Реферат на тему
Екологічний туризм в системі екологічного геомаркетингу
План
1. Концепція геомаркетингу екологічного туризму як базової основи
сталого рекреаційного природокористування
2. Екологічний туризм у системі суспільно-економічних відносин
3. Суспільно-економічні основи та економічний зміст стратегічного
менеджменту екологічного туризму
Література 1. Концепція геомаркетингу екологічного туризму як базової
основи сталого рекреаційного природокористування
Ґрунтовні дослідження в галузі туристичного маркетингу визначають його
специфіку – вивчення та характеристика об’єктів продажу, що реалізуються
як дії, вигоди та задоволення, або як маркетинг туристських послуг –
невідчутних та нематеріальних, невіддільних у виробництві та споживанні,
нездатних до зберігання, з постійно змінною якістю.
Звідси маркетинг у туризмі35 визначається як система безперервного
узгодження запропонованих послуг з послугами, що мають попит на ринку і
які туристична організація може економічно вигідно запропонувати
споживачам (з прибутком для себе та ефективніше за конкурентів). Залежно
від мети, змісту та специфіки маркетингової діяльності різних
туристичних та обслуговуючих організацій, підприємств та закладів
індустрії туризму виділяють такі рівні маркетингу в туризмі:
маркетинг туристичних підприємств, основним завданням якого є узгодження
можливостей підприємницької діяльності та потреб споживачів для падання
туристських послуг, які повністю задовольняють їх вимоги, та одержання
прибутку для розвитку і кращого задоволення потреб споживачів у
майбутньому;
– маркетинг виробників туристських послуг, орієнтований па комплексне
вивчення потреб та попиту з метою організації та надання туристських
послуг, які щонайкраще задовольняють вимоги конкретних споживачів, та
забезпечення нових ефективних можливостей, методів та форм їх
обслуговування;
– маркетинг туристичних організацій як форма не-комерційного маркетингу,
спрямований на створення, підтримку та коригування прихильної та
доброзичливої громадської думки щодо певної туристичної діяльності;
– маркетинг територій та регіонів, спрямований на формування, підтримку
та регулювання поведінки туристів стосовно конкретних
просторово-географічних об’єктів (населених пунктів, регіонів та загалом
країни).
Потенційна й актуальна спеціалізація урбокомпен-саційного
природокористування на природо-орієнтовано-му екологічному туризмі,
насамперед, на пізнавальному, освітньо-виховному та рекреаційному
відпочинково-оздо-ровчому, зокрема на агротуризмі (дачному та зеленому
сільському), значною мірою визначає географічну специфіку маркетингу цих
туристських послуг, що можна визначити як урбоекологічний геомаркетинг
екотуристсь-ких послуг, які можуть пропонувати природогосподарські
(парки, лісопарки, гідропарки тощо) та природоохоронні (національні
парки, заповідники, заказники тощо) організації як природно-географічпі
матеріальні носії засобів виробництва цих послуг та туристичні
організації як їх виробники.
Сучасну систему індустрії екологічного туризму складають досить
різноманітні спеціалізовані підприємства, організації та заклади
– наукові, науково-дослідні, освітні та туристичні організації
(турагепти та туроператори), що створюють, розроблюють і реалізують
скотуристський продукт та забезпечують умови для розвитку екологічного
туризму;
– природоохоронні (національні парки, заповідники, заказники тощо) та
природогосподарські (парки, лісопарки, гідропарки тощо) організації –
природно-географічні носії засобів виробництва екотуристських послуг;
– заклади, що надають послуги розміщення (готелі, мотелі, кемпінги,
пансіонати, будинки відпочинку, організовані наметові містечка та
бівачні стоянки тощо);
заклади харчування (ресторани, кав’ярні, бари, їдальні, організовані
бівачні кухні тощо);
транспортні підприємства (автопідприємства, авіаційні підприємства,
управління та відомства залізниці, підприємства річкового та морського
транспорту, спеціалізовані транспортно-гужові підприємства -кінні
заводи, стайні, ферми та іп.);
¦> рекламно-іиформаційні туристичні заклади (рекламні агентства,
рекламні бюро, іиформаційно-турис-тнчні центри тощо);
– торгівельні заклади та підприємства;
¦:- заклади та підприємства сфери дозвілля в туризмі (кіноконцертні
зали, сцени, майданчики тощо);
– громадські екологічні та туристські об’єднання, організації, центри
тощо;
– державні органи координації та регулювання в туризмі місцевого,
муніципального, регіонального та національного рівнів.
За змістом своєї діяльності більшість комерційних туристичних та
екотуристичпих організацій є своєрідними посередниками між туристом
(споживачем) та виробником екотуристських послуг (природоохоронною та
природогосподарською організацією). Так, туроператор екологічного
туризму здійснює планування і створення екотуристських маршрутів,
розробку програм та пакетів послуг для індивідуальної або групової
реалізації.
Комерційні операції туроператорів кваліфікуються як оптові, тому що
екотуристський продукт, який вонистворюють, як правило, перепродається
турагентам. Ту-рагент діє па основі угод з туроператорами та є основним
роздрібним продавцем екотуристського продукту безпосередньо кінцевому
споживачу – туристу.
Специфічною особливістю екологічного туризму є те, що серед організацій
та закладів, що створюють та розроблюють скотуристичний продукт, значна
роль належить природоохоронним та екоосвітнім організаціям, що не є
турагентами та туроператорами.
Як і будь-яке суспільно-економічне явище, гсомарке-тинг екологічного
туризму для успішного та ефективного застосування передбачає наявність
певних суспільно-економічних умов на туристичному ринку38, насамперед:
– значне насичення рийку послугами, тобто існування ринку споживача;
– гостра конкурентна боротьба туристичних фірм за споживачів;
– вільні ринкові відносини, передусім, можливість без адміністративних
обмежень обирати ринки збуту, ділових партнерів, встановлювати ціни,
провадити комерційну діяльність тощо;
– вільна діяльність адміністрації в межах туристичної організації або
підприємства у визначенні мети, стратегій, керівних структур, розподілу
коштів та засобів тощо.
Ці умови визначають можливість та доцільність застосування концепції
геомаркетингу та її елементів загалом та на певному конкретному
туристичному підприємстві, що є основною ланкою успішної та сталої
підприємницької діяльності в галузі екологічного туризму.
Підсумовуючи вищенаведенс, підкреслимо, що економічний і соціальний
розвиток урбанізованого суспільства особливо тісно межує з охороною
природи і навколишнього середовища. Саме екологічний туризм є
місцем стикування між економікою та екологією. Як одна з найбільш
суспільно важливих галузей існуючий і майбутній екологічний туризм
орієнтується на потреби людини і природи та покликаний привести їх у
відповідну рівновагу.
Виходячи з цього, можна визначити провідну тезу концепції геомаркетингу
екологічного туризму. Як базова основа сталого урбокомпенсаційного
природокористування екологічний туризм є одним з провідних чинників
соціально-економічних відносин суспільного виробництва в режимі
дбайливого раціонального природокористування та охорони природи міста і
міського довкілля.
2. Екологічний туризм у системі суспільно-економічних відносин
Екологічний туризм можна розглядати також як специфічний індикатор
економічної системи, який одним з перших відчуває на собі її вплив,
зберігаючи при цьому потенційні можливості впливу па економіку певного
міста, регіону та країни в цілому. Таким чином, економіка і екологічний
туризм тісно взаємодіють між собою. Причому ця взаємодія носить
системний характер, що виражається у взаємозалежності, взаємовпливі і
взаємозумовленості різних за ієрархічним рівнем складовими економічної
системи та екологічного туризму. Основою цих взаємодій є
суспільно-економічиі відносини, зумовлені особливостями виробництва і
споживання специфічного екотуристського продукту.
Екотуристський продукт з погляду його подання (позиціювання) па
туристичному ринку є певним комплексом екомістких та екозначущих
продуктів, товарів і послуг переважно іптелектуальио-освітнього та
рекреаційного характеру, що мають просторову (геоеко-логічну,
ландшафтно-екологічну), кількісну і якісну визначеність та підготовлені
для реалізації туристам та відпочиваючим (споживачам цього продукту). У
його виробництві задіяні природоохоронні, природогоспо-дарські та
туристичні підприємства і організації, що пов’язані між собою процесом
створення екотуристського продукту.
Екотуристський продукт складається з таких основних компонентів40:
– екотуристські послуги (послуги організаторів екологічного туризму –
туроператорів та турагентів, природоохоронних та природогосподарських
організацій, транспортні послуги, послуги системи гостинності та
громадського харчування, культурно-дозвіллєві послуги та інші, що можна
віднести до категорії екоту-ристських);
діяльність та роботи, що супроводжують процес реалізації та споживання
туристських послуг (робота на маршруті менеджера екологічного туризму,
гіда-приро-дознавця, екоосвітня та екотуристсько-тренінгова діяльність
тощо);
– товари, що споживаються під час екотуру, та супутні товари, які
споживаються поза його межами (різноманітні споживчі та декоративні
товари, сувеніри, значки, листівки та ін.).
Взаємозв’язок цих компонентів та їх частка в певному екотуристському
продукті залежать від напрямку та мети екотуризму, фахового та
економічного рівня організаторів. Велике значення має специфічна
екоосвітня та ековиховна діяльність з мотивації та стимулювання різних
напрямків екотуризму, підготовки та навчання правилам поведінки у
природному середовищі, формування екокультури спілкування з природним
середовищем та споживання скотуристського продукту.
Z
\
1/4
3/4
*,AAeb
d
o
u
3/4
O$?%„0uuuuuuuuuuuiiaaaaaaE?E
&
&
aJ Yді маршруту, подорожі або поїздки в місця, що їх цікавлять, або
спеціальної брошури для само-путівпої екологічної стежки. Купуючи
екотуристський продукт і сплачуючи тим самим його вартість, споживач
вступає в економічні відносини з його виробником – природним середовищем
і організацією, що виступає організатором, посередником та регулятором
перебування туриста у природному середовищі. Частина отриманого прибутку
витрачається на відновлення природного середовища та підтримання
екотуристичної інфраструктури.
Таким чином, результат специфічного скотуристичного виробництва
знаходить суспільне визнання, а саме виробництво одержує новий імпульс,
оскільки знову відтворюється пропозиція екотуристського продукту.
Суспільне значення екотуристського продукту полягає також у його
доступності, низькій собівартості та швидкій самоокупності. Тому
екологічний туризм можна розглядати як єдиний процес природоохоронного
виробництва і споживання, складний комплекс
природо-суспільно-економічних відносин:
– між учасниками створення та реалізації екотуристського продукту;
– між споживачем і виробником з приводу придбання екотуристського
продукту;
– між споживачем і виробником екотуристського продукту з приводу його
споживання;
– між споживачем і самим екотуристським продуктом (природним
середовищем);
– між учасниками реалізації та відтворення екотуристського продукту.
Таким чином, екологічний туризм повноцінно реалізується в системі
економічних відносин суспільства поряд з іншими галузями економіки, саме
тому управління екологічним туризмом передбачає здійснення насамперед
економічних відносин. Економічні засади управління екологічним туризмом
виявляються також у тому, що його створення, реалізація і відтворення
потребують певних ресурсів та витрат.
Екотуристичні витрати – це сума витрат, що йдуть на створення
екотуристського продукту, його просування до споживача, реалізацію та
відтворення. Важлива особливість екотуристичних витрат полягає в тому,
що значна їх частина припадає на відтворення природного середовища та
охорону природи. Різниця між вартістю екотуристського продукту і
витратами на його виробництво, реалізацію і відтворення складає прибуток
підприємств та організацій, що його реалізують.
Система економічного контролю у виробництві, реалізації та відтворенні
екотуристського продукту здійсню-ється через державну, комерційну і
громадську форми захисту прав споживачів. Адже споживачі, що придбали
екотуристський продукт і не отримали того, що їм було обіцяно,
пред’являють санкції до його продавця (у даному випадку до виробника або
реалізатора). Якщо споживачі задоволені екотуристським продуктом,
позитивний вплив від діяльності його виробників позначиться на
збільшенні попиту, зростанні прибутку, а отже, і збільшенні
капіталовкладень у відтворення природного середовища та охорону природи.
У наведених вище випадках йдеться про реалізацію насамперед економічних
відносин, в які вступають виробники (реалізатори, продавці) туристського
продукту та його споживачі (відпочиваючі, туристи). До цього варто
додати і ще один вид економічних відносин, що стосується відносин з
фіскальними державними органами та витрат частини прибутку від
діяльності виробників на податки. До того ж органи державного
регулювання туристичної діяльності мають сприяти її розвитку, що
передбачає участь держави в інвестиційній, страховій, правовій та іншій
діяльності з метою зміцнення економічних основ екотуризму.
Прибуток як економічна категорія відбиває взаємозалежність витрат і
результатів екотуристичної діяльності, тобто витрат па створення
екотуристського продукту, його споживання і надходження коштів від його
продажу при завершенні цього процесу.
За умов ринкової економіки отримання стабільного прибутку визначає мету
і зміст економічної діяльності в екотуризмі. Основне джерело прибутку в
екотуризмі -це сам турист, що сплачує вартість запропонованого йому
екотуристського продукту. Немає споживача – немає прибутку, а якщо є
турист, то прибуток можна одержати тільки в тому разі, якщо вартість
екотуристського продукту перевищує суму витрат на його створення і
просування до споживача.
Отже, економічний зміст екотуристичної діяльності виявляється ще й у
тому, щоб залучити туриста, спонукати його до придбання екотуристського
продукту (еко-туру) і зробити все для того, щоб він залишився
задоволеним цим екотуристським продуктом. В іншому разі немає
економічного сенсу займатися екотуристичною діяльністю, тому що вона
буде збитковою чи може існувати лише за рахунок різноманітних дотацій,
як правило, за залишковим принципом.
Таким чином, екотуристський продукт, екотурис-тичні витрати і прибуток
від екотуристичної діяльності є основними суснільно-економічиими
явищами, що визначають пріоритетні напрямки в менеджменті екологічного
туризму.
3. Суспільно-економічні основи та економічний зміст стратегічного
менеджменту екологічного туризму
Створення економічно ефективного, якісного і привабливого
екотуристського продукту визначає одне з пріоритетних завдань
менеджменту екологічного туризму. Воно охоплює всю сукупність
суспільно-економічних відносин і формує їх особливий вид – систему
управління екологічним туризмом. У свою чергу вони містять у собі
складну сукупність відносин між людьми, які здійснюють стратегічний
екотуристичний менеджмент (організаційних, соціальних, психологічних,
інформаційних та інших), єдність яких утворює систему більш високого
порядку – відносин управлінням раціональним природокористуванням та
охороною природи.
В усьому світі туризм перетворився на одну з найважливіших галузей
національної економіки. За оцінками Генеральної Асамблеї ООН,
Економічної і Соціальної Ради ООН і ВТО, «туризм… перетворюється на
провідну галузь світової економіки. Будучи надзвичайно важливим
інструментом у справі поліпшення економічного і соціального стану
багатьох держав, зокрема тих, що розвиваються, він став важливим
чинником розвитку національних економік держав світу». Стрімко зростає
роль міжнародного туризму у світовій економіці. За період після 1980
року потужність світових туристських потоків зросла на 65 %, а прибутки
– на 174 %. Передбачається, що до 2010 року кількість поїздок може
зрости до 960 млн. За даними експертів ВТО, показник приросту обсягу
туристських послуг становитиме в середньому 3,7 % за рік. На сферу
туризму припадає близько 6 % світового валового національного продукту,
7 % світових інвестицій, 5 % усіх податкових надходжень, 11 % світових
споживчих витрат
Ці цифри характеризують прямий економічний ефект від функціонування
індустрії туризму. На сьогодні туризм є однією з високоприбуткових
світових галузей, що за прибутковістю поступається лише видобутку і
переробці нафти.
У туристичній галузі екологічний туризм є одним з провідних напрямків.
Так, у ПАР він посідає друге місце за надходженням прибутків у бюджет
після видобутку діамантів, на Алясці ~ також друге, але після видобутку
нафти.
Крім виключно економічного ефекту, відтворення та збереження самого
екотуристського продукту, екологічний туризм забезпечує відновлення
життєвих сил людини і раціональне використання вільного часу. Через
атрактивність елементів природного середовища екологічний туризм
забезпечує розмаїття вражень, контрастну зміну обстановки і видів
діяльності, ефективно сприяє послабленню нервового напруження та
емоційному розвантаженню. Перебування у природному середовищі відновлює
природні регулятивні та адаптаційні механізми людського організму,
посилює його імунітет.
Значною є роль екологічний туризм у розвитку особистості – підвищення
інтелектуального рівня відпочиваючих та туристів через реалізацію
пізнавальних потреб у процесі їх самостійного проходження екологічними
стежками та маршрутами, а також участь у спеціально розроблених
екологоосвітніх, культурпо-пізнавальпих, екотренінгових та інших
програмах. У процесі спілкування з природним середовищем па
екоту-ристичних маршрутах та участі в екологічних програмах відбувається
формування стійких навичок екологозберігаючої поведінки та дбайливого
ставлення людини не тільки до природи, а й до іншої людини, і в цьому
полягає глибоке гуманістичне значення екотуризму.
Отже, інтегруючи урбокомпенсаційні, рекреаційні, середовищезберігаючі,
інтелектуально-розвивальні, еко-просвітницькі, екоосвітні, виховні та
гуманістичні властивості, екологічний туризм виявляє свій незаперечний
економічний зміст – через відновлення і зміцнення трудового потенціалу
людини, що є головною умовою її активної і продуктивної участі в
економічному житті суспільства.
ЛІТЕРАТУРА
Барышева Ю.Л. Формирование эколого-краеведческих знаний в школе. –
М.,1997.
Бейдик О.О., Ліщинська О.М. Російсько-український тлумачний словник
термінів з медичної географії. -К.: РВЦ «Київський університет, 1997. С.
110
Биржаков М.Б. Введение в ТУРИЗМ. – СПб., 2002.
Биржаков М.Б., Нестеренко С А. Система американского заочного высшего и
последипломного образования // Турист, фирмы. – 1996. – Вып. 10. -С.
170-171.
Боткина Л.В., Шенгелия Н.О. Программа ТАСИС в современной систем
подготовки кадров для индустрии туризма // Турист, фирмы. – 1998. – Вып.
17. -С. 140-143.;
Буторова Н.В. Менеджмент и маркетинг иностранного туризма: обслуживание
иностранных туристов в России: Учеб. пособие. – М., 1999.
Джеффрнс П. Маркетинг, рекламно-информационная деятельность и контроль в
области туризма // Мат. IX сессии ВТО (Буэнос Айрес, 30 сентября – 4
октября 1991 г., Буэнос Айрес). – Буэнос Айрес, 1991.
Дмитрук О.Ю. Сучасні концепції менеджменту в геоекології. – К., 1997.
Дмитрук О.Ю. Урбаністична географія. Ландшафтний підхід. Методика
ландшафтного аналізу урбанізова-них територій. – К., 1998.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
