Реферат на тему
Проблема економії часу після завершення первинної мехінізіції і досвід
її вирішення.
Після завершення первинної механізації умови отримання економії часу
ускладнились.
Виробництво сьогодні значно більш диверсифіковане, ніж в період
первинної механізації: в ньому набагато більше галузей, видів
виробництва, надзвичайно різноманітні засоби виробництва. Змінилися
потреби населення, вони сьогодні значно більш різноманітні, і це також
сприяло диверсифікації виробництва.
Отримувати економію часу за рахунок простого тиражування техніки, як в
30-50-ті роки, сьогодні не вдасться. Окремі види верстатів, машин,
технологій в країні використовує щонайбільше кілька десятків тисяч
робітників. За цих умов навіть видатний винахід, який підвищує
продуктивність праці 100 тис. робітників вдесятеро, суттєво не вплине на
розвиток економіки. Він дозволить вивільнити 90 тис. робітників, за
рахунок чого загальний обсяг виробництва зросте на якусь частку
відсотка.
Для того щоб досягти значного зростання виробництва, продуктивність
суспільної праці треба підвищувати де тільки це можливо, вдосконалювати
виробництво якнайширшим фронтом, при активній участі в цій справі
можливо більшої кількості робітників. Як цього досягти? Як вирішують цю
проблему країни, де первинну механізацію виробництва завершили на 15-20
років раніше нас і де раніше ніж у нас виникла дана проблема?
1.Посилюється залежність заробітків робітників від кінцевих наслідків
діяльності підприємств та їх підрозділів з таким розрахунком, щоб певну
частину ефекту від вдосконалення виробництва отримували ті, хто його
забезпечив.
Все більшу частину заробітків робітники отримують як дивіденди по
акціях, премії по наслідках господарювання. В Японії нерідко на протязі
року робітник отримує 20-50% річного заробітку, решту – 50-80% – по
завершенні року, залежно від кінцевих наслідків господарювання. В США і
десятках інших країн посиленню зв’язків заробітків робітників від
кінцевих наслідків діяльності сприяє розвиток “робітничого капіталізму”,
передача робітникам у власність заводів і фабрик.
В останні десятиріччя широкого розвитку на Заході набувають венчур та
лізінг. Венчур (ризикове підприємництво) ставить заробітки членів
венчурного колективу в пряму залежність від успіху їх роботи по
створенню певного приладу, механізму, товару. Значну частину свого
заробітку члени венчурного колективу отримують тільки після того, як
буде організовано виробництво товару чи буде продано ліцензію на його
виробництво.
Лізінг (оренда обладнання) теж відрізняється сильним зв’язком заробітку
орендарів з кінцевими наслідками діяльності. Заробітки тут формуються за
залишковим принципом: орендарі отримують свою частку продукту після того
як будуть компенсовані всі витрати, здійсненні всі виплати.
Посилення зв’язку заробітку робітників з кінцевими наслідками діяльності
підприємств вимагають також зміни в змісті праці. Раніше робітники були
зайняті переважно фізичною працею, наслідки якої легко було виміряти
кількістю кубометрів, виробів та їх якістю. Сьогодні робітники все
частіше керують виробничими процесами, автоматизованими виробництвами.
Їх внесок в підвищення загального добробуту визначається якістю
прийнятих ними рішень і знаходить своє відображення в кінцевих наслідках
діяльності виробничого колективу.
Основні резерви економії часу знаходяться сьогодні на діючих
підприємствах. Її можна отримати за рахунок реконструкції виробництва,
кращого використання засобів виробництва, оптимізації строків служби
засобів праці, співвідношення їх і робочої сили, раціоналізаторської
діяльності робітників, заміни старої техніки новою, включення
підприємств в міжнародний поділ праці та ін.
Вдосконалення виробництва за рахунок перелічених вище заходів вимагає з
боку колективів підприємств значних зусиль і певних втрат. Тому повинна
існувати значна матеріальна зацікавленість робітників в досягненні
кращих кінцевих наслідків діяльності підприємства: не лише в особистому
виробітку, але й в економії засобів праці, раціоналізації виробництва, в
пошуку і застосуванні нової техніки і технології.
2. Розширюється самостійність підприємств та їх підрозділів.
Відбувається дерегулювання економіки, посилюється конкуренція.
Підприємства, на яких створена сильна матеріальна зацікавленість у
вдосконаленні виробництва, повинні отримати можливості для проведення
такого вдосконалення.
Поки розвиток відбувався в значній мірі за рахунок створення нових
підприємств і навіть цілих галузей, це обумовлювало централізацію
ресурсів фонду нагромадження в руках економічного центру: Держплана,
Ради міністрів, міністерств. Коли ж основні резерви економії часу і
зростання економіки знаходяться на діючих підприємствах, треба створити
умови, за яких ці підприємства отримають доступ до коштів, необхідних їм
для вдосконалення виробництва. Це досягається за рахунок розширення
самостійності підприємств, дерегулювання економіки, коли держава зменшує
своє втручання в діяльність підприємств.
Філіали підприємств або їх цехи перетворюються на самостійні
підприємтсва. Галузеву монополію США АТТ було свого часу розділено на 23
самостійних регіональних компанії. Це прискорило вдосконалення
виробництва. Регіональні телефонні компанії раніше зобов ’ язані були
використовувати обладнання виключно виробництва АТТ. Після того як вони
стали самостійними, це відкрило їм можливість купувати краще обладнання
у конкуруючих фірм, сприяло запровадженню оптико-волоконної ситеми зв ’
язку.
Розвиток конкуренції за рахунок дерегулювання економіки,
демонополізації, лібералізації зовнішньоекономічних зв’язків, полегшення
процедури створення нових підприємств посилює економічну
відповідальність підприємств за наслідки діяльності, змушує їх приймати
заходи щодо вдосконалення виробництва, підвищення конкурентноздатності.
Треба врахувати також, що масштаби виробництва за останні дісятиріччя
суттєво зросли. Об ’ єм інформації, яку повинен переробляти апарат
управління, зростає в квадраті до обсягу виробництва. Система
управління, розрахована на високу ступінь централізації при прийнятті
рішень, не може витримати зрослих навантажень. Необхідно делегувати
повноваження по прийняттю господарських рішень і використанню ресурсів
вниз, підприємствам, відповідно розширивши їх самостійність.
3. Здійснюється тактика “малих колективів”, яка посилює сприйнятливість
народного господарства до науково-технічного прогресу. Інколи 1-2 деталі
для великого збирального виробництва виготовляє окрема фірма, на якій
працює 5-12 робітників. Таким чином, в найменшій клітинці народного
господарства створюється зацікавленість в науково-технічному прогресі, в
пошуку і застосуванні нової техніки і технології у вдосконаленні
виробництва, результати якого дістануться малому колективу.
Розвитку малих підприємств в останні десятиріччя сприяли також зміни в
продуктивних силах. Якщо паровий двигун можна було ефективно використати
лише на великих підприємствах, то електромотор дав шанс конкурувати з
ними малим підприємствам. Малі підприємства мають і інші переваги: їх
легко організувати, робоче місце коштує небагато, транспотртні витрати
невеликі, вони здатні швидше перебудовувати виробництво.
Лізінг та венчур сприяють залученню до числа учасників вдосконалення
виробництва тих організаційних, підприємницьких талантів, які не мають
достатнього стартового капіталу, щоб організувати підприємство. Оренда
землі також полегшує залучення до фермерської справи тих, хто не має
необхідних коштів для придбання землі.
Збільшення кількості учасників вдосконалення виробництва, розширення їх
самостійності вимагають послаблення ролі адміністративних методів
регулювання економіки на користь посилення ролі економічних методів –
методів масового регулювання. Зростає роль ринку як регулятора
виробництва та стимула розвитку продуктивних сил.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
