Верба-вербиченька: Сценарій вечора-розповіді

У виконанні хору звучить пісня ‘Зоре моя вечірняя”.

Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою,

Поговорим тихесенько

В неволі з тобою.

Розкажи, як за горою

Сонечко сідає,

Як у Дніпра веселочка

Воду позичає.

Як широка сокорина

Віти розпустила,

А над самою водою

Верба похилилась.

ВЕДУЧА: Сьогоднішню розмову ми присвятили вербі, яка є одним із
символів нашої Батьківщини. Скажеш одне тільки слово – Україна – і в
уяві обов’язково постають тополя в полі, хрущі над вишнями, калина в
лузі, верба край долини. Який прекрасний пейзаж змалював наш геніальний
поет Тарас Григорович Шевченко у вступі до поеми “Причинні”; що став
піснею “Реве та стогне Дніпр широкий”, заспіваємо її. Хор разом з
присутніми виконує пісню “Реве та стогне Дніпр широкий”.

ВЕДУЧИЙ:

Тече вода з-під явора

Яром на долину,

Пишається над водою

Червона калина.

Пишається калинонька,

Явір молодіє,

А кругом їх верболози

Й лози зеленіють.

ВЕДУЧА: Кому доводилось подорожувати Славутичем, той не міг не
помітити численні вербові зарости на берегах нашої найпотужнішої річки.
Верби, як незрадлива сторожа охороняють плеса сивого Дніпра. Близько 500
видів верб ростуть на нашій планеті. 30 припадає на Україну; Вони є в
різних географічних яснах нашого краю. Раніше ними обсаджувалися дороги
й городи, ставки й береги, левади та греблі. Пригадайте пісню ” В кінці
греблі шумлять верби”.

/Група дівчат виконує пісню/.

В кінці греблі шумлять верби,

Що я насадила.

Нема того козаченька,

Що я полюбила.

Ой, немає козаченька –

Поїхав за Десну.

Рости, рости, дівчинонька

На другу весну!

В кінці греблі шумлять верби,

Що я насадила…

Нева того козаченька,

Що я полюбила.

Росла, росла дівчинонька

Тай на порі стала ,

Ждала, ждала козаченька

Та й плакати стала.

Плачте, очі, плачте, карі

Така ваша доля,

Полюбила козаченька

При місяці стоя.

ВЕДУЧА: Ця пісня про кохання і прекрасне .горде дерево, що росте
здебільшого поодинці або рядочком у низинних місцях та над річкою чи
ставком, вкрите срібно-зеленими шатами.

ЧИТЕЦЬ (розповідає легенду “Марусина верба”): Ще як не було
Каховського водоймища, проти села Доброї Надії, що біля Марганця, в
плавнях росла стара-престара, висока та кучерява верба, років триста
було, а може й більше. І називали її Марусиною вербою. А чому так її
називали – про те ось що старі люди розповідають…

Колись на Україну напали татари. Грабували, палили, різали, брали в
полон. Серед полонених було найбільше молодиць і дівчат. Одного разу
після спустошливого походу поверталась орда додому в Крим і зупинилась
саме там, де тепер наше село лежить. Великий плач і стогін стояв над
бусурманським табором. То плакали і стогнали невільники. А поміж ними,
тими невільниками була дівчина Маруся. Така гарна, така горда, така
гожа, що найстарший татарський ватаг всю дорогу з неї очей не зводив. Як
тільки отаборились, він одразу ж і наказав своїм слугам привести нещасну
бранку до себе в намет. Розшукали слуги Марусі, схопили її, розв’язали
та ведуть до свого пана. А дівчина як побачила пишний намет, так про все
й здогадалась. Та давай тоді щосили пручатись. Довго сердешна пручалась,
кусала руки ворогам, поки нарешті – таки вирвалась. А вирвавшись, чимдуж
подалась до табору, до плавень. Так бігла, що ніхто її не міг зупинити.
Пускати ж стрілу не дозволяв вельможний татарин, звелів узяти полонянку
живою. Поки там хтось із ординців скочив на коня і погнався, Маруся була
вже під високою вербою. Зрозуміла сердешна, що порятунку не буде, й
миттю полізла на дерево, на самісінький вершечок. А тоді перехрестилась
і кинулась вниз головою та й розбилась. Не скорилась вона злим
нападникам-чужинцям, не дала їм понівечити свою чисту вроду. Від того
часу й звуть ту вербу, з якої кинулась горда дівчина. Марусиною.

ВЕДУЧИЙ: А хто не чув пісню “Ой , у полі вербиченька”? (Звучить
пісня) “Ой , у полі вербиченька, там стояла криниченька”… Пісня
ллється, навіваючи зажуру. Вербовий сум… Гордий і прекрасний, як саме
дерево, що обійнявшись вітами, схиляється над ставом. Бо на сухому місці
не росте.

ВЕДУЧА: Окрім краси, що хвилює людське серце, верба дає нам

багато користі. Вона ніби позначає води на зеленій карті. Тому і криницю
копають завжди під вербою, бо на сухому місці це дерево ніколи не
ростиме. “Де срібліє вербиця, там здорова водиця” – говорить народне
прислів’я.

ВЕДУЧИЙ: Наші предки спостерігали ще одну характерну здатність
верби – бути природним фільтром усіляких домішок, що містяться у водах
річок та озер. Ось чому люди брали /й сьогодні беруть/ воду для пиття у
річці під вербою. Та й не один завзятий рибалка ловив добрячого сома або
щупака в заглибинах під вербовим корінням: риба також любить чисту,
оздоровлену воду. Цікаво й таке: у селах, де копають колодязі на куток,
тобто на 10-15 дворів, люди у відра з набраною водою завжди кладуть
вербову дощечку з долоню. Такий вербовий кусник дезінфікує, поліпшує її
смакові якості, надаючи їй “вербового духу”, що його утворюють смолисті
речовини.

(Виконується вокально-хореографічна композиція “Вербова дощечка”).

Вербова дощечка,

Дощечка, дощечка,

По ній ходить Настечка,

Настечка, Настечка.

Де ти, Насте, бувала,

Бувала, бувала,

Як діброва палала,

Палала, палала?

– Решетом воду носила,

Носила, носила,

Та й діброву гасила,

Гасила, гасила.

Вербова дощечка, дощечка, дощечка,

По ній ходить Настечка,

Настечка, Настечка.

ВЕДУЧА: Вербовий дух люблять і бджоли. Перший узяток ранньої теплої
весни вони беруть з жовтих вербних сережок, оскільки дерево починає
квітнути. Правда, вербовий мед менш корисний ніж гречаний, або липовий,
проте з нього виходить найсмачніша медівка. Високо цінують вулики з
вербових дощок або цілих колод-довбанок. Бджоли в них добре
розмножуються, менш хворіють А веселі бджоли, як і люди – працьовитіші.
Спекотного літнього дня у затінку верби завжди прохолодніше, ніж під
іншими деревами. Річ у тому, що у верби завжди багато води. У сухих
вербових дошках водяні пори заповнюються повітрям, яке є чудовим тепло
ізолятором. Тому вербові вулики й тримають прохолоду влітку, а тепло –
взимку.

`„7

ів використовували легку, дзвінку, голосисту і гнучку вербову деревину
для виготовлення кобз, бандур, які впродовж багатьох поколінь у руках
народних співців возвеличували дух вільномовства, звитяжної боротьби за
національне визволення, прославляли відданих Батьківщині героїв. Вербова
деревина здавна використовувалась і для виготовлення меблів,
човнів-довбанок, дерев’яних ложок та іншого начиння. Вибирався колись
чоловік у дорогу обов’язково брав із собою ложку. Нерідко ложка на
Запорізькій Січі слугувала для перевірки добровольця, якого запрошували
до гуртової каші, де кожен виймав свою ложку. Хто не мав вербової ложки,
того підозрювали як ворога, який намагається проникнути в козацький
табір.

(Виконується пісня у супроводі бандури).

ВЕДУЧА: Верба – дерево цілюще. З лікувальною метою
використовується кора з дво або трирічних гілок, у якій містяться
смола та глюкозиди. Настій з вербової кори знижує температуру, оскільки
спирт окислюється в організмі, перетворюючись на саліцилову кислоту.
Вербова кора застосовується при ревматизмі, простудних захворюваннях,
подагрі, головних болях, невралгія, при розладах шлунку. Ванни з
вербового настою запобігають потінню ніг, корисні при різних шкіряних
захворюваннях. Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від
болю голови. Товчене листя з верби кладуть на рани.

ВЕДУЧИЙ: Отже, недаремно народ оспівує це дерево у піснях, поети у
віршах. У дівочих піснях верба – ознака смутку і жалю, ось як в
українській народній пісні “Ой, вербиченько”.

(Виконується пісня “Ой, вербиченько”).

ВЕДУЧА: 3 вербою пов’язаний і прихід весни на велике християнське
свято Паски, якому передує Вербна неділя. Неділю за тиждень перед
Великоднем називають “Вербною”, а тиждень перед цією неділею –
“вербний”. У вербну неділю святять вербу. Під церкву заздалегідь
навозять багато вербового гілля. Зранку на богослужіння сходяться старі
й малі, бо гріх не піти до церкви. Коли кінчиться відправа і священик
скропить гілля свяченою водою, то діти один поперед одного стараються
дістати вербу і тут же проковтнути по кілька “котиків” – “щоб горло не
боліло”. Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще коло церкви,
та й дорогою, як додому йшли, а б’ючись примовляли: “Будь великий, як
верба, і здоровий, як вода, а багатий, як земля”.

ВЕДУЧИЙ: Свячена вода користується великою повагою серед нашого
роду. Гріх ногами топтати свячену вербу, свяченій вербі приписується
магічна сила. Як вперше навесні, виганяють худобу на пасовисько, то
обов’язково кроплять свяченою водою – “щоб нечисть не чіплялась до
тварин”. Більше того, викидають гілля свяченої верби на двір під час
граду – щоб град зупинився.

ВЕДУЧА: Букетик кучерявих котиків, які вважаються чи на найпершими
весняними квітами, порадують кожного. Пухнасті, як маленькі курчатка,
випромінюють тепло і ласку, несуть запах весни. З давніх-давен, як
тільки луки покривалися травицею, сільська молодь влаштовувала весняні
ігри. Хлопці і дівчата ходили в хороводі., промовляючи:

„Ой, вербо, вербо зелена,

Спусти гіллячко додолу

На зелену діброву,

На червону калину,

Де соловейко гніздо в’є,

А зозуленька кує”.

ВЕДУЧИЙ: Має верба пряме відношення до свята Івана Купайла. Купайло
у співі

Наше гіллячко з верби, з верби,

Которе краще, прийди, прийди,

Которе гірше, не йди, не йди.

Цією піснею дівчата закликають до себе це чарівне свято, утверджуючи
красу і добро в житті народу.

ВЕДУЧА: Символом Купайла-свята є Купайлиця з верби, яка підсилює
ідею свята – духовку чистоту, розквіт природи і людських сил. Купайлиця
– це символ древа життя, розквітлого об цій порі – у нашому краї беруть
з верби. Коло неї цілий вечір проходять дійства. До того ж є ще древом
духовного росту. Адже її уквітчують квітами і ягодами. Кругом дівчата
хороводи ведуть, пісень співають про красу дівочу і парубочу.

На городі бузина

Скрутилася в трубку,

Ой, ніхто так не заграє,

Як козак у дудку.

Ой, козак у дудку,

А дівчина в танці-

Купи, купи черевички

Дівчині – коханці.

ВЕДУЧИЙ: Верба – це дерезо дуже не вибагливе до природних умов і
добре приживається як на піску, так і в болоті, у лісі чи на полі.
Встромив вербову гілку весною і вже росте верба.

Її густа крона була надійним захистом від дощу і сонця, вітру і снігу.
Вербова лоза дуже широко використовується в господарстві. І сьогодні у
нас в гостях житель нашого села /Прізвище, ім’я, по-батьксві/, який
займається лозоплетінням.

(Йде розповідь про секрети лозоплетіння).

ВЕДУЧА: В народі побутує повір’я, що верба – святе дерево. В давні
часи її не використовували як паливо. В народі з цього приведу
утворилась думка “Сичить, як верба в печі”. Отже бачимо, що це дерево
дійсно потрібне людям, то ж недарма в народній творчості
використовується образ верби. ВЕДУЧИЙ: А зараз ми проведемо конкурс.
Хто назве найбільше приказок та прислів’їв, в яких згадується верба.

Приклад: Зацвіла верба – прийшла весна. Прийде тиждень Вербовий – бери
віз дубовий. Дме Вербич – кожух тербіч.

Прийшов Вербич – два кожуха тербіч.

Прийшла Вербниця – назад зима вернеться і т.д. (Переможцю конкурсу гість
вечора вручає свою коробку з лози).

ЧИТЕЦЬ:

Обламали вербу,

Продавали вербу,

В переході, посеред міста,

Люди брали вербу,

катували весну,

Бо надворі ж іще лютий місяць,

І кричала верба,

І кричала верба

Аж у місті знялась віхола.

В дім вербу занесла Їй

Води налила

І вона напилася, притихла.

Відігрілась верба,

Заходилась верба

У собі вибриньковувать літо.

Так старалась вона,

Їй здавалось – весна.

Їй хотілося зеленіти,

Спів зелений стояв на краєчку стола.

В мене ж серце від нього боліло!

Я жорстока була.

Я вербу цю нещадно дурила!

(О.Матушена “Вербова фантазія”).

ВЕДУЧА: Ось і завершується наша невелика розповідь про українську
вербу. На кінець прослухаємо вірш Василя Симоненка “Лебеді материнства”
/по можливості це може бути пісня/ в якому живе вербова і тополина ,
найдорожча поетові і нам з вами Україна-мати – наша рідна земля:

А якщо впадеш ти на чужому полі.

Прийдуть з Україні верби і тополі,

Стануть над тобою, листям затріпочуть.

Тугою прощення душу залоскочуть…”

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter