Перлини українського романсу: Матеріали до сценарію літературно-музичної
композиції
І ведучий:
Сповнена глибокого чуття, ллється мелодія солоспіву. Здається,
виникла вона на самому зламі драматичного, неповторного, незвідано
високого. Глибокі почуття, найпотаємніші порухи серця панують у
невеличкому за розміром творі. Голос зливається зі словом, слово – з
інструментальним супроводом. Винятковий синтез поезії, музики та
виконавства. Народжується романс… Інколи він нагадує невелике музичне
оповідання, маленьку трагедію, інколи – щоденниковий запис або майстерно
написане есе.
Український романс… Він пройшов довгий шлях розвитку і посідав
помітне місце в мистецькій скарбниці народу. Виростаючи з ліричної
народної пісні, романс поступово набирає ознак самостійного жанру, якому
частіше притаманна не куплетна форма, взаємозумовленість слова і музики,
простота і щирість, естетична краса, широкий між жанровий зв’язок.
Термін романс, що походить з іспанської мови, набув
загальноєвропейського поширення. В Росії і на Україні він зустрічається
з ХУІІІ ст. Чи не першим із вітчизняних композиторів цей термін був
використаний Д.Бортнянським (І75І-І825 рр.)
ІІ ведучий:
На Україні і за її межами у ХУІІІ ст. поширювались зразки сольної
пісні з супроводом, що стали перехідною формою до романсу. Авторами їх
нерідко були студенти колегіумів та Київської академії, регенти-кріпаки,
кобзарі, лірники. З тогочасних пісень-романсів слід насамперед назвати
вокальні твори видатного українського філософа, поета і музиканта
Г.Сковороди. За свідченням учня поета М.Ковалинського, “он имел особую
склонность и вкус, сочинил многие песни в стихах и сам играл на скрипке,
флейте, бандуре и гуслях”. Ще за життя поета стали широко відомими його
пісні-романси “Ой ти, птичко жолтобоко”, “Стоит явор над горою”.
Найпопулярнішою з пісень-романсів XVIII ст. стала “Їхав козак за
Дунай” Семена Климовського, що назавжди ввійшла у народну скарбницю.
Важко назвати інший твір, який би так швидко поширився у різних народів.
Перші публікації його припадають на 1790-і роки, а на початку XIX ст.
“Їхав козак за Дунай” був поширений вже у Німеччині, Австрії, Франції,
Польщі, Чехословаччині, Англії та ін. країнах. Пісня приваблювала
насамперед своєю наспівністю. Теплий ліризм та одвертість у вираженні
почуттів кохання наближають ії до романсу:
Їхав козак за Дунай,
Сказав: “Дівчино, прощай!
Ти, конику вороненький,
Неси та гуляш”…
І ведучий:
Велике значення для розвитку пісень-романсів мала творчість,
українських поетів-романтиків О.Афанасьєва-Чужбинського, В.Забіли,
Є.Гребінки, М.Петренка та ін., які опоетизували інтимні переживання
людини – любов, вірність, розлуку, щедро вводячи фольклорні мотиви. Не
сентиментальні пейзажі й золото-кучеряві Венери, а прості люди, здатні
на глибокі почуття, самопожертву ввійшли в пісенно-романсову творчість
українських поетів і композиторів XIX ст. Мабуть, не знайдеться у нас
людини, яка б не знала таких солоспівів, як “Скажи мені правду”
Афанасьєва-Чужбинеького, “Дивлюсь я на небо” та “Взяв би я бандуру”
М.Петренка, “Ніч яка місячна” М.Старицького, “Повій, вітре, на Вкраїну”
С.Руданського, “Гуде вітер вельми в полі” та “Не щебечи, соловейку”
В.Забіли. Всі вони витримали випробування часу і є витвором живого,
тремтливого почуття. Вслухаймось у їх неповторну чарівність:
Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю?
Чому мені, боже, ти крила не дав?
Я б землю покинув і в небо злітав… /М.Петренко “Дивлюсь я на
небо”/.
Як жанровий різновид пісня-романс розвивалась протягом усього XIX
ст. і виявилася надзвичайно життєздатною. Коли вже на повну силу
розвивався професіональний романс, музиканти-любителі й далі творили
свої пісні-романси, віддзеркалюючи істотні прикмети українського народу
– простоту, щирість, красу, щедрість та вірність. Пригадаймо хоча б
фрагменти з опер “Наталка Полтавка”, “Запорожець за Дунаєм”
Гулака-Артемовського.
ІІ ведучий:
З покоління в покоління переходять, такі шедеври романсової лірики,
як “Вечір надворі”, „Ой ти, дівчино, зарученая”, “Там, де Ятрань круто
в’ється”, “Місяць на небі”, “Чи я в лузі не калина була”. Їх автори
давно забуті, а вони – безіменні пісні-романси живуть у пам’яті народній
і бентежать наші душі й сьогодні.
Місяць на небі,
Зіроньки сяють,
Тихо по морю човен пливе.
В човні дівчина пісню співав…
У становленні романсу на Україні певну роль відіграли
П.Сокальський, 0.Рубець, які написали багато творів на вірші російських
поетів, першими звернулись до поезії Шевченка.
На ранньому етапі розвитку українського романсу (професійного)
велику роль відіграв композитор і критик Петро Сокальський. Глибоко
переконаний у великій суспільній функції мистецтва, він обстоював
музику, яка відгукується на хвилюючі події життя, несе в собі народне
начало. Крім творів крупної форми, П.Сокальський в одеський період
творчості (І858-І86І рр.) створив двадцять романсів здебільшого на
тексти російських поетів О.Пушкіна, О.Фета, О.Кольцова та ін. Перший,
український романс П.Сокальського “Не так мене правда, як думка сушила”
на слова Л.Глібова, написаний 1861 р., приваблює відчуттям природи
української пісні, знанням народної музики зі спокійним плином мелодії.
Особливо привертають увагу його романси-пісні на тексти Т.Шевченка:
“Утоптала стежечку”, “Полюбила молодого козака дівчина” і “Дума”.
І ведучий:
Пісні-романси з їх виразністю, розкутістю щедрим мелодизмом, що
легко сприймалися на слух, приваблювали до себе багатьох любителів
співу. Мистецьки обдаровані люди створювали на слова відомих українських
поетів яскраві мелодії, що передавались з уст в уста, з покоління в
покоління.
Утвердження і розквіт українського класичного романсу пов’язані з
іменем великого М.В.Лисенка. У листі композитора від 23 липня 1869 р. до
П.Куліша згадується: „Сам я тепер ревно працюю над Шевченком: увів його
кілька наспівів на музику. Згодом появлю, може, цілий цикл його поезій
піснею та іншою хвормою, бо у нас велика недостача на розвій музики
української”. Підтвердженням цих слів є кілька аркушів з нотами,
збережених родиною Миколи Віталійовича і недавно переданих до фондів
музею композитора у Києві. Це чернеткові записи перших солоспівів на
слова Шевченка “Ой одна я, одна”, “Туман, туман долиною”. Саме тоді,
1868 року, було започатковано роботу над великим циклом “Музика до
“Кобзаря” Т.Шевченка”, куди увійшло понад 50 романсів. Це розмаїтий світ
людських почуттів – глибокої скорботи (“Ой одна я, одна”), ніжності
(“Садок вишневий коло хати”), філософських роздумів (“Минають дні”)
тощо.
ІІ ведучий:
день, про тяжкі хвилини розлуки.
Велика поезія пожовтневої доби покликала до життя широкий і
могутній потік музики. Творчість послідовників і учнів М.Лисенка –
К.Стеценка, Я.Степового, С.Людкевича, Л.Ревуцького є органічним зв’язком
дожовтневого і нового мистецтва. Український романс в історично нових
умовах зазнав впливу революційної романтики.
І ведучий:
Щодо цього показові романси на вірші Л.Українки. Полум’яним словом
озвалася вона до народу в той час, коли ще “зоря не заграла”. Зранена
людськими й особистими болями душа поетеси часом співала тужливу
мелодію, але навіть у перейнятих тугою творах спалахували зблиски
світлої мрії. Не помилилась вона, коли, сподіваючись на кращі часи,
писала:
Як я умру, на світі запалає
Покинутий вогонь моїх пісень
І стримуваний пломінь засіяє,
Вночі запалений, горітиме удень (“Як я умру, на світі запалає”).
Композитори К.Стеценко, Я.Степовий, С.Людкевич, Ф.Надененко,
Г.Майборода, Ю.Мейтус, В.Кирейко та багато інших, звертаючись до поезії
Л.Українки, знаходили в ній поріднену із своєю музичною мовою, емоційну
настроєність, романтичне поривання. І тоді слово і музика починали грати
безліччю інтонацій та барв. Так, наприклад, романси Кирила Стеценка на
слова Л.Українки “Хотіла б я піснею стати”, “Стояла я і слухала весну”,
“Дивлюсь я на яснії зорі”, Я.Степового “Гетьте, думи, ви, хмари осінні”
живлять людей і сьогодні світлом, чистим почуттям любові і надії:
(Лунає одна з цих пісень).
Хотіла б я піснею стати
У сюю хвилину ясну,
Щоб вільно по світу літати,
Щоб вітер розносив луну…
ІІ ведучий:
Струмує радість життя, звучить гімн оновленій землі, людському
щастю. Несподівані образи, незвичайні ритми… Це вони наповнюють
романси 20-их безліччю нових інтонацій, творячи єдину мистецьку
цілісність і красу.
Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
“Цілуй, цілуй, цілуй її –
Знов молодість не буде!…” (О.Олесь „Сміються, плачуть солов’ї”).
ІІ ведучий:
З росяною чистотою сприймаються тичинівські “Десь на дні мого
серця”, “Прощання”, „Гаї шумлять”, Рильського “Яблука доспіли”, “На білу
гречку впали роси”, “Проса покошено” та ін. Як зізнався сам Максим
Тадейович, то він народився швидше музикантом, аніж поетом; тільки потім
сталося так, що слово заступило музику. А плідна праця з українським
композитором Яковом Степовим увінчалась не одним романсом: “Не грай! Не
грай”, “Ноктюрн”, “Без хвилювань, без мук” та ін.
Своєю щирістю, інтимною довірою близька музиці і глибоко лірична
поезія В.Сосюри. У його віршах органічно злились буяння життя і найтонші
порухи душі, радість і смуток:
Я той же, що колись,
Душа моя зелена,
А за вікном летить
І пада жовтий лист…
Мовби боячись порушити своїм дотиком внутрішню музику віршів
композитори довго “підступали” до його поезії. Кращі романси на слова
В.Сосюри, що з’явилися в останні роки у М.Жербіна, П.Гайдамаки,
З.Рибальченка та ін. підтверджують, що лірика Сосюри, в основі якої
лежить прозора легкотінь образів, м’який мінор, утвердження чистих і
світлих почуттів, знаходить цікаве тлумачення у вокальному мистецтві: .
Айстри задумані, квіти останнії,
Осені пізньої сльози багрянії;
Сумно шепочеться вітер над вами,
І обливає вас небо дощами.
Ви, як любов, що весни не зазнала,
І як вечірня зоря одсіяла.
Айстри задумані, квіти останнії
Осені пізньої сльози багрянії..
ІІ ведучий:
Так, слідом за піснями, входить у романсову лірику близька до
фольклору і Малишкова поезія. Його образне слово знайшло глибоке
осмислення у творчості композитора Ігоря Мейтуса.
Я забув, що плачуть з поцілунку,
Що й хороше слово, є рідня.
Ждав твоїх очей немов рятунку,
Посмішки твоєї, наче дня
Дні за днями і за літом літо,
Три й чотири, й п’ять предовгих літ
Буйне серце, снами не сповите,
Погляд твій несло, як заповіт.
Всі мої сподіванки й надії,
Слова цвіт, посіяний колись,
І розлуки, й весни мелодії
В погляді твоєму заплелись.
Є в любові гіркота й порада,
Може, в інших зайва похвала.
А твоя ж людська ласкава зрада
Вже мене навік оповила. (А.Малишко “Я забув, що плачуть з
поцілунку”).
Буває, що композитор складає сам одночасно слова і музику. Цікаві
зразки таких романсів подав Кос-Анатольський. Особливо популярні його
“Ой піду я межи гори”, “Солов’їний романс”, “Соловей і троянда”.
Українські композитори сьогодні успішно інтерпретують твори
Д.Павличка, Б.Олійника, В.Коломійця, І.Драча та ін. Вони засвідчили
новий етап у розвитку романсу – вокальні цикли. Барвистою гамою почуттів
висвічують ліричні цикли Я.Степового “Пісні настрою” на слова О.Олеся і
“Три вірші” М.Рильського, поетичні цикли “Сім струн” Л.Українки,
“Енгармонійне” П.Тичини.
Тож, вплив романсової творчості на виховання художньо-естетичних
смаків людей сьогодні незаперечний. Романс був і залишається одним з
найулюбленіших у народі вокальних жанрів. Його річище здатне умістити не
спадаючу повінь весняних почуттів і настроїв. Тож слухаймо українські
романси!..
Література
Булат Т. Український романс.-К.: Наукова думка,.1979.-317 с.
Дьяченко В.М. Лисенко.-К.: Музична Україна, 1968.-118 с.
Зоре моя вечірняя: Українські романси.-К.; Дніпро, 1982.-222 с.
Малишев Ю.В. Солоспіви: нариси та нотатки про українську вокальну
лірику.-К.: Музична Україна, І968.-219 с.
Пісні та романси українських поетів: в 2 т. /Упоряд.
Г.А.Нудьга.-К.: Рад. письменник, 1956.
Товстуха Е. Школа Лисенко.-К.: Музична Україна, 1970.-275 с.
Вільц Б.М. Український радянський романс.-К.: Наукова думка,
1970.-124 с.
Хіврич Л.Н. Про виразність ритмо-темпу в поезії Л.Українки та про
його відтворення в романсах укр. композиторів // Укр.
музикознавство.-1974.-Вип. 9.-С. 225-236.
Шреєр О.Я. Українська пісня-романс в її джерелах і розвитку (ХУІІ –
ХУІІІ ст.).-К.: Муз. України, 1947.-125 с.
Шреєр О.Я. Григорій Сковорода – музикант.-К.; Муз. Україна,
1972.-84 с.
Якубяк Я.В. Солоспіви Людкевича // Укр. музикознавство.-1972.-Вип.
7.-С. 39-57.
Список грамзаписів українських романсів:
„Вечір надворі”: Укр. нар. песня. Исп. Г.Гаркуша // Укр. и рус.
нар. песни.
„Взяв би я бандуру”: Укр. нар. пісня. Вик. Держ. капела бандуристів
УРСР // Привіт з України.
„Ніч яка місячна”: Укр. нар. пісня. Обр. Ю.Касаткіна. Вик.
вок.-інстр. анс. “Кобза”.
„Там, де Ятрань круто в’ється”: Укр. нар. песня. Исп. О.Петрусенко.
Украинские песни: „Ой зійди, зійди”, „Чорнії брови”, „Дивлюсь я на
небо” (муз. В.Заремби, сл. М.Петренка); „Думи мої” (сл. Т.Шевченка/,
„Їхав козак на війноньку”, „Ой чого ти, дубе”. Исп. Б.Гмыря.
Українські пісні на слова Г.Сковороди: „Ой ти, птичко жолтобоко”,
„Стоїть явір над горою” // Сковорода Г.С.: До 250-річчя з дня
народження.-М., 1972.
„Чи я в лузі не калина була”. Исп. О.Петрусенко // Укр. нар. песни.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
