.

Раціональне використання та охорона земельних ресурсів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1097 11770
Скачать документ

Реферат на тему:

Раціональне використання та охорона земельних ресурсів

План

Поняття і напрями раціонального землекористування

Стан господарського використання земельних ресурсів

Література

1. Поняття і напрями раціонального землекористування

Раціональне землекористування означає максимальне залучення до
господарського обігу всіх земель та їх ефективне використання за
основним цільовим призначенням, створення найсприятливіших умов для
високої продуктивності сільськогосподарських угідь і одержання на
одиницю площі максимальної кількості продукції за найменших витрат праці
та коштів.

Охорона земельних угідь — сукупність науково обгрунтованих заходів,
спрямованих на ліквідацію надмірного вилучення земельних фондів із
сільськогосподарського обігу внаслідок промислового, транспортного,
міського і сільського будівництва та видобутку корисних копалин,
запобігання підтопленню, заболоченню засобом гідротехнічного й
меліоративного будівництва, підвищення фізико-хімічних властивостей,
знищення в них отруйних хімічних речовин при застосуванні мінеральних
добрив та засобів захисту рослин від шкідників і хвороб, запобігання
забрудненню грунту відходами промислового виробництва, паливом і
мастильними матеріалами при виконанні сільськогосподарських робіт,
захист від водної та вітрової ерозії, раціональне регулювання
грунтотворчого процесу в умовах інтенсифікації сільськогосподарського
виробництва та його індустріалізації.

Отже, раціональне використання й охорона земельних ресурсів включають
дві групи питань: 1) охорона, землі від виснаження і підвищення її
родючості — економічна група; 2) охорона від забруднення та його
попередження — екологічна група.

Раціональне використання й охорона земель — два взаємопов’язаних
процеси, спрямованих на підвищення продуктивних сил землі. Вони
передбачають:

оптимізацію розподілу земельного фонду між галузями народного
господарства і якомога ефективніше його використання у кожній з них;

оптимізацію структури окремих видів земельних угідь (ріллі, багаторічних
насаджень, сіножатей, пасовищ, лісів, земель під водою тощо) відповідно
до природно-економічних зон і районів;

розробку і впровадження раціональної системи землеробства, яка включає
ґрунтозахисний обробіток, удобрення; вапнування кислих та гіпсування
засолених і солонцюватих грунтів, технологію вирощування
сільськогосподарських культур, систему сівозмін тощо;

осушення заболочених і перезволожених земель та зрошення і обводнення
посушливих;

запобігання затопленню, підтопленню, заболоченню земель, погіршенню їх
фізико-хімічних властивостей;

широке використання ґрунтових мікроорганізмів для створення
високородючих і стійких до ерозії грунтів;

розробку і впровадження науково обгрунтованої системи луківництва;

розробку і впровадження раціональної системи розселення, забудови
сільських та міських населених пунктів, розміщення каналів для
перекидання води з багатоводних у маловодні райони, великих водосховищ,
шляхів сполучення, ліній електропередач, нафтогазопроводів;

розробку і впровадження еколого-економічної оцінки земель та
використання її для планування розміщення і спеціалізації
сільськогосподарського виробництва, визначення обсягу державних
закупівель рослинницької і тваринницької продукції, витрат на
виробництво і доходності сільськогосподарських підприємств, встановлення
правильних, науково обгрунтованих цін.

2. Стан господарського використання земельних ресурсів

Земля — найважливіша складова природних ресурсів; основа рослинного і
тваринного світу; вмістилище природних багатств; операційний базис
промисловості, населених пунктів і доріг; головний засіб виробництва в
сільському господарстві. Тому раціональне землекористування є
обов’язковою складовою комплексної системи експлуатації та охорони
природних ресурсів.

Для сільського господарства найбільше значення має частина землі під
назвою грунт — особливе природне утворення, якому властиві риси живої та
неживої природи,, що сформувались внаслідок тривалого перетворення
поверхневих шарів літосфери під спільним взаємозумовленим впливом
гідросфери, атмосфери, живих і мертвих організмів: Це одна із складових
навколишнього середовища,, її найважливіша властивість — родючість, яка
відіграє провідну роль у житті людини, є найважливішою умовою існування
і відтворення, які постійно змінюють одне одного в людських поколіннях.
Сумарна площа розораних грунтів на Землі — 1,5 109 га, ліси займають —
4,6 109 ra, трав’янисті ландшафти — 2,6 109 га. Сільським господарством
освоєно близько 30% площі суші.

Усі землі країни утворюють єдиний земельний фонд, який включає: землі
сільськогосподарського призначення;-землі населених пунктів; землі
промисловості, транспорту заповідників та іншого
несільськогосподарського призначення; лісового фонду; водного фонду;
держзапас. В Україні 77% земель займають землі сільськогосподарських
підприємств, що становить 40,4 мли га станом на 1 січня 1994 p.

Використання землі супроводжується перетворенням і зміною основних її
природних первісних властивостей, виникненням нових. У сільському
господарстві ефективним є перетворення земельних угідь у ріллю.
Розорювання площ, раніше покритих трав’яною рослинністю, зрошення в
засушливих та осушення боліт у зволожених регіонах, збільшення внаслідок
цього площі ріллі сприяє ефективному зростанню виробництва
сільськогосподарської продукції і супроводжується глибоким перетворенням
навколишнього середовища. Нерідко ці перетворення стають небажаними,
виходячи за межі початкових наслідків. В Україні площа ріллі — 33,3 млн
га, або 80% площі сільськогосподарських угідь; 2,2 млн га — сіножатей
(5% сільськогосподарських угідь); 5,2 млн га — пасовищ (11%
сільськогосподарських угідь).

Розширення масштабів видобування корисних копалин, розвиток
промисловості, міського, сільського, гідротехнічного і транспортного
будівництва вимагають постійного вилучення земель з
сільськогосподарського обігу. У перші повоєнні роки з
сільськогосподарського обігу щорічно вилучалося по 25—50 тис. га родючих
земель, зараз — по 12—14 тис. га. В результаті за 1950—1990 pp. площа
сільськогосподарських угідь в Україні зменшилася на 3 млн та, а окремих
земель — на 1,8 млн га. За цей час населення країни зросло з 36 млн до
52 млн чол., а його землезабезпеченість знизилась з 1,2 до 0,8 га, в
тому числі орними землями — з 1 до 0,6 га. Через зменшення площі
сільськогосподарських угідь звужуються потенціальні можливості
забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості —
сільськогосподарською сировиною. Недобір валової продукції сільського
господарства з вилучених земель (в порівняльних цінах 1983 p.) становить
понад 5 млрд крб.

Для компенсації угідь, вилучених з сільськогосподарського обігу, було
розорано схилові та прируслові землі, а існуючі орні сильно перенасичено
грунтовиснажливими культурами, що призвело до інтенсивного розвитку
ерозійних процесів та інтенсивної деградації грунтів. Досить сказати, що
з 1961 по 1981 pp. (роки обстеження ґрунтового покриву) площа еродованих
земель збільшилась на 2 млн га, в тому числі орних — на 1,5 млн га.
Тепер в Україні налічується 12 млн га земель, пошкоджених водною
ерозією, в тому числі 1 млн — сильно, 2,8 млн — середньо і 8,3 млн —
слабо еродованих. Площа земель, пошкоджених вітровою ерозією, становить
19,2 млн га, в тому числі сильно еродованих — 0,2 млн, середньо — 0,3
млн і слабо — 8,5 млн. Розвиток водної та вітрової ерозії грунтів
спричиняє їх інтенсивну деградацію та певне виснаження. Щороку
змиваються водою і видуваються вітром 600 млн т HYPERLINK
“http://click01.begun.ru/click.jsp?url=4vrJyFrDeJH2HexFmKqDR**2gcZ7k5bf3
Dt6qNPpvl32Rl5fHQR4Y7LuQbtjWtZcD1KdIpjHPsBrFTG*8GU2yETOSsd1*XL3XDtoIqzfg
NiKPNIEmXLZ1Tz8tTJ3jDvrK7PcrYFU0LeF9Snolbq5CeARg*mFoHOBrCHsqH2M94Omkhl6z
pQswvK8hKmkrB3Q32bo3-FcLRGgtP грунту , в тому числі 45 млн т гумусу
(або втричі більше, ніж створюється за допомогою органічних добрив, які
вносяться в грунт господарствами України).

??????H?H?????????????H?H??????????H?H??????????H?H????? Лісостепу — в
1,65 раза і Полісся — в 8,4 раза. І якщо така тенденція до зменшення
гумусу в грунтах зберігатиметься і надалі, то в недалекому майбутньому
Україна може опинитися на порозі гумусового голоду — великої екологічної
катастрофи, і тоді вже ніякі агротехнічні, меліоративні, природоохоронні
та організаційно-господарські заходи не зможуть відновити агротехнічного
потенціалу землі. Через це проблему відтворення гумусу в грунтах і
підвищення їх родючості слід розглядати як найважливішу в народному
господарстві України. Інакше наша країна не зможе розраховувати на
стабільне нарощування виробництва сільськогосподарської продукції та
забезпечення свого населення продуктами харчування.

Останнім часом щорічний обсяг видобутку мінеральної сировини досяг 1
млрд т, а гірської маси (у вигляді різних попутних відходів) — близько 3
млрд т, тобто на кожну тонну мінеральної сировини, що видобувається,
припадає три тонни породи. На поверхні землі нагромадилося більш як 12
млрд т відходів, під якими зайнято майже 52 тис га родючих земель. При
сучасних обсягах видобутку корисних копалин вже через 15—20 років
поверхневі нагромадження становитимуть 20—25 млрд т, до яких треба буде
віднести ще 15—20 тис га родючих земель.

Склад сільськогосподарських угідь значною мірою залежить від природних
умов зони, в якій ведеться аграрне виробництво. Як відомо, на території
республіки виділяють три основні зони: Полісся, Лісостеп, Степ. До
поліської зони входять: Волинська, Житомирська, Закарпатська,
Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Чернігівська області;
лісостепової — Вінницька, Київська, Полтавська, Сумська, Тернопільська,
Харківська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька; степової — Луганська,
Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Кіровоградська, Республіка Крим,
Миколаївська, Одеська і Херсонська. Іноді, коли виникає необхідність
підкреслити специфіку природно-економічних та екологічних умов
сільського господарства, із складу поліської зони виділяють підзону
Карпат, до якої включають Закарпатську, Івано-Франківську і Львівську
області [5, с. 93—94].

Між природно-економічними зонами існують досить суттєві відмінності в
структурі сільськогосподарських угідь. Якщо на Поліссі рілля в їх складі
становить лише 70%, то в Лісостепу — 86%, в Степу — 83%. У поліській
зоні найменша розораність земель, оскільки тут найбільша питома вага
природних кормових угідь — майже 30%, порівняно з 12 в Лісостепу і 13 в
Степу. Питома вага багаторічних насаджень у всіх зонах незначна (дещо
вища в Закарпатській області), проте в Степу вона в 1,8, а в Лісостепу в
1,2 раза більша, ніж на Поліссі. Нині в Степу розміщено понад 2/5 всієї
площі багаторічних насаджень, у тому числі 1/3 садів і 9/10
виноградників.

В Україні з усієї площі високородючих грунтів понад 60% становлять різні
чорноземи, близько 20% – лісостепи.

Інтенсивне використання землі, особливо в індустріальних і урбанізованих
регіонах супроводжується перетворенням і зміною основних її природних
первісних властивостей і виникненням нових трансформаційних внутрішніх
зв’язків і процесів. Щорічно з поверхні Землі зникає близько 2 млн м
орного шару. Спостереження показали, що зменшення товщини цього шару на
10 см знижує урожай на 20%. В екологічній науці навіть з’явився
спеціальний термін — дезертифікація, що означає «проблеми перетворення
земель в пустелі».

О. Я. Яблоков вказує на чотири основні причини що викликають деградацію
грунтів. Перша — ерозія механічне руйнування грунтів водою і вітром.
Друга — опустинювання, аридизація — все більше грунтів стає непридатними
для сільського господарства через висушування Третя — токсикація,
зараження грунтів різними антропогенними речовинами, в тому числі і
внаслідок неправильного зрошення (сюди ж необхідно віднести втрати
грунтів внаслідок аварій на АЕС). Четверта — прямі втрати через
відведення сільськогосподарських угідь під міські будівлі, дороги,
аеродроми та ін. [43, с. 248—249]. У цих умовах центральне місце посідає
проблема охорони земельних ресурсів, яка за порівняно короткий час
вийшла за межі безпосередньої охорони землі і набула значення збереження
землі як основного компонента біосфери.

У зв’язку з дедалі більшою орієнтацією використання ріллі на виробництво
кормів у перспективі площа кормових угідь збільшуватиметься. істотна
частина урожаїв витрачається на корм худобі. Так, близько 60—66% зерна у
чистому вигляді або після переробки в перерахунку на посівну площу йде
на корм. Всього нині на тваринництво продукує близько 2/3 посівної
площі, а, з природними угіддями — більш як 80% загальної площі
сільськогосподарських угідь. Однак така величезна кормова площа не
завжди раціонально використовується. Спостерігається зниження
продуктивності сіножатей і пасовищ, що пояснюється, по-перше,
недостатньою увагою до цих угідь, їх еродованістю, незначним
упровадженням прогресивних технологій догляду за ними, низькою питомою
вагою меліорованих пасовищ і сіножатей, безсистемним випасанням худоби і
перевантаженням нею природних пасовищ; по-друге, спостерігаються часті
переходи виснаженої й порушеної, ріллі в пасовища, а розорюються
найкращі пасовищні ділянки, Наприкад, у 50-ті роки здійснено масове
розорювання, затоплення у зв’язку з гідробудівництвом високопродуктивних
заплавних лук, що призвело до скорочення їх площ. удвічі порівняно з
1930 p. Передова практика свідчить, що-інтенсивна форма луківництва,
створення довгострокових культурних пасовищ раціональних розмірів
ефективніші,. ніж використання природних угідь під ріллю.

Загострюють земельну ситуацію інтенсифікація сільськогосподарських
робіт, надходження могутніх машин, збільшення доз внесення добрив,
використання хімічних засобів захисту рослин. Значно ускладнилась
агротехніка.. В результаті підвищилась урожайність багатьох
сільськогосподарських культур, але й набагато збільшилося навантаження
на землю.

Список літератури

Алимов А. Й., Цемко В. П., Новаторов Й. Й. Зколого-зкономиче-ские
аспекти охраны почв Украннской ССР. К., 1980.

Балацкий О. Ф., Вакулюк В. М., Власенко В. М. Зкология й зконо-мпка. К.,
1986.

Бибьілев С. Н. Зффективность использования природносьірьевих ре-сурсов
агропромьішленного комплекса. М., 1987.

Быстраков Ю. Н., Колосов А. В. Зкономика й зкология. М., 1988.

Веденічев П. Ф., Трєгобчук В. М. Інтенсифікація сільського господарства
і охорона природи. К., 1989. С. Волошин В. В., Еетушевский В. А. НТП:
человек й природа.. К.,1988.

Генсирук С. А. Рациональное природопользование. М., 1979.

Гончар М. Т. Зкологические проблеми сельскохозяйственного про-изводства.
Львов, 1986.

Гутаревич Ю. Ф. Запобігання забруднення повітря двигунами. К., 1982.

Гуцуляк Г. Д. Земельно-ресурсний потенціал Карпатського регіону. Львів,
1991.

Демина Т. А. Учет й HYPERLINK
“http://click02.begun.ru/click.jsp?url=4vrJyPnOrOGGbZw16NrzN5-G8bYL4*avr
EsK2KOZzi2WXCjzqusODOD5SJDJjqrwo-4xjjRrkmwtzS2HuKYAKl7WetE21xtp8KcuVkcFv
zCeoLNQ2riZVtapU9wQflNnSM6JSi0EUrkmRLxbIAqb-bNJYvLrPgK*xCCAkSDXgrr2dLu1A
FcSBVETUUOAdK8q49I6O1flrD46rp%20” анализ затрат предприятий на
природоохран-ную деятельность. М., 1990.

Добрав Г. М., Перелет Р. А. НТР й природоохранная политика. К., 1986.

Зффективность сельскохозяйственного природопользования/Отв. ред. П. Ф.
Веденичев. К., 1982.

Животноводческие комплекси й охрана окружающей среды. М., 1991.

Забота о земле — залог рационального природопользования. К., 1986.

Іванух Р. А. Охорона і раціональне використання природно-ресурс-вого
потенціалу сільського господарства. К., 1985.

Карнаухова Е. С. Дифференциальная рента й зкологическая оценка земли.
М., 1977.

Кот А. Й. Методические вопросы определения ущерба, наносимого сельскому
хозяйству загрязнением воздушного бассейна//Растения й промышленная
среда. К., 1971. С. III—116.

Ласкорин Б. Н. Проблеми развития безотходных производств. М.,1981.

Леонтьев В. Зкономические зссз. М., 1990.

Мауль Я. Я. Зкономика й зкология. Алма-Ата, 1989.

Методи й практика определения зффективности вложений й новой техники.
Вып. 14. М., 1968.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020