.

Структурна лінгвістика (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1011 15329
Скачать документ

Реферат на тему

Структурна лінгвістика

План

1.Передумови виникнення структуралізму

2. Празький лінгвістичний гурток

Література Багато методологічних принципів мовознавства за своїм
походженням, а іноді й за змістом, мають філософське
забарвлення.Залежність від філософських течій далася взнаки й при
виникненні структуральної лінгвістики як нового наукового напрямку.
Переважно всі фундаментальні дослідження, які лежать в основі сучасного
структуралізму, були зроблені наприкінці XIX- початку XX ст. Бурхливе
зростання природознавчих наук (відкриття періодичної системи хімічних
елементів Менделеєва, закон Менделя про розщеплення спадкоємних ознак
батьків та їх нащадків, відкриття Ч.Дарвіна тощо) ввело в науку поняття
дискретної структури матерії. Поняття фонеми й морфеми, введене в цей
період, якраз і виражало стосовно мови те, що відображали атоми,
молекули стосовно хімічних і фізичних явищ, неорганічної матерії.

У мовознавстві першим, хто на початку XX ст. Спробував встановити
взаємні зв`язки між фактами мови, згрупувати їх і виявити внутрішні
корелятивні відношення, синтезувати їх в єдине ціле, побудувати систему
відповідних елементів і створити єдиний цілісний об`єкт дослідження, був
відомий швейцарський мовознавець Фердинанд де Соссюр (1857-1913).
Положення з його книги “Курс загальної лінгвістики” (1916), так вплинули
на подальший розвиток структуралізму в мовознавстві, що, як сказав
французький філолог Е.Бенвеніст, у наш час навряд чи знайдеться
лінгвіст, який не був би чимось зобов`язаний Соссюру і навряд чи
знайдеться теорія мови, в якій би не згадувалось його ім`я.

Головна заслуга Соссюра перед лінгвістикою ХХ ст. Полягає в тому, що він
звернув увагу на необхідність вивчення мови як цілої, як такої, що
складається із взаємозв`язаних і взаємозумовлених елементів.

Соссюр висунув важливе положення про системний характер мови, визначив
мову як систему, яка підпорядковується своєму внутрішньому ладу, як
сукупність взаємозалежних елементів, пов`язаних між собою відношеннями.

Одним з головних моментів у лінгвістичній теорії Соссюра є його вчення
про цінність (значимість) лінгвістичного знака.

Важливим положенням теорії Соссюра є розмежування мови й мовлення. Мова
й мовлення каже Соссюр, тісно пов`язані між собою й передбачають одне
одне. Мова необхідна, щоб мовлення було зрозуміле, а мовлення, у свою
чергу, необхідне, щоб встановилася мова. Таким чином, функціонування
мови, на думку Соссюра, виявляється в мовленні, живе мовлення є формою
існування й розвитку мови.

Заслуга Соссюра полягає в тому, що на початку ХХ ст. центральною
проблемою мовознавства він зробив проблему цілісності мови, а
суперечливі положення його широкої загальної теорії мови через 10 років
стали теоретичною основою різних напрямків лінгвістичного
структуралізму.

Термін “структуралізм” уперше було використано в 1939 році в статті
голандського лінгвіста Х.Поса, хоча історичне коріння цього напрямку
знаходимо в індійській мовознавчій традиції, у перших спробах суворого
опису мови давньоіндійським ученим Паніні. У Середньовіччя цей напрямок
виражається в загальній раціональній граматиці, пізніше – у роботах
Р.Декарта та В.Лейбніца. На виникнення й формування структуралізму дуже
вплинули ідеї Бодуена де Куртене, Ф.Ф.Фортунатова, Л.Блумфилда,
М.Троцького, Л.Єльмслєва, Е.Сепіра, Ф. Де Соссюра тощо. У 20-40 рр. ХХ
ст. виникають школи структуралізму, які відіграли значну роль у розробці
його концепцій і методів: Празька лінгвістична школа, датський
структуралізм (або глоссематика), дескриптивна лінгвістика в США.
Помітний вплив на становлення структуралізму російської формальної школи
в літературознавстві (Є.Поліванов, Л.Якубинський, Ю.Тинянов тощо).

Структуралізм виник передусім як заперечення молодограматизму з його
увагою до історії та психології мови, з його емпіризмом. Виникнення
структуралізму було зумовлене також розвитком науки, в яку широко
проникає ідея елементів і структури. Поняття структури стає ще в
середині ХХ ст. одним з найбільш популярних, при різному розумінні її в
термінології різних наук. Зазвичай під структурою розуміють спосіб
зв`язку між елементами відповідного явища. Поняття структури входить і в
мовознавство, хоча й у різному трактуванні в різних напрямках
структуралізму. В історії цього лінгвістичного напрямку виокремлюють
кілька етапів. Перший етап розвитку структуралізму в мовознавстві (до
50-х рр. ХХ ст.) характеризувався підвищеною увагою до структури плану
вираження в мові, який є більш доступним для безпосереднього
спостереження та суворого опису. Це призводило до перебільшення ролі
відношень між формальними елементами мовної системи, до ігнорування в
ряді випадків самих елементів як мовної сущності, до абстрагування від
змістового боку мови. У цей період надавалась перевага вивченню статики
мовної системи, майже не досліджуються психологічні й соціальні чинники
функціонування й варіативності мови, Другий етап (з 50-х рр.)
структуралізму характеризується пильною увагою до вивчення плану змісту
мови, до динаміки мовної системи. З 70-х рр. Починається третій етап у
розвитку структуралізму. Структуралізм, розробивши до цього часу апарат
суворого опису системи мови, припиняє існувати як відокремлений напрямок
у мовознавстві. Методи й способи структуралізму починають
використовувати в соціолінгвістиці, психолінгвістиці,
порівняльно-історичному мовознавстві, що перестає протиставляти його як
новим напрямкам, так і традиційному мовознавству.

Хоча школи структуралізму мають різні погляди на деякі досить суттєві
питання щодо дослідження мови, їх єднає спільна концептуальна платформа,
сутність якої можна виразити такими тезами: 1) мова – це
системно-структурне утворення, в якому всі його одиниці пов`язані між
собою різними відношеннями; 2) мова – це система знаків, співвідносних з
іншими символічними системами в межах спільної для них дисципліни –
семіотики; 3) при вивченні будь-якої природної мови варто розрізняти
мову й мовлення; 4) в основі мовної системи універсальні відношення –
синтагматичні й парагматичні зв`язки між одиницями мови на всіх їх
рівнях; 5) мова може досліджуватися з двох поглядів – синхронічного й
діахронічного, пріоритет при структурному вивченні мови належить
синхронії; 6) статика й динаміка є такими станами мови, які співіснують;
за рахунок статики балансується мова як система, динаміка забезпечує
можливість змін у мові; 7) мова – самостійне явище з власними
внутрішніми законами, вивчати її треба передусім з урахуванням
внутрішньомовних чинників; 8) у дослідженні мови необхідно
використовувати суворі, точні методи, які зближують лінгвістику з
природознавчими науками. Один з напрямків структуралізму представлений
Празьким лінгвістичним гуртком, або Празькою лінгвістичною школою.

2. Празький лінгвістичний гурток

(Празька школа функціональної лінгвістики)

Один із напрямків структуралізму, який виник у 1926 році й існував до
1952 року. Серед представників цього гуртка треба назвати В.Матезіуса,
Б.Трнка, Б.Гавранка, Я.Мукаржовський, В.Скаличку, Й.Вахека тощо.
Характерна особливість – тісний зв`язок із західноєвропейськими та
російсікими вченими: Якобсоном, Трубецьким, Карцевським, Бюлером
(Австрія), Блумфільдом (США), Мартіне (Франція) тощо.Теоретичні
положення представників Празького гуртка були відображені в “Тезах
Празького лінгвістичного гуртка” (1929). 1935 року гурток почав видавати
журнал “Slovo o slovesnost”, який і досі існує. Головні положення
соссюрівської концепції мови в роботах празьких мовознавців були істотно
переусвідомлені й у ряді випадків отримали подальший розвиток.

Так празькі лінгвісти заперечили соссюрівське протиставлення синхронії й
діахронії. Разом з тим празьки мовознавці підкреслювали перевагу
синхронічного аналізу, оскільки вивчення сучасного стану мов здається
єдиним критерієм, який дає вичерпний матеріал і дозволяє скласти про
мову безпосереднє уявлення.

Визнання тісного зв`язку синхронії та діахронії привело празьких
мовознавців до цілої низки важливих положень. Засновник празького
лінгвістичного гуртка В.Матезіус запропонував метод “аналітичного
порівняння” мов, згідно з яким у синхронічному плані порівнюють
лінгвістичні системи споріднених і неспоріднених мов з виявленням
тенденції їх розвитку. Ці ідеї пізніше стали основою типологічного
вивчення мов.

Празьки структуралісти прийняли і творчо опрацювали також соссюрівську
концепцію мови й мовлення. Матезіус вважав мовлення безпосередньо даним,
а мова, на його думку, має ідеальне буття й пізнається лише вдруге.
Скаличка вважав, що мова – це об`єкт структурної граматики, а описова
граматика фіксує факти мовлення. На фонологічному рівні сосююрівське
розмежування мови й мовлення дуже детально розробив М.Трубецькой у книзі
“Основи фонології”.

Одним з найважливіших положень у концепції Празького лінгвістичного
гуртка є поняття мовної функції. Поняття мовної функції у празбких
лінгвістів базується на вченні німецького мовознавця К.Бюлера про мовні
функції,яке міститься в книзі “Теорія мови. Структурна модель мови”
(1934). На думку Бюлера, психічні здібності людини – думати, відчувати й
висловлювати волю – спричинили 3 функції мови – комунікативну (функцію
повідомлення), функцію вираження й функцію звертання. Цим функціям
відповідають 3 типи висловлень – розповідний, окличний, спонукальний.

Функціональний підхід результативно використовували для дослідження
проблем літературної мови й культури мовлення.

?oooooooooooooooooooooooooooo

е Соссюра й росийської лінгвістичної традиції, представлену в роботах
І.Бодуена де Куртене, Ф.Фортунатова, О.Шахматова. багато положень
лінгвістичної концепції Ф. Де Соссюра в діяльності Празького гуртка були
трактовані інакше, переоцінені й переусвідомлені й у ряді випадків були
далі розвинуті. Найповніше вираження загальнотеоретичної настанови ПЛГ
знайшли в “Тезах”, представлених І з`їзду cлов`янистів у 1929 р.
Загальні положення в “Тезах” значною мірою пов`язані з конкретною
проблематикою вивчення слов янських мов.

Уявлення про мову як функціональну систему знаходимо вже в перших рядках
“Тез”. З функціонального погляду “мова – це система засобів вираження,
яка служить певній меті”. Тут же підкреслюється і системний характер
мови: ”Жодне явище в мові не можна зрозуміти без урахування системи, до
якої ця мова належить” (39, 123, ч. ІІ). Якщо у Соссюра “мова, яка
розглядається в собі й для себе”, є “єдиним і справжнім об`єктом
лінгвістики”, то представники ПЛГ наголошують на зв`язку мови з
позамовною дійсністю, “без якої вона не має ані сенсу, ані права на
існування”. Празьки структуралісти визнають соціальну природу мови,
зазначаючи, що “структура мови тісно пов`язана зі структурами навколо
себе”. У зв`язку з цим празьки мовознавці більше уваги приділяють
вивченню структури літературної мови, яка, складаючись з кількох окремих
систем, має яскраво виражений соціальний і функціоеальний характер.
Багато уваги приділяють вони і відношенням мови до літератури,
мистецтва, культури. Таке співвідносне вивчення структури мови походить
з необхідності розглядати мовний знак у його реалізації, у відношенні до
навколишньої дійсності. Найважливішою ознакою мовних систем празьки
структуралісти вважали їх функціональне призначення, практичне
використання, при цьому важливі не тільки відношення всередині мовної
системи, але також і відношення мовної системи до позамовної дійсності.

Антиномія Соссюра про синхронію й діахронію в ПЛГ була трактована
інакше. Вчені пропонують тезу про рівноправність синхронічного й
діахронічного підходу до мови, вважаючи, що системний, структурний
аналіз потрібний і в галузі діахронії. У цьому випадку треба робити не
лише історичний або діахронічний опис змін мови, а й з`ясовувати
системні причини цих змін. На думку празьких учених, діахронічні закони
відрізняються в структурному мовознавстві від синхронічних лише тим, що
вони обмежені в часі відносною хронологією й наводяться в історичній
послідовності. Синхронія й діахронія в празькому структуралізмі не є
незалежними галузями й аспектами вивчення мови, але взаємопроникають
одна в одну.

Однією з головних заслуг Празького гуртка перед світовим мовознавством є
створення фонології як наукової дисципліни. Найбільщ повно погляди на
сутність фонологічних проблем висловлені в роботі М.Трубецького “Основи
фонології” (1939). У цій книзі Трубецькой вперше показує системність
мови, досліджуючи фонологічні системи понад 100 мов. Тут же він вперше
протиставив фонетику й фонологію та визначив їх завдання. В “Основах
фонології” автор аналізує всі основні поняття нової науки: фонеми та її
ознак, опозиції фонем, нейтралізації фонем, сполучення фонем та їх місце
в системі мови. З появою книги Трубецького фонологія стає провідною
дисципліною в Празькій функціональній школі, так само, як історична
фонетика була головним полем діяльності і гордістю дослідження
молодограматиків.

Принципи структурного й функціонального підходів празьки вчені
намагались поширити й на вивчення проблем морфології й синтаксису.
Морфологію вони розуміли як розділ теорії лінгвістичної номінації, тісно
пов`язаної з функціонуванням слова, із системою форм слів та їх груп.
Синтаксис розглядали як теорію синтагматичних способів, де вивчаються
сполуки слів, які виникають у результаті синтагматичної діяльності.
Протиставлення мови й мовлення в синтаксисі веде до розмежування речення
й висловлювання. Один з напрямків функціонального синтаксису був
представлений роботами Матезіуса, де він пропонує ідею актуального
членування речення, яке співвідносить речення з контекстом ситуації і
протиставлення його формальному граматичному членуванню. Інший напрямок
функціональної граматики був розроблений Якобсоном. Він побудував
систему граматичних опозицій мови, спираючись на поняття фонологічної
опозиції й розрізнювальні ознаки фонеми Трубецького, оскільки визнавав
принцип структурного ізоморфізму (подібності) між фонологічною й
граматичною системами. Свою систему Якобсон використав при аналізуванні
відмінкової системи російської мови, представляючи її як сукупність
трьох розрізнювальних ознак, які утворюють загальне значення відмінка:
1) спрямованість – неспрямованість дії (спрямованість дії на предмет –
знахідний, давальний і місцевий відмінки;відсутність спрямованості –
називний, родовий та орудний відмінки); 2) об`ємність – необ`ємність дії
(межа участі в дії та відсутність такої межі – родовий і місцевий
відмінки); 3) переферійність – непереферійність дії (вказівка на
другорядну роль у змісті висловлювання – давальний, орудний, місцевий
відмінки; вказівка на головну роль – називний і знахідний відмінки). У
центрі граматичної теорії Скалички – пошуки мінімальної одиниці, яка є
основою граматичної системи. Він пропонує виділяти в слові не
морфологічний (морфему), а граматичний елемент, вважаючи таким не
морфему, а сему, яка одночасно є і функціональним, і формальним
елементом.

З діяльністю Празького гуртка пов`язане підвищення інтересу до
типологічного вивчення мов. На думку цих учених, розробка фонологічних і
граматичних проблем, пов`язана з виділенням фонологічних і граматичних
типів у мові, дає можливість для виявлення загальних закономірностей
розвитку мов. Празьки лінгвісти у своїх дослідженнях показали, що іноді
групи сусідніх мов мають спільні риси навіть у тому випадку, коли вони
належать до генетично різних мовних сімей. На їх думку, такі географічно
суміжні неспоріднені мови, які мають істотні спільні риси в
синтаксичній, морфологічній або фонологічній структурах.ю утворюють
мовний союз. Типовим прикладом мовного союзу є балканський мовний союз,
до якого входять грецька, албанська, болгарська й румунська мови.

Празька школа структуралізму зробила значний внесок у розвиток
мовознавства. Вироблені нею основні поняття фонології та принципи
фонологічного опису мов, положення функціональної граматики, вчення про
літературну мову й функціональні стилі, культуру мовлення, мовних союзах
збагатили мовознавство новими підходами до вивчення мови.

Беззаперечною заслугою Празького гуртка перед світовим мовознавством є
створення фонології як наукової дисципліни. В.Матезіус писав, що
“плідність і гнучкість нового погляду перевіряється, передусім, на
звуковому боці мови, і фонологія стає провідною дисципліною в галузі
функціональної, а також структурної лінгвістики, так само, як історична
фонетика стала головним полем діяльності й гордістю дослідження
молодограматиків”.

Принцип структурного й функціонального підходу представники ПЛГ
намагались поширити й на вивчення проблем морфології та синтаксису.
Морфологію вони розуміли як розділ теорії лінгвістичної номінації, яка
протиставлялась синтаксису як теорії синтагматичних способів, що
вивчають сполуки слів, які виникають у результаті синтагматичної
діяльності. У синтаксисі протиставлення мови й мовлення веде до
розмежування речення й висловлювання.

У цілому празькі мовознавці дуже дбали про лінгвістичну спадщину
минулого. Матезіус писав, що функціональне мовознавство Празького
лінгвістичного гуртка є повноправним спадкоємцем школи молодограматиків,
порівняльний метод яких вони доповнили порівнянням неспоріднених мов.

Дослідження празьких мовознавців зробили вагомий внесок у сучасне
мовознавство. Вироблені ними основні поняття фонології та фонетичного
опису, розробка положень функціональної граматики, вивчення
функціональних мов і стилів збагатили мовознавство новими підходами до
вивчення мови.

Класичний період розвитку Празької лінгвістичної школи закінчився на
початку Другої світової аійни. Проте лінгвістична теорія Празької школи
ще й досі впливає на чеських лінгвістів, які розробляють методи
структурної лінгвістики на матеріалі чеської й словацької мови.

ЛІТЕРАТУРА:

Геруцький Л. “Общее языкознание”. Мінск, 2001р.

Реформатський А.А. “Введение в языкознание”. – М., 2000р.

Березін К.С., Головін А.К. “Общее языкознание”. – М., 2000р.

Головін А.К. “Введение в языкознание”. – М., 1975р.

Кодухов К.В. “Введение в языкознание”. – М., 1976р.

Зубкова Л.Г. “Язык как форма. Теория и история языкознания”. – М.,
1999р.

Гумбольдт фон В. “Избранные труды по языкознанию”. – М.: Прогрес, 1984р.

Єьмслев Л. “Полегомены к теории языка// Новое в лингвистике”. Вип.I ,
М.: Видавництво ін. літ., 1960р.

Жирмунський В.М. “Общее и германское языкознание”. – Л.: Наука, 1976р.

Сепір Е. “Избранные труды по языкознанию и культурологии”. – М.:
Прогрес, 1993р.

Солнцев В.М. “Язык как системно-структурное образование”. – М.: Наука,
1971р.

Сосюр Ф. “Труды по языкознанию”. М.: Прогрес, 1977р.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020