Реферат на тему
Особливості природно-заповідного фонду Карпатського регіону
До складу Карпатського туристичного реґіону належать чотири області
заходу України: Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська й
Чернівецька.
В Українських Карпатах створені й функціонують 6 НПП: Карпатський (1980
р.), “Синевир” (1989 р.), Вижницький (1995 p.), “Сколівські Бескиди”
(1999 р.), Ужанський (1999 р.) та “Гуцульщина” (2004 p.).
У Львівській області нараховується понад 400 об’єктів
природно-заповідного фонду, в тому числі заповідник “Розточчя”,
національні парки Яворівський і “Сколівські Бескиди”, 23 заказники, 240
пам’яток природи, 55 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва.
НПП “Сколівські Бескиди” створений у 1999 р. на площі 35 684 га. Межі
парку в основному збігаються з межами природних ландшафтів і проходять
вододільними хребтами та руслами річок. До парку повністю або частково
ввійшли кілька раніше створених заповідних територій: лісовий заказник
загальнодержавного значення “Сколівський”, ландшафтні заказники
загальнодержавного значення “Зелемінь” (частково) та місцевого значення
“Майдан”, заповідні урочища “Дубинське”, “Сопіт”, “Журавлине”.
У ґрунтовому покриві переважають бурі гірсько-лісові, дуже щебенисті
ґрунти, сприятливі для росту досить численних видів, з яких лише
судинних рослин налічується близько 600 видів (понад третина
флористичного багатства Карпат).
Різноманітність ландшафтів Сколівських Бескидів визначається
особливостями тектонічної і геологічної будови. У північній частині
парку формуються ландшафти крайового низько-гір’я, подекуди вкриті
залишками ялицево-букових лісів. Численними допливами Стрию вони
розчленовані на невеликі за площею низькогірні хребти. У місцях виходу
твердих пісковиків поширені скельні утворення, які взяті під охорону як
геологічні пам’ятки природи.
Значну частину парку займають середньогірні ландшафти з смерековими та
смереково-ялицево-буковими лісами. Вони відзначаються відносно великими
абсолютними висотами – до 1100-1200 м, значною стрімкістю схилів і
найбільшою заліс-неністю. Долини потоків, які течуть у зоні поширення
ямнен-ських пісковиків, мають вигляд мальовничих ущелин. Одна з них –
долина Кам’янки – охороняється як геоморфологічна пам’ятка природи.
Вишукана естетична цінність бескид-ських ландшафтів, етнографічна
специфіка бойківського краю, гостинність місцевих жителів забезпечують
високий рекреаційний потенціал парку для туризму.
У межах парку знаходиться Всеукраїнська дитяча оздоров-ниця – курорт
Східниця з джерелами гідрокарбонатнонатрієвих з підвищеним вмістом
органічних решток мінеральних вод. Мінеральна вода виявлена також між
населеними пунктами Корчин і Верхнє Синьовидне. Для
науково-пізнавального туризму інтерес становить городище древньоруського
літописного міста-фортеці Тустані (X-XIII ст.) на вражаючих суворістю
урицьких скелях.
Існують потенційні можливості для розвитку агротуризму в селах Майдан,
Урич, Крушельниця, Підгородці, Корчин, Со-піт, Завадка, Росохач, Сухий
Потік, Мита.
Рекреаційний потенціал парку дозволяє розглядати туризм як один з
пріоритетних напрямів його діяльності.
Надсянсъкий регіональний ландшафтний парк створений у 1997 р. в
Турківському районі на площі 19 428 га. Він безпосередньо межує з
польським реґіональним ландшафтним парком “Долина Сяну”. Обидва
ландшафтні парки включені у міжнародний польсько-словацько-український
біосферний заповідник “Східні Карпати”. Ландшафтний парк розміщений на
висоті 650-950 м над рівнем моря. Гребені гір покриті численними
тріщинами. Найвищими вершинами є гори Санковська Кичера (850 м), Кичерка
(769 м) і Вершок (815 м).
В Івано-Франківській області нараховується 147 об’єктів
природно-заповідного фонду. Серед них: значні за площею гірсько-лісові
резервати “Садки”, “Джурджівський”, “Княждвірський”, “Скит Манявський”,
найбільший у реґіоні Карпатський НПП та НПП “Гуцульщина” і “Галицький”.
Карпатський НПП – це перший в Україні національний парк, утворений в
1980 р. Загальна площа парку – 50,3 тис. га. НПП розташований на
північно-східному макросхилі Українських Карпат. Його протяжність з
півночі на південь становить 55 км і з заходу на схід – 20 км.
Територія парку репрезентує райони середньогірських Скибових Ґорґан,
Ясинсько-Верховинської міжгірної котловини та Чорногорського масиву з
слідами давнього зледеніння.
Національний парк охоплює верхів’я річок Пруту і Чорного Черемошу з г.
Говерлою і включає 12 паркових лісництв, земельний фонд селянських
спілок, а також землі селищних та сільських рад – Яремчі, Микуличина,
Кремінця, Ворохти, Яблуниці. Найгустіше заселена частина Карпатського
НПП лежить у північно-західній частині Ворохта-Путильського низь-когір’я
(900-1000 м) – вузької улоговини, що простягається від верхів’їв Пруту
(Яблуницького перевалу) до Сучави (з північного боку) між Ґорґанами і
Покутсько-Буковинськими Карпатами та Братківським хребтом, Чорногорою та
Гринявськими горами (з південного боку).
Флора парку налічує понад 1100 видів рослин, зокрема 70 видів дерев і
110 видів чагарникових. У Чорногорському і Ґорґан-ському масивах
зосереджено чимало ендемічних, реліктових та рідкісних видів рослин, з
яких близько 20 видів занесено до Червоної книги України. Це сосна
кедрова європейська, рододендрон східнокарпатський, аконіт жакена,
дріара восьмипелюст-кова, первоцвіт дрібний, радіола рожева, сон білий,
чотири види тирличів (жовтий, крапчастий, роздільний, весняний), арніка
гірська тощо. Близько 350 видів дикоростучих рослин мають лікувальне
значення і використовуються в народній медицині.
На території парку живуть представники 46 видів ссавців та близько 180
видів птахів, плазунів, земноводних і риб. Найціннішими з них є
ендемічні види, котрі за межами Карпат ніде не трапляються, а також
реліктові, які вижили з минулих геологічних епох. Зокрема, серед
ендеміків назвемо такі види, як тритон карпатський, глухар карпатський,
білоспинний дятел, карпатська білка, снігова полівка, серед реліктів –
бурий ведмідь, кедрівка, саламандра плямиста тощо. До Червоної книги
України внесені зубр, кіт лісовий, беркут, змієїд, лелека чорний,
снігова полівка, пугач, тритон гірський, саламандра. У 1987 р. у парку
відтворено поголів’я рідкісної породи гуцульських коней. Жива природа
НПП має характер “острівної” гірської тайги.
Основне завдання парку полягає у збереженні природи східного макросхилу
Українських Карпат, його гірських і долинно-річкових ландшафтів, цінних
історичних, архітектурних та етнографічних пам’яток.
Карпатський національний парк є одним з основних рекреаційних районів
Карпатського реґіону та України. Кліматичні і географічні умови парку
сприятливі для відпочинку та оздоровлення. Тут створена потужна
матеріально-технічна база рекреаційного обслуговування. Функціонує 5
турбаз, 13 закладів відпочинку, 11 санаторіїв, б оздоровчих таборів.
Природними рекреаційними ресурсами виступають м’який клімат, лісові
масиви, водні рекреаційні ресурси, лікувальні мінеральні води, численні
природоохоронні об’єкти, історико-культурні пам’ятки. Рельєф території
та тривалість снігового покриву сприятливі для розвитку різних видів
гірськолижного спорту. В літньо-осінній період відпочиваючим
пропонується цікава туристично-екскурсійна програма.
Уся територія парку поділяється на функціональні зони:
– заповідна зона – призначена для охорони та відновлення найбільш цінних
природних комплексів, режим якої визначається відповідно до вимог,
встановлених для природних заповідників;
зона регульованої рекреації – в її межах проводяться короткотерміновий
відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і
пам’ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне
обладнання туристичних маршрутів і екологічних стежок; забороняються
рубки лісу головного користування, промислове рибальство й мисливство,
інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних
комплексів та об’єктів заповідної зони;
зона стаціонарної рекреації – призначена для розміщення готелів,
мотелів, кемпінгів, інших об’єктів обслуговування відвідувачів парку;
– господарська зона – в її межах проводиться господарська діяльність,
знаходяться об’єкти комунального призначення парку, а також землі інших
землевласників та землекористувачів, включені до складу парку, на яких
господарська діяльність здійснюється з додержанням загальних вимог щодо
охорони навколишнього природного середовища. На цих землях дозволяється
будівництво житлових, культурно-побутових, виробничих, адміністративних,
рекреаційних та інших об’єктів відповідно до генеральних планів
населених пунктів і проектів районного планування. Тут ведуться
традиційні художні промисли.
Рекреаційну та рекреаційно-господарську зону Карпатського НПП
використовують для організованого туризму: тут допускається формування
окультурених ландшафтів, розташовані місця відпочинку,
санаторно-курортні та туристичні комплекси, створено туристичні та
пізнавальні стежки.
З метою ознайомлення з природними екосистемами і геологічними та
геоморфологічними пам’ятками у парку прокладена широка мережа
екотуристичних маршрутів: ботанічний, зоологічний та географічний на
Брескул (1910 м), ландшафтний на Говерлу (2061 м), ботанічний та
ландшафтно-географічний на гору Піп Іван, загально-краєзнавчий на “Скелі
Довбуша” та багато інших.
Заслуговують на увагу в Карпатському НПП зони відпочинку “Воротищі”,
“Закуток” (Підліснівське лісництво), “Женець” (Женецьке лісництво),
“Ребровач”, “Трамплін” (Татарівське лісництво), “Говерла”, “Багончик”
(Ворохтянське лісництво), “Гострий грунь” (Вороненківське лісництво),
“Карпатський ди-воцвіт” (Яблунецьке лісництво). Однією з найкращих є
“Воротищі” площею 15 га, що розміщена в селі Микуличин. Зона відпочинку
поділена на дві підзони: перша – історично-інформаційна з відповідним
павільйоном, друга – рекреаційно-розважальна з колибою, джерелом цілющої
води, художньо обладнаними місцями для відпочинку.
Професійно підготовлені туристи взимку можуть скористатися
гірськолижними трасами: гірського слалому в Татарів-ському та біатлонною
в Яблунецькому лісництвах національного парку, водники в теплий період –
трасою водного слалому та водно-спортивною трасою Прутом.
Щорічно Карпатський НПП відвідує близько 32-35 тис. туристів, що
обліковуються адміністрацією парку на головній вхідній брамі до Говерли.
Особливо проблематичними є питання, пов’язані зі сходженням на Говерлу і
зумовлені ними рекреаційні навантаження (В. І. Гетьман, Ю. В. Зінько).
НПП “Гуцульщина” створений у 2002 р. на площі 32,271 тис. га (у тому
числі 7606 га надані НПП у постійне користування). Національний парк
розташований у Покутсько-Буковинських Карпатах на території Косівського
адміністративного району, де найвиразніше і найповніше збереглися
прадавні самобутні промисли, традиції і звичаї гуцулів. Ця територія
відзначається великою історико-культурною цінністю, зокрема, тут щорічно
відбувається всесвітній Гуцульський фестиваль. Унікальні ландшафтні
комплекси й гірські екосистеми (23 пам’ятки природи) тут органічно
поєднані з колоритним етнокультурним середовищем та багатими
рекреаційними ресурсами.
Рельєф парку складений низкою низькогірних та середньо-гірних хребтів,
що простягаються паралельними пасмами з північного заходу на південний
схід. Найвища вершина парку – Ґреґіт (1472 м) – її схили вкриті
кам’яними розсипами-ґреґо-тами. На окремих хребтах, зокрема на
Сокільському, виступають скелі висотою 20-40 м, які є популярним місцем
тренувань туристів та альпіністів.
Територією парку протікають численні річки й потоки. Найбільші з них –
Черемош, Рибниця, Лючка, Шстинька. У гірській місцевості та при виході з
гір річки утворюють перекати і водоспади, які місцеве населення називає
“гуками” через гуркіт, який вони створюють. Гірські водоспади та плеса
річок виступають зонами масового відпочинку населення краю та численних
рекреантів. На Черемоші існують умови для розвитку водного туризму. В
урочищі Лебедин на висоті 650 м знаходиться перлина “Гуцульщини” – озеро
Лебедине, мальовниче плесо якого в обрамленні смарагдових гір вабить до
себе екоту-ристів з усіх куточків країни.
Переважаючим типом рослинності парку виступають лісові екосистеми, на
них в горах припадає 60 % , а в передгір’ях близько 24 % території НПП.
Основними лісоутворюючими породами в горах виступають бук, смерека
(ялина), дуб, ялиця, граб. У низинній частині переважають листяні ліси,
переважно дубові. Під горами Ґреґіт і Ігрець збереглися смерекові
праліси, а на хребтах Сокільському і Каменистому – букові праліси з
домішкою ялиці та явора. Загалом флора парку включає понад 950 видів
судинних рослин, 10 % яких належать до ендемічних, рідкісних і зникаючих
видів.
У лісах “Гуцульщини” водяться кабан дикий, олень благородний, козуля
європейська, бурсук, куниця лісова, видра, кіт лісовий, ведмідь бурий,
рись звичайна, бурозубка альпійська тощо, орнітофауна парку налічує
близько 190 видів.
На території НПП “Гуцульщина” розташовані численні туристичні бази, бази
відпочинку, санаторії. У забудові рекреаційних споруд використано
елементи народної гуцульської архітектури, які органічно поєднуються з
ландшафтами, створюючи шедеври архітектурно-паркового мистецтва.
Для потреб екотуризму адміністрацією парку маркується розгалужена мережа
еколого-пізнавальних стежок, з них най-популярніші серед туристів: на
хребти Брусний, Каменистий, на гори Клифу, Рокиту, Михалків, в урочище
“Дубина”.
Державний заповідник “Ґорґани” створений у 1996 р. на площі 5344,2 га. У
заповіднику під охороною знаходяться унікальні природні ландшафти та
екосистеми Довбушанських Ґорґан – найнедоступніпіого, найвисокогірнішого
й найбільш кам’янистого хребта Скибових Ґорґан. Найнижча точка
заповідника знаходиться в урочищі Глодище (1140 м), а найвища –
Довбушанка (1754,6 м). До заповідника увійшли такі стрімкі вершини
Ґорґан, як: Ведмежик (1737 м), Полєнський (1693,3 м), Пі-кун (1657 м),
Козій Ґорґан (1617 м), Бабин Погар (1478 м), Скалки Верхні (1596,8 м),
Скалки Нижні (1313 м) та ін.
Пралісами вкрито 84 % площі заповідника. Найбільшу цінність мають
реліктові, дуже рідкісні в Карпатах смереково-кедрові та
кедрово-смерекові ліси. Вище смуги лісів (1000-1200 м) до висоти
1600-1700 м знаходяться субальпійське криволісся сосни гірської (жереп)
та розлогі кам’яні розсипища. Флора наземних хребетних ссавців налічує
58 видів, 61 вид птахів, 6 видів плазунів та 10 видів земноводних.
Є у заповіднику “Ґорґани” унікальний потік Ситний, що зароджується на
схилі гори Ведмежик і невдовзі в урочищі Нивка зникає під товщею
кам’яного осипища й знову “виринає” на денну поверхню за 0,5 км нижче.
Заповідник відкритий для відвідування лише організованих екотуристичних
груп. У його межах прокладено науково-пізнавальну екостежку, а поза
заповідною зоною промарковано кілька туристичних маршрутів.
V
X
h?
h?
h?
h?
h?
X
UVU?UecssssssssssssssssssssssssssssssssssssssssOOss
&
&
ат “Східні Карпати”, Карпатський біосферний резерват, Карпатський НПП,
НПП “Синевир”, 38 заказників державного та місцевого значення, 349
пам’яток природи, 22 пам’ятки садово-паркового мистецтва, 3 заповідні
урочища тощо.
Карпатський біосферний заповідник створений у 1968 р., з 1992 р. входить
до мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО, з 2000 p. виступає українським
партнером проекту WWF “Ініціатива Карпатського Екореґіону”. Загальна
площа заповідника становить 57 880 га.
У складі Карпатського біосферного заповідника налічується шість
відокремлених масивів та ботанічні заказники державного значення “Чорна
Гора” і “Юлівська Гора”. Вони розміщені на території Рахівського,
Тячівського, Хустського та Виногра-дівського районів Закарпатської
області в межах висот від 180 до 2061 м. Така територіальна структура
репрезентує практично все ландшафтне та біологічне різноманіття
Українських Карпат. Тут представлені найкраще збережені карпатські
екосистеми, які є сховищами для багатьох рідкісних і зникаючих видів
рослин і тварин.
У заповіднику відмічено 64 види рослин і 72 види тварин, занесених до
Червоної книги України та до Європейського Червоного списку. Майже 90 %
його території вкрито лісами. Тут представлений весь комплекс висотної
поясності Українських Карпат – від ділянок передгірних луків і дібров до
альпійського поясу з лучними, скельно-лишайниковими ландшафтами.
На його території розгорнута мережа еколого-освітніх,
науково-пізнавальних маршрутів та інформаційних центрів, працює єдиний в
Україні Музей екології гір та історії природокористування Карпат
(Рахів).
Кожен із заповідних масивів (Чорногірський, Мараморо-ський,
Свидовецький, Кузійський, Угольсько-Широколужанський і “Долина
нарцисів”), що входять до складу Карпатського біосферного заповідника,
вирізняється своїми характерними, неповторними природними об’єктами.
Візитівкою Чорногірського масиву є найвища вершина України – Говерла,
яка піднімається над рівнем моря на 2061 м. Поряд височать інші
карпатські двотисячники – Петрос, Ребра, Бребенескул та ін. Рельєф
високогір’я Чорногірського хребта носить сліди давнього зледеніння з
характерними льодовиковими формами: карами та троговими долинами.
Марамороський заповідний масив знаходяться у Рахівських горах (відроги
Марамороського кристалічного масиву), що лежать на південь від
Чорногори. Масив складений з твердих кристалічних порід, така геологічна
будова обумовлює унікальність рельєфу цієї території, якій властиві
глибокі міжгірні долини, льодовикові цирки, численні скелясті гребені та
вершини (найвища – Піп Іван Мараі.юроський, 1937 м). Через такий рельєф
Марамороську частину Українських Карпат називають Гуцульськими Альпами.
Свидовецький заповідний масив охоплює найвищу частину Свидовця з
вершинами Велика (1883 м) й Мала Близниці (1878 м), розлогими масивами
пралісів і величними субальпійськими луками з розсипами едельвейсів,
льодовиковими цирками і карами. За рейтингом туристичної популярності
цей район поступається в Українських Карпатах тільки Чорногорі.
Кузійський заповідний масив охоплює південні відроги Сви-довецького
хребта з пануючими вершинами Кимпа (1091 м) і По-лянський (1094 м). Тут,
на окремих скельних виходах збереглися осередки тиса ягідного –
реліктової рослини, яка дійшла до нас з дольодовикової епохи.
Угольсько-Широколужанський заповідний масив – найбільша частина
Карпатського біосферного заповідника й водночас найбільший осередок
букових пралісів у Європі. Південна частина масиву знаходиться у
Пенінській зоні вапнякових стрімчаків з добре розвинутим карстом. Тут
представлені найрізноманітніші підземні карстові об’єкти: печери, гроти,
шахти, колодязі тощо. Тільки на території заповідного масиву їх
налічується понад тридцять. Серед них і найбільша печера Українських
Карпат – Дружба, сумарна довжина ходів якої становить близько одного
кілометра. У печері Молочний камінь знайдена пізньо-палеолітична стоянка
стародавньої людини. А серед надземних вапнякових утворів виділяється
унікальний природний міст, відомий під назвою Кам’яного. Для території
масиву властиві оригінальні геоморфологічні утвори – вапнякові
стрімчаки, висота яких сягає понад 70 м. Значне багатство неживої
природи масиву доповнюється великим різноманіттям живих об’єктів.
Заповідний масив “Долина нарцисів” знаходиться у Хустсько-Солотвинській
долині на терасі Тиси біля с Кіреші (Хуст-ський район). Це унікальний
ботанічний об’єкт, в якому охороняється останній в Європі рівнинний
осередок нарцису вузьколистого.
Вулканічні Карпати представлені у Карпатському біосфер-ному заповіднику
двома невеликими за площею заказниками “Чорна гора” та “Юлівська гора”,
які отримали свою назву від однойменних вершин Гутинського хребта.
Рослинність цих масивів сформована унікальними для Українських Карпат
де-ревостанами з дубів скельного, багатоплідного, бургундського. Лише у
цих масивах заповідника поширений ряд рідкісних видів тварин
середземноморського походження. Завдяки близькому розміщенню значних
населених пунктів, зокрема Виноградова, ці осередки дикої природи мають
велике рекреаційне значення.
Віосферний заповідник “Східні Карпати” – це єдиний у світі цілісний
тристоронній біосферний резерват у межах Польщі, Словаччини й України,
утворений у 1992 р. (українську частину включено у 1998 р. спеціальним
рішенням ЮНЕСКО).
Українська частина біосферного заповідника “Східні Карпати” має площу 58
587 га і складається із “Ужанського” НПП, що розташований у верхів’ях
долини річки Уж, та РЛП “Над-сянський”. Ужанський національний парк
безпосередньо межує зі словацьким національним парком “Полонини” та
польським “Бещади”. А ландшафтний парк “Надсянський” межує з польським
регіональним ландшафтним парком “Долина Сяну”.
Ужанський НПП створений у 1999 р. на площі 39 159 га. Утім, заповідні
резервати “Стужиця” площею 331,8 га і “Тиха” площею 14,9 га існували на
території сучасного парку ще з 1908 р.
Парк розташований на південному схилі Східних Карпат, його територія
простягається вздовж верхів’я Ужа (притоки Тиси) і має видовжену форму
довжиною 45 км і шириною 3-18 км. Найвищими вершинами є такі гори:
Стінка (1092 м), Кременець (1214 м), Мала Равка (1303 м), Канчова (1111
м), Черемха (1133 м), Велика Семенівка (1091 м), Розсипанець (1107 м),
Кінчик (1251 м) та Ополонок (1133 м). Басейни трьох великих річок –
Дністра, Сяну та Тиси – сходяться разом у межах території парку на
Ужоцькому перевалі (855 м). Саме тут проходить Європейський вододіл між
Балтійським та Чорним морями.
У селах Ужок, Стужиця, Жорнава, Сіль є мінеральні джерела. Ця вода
насичена діоксидом вуглецю з великою кількістю бору. Зазвичай, її широко
використовують тутешні мешканці.
Цікава територія парку і в спелеотуристичному плані. Тут біля села
Княгиня є малодосліджені карстові печери.
НПП “Синевир” створений у 1989 р. на площі 50,3 тис. га. Парк
знаходиться у верхів’ях долини Тереблі з унікальними середньогірними
ландшафтами Ґорґан, смерековими масивами, численними потічками та
озерами на чолі з найкоштовнішою “перлиною” Українських Карпат – озером
Синевир. Недалеко знаходиться Синевирська Поляна – найвище розміщений
населений пункт України.
Не менш мальовничими заповідними урочищами парку є гірське озеро з
назвою Озірце на північно-східному макросхилі Гропи, а також олігогрофні
(з випукло-сферичною поверхнею) болота “Глуханя” та “Замшатка”.
Рослинний і тваринний світ парку вражають своїм багатством – тут
охороняється понад десять тисяч вищих судинних рослин, а також 43 види
ссавців, 91 – птахів, 7 – плазунів, 12 – земноводних, 24 – риб, більше
10 000 видів безхребетних організмів.
Унікальним та єдиним в Європі є Музей лісосплаву, що знаходиться в парку
на Чорній Ріці (Озерянці), лівій притоці Тереблі. Гребля (Клаузура)
(утворене водосховище називається Клаузе), в якій знаходиться музей,
була побудована ще в середині XIX ст. на цій річці для сплаву лісу з гір
в долину. Під час повеней гребля неодноразово руйнувалась, зараз
відновлюється. Серед збережених донині експонатів музею – знаряддя праці
лісорубів.
У НПП “Синевир” облаштовані екологічні стежки, туристичні кінні та
веломаршрути, є кінна ферма, де утримуються коні для верхової їзди.
Розроблені пішохідні туристичні та спеціальні маршрути різної категорії
складності на найвищі точки території парку. На території парку є всі
можливості для розвитку сільського зеленого туризму. Для цього можуть
використовуватись кордонні (помешкання лісника) та мисливські будинки
(всього 16 будинків на 100 осіб).
У Чернівецькій області під охороною держави зараз перебуває 286
заповідних територій та об’єктів, у тому числі 7 заказників і 8 пам’яток
природи загальнодержавного значення, а також 136 пам’яток природи, 40
парків – пам’яток садово-паркового мистецтва та 39 заповідних урочищ
місцевого значення.
Загальна площа природно-заповідного фонду Чернівецької області становить
56 389,5 га, що становить 6,9 % території’ області. Цей показник майже в
2 раза перевищує загальнодержавний.
До складу заказників державного значення входять ландшафтні заказники у
Лужках, Стебнику, Цецино, орнітологічний заказник Дарницький, лісові
заказники Лунківський та Петровецький. До пам’яток природи державного
значення відносяться урочище Білка, печери Буковинка, Попелюшка,
Ба-ламутівська, Шилівський ліс, Тисовий яр.
Основним екотуристичним репрезантом Буковинських Карпат виступає
Вижницький національний парк.
Вижницъкий НПП створений у 1995 р. на площі 7928,4 га. Охоплює Вижницьке
і Берегометське (частково) лісництва Бе-регометського держлісгоспу й
створений з метою охорони низь-когірних ландшафтів Буковинських Карпат.
Парк лежить у межиріччі Черемошу й Сірету, басейни яких ділять його
майже порівну, в адміністративних межах Вижницького району.
Східна, сіретська, частина парку має більш згладжені контури гірських
пасем, ширші долини його приток – Сухого та Стебника, меншу кількість
відшарувань геологічних відкладів та кам’янистість. При середніх для
всього парку висотах пасом 750-1000 м над рівнем моря абсолютні висоти
русла Сірету сягають 470-500 м, а русла Черемошу – 340-390 м. Західна,
черемоська, частина парку в басейні річок Великої та Малої Виженки
розчленована значно глибше й інтенсивніше. Тому тут більш поширені
стрімкі схили з частими виходами на денну поверхню геологічних
відкладів, мальовничі скелі, численні водоспади, ущелини.
У парку для потреб екотуристів створена мережа пізнавальних стежок,
якими охоплено найцікавіші природні атракції району. Велику увагу
адміністрація парку приділяє розвитку сільського зеленого туризму,
основними центрами якого виступають поселення Вижниця і Виженка. НПП
“Вижницький” перспективний для розвитку пішохідного, мисливського,
велосипедного, а також сільського екотуризму.
Цікавими теренами екотуризму на Буковині виступають Черемоський та
Путильський реґіональні ландшафтні парки.
При визначені перспектив розвитку рекреаційної діяльності та, зокрема,
туризму в Українських Карпатах слід врахувати, що пріоритет повинні мати
ті типи чи види, які є популярними на сьогодні та перспективними
напрямками розвитку рекреаційної діяльності на національному та
міжнародному рівнях. А саме:
– санаторно-курортна рекреація на базі наявних бальнеологічних ресурсів,
дефіцитних на світовому ринку;
мобільні види (пішохідний, велосипедний, лижний, водний) туризму, які
стають дедалі популярнішими у розвинутих країнах (мото- й автотуризм
повинен організовуватися обмежено, виключно в межах автошляхів);
– гірськолижний відпочинок;
агротуризм з аспектами етнотуризму.
Названі напрямки, при належному розвитку, здатні репрезентувати
туристичний потенціал Українських Карпат як на національному, так і на
міжнародному туристичних ринках.
Література
1. Барановський В. А. Екологічний атлас України. – К.: Гео-графіка,
2000. – 40 с
2. Бейдик О. О. Рекреаційно-туристські ресурси України: методологія та
методика аналізу, термінологія, районування. – К.: Київ, ун-т, 2001. –
395 с.
3. Борейко В. История заповедного дела в Украине. – К., 1995. – 181 с.
4. Генсирук А. С, Нижник М. С, Возняк Р. Р. Рекреационное использование
лесов. – К.: Урожай, 1987.
5. Гетьман В. І. Основні завдання і проблеми розвитку еко-туризму в
національних природних парках і біосферних заповідниках України / Гори і
люди (у контексті сталого розвитку): Матеріали міжнар. конф. 14-18
жовтня. – Рахів, 2002. – С. 304-313.
6. Гетьман В. І. Платні рекреаційні послуги установ природно-заповідного
фонду України: законодавчі норми та економічні можливості // УГЖ. –
2002. – № 1. – С 58-64.
7. Гетьман В. І. Туризм і збереження довкілля Українських Карпат //
Географія та основи економіки в школі. – 2000. – №3. – С 48-52.
8. Долишний М. И., Нудельман М.С., Ткаченко К.К. и др. Карпатский
рекреационный комплекс. – К.: Наукова думка, 1984. – 184 с.
9. Забелина Н. Национальный парк. – М.: Мысль, 1987.
10. Заповедники СССР: Заповедники Украины и Молдавии / Отв. ред.
В.Е.Соколов, Е. Е. Сыроечковский. – М.: Мысль, 1987. – 271 с.
11. Заповідники і національні природні парки України. – К.: Вища школа,
1999.
12. Заставний Ф.Д. Географія України: У 2 кн. – Л.: Світ, 1994.
13. Кукурудза М.М. Менеджмент національних парків: Навч. посіб. – Л.:
Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. -127 с.
14. Маценко Г. О. Книга рекордів України. Природа навколо нас. –
Тернопіль: Навчальна книга “Богдан”, 2000.
15. Мироненко Н. С, Твердохлебов И. Т. Рекреационная география. – М.:
Изд-во МГУ, 1981. – 207 с.
16. Національні природні парки: проблеми становлення та розвитку:
Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. – Яремча, 2000.
17. Недашкивская Н.Ю. Рекреационная система Украинских Карпат. – К.:
Вища школа, 1983. – 117 с.
18. Огульчанский А. Я., Иванченко А. В., Федоренко Н. Я. Заповедники
Приазовья: Путеводитель. – Днепропетровск: Преминь, 1978. – 64 с.
19. Природно-заповідний фонд України загальнодержавного значення:
Довідник. – К., 1998. – 240 с.
20. Природные национальные парки Украины / П. Т. Яценко, Е. М. Гребенюк,
Л. А. Тасенкевич и др.; ответ, ред. С. М. Стойко. – Л.: Вища школа,
1988.
21. Реймерс Н. Ф., Штилъмарк Ф. Р. Особо охраняемые природные
территории. – М.: Наука, 1978.
22. Рекреационные ресурсы и охрана природы Украинских Карпат. – Л.,
1976.
23. Рутинсъкий М.Й. Врахування ландшафтного різноманіття у
функціональному зонуванні національних природних парків України /
Ландшафти і сучасність: 36. наук, праць. – Київ; Вінниця: Гіпаніс, 2000.
– С 98-102.
24. Стойко С, ГадачЕ., ШимонТ. ma ін. Заповідні екосистеми Карпат. – Л.:
Світ, 1991.
25. Стойко СМ. Эталоны природы. – Л.: Вища школа, 1980.
26. Фодор С. С, Терлецъкий В. К., Гладун Я. Д. Екзоти Карпат. – Ужгород:
Карпати, 1982.
27. Царик Л. П., Чернюк Г. В. Природні рекреаційні ресурси: методи
оцінки й аналізу. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2001.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
