.

Характеристика туристичної діяльності та її вплив на економіку України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
558 6110
Скачать документ

Реферат на тему

Характеристика туристичної діяльності та її вплив на економіку України

План

1. Характеристика туристичної діяльності та її вплив на економіку
України

2. Туристичні ресурси та інфраструктура – головні складові розвитку
туризму в Україні

Список літератури

1. Характеристика туристичної діяльності та її вплив на економіку
України

Прогнози щодо позитивних тенденцій розвитку туризму в кінці XX ст. та на
початку XXI ст. виправдалися. Протягом 2001 року зареєстровано 11,9 млн.
відвідань України іноземцями (річний приріст становить 6,2 %). В тому
числі 5,8 млн. туристичних поїздок (приріст 31,8 %) та 5,6 млн.
одноденних поїздок (зменшення на 17,7 %).

У порівнянні з 2000 роком у мотивації в’їзду іноземних громадян до
України в 2001 році відбулися структурні зміни, причиною яких було
значне зростання (+57 %, або 1,5 млн. осіб) приватних туристичних
поїздок одночасно з різким падінням обсягів транзиту (-54 % або 2,6 млн.
осіб). Порівняно з 2000 роком транзитний потік з Росії скоротився у 2,9
раза, з Білорусії – у 6,2 раза, з Вірменії у 4,9 раза, з Грузії у 5,6
раза.

За схемою розрахунків, рекомендованою ВТО, іноземні відвідувачі залишили
близько 2,5 млрд. доларів США протягом свого перебування в Україні у
2001 році.

Громадяни України в 2001 році здійснили 15,6 млн. закордонних поїздок
(приріст склав 16,4 %), в тому числі 9,4 млн. туристичних (приріст 8,0
%), решта – одноденні відвідання.

Так само, як і для багатьох європейських країн, де найбільш потужними є
туристичні потоки між сусідніми державами, для України сукупна частка
туристичного обміну з Росією, Білоруссю та Молдовою протягом останніх
років коливається біля 65 % в загальних обсягах турпотоків.

Окрім цього, сусідні країни забезпечують і потужні потоки одноденних
відвідувачів.

Поїздки до сусідніх держав і надалі будуть значно переважати в структурі
міжнародного туризму.

Щодо внутрішнього туризму, слід зазначити продовження активної
діяльності у 2001 році туристичних підприємств таких регіонів, як АР
Крим, м. Київ, М.Севастополь, Одеська, Донецька, Львівська, Харківська
області.

Біля 6,9 млн. населення України здійснили різноманітні подорожі рідним
краєм. Близько 16,0 млн. відвідувачів зареєстровано музеями України та
більше 1,8 млн. екскурсантів на рахунку турагентств.

Розрахований за методикою ВТО сукупний обсяг реалізації товарів та
послуг різних галузей економіки, що забезпечують задоволення споживчих
потреб іноземних та внутрішніх відвідувачів України, склав в 2001 році
20,9 млрд. гривень, або 3,9 млрд. дол. США.

За 2001 рік туристичні підприємства, готелі та санаторно-курортні
заклади України, загальною кількістю 7214 одиниць, реалізували власних
послуг на суму близько 3 млрд. грн., що дорівнює 1,5 % у ВВП України та
3,3 % по статті “Виробництво послуг”. Приріст сукупного обсягу
реалізації в порівнянні з попереднім роком становив 30%.

В структурі платіжного балансу України 2001 року, за підрахунками НБУ,
експорт послуг по статті “Подорожі” становить 10 %, імпорт – 15 %.

За останні три роки кількість відвідань України іноземними громадянами
збільшилась у 2,2 разі”, в тому числі кількість іноземних туристів
зросла на 38%. За цей самий період в платіжному балансі України частка
експорту послуг по статті “Подорожі” зросла з 7 до 10 %.

Основні статистичні показники розвитку туристичної галузі України за
2001 рік свідчать про продовження росту активності туристичної
діяльності, початок якого припадає на 2000 рік. Загальний обсяг
туристичних потоків перевищив рівень 2000 року на 12 %. Структура
потоків за видами туризму також зміню-валась протягом цього часу. Якщо в
1997 році частка внутрішніх туристичних потоків була найменшою (24 %),
то в 2001 році вона зросла до 31%, а частки виїзного та в’їзного потоків
скоротились, хоча перевага залишилась на боці виїзного туризму (44 % в
1997 році та 43 % в 2001 році). Частка в’їзного потоку в 2001 році (26
%) менша за частку в піковому 1997 році (32%), але абсолютний приріст на
31,8 % чисельності іноземних туристів є найбільшим за останні чотири
роки.

Таким чином найбільше зростання у 2001 році порівняно до 2000 року
вперше спостерігалось саме в обсягах в’їзного туризму, а обсяги виїзного
та внутрішнього туризму зросли на 8 % та 5 % відповідно.

З іншого боку, у 2001 році лише обсяг внутрішнього туризму перевищив на
21 % рівень найбільш активного 1997 р., в той час як обсяги інших видів
туризму також зростали, але ще не досягли максимальних значень
п’ятирічної давності.

Останнім часом даються взнаки і впливають на структуру туристичних
потоків зміни у візовій політиці як сусідніх держав, так і України.

Заохочуючи іноземців до відвідання, Україна поступово спрощує візові
формальності. Натомість західні сусідні держави, такі як Чехія,
Словаччина, Болгарія, вже запровадили візовий режим в’їзду .для
українців, а Польща, Угорщина, Румунія готуються до його введення.
Наслідком цього стане перерозподіл частки виїзного потоку на користь
внутрішнього туризму.

Розподіл іноземних туристів за метою відвідання України (%) 1998-2001
pp. (за даними статзвітності ф. № 1 – Тур)

Іноземні туристи, які скористались послугами українських турагентств в
2001 році, перебували в Україні переважно з метою відпочинку (51,2 %) та
у службовій поїздці (27,5 %), решта відвідань (21,3 %) припадає на
спортивно-оздоровчий та релігійний туризм, лікування. Подібна структура
прослідковується протягом останніх чотирьох років. Проте очевидною є
також тенденція незначного перерозподілу відвідань з основних мотивацій
(рекреація та бізнес) на користь менш популярних. Зокрема, звертає на
себе увагу зростання у 2001 році кількості відвідань України іноземними
громадянами з метою лікування – в 4,6 раза порівняно з 1998 роком, а
спортивно-оздоровчии в’їзний туризм за кількістю відвідань зріс за цей
самий період майже у 1,6 раза, хоча в структурі мотивації займає лише
5,1 %. Найбільш відвідуваними іноземними туристами є такі регіони
України: Автономна Республіка Крим (35,6 %), Київ (27,2 %), Севастополь
(11,5 %), Одеська (21,5 %) та Львівська (6,6 %) області.

В усьому світі виявляється тенденція до зменшення частки організованого
туризму в міжнародних туристичних потоках. Все більше людей подорожують,
але поповнення їх чисельності відбувається за рахунок тих, хто
самостійно організовує свої поїздки, уникаючи послуг туристичних
агентств. Такі можливості створюються завдяки розширенню доступності
інформації через їнтернет, спрощенню порядку перетину кордонів між
країнами.

В Україні на фоні зростання в’їзного туризму взагалі частка в ньому
організованого туризму зменшується.

У виїзному туризмі України, обсяги якого збільшились за 2001 рік на 8,7
%, прослідковуються певні закономірності та тенденції.

Найпотужніші потоки виїзду українських громадян, як і раніше,
зареєстровані в напрямках до сусідніх держав. Це є очевидною
закономірністю, яка проявляється як у туристичних поїздках, так і в
одноденних відвіданнях, левову частку яких складають транзитні поїздки.

У зв’язку з введенням візового порядку в’їзду до Чехії, Словаччини, а з
2002 року і до Болгарії, туристичний потік у цих напрямках значно
скоротився.

2. Туристичні ресурси та інфраструктура – головні складові розвитку
туризму в Україні

Важливе значення для розвитку як міжнародного, так і внутрішнього
туризму мають туристичні ресурси, які є основною метою подорожей.
Внаслідок цих обставин вони зумовлюють і визначають найважливіші
економічні показники туризму, такі як кількість туристів, ціна на
послуги, географія подорожей, їх сезонний розподіл, тривалість
перебування та ін. Тому комерційна робота в галузі туризму повинна
будуватись на всеохоплюючому обліку туристичних ресурсів як в цілому по
країні, так і по окремих регіонах.

Туристичні ресурси можна розподілити на три групи:

Рекреаційні (природні) ресурси – унікальні явища природи, печери,
водоспади, скелі, заповідники, гори, ріки, моря, лікувальні води,
кліматичні та бальнеологічні можливості;

Об’єкти, які представляють історичне та культурне минуле країни, –
музеї, пам’ятники і пам’ятні місця, пов’язані з історичними подіями,
життям і діяльністю видатних представників науки, техніки, культури, а
також унікальні архітектурні та етнографічні об’єкти;

Об’єкти, які демонструють сучасні здобутки країни в промисловості,
будівництві, сільському господарстві, науці і культурі, медицині та
спорті.

Під туристичними ресурсами розуміють сукупність природних та штучно
створених людиною об’єктів, що мають комфортні властивості та придатні
для створення туристичного продукту. Як правило, наявність туристичних
ресурсів визначає формування туристичного бізнесу в тому чи іншому
регіоні.

Україна володіє багатими природнокліматичними, культурно-історичними та
національно-етнографічними ресурсами, які створюють передумови для
розвитку багатьох видів туризму. Більшість регіонів України має
туристичні ресурси, які належать до всіх трьох груп, що дає можливість
виходу на туристичний ринок з привабливими туристичними пропозиціями.

Розглянемо першу групу туристичних ресурсів – рекреаційні.

Рекреаційні ресурси – природні й антропогенні геосистеми, тіла та явища
природи, які мають комфортні властивості і споживчу вартість для
рекреаційної діяльності і можуть бути використані з метою відпочинку та
оздоровлення людей у певний час та за допомогою існуючих технологій і
матеріальних можливостей.

Рекреація – розширене відтворення сил людини (фізичних, інтелектуальних
та емоційних) або діяльність, спрямована на відновлення продуктивних сил
людини.

В Україні значну частину природного потенціалу складають: рекреаційні
ландшафти (лісові, приморські, гірські), оздоровчі ресурси (мінеральні
води та лікувальні грязі), природно-заповідні об’єкти (національні
природні та регіональні ландшафтні парки, біосферні заповідники,
парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва тощо), території
історико-культурного призначення (пам’ятки архітектури та
містобудування, історико-архітектурні заповідники та ін.).

Це унікальні ресурси для перспективного розвитку туризму, зон рекреації
і курортів та найбільш збережена частина природного довкілля.

Площа освоєних та потенційних рекреаційних територій в Україні (без
радіаційно забруднених) становить 12,8% території країни і
розподіляється відповідно до природних особливостей семи рекреаційних
регіонів: Карпатський, Придністровський, Дніпровський,
Донсцько-Приазовський, Поліський, Причорноморський, Кримський. При
визначенні цих регіонів враховувались наступні фактори:

геополітичне положення (розташування території, наявність трудових
ресурсів, транспортних комунікацій, джерел сировини, енергії, історія
розвитку території, традиції та ін.);

наявність рекреаційних ресурсів;

стан туристичної інфраструктури;

попит на рекреацію та туризм;

туристично-рекреаційна політика регіону.

Згідно з оцінкою ландшафтних ресурсів (НДШ містобудування), потенційний
фонд природоохоронних, оздоровчих та рекреаційних територій становить
12,1 млн. га, тобто 20 % площі території України, що відповідає
міжнародним показникам раціонального збереження природно-рекреаційних
ресурсів. Одноразова місткість ландшафтів України, враховуючи допустимі
природоохоронні норми, становить понад 40 млн. чоловік.

Найбільшу питому вагу територій і об’єктів природно-заповідного фонду
мають:

– від 8 до 13 % – Тернопільська, Херсонська, Закарпатська,
Івано-Франківська, Хмельницька області;

5-7 % – Сумська, Рівненська, Чернівецька області;

3-5 % – Чернігівська, Львівська області, Республіка Крим;

до 3 % – Донецька, Миколаївська, Полтавська області;

до 2 % – Волинська, Житомирська, Запорізька, Одеська, Черкаська області;

– до 1 % – Вінницька, Дніпропетровська, Київська, Кіровоградська,
Луганська, Харківська області.

Особливе місце в системі рекреаційного використання території України
посідає Кримський півострів. Середньорічна тривалість сприятливого для
рекреації періоду становить тут 175-190 днів. Тут же функціонують
найстаріші в Україні грязьові курорти – Євпаторія, Саки та інші.

Практично у всіх областях України виявлено мінеральні лікувальні води
різного складу. Найбільша кількість джерел зосереджена в Карпатському
регіоні, зокрема в Закарпатській, Львівській областях. Багато джерел у
Луганській, Дніпропетровській, Полтавській, Хмельницькій, Черкаській,
Київській, Донецькій та інших областях .

Досить значні в Україні запаси лікувальних грязей, зосереджених головним
чином у південних та північно-західних областях.

F

H

a

ae

„†-

L

N

¦

?

N

f-?!R”ooooooooonooaaaaaaaaaaaaaa

&

Xй та ін., а на курортах Миргород, Моршин, Немирів, Черче поширені
торфові грязі.

Не менш важливе місце у розвитку туризму в Україні займає друга група
туристичних ресурсів – культурні об’єкти, пам’ятки історії, архітектури,
археології, етнографічні особливості території, що є важливим засобом
задоволення потреб пізнавально-культурної рекреації. Загальна кількість
архітектурно-історичних пам’яток в Україні становить 48690 об’єктів.
їхня цінність та чисельність (насичення, щільність) у межах областей
істотно різняться. Найбільше архітектурно-історичних пам’яток, що
охороняються державою і церквою, у Львівській (3934), Київській (2886)
та Чернігівській (2859) областях. Найцінніші культурно-історичні ресурси
– у Київській, Львівській, Тернопільській, Полтавській, Чернігівській
областях, Республіці Крим.

Специфічною складовою частиною рекреаційних ресурсів є однорідні
(гомогенні) рекреаційні ресурси – соціальні і природні об’єкти, явища,
події, походження яких тісно пов’язане як з територією України (де вони
розташовані або відбувалися), так і з територією тієї зарубіжної країни,
в межах якої даний об’єкт, явище, подія первісно виникли. В Україні
виявлена значна кількість таких об’єктів, деякі з них мають світове та
європейське значення та унікальний історико-інформаційний,
духовно-естстичний, інтернаціональний потенціал. Це місця, пов’язані з
життям, діяльністю або перебуванням в Україні французів О. де Бальзака
(мм.Бердичів, Корець), Д.Рішельє, Ж.Лябурба (м.Одеса), угорця Ф.Ліста
(м.Київ), німців Х.Х.Стівена (м. Ялта), П.Целана (м.Чернівці), іспанця
Хосе (Йосипа) де Рібаса (м.Одеса), англійців Д.Говарда (м.Херсон),
У.Черчілля (м.Ялта), італійця В.В.Растреллі (м.Київ), чехів Я.Гашска
(мм. Київ, Рівне, Дубно, Корець), Й.Главки (м.Чернівці), О.Яроша,
Я.Налепки (м.Овруч), поляків А.Міцкевича (м.Львів), Л.Варинського
(м.Канів), Я.Домбровського (м.Житомир), Я.Корчака, В.Василевської
(м.Київ), американців Д.Хьюза (м. Донецьк, кол.Юзівка), Т.Драйзера
(м.Київ), Д.Стейнбека (м. Київ), Д.Ріда (мм. Рівне, Корець), Т.Рузвельта
(м.Ялта), турка Назима Хікмета (м.Київ), шведа Майка (Михайла) Йогансена
(мм. Полтава, Харків), норвежців Фритьофа Нансена (м.Харків), Тура
Хейєрдала (м.Київ) та інші. Військовий меморіал, присвячений британцям,
що загинули під час Кримської війни 1853-1856 pp. (м.Севастополь),
поховання шведів на Полі Полтавської битви (м.Полтава), австрійців,
загиблих в Сталінградській битві у 1943р., місця розстрілу польських
громадян (Биківня під Києвом, м.Луганськ) та інші.

І нарешті, третя група туристичних ресурсів, яка представлена сучасними
здобутками світового рівня в промисловості, сільському господарстві,
будівництві, медицині, спорті, науці та культурі.

Багатовекторність економічної політики України, європейський вибір,
співпраця зі Світовим банком та Міжнародним валютним фондом сприяють
розвитку конгресового туризму, проведенню в Україні економічних форумів,
наукових конференцій та симпозіумів тощо.

Поступово туристичні можливості використовуються політиками,
бізнесменами, вченими, спортсменами, артистами, просто рядовими
громадянами з усіх країн світу, які приїздять в Україну з метою вивчення
та обміну передовим досвідом в авіабудуванні, металургії, медицині,
участі в спортивних змаганнях, проведенні концертних заходів та ін. В
Україні вже стало регулярним проведення міжнародних і національних
туристичних виставок, салонів, бірж, ярмарків, фестивалів, конкурсів,
які з кожним роком залучають все більше і більше іноземних гостей.

Отже, маючи такий ресурсний потенціал, туризм України повинен сприяти
зміцненню економіки країни, наповненню державного бюджету, зростанню
добробуту українських громадян, збереженню історико-культурної спадщини,
піднесенню духовного потенціалу суспільства.

Найголовнішим в ефективному використанні рекреаційних ресурсів є
наявність туристичної інфраструктури. Це готелі, мотелі, будинки
відпочинку, пансіонати, санаторії, заклади харчування, транспортні
засоби, заклади для розваг, атракції та ін. Коротко характеризуючи
матеріальну базу туризму, можна відзначити, що на початок 2002 року в
Україні налічувалось 1258 підприємств готельного господарства загальною
кількістю 100,67 тис. місць. За формою власності вони розподіляються
так: 40 % перебувають у державній та комунальній власності, 57 % – у
колективній та 3 % – у приватній. Найбільше готелів налічується в таких
регіонах України:

м.Київ (7,3 % від загальної кількості по Україні), Одеська область (7,3
%), Автономна Республіка Крим (6,8 %) Дніпропетровська (6,4 %),
Харківська (5,8 %) і Донецька (5,6 %) області. Рекреаційні можливості
України характеризуються також наявністю 3304 санаторно-курортних та
оздоровчих закладів різної відомчої підпорядкованості та форм власності,
в тому числі: санаторії 487, санаторії-профілакторії-357, бази та інші
заклади відпочинку-2015, пансіонати відпочинку – 235, будинки відпочинку
– 38, пансіонати з лікуванням – 68, інші заклади – 104. За формою
власності ці заклади розподіляються: державна – 37 %, колективна – 58 %,
приватна -0,9 %, власність міжнародних організацій – 3,9 %.

Більшість готелів, мотелів, кемпінгів, санаторіїв, баз відпочинку та
туристичних баз будувались за проектами, що сьогодні не відповідають
міжнародним стандартам. Мережа їх активно формувалась у період масового
туризму, з інтенсивною експлуатацією та несвоєчасним капітальним і
поточним ремонтом, що призвело до значного зносу цих будівель та
оснащення.

Багатопрофільність засобів розміщення потребує їх класифікації та
стандартизації. Типологічна уніфікація засобів розміщення дозволить
створити стандарт, центральною частиною якого має стати класифікація
засобів розміщення, розроблена ВТО.

На початок 2002 року в Україні функціонували 2,7 тис. туристичних
підприємств, що становить 64 % від загальної кількості тих, які отримали
ліцензію на туристичну діяльність. Більше половини (52 %) діючих
туристичних підприємств сконцентровано у трьох регіонах: м. Київ (25 %),
Автономна Республіка Крим (18,0%), Одеська область (9,0 %).

Але тільки наявності інфраструктури, призначеної для туризму,
недостатньо. її необхідно розглядати в широкому значенні: основні
елементи інфраструктури повинні виконувати не тільки виключно
рекреаційну функцію, а й служити провідним фактором поліпшення всього
соціально-економічного життя країни.

Це має бути інфраструктура загального користування, що відповідає
світовим стандартам і зорієнтована на всіх мешканців України та її
гостей.

З погляду організації інфраструктурного забезпечення рекреаційного
процесу, одне з ключових місць належить транспортній системі. Питання
охоплює проблему транзитних перевезень, організацію залізничного
сполучення, розвиток автомагістралей, повітряного, морського, річкового
транспорту.

Україна має розвинуту мережу автомобільних доріг і залізниць,
аеропортів, річкових і морських портів. Авіаційний, автомобільний,
залізничний, річковий і морський транспорт здатні забезпечити
перевезення туристів з резервом транспортних потужностей на деяких видах
транспорту.

Транспортні шляхи України повинні відповідати міжнародним вимогам та
надавати можливість здійснювати перевезення швидко, безпечно, надійно,
комфортно. Саме вони є першою ланкою туристичного потоку іноземних
громадян в Україну. Взаємодія двох галузей – транспорту і туризму –
допоможе кожній з них у короткі терміни вирішити більшість питань,
зокрема розбудови туристичної інфраструктури за напрямками національної
мережі транспортних коридорів із залученням приватного капіталу
(національного і закордонного).

В Україні прийнята Програма функціонування національної мережі
міжнародних транспортних коридорів. її реалізація дозволить розв’язати
проблему облаштування доріг, створити сприятливі умови для розвитку
туристичної індустрії.

Не менш важливою складовою інфраструктури є існуюча мережа прикордонних
переходів із країнами-сусідами, її розширення та сервісне облаштування.

Неможливий розвиток туризму без системи зв’язку і комунікацій,
функціонування різноманітних служб сервісу, розвитку громадського
харчування і побутового обслуговування, організації
культурно-розважального обслуговування.

Актуальною для України залишається проблема водопостачання та
каналізації населених пунктів і, в першу чергу, рекреаційних центрів.

Проблема інфраструктурного облаштування території України може бути
вирішена лише завдяки інвестуванню в її розбудову великих коштів, в тому
числі з боку центральної та місцевих влад, її розв’язання можливе лише в
контексті практичних дій по економічному піднесенню країни.

Список літератури

1. HYPERLINK “http://tourlib.net/Zakon/pro_turyzm.htm” Закон України
“Про туризм” (15 вересня 1995р.). – К., 1995 .

2. HYPERLINK “http://tourlib.net/Zakon/pro_strahuv.htm” Закон України
“Про страхування”: Збірник нормативно-правових актів. – Т 2. – Ужгород,
1999 .

3. HYPERLINK “http://tourlib.net/Books_tourism/aleks1.htm”
Александрова А.Ю. Международный туризм. – Москва, 2001 .

4. Ананьев М.А. Экономика и география международного туризма. – Москва,
1975.

5. Балабанов И. Т., Балабанов А.И. Экономика туризма. – Москва, 2000.

6. Барчукова Н.С. Международное сотрудничество государств в области
туризма. – М.: Международные отношения, 1986.

7. Бейдик О. О. Словник-довідник з географії туризму, рекреології та
рекреаційної географії. – К.: Палітра, 1997.

8. Биржаков М.Б. Введение в туризм. – Москва – Санкт-Петербург: Герда,
2000.

9. Гаврилишин І.П. Туризм України: проблеми і перспективи. -К., 1994.

10. Гаврилишин И.П. Рекреационный рынок мира // Посредник. -1995.- №40.

11. Герасименко ВТ. Основы туристического бизнеса. – Одесса, 1997.

12. Гуляев В.Г. Организация туристической деятельности. -Москва, 1996.

13. Державна програма розвитку туризму в Україні до 2010 року. -Київ,
2002.

14. Джон Уокер. Введение в гостеприимство. – Москва: Юнити, 1999.

15. Долішній М.І., Кравців В.С. Карпатський регіон у контексті державної
економічної політики: оцінка стану і стратегія розвитку // Економіка
України. – 1995. -№ 8.

16. Дурович А.П. Маркетинг в туризме. – Минск, 2001.

17. Євдокименко В.К. Регіональна політика розвитку туризму. -Чернівці:
Прут, 1996.

18. Євдокименко В.К., Садова У.Я., Шевчук Л.Т. Соціальна інфраструктура
Карпатського регіону: пошуки перпектив розвитку. – Чернівці: Прут, 1995.

19. HYPERLINK “http://tourlib.net/statti_tourism/kravciv1.htm” Жук
П.В., Кравців В.С. Концептуальні основи перспективного розвитку
рекреаційної індустрії в Карпатах // Економіка України. – 1993, № 12 .

20. Ресторанный и гостиничный бизнес. – 2001. – № 4(8).

21. Зорин И.В., Квартальнов В.А. Энциклопедия туризма. -Москва, 2000.

22. Іванов Ю. Туристична діяльність і оподаткування // Бухгалтерія.
-2002.-№20/2.

23. Іванова И.О. Маркетингові можливості сучасного готельного бізнесу в
Україні. – Львів, 1997.

24. Кабушкин Н.И. Менеджмент туризма. – Минск: Новое знание, 2001.

25. Квартальнов В.А. Туризм. – Москва, 2001.

26. HYPERLINK “http://tourlib.net/Books_tourism/kvartalnov1.htm”
Квартальнов В.А. Стратегический менеджмент в туризме: современный опыт
управления. – Москва: Финансы и статистика, 2000 .

27. Кириллов А.Т. Маркетинг в туризме. – С.-Петербург, 1997.

28. Кирилов А. Т., Волкова Л.А. Маркетинг в туризме. – Издательство
С.-Петербургского университета, 1996.

29. Ковалевский Г.В., Абрамов В.В. Проблемы развития туризма в Украине:
интегрированый подход // Туристично-краєзнавчі дослідження. – 1999. –
Вип.2.

30. Котлер Ф. Основы маркетига. – Москва, 1990.

31. Крачило М.П. Основи економічної теорії. – К., 1997.

32. Кузик С.П., Касянчук З.О. Оцінка туристської придатності території
Карпат Карпати: український міст в Європу: проблеми і перспективи. –
Львів, 1993.

33. Кузнецова Н.М. Основи економіки готельного та ресторанного
господарства. – К., 1997.

34. Макконнелл Кемпбел Р., Брю Стенли Л. Экономикс: принципы, проблемы и
политика. – К.: ХаГар, 1998.

35. Матеш В. Україна запрошує на відпочинок // Вісті з України.
-1994.-№4.

36. Межгосударственый стандарт. Туристско-екскурсионное обслуживание.
Класификация гостиниц. – Киев: Госстандарт Украины, 1996.

37. Межгосударственый стандарт. Туристско-екскурсионное обслуживание.
Проектирование туристских услуг. – Киев: Госстандарт Украины, 1996.

38. Папирян Г.А. Менеджмент в индустрии гостеприимства. – Москва:
Економика, 2000.

39. HYPERLINK “http://tourlib.net/Books_tourism/EkonTur.htm” Папирян
Г. А. Экономика туризма. – М.: Финансы и статистика, 1998 .

40. Песоцкая Е.В. Маркетинг услуг. – С.-Петербург: Питер, 2000.

41. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. – Київ, 2001.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020