.

Міжкультурне спілкування (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
420 5730
Скачать документ

Реферат на тему

Міжкультурне спілкування

План

1.Концепція «чистого спілкування» Г. Зиммеля.

2. Міжкультурне спілкування.

3. Жести в культурах світу

4. Культура звертання до іншої особи

5. Дотику, афекти, любов і секс

ЛІТЕРАТУРА: 1. Концепція «чистого спілкування» Г. Зиммеля.

Німецький соціолог Георг Зиммель (1858-1918), що створив теорію чистого
спілкування («социации»), стверджував, що спілкування в звичайному
значенні слова – це ігрова форма соціальної взаємодії. Так, на вечірці
люди «грають у суспільство», тобто утягують у різні форми соціальної
взаємодії, позбавленого серйозних основ. Це і є «чисте спілкування».
Серйозне спілкування зводиться до легкої бесіди, ерос – до кокетства,
етика – манерам, естетика – до смаків. Світ «чистого спілкування» –
тендітний штучний утвір, що у будь-який момент може зруйнувати той, хто
замість легковажної балаканини здумає підняти обговорення серйозної
наукової теми або переслідувати ділові інтереси, тобто відмовиться грати
за правилами гри.

Спілкуючись між собою, люди розповідають не про сімейні справи, погоду
або види на врожай. Змістом їхньої бесіди виступають соціальні символи і
значення. Виділені курсивом поняття складають атрибути соціальної
взаємодії.

Потрапляючи в ситуацію «чистого спілкування», учасники на час
виявляються від своєї «серйозної» сутності і занурюються в ігри
«понарошку», на час забуваючи про свої проблеми і повсякденні турботи,
про статуси і ролі, що виконуються ними в реальному житті. Вони
відіграють нову роль – роль безтурботного співрозмовника. На думку П.
Бергера, така форма спілкування, така форма спілкування «зустрічається
вкрай рідко і можлива винятково серед рівних по своєму соціальному
статусі людей».

«Чисте спілкування» – це особливий різновид митецької гри спілкування,
що не зв’язане з рішенням насущних життєвих проблем. Її фіктивність
усвідомлюється зовсім чітко. Однак у реальному житті ми знайдемо безліч
інших форм спілкування, що іноді або часто перетворюються у фіктивне
спілкування. Воно виникає в тих випадках, коли хоча б один зі
співрозмовників не додає серйозного значення змістові розмови: викладач
у тисячний разів вислухує чергову відповідь студентів на давно знайоме
питання, слухачі засипають на нудній лекції, пасажири равнодушно
вислухують чергову рекламу в автобусі, у сотий раз проїжджаючи по тому
самому маршруті.

2. Міжкультурне спілкування.

Величезна кількість людей тимчасово живуть або працюють за кордоном і
знаходяться в такий спосіб поза рідною культурою. Соціологи виділяють
кілька категорій таких людей:

туристи, що виїжджають на короткий термін;

бізнесмени, урядові чиновники і вчені, що роблять не занадто тривалі
подорожі;

фахівці і бізнесмени, що уклали багаторічний трудовий контракт,
студенти, що навчаються за рубежем;

іммігранти, яким потрібно швидко адаптуватися до чужої культури;

місцеві жителі, що знаходяться в себе будинку і приймаючих іноземців.

Межкультурные контакти мають на увазі, що між партнерами існує чіткий
поділ ролей і кожен суб’єкт виконує запропоновані культурою (тієї
країни, де він знаходиться) норми поводження. В основному ролі маються
на увазі на хазяїв, гості і чужинців. Останню категорію людей називають
прибулець, іммігрант, чужоземець, біженець. В Австралії використовуються
такі поняття, як «новий австралієць», «новий приятель», «емігрант, що
живе на гроші, що надсилаються з батьківщини». Американці говорять про
«постійно проживаючих чужоземців». У Європі слово «гастарбайтер»
застосовується стосовно іноземних робітників, що працюють за
контрактом або нелегально.

Труднощі соціальної взаємодії між представниками різних культур
виявляються в наступних областях:

Оволодіння мовою, включаючи грамотне уживання формул увічливості. Так,
наприклад, варто знати, що в ряді азіатських країн слово «ні»
використовується дуже рідко, так що «так» може означати і «ні» і
«можливо».

Невербальна комунікація: використання міміки, жестів, знання розмірів
персонального простору, представлення про допустимість доторкань і т.д.

Правила соціального поводження, до яких відносяться представлення про
розміри чайових, можливих подарунках, правила поведінки за столом і
розсаджування гостей, припустиме час запізнення.

Суспільні відносини: усередині родини, усередині касти або класу,
усередині національних груп.

Мотиви поводження, такі, наприклад, як мотив збереження особи, що має
особливе значення в країнах Далекого Сходу.

Концепції й ідеологія, тобто ідеї, почерпнуті з релігійної або
політичної практики, як, наприклад, російська або західна концепція
«волі» і «демократії», або так називана «протестантська етика».

Форми ритуальної комунікації в різних суспільствах відрізняються,
оскільки включають не тільки вербальну, але і невербальну інформацію. І
невідомо, який з них навчитися сутужніше. В одних країнах люди при
зустрічі обіймаються і цілують один одного в щоку, в інших таке
поводження може вважатися непристойним. В Америці більшість людей не
соромляться відкрито виражати свої почуття, а в Японії або в арабських
країнах відвертий прояв емоцій викликає незручність.

А. Шумилін

3. Жести в культурах світу

Американець і араб, обоє бізнесмени, уклавши довгоочікуваний контракт,
жмуть один одному руки, після чого перший, у силу прийнятих у нього
будинку звичок, влаштовується в м’якому кріслі, закинувши ногу на ногу,
а другий, зробивши перепрошуючі жести, залишає приміщення. Незабаром
американцеві дають зрозуміти, що угода підписана зайво поспішно і краще
було б про нього забути. Американець у повному здивуванні. Але людина,
знайомий зі звичаями різних країн, пояснить йому, що, закинувши ногу на
ногу, «янкі» зробив непрощенну помилку: показати підошву своїх черевиків
жителеві Саудівської Аравії – образа, сильніше якого в цьому королівстві
не придумати.

У спілкуванні з людьми Сходу європейців чекає маса несподіванок.
Негативне погойдування головою індіанців означає згода, а не
заперечення. Відомий американський жест «Про кей» (великий і вказівний
пальці утворять кільце, а три інших распрямлены) буде сприйнятий як
непристойний жест у Греції і Бразилії, як знак погрози в Єгипті і як
прохання заплатити гроші в Японії.

Узагалі на Сході культура пояснення жестами досить різноманітна. У
Японії або в Кореї вона мінімально контактна. Вітати там предпочитают
уклонами (чим нижче уклін, тим більше поваги), а досить своєрідний
спосіб рукостискання використовується найчастіше в офіційних ситуаціях –
приветствующий обома долонями обіймає кисть приветствуемого. Широко
посміхатися, демонструючи зуби, вважається непристойним для східних
жінок. Посміхаючись, вони звичайно прикривають рот рукою. Пристойності,
що вимагають в арабів не дивитися прямо в очі співрозмовникові,
європейці нерідко розцінюють як ознака нечесності або нещирості
партнера.

В іншому ж світі контактне спілкування – рукостискання, обійми,
поцілунки – широко поширений. В арабських країнах прийняті рукостискання
на будь-який смак і манер: від мимоходно-мимолетного до тривалої
процедури вітання, коли міцно стиснуті руки двох людей нескінченне число
раз трясуться рухами вниз. Арабські жінки в країнах Перської затоки під
час такого вітання звичайно не стискають руки друг дружку, а лише
доторкаються ними горизонтально і тільки выпрямленными долонями.
Саудовец при рукостисканні в знак розташування попридержит якийсь час у
своїй руці вашу. У Судану ж вірний знак розташування до співрозмовника –
поплескування по плечу, перш ніж простягнути руку.

Джерело: Комсомольська правда. 1994. 18 лютого.

Зведення до перенісся брів, змах рукою або широке розведення рук у
різних культурних контекстах позначає: подив або невдоволення, погрозу
або прояв нервозності, дружність або ворожість.

Існують і такі жести, значення яких по-різному в рамках однієї і тієї ж
культури. Так, наприклад, військовий може віддавати честь, тільки коли
він одягнений у військову форму. А от коли честь віддає людина в
цивільному одязі, це може розцінюватися як дуріння або навіть знущання.

4. Культура звертання до іншої особи

У класичній латині слово «Ego» уживалося, щоб підкреслити значущість
особи і протиставити його з іншим. Подібно прямому поглядові в очі, що у
багатьох тварин служить сигналом виклику, а в людей ретельно
регламентується (підданим нерідко заборонялося піднімати ока на свого
государя; донині вважається непристойним і зухвалої пильно дивитися в
очі незнайомій людині), звертання від першої особи, незалежно від свого
змісту, має відтінок самоствердження. Для запобігання зв’язаної з цим
конфронтації була вироблена система язикових ритуалів, зокрема, непряма
форма звертання, коли той, до кого звертаються, називається в третій
особі або описово («мій государ», «синьйор»). Шанобливість у звертанні
до вищої особи доповнюється зневажливими епітетами стосовно себе:
замість «я» говорять, наприклад, «покорнейший слуга», «невартий раб».

Ця церемоніальна мова, або «мова титулів», має древню традицію і
представлена у всіх мовах. Особливо витонченими формами користуються
народи Південно-Східної Азії. У китайській і в’єтнамській мовах узагалі
не прийнято говорити про себе в першій особі: замість «Я» покладене
вказувати те відношення, у якому що говорить знаходиться до
співрозмовника. Звичаї говорити про себе в третій особі відтворює, аж до
деталей, що існує соціальну ієрархію. Індивід у такий спосіб без кінця
нагадує собі, що перед особою свого короля він – підданий, перед особою
вчителя – учень, перед старшим – молодший і т.д. Він, так сказати, не
існує інакше, як у зв’язку з іншим. Його «Я» послідовно ідентифікується
з його численними сімейними і соціальними ролями.

Соціальні джерела цієї диференціації чітко видні в китайській мові, де
поняття «Я» виражається по-різному, у залежності від того, чи символізує
воно гордість, самоствердження або самознищення. У ввічливій розмові
людин описує себе словом «чэнь» (спочатку – «раб», «підданий») або
«моу», що значить «хтось» або «хто-небудь» (значення, прямо протилежне
унікальності і неповторності «Я»). У службовій переписці древнього Китаю
вживалося багато інших зневажливих синонімів «Я» («ню» – «раб»,
«низький»; «юй» або «мін» – «дурний»; «ди» – «молодший брат» і т.п.).
Навпроти, у звертаннях від імені імператора підкреслювалася його
одиничність, неповторність, при цьому уживалися вираження «гуа-жэнь»
(«самотня людина») або «гу-цзя» («посиротілий пан»). Іншими словами,
форма «Я» служить своєрідним вираженням соціального статусу людини і
рівня його домагань.

F-FhFiL?Roooooooooooonaaooooooooaoo

“°—??J A¤D?”I°oooooocooooooooooooooooooo

Так, у російській мові старший по положенню або вікові може звертатися
до молодшого на «ти», і ця форма звертання прийнята також серед близьких
людей рівного статусу; молодший же звертаються до старшого на «ви», і
таке звертання прийняте також серед не особливо близьких людей рівного
статусу.

Та ж закономірність діє й у невербальному спілкуванні (жести, дотики):
старший може поплескати молодшого по плечу, тоді молодший повинний
знаходитися від старшого на «шанобливій відстані».

Джерело: Кін И.С. У пошуках себе. М.,1984.

Спілкування між людьми убрано в різні форми й умовності. Спосіб
спілкування продиктований культурними нормами, що пропонують, кок
повинні звертатися або спілкуватися один з одним старші за віком і
чином, чоловіки і жінки, законослухняні і злочинці, тубільці й іноземці.

5. Дотику, афекти, любов і секс

Порівнюючи США і Бразилію, а в принципі і будь-яку іншу
латиноамериканську країну, ми виявляємо разючі культурні контрасти в
області фізичних контактів і прояву почуттів.

«Не доторкайтеся до мене», «Заберіть руки!» – такі природні прояви
стандартів американської культури, але не бразильської. Американці не
люблять, щоб до них доторкалися. Культури в усім світі сильно
розрізняються в питанні про границі персонального простору. Коли
американці гуляють, розмовляють або танцюють, вони зберігають визначену
дистанцію між собою. Це і є їхній персональний простір.

Бразильці, що дотримують меншу дистанцію, інтерпретували б звичаї
американців як прояв холодності. Коли бразильці вступають у бесіду, вони
роблять крок уперед, а американці, навпаки, відступають. Подібні
телодвижения зовсім не видають у бразильців або американців свідомий
намір установити більш дружні відносини зі співрозмовником. Кожний
виконує запропоновану йому власною культурою програму поводження.

Найбільш разючі культурні розрізняючи між двома народами виявляються в
області доторкань, поцілунків і обійм. Представники середнього класу в
Бразилії привчають своїх дітей, будь те мальчик або дівчинка, цілуватися
з усіма родичами. Оскільки в цій країні поширені великі родини, то
цілуватися приходиться із сотнями людей. Жінки цілуються все життя. Вони
цілують родичів чоловіків і жінок, друзів, родичів друзів, а якщо
рахують потрібним, те й інших людей. Крім того, чоловіка вітають один
одного міцним рукостисканням і зніманням головного убору. Чим ближче
відносини між людьми, тим гаряче вітання.

Провівши довгий час у Бразилії і повернувши в США, я знайшов вітання
американців холодними і безособовими. Багато бразильців розділяють мою
думку. Так само думають і американці італійського походження. Багато
американців бояться фізичних контактів, соромлячись виявляти почуття
любові або сексуальні бажання. Відповідно до авторитетної думки
клінічного психолога Дэвида Климека, що написав книгу про інтимні і
шлюбні відносини американців, «в американському суспільстві», якщо ми
вийдемо за рамки простих фізичних телодвижений, сексуальне поводження
людей не дуже-те витончене». В американців емоції і любов замкнуті
сімейною сферою сексуальних відносин. Коли дружина просить чоловіка
«бути поласкевее», вона має на увазі (або чоловік вважає, що дружина має
на увазі) «бути посексуальнее». Якщо послухати суспільні дискусії і
подивитися те, що пишуть газети, то виявиться, що в американській
культурі любов і секс означають те саме.

Однак секс і любов не є синонімом для бразильців. Вони постійно
цілуються, обіймаються і доторкаються друг до друга. Однак прояв таких
почуттів і прояв сексуальних бажань у бразильській культурі різні.
Фізична демонстрація теплих почуттів зміцнює родинні зв’язки і не має на
увазі сексуальних намірів.

Джерело : Kottak C.P. Anthropology: The Exploration of Human
Diversity. N.Y.: McGraw-Hill, Inc.1994. P.40-41.

Культурні конвенції. Культурне життя перетворилося б у некерований
хаос, якби щораз нам приходилося у всіх подробицях з’ясовувати значення
будь-якої своєї дії, перш ніж зробити його. Коли ми утримуємо людину, що
збирається переходити вулицю на червоне світло, ми знаємо, що не слід
кричати на нього. Коли нас знайомлять з людиною, ми не запитуємо себе,
як довго ми повинні потискувати руку.

Ми зіштовхуємося з величезною кількістю культурних правил, яким
навчаємося з раннього дитинства і які упорядковують наша взаємодія з
іншими. Їх називають культурними конвенціями. Вони стосуються часу і
місця соціального спілкування людей. Іншими словами маються на увазі на
тимчасові і просторові. Просторові конвенції розглянув у своїй книзі
«Персональний простір» (1969) Роберт Соммер. Він стверджує, що в кожної
людини є невидиме коло, що відзначає його особистий простір. Це
персональна теорія, що людина, за невеликим винятком, не дозволяє
порушити іншим. Просторові конвенції можна спостерігати в повсякденному
житті.

Приміром, в американському суспільстві загальноприйнята дистанція при
розмові – біля двох футів (фут – це приблизно 30 див), тому якщо вона
надмірно скорочується, американець почуває дискомфорт.

Просторові норми часто визначаються тим, як люди використовують погляд.
Скажемо, знаходячись на ескалаторі в метро магазині, можна помітити, що
незнайомі люди уникають дивитися прямо в очі один одному, предпочитая
дивитися в стать або на вивіски, що висять нагорі. Пояснення полягає в
тому, що візуальний контакт очима може бути зрозумілий як запрошення до
вербального контакту.

У своїй цікавій книзі «Мовчазна мова» (1959) американський антрополог
Эдвард Халл описав культурні варіанти дистанції, який дотримують двоє
людей, що розмовляють. Вона може бути різна – від мінімальної (ніс до
носа) в одних суспільствах до максимальної (кілька кроків) в інші. Її
величина зовсім не довільна, а корениться в менталітеті народу, у
загальних представленнях про те, що таке приватне (особисте) простір і з
якої відстані воно порушується. В іншій книзі «Схований вимір» (1969)
Халл, ґрунтуючись на даних спостережень і інтерв’ю з дорослими вихідцями
із середнього класу півночі США, виявив чотири загальноприйнятих
дистанції, використовувані для спілкування.

Так, що зненацька зустрілися коханці, учасники двобою по армреслингу або
боротьбі прибігають до реального тілесного контакту або до максимально
короткої дистанції. Така персональна дистанції складає від 0 до 18
дюймів (дюйм – 2,54див). На цьому відстань «присутність однієї людини не
є випадковим, і один раз воно може приголомшити, тому що сильно збільшує
емоційну енергію, що повідомляється. Погляд (часто перекручений), запах,
випару, що виходять від людського тіла, звук, інтонація й емоційний тон
людського голосу – усе це разом служить сигналом невипадкового контакту
з іншим тілом».

Особиста дистанція (від 1.5 до 4 футів) може мислитися «як мала захисна
сфера або ковпак, якої організм відмежовується від інших». Велика
частина співрозмовників обмежується цим простором. Випадкові зустрічні
контакти допускаються на відстані від 4 до 12 футів. Цю зону можна
назвати соціальною дистанцією. Вона характерна для спеціально
улаштованих збор. Нарешті, частина комунікацій відбувається «поза колом
особистої вовлеченности». На публічній дистанції (більш 12 футів) голос
перебільшений і посилений, а значна частина спілкування переміщається в
сферу жестів і тілесних поз. Це дистанція публічної аудиторії і
театральних представлень.

Э. Халл описує розходження в дистанціях, яких дотримують представники
різних культур у різних ситуаціях. Він показує, що сприйняття приватної
території, розмовній дистанції і публічній дистанції, що зберігається в
американців, німців, французів, японців і арабів, сильно розрізняється.
Культурні розходження в поняттях простору відбиті у відчутті людиною
того, наскільки сильно він має потребу в самоті або, навпроти, байдужий
до юрби і перенаселеності.

Порівнюючи американців з арабами, Халл підкреслює, що нюх (відчуття
запаху) – найважливіший механізм, що регулює дистанцію в арабів. Араби,
коли розмовляють, принюхиваются, знаходячи для себе приємним і бажаним
переживання запаху тіла іншої людини. Отже, вони ведуть бесіду на більш
короткій відстані, чим американці. У той же самий час німці відчувають
потребу в приватному просторі, огороджуючи його стінами і двер. Такого
відчуття в арабів немає. У США «власність» на якусь суспільну територію
(місце в залі, наприклад) іноді визначається тим, хто першим його займе.

Для арабів власність на простір визначається тим, хто першим почав
рухатися в напрямку до незайнятого місця, незалежно від того, хто першим
досяг його. Для араба не існує такої речі, як вторгнення в громадське
місце без запрошення. Суспільне означає суспільне. Наприклад, якщо А
коштує на куті вулиці, а В претендує на його місце, то В нітрохи не
порушить загальноприйняті норми, якщо створить такі незручності для А,
що змусять залишити своє місце.

Відомо, що в Німеччині дверей в установах завжди щільно закриті,
роз’єднуючи людей і створюючи відчуття приватного простору. Німці
думають, що, що відгородили від сторонніх шумів, ходінь і розмов,
персонал краще трудиться. Навпроти, у США двері кабінетів звичайно
відкриті. Американці, що працювали в Німеччині, часто скаржилися, що
закриті двері викликають у них почуття відчуження, змушують думати про
те, що навколишні більш непривітні, чим вони були насправді. Очевидно,
що той самий факт – закриті двері – мають у різних культурах різний
зміст і тому він повинний оцінюватися виходячи з даного культурного
контексту.

Особистий простір людини розширюється і скорочується в залежності від
ситуації. Часто близькість людей, що поруч коштують, сприймається як
показник ступеня довірчості їхніх відносин. Ділова бесіда відбувається
на одній відстані, дружня бесіда – на іншому, розмова люблячих один
одного людей – на третьому. Можна зробити висновок про статус людей,
аналізуючи дистанцію, що зберігається ними. Дистанція, що викладач
витримує стосовно студентів, підтверджує їхні статуси.

ЛІТЕРАТУРА:

Де Сосюр Ф. “Труды по языкознанию”.

Сеір Е. “Избранные труды по языкознанию и культурологии”, М., 1977.

Реформатський А.А. “Введение в языкознание”, М., 2000г.

Ахманова О.С. и др. “Общее языкознание. Формы существования, функции,
история языка”. М., 1970г.

Кравченко А.І. “Общая социология”. М., 2001г.

Общая социология// Посібник під ред. Проф. А.Г. Ефендієва.- М. ИНФРА –
М., 2000г.

Добренков В.І., Кравченко А.І., “Социология”: ВЗ ТЗ: Социальные
институты и процессы. – М.: ИНФРА – М., 2000г.

Культурология. Посібник для студентів тех. ВНЗ/ Колектив авторів., Под
ред. Багдасарьян Н.Г. – М.: Вища школа, 1999г.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020