За народним календарем
За народним календарем: З практики роботи бібліотек Чемеровецької
ЦБС по відродженню народних традицій
Народні свята й обряди – один з важливих елементів духовної
культури народу. Вони беруть свій початок з язичницьких, дохристиянських
часів, коли наші предки вірили в сили природи: сонце, вітер, вогонь, дощ
та
інші природні явища. Прадавні народні обряди тісно пов’язувались з
порами року та відповідною до них працею в полі і господарстві. Це були
весняні, літні, осінні, зимові, а також родинні свята.
З часу прийняття християнства упродовж віків різні вірування, традиції
і звичаї наших предків злилися з християнськими обрядами в одну
гармонійну цілість і надійно оберігають духовний зв’язок поколінь,
На жаль, протягом століть і особливо останніх десятиліть нашу
духовність намагалися знищити. Тому нині нам усім стає зрозумілим, що
духовне відродження української нації. її культури вкрай необхідне і
воно
має базуватись передусім на рідній мові й народних традиціях, на
безцінних зразках фольклору. Сприяти цьому процесові відродження
покликані бібліотеки. Вони мають стати центрами народознавства,
осередками відродження тих народних традицій і звичаїв, якими жили наші
предки.
В цьому напрямку цікаво працюють бібліотек Чемеровецької ЦБС
/директор Барицька В.В., заступник Кропельницька С.В./, досвід якої
рекомендуємо використати в своїй роботі. Слід відзначити, що районні і
сільські бібліотеки мають хорошу матеріальну базу, актуальне і естетичне
оформлення. Тут створено кутки народознавства, оформлено виставки
місцевих умільців, кутки дитячої творчості, широко представлена вишивка
–
все це вигідно підкреслює народний стиль оформлення бібліотек. За
допомогою різних форм індивідуальної і масової роботи бібліотеки
розкривають ті питання історії українського народу, які раніше
замовчувались або фальсифікувались, більше приділяється уваги
пропаганді рідної мови, творчості тих українських письменників, які
стали
жертвами сталінізму, проводиться змістовна робота по відродженню
народних обрядів і традицій. Бібліотечні працівники беруть активну учать
у
підготовці і проведенні таких театралізованих свят, як “Івана Купала”,
зустрічі Нового року та ін.
Посильну методичну і практичну допомогу надають районні бібліотеки
своїм філіалам. Питання роботи бібліотек по духовному відродженню
виносяться на районні семінари, Для бібліотек району розроблено цикл
заходів по відродженню народних традицій, під загальною назвою “Роде
наш красний.” До цього циклу ввійшли такі теми масових заходів, як:
“Домашні обереги”, “А ми тую червону калину…”, “Хата моя, біла хата”,
“Ой
вербо, вербо”, “З рушником у далеку дорогу”, “Мово рідна, слово рідне”,
“З
джерел народної творчості” та інші, До кожної теми розробляються
відповідні сценарії, тематика книжкових виставок, які з успіхом
використовуються сільськими бібліотеками.
Як доповненням по циклу масових заходів в центральній районній
бібліотеці оформлено розгорнуту ілюстровану книжкову виставку “Роде
наш красний…”, на якій зібрана література про народні традиції, свята
і
обряди. Вона користується великим успіхом у читачів. Такі виставки
оформлені і в сільських бібліотеках.
Враховуючи необхідність відродження національних традицій, та
численні запити читачів, особливо вчителів та учнів, районні бібліотеки
вирішили зібрати відповідні матеріали і відтворити народний календар тих
свят і обрядів, які вшановували наші предки. Щоб матеріал був доступний
для всіх, його розмістили на стенді, який вивісили у вестибулі
бібліотеки.
Стенд складається з окремих невеликих планшетів. На першому
планшеті загальна назва стенда і цитата, на інших – опис окремих свят і
обрядів
На кожному планшеті під текстівкою наклеєні кольорові фотознімки
/вирізки з журналів/, підібрані за тематикою планшета. Стенд прикрашений
українським орнаментом.
На початку стенда, поряд з заголовком на стіні висить вінок з
пшеничного колосся і польових квітів як символ багатства і краси.
Весь матеріал експозиції можна розмістити і оформити по-іншому, в
залежності від естетичних смаків художника. Планшети можуть бути різної
форми і величини. Якщо в бібліотеці немає вільних стін, цей матеріал
можна розмістити на одному або двох планшетах, зробити перекидний
календар, альбом. Текст, звичайно, теж можна доповнити або скоротити.
Нижче подаємо текстовий опис свят, обрядів, звичаїв, як це зроблено
на стендах в Чемеровецькій центральній районній бібліотеці,
Заголовок: ВІДРОДЖУЙМО РІДНЕ, БАТЬКІВСЬКЕ
Підзаголовок: За народним календарем
Цитата: “У час нашого національного відродження повернімося до
духовного надбання предків, їхніх добрих традицій, свят, народних пісень
і
танців, колядок, щедрівок, веснянок, в яких живе душа народу, його
історія,
національна гордість”.
НОВИЙ РІК
За старими звичаєм це свято Василя. У цей пень зранку йдуть
посівати. Посіваючи промовляють: “Сійся, родися, жито-пшениця, всяка
пашниця, на щастя, на здоров’я, на Новий рік, щоб уродило краще, як
торік”.
За народним повір’ям перший посівальник приносить щастя до хати.
Краще, якщо це буде хлопець. Уранці на Новий рік виносять з хати сміття,
підпалюють його разом з соломою і обкурюють городи, садові дерева щоб
родили. Існують й інші звичаї.
РІЗДВО ХРИСТОВЕ
На Русь Різдво прийшло разом із християнством, В цей день ходять
від хати по хати і колядують, вітають з Різдвом, часто в театралізованій
формі відтворюють євангельські оповідання про народження Ісуса Христа
/вертеп/.
За старим звичаєм на Різдво носять “вечерю” родичам, хрещеним
батькам, куми до кумів, діти до батьків чи діда й баби. Звичайно, тих
хто
приносить “вечерю” частують, їм лагодять взамін такий же вузлик. Чудовий
звичай обмінюватися “вечерею” символізує єднання родини, близьких
людей.
У православних Різдво випадає на 7 січня, а в католиків – на 25
грудня, тому що вони користуються різними календарями.
СКЛАДЧИНА
Чотири рази на рік – на третій день РІздва, на Великдень і на заговини
перед Пилипівкою і Великим постом збиралася молодь “у складчину”. То
була спільна забава з вечерею, музикою, танцями. До хати молодої
самітної вдови чи солдатки дівчата зносили муку, масло, сир, сметану,
варили вареники. Парубки скидалися грішми й купували вина чи горілки,
цукерок, медяників, наймали музикантів.
На складчину запрошували іноді хлопців з іншого села. Чужих дівчат
не запрошували ніколи.
Спочатку танцювали. Хлопці – козака, дівчата -метелиці, потім разом
польку, краков’як. Як стемніло, засвічували світло, сідали за стіл
парами.
Першу чарку отаман наливав і підносив паніматці – господині хати, Потім
ставили пляшку на стіл й подавали вечерю. Пили не більше двох чарок –
щоб кожен мав пару. Веселились до пізнього вечора,
ХРЕЩЕННЯ /Водохреща, Йордань/
Водохреща відзначається 19 січня, В цей день Христос прийняв
хрещення від Іоанна в річці Йордань. Напередодні хрещення, 18 січня,
дотримуються посту.
Увечері повторюється різдвяна вечеря, тому вона називається Друга
кутя, або Голодна кутя /готувались пісні страви/, Водохрещення
відбувається перед церквою, або на ставку, чи річці, де вирубують
ополонку у вигляді хреста. В цей день свяченою водою кроплять сім’ю,
хату, подвір’я, криницю, худобу, на усіх дверях рисують рідким тістом,
замішаним на свяченій воді, хрести – як оберіг від усього злого.
СТРІТЕННЯ
Стрітення /зимобор, громниця/ за народним календарем
відзначається 15 лютого. Це день зустрічі Зими з Літом, передбачення
недалекої весни, У зв’язку з цим в на роді існували різні прикмети: якщо
під
вечір морозило, то перемотала зима, і навпаки, або – коли на Стрітення
півень води нап’ється /з розталого снігу/, то влітку віл наїстися /буде
добрий врожай/.
За релігійним календарем в цей пень новонародженому Христу
виповнилось 40 днів і його принесли до храму, де відбулась зустріч
/стрітення/ з праведними Симеоном і Анною. Відзначаючи цю подію, в
церквах відбувається служба. Йдучи до храму беруть з собою невживану
посудину на свячену воду /вода стрітенська помагає як і йорданська/,
святять тризубцеві свічки /громниці/. Повернувшись із церкви їх
запалюють
– “щоб мороз не побив дерев, а весняна повінь не пошкодила посіви”, “аби
грім не влучив в хату” – /звідси громниця/, обкурюють дітей, які
постійно
лякаються.
БЛАГОВІЩЕННЯ
Це свято випадає на 7 квітня. Мотивом його служать євангельські
розповіді про добру звістку /благу вість/ діві Марії від архангела
Гавриіла
про те, що вона народить Сина Божого.
За народним повір’ям Благовіщення – найбільше свято. З ним
пов’язано багато прикмет, народних обрядів. Вважається, що на
Благовіщення починає пробуджуватись природа. Дівчата збираються біля
церкви на перший весняний хоровод, виводять “Кривий танець” і
приспівують:
Вже весна воскресла,
“Що ти нам принесла?”
“Принесла вам росу,
Дівочу красу”.
ВЕРБНА НЕДІЛЯ
Наші предки здавна вірили в цілющу силу квітучої верби, тому що
вона першою прокидалась з зимової сплячки, віщувала весну. Так виникло
Свято Верби, яке відзначається в останню перед Великоднем неділю.
Звідси його назва “Вербна неділя”. В цей день у церкві освячують вербові
гілки.
В Україні існував звичай ритуального биття свяченою вербою. При
цьому бажали людині здоров’я й достатку:
“Не я б’ю, верба б’є. Не будь сонливий, до роботи лінивий. Будь
здоров як вода, рости як верба”.
Гілки свяченої верби зберігали весь рік і використовували їх як засіб
від дитячих хвороб. Свяченою вербою вперше після зими, виганяли корову
на пашу, щоб добре паслася.
ВЕЛИКДЕНЬ
Великдень – християнське свято на честь воскресіння Ісуса Христа,
яке кожного року відзначається у різні числа.
Великодні обряди, крім релігійних ритуалів, увібрали В себе безліч
нях і
хороводах весняного пробудження природи /веснянки, гаївки, хороводи/,
культ хліба /хліб-паска/, поклоніння предкам /поминки померлих на
цвинтарі/ та ін.
Освятивши в церкві паску сім’я сідає до святкового столу і
розговлятися свяченим. Після обіду розпочинаються великодні розваги і
забави. Біля церкви на вигоні молодь співає гаївок, веснянок, водить
хороводи. На другий день Великодня дорослі відвідують старих батьків та
інших родичів, бабусі – малих онуків.
Великдень за своєю християнською ідеєю свято загального
всепрощення й любові, свято єднання усіх членів роду – живих і мертвих.
ЗЕЛЕНІ СВЯТА /Трійця/
Ще у дохристиянські часи наші предки вшановували культ зеленої
природи, зеленого дерева, яке з’єднувало три світи: небо, землю і
підземний світ /трійця/.
На Зелені свята клечали /прикрашали/ хати, вікна, двері, подвір’я.
домашні будівлі. ворота зеленими гілками липи, берези або клена. Долівку
в хаті встеляли чебрецем, м’ятою, татарським зіллям, полином тощо.
Вважалося, що дух зеленого лісу оберігає людину та її житло від недобрих
сил.
З запровадженням християнства на Русі, Зелені свята збагатились
новими традиціями. На честь Бога-Отця, Сина і Духа Святого /трійця/
зеленим гіллям і квітами почали прикрашати церкви і храми, проводити
богослужіння і освячення різного зілля і квітів, які вважаються
цілющими.
Трійцю відзначають на п’ятидесятий день після воскресіння
Христового, тому це свято ще називають П’ятидесятниця.
ІВАНА КУПАЛА
Купайло – романтичне і радісне свято наших предків дохристиянських
часів, свято вшанування сонця – джерела світла, тепла і життя. Воно
припадає на час літнього сонцестояння – 7 липня, 0 цій порі трави, вода,
вогонь, особливо цілющі, здатні очистити й лікувати. Звідси
перестрибування через багаття, купання, збирання різних трав. Зі святом
пов’язані повір’я про цвіт папороті.
Свято Купала починається з вечора і продовжується ВСЮ НІЧ з 6 на 7
липня. Головний атрибут свята “купальне дерево” /Купайло/, яке хлопці
ставлять на березі річки чи ставу. Дівчата прикрашають деревце вінками,
квітами, різнобарвними стрічками. Потім починаються купальські ігри,
хороводи. Дівчата з різних трав і польових квітів плетуть вінки, кидають
їх
на воду – ворожать про коханих. На закінчення – усі гуртом сідають на
запашну траву за купальську вечерю.
Назву Івана Купала свято дістало після введення християнства. 7
липня церква оголосила днем народження Іоанна Хрестителя /Предтечі/
мотивуючи тим, що поняття “хрестити” і “купати” близькі за значенням.
Так
язичницьке свято поєдналось з християнським, зберігши старі народні
обряди.
ЗАЖИНКИ
Початок жнив у всі часи був подією урочистою і супроводжувався
обрядами, які мали забезпечити успіх у роботі.
Цікаво проходили зажинки на Поділлі. Вийшовши в поле жати
спочатку розстеляли на полі скатертину і клали на неї хлібину старого
урожаю – щоб вистачило хліба від старого до нового урожаю. А тоді вже
починали жати. В полі і по дорозі додому співали жниварських пісень, в
яких славили золоті ниви, хліборобську працю.
По закінченні жнив святкували обжинки, з останніх колосків плели
вінок і прикрашали ним найпрацьовитішого.
СПАС
Слово “спас” – скорочена народна вимова від спаситель /рятівник/,
яким церква іменує Ісуса Христа.
Свято прийшло по нас з Візантії. На Русі воно встановлено 14 серпня
1164 року на честь перемоги київського князя Андрія Боголюбського над
іновірцями, Спас у серпні святкується тричі – 14-го, 19-го і 29-го.
Свята швидко
входили в побут, тому що вони збігалися з народними традиціями, які
пов’язувалися з завершенням жнив /’Спасова борона”/, сівбою озимини
/”Перший Спас – перший засів”/, дозріванням яблук, груш та інших
фруктів,
дозрівання меду /Яблучний або медовий Спас/.
Головним святом є другий Спас. У цей день несуть до церкви святити
яблука, груші, мед у стільниках, колосся жита, пшениці, різне зілля,
головки
маку, оскільки на цей день припадає свято “Маковія” – в честь сімох
мучеників – братів Маккавеїв.
Свято третього Спаса /Спас на полотні/, присвячене поверненню
Ікони Христа Спасителя в Константинополь /944 р./, яка до пограбування
мусульманами висіла над головними воротами міста.
ПОКРОВА
Покрова – одне з найбільших осінніх християнських свят, яке щорічно
відзначається 14 жовтня. Воно пов’язане з появою в одній із церков міста
Константинополя ікони Богоматері, яка покрила людей своїм омофором
/покровою/ і захистила їх від ворожої облоги. Згодом київські князі
узаконили це свято на Русі, як небесну силу заступництва і захисту.
Покрова була головним святом Запорізької Січі. Під покровом
Богоматері запорожці не боялись ні ворожого вогню, ні грізної морської
стихії.
Свято Покрова збігається з завершенням польових робіт, осінніми
весільними обрядами. Вона вважається покровителькою шлюбу, тому
дівчата поспішають в цей день до церкви і ставлять свічку Богородиці.
К АЛИТ А
Узимку, коли завершилися роботи у полі, частішали різні молодіжні
гуляння, вечорниці, Одним із таких гулянь була Калита, яку проводили на
святого Андрія -13 грудня..
Дівчата випікали великого круглого коржа /Калиту/ з діркою
посередині. Калиту підвішували в хаті до сволока. Хлопці повинні були
підскакувати на коцюбі і відкусити кусок калити не торкаючись її руками.
Калиту охороняв один парубок, у якого в руках був квач обмащений у
сажі. Якщо комусь не вдавалось відкусити калити – його обмащували
сажею. В цей день дівчата ворожили на долю, вгадували своїх суджених,
Калита, очевидно, має зв’язок з прадавніми парубочо-дівочими іграми
на честь сонця. Адже калита і формою нагадує сонце.
МИКОЛИН ДЕНЬ
Микола зимовий – це православне престольне свято, що випадає на
19 грудня, Микола весняний – 22 травня.
Святий Микола вшановувався як захисник простого народу, дітей,
яким “приносив” подарунки.
Миколай – покровитель мореплавства„ торгівлі, землеробства. Він
творив чуда: втихомирив бурю на морі, повернув до життя загиблого
матроса.
На Запорізькій Січі вшановували свято Миколая – захисника і
заступника всіх тих, хто плаває, подорожує. Тут діяли церкви Миколая.
ВЕЧОРНИЦІ
Після завершення польових робіт – восени і взимку – молодь
збиралась на вечорниці. У будні на вечорницях дівчата працювали: пряли,
шили, вишивали. А хлопці залицялися, розповідали різні бувальщини та
небилиці, співала, танцювали. Це був своєрідний клуб, де молодь
працювала, веселилася, а потім і одружувалася.
Свої вечорниці мала кожна частина села, або й кожна вулиця. На
вечорниці ходили тільки парубки та незаміжні дівчата. Не годилося ходити
на ті самі вечорниці рідним братам чи сестрам. Вечорниці проходили в
хаті
однієї із дівчат, або в хаті молодої вдови. За це учасники вечорниць
приносили подарунки господині хати,
ХРЕСТИНИ
Щоб відзначити таку важливу для сім’ї подію, як хрестини дитини,
влаштовували святковий обід. Запрошувались куми, гості. За традицією
баба-повитуха приносила в горщику круто зварену кашу, накриту хлібом-
сіллю або млинцем. Пропонувалося розбити горщик тому, хто покладе
більше грошей. Гості скидали їх новонародженому – “на воза”, “на коня”,
“на
люльку”, “на хустку”, “на сукню”. Дарували також різні подарунки.
Хрещений батько клав гроші останнім і розбивав горщик. Гості
пригощалися кашею і промовляли: “Роди, Боже, жито й пшеницю, а кумі й
кумові – дітей копицю”. Дівчині бажали “щоб хлопці любили”, хлопчику –
“щоб був добрий орач” та ін. Обряд з кашею символізував входження
дитини у сім’ю.
ПОСТРИЖЕННЯ
У народі й досі існує уявлення, що дитину не можна стригти до року:
хворітиме на голову, не ростиме волосся. Отож батьки на першу річницю
запрошують гостей і роблять пострижини. На стіл кладуть кожух і садов-
лять на нього іменинника. Якщо дівчинка – під кожух підкладають прядиво,
гребінь, нитки “щоб пряла, ткала і шила”, хлопцеві підкладають різні
столярні, слюсарні інструменти “щоб майстром був”.
Хрещений батько зрізає навхрест трохи волосся спочатку на потилиці,
тоді з різних боків голови. Хрещена мати завершує процедуру. Зістрижений
чуб кладуть на тарілку, куди гості скидають гроші з різними побажаннями:
“щоб дитина росла й грошовита була”, “щоб волосся було густе, як кожух”,
“щоб був багатий, як кожух волохатий”.
Батьки іменинника пекли солодкий пиріг, який, перш ніж поділити і
роздати гостям, ломали над головою дитини примовляючи: “Щоб життя
було солодке і добре”, “щоб діждати весілля, ще й коровай ділити”.
Перше зрізане волосся не викидали, а спалювали /щоб не боліла
голова/, кидали на стрімку воду /щоб дитина росла як з води/, або
закопували під вербу чи грушу /щоб кучерява була/.
ПОМИНКИ
Поминальні звичаї тісно пов’язані з народними повір’ями про душу
померлого. Одразу після поховання влаштовують поминальний обід.
Подають коливо /поминальну їжу/. Спочатку годиться помити руки,
перехреститися, прочитати молитву “Отче наш…”, Поминаючи кажуть: “Хай
з Богом спочиває”, “Царство небесне душі”, “Хай земля буде пухом”.
Поминають також на 40-й день і на рік, У ці дні зранку родичі несуть у
церкву поминальний дар, замовляють панахиду і запалюють свічку. Потім
відвідують могилу. Надмогильний хрест пов’язують не вишиваним
рушником. На могилі залишають хліб, щось солодке, трохи води – все, що
любив померлий. Роздають також бідним “на помину”. Повернувшись
додому відбувається поминальна трапеза, на яку запрошують усіх, хто брав
участь у похороні.
Щорічно, на третій день Великодня або в інші дні, відбуваються
поминки на могилі /клечальні дні/.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
