиції на асоціативному, підсвідомому рівні для посвяченого
глядача (того самого філософа) може прозирати болісне минуле нашого
народу – “зеківське”, не раз “голодоморне”, сповнене принижень і
знищень… і прийдешнє, народжене сьогоднішньою незалежністю. Оголеність
фігур сприймається як відкритість того “минулого” для осмислення. А
майбутнє фокусується в наукових досягненнях, явлених у конусі-кристалі,
й асоціюється з піднесенням людської думки та почуттів до чистих вершин.
Жорна ж, змальовані в полотні й зображені у відеофільмі, перебувають у
символічному зв’язку з поняттям колообігу великого світового млина й
циклічності світових епох. А також їхній образ відіграє врівноважуючу
роль справедливості долі, яка перемелює всі зерна.
Візуально-живописно-філософську ідею проекту консолідує собою
спеціальний об’єкт – фантастичний кристал, що, вбираючи промінь світла,
перетворює його в собі, ніби жорна зерно.
Отже, провідні складові концепції (містеріальність життя, оголеність
людської душі, руйнівний і водночас твірний рух часу, незнищенність
духу) виявляють конфлікт мрії з реальністю та нівелюють імовірний диктат
глядача, натомість запрошуючи його до співтворчості.
Увесь проект замислений візуально й філософськи зануреним у світовий
культурний контекст і щільно пов’язаним із європейськими традиціями та
ідеєю християнства. Автору не притаманні есхатологічні мотиви. Проект
має аналітично-оптимістичну спрямованість. Це погляд у майбутнє й спроба
врахувати драматичний історичний досвід. І, якщо в програмі основних
проектів Венеційського Бієнале – 50 проект “Utopia Station”, тобто
“Мрії”, керований Моллі Несбіт, Хансом Улріч Обрістом та Ріркріт
Тіраванією не перетинається з проектом “Conflict”, тобто саме з
“Конфліктом”, курованим Катериною Давід, то в презентації Віктора
Сидоренка “Жорна часу” вони міцно зв’язані – конфлікт сполучений з
мрією, а мрія стосується конфлікту.
Конфлікт “Жорен часу” Сидоренка – це засіб пізнання. Він не руйнівний, а
є шляхом до гармонії, причому не найдовшим, проте і не найлегшим.
Звичайно, не прямим. А чи бувають прямі путівці в мистецтві?
У “Жорнах часу” провідною дійовою особою проекту виступає ЧАС – час
задіяний і час сприйняття та відгуку на проект, і час, що вимірює життя
цивілізації, і час, що стоїть, і час, що летить, і час, що руйнує та
зрощує, і час, що ятрить рани і їх же гоїть… Так жорна чи час?
Конфлікт чи мрія? Від мрії до конфлікту, від конфлікту до мрії… крок?
мить? жорно?
Як не пригадати біблійне “все в тобі”, тобто в глядачеві, який і є
співавтором світу, а мистецького твору тим паче. Тож, кожен сам собі
диктатор, сам собі творець і мрійник, і супротивник. А художник раптом
стає інструментом ЧАСУ, який візуалізує його рух, самого руху майже не
зображуючи.
Особливості цього комплексного живописно-мультимедійного проекту в тому,
що він глибоко продуманий і добре виважений, виконаний професійно,
майстерно й з великим відчуттям стилю. Це проявилося в усьому – і в
живописному вирішенні та виборі (на початку було створено три полотна на
цей сюжет), у доборі фотографій, “знайденості” конуса-кристала, і,
головне – у відеофільмі. Звідси особлива якість, яку підтримує магія
точного художнього відбору.
Усе це проект Віктора Сидоренка “Жорна часу”, презентований Україною на
50-му Венеційському Бієнале. Він своїм синтетичним характером та
багатовекторним спрямуванням досить містко демонструє новітню модель
функціонування української образотворчості в сучасному світі.
P. S. Десять років тому, у 1994-му, Сидоренко розпочав серію живописних
полотен, яку назвав “Цитохронізми”. Картини справляють враження
своєрідного парафразу гіперреалістичного вислову, сполученого з
естетикою соцреалізму сталінської доби. Художник зауважує, що фантом
мистецтва діє фізично й нічого безслідно у творчості не буває. Слушність
цієї думки, власне для В. Сидоренка, підтверджує сторінка його
творчості, яка розвивалася паралельно названій серії “Амнезія”. Цей цикл
митець присвятив подіям минулого, ніби відновлюючи його фрагменти.
Власні спогади він сприймає як сон, а твори – як спробу цей сон
розфарбувати. Так виникла серія розфарбованих фотографій “Арал”, пізніше
– добірка композицій, що має назву “Аніма”. Тобто мультимедійний проект
“Жорна часу”, якщо вдивитися у доробок художника, став проекцією
творчого, життєвого і навіть дожиттєвого шляху Віктора Сидоренка. Він не
любить пояснювати своїх творів: “Я художник. Що ще?”
Сидоренко В. Вступна стаття до альбому “Жорна часу”. – К., 2003. – С. 5.
Фільм, за задумом художника, знімав професійний кінорежисер Олесь Санін
(нині відомий в Україні та світі своїм “Мамаєм”), музику написала
композитор Алла Загайкевич.
Варто повідомити, що куратором проекту, окрім самого автора, був
Олександр Соловйов, співкуратором – Вікторія Бурлака, комісаром –
Олександр Федорук. Дизайном переймалися Володимир Бондаренко, Анатолій
Гайдамака, Андрій Сидоренко.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
