Реферат на тему
Класифікація туристичних карт
План
1. Класифікація туристичних карт
2. Зміст легенди туристичної карти. Спеціальні умовні позначення та їх
використання на туристичній карті
Література 1. Класифікація туристичних карт
У наш час існує величезна кількість найрізноманітніших карт. За
особливостями, характерними для окремих видів карт, та для полегшення
обробки і пошуку картографічної інформації географічні карти групують
за:
– масштабом (мірилом);
– охопленням території;
– змістом;
– призначенням.
За змістом географічні карти поділяють на:
– загальногеографічні;
– тематичні.
Тематичні карти поділяють на:
– карти природних явищ (геологічні, геоморфологічні, кліматичні,
метеорологічні, ґрунтів, рослинності тощо);
– карти суспільних явищ (економічні, історичні, обслуговування,
туристичні та ін.);
– проміжні теми (агрокліматичні тощо).
Загальногеографічні карти за масштабом поділяють на:
– великомасштабні (топографічні): 1:5 000, 1:10 000, 1:25 000, 1:50 000,
1:100 000, 1:200 000;
– середньомасштабні (оглядово-топографічні): від 1:200 000 до 1:1 000
000;
– дрібномасштабні (оглядові): масштаб менше 1:1 000 000.
Топографічні карти відзначаються найбільшою точністю зображення. Вони
призначені для детального вивчення невеликої за площею місцевості. Цей
клас карт є найуживанішим у туристично-краєзнавчих дослідженнях,
туристичних походах, мандрівках та екскурсіях.
Оглядово-топографічні карти характеризуються дещо меншою точністю і
докладністю у передачі характеру місцевості, ніж топографічні.
Використовують їх для практичного розгляду господарських завдань, для
організації туристичної справи (туроперейтингу, проектування
багатоденних туристичних маршрутів).
Оглядові карти охоплюють значні частини поверхні Землі, держави,
материки, півкулі та земну кулю в цілому. Зображення на них суттєво
зменшене й узагальнене.
За охопленням території виділяють:
– карти світу, півкуль, карти світового океану і суходолу;
– карти материків, частин світу;
– карти реґіонів;
– карти окремих країн;
– карти окремих районів, частин країн тощо.
Поряд із видами карт, тобто їх групуванням за тематикою, потрібно
розрізняти і типи карт: за широтою теми, прийомами відображення
картографічних явищ, ступенями узагальнення, об’єктивності, а також їх
практичної направленості.
Існують різноманітні класифікації туристичних карт. Але загалом всі вони
зводяться до такої класифікації (рис. 3.4):
Рис. 3.4. Класифікація туристичних карт
Географічною основою для створення туристичних карт виступають
загальногеографічні карти, архітектурні плани міст і космічні знімки.
Туристичні карти супроводжуються пояснювальним текстом, переліком
об’єктів обслуговування та туристичного призначення, списками вулиць та
площ, маршрутами міського транспорту, кольоровими ілюстраціями та
малюнками.
Популярні туристичні карти здебільшого видають у складеному вигляді або
портативними брошурами. Такий спосіб видання максимально враховує
практичність і зручність у користуванні, адже складені чи брошуровані
туристичні карти займають мало місця у дорожньому ранці екскурсанта і не
вимагають особливих зусиль для перегляду їх тематичного змісту.
Створення науково-довідкових туристичних карт пов’язане з дослідженням,
організацією і плануванням туризму як галузі господарства України. З
цією метою розробляються оціночні карти (у них подається оцінка
природних, соціально-культурних, економічних умов та інженерних
передумов для розвитку туризму), туристичного районування тощо.
Різноаспектні туристичні карти є основою для створення туристичних
атласів.
Географічні атласи – це система географічних карт, об’єднаних певною
ідеєю, змістом, способами зображення географічних явищ та об’єктів.
Туристичні карти часто включають до атласів науково-довідкових та
атласів шкільних краєзнавчих.
В Україні створено чимало туристичних атласів з різноманітним за змістом
туристично-картографічним наповненням. Найцікавіші серед атласів:
– Крим. Атлас туриста, 1985 p.;
– Українські Карпати. Атлас туриста, 1987 p.;
– Київ. Атлас туриста, 1988 p.;
– Азово-Черноморское побережье СССР. Атлас туриста, 1989 г.;
– Львівська область: Географічний атлас: Моя мала Батьківщина, 2002 p.;
– навчально-краєзнавчий атлас Львівської області, 1999 p.,
– навчально-краєзнавчий атлас Чернівецької області, 2000 р. та інші.
Зміст, картографічні способи зображення та тематичне наповнення
туристичних карт постійно змінюються та урізноманітнюються. Крім того, у
кожній країні світу існують свої традиції щодо форми, вигляду та змісту
туристичних карт.
2. Зміст легенди туристичної карти. Спеціальні умовні позначення та їх
використання на туристичній карті
Образно кажучи, самодіяльний туризм розпочинається з візуального огляду
і читання туристичної карти.
Уміння читати карту – це основа одержання інформації під час шкільного
навчання, наукового дослідження або прийняття важливих господарських
рішень. Читання карти – необхідний процес під час орієнтування,
визначення картометричних й інших кількісних показників, під час
складання і генералізації карт, при математично-картографічному
моделюванні.
У процесі огляду і читання карти розрізняють три етапи:
1. На першому етапі здійснюється попередній огляд зображення та
одержання початкової картографічної інформації.
2. На другому етапі відбувається уточнення і деталізація картографічних
образів, розширення об’єму картографічної інформації. Знайомлячись з
картою, турист-краєзнавець поступово самонавчається, звикаючи до
способів зображення, точніше, орієнтується в системі умовних знаків
тощо.
3. На третьому, заключному етапі, з’ясовані картографічні образи
місцевості, реґіону, країни фіксуються, закріплюються у свідомості
туриста-краєзнавця, між ними встановлюються певні зв’язки, відбувається
змістовна інтерпретація сприйнятої картографічної інформації.
Безсумнівно, що є відмінності в характері читання при загальному огляді
карти, вивченні об’єктів і деталей зображення, зіставленні їх у межах
однієї карти або під час порівняння різних карт. Але важливо
підкреслити, що в будь-якому випадку читання карт виконується за певною,
заздалегідь поставленою метою.
Основна мета і зміст туристичних карт – ознайомлення
туристів-краєзнавців з місцевістю, реґіоном, країною, районом майбутньої
подорожі.
Для наповнення карти корисною інформацією використовують спеціальні
символи – умовні знаки. Умовні зображення на карті позамасштабних
географічних об’єктів (у тому числі туристично-краєзнавчих) досягаються
саме через умовні знаки. Вміння читати будь-яку карту починається з
вивчення азбуки карти – її умовних позначень. Усі умовні знаки, які
використані при створенні карти, розшифровуються у легенді карти.
Легенда карти – спеціальна врізка-пояснення, яку розміщують збоку кожної
карти, і на якій у систематичному порядку представлені всі умовні знаки,
що містяться на цій карті, з коротким текстовим поясненням їх змісту.
У туристичному картографуванні склалася ціла система різноманітних
туристичних умовних знаків. Враховуючи те, що туристичні карти відносять
до тематичних карт, коротко охарактеризуємо умовні знаки, які
використовуються на тематичних туристичних картах.
Географічною основою туристичних карт є загальногеографічні карти
різного ступеня генералізації. Залежно від особливостей, змісту
туристичної тематичної карти, вона включає відповідні елементи
загальногеографічної карти, потрібні для орієнтування і з’ясування
особливостей розміщення у просторі туристично-краєзнавчих об’єктів.
Туристично-краєзнавчі об’єкти та явища на туристичних картах зображають
такими способами:
– спосіб значків;
– спосіб ізоліній;
– спосіб якісного фону;
– спосіб кількісного фону;
– спосіб ареалів;
– спосіб лінійних знаків;
– спосіб ліній руху;
– картодіаграми;
– локалізовані діаграми тощо.
Приклад використання умовних знаків показано на рис. 3.5.
Рис. 3.5. Використання спеціальних туристичних умовних знаків (значків,
лінійних знаків і якісного фону) на туристичній карті Закарпатської
області (фрагмент)
Картодіаграми і локальні (врізні) діаграми використовуються у наукових
туристичних картах, які несуть великий обсяг кількісної інформації.
Скажімо, коли потрібно вказати на карті рекреаційну місткість того чи
іншого курорту або оздоровчо-відпочинкових закладів, або коли потрібно
відобразити співвідношення структури рекреантів за віком, уподобаннями,
соціальними характеристиками.
???????риклад, у туризмі це ефективний спосіб для показу на карті
напрямів (обсягів) масових рекреаційних потоків, обсягів залізничного й
авіаційного пасажирообороту тощо.
Лінійні знаки традиційно використовуються на всіх географічних картах. У
туризмі з їх допомогою показують туристичні маршрути й екостежки,
транспортні магістралі, межі етнографічних чи археологічних територій,
національних природних парків й інших природоохоронних територій тощо.
Спосіб ареалів доволі поширений у картографії і використовується
практично в кожній туристичній карті для вирізнення окремих
територіальних одиниць, відмінних між собою за певними рекреаційними
характеристиками. Наприклад, метод ареалів широко застосовують для
показу на карті меж локальних територіально-рекреаційних систем, окремих
курортних зон тощо.
Якісний і кількісний фон традиційно використовуються в картографії для
заповнення площі карти, яка відображає просторову конфігурацію (мозаїку)
чимось відмінних між собою територіальних одиниць. Таким способом,
зокрема, зручно показувати рекреаційно-туристичне районування краю
(якісний фон), виділяти райони з різним, вимірним кількісно,
рекреаційним потенціалом (кількісний фон – тобто різна щільність
штриховки чи густота точок), територіальні одиниці з різним ступенем
рекреаційного навантаження тощо.
Спосіб ізоліній використовують у наукових туристичних картах для
кількісного показу характеру поширення у географічному просторі того чи
іншого процесу або явища. Наприклад, ізолінії зручні для відображення
характеру й обсягів розподілу площинного рекреаційного навантаження в
межах національного природного парку або приміської рекреаційної зони.
Спосіб значків – це найпростіший, найдревніший і найпоширеніший у
світовій практиці спосіб передачі корисної інформації. У нашому
повсякденному житті ми зіштовхуємося з інформаційними значками щоденно:
зранку, коли читаємо чи дивимося по TV прогноз погоди (значки – сонце,
напівзатінене хмарою сонце, хмаринка з дощем), коли виходимо на вулицю і
керуємося під час руху автомобіля низкою дорожніх знаків тощо.
Максимального розвитку й поширення картографічний спосіб значків
досягнув саме у туристичній картографії. Адже сфера туризму охоплює
сотні найрізноманітніших рекреаційних занять, місць, видів і способів
проведення дозвілля. Відповідно, для їх відображення у туристичних
картах і картопутівниках використовуються десятки умовних знаків.
У табл. 3.1 наведено основні типи туристичних умовних знаків, які можуть
траплятися у туристичних картах, картосхемах і планах, виданих в Україні
чи країнах Європи.
Таблиця 3.1.
Поширені умовні знаки, що трапляються на туристичних картах, планах і
картосхемах
№ Умовні
Замок / Палац
Фортеця чи укріплення
Fortres & Remains
3 Монастир / Monasterie
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31 Лікарня
Hospital
32 Поштове відділення
Post offices
Більшість з наведених умовних знаків є уніфікованими (загальноприйнятими
для більшості країн світу). Проте значна частина значків у кожній окремо
взятій країні є оригінальними і по-своєму цікавими для пересічного
мандрівника.
Література
1. Алешин В. М., Серебреников А. В. Туристская топография. – М.:
Профиздат, 1985. – 160 с.
2. Бардин Н. В. Азбука туризма (О технике пешеходных путешествий):
Пособие для учителей, руководителей туристических походов со
школьниками. – М.: Просвещение, 1981.
3. Берлянт А. М. Карта – второй язык географии: Очерки о картографии:
Кн. для учителя. – М.: Просвещение, 1985.
4. Борисовская Н. А. Старинное гравирование карт и панно. – М.:
Галактика, 1992.
5. Вавричин М., Дашкевич Я., Кришталович У. Україна на стародавніх
картах. Кінець XV – перша половина XVII ст. – К.: Картографія, 2004. –
208 с.
6. Воронкова Л. П. История туризма: Учеб. пособ. – Москва; Воронеж,
1999.
7. Воронов А. Справочник туриста по топографии. – Краснодар: Краснодар,
кн. изд., 1973.
8. Вяткин Л. Туризм и спортивное ориентирование. – М.: Академия, 2001.
9. Географічна енциклопедія України: В 3 т. / Відп. ред. О. М. Маринич.
– К.: Українська Радянська Енциклопедія імені М. П. Бажана, 1990. – Т.
2. – С. 126-127.
10. Доменко Г. П. История туризма в дореволюционной России и СССР. –
Ростов-на-Дону: Изд. Ростов, ун-та, 1988.
11. Дрогушевсъка І. Л., Коляда О. І., Кучеренко Г. М. Туристичні
картографічні твори // Вісник геодезії та картографії. – 2004. – № 2. –
С 32-36.
12. Загородній В. В., Матусєвич К. М. Основи топографії і картографії:
Посіб. для вчителів. – К.: Радянська школа, 1977.
13. Заник В. Картографія Карпат на фоні великої політики // Карпати.
Туризм. Відпочинок. – 2004. – № 1. – С. 14-15.
14. Інструкція зі знакування туристичних шляхів. Розроблено Ініціативною
групою при Управлінні курортів і туризму Львівської обласної державної
адміністрації. – Л., 2004. – 23 с
15. Калацюк Ю. Я. Державне науково-виробниче підприємство “Картографія”
(1944-2004): Історичний нарис / Ю. Я. Калацюк, Р. І. Сосса, І. С.
Руденко. – К.: Картографія, 2004. – 84 с.
16. Картография с основами топографии. Часть 1 и 2 / Под ред. А. В.
Гедимина. – М.: Просвещение, 1973.
17. Короткий В., Попович С. Слідами великого пішохідця // Міжнародний
туризм. – 1997. – № 3.
18. КострицяМ. Ю. Практикум з географічного краєзнавства: Посіб. для
вчителя. – К.: Радянська школа, 1979.
19. Куприн А. М. На местности и по карте. – М.: Недра, 1992.
20. Куприн А. М. Умей ориентироваться на местности. – М.: ДОСААФ, 1969.
21. Курилова В. И., Сермеев Б. В. Справочник для начинающего туриста. –
Одесса: Маяк, 1990.
22. Леонардо да Вінчі – географ і картограф // Краєзнавство. Географія.
Туризм. – 2002. – № 5.
23. Маркировка туристических маршрутов: Метод, рекомендации. – М.: ЦРИБ
Турист, 1975.
24. Матусєвич К. М. Польова практика з основами топографії. – К.: Вища
школа, 1970.
25. Матусєвич К. М., Семенів В. Є. Найпростіші вимірювання на
місцевості. – К.: Радянська школа, 1981.
26. Меньчуков А. Е. В мире ориентиров. – М.: Недра, 1986.
27. Подорожі Марко Поло // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2002. – №
1. – С 4-7.
28. HYPERLINK
“http://www.tourlib.columb.net.ua/Lib/Aref_tourism/prasul.htm” Прасул
Ю. І. Наукові основи системного картографування регіонів України для
потреб туризму (на прикладі Харківської області): Автореф. дис. …канд.
геогр. наук: 11.00.12. – К., 2004. – 20 с.
29. Прасул Ю. І. Системне туристичне картографування регіонів України:
наукові засади, цілі, перспективи // Український географічний журнал. –
2002. – № 4. – С. 68-73.
30. РошинА. М. Ориентирование на местности. – М.: Недра, 1966.
31. Рошин О. М. Без компаса і карти. – К.: Радянська школа, 1971.
32. Салищев К.А. Картография: Учеб. для географ, специальностей ун-тов.
– М.: Высшая школа, 1982.
33. Северинов В. Картографія туризму: 500 років на службі мандрівників
// Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2000. – № 34. – С 7-8.
34. Славетний мандрівник (до 300-річчя від дня народження Василя
Григоровича Барського) // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2001. – №
14.
35. Собашко В. Дорогами і стежками Карпат: Туристичний путівник. – Л.:
Центр Європи, 2003. – 328 с.
36. Сосса Р. І. Документи про зародження державної картографічної служби
в Україні // Вісник географії та картографії. – 2003. – № 1. – С 53-58.
37. Сосса Р. І. Картографічні твори, видані ДНВП “Картографія”
(1945-2003): Бібліографічний покажчик. – К.: Картографія, 2004. – 248 с.
38. Сосса Р. І. Становлення картографо-геодезичної служби в Українській
Народній Руспубліці // Вісник географії та картографії. – 2003. – № 2. –
С 10-16.
39. Спутник туриста / А. В. Бирвков, И. Я. Брауде, Б. Е. Владимирский и
др; сост. К. И. Вахлис. – К.: Здоровье, 1991.
40. Федорченко В. К.,Дъорова Т. А. Історія туризму в Україні: Навч.
посіб. / Перед. В. А. Смолія. – К.: Вища школа, 2002.
41. Шаблій О. Володимир Кубійович як картограф // Пам’ятки України. –
1996. – № 2. – С. 117-126.
42. Швець О. Історія географічної карти в стародавньому світі //
Чумацький шлях. – 2001. – № 1. – С 21 – 24.
43. HYPERLINK
“http://www.tourlib.columb.net.ua/Advice/spravochnik/spravochnik.htm”
Штюрмер Ю. А. Краткий справочник туриста. – М.: Профиздат, 1985.
44. Шувалов Я. Я. Основы топографии. – М.: Профиздат, 1968.
45. Энциклопедический словарь географа-краеведа. – М.: Просвещение,
1981.
46. Юньев И. С. Краеведение и туризм. – М: Знание, 1974.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
