Реферат на тему
Використання замків і фортець у туризмі
Містобудівний розвиток населених пунктів, художньо-естетичне виховання
суспільства не можливі без включення замків, фортець та монастирів у
сучасне життя, надання доступу до пам’яток історії та культури широким
верствам населення України та іноземним туристам.
Туристичну адаптацію оборонних споруд рідного краю необхідно здійснювати
комплексно, “нанизуючи” всі варті уваги об’єкти у “намисто”
екскурсійно-туристичних маршрутів комерційного та краєзначо-освітнього
значення. Немало для цього в Україні вже зроблено за перше десятиріччя
незалежності. Так, наприклад, нині активно функціонує й користується
неабияким попитом серед європейських туристів національна система
туристично-екскурсійних маршрутів “Намисто Славутича”. Ця система
охоплює 12 областей України: Дніпропетровську, Житомирську, Запорізьку,
Київську, Кіровоградську, Миколаївську, Одеську, Полтавську, Сумську,
Херсонську, Черкаську, Чернігівську та Київ. У межах національної
системи “Намисто Славутича” розроблено туристично-екскурсійні маршрути
за тематичними напрямами місцями, багатими на пам’ятки історії,
культури, архітектури та природи, а також пов’язаних з життям і
діяльністю видатних людей. Передбачено здійснення численних радіальних
подорожей та екскурсій з основних пунктів цих маршрутів.
Зокрема, велике значення для розуміння витоків нашої держави у контексті
загальноєвропейської історії має краєзнавче висвітлення періоду
існування Київської Русі (IX-XIII ст.), яка помітно вплинула на
історичний розвиток як України, так і Європи в цілому. “Намистом
Славутича” охоплено унікальні давньоруські археологічні,
історико-культурні, архітектурні пам’ятки X-XIII ст. у Києві, Чернігові,
Каневі, Овручі, Острі; пам’ятки археології у Києві,
Переяславі-Хмельницькому, Чернігові та селі Білогородці (літописному
Білгороді – резиденції КНЯЗЯ Володимира Великого).
Наступним визначальним для історичного розвитку України був період
національно-визвольної війни українського народу у XVII ст. та існування
Козацької держави. Відтоді до нас дійшли численні пам’ятки: місця
розташування Запорізьких Січей, а також пов’язані з головними битвами
національно-визвольної війни 1648-1654 pp. під Жовтими Водами та
Корсунем; колишні центри політичного життя України – гетьманські столиці
Чигирин, Батурин і Глухів; місця, пов’язані з життям і діяльністю Б.
Хмельницького та інших гетьманів України.
Комплексний характер охоплення туристичними маршрутами замків
проілюструємо на прикладі основних туристично прибуткових “діамантів”
“Золотої підкови Львівщини”.
“Золота підкова” – це найприбутковіший комерційний маршрут замками
України, пропонований усіма львівськими туристичними фірмами. Замковий
тур зі Львова передбачає одноденну кільцеву мандрівку до найбільших
оборонних споруд Львівщини: Олеського, Підгорецького, Свіржського,
Золочівського, Старосільського замків та Високого замку Львова.
Олеський замок – це видатна пам’ятка архітектури та історії XII-XVIII
ст. (рис. 5.34, рис. 5.35).
У XIV ст. це була могутня Давньоруська фортеця. Перша згадка про замок в
історичних джерелах припадає на 1327 р. У XV-XVI ст. замок став
магнатською Резиденцією і в 1620-х pp. був перебудований у дусі
італійського ренесансу. У 1629 р. тут народився король Ян III Собєський,
котрий пізніше часто тут мешкав і зібрав численні твори мистецтва. У
XVIII ст. замок належав магнатам Жевуським. Кінець XVIII – початок XIX
ст. – це період руйнування та занепаду замку. Дві світові війни
довершили цю згубну справу. Після реставрації 1965-1975 рр. тут було
створено музей-за-повідник Львівської галереї мистецтв. У цьому музеї
зібрано сотні унікальних творів живопису, скульптури, прикладного
мистецтва XII-XIX ст. Серед них ікони, портрети, натюрморти, великі
батальні полотна (зокрема, “Битва під Віднем” М. Альтомонте, 1692 p.),
меблі, шпалери, значна колекція дерев’яної скульптури Львівської школи
XVI-XVIII ст. Біля замку знаходиться пристосований для музейних потреб
колишній монастир капуцинів. Замок і монастир оточені мальовничим
ландшафтним парком XVIII ст.
Підгорецький замок – це визначна пам’ятка пізньоренесанс-ної архітектури
(рис. 5.36). Замок розташований у Бродівському районі недалеко від
Одеська. Збудував його на замовлення великого коронного гетьмана
Станіслава Конєцпольського італійський архітектор Андреа дель Аква в
1635-1640 рр., а оборонні бастіони твердині проектував французький
військовий інженер Г. Л. де Боплан. Пізніше власниками Підгорецького
замку були король Ян III Собєський, династії магнатів Радзивілів,
Живуських.
Рис. 5.36. Підгорецький замок
До замкового ансамблю входять: ренесансний палац, оточений бастіонними
укріпленнями, валами і ровами, бароковий костел (1752-1766 pp.,
архітектор К. Романус), в’їзна брама та чудовий “італійський” парк XVIII
ст. зі старими липами. Підгорецький замок зараз повністю реставрується і
є філіалом Львівської галереї мистецтв.
Свіржський замок – найатракційніший класично-лицарський мінізамок у
Перемишлянському районі на узвишші Свіржа над річкою та озером.
Свіржський замок збудований у XVI ст. Він належав родинам Свірзьких та
Ценерів. Біля замку, гарно відре-ставрованого і пристосованого для
відпочинку, знаходиться ренесансний костел 1541 р. (рис. 5.37):
Існує інвестиційний проект організації у стінах Свіржського замку
елітного готельно-відпочинкового комплексу, або ж передачі його під
музей середньовічної зброї – філію Львівської картинної галереї.
Останній шлях відродження замку є пріоритетнішим, оскільки суттєво
підвищить його екскурсійно-пізнавальну вагу й збереже пам’ятку відкритою
для масових туристичних потоків. Однак, реалізація цього шляхетного
задуму штучно стримується через невизначеність права власності на замок
(офіційно споруда належить Спілці архітекторів України, чільники якої не
бажають віддати замок під державний музей).
Із Свіржа зворотний шлях “Золотої підкови” до Львова пролягає через
старовинне містечко Бібрку. Далі за селом Водники минаємо руїни
величавого замку Острозьких у Старому Селі.
Старосільський замок – чи не найбільший за площею у Галичині. Оборонні
мури замку висотою 14-16 м займають площу понад 2 га. Збудований замок у
кінці XVI-XVII ст., основні роботи виконано в 1642-1649 pp., архітектор
Амброзій Прихильний. На початку XVIII ст. замок належав Адамові-Миколі
Сенявському, котрий переніс сюди зі Львова свій арсенал. У XVIII-XIX ст.
замок знаходився у власності магнатських родів Чарторийських та
Потоцьких.
Нині Старосільський замок – надзвичайно атракційна руїна, яка перебуває
у стадії фізичного нищення (рис. 5.38). На наше переконання, кращим
рішенням зі збереження й відродження цього замку стала б передача його
на баланс (чи довготермінову оренду за символічну плату) Федерації
історичного фехтування і реконструкції, що об’єднує клуби історичного
фехтування багатьох міст України й плекає романтично-патріотичний дух у
серцях молоді, готової власними руками самотужки цеглина за цеглиною
відбудовувати замки і фортеці рідної країни.
За бажанням туристичних груп “Золоту підкову Львівщини” доповнюють
оглядинами таких замків Львівщини: у Золочеві, Жовкві, Поморянах,
Бродах, Гологорах (руїни замку), Білому Камені (вежа і брама), Крехові
(оборонний монастир), Уричі (наскельна давньоруська фортеця).
Усім туристам і гостям Львова поряд із “Золотою підковою” традиційно
радять відвести окремий день для екскурсії у державний
історико-архітектурний заповідник – старовинне місто-фортецю Жовкву. Це
– ідеальне місто ренесансного містобудування, неповторний архітектурний
ансамбль якого має в області найбільшу кількість пам’яток після Львова.
Місто було засноване гетьманом С. Жолкевським в 1594 р. за ретельно
продуманим планом архітектора Павла Щасливого. У кінці XVII ст. Жовква
стала однією з резиденцій короля Яна III Собєського і значним мистецьким
осередком. Розвідки істориків свідчать, що саме тут народився та
здобував початкову освіту Б. Хмельницький.
Більшість видатних споруд Жовкви було зведено у XVII-XVIII ст. Перед
замком за оборонними мурами була розбита ринкова площа (тепер – площа
Вічева), з боків якої було поставлено житлові будинки з відкритими
аркадними галереями. На ринковій площі біля Глинської брами на місці
старої ратуші напочатку XX ст. виникла нова ратуша. На площі домінує
монументальний пізньоренесансний парафіяльний костел Св. Лаврентія
(архітектори Павло Щасливий, Павло Римлянин, Амброзій Прихильний,
1606-1618 рр.). У ньому варто оглянути скульптурні надгробки XVII ст.
родин Жолкевських і Собєських. Північніше знаходиться ансамбль
Василіянського монастиря з церквою Різдва Христового (XVII – початок XX
ст.).
На північному сході від площі розташована синагога з ажурним, типово
ренесансним аттиком (1687 p.). Від неї можна перейти до комплексу
монастиря та костела домініканів (XVII – початку XX ст.), в якому нині
діє церква Св. Йосафата. На колишніх передмістях Жовкви можна побачити
старі дерев’яні церкви: Св. Трійці (1720 р.) та Різдва Пресвятої
Богородиці (1705 p., іконостас 1710-1727 pp.).
Ключовим пунктом “Золотої підкови Львівщини” є саме місто-музей Львів.
Львів за весь час свого існування (від заснування Данилом Галицьким до
XVIII ст.) був міцною фортецею, яку вдавалося здобувати лише підступом,
хитрощами або через відсутність опору городян. З багатьох фортифікацій
старого Львова на сьогодні не залишилося й сліду. Лише рештки валів,
ровів, мурів, перебудованих сакральних споруд, перекази, мікротопоніми
або архівні й археологічні матеріали донесли до нас скупі відомості про
них.
Протягом останніх років проводиться інтенсивна робота над складанням
каталогу оборонних споруд Львова. їх сьогодні налічується 35. Ось
перелік окремих з них: Високий замок (руїни), Низький замок (залишки
руїн, фундаменти стін “підземного” Львова), Міський арсенал (1554-1556
pp.), Королівський арсенал (1630-1639 pp.), арсенал Синявських (1639
p.), Цитадель (1830 p.), Онуфріївський монастир-фортеця і церква XVI-
XIX ст., Вежа Корнякта (1572-1629 pp.), Вежа кафедрального костела
(1360-1481 pp.) тощо.
Колись величною і неприступною була Львівська фортеця Високий замок.
Археологічні розкопки показали, що фортеця, яка спочатку мала дерев’яні
і земляні укріплення, займала вершину Замкової гори (417 м). Наприкинці
XII – початку XIV ст. фортеця була перебудована з дерев’яної на кам’яну.
Замок мав у плані форму витягнутого прямокутника з 4 баштами на кутах. У
дворі замку були розташовані казарми і глибокий колодязь.
У XVIII ст. фортеця втрачає своє стратегічне значення. її башти та стіни
поступово розбирають на будівельний матеріал. До нашого часу від
Високого замку зберігся фрагмент Південної стіни зі стрільницями.
Зараз львів’янами жваво обговорюється доцільність реалізації сміливого
архітектурно-інвестиційного проекту з історичної відбудови фортифікацій
Високого замку й організації в ньому ресторанно-готельного й
розважально-анімаційого туристичного комплексу міжнародного класу.
У підніжжі Замкової гори дещо пізніше був зведений так званий Низький
замок Львова. Він мав 17 веж, рів і бастіони з 2 брамами: Галицькою і
Краківською. До нашого часу з укріплень Низького Замку збереглися
Порохова вежа і Міський арсенал, споруджені на початку XV ст. Стіни
Низького замку через аварійний стан на початку XIX ст. були розібрані.
Законсервовані залишки стін (біля Бернардинського монастиря) у наш час
поновлені з бійницями, покриттям, господарськими будівлями. У них
розташована реставраційна майстерня. Оборонна стіна з вежею та брамою
набули вигляду, який мали в XVI ст.
Частина відбудованих фортифікацій старого Львова нині успішно
використовується у ресторанному бізнесі. А по збережених фрагментах
відкопаних археологами давньоруських і середньовічних мурів і підземних
казематів Львова організовано спеціальний туристичний маршрут “Підземний
Львів”.
лівці, Підгайцях, Теребовлі, Доброво-дах, Підгорянах, Яблунівці,
Кам’янець-Подільському, Жван-цях, Бережанах, Окопах, Кудрицях, Рихті,
Теребовлі, Чорт-кові й ін.). Опорними пунктами цього маршруту є величні
оборонні комплекси Кам’янець-Подільської й Хотинської фортець. Оборонні
споруди України сьогодні використовують під заклади відпочинку і туризму
шляхом їх пристосування безпосередньо під готелі, через відкриття у них
закладів харчування відвідувачів (стилізовані під старовину ресторани й
таверни з середньовічною кухнею та історичними місцевими напоями),
шляхом відкриття музейних експозицій у приміщеннях.
Понад 2/3 замків країн Європейського Союзу (а це понад 1500
фортифікацій) нині успішно використовується у готельному господарстві.
Європейським туристам притаманне прагнення бодай декілька днів пожити у
справжньому середньовічному замку, скуштувати страви старожитньої
етнічної кухні та взяти участь в анімаційних лицарських розважальних
програмах замкового дозвілля.
Замково-готельний бізнес визнається найприбутковішим напрямком
використання фортифікаційних пам’яток давнини. Тож навіть
найтитулованіші в Європі власники родових замків не цураються поряд з
приватними апартаментами відводити частину своїх володінь під готельні
номери для гостей і туристів (рис. 5.39).
Рис. 5.39. Замок-готель Мальборк у Польщі. Вигляд з вікна та внутрішній
інтер’єр номеру
В Україні започаткування замково-готельного бізнесу має неабиякі
перспективи. По-перше, в нашій країні налічуємо до двох десятків
фортифікацій чи їх руїн, найдоцільніший шлях відродження яких полягає в
переобладнанні їх під готельно-анімаційні комплекси. По-друге, цей
турпродукт користується стабільною популярністю серед європейських
туристів, які хочуть і готові платити за можливість знайомства з
українськими замками. Романтика готельно-замкових турів традиційно
приваблює закоханих та молоді подружжя, цьому виду відпочинку надають
перевагу люди з розвинутим естетичним смаком тощо.
На жаль, досі жоден замок України ще не готовий відкрити двері своїх
опочивалень перед туристами. Найближче до фази формування номерного
готельного фонду “просунувся” Мукачівський замок (“Паланок”) у
Закарпатті. Однак, і тут роботи ще вистачає. А єдиним палацом замкового
типу, який приймає рекреантів, є палац графів Шенборнів у тому ж
Мукачівському районі Закарпаття, переобладнаний під санаторій.
Ще більші перспективи має шлях музейно-анімаційного відродження
найвеличніших фортифікацій держави, що є загальнонаціональним надбанням
і повинні бути доступними для широких верств відвідувачів, передусім
молоді. Відбудова фортифікацій, розміщення в них експозиції, яка
відтворюватиме картини минувщини й оголошення цих фортифікацій
скансе-нами – музеями під відкритим небом – пріоритетний шлях
туристичного відродження більшої частини українських замків і фортець. А
пожвавленню туристичного інтересу до них має сприяти якісне
інформаційно-рекламне просування та проведення різнобічних
історико-театралізованих фестивалів, змагань і анімаційних шоу.
Цей інвестиційно перспективний напрям туристичного відродження
українських замків проілюструємо на прикладі Су-дацької фортеці. Уже
стало доброю традицією щоліта, у самий розпал курортного сезону, коли
Південний берег “окуповують” сотні тисяч туристів, проводити у стінах
Судацької фортеці міжнародний фестиваль “Лицарський замок” (рис. 5.40).
Генуезька фортеця у Судаку у дні щорічного міжнародного фестивалю
історичного фехтування “Лицарський замок”, організованого національною
Федерацією історичного фехтування і реконструкції
Це надзвичайно цікаве анімаційне шоу, що “занурює” його учасників і
глядачів у войовниче середньовіччя. На фестиваль з’їжджаються члени
клубів історичного фехтування з різних міст України, Росії, Білорусі,
Молдови, Польщі. Вони привозять з собою середньовічні костюми, зброю і
захисні обладун-ки, осадні пристрої, мушкети й гармати різних калібрів.
На час проведення фестивалю територія Судацької фортеці Перетворюється
на справжнє багатолюдне середньовічне місто 3 окремими вулицями й
кварталами, а саме: вічевою площею, ярмарковим майданом, кварталом
ковалів, глиномісів і кожум’як, лицарською й танцювальною вулицями,
стрілецьким полем. На кожній вулиці цього міста по-своєму цікаво. Так,
на ярмарковому майдані розбігаються очі від розмаїття середньовічного
краму, тут туристів розважають мандрівні актори, скоморохи й блазні,
пропонується спробувати себе у середньовічних азартних іграх. Можна
опанувати основи майстерності у ковальському ремеслі чи гончарській
справі або ж повчитися ремеслу ювеліра, зброяра чи кожум’яки. А на
танцювальній вулиці кожен турист має змогу записатися у майстер-класи з
народних і придворних танців XV-XVII ст. чи просто послухати виступи
фольклорних гуртів з різних країн.
Фестиваль “Лицарський замок” триває 8-10 днів. Упродовж цього часу
відвідувачі Судацької фортеці мають змогу побачити історичну
реконструкцію середньовічної битви (бугурд) з гуркотом гармат та
брязкотом сотень мечів, а також спостерігати за конкурсними герцями
представників команд різних клубів історичного фехтування. Участь у
постановочній битві беруть 100-130 учасників – загони лучників і
арбалетників, важко-озброєних пішців (списоносців і алебардників) і,
звісно ж, лицарської кінноти з різнобарвними гербами й штандартами.
Завершується битва масованим штурмом фортечних стін за участю групи
досвідчених каскадерів.
Не меншою “родзинкою” фестивалю, ніж масштабний бугурд, є класичний
лицарський турнір в умовах, максимально наближених до реальних, що
вимагає неабиякого вміння й без-сташшя від його учасників.
Для розваги глядачів передбачені два феєричні паради всіх учасників
фестивалю у важких обладунках й при повному озброєнні, показові виступи
каскадерів, кавалеристів, бардів тощо, розгортаються експозиції копій
найрізноманітнішої зброї й об-ладунків усіх часів і народів. На
Стрілецькому полі кожного Дня туристи мають нагоду вправлятися під
орудою бувалих тренерів у володінні холодною зброєю, стрільбі з лука,
арбалета, гармат, метанні сулиці, кинджалів, бойових топірців й молотів.
Тут кожен турист може спробувати себе у двобої на мечах із “справжнім”
лицарем чи позмагатися з друзями у кращому володінні стрілецькою зброєю.
Окремо працює квартал народних майстрів, в яких можна придбати
ексклюзивний сувенір чи замовити собі холодну зброю На власне уподобання
за індивідуальним ескізом. Традиційно попитом серед туристів на
фестивальному ярмарку користуються похідні торбинки й інші вироби з
натуральної шкіри, кераміка, прикраси середньовічних стилів, окуті
металом скриньки, кинджали, підкови, плетені брилі від сонця тощо.
Насамкінець, під час фестивалю в Судацькій фортеці живе й працює
спеціальна група акторів-аніматорів, які створюють у відвідувачів
відчуття реальності існування середньовічног міста, відтворюють сцени
середньовічного побуту, сперечаються, працюють, знайомляться з туристами
й затягують їх у вир фестивальних подій.
Організатор цього масштабного анімаційного дійства – Федерація
історичного фехтування і реконструкції (Київ) – відкрита для
взаємовигідної співпраці щодо анімаційного “відродження” багатьох інших
величних замків нашої країни. Крім уже освоєних Кам’янець-Подільської,
Хотинської й Мукачівської фортець, є ще понад ЗО привабливих
фортифікацій Західного Поділля й Волині, які здатні “ожити” з появою у
них досвідчених аніматорів з клубів історичого фехтування, а відтак – і
туристів, ласих до справді цікавих історичних постановок та шоу-програм.
Справа за малим – порозумінням між усіма сторонами, зацікавленими у
туристичному відродженні замків і фортець України
Рекомендована література
1. Вуйцик В. С. Львівський державний історико-архітектур-ний заповідник.
– Л.: Каменяр, 1991.
2. Высоцкий И. Золотые ворота в Киеве. – К., 1982.
3. Горбик В. О., Денисенко Г. Г. Проблеми дослідження і збереження
пам’яток історії та культури в Україні // Український історичний журнал.
– 2003. – № 3. – С. 143-151.
4. Грушевский М. Южнорусские господарские замки в половине XVI в. //
Университетские известия. – 1890. – Февраль. – С. 1-33.
5. Закон України “Про охорону культурної спадщини” від 8.06.2000 р.
6. Замки Львівщини // Галицька брама. – 2003. – № 10-12. – С 106-108.
7. Игнаткин Й.А. Охрана памятников истории и культуры: Справ, пособ. –
К.: Вища школа, 1990.
8. Іванов О. Замки і палаци Західної України: історія – культура –
туризм (Історико-архітектурні пам’ятки замкового мистецтва). – К.: Наш
світ; Укргеодезкартографія, 2004.
9. Історико-краєзнавча діяльність Українського товариства охорони
пам’яток історії та культури / Історичне краєзнавство в Українській РСР.
– К., 1989.
10. Історія Львова в документах і матеріалах. – К.: Наукова думка, 1986.
11. Крип’якевич І. Історичні проходи по Львові. – Л.: Каменяр, 1991.
12. Лесик О. В. Замки та монастирі України. – Л.: Світ, 1993.
13. Мацюк О. Замки і фортеці Західної України. Мандрівки історичні. –
Л.: Центр Європи, 1997.
14. Мацюк О. Оборонне зодчество України // Пам’ятки України. – 1990. – №
2.
15. Мацюк О. Фортеці і замки України // Пам’ятки України. – 1991. – №2.
16. Мацюк О., Штойко П. Картосхема оборонительных сооружений Западного
Подолья / Тезисы докладов VI Подольской историко-краеведческой
конференции. – Каменец-Подольский, 1985. – С. 84-85.
17. Наниев П. И. Белгород-Днестровская крепость: фотоочерк. – Одесса:
Маяк, 1975. – 17 с.
18. Національна система туристсько-екскурсійних маршрутів “Намисто
Славутича”. – К., 1998. – 401 с.
19. Олеський замок: Путівник. – Л.: Каменяр, 1981.
20. Пам’ятки архітектури і містобудування України: Довід. Держреєстру
національного культурного надбання / В. В. Вечер-ський, О. М. Годованюк,
Є. В. Тиманович та ін.; за ред. А. П. Мардера, В. В. Вечерського. – К.:
Техніка, 2000. – 664 с
21. Пам’ятки архітектури Тернопільської області: Фотопутівник. –
Тернопіль, 1995.
22. Памятники градостроительства и архитектуры УССР: В 4 т. – К.,
1983-1986.
23. Памятники истории и культуры Украинской ССР: Каталог-справочник. –
К., 1987.
24. Пламенецька О., Вечерський В. Фортеці й замки в Україні // Пам’ятки
України. – 1996. – № 2. – С 13-25.
25. Пламенецька О. Комплекс у Кам’янці-Подільському // Пам’ятки України.
– 1998. – № 3-4. – С 88-95.
26. Пламенецька О. Фортеці й замки України // Пам’ятки України. – 1986.
– № 3-4. – С 34-41.
27. Ричков П. Західноукраїнські міста-фортеці XVI-XVIII століть //
Пам’ятки України. – 1990. – № 2. – С 20-22.
28. Рожко М.Ф. Карпатські фортеці доби Київської Русі / Київська Русь:
культура, традиції. – К., 1982. – С. 14-19.
29. Рожко М.Ф. Тустань – давньоруська наскельна фортеця. – К.: Наукова
думка, 1996.
30. Рутинсъкий М.Й. Географія туризму України: Навч.-метод. посіб. –
2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. –
160 с
31. Симин О. Фортеці Києва VI-XIX століть. – К.: МП “Леся”, 2003. – 144
с.
32. Сицинский Ю. Оборонительные замки Западного Подолья. – К., 1928.
33. Тимощук Б. Твердиня на Пруті. – Ужгород, 1978.
34. Тронъко П. Т. Охорона пам’яток історії і культури – справа
всенародна // Український історичний журнал. – 1980. – №9. – С 118-124.
35. Троян М. В. Мукачевский замок: Историко-краеведчес-кий очерк. – 2-е
изд., перераб. и доп. – Ужгород: Карпаты, 1982. – 56 с.
36. Фадеева Т.М. Тайны горного Крыма. – Симферополь: Бизнес-Информ,
2002. – 256 с.
37. Федак П. Пам’ятки Замкової гори. – Ужгород, 1999.
38. Фортификация Украины / Материалы Международной конференции с проблем
охраны фортификационных сооружений в Украине. – Каменец-Подольский,
1993.
39. Шкрабюк П. Крехів: дороги земні і небесні. – Л.: Місіонер, 2002. –
413 с.
40. HYPERLINK “http://mycastles.narod.ru” \t “_blank”
http://mycastles.narod.ru / Ірина Пустиннікова. Замки і монастирі
України.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
