Реферат на тему
Історія вивчення та використання мінеральних вод і лікувальних грязей в
оздоровчих цілях
Лікувальні властивості багатьох природних факторів відомі зі
стародавніх часів і на території України використовувалися ще з
античності. Так, перші закарпатські кам’яні басейни епохи Римської
імперії (Гетодакійська купальня) для водолікування в місцях виходу
мінеральних вод були прототипами сучасних бальнеологічних курортів.
Як лікувальний засіб мінеральні води застосовувалися ще в стародавніх
народів як один з видів “храмової” медицини. Вона полягала у спеціальних
омиваннях, купаннях у басейнах і річках, а пізніше і прийнятті ванн. До
числа найбільш стародавніх (бронзова доба) матеріальних свідчень
лікування мінеральними водами відносять залишки капітальних споруд на
джерелах вуглекислих вод в околицях сучасного швейцарського курорту
Сан-Моріц.
Римські імператори будували в Римі та вздовж Апеннін у місцях виходу
мінеральних вод розкішно обладнані терми. Чимало з цих терм продовжують
функціонувати сьогодні, на початку XXI ст. представляють з себе
всесвітньо відомі курортні комплекси (Абано-Терме, Монтекатіні-Терме,
Фьюджі тощо), рекреаційною місткістю понад 100 тис. осіб.
На Близькому Сході традиції водолікування у цілющій ропі солоних озер
відомі ще з біблійних часів. Чимало сторінок Нового Завіту відведено
опису Ісусом Христом таких природних приозерних купалень (зокрема, на
Генісаретському озері), де традиційно збиралися тисячі хворих з усього
реґіону.
У ранньому середньовіччі відомими курортами Європи стали Пломб’єр-ле-Бен
і Ахен (Франція) – улюблені місця відпочинку імператора Карла Великого.
Поступово мінеральні джерела переходили у приватну власність монастирів,
лікувальну дію мінеральних вод пов’язували з заступництвом святих.
У середні віки з-поміж курортів виділилися славою Карлс-бад (нині,
Карлові Вари у Чехії), заснований у середині XIV ст., та Баден-Баден,
заснований у XVI ст.
У літературі XVI-XVII ст. починають розглядатися питання будівництва,
обладнання і порядку експлуатації курортних закладів: бальнео- і
грязелікарень. Але лише з XVIII-XIX ст. у зв’язку з розвитком
промисловості, торгівлі і транспорту починається інтенсивний розвиток
європейських курортів на основі нового комерційного підходу.
У XIX – на початку XX ст. відбувається офіційне відкриття сучасних
європейських курортів, які все більше набували вигляду не стільки
лікувальних комплексів, скільки місць відпочинку і туризму. Масове
використання підземних мінеральних вод для лікувальних цілей під
наглядом лікарів у Європі почалося в основному в XIX ст. Так, у Європі в
той час стають широко відомі такі курорти, як Віші (Франція),
Бад-Йаухейм, Ахен (Німеччина), Баден (Австрія), Карлові Вари та
Маріанські лазні (Чехія), Беіле-Еркулане (Румунія), Бурса (Туреччина) та
ін.
Перші відомості про наявність лікувальних мінеральних вод на території
сучасної України стосуються Передкарпаття і належать до кінця XVI –
початку XVII ст. Так, джерела курортів Шкла, Великого Любеня, Немирова,
Трускавця (Львівська область) описав видатний польський лікар В. Очко в
1578 р. Перші бальнеологічні курорти в Україні виникли на мінеральних
водах у Шкло (1576 р.), Трускавці (1827 р.), Моршині (1877 р.)
Львівської області, Березівці під Харковом (1862 р.) і Миргороді
Полтавської області (1917 p.); грязеві – наСакському озері в Криму
(1799-1803 pp.), на Одеських лиманах (1828 p.), Слов’янських озерах у
Донбасі (1832 р.), в Євпаторії (1890 р.) і Бердянську (1902 p.).
На території України виявлено досить значні ресурси різних типів
мінеральних лікувальних вод.
Гідромінеральне багатство України визначається наявністю таких
мінеральних вод, як вуглекислі, сульфідні, радонові, залізисті та
миш’яковисті, йодні, бромні та йодо-бромні, борні, кременисті води, з
підвищеним вмістом органічних речовин та води без специфічних
компонентів і властивостей.
Лікувальні мінеральні води, які розвідані та використовуються на
території України, можуть бути об’єднані в такі 5 груп:
радонові;
сульфідні;
вуглекислі;
термальні;
інші
Радонові води різноманітного хімічного складу поширені на правобережжі
Дніпра, на Побужжі та Приазов’ї. Радонові води найбільш широко
використовуються як зовнішній засіб у вигляді загальних і місцевих ванн.
Показами для лікування радоновими ваннами є захворювання
серцево-судинної системи, шкіри та органів опорно-рухового апарату.
Найбільш відомі в Україні курорти, які використовують радонові води, це:
курорт Хмільник (Вінницька область), санаторій у Черкаській області,
водолікарні Житомира (Житомирська область), Білої Церкви (Київська
область), Полонного (Хмельницька область).
Йодні, бромні та йодо-бромні води переважно хлоридно-нат-рієвого складу
поширені в Карпатах, Передкарпатті, Причорномор’ї та Кримському
півострові. Використовують їх у санаторіях Криму, а також у санаторіях
Закарпатської області.
Сульфідні мінеральні води використовують як ванни, меншою мірою для
зрошення та інгаляції. Позитивний ефект має лікування при захворюваннях
органів опорно-рухового апарату, нервової системи, жіночих статевих
органів, серцево-судинної системи.
В Україні найбільш відомі санаторії із сульфідними джерелами є у
Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Закарпатській областях.
Вуглекислі мінеральні води поширені на південно-західному схилі
Українських Карпат і на Закарпатті. Ці води використовують у санаторіях
Закарпатської області, а також розливають як природні і
лікувально-столові води.
Джерела вуглекислих вод є також на Керченському півострові. Вуглекислі
води використовуються для внутрішнього вживання у вигляді пиття,
інгаляцій, зрошення, промивання і зовнішнього – у вигляді ванн і душів.
П’ють ці води при захворюванні органів травлення, печінки і жовчних
шляхів, порушенні обміну речовин.
Лікувальна дія термальних вод, які застосовуються для ванн після
розведення прісною водою (при високій температурі), зводиться до
покращення загального стану завдяки впливу через периферійні нервові
закінчення на відповідні центри головного мозку. В Україні їх давно
використовують з лікувальною метою на курортах в Криму.
Прісні лікувальні мінеральні води з підвищеним вмістом органічних
речовин (0,01-0,03 г/л) відомі завдяки прикарпатському курорту
Трускавець. В Україні розвідані кілька родовищ з великими запасами
органічних вод такого типу, на базі яких розвиваються курорти Сатанів
(Хмельницька область), Східниця (Львівська область). За наявними
запасами Україна посідає зараз провідне місце в світі. Унікальність цієї
води визначається своєрідністю природних умов
Трускавецько-Бори-славського району, де вуглеводні виходять практично на
поверхню землі й забезпечують розчиненими компонентами органічних
речовин водоносні горизонти підземних вод.
Мінеральні лікувальні води без вмісту специфічних компонентів
різноманітного хімічного складу, з мінералізацією 250-1000 г/л широко
застосовують на курортах Трускавець і Моршин (Львівська область),
Миргород (Полтавська область), Слов’янськ (Донецька область), у
санаторіях Кримської АР, Одеської та інших областей. Розливають їх у
багатьох реґіонах України.
t
&
&
и і затверджує рекомендації щодо використання тих чи інших джерел для
лікувальних цілей, є Український науково-дослідний інститут медичної
реабілітації та курортології Міністерства охорони здоров’я України в
Одесі.
Хімічний склад і напрямки застосування мінеральних питних вод
регулюються державним стандартом України ДСУ-878-93 “Води мінеральні
питні”.
Характеристика лікувальних грязей (пелоїдів) України. Україна володіє
різноманітними природними лікувальними чинниками, серед яких велике
значення мають лікувальні грязі (пелоїди).
Лікувальні грязі – це різні за ґенезисом природні утворення (мули,
торфи, сопкова грязь тощо), які застосовують для лікування у вигляді
ванн і аплікацій. До природних лікувальних грязей відносяться переважно
відклади боліт, озер, лиманів та морських заток, які складаються з води,
мінеральних та органічних речовин і представляють собою однорідну
тонкодисперс-ну пластичну масу з певними тепловими та іншими
фізико-хімічними властивостями.
Історія грязелікування нараховує понад 1000 років. Напевно, одним із
перших методів їх застосування були так звані єгипетські ванни, коли
добутий з дна річки мул мастився на тіло і, підсихаючи на сонці,
перетворювався у потріскану кірку, яка після закінчення процедури
змивалась водою. Медицині вже багато відомо про походження, склад,
властивості і механізми дії грязелікування. Експериментальними та
клінічними дослідженнями була доведена ефективність лікування пелоїда-ми
хворих з різноманітними захворюваннями запального, дистрофічного і
судинного характеру, зокрема, з ураженням периферійної нервової системи,
хребта, суглобів, з наслідками травм та операцій, хворобами органів
травлення та ін. Встановлено, що застосування лікувальних грязей чинить
за допомогою комплексу своїх теплових, хімічних, механічних та інших
властивостей суттєвий вплив на різноманітні функції організму:
кровообіг, дихання, обмін речовин тощо.
Утворення лікувальних грязей – це складний природний процес, який
визначається взаємодією геолого-гідрологічних, кліматичних,
фізико-хімічних і біологічних чинників.
За ґенезисом, який відображає умови утворення і визначає головні
особливості складу і властивості, лікувальні грязі поділяються на чотири
ґенетичні типи:
– торфові;
мулові-сульфідні;
сапропелеві;
сопочні.
В Україні для курортного лікування застосовують переважно мулові
органо-мінеральні сульфідні грязі – антропогенові відклади солоних
водойм на ранній стадії літоґенезу. Вони представляють собою пластичну
масу зелено-сірого або чорного кольору. Встановлено, що запаси мулових
сульфідних грязей та лиманів в Україні досить значні (табл. 6.1); їх
застосовують поряд з іншими методами лікування на курортах Одеської
групи і в АР Крим.
Родовища лікувальних грязей в Україні [2]
Родовище Місце знаходження Розвідані запаси, тис. м3 Використання
Оз. Солоний Лиман Дніпропетровська обл. 948 Обл.лікарня Солоний Лиман
Оз. Ріпне Донецька обл. 145 Курорт Слов’янськ
Оз. Сліпне Донецька обл. 80 Курорт Слов’янськ
Оз. Саки (сх. басейн) АР Крим 986 Саки, Євпаторія
Оз. Саки (зах. басейн) АР Крим 3 735 Саки, Євпаторія
Оз. Кизил-Яр АР Крим 10 000 Не використовують
Оз. Аджигольське АР Крим 72 Не використовують
Оз. Тобечицьке АР Крим 5 500 Не використовують
Оз. Чокрацьке АР Крим 4 660 Курорт Феодосія
Оз. Узунларське АР Крим 6 930 Не використовують
Оз. Сасик (Сасик-Сиваш) АР Крим 855 Не використовують
Оз. Конрадське АР Крим 245 Не використовують
Булганацька група вулканів (керче-ський півострів) АР Крим 4,9 Курорт
Феодосія
Оз. Солонець-Тузли Миколаївська обл. 237 Не використовують
Лиман Тилігульський Миколаївська обл. 11276 Курорт Коблеве
Лиман Березанськиіі Миколаївська обл. 10 910 Курорт Коблеве
Лиман Куяльницький Одеська обл. 15 327 Курорти Одеської групи
Лиман Хаджибейський Одеська обл. 11048 Не використовують
Лиман Будацький Одеська обл. 4 190 Курорт Сергй’вка
Лиман Шагани Одеська обл. 14 965 Не використовують
Лиман Алібей Одеська обл. 16 986 Не використовують
Лиман Бурнас Одеська обл. 3214 Не використовують
Оз. Грязьове Херсонська обл. 106 Санаторій “Гопри”
Оз. Салькове Херсонська обл. 501 Не використовують
Оз. Кругле Херсонська обл. 100 Не використовують
Оз. Генічеське Херсонська обл. 1082 Не використовують
Поширені, але обмежено використовуються торфові лікувальні грязі – торф
з високим вмістом (понад 25 %) і ступенем розкладання понад 40 %
органічних речовин. Найціннішими є гіпсові і купоросні торфи з
мінералізованим (понад 2 г/л) грязевим розчином. Для лікування їх
застосовують на курортах Шкло, Моршин і Миргород.
Сопкові грязі – це продукти діяльності грязьових вулканів, винесені на
поверхню під тиском газів та підземних вод. Обмежено використовують
сопкові мінеральні мули Булганацької групи грязьових вулканів на
Керченському півострові, які містять цінні мікрокомпоненти.
Рекомендована література
1. Быкова Л. М., Сочка А. А., Тронь Г. Л. Курорти Закарпаття. – К.:
Здоров’я, 1974.
2. Географічна енциклопедія України: В 3 т. / Відп. ред. О. М. Маринич.
– К.: Українська радянська енциклопедія імені М. П. Бажана, 1990.
3. Данилова Н.А. Климат и отдых в нашей стране: Европейская часть СССР,
Кавказ. – М.: Мысль, 1980.
4. HYPERLINK
“http://www.tourlib.columb.net.ua/Lib/Zakon/pro_kurorty.htm” Закон
України “Про курорти” від 5.10.2000 p. № 2026.
5. Заставний Ф. Д. Географія України. – Л.: Світ, 1993.
6. Здравницы профсоюзов Украины. – К.: Тамед, 1997.
7. Кадастр мінеральних вод України / Гол. ред. М. В. Лобода. – К., 1996.
8. Курортні ресурси України / Під ред. проф. М. В. Лободи. – К.:
Укрпрофоздоровниця; Тамед, 1999.
9. Курорты Одессы: Справочник. – Одесса: Маяк, 1976.
10. Курорты: Энциклопедический словарь / Гл. ред. акад. Е. И. Чазов. –
М.: Сов. энциклопедия, 1983.
11. Лечебные минеральные воды типа “Нафтуся” / Е. Э. Ба-бинец, В. М.
Шестопалов, Н. П. Мойсеева и др. – К.: Наукова думка, 1986.
12. Маринов Н.А., Пасека И. П. Трускавецкие минеральные воды. – М.:
Недра, 1978.
13. Мінеральні води та курорти Львівщини / Під ред. Б. М. Ма-толича. –
Л.: Палітра Друку, 2003. – 96 с.
14. Постанова КМУ “Про внесення змін до Переліку населених пунктів,
віднесених до курортних” від 15.12.1997 р. № 1391.
15. Сосновский В. К. Здравницы Крыма: Справочник. – Симферополь: Таврия,
1977.
16. Справочник по курортологии / Под. ред. Ю. Е. Данилова, О. Г.
Царфиса. – М.: Медицина, 1973.
17. Стеценко Г. И., Лоик И. В. Курорт Трускавец. – Труска-вець:
Українські технології, 1995.
18. Торохтин М.Д.,Денисюк В. Г. Здравницы Карпат:
Путеводитель-справочник. – Ужгород: Карпати, 1975.
19. Україна в цікавих фактах: Книга рекордів України / Упорядник Г. О.
Маценко. – Л.: Слово, 1992.
20. Українська Радянська Соціалістична Республіка: Енциклопедичний
довідник. – К.: Головна редакція УРЕ, 1986.
21. Федунь О. Бальнеологічні ресурси Прикарпаття. – Л., 1999.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
