.

Виходи сільськогосподарського виробництва та їх переробка (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
589 6779
Скачать документ

Реферат на тему:

Виходи сільськогосподарського виробництва та їх переробка

План

1. Види сільськогосподарського виробництва.

2 Вплив переробки сільськогосподарської сировини на навколишнє
середовище

Література 1. Види сільськогосподарського виробництва.

Раціональне природокористування передбачає не лише зменшення шкідливих
викидів у природне середовище, а й комплексне використання природних
ресурсів, утилізацію відходів виробництва.

Відходи виробництва — це матеріальні залишки виробничого процесу
(сировини, матеріалів, засобів виробництва), які втратили свою споживну
вартість, не є метою даного виробництва і не можуть бути використані за
прямим призначенням через технологічні особливості підприємства.
Звичайно відходи класифікують: 1) за сферою утворення; 2) за напрямом
використання; 3) за способом. залучення до утилізації.

На відміну від відходів виробництва, відходи споживання є засобами
виробництва і предметами споживання, що втратили в процесі споживання
(або безвідповідального ставлення) свої початкові властивості і не
здатні в такому стані задовольняти потреби суспільства. Проблема
методики грошової оцінки відходів ще остаточно не розроблена. Одні
спеціалісти вважають, що ціни на відходи повинні – бути пов’язані з
ціною основної сировини, другі визначають їх за змінністю, треті — за
споживними властивостями. Основна складність тут полягає в тому, що
одержання відходів не є метою виробництва, і на їх створення спеціально
праця не витрачається. Вони виникають побічно і наперед включаються в
собівартість вироблюваної продукції. Саме це і не враховується сьогодні
при оцінці відходів. Для підприємства відходи_— це застава вартості
продукції. Маловідходність і безвідходність є важливими показниками і
факторами зростання продуктивності праці.

Вартість відходів для підприємства, користуючись загальноприйнятою
термінологією, можна визначити лише через їх мінову вартість. Водночас
для суспільства вони мають споживну вартість, оскільки можуть бути
використані як сировина на інших підприємствах з іншим технологічним
процесом. Тому грошову оцінку відходів можна дати через вартість
сировини тих підприємств, де ці відходи використовуються найефективніше
теж як сировина. При цьому ціни на відходи повинні бути нижчими від цін
на відповідну повноцінну сировину і матеріали як мінімум на величину
витрат по доведенню їх до товарного вигляду у виробника і додаткових
витрат споживача, пов’язаних і їх використанням; ціни на відходи повинні
забезпечити вищу рентабельність виробництва готової продукції з
відходів, ніж з повноцінної сировини. Тоді вона стимулюватиме як
підприємство-виробник відходів, так і їх споживача.

Проблема утилізації відходів виробництва пов’язана з проблемою охорони
навколишнього середовища від забруднення. Кінцевою метою раціонального
природокористування повинно бути максимальне залучення у виробництво
сировини. Чим менша відходомісткість виробництва, тим вищий рівень
розвитку продуктивних сил, економічніше виробництво.

На сьогоднішній день відходи агропромислового комплексу не завжди
знаходять застосування, хоч і є цінною сировиною. В
сільськогосподарських підприємствах навіть не плануються показники, які
б характеризували їх роботу щодо підвищення родючості грунту, внесення
добрив особливо органічних Тому й нагромаджуються на фермах мільйони
тонн органічних добрив. Стоки тваринницьких комплексів становлять
подвійну небезпеку, оскільки викликають одночасно і хімічне, і
біологічне забруднення (мікроорганізмами). Причому забруднюють вони як
грунт безпосередньо, так і воду, і повітря. З однієї свинарської ферми
на 10—40 тис. тварин за 1 год в повітря надходить до 605 кг пилу 14,4 кг
аміаку, 83,4 млрд мікроорганізмів;

Безпосередньо в сільськогосподарському виробництві відходів практично
немає, якщо підходити до цього питання з точки зору суті
сільськогосподарського виробництва і його продукції. За винятком гною
(не слід плутати гній і органічне добриво — для того, щоб стати
добривом, гній повинен пройти ще певну обробку), практично всі види
відходів з сільськогосподарської продукції виділяються якщо не на стадії
збирання (солома, гичка), то вже на стадії первинної переробки (полова
при обмолоті зерна), не кажучи вже про промислову переробку.

Ще один вид відходів у сільському господарстві — це відходи виробництва,
пов’язані з використанням сільськогосподарської техніки і тракторів,
тобто — нафтопродукти. Основною причиною утворення цих відходів є заміна
масел і змазок при технічному обслуговуванні і ремонті машин. Значна
частка припадає і на’ нафтопродукти, які збираються внаслідок відстою з
резервуарів нафтоскладів, а також баків автомашин і тракторів, що
передбачено правилами їх технічного обслуговування.

Сільськогосподарська продукція, як правило, містить у собі дуже велику
кількість різних компонентів, а переробна промисловість традиційно
орієнтована на одержання з неї лише основного продукту: цукру — з
цукрових буряків, крохмалю —з картоплі і зерна, олії — з олійних культур
тощо. При цьому обсяг перероблюваної сировини в кілька разів перевищує
вихід готової продукції. Так, на 1 т цукру-піску витрачається близько 8
т цукрових буряків, на 1 т спирту-сирцю потрібно 10—11 т картоплі або
3,0—3,5 т зерна, на 1 т сухого крохмалю потрібно 8—9 т картоплі або
близько 2 т кукурудзи, для одержання 1 т рослинної соняшникової олії
потрібно переробити екстракційним способом близько 2 т і пресовим —
2,1—2,2 т насіння соняшника. В середньому вихід готової продукції
становить 15—30% маси перероблюваної сільськогосподарської сировини.
Решта переходить у відходи і побічні продукти.

З розвитком науки і техніки, з підвищенням рівня концентрації
виробництва промислова утилізація відходів стає економічно доцільною,
оскільки зі збільшенням масштабів виробництва зростає також кількість
відходів і вартість речовин, що в них містяться. Іноді вартість цих
речовин перевищує вартість продукту, при виготовленні якого одержані ці
відходи. Так, при виробництві томатного соку і концентрованих
томатопродуктів у відходи йде насіння, яке є цінною сировиною для
виготовлення томатної олії. вартість якої в 2,5 раза вища від вартості
томатного соку.

Питання ресурсозбереження, запровадження безвідходних технологій
переробки сільськогосподарської сировини є найвужчим місцем переробної
промисловості АГІК. Відходи і побічні продукти виробництва і переробки
сільськогосподарської продукції є величезним резервом ресурсозбереження,
який поки що використовується вкрай недостатньо. Нераціональне
використання вихідної сировини, її біомаса, на одержання якої вже було
витрачено значну кількість суспільної праці, знижують ефективність
функціонування АПК. Крім того, відходи виробництва, потрапляючи в
природне середовище, забруднюють його, що в кінцевому підсумку знижує
ефективність не лише АПК, а й всього суспільного виробництва через
значні екологічні збитки. Невикористані відходи означають скорочення не
лише сучасної, а й майбутньої ресурсозабезпеченості суспільства,
необхідність додаткових витрат суспільної праці на розвиток сировинної
бази переробної промисловості. Очевидно, що розвиток АПК досяг межі, за
якою є неминучою безвідходна переробка сільськогосподарської сировини на
основі комплексного використання її біомаси і технологічних відходів.

2 Вплив переробки сільськогосподарської сировини на навколишнє
середовище

Перехід у переробці сільськогосподарської сировини на безвідходну
технологію має два взаємопов’язаних аспекти — економічний та
екологічний. Перший аспект відображає розширення ресурсних можливостей
за рахунок комплексної переробки сільськогосподарської сировини і
одержання на цій основі додаткової кількості продуктів харчування,
кормів, добрив. За даними Ю. В. Склянкіна і С. Л. Стичинського, в
Україні поточний вихід відходів та побічної продукції переробки лише
рослинної сільськогосподарської сировини становить близько 50 млн т на
рік. При сучасному рівні розвитку науки і техніки, оптимально
використовуючи вторинну сировину, можна додатково одержати 2 млн
кормових одиниць, що дасть змогу збільшити виробництво м’яса на 160 тис.
т на рік. Крім того, з не-використовуваних відходів переробки щорічно
можна виробляти 800—900 тис. т вапнякових та гранульованих
органо-мінеральних добрив, десятки тисяч тонн різних сортів рослинної
олії, пектину та іншої продукції. В цілому ж організація безвідходної
виробничої структури переробки сільськогосподарської сировини поряд з
одержанням традиційних продуктів харчування дасть змогу додатково
виробляти понад 100 найменувань різної продукції. сьогодні промислової
переробки зазнає не більше 22 /о маси відходів [34, с. 5].

Другий аспект проблеми полягає в посиленні впливу екологічного фактора
на формування технологічної структури переробки сільськогосподарської
сировини в зв’язку з розвитком процесів агропромислової інтеграції. В
сучасних умовах інтенсифікації виробництва взаємозв’язок економічних та
екологічних факторів принципово змінюється, оскільки з’являється
можливість створення екологічно чистих виробництв на основі безвідходних
технологічних структур, реальним стає формування безвідходної структури
переробки сільськогосподарської сировини та суттєвого підвищення на цій
основі не лише ефективності використання природно-сировинних ресурсів, а
й кардинального вирішення проблеми екологізації виробництва за відносно
менших витрат.

Однак умови організації безвідходної переробки сільськогосподарської
сировини не реалізуються автоматично, причому не стільки через
відсутність відповідних технологій, скільки через недостатню орієнтацію
господарського механізму на безвідходний тип виробництва.

????????????$?тів харчування. Очевидно, цей процес матиме і певний
екологічний ефект. Так, із зростанням концентрації виробництва питомі
капітальні вкладення на очисні споруди будуть знижуватись. Водночас
поглиблення процесу інтеграції в розвитку АПК дає змогу перейти до
оцінки інтегральних екологічних наслідків виробництва і до добору
найбільш екологічно раціональних його варіантів.

Окрім прямого впливу, що здійснюється на навколишнє середовище
переробними підприємствами харчової промисловості, спостерігається і
зворотний вплив, який проявляється в зміні технології виробництва
залежно від навколишнього середовища, в обмеженні потужностей
підприємства або доборі технології виробництва.

Інтенсивність взаємозв’язку і взаємодії харчової промисловості та
навколишнього середовища суттєво відрізняється як в галузях, так і на
окремих об’єктах навколишнього середовища.

За ступенем інтенсивності взаємозв’язків харчової промисловості з
навколишнім середовищем (негативного впливу) серед об’єктів
навколишнього середовища чільне місце посідають водні ресурси. Найбільш
водомісткими галузями є цукрова, консервна, спиртова, крохмало-патокова,
пивоварна. В цих галузях середньорічні нормативні витрати води на
одиницю переробної сировини становлять від 10 до 40 м3. На підприємствах
з оборотним водопостачанням води витрачається більше, ніж переробляється
сировини: на 1 т цукрових буряків витрачається 1,8 м3 води, плодів і
овочів — 5—7 м3, картоплі на крохмаль — 8,7 м3, кукурудзи на крохмаль —
2,7—12,2 м3, ячменю на солод — понад 20 м3 [34, с. 69). Близько 70%
загального водоспоживання в харчовій промисловості України припадає на
підприємства цукрової промисловості. А чим вищий рівень витрат води на
підприємстві, тим більший об’єм стічних вод, а отже, і нижчий показник
раціонального використання води.

Стічні води підприємств, що переробляють рослинну сировину,
характеризуються високим ступенем забрудненості. Великі їх об’єми
становлять значну небезпеку для навколишнього середовища. Причому самі
по собі стічні води харчової промисловості не є токсичними, але,
потрапляючи в озера, ставки і ріки, вони швидко виснажують запаси кисню,
що викликає загибель мешканців цих водойм. Органічні речовини стічних
вод підприємств харчової промисловості швидко піддаються бродінню і
гинуть. Близько 70% забруднень стічних вод крохмало-патокової,
пивоварної, масложирової та цукровобурякової галузей харчової
промисловості розкладаються протягом перших діб, тоді як стічні води
заводів, що виробляють виноградний сік та солодові, мають дуже малу
здатність до біологічного розкладу — за 5 діб розкладається відповідно
14 і 10% усіх забруднень. У результаті гниття білкові речовини
розкладаються до амінокислот, вуглекислоти та аміаку. В процесі бродіння
цукру, що міститься в стічних водах, утворюються оцтова, молочна,
масляна та пропіонова кислоти.

Стічні води харчової промисловості, що викидаються на поля фільтрації, в
яри та відкриті водойми, швидко загнивають, виділяють неприємні запахи.
Ці забруднення розповсюджуються в межах повітряного басейну досить
нерівномірно, їх концентрація в повітрі в окремих районах може досягати
загрозливих для здоров’я населення розмірів. Крім того, найпоширенішими
шкідливими речовинами, що надходять в атмосферу з підприємств харчової
промисловості, є органічний пил, двоокис вуглецю, бензин та інші
вуглеводні, а також викиди від спалювання палива.

Промислова переробка сільськогосподарської сировини, що здійснюється без
урахування інтересів охорони природи, призводить до забруднення не лише
водних ресурсів і атмосфери, а й грунту, погіршення родючості землі.
Поблизу цукрових, спиртових та інших підприємств харчової промисловості
виникають мертві пустирі, забруднені промисловими відходами.

Крім того, для стічних вод цукрової, консервної, виноробної і
крохмало-патокової галузей характерним є досить високий показник вмісту
зважених речовин, кількість Яких перебуває в прямій залежності від
забруднення сировини, що надходить на переробку. Основу цих забруднень
становлять частинки родючого шару грунту. Згідно з нормами, вміст землі
в картоплі, що надходить на картоплекрох-мальні заводи, не повинен
перевищувати 1,5%. Однак, як правило, цей показник сягає і 25%.
Аналогічне становище і в буряко-цукровій промисловості — рівень
забрудненості коренів, що надходять на переробні заводи, досягає 40%
[34, с. 75]. Після миття ця земля переходить в осад. Багато підприємств
цей осад роками не вивозять, і він нагромаджується у відстійниках і на
полях фільтрації, що призводить до переповнення карт полів фільтрації і
до попадання стічних вод у відкриті водойми. Така практика утилізації
транспортно-мийного осаду обертається для народного господарства
втратами родючого шару землі і забрудненням навколишнього середовища.

Очищення стічних вод підприємств, що переробляють рослинну сировину,
знаходиться на дуже низькому рівні. Більшість підприємств цієї групи
галузей харчової промисловості розташована в сільській місцевості і
дотепер не має очисних споруд і скидає стоки без необхідної очистки в
яри і безпосередньо у водойми і лише в окремих випадках — на поля
фільтрації. Поверхневі води можуть очистити досить незначну кількість
стоків. При скиданні великих об’ємів забруднень рослинний і тваринний
світ поверхневих вод гине Стічні води, що скидаються в яри, не
просочуючись у грунт, є причиною неприємних запахів і розмноження комах.

Що ж стосується карт фільтрації, то їх використовують багато років,
більшість з них перетворилась у накопичувачі стоків глибиною 2—5 м. Та
навіть цих недосконалих багато в чому споруд не вистачає для повного
очищення стічних вод хоча б від зважених речовин.

Зі збільшенням переробки рослинної сировини кількість споживаної води
зростатиме. Через обмеженість водних ресурсів в Україні (особливо в
південних областях) рано чи пізно виникне необхідність заморожування на
якомусь певному рівні об’ємів переробки сільськогосподарської сировини.
Тому не можна розглядати екологічне вдосконалення технологічних процесів
на підприємствах переробної промисловості лише як ширше запровадження
очисних споруд, що спрямовано безпосередньо на охорону навколишнього
середовища. Очевидно, що на сьогоднішній день екологізація виробництва
повинна пов’язуватись не стільки з вирішенням проблем видалення і
нейтралізації відходів, скільки з попередженням їх виникнення, що
докорінно змінює роль очисних споруд — з кінцевої ланки технологічного
процесу вони перетворюються в проміжну, мета якої — підготовка раніше не
використовуваних відходів (твердих, рідких і газоподібних) до
виробничого споживання. Водночас екологічне вдосконалення технології
повинно бути націлене на економію первинної сировини, що надходить на
виробництво. Досягти цієї мети можна насамперед запровадженням
технологічних схем його комплексної переробки. При цьому вирішується
завдання не лише економного витрачання сільськогосподарської сировини і,
в кінцевому підсумку, зниження витрат виробництва, але й попередження
забруднення навколишнього середовища технологічними відходами. Економія
ж витрачання інших видів сировинних ресурсів багато в чому залежить від
обраної схеми комплексного використання сільськогосподарської сировини.
Лише по такому ресурсу, як вода, здійснення екологічних заходів на
підприємствах по переробці сільськогосподарської сировини пов’язано зі
створенням і запровадженням особливої природоохоронної виробничої
інфраструктури, оскільки промислова переробка сільськогосподарської
сировини — галузь надзвичайно водомістка. Вартість водозабезпечуючих
фондів у загальній вартості основних фондів переробних галузей в
середньому становить 25%.”

Список літератури

Алимов А. Й., Цемко В. П., Новаторов Й. Й. Зколого-зкономиче-ские
аспекти охраны почв Украннской ССР. К., 1980.

Балацкий О. Ф., Вакулюк В. М., Власенко В. М. Зкология й зконо-мпка. К.,
1986.

Бибьілев С. Н. Зффективность использования природносьірьевих ре-сурсов
агропромьішленного комплекса. М., 1987.

Быстраков Ю. Н., Колосов А. В. Зкономика й зкология. М., 1988.

Веденічев П. Ф., Трєгобчук В. М. Інтенсифікація сільського господарства
і охорона природи. К., 1989. С. Волошин В. В., Еетушевский В. А. НТП:
человек й природа.. К.,1988.

Генсирук С. А. Рациональное природопользование. М., 1979.

Гончар М. Т. Зкологические проблеми сельскохозяйственного про-изводства.
Львов, 1986.

Гутаревич Ю. Ф. Запобігання забруднення повітря двигунами. К., 1982.

Гуцуляк Г. Д. Земельно-ресурсний потенціал Карпатського регіону. Львів,
1991.

Демина Т. А. Учет й HYPERLINK
“http://click02.begun.ru/click.jsp?url=4vrJyPnOrOGGbZw16NrzN5-G8bYL4*avr
EsK2KOZzi2WXCjzqusODOD5SJDJjqrwo-4xjjRrkmwtzS2HuKYAKl7WetE21xtp8KcuVkcFv
zCeoLNQ2riZVtapU9wQflNnSM6JSi0EUrkmRLxbIAqb-bNJYvLrPgK*xCCAkSDXgrr2dLu1A
FcSBVETUUOAdK8q49I6O1flrD46rp%20” анализ затрат предприятий на
природоохран-ную деятельность. М., 1990.

Добрав Г. М., Перелет Р. А. НТР й природоохранная политика. К., 1986.

Зффективность сельскохозяйственного природопользования/Отв. ред. П. Ф.
Веденичев. К., 1982.

Животноводческие комплекси й охрана окружающей среды. М., 1991.

Забота о земле — залог рационального природопользования. К., 1986.

Іванух Р. А. Охорона і раціональне використання природно-ресурс-вого
потенціалу сільського господарства. К., 1985.

Карнаухова Е. С. Дифференциальная рента й зкологическая оценка земли.
М., 1977.

Кот А. Й. Методические вопросы определения ущерба, наносимого сельскому
хозяйству загрязнением воздушного бассейна//Растения й промышленная
среда. К., 1971. С. III—116.

Ласкорин Б. Н. Проблеми развития безотходных производств. М.,1981.

Леонтьев В. Зкономические зссз. М., 1990.

Мауль Я. Я. Зкономика й зкология. Алма-Ата, 1989.

Методи й практика определения зффективности вложений й новой техники.
Вып. 14. М., 1968.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020