Реферат на тему
Організація підприємництва, ринку та конкуренції.
Згідно “Концепції переходу Української РСР до ринкової економіки”,
метою розвитку підприємництва є формування розгалуженої мережі субєктів
ринку.
Основні принципи, на яких повинно грунтуватися вирішення проблеми : н
адання правових гарантій вільного підприємництва, включаючи гарантії
права на майно, вироблену продукцію, на вільний вибір партнерів по
прямих зв ’ язках, здійснення експортно-імпортних операцій, самостійне
використання прибутку (доходу) ; створення рівних можливостей для
розвитку усіх видів підприємницької діяльності, що базуються на
різноманітних формах власності.
Розвиток підприємництва може регулюватися лише економічними методами –
через податки та податкові пільги, кредити, квоти, ліцензії, санкції,
дотації. Втручання органів державного та місцевого самоврядування у
господарсько-комерційну діяльність підприємця не допускається.
Розвиток вільної конкуренції поміж товаровиробниками може заохочуватися
шляхом надання замовлень на конкурсній основі з укладанням контрактів,
диференціацією податків та податкових пільг, цільового кредитування та
ціноутворення.
Для більш швидкого розвитку підприємництва, забезпечення прак-тичної
реалізації прав та свобод підприємців, розширення сфер їх діяльності в
республіці створюється гнучка система підтримки підприємництва.
Республіка регулює на своїй території розвиток іноземного
підприєм-ництва, умови організації спільних підприємств, вільних
економічних зон на базі діючого законодавства.
Закон України “Про підприємництво” (прийнятий 07.02.1991року) визначає
підпрємництво як самостійну ініціативу,систематичну, на власний ризик
діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та
зайняття торгівлею з метою одержання прибутку.
Не допускається зайняття підприємницькою діяльністю таких категорій
громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду,
державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного
нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані
здійснювати контроль за діяльністю підприємств.
Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути
зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду
діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду. Особи, які
мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі
злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати
співзасновниками підприємницької організації, а також займати в
підприємницьких товариствах та їх спілках (об ’ єднаннях) керівні посади
і посади, пов ’ язані з матеріальною відповідальністю.
Діяльність по виготовленню та реалізації наркотичних засобів, військової
зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин може здійснюватися тільки
державними підприємствами, а проведення ломбардних операцій – також і
повними товариствами.
Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Без спеціального
дозволу (ліцензії), що видається Кабінетом Міністрів України або
уповноваженим нею органом не можуть здійснюватись : пошук (розвідка) та
експлуатація родовищ корисних копалин; виробництво, ремонт, і реалізація
спортивної, мисливської вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, а
також холодної зброї; виготовлення і реалізація медикаментів і хімічних
речовин; виготовлення пива і вина; виготовлення спирту, горілчаних,
лікерних та коньячних виробів; медична практика; ветеринарна практика;
юридична практика; створення та утримання гральних закладів, організація
азартних ігор: торгівля алкогольними напоями; внутрішні та міжнародні
перевезення пасажирів і вантажів повітряним, річковим, морським,
залізничним та автомобільним транспортом; агентування і фрахтування
морського торгівельного флоту; виготовлення цінних паперів, грошових
знаків і знаків поштової оплати; посередницька діяльність з
приватизаційними паперами; надання послуг, пов ’ язаних з охороною
державної, колективної та приватної власності, монтаж, ремонт і
профілактичне обслуговування засобів охоронної сигналізації;
видобування, виробництво і використання радіоактивних речовин і джерел
іонізуючого випромінювання, переробка та поховання радіоактивних
відходів; видобування дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів,
виготовлення і реалізація виробів з їх використанням; збирання,
переробка твердих і рідких відходів виробництва, що містять дорогоцінні
метали і дорогоцінне каміння, та їх брухту; виконання авіаційно-хімічних
робіт та аерофотозйомок ; проектування, будівництво та експлуатація об ’
єктів атомної енергетики, а також надання послуг по їх обслуговуванню;
аудиторська та страхова діяльність; виготовлення та реалізація
ветеринарних медикаментів та препаратів; будівництво та технічне
обслуговування загальнодержавних мереж передачі даних та документального
зв ’ язку; міжнародні та міжміські поштові перевезення; видача та прийом
грошових переказів; використання радіочастот; виробництво та ремонт
засобів вимірювання і контролю; виконання топографо-геодезичних,
картографічних робіт та кадастрових зйомок; виконання
інженерно-вишукувальних та проектних робіт для об ’ єктів енергетики,
державного зв ’ язку, оборонного комплексу, а також для газопроводів,
магістральних трубопроводів, мостів, тунелів, електростанцій,
аеропортів, морських портів, які виконуються на територіях, що
піддаються діям сейсмічності, а також карстоутворенню, підтопленню,
просадкам другого типу, доробці, зсуванням та обвалам та ін.
Указ Президента України “Про запровадження дозвільної системи у сфері
підприємницької діяльності ” (від 20.05.99 р. №539/99) встановлює, що
єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття
певним видом підприємницької діяльності, що підлягає відповідно до
законодавства обмеженню, є ліцензія.
Ліцензійна палата України розглядає звернення суб ’ єктів
підприємницької діяльності стосовно рішень, прийнятих органами, що
видають ліцензії на здійснення такої діяльності. Вона також визначає
кваліфікаційні вимоги до фахівців, які здійснюють розгляд заяв про
видачу відповідним органом ліцензій на здійснення підприємницької
діяльності, встановлює порядок підготовки та атестації таких фахівців.
Принципи підприємницької діяльності: вільний вибір видів діяльності,
залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької
діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян; самостійне
формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів
вироблюваної продукції; встановлення цін відповідно законодавства;
вільний найм працівників; залучення і використання
матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів
ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено
законодавством; вільне розпорядження прибутком, що залишається після
внесення платежів, установлених законодавством. Самостійне здійснення
підприємцем – юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності,
використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки
є на свій розсуд.
Закон України “Про інвестиційну діяльність ” (13.03.1992 р.) визначає
джерела ресурсів (інвестицій) для створення та діяльності підприємств.
Інвестиціями визнаються всі види майнових та інтелектуальних цінностей,
що вкладаються в об ’ єкти підприємницької та інших видів діяльності,
в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається
соціальний ефект.
До них належать: 1.кошти, цільові банківські вклади, паі, акції та інші
цінні папери; 2.рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування
та інші матеріальні цінності) ; 3. майнові права, що випливають з
авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; 4 .сукупність
технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у
вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду,
необхідних для організації того чи іншого виробництва, але не
запатентованих; 5.права користування землею, водою, ресурсами,
обладнанням, а також інші майнові права; 6 .інші цінності.
Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст
матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних
вкладень.
Джерела фінансування інвестиційної діяльності: 1 . власні фінансові
ресурси інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування
збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження та
заощадження громадян, юридичних осіб тощо); 2 . позичкові фінансові
кошти інвестора (облігаційні позики, банківські і бюджетні кредити) ; 3.
залучені фінансові кошти інвестора (кошти від продажу акцій, пайові та
інші внески громадян і юридичних осіб) ; 4. бюджетні інвестиційні
асигнування; 5. безоплатні та благодійні внески, пожертвування
організацій, підприємств і громадян.
Форми державного регулювання інвестиційної діяльності зводяться до
управління державними інвестиціями та регулювання умов інвестиційної
діяльності. Управління державними інвестиціями здійснюють органами влади
на базі відповідних планів.
Регулюють умови інвестиційної діяльності шляхом: 1. системи податків з
диференціацією об ’ єктів оподаткування, податкових ставок і пільг; 2.
проведення кредитної та амортизаційної політики, в тому числі шляхом
прискореної амортизації. Пільги по амортизації можуть встановлюватися
диференційовано для окремих галузей і сфер економіки, елементів основних
фондів, видів устаткування; 3. подання фінансової допомоги у вигляді
дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих
регіонів, галузей, виробництв; 4. державних норм та стандартів; 5.
антимонопольних заходів; 6. роздержавлення і приватизації власності; 7.
визначення умов користування землею, водою та іншими природними
ресурсами; 8. політики ціноутворення; 9. проведення експертизи
інвестиційних проектів та інших заходів.
Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом” (30.07.99р.) визначає банкрутство – як визнану
арбітражним судом неспроможність боржника виконати свої грошові зобов’
язання перед кредиторами, у тому числі зобов ’ язання щодо сплати
податків і зборів (обов ’ язкових платежів), протягом трьох місяців
після настання встановленого строку їх сплати.
Право на звернення до арбітражного суду із заявою про банкрутство мають
боржник, кредитор. Справа про банкрутство порушується арбітражним судом,
якщо безспірні вимоги кредиторів до боржника сукупно складають не менше
300 мінімальних розмірів зарплати, які не були задоволені боржником
протягом 3 місяців після встановленого для їх погашення строку.
Суддя не пізніше ніж на п ’ ятий день з дня надходження заяви про
банкрутство виносить і направляє сторонам та державному органу з питань
банкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, в
якій вказується про прийняття заяви до розгляду, про проведення
процедури розпорядження майном боржника, призначення розпорядника майна,
дату проведення підготовчого засідання суду, введення мораторію на
задоволення вимог кредиторів.
Мораторій на задоволення вимог кредиторів – зупинення виконання
боржником грошових зобов ’ язань і зобов ’ язань щодо сплати податків і
зборів, строк виконання яких настав до дня введення мараторію, та
зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов ’
язань та зобов ’ язань щодо податків і зборів, застосованих до прийняття
рішення про проведення мораторію.
Розпорядник майна – фізична особа, на яку покладаються повноваження щодо
нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на
період провадження у справі про банкрутство. Призначається із числа
осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як
арбітражні керуючі.
Розпорядник майна не має права втручатися в оперативно-господарську
діяльність боржника. Повноваження його припиняються з дня затвердження
арбітражним судом мирової угоди чи призначення керуючого санацією або
призначення ліквідатора.
Розпорядник майна розглядає копії заяв кредиторів та грошові вимоги до
боржника, веде реєстр вимог кредиторів, скликає збори кредиторів, вживає
заходи до захисту майна боржника, виявляє ознаки фіктивного банкрутства
чи доведення до банкрутства.
Виключно за погодженням з розпорядником майна можуть укладатись угоди
про передачу нерухомого майна в оренду, заставу, внесення його як внеску
або розпорядження таким майном іншим чином ; одержання та видачу позик,
поручительства і видачу гарантій, уступку вимоги, переведення боргу, а
також передачі в довірче управління майна боржника ; розпорядження іншим
майном боржника, балансова вартість якого складає понад 1% балансової
вартості активів боржника.
В підготовчому засіданні суддя оцінює подані документи, заслуховує
пояснення сторін, розглядає обгрунтованість заперечень боржника. З метою
виявлення всіх кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у
санації боржника, суддя у підготовчому засіданні виносить ухвалу, якою
зобов ’ язує заявника подати до офіційних друкованих органів у
десятиденний строк за його рахунок оголошення про порушення справи про
банкрутство.
Кредитори у місячний строк з дня опублікування даного оголошення подають
до арбітражного суду письмові заяви з майновими вимогами до боржника, а
також документи, які їх підтверджують. Бажаючі прийняти участь в санації
в той самий термін представляють арбітражний суд заяву з письмовим зобов
’ язанням про переведення на них боргу, а також вказати умови санації
юридичної особи – боржника.
У попередньому засіданні арбітражного суду, яке проводиться не пізніше 3
місяців після проведення підготовчого засідання, розглядається реєстр
вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення
боржника, призначає дату проведення зборів кредиторів.
Збори кредиторів обирають членів комітету кредиторів (під час дії
процедури банкрутства – не більше 7). Комітет веде підготовку та
укладення мирової угоди або звертається до арбітражного суду з
клопотанням про відкриття процедури санації чи визнання боржника
банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Мирова угода – як домовленість між боржником і кредитором (групою
кредиторів) про відстрочку та (або) відстрочку платежів або припинення
зобов’ язання за угодою сторін (прощення боргів).
Санація – система заходів, що здійснюються під час провадження у справі
про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його
ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського
становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково
вимог кредитора шляхом кредитування, реструктуризації підприємства,
боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої
структури боржника.
Реструктуризацію підприємства – як здійснення
організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних
заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зокрема шляхом його
поділу з переходом боргових зобов ’ язань до юридичної особи ; що не
підлягає санації, на зміну форми власності, управління,
організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню
підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентноспроможної продукції
підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів.
Арбітражний суд за клопотанням комітету кредиторів має право винести
ухвалу про проведення санації боржника та призначення керуючого
санацією. Комітет кредиторів приймає рішення про погодження кандидатури
санацією, вибір інвесторів, схвалення плану санації боржника. Строк
санації – не більше 12 місяців.
З дня винесення ухвали про санацію припиняється повноваження керівника
та органів управління боржника. На протязі трьох днів керуючому санацією
передають бухгалтерську та іншу документацію боржника, печатки і штампи,
матеріальні та інші цінності.
Керуючий санацією самостійно розпоряджається майном боржника.
Представлений ним план санації розглядається комітетом кредиторів.
У постанові про визнання боржника банкрутом арбітражний суд відкриває
ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора а за його клопотанням –
членів ліквідаційної комісії.
Після проведення інвентаризації та оцінуи майна банкрута ліквідатор
розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах.
Черговість задоволення вимог кредиторів :
1. У першу чергу задовольняються вимоги, забезпечені заставою ;
виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі
відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі ; витрати, пов ’ язані з
провадженням у справі про банкрутство.
2. У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов ’
язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута, зобов ’ язань,
що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров ’ ю громадян,
шляхом капіталізації відповідних платежів, а також вимоги
громадян-довірителів довірчих товариств та інших суб ’ єктів
підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів
(вкладників).
3. У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і
зборів.
4. У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не
забезпечені заставою, в тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із
зобов ’ язань в процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі
санації боржника.
5. В п ’ яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків
членів трудового колективу до статутного фонду підприємства .
6. В шосту чергу задовольняються інші вимоги.
Вимоги кожної наступної черги задовольняються у міру надходження коштів
від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої
черги. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна
банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги
задовольняються пропорційно сумі вимог ; що належить кожному кредиторові
однієї черги.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
