Рослинний світ України в легендах і переказах: Літературно-художня
композиція
На сцену, прикрашену квітами, репродукціями картин з краєвидами,
виходять ведучий та учні – читці з букетами квітів. Кількість учасників
композиції може бути довільною. Всі стають у шеренгу або півколом.
Голосно звучить знайома всім мелодія П.І.Чайковського “Пори року”.
Мелодія поступово звучить тихіше.
Ведучий: Мабуть, найбільшу насолоду і радість, найпалкішу любов до
рідного
краю, до життя викликає спілкування з природою.. Вона завжди чарувала і
чарує, хвилювала і хвилює людину. Шепіт голубої води, зелених дібров,
спів дзвінкоголосих пташок, запах і розмаїття квітів – усе це дороге
серцю, ні з чим не зрівняна природа рідного краю.
Учениця. Природа і Вітчизна – невіддільні. У кожного з нас залишився в
серці дорогий куточок, де минало дитинство: зелена левада, луки з
пахучою скошеною травою, сонячний сосновий бір або тінявий гай з
суничними галявинами; широке поле, де так легко й солодко дихати,
стежина, обіч якої ростуть волошки й маки, по якій, здається, не йдеш, а
летиш, неначе птах…
Учень:
Безмежно з дитинства кохаю
Красу свого рідного краю –
Дніпра голубінь неозору,
Сосну в надвечір’ї прозорім.
І місяць у хмарках сріблистих,
I свіжість весняного листя,
І синій промінчик волошок
В пшеничному морі колосся.
Учениця:
У ліс завітаю я знову
На тиху сердечну розмову.
Як пахне достигла суниця
І сонцем пропалена глиця!
Я чую зозулі кування,
Берізок тремтливих зітхання.
Тонкі білокорі сестриці
Сплели свої віти в косиці.
Учень: Здавна люди вірили в богів – покровителів усього живого на землі.
Такою покровителькою рослин була богиня Флора, покровителькою тварин
богиня Фауна. Тому рослинний світ називають флорою, а тваринний –
фауною.
Учениця:
Були у матері-Природи
Дві донечки такої вроди:
Хто їх побачить хоч на мить, –
Не міг забути й розлюбить.
Голубооку звали Флора.
У неї очі, наче зорі
Завжди замріяна, тендітна,
Ласкава, ніжна та привітна,
А Фауна – швидка, як вітер,
Могла за птахами летіти,
І за оленями стрибати
Та з білочками пустувати.
Обидві світ живий любили,
Відтак його боготворили.
Тож вирішила мудра мати
В придане їм дарунки дати.
Грайливій Флорі – світ рослин
А жвавій Фауні – тваринний,
Щоб берегли і доглядали,
Від всього злого захищали.
Живуть в легендах і понині
Живого світу дві богині.
Учень. Заглянь у прароду. Ще біліє сніг, з відлигами чергуються морози,
а
під сніговою ковдрою пробуджується нове життя. І ось з’являються перші
посланці зеленоокої Весни. Здається, грунт у весняному лісі прикритий
тонкою мереживною скатертиною, зітканою з безлічі дзвоникопадібних
сніжно-білих квіток.
Ведучий (до дітей у залі): Ви знаєте, які це квіти?
Діти: Знаємо! Підсніжники.
Учень: Квіти підсніжника – провісники тепла, символ сподівань на краще
майбутнє. У народі їх називають квітами надії. Завдяки своїй красі і
тому, що вони одними з перших відкривають карнавал цвітіння, проліски
маже повністю винищені. Вони занесені до Червоної книги і потребують
охорони.
(Звучить мелодія П.І.Чайковського “Пори року” – „Весняні мотиви”.
Учениця.
Ще земля зимових шатах білих,
Т з-під снігу, майже непомітний,
Виглянув зненацька, серцю милий,
Соромливий пролісок блакитний.
Ще зимові віхоли літають,
Та весни розгін не зупинити.
І дзвінки краплини починають
У промінні сонячнім бриніти.
/Мелодія стихає/
Ведучий /до дітей/: Діти, а яка відмінність між підсніжником і
проліском? (Відповідь: Лише кольором).
(Діти відповідають, Ведучий показує на картині намальовані дітьми
підсніжник і прилісок).
Ведучий: Правильно, це два брати, які відрізняються лише кольором
підсніжник – білий, а пролісок – блакитний.
Учениця: Та ось юна Весна ніби подорослішала і перетворилась у зрілу
неповторну красуню. За підсніжником з’являється королева весняної флори,
одна з найкращих весняних квіток – сон. Інколи в народі її за красу і
келихоподібнісгь називають ще диким тюльпаном. /Показує, дітям гербарні
квіти сону або картину/. Ось вони – великі темно-фіолетові або
бузково-сині, а часом білі квіти. У погану погоду та на ніч квітки сону
закриваються; враження таке, наче вони справді засинають. А може, назва
пов’язана із стародавнім слав’янським повір’ям, яке говорить, що коли
покласти сон-траву на ніч під голову, то уві сні побачиш своє майбутнє.
Учень:
Ці квіти, малі та ласкаві,
Мені всміхаються й тобі,
Їх цвіт рясний в зелених травах –
Мов озеречка голубі.
В народі є таке повір’я:
Якщо ти хочеш міцно спать,
Сходити треба в надвечір’я
У ліс, щоб сон-трави нарвать.
Я не зірву вас, прощавайте,
Без вас я бачу милі сни,
Ростіть собі, та завітайте
До нас наступної вести.
Учениця: Ви знаєте, що ці квіти занесені до Червоної книги. Бережіть
красу природи – сапфірові квіти сон-трави. А ще краще розведіть їх на
грядках, клумбах.
Учень: Травень у лісі – святкова пора. Зацвітають конвалії. Український
фольклор розповідає, що ці квіточки подібні до перлин і є застиглим
щасливим сміхом лісової русалки Мавки, яка вперше відчула радість
кохання. У Франції в першу неділю травня збирали конвалії, прикрашали
ними житла. Запрошуючи дівчину до танцю, хлопець дару вив їй букетик
конвалій. Обмін букетиками навіть означав згоду на одруження. Якщо
дівчина була незгодна, вона кидала букетик на землю. Ця чудова квітка,
яку називають “лілія донин”, на грані винищення і занесена до Червоної
книги.
Учениця:
Сестра нарцисів, лілій ніжних,
І неповторна серед них,
Цвіте прекрасна, білосніжна,
Конвалія в лісах моїх.
Мов наречена з тонким станом
Стоїть, всміхається мені,
А запах ніжний, незрівняний,
П’янкий, мов чари весняні.
Її зірвать – зганьбити вроду.
Учень:
На жаль, знаходяться й такі –
Бездумно нівечать природу,
Пакують квіти у мішки.
А потім нишком, мов злодії,
В мішках красу на торг везуть.
З пучком конвалій, лиходії,
Свою ж і совість продадуть.
/Звучить мелодія П.І.Чайковського “Пори року” – „Літні мотиви”/.
Учень: У молоду яскраву зелень пізньої весни непомітно вплітаються барви
раннього літа, Наприкінці червня з’являється всюдисуща суниця. До чого ж
приємно зайти в червоний від плодів ягід ліс, ворушити теплі трійчасті
листочки і збирати серед них запашні, напоєні й прогріті золотим літнім
сонячним промінням смачні й цілющі ягоди суниць.
/Мелодія стихає/.
Учень:
Літній ранок. Червнева пора.
Вже достигли солодкі суниці.
Тож заповнила ліс дітвора,
І дорослі прийшли, як годиться.
¤
?
¤
dh`„7
`„7
“Ау”!
0 природо, ховай свої чари:
топчуть папороть, квіти, траву –
тільки швидше б наповнити тару.
Ніби мамонтів стадо пройшло,
Або кінна дорожна навала –
Все, що квітло, буяло, росло,
Полягло, почорніло, прив’яло,
Недопиті порожні пляшки,
Тут і там із яєць шкаралупи.
Скрізь паперу брудного шматки,
Ще й консервні бляшанки навкруг.
Та мовчить зачудований ліс.
Лиш засмучено тихо зітхає;
Без докірливих слів та без сліз
Своїм виглядом він промовляє:
“Якщо хочеш сюди ще прийти,
Щоб суниць чи грибів назбирати,
То навчися мене берегти,
І красу мою шанувати”.
/Звучить мелодія вальсу “Казки Віденського лісу”/.
Учень: Гарно в лісі влітку. Синіють ніжні пелюстки лісових дзвоників,
червоніють ажурні лісові гвоздички, запаморочливо пахне достигаюча
малина… В різноголосий спів птахів вплітається мелодійне кукування
зозулі. Мелодія лісів звучить для нас, як цей чудовий неповторний вальс.
Учениця: Справжнім символом літа можна вважати цвітіння троянди. В усі
віки троянди мали загальне визнання і захоплення людей. Вирощували їх в
Древньому Єгипті, Греції, Римі, Малій Азії. У наш час відомо понад
десять тисяч сортів культурних троянд. Жодній квітці не присвячено
стільки легенд, поем, віршів, як трояндам. Одна з грецьких легенд
розповідає, що коли з морської піни біля берегів Кіпру вийшла
божественно прекрасна Афродіта, то Земля дуже розгнівалась і вирішила
створити щось не менш прекрасне. Так з’явилась квітка троянда, яка своєю
красою не поступалась поряд з богинею краси.
Учень:
Звідки ти взялась, така чарівна?
В якій зростала ти см’ї?
Квітко півдня, сонячна царівно.
У красі тобі не має рівних.
Муза й наречена солов’їв.
Звуть твоєю матір’ю шипшину.
Це вона в ясні погожі дні
Виплекала донечку єдину,
Віддала їй пахощі ці дивні
Й материнські соки весняні.
Ти в зеленолистих арках,
В кришталевих крапельках роси,
У садах, у скверах, тихих парках,
Всюди ти велична володарка
юності, кохання і краси.
Ведучий: Влітку цвіте ще безліч чудових квітів, які вражають своєю
красою, розмаїтістю кольорів і відтінків, приємним ароматом. Відгадайте,
що це за квітка?
Учень:
Ось він росте, стрункий високий,
Листки – загострені мечі,
Такий веселий, ясноокий,
Плащ пурпуровий на плечі.
„Він справжній лицар, що й казати” –
Шепочуть айстри
залюбки.
Та й ну голівками кивати
І кидать погляди палкі.
„І хто сказав, що він вродливий
Та це ж звїчайний Донжуан”, –
Зітхнув притишено ревнивий
Самолюбивий вкрай Тюльпан.
„Та ні, це лицар, справжній лицар,
Відважний, славний д’Артаньян”, –
Ромашка шепче білолиця.
Й замовк засмучений тюльпан.
А він стоїть стрункий, високий
Листки – загострені мечі,
Палкий, веселий, ясноокий,
плащ пурпуровий на плечі. (Нарцис)
Ведучий: Влітку квітує особливо мила нам квітка – ромашка. У неї
білосніжні
пелюстки, а осередні квітки – мовби золоті.
Учениця:
Обіч стежини польової,
Немов ровесниці-сестриці,
Ведуть розмову між собою
Стрункі ромашки яснолиці.
Хор коників дзвінкоголосих
Пісні співає їм щосили.
Їх побілили чисті роси,
А сонечко позолотило.
Медово пахне тут повітря,
Вітрець приносить запах кашки.
Ми линемо на крила літа
У царство білої ромашки.
Ведучий: Прийшла журлива пора прощання з красним літечком. Чарівниця
осінь починає розвішувати на гілках перші золоті дукати багряного листя.
А в кришталево прозорому небі вже курличуть журавлі. Природа на
прощальний банкет одягає своє невимовно красиве вбрання, милуючи зір
трою казкових барв.
Загляньмо хоч на хвилинку в осінній ліс.
/Звучить мелодія Й.Штрауса “Казки Віденського лісу”/.
Учень:
Ти в осінньому лісі. Отож, роздивись
В день погожий на барви казкові:
Кучеряві дуби в височінь піднялись
І ведуть таємничу розмову.
В золотистих косинках березки стоять,
Мов дівчата зійшлися у коло.
Пурпуровими кронами клени горять,
Розпаливши багаття довкола.
Ось калина рубінами грон пломенить
Вся в промінні осіннього сонця.
І безхмарного неба ласкава блакить
заглядає крізь крони в віконця.
/Мелодія стихає/.
Ведучий: Восени на квітниках горять переливаються буйним шумовинням
осінні
квіти.
Учениця:
Тут гладіолуси розкішні,
Барвисті айстри – аж горять.
А серед них – гвоздики пишні
Яскравим цвітом майорять.
І чорнобривці, і жоржини,
До сонця тягнуться у вись,
У їх пелюстках в день осінній
Всі барви райдуги злились.
Єднає осінь свято звітів
Зі святом першого дзвінка
І гомонять веселі діти,
І сміх дитячий не змовка.
/Звучить мелодія “Пори року” П.І.Чайковського „Осінні мотиви”)/
Учень:
Летить багряне й золотисте
Березове й кленове листя.
Поміж зеленою травою
Лягає ніжною габою.
Мовчать переліски й діброви,
Не чуть пташиної розмови,
Осінній сон колише віти,
Голівками поникли квіти.
Повіє вітер – листя вмить
зашепче щось, зашелестить.
Дивується, що тихе літо
Так швидко встигло пролетіти.
Немов казковий дідуган,
Всю землю оповив туман.
Сріблить березам жовті коси,
Віщує нам сніги й морози.
Учениця,
Пізня осінь. Квіти всі давно зав’яли.
На подвір’ї непривітно й сумно стало.
Та залишились ще кущики зелені,
То милують око пізні хризантеми.
/Виходить учениця з букетом хризантем/.
Учениця: Хризантема – це осіння квітка сонця що священною вважаєтеся в
японців. Кольори у неї білі та червоні. голубі, темно-коричневі,
лимонні. Верхній одяг, хризантемами розшитий, мали право лише обрані
носити, одягали його в дні буденні й свята Імператорська сім’я та
Імператор. Ще ми знаємо також про хризантему, що в країні Сходу сонця –
це емблема.
/Мелодія стихає./
Ведучий: Рік у рік осінь змінює пишні золотисті кучері на сріблясту
сивину. Білосніжна чарівниця Зима, знаючи круту вдачу Діда Мороза,
дбайливо одягає землю в теплі снігові шати. І копи ми гарного зимового
дня вирушимо в природу, то хоч квітів і ягід ми не назбираємо, зате це
буде справжня подорож у казкову країну снігової фантазії і білої тиші.
/Звучить мелодія Й.Штрауса “Казки Віденського лісу”/.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
