Реферат на тему:
Роль системи взаємообміну інформацією в інфраструктурі детінізації
економіки
Перед тим, як перейти до висвітлення організаційних та правових основ
створення системи взаємодії між суб’єктами підприємницької діяльності,
відповідними державними органами необхідно здійснити аналіз об’єктивних
і суб’єктивних факторів, що гальмують таку взаємодію.
Об’єктивні фактори виражаються насамперед у тому, що структура та зміст
ринкових відносин передбачає конкуренцію між суб’єктами
фінансово-господарської діяльності. У конкурентному середовищі ринкових
відносин різноманітна конфіденційна інформація стає об’єктом
економічного шпигунства, підкупу, шантажу та інших протиправних засобів,
спрямованих на заволодіння нею з метою використання для придушення
конкурентів, а також для неправомірного заволодіння грошовими коштами,
іншими цінностями учасників підприємницької діяльності. Виходячи з
цього, захист від розголошення ділової економічної та іншої
конфіденційної інформації в умовах зростання корупції, організованої
злочинності та різкого загострення оперативної обстановки є серйозним і
часто важко здійсненим завданням служб економічної безпеки.
Поряд з цим, юридичний аналіз відповідних законодавчих актів свідчить,
що нечіткість формулювання норм, які регулюють дану проблему, обумовлює
суб’єктивний підхід при віднесенні інформації до категорії
конфіденційної. Це певною мірою гальмує взаємодію суб’єктів
фінансово-господарської діяльності у сфері економічної безпеки.
Зроблена спроба конкретизувати досить широке визначення комерційної
таємниці в розглянутих законах у постанові Кабінету Міністрів України
від 9 серпня 1993 року № 611 “Про перелік відомостей, що не становлять
комерційної таємниці”. Кабінетом Міністрів України установлено, що
комерційну таємницю не становлять:
– установчі документи, що дозволяють займатися підприємницькою
діяльністю та її окремими видами;
– інформація за всіма встановленими формами державної звітності;
– дані, необхідні для перевірки, перерахування та сплати податків та
інших обов’язкових платежів;
– відомості про чисельність та склад працюючих, їх заробітну плату в
цілому, за фахом та посадами, а також наявність вільних робочих місць;
– документи про сплату податків та обов’язкових платежів;
– інформація про забруднення навколишнього природного середовища,
недотримання безпечних умов праці, про реалізацію продукції, що завдає
збитки здоров’ю, а також про інші порушення законодавства України і
розміри завданих при цьому збитків;
– документи про платоспроможність;
– відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих
підприємствах, спілках та інших організаціях, які займаються
підприємницькою діяльністю;
– відомості, що відповідно до діючого законодавства підлягають
оголошенню.
Оскільки згадана постанова Кабінету Міністрів у правовій ієрархії стоїть
нижче Закону і не може його обмежувати, то на практиці при виконанні цих
та інших нормативних актів, що регулюють доступ до тієї чи іншої
інформації, дуже часто виникає конфліктна ситуація. Це неминуче, коли
таку проблему регулює біля тридцяти законів і підзаконних актів. Різні
інтереси суб’єктів інколи були поштовхом для ініціативної розробки і
прийняття тієї чи іншої норми, що й призвело до протиріч, які гальмують
сумісну скоординовану роботу зацікавлених сторін щодо створення
комплексної інфраструктури системи економічної безпеки у сфері
фінансово-господарської діяльності.
Юридичний аналіз розглянутих вище нормативних актів показує, що
суперечливість інтересів і неконкретність норм дають можливість
тлумачити Закон кожній стороні так, як їй вигідно в тій чи іншій
ситуації. Все залежить лише від того, наскільки той чи інший учасник цих
відносин володіє нормативною базою. Наприклад, відповідно до ст. 52
Закону України “Про банки та банківську діяльність” відомості щодо
операцій, рахунків і вкладів клієнтів і кореспондентів банків складають
банківську таємницю. Але при прийнятті рішення про надання кредиту
платоспроможність клієнта більш повно і вірогідно можна перевірити,
набувши відомості про рахунки і операції позичальника кредитних коштів.
Банк-кредитор зацікавлений в одержанні такої інформації. У той же час
банк, що обслуговує позичальника коштів, не завжди бажає її надати.
Внаслідок таких колізій запобігання кредитним ризикам, пов’язаних із
неплатоспроможністю позичальників коштів, стає дуже проблематичним.
Між іншим, у викладеній ситуації стикаються різні інтереси суб’єктів
однієї й тієї ж (банківської) системи, де є почуття солідарності та
розуміння необхідності встановлення контактів для вирішення своїх
аналогічних проблем у майбутньому. При цих чинниках запит служби безпеки
банка-кредитора має певні перспективи щодо його виконання. У
взаємовідносинах інших суб’єктів фінансово-господарських відносин такі
чинники відсутні.
Коли ми говоримо про доступність до тієї чи іншої інформації, не йдеться
про безмежний допуск до неї всіх, кому це забажається. Наприклад, суворо
конфіденційною повинна бути така банківська інформація, внаслідок втрати
якої може бути викликане ажіотажне зняття клієнтами коштів з рахунків. З
іншого боку, при вкладенні в банк коштів клієнт повинен мати право на
об’єктивну інформацію щодо надійності банківської установи. Подолати ці
суперечності можливо тільки усвідомивши необхідність створення
колективної системи економічної безпеки учасників
фінансово-господарських відносин. Практично це можна здійснити, якщо
перейти від епізодичного, договірного обміну інформацією до системного
рівня взаємодії на підставі централізованого поповнення певних баз
даних.
Враховуючи ключові позиції банківської системи у сфері підприємництва, а
також те, що найбільш істотні збитки найчастіше завдаються банкам, до
розуміння цих завдань повинні прийти насамперед відповідні посадові
особи банківських установ, створивши на часткових (пайових) засадах
міжбанківську службу безпеки, делегувавши їй щоденний централізований
збір інформації з таких основних напрямів:
про неплатоспроможні підприємства, банкрутів, псевдобанкрутів, небажаних
партнерів (як внутрішньодержавних, так і зарубіжних, визнаних комітетом
валютного контролю);
– про підприємства, які припустили нанесення збитків партнерам, у тому
числі що не повернули кредит, які ухилялись від сплати податків шляхом
здійснення угод і оборудок поза балансом підприємства, неправомірними
діями призвели до настання страхових випадків тощо;
– про підприємства, що припустили опротестування векселів,
псевдогарантів, розтратників предметів застави;
– про осіб, що очолюють або раніше очолювали перелічені чи інші
ненадійні підприємницькі структури.
Це основні бази даних. При необхідності їх можна доповнити відомостями
про інших потенційних порушників, що можуть створити загрозу нанесення
збитків партнерам. При цьому треба пам’ятати, що в цих умовах банк, який
передав таку інформацію про клієнтів, ризикує втратити не тільки
клієнтів-порушників, але й платоспроможних клієнтів, які з різних причин
також не бажають розголошення інформації про стан своєї
фінансово-господарської діяльності. Коли дане питання буде вирішуватися
на загальних законних засадах у всій банківській системі, це не стане
причиною відтоку клієнтів від одного банку до іншого, оскільки вимоги
про надання таких відомостей у централізовану базу даних будуть
обов’язковими для всіх.
Такий підхід підвищить захист конфіденційної інформації законослухняних
суб’єктів підприємницької діяльності та забезпечить економічну безпеку
всіх учасників фінансово-господарських відносин від посягань несумлінних
партнерів.
Наявність таких баз даних стане основою для більш високого рівня
взаємодії української та зарубіжної міжбанківських служб економічної
безпеки. При цьому з’являються широкі можливості для укладання
контрактів щодо взаємного інформаційного обслуговування на
взаємовигідних засадах, що дуже складно досягнути при епізодичному
обміні інформацією.
i?i>lin?oFp?????????????????eYYYYYYY
&
угоду, що може завдати збитків, на стадії її укладання. У випадку, коли
рекомендації СЕБ не виконані і угода укладена, можна оперативно зібрати
повні дані про подібні угоди як на позичальника, так і на банківського
службовця, який проігнорував рекомендації СЕБ. Це дасть можливість
аргументовано ставити питання про розслідування обставин укладання угоди
та причини неповернення позичених коштів. Оперативність і повнота
зібраних матеріалів підвищить також рівень арбітражного чи судового
відшкодування збитків.
У контексті наведеного необхідно порушити також питання вдосконалення
взаємодії СЕБ з іншими підрозділами банку. Якість, оперативність і
повнота інформації, що надається внутрішньобанківськими службами
економічної безпеки, підвищить їх роль в управлінні кредитними й іншими
фінансовими ризиками. Вивільнений час, що раніше витрачався на
різноманітні пошукові заходи та перевірку “випадково” здобутої та не
завжди достовірної інформації, можна буде використати на вивчення й
оцінку ступеня і типу концентрації ризиків кредитного портфеля,
вироблення рекомендацій щодо їх диверсифікацiї, вибір менш небезпечного
виду кредитної операції, визначення всього спектра можливих фінансових
ризиків з урахуванням оперативних обставин у будь-якому сегменті ринку
банківських послуг. На цій підставі СЕБ зможе рекомендувати відповідним
підрозділам банку оптимальне рішення за конкретною
фінансово-господарською операцією. Безсумнівно, усунення протиріч у
законодавстві, створення запропонованих баз даних полегшить отримання
документів і збір інформації правоохоронними органами щодо скоєних
зловживань, висвітить тенденції з питань тінізації економіки, підвищить
економічну безпеку фінансово-господарських відносин у цілому і стане
інструментом профілактики і попередження корисливих злочинів на ранній
стадії укладання підприємницьких угод.
У той же час, слід відзначити, що запропоновані заходи не є простими і
не можуть бути реалізовані достатньо швидко. На першому етапі вирішення
нагальних проблем щодо протидії поглибленню тінізації економіки
регулювання порядку отримання правоохоронними органами інформації від
суб’єктів господарювання можливе шляхом внесення змін і доповнень до
деяких нормативних актів.
Зокрема, на нашу думку, ефективним заходом щодо протидії тінізації
економіки України на мікрорівні може бути встановлення адміністративної,
а в певних випадках і кримінальної відповідальності за злісне ухилення
від ведення та порушення строків зберігання фінансово-господарських
документів. Тобто в поле правового впливу необхідно включити діяння щодо
здійснення угод з використанням готівкових розрахунків за межами їх
балансового врахування суб’єктом підприємницької діяльності.
Така відповідальність, з одного боку, може стати запобіжним заходом
протидії тінізації економіки, з іншого – засобом викриття і
розслідування вже скоєних фактів відмивання доходів, здобутих злочинним
шляхом. Ці два питання, на наш погляд, не можна розглядати окремо одне
від одного.
Література:
Андреев И.Д. Методологические основы познания социальных явлений. – М.,
1977. – С. 102 – 103 .
Аскин Я.Ф. К вопрорсу о категориях детерминизма // Современный
детерминизм и наука. – Новосибирск, 1975. – Т. 1. – С. 44 – 45.
Базелюк А.В., Коваленко С.О. Тіньвоа економіка в Україні. Київ: Україна
НДЕІ Мінекономіки, 1998. – 206 с.
Бандурка О.М. Бюджетні процеси тінізації економіки та заходи її
профілактики // Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної
конференції з проблем боротьби зі злочинністю у сфері економічної
діяльності. – Харків: Національна юридична академія України ім. Ярослава
Мудрого, – 2000. – С. 15.
Бантишев О.Ф. Контрабанда, що вчинюється організованими групами, та
суміжні з нею злочини. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної
конференції з проблем боротьби з організованою злочинністю в регіоні
(Центр вивчення організованої злочинності при Національній юридичній
академії України ім. Ярослава Мудрого). – Харків, 2000. – С. 39.
Барановский А. Преступный айсберг // Финансы Украины. – 1995. – № 36. –
С. 8.
Блауберг И.В., Юдин Э.Г. Становление и сущность системного подхода. –
М., 1973. – С. 68 – 76.
Блувштейн Ю., Яковлев А. Введение в курс криминологии. – Минск, 1983. –
311 с.
Борисов В.І. Вивчення проблем боротьби з економічною злочинністю вченими
НДІ ВПЗ АПрН України // Збірник матеріалів міжнародної
науково-практичної конференції з проблем боротьби зі злочинністю у сфері
економічної діяльності (Національна юридична академія України ім.
Ярослава Мудрого). – Харків, 2000. – С. 21.
Бородюк В., Турчинов О., Приходьмо Т. Оцінка масштабів тіньової
економіки та її вплив на динаміку макроекономічних показників //
Економіка України. – 1996. – №11. – С.19 – 23.
Беккер Г. Crime and Punishment // Journ. Polit. Econ. 1966. Vol. 76, №2;
Економічний аналіз і людська поведінка // THESIS. 1993. – Т.1, – Вип.1.
– С. 38.
Венцковский Л.Э. Философские проблемы развития науки. – М., 1982. – С.
68.
Ворович Б.А. Философская структура практики. – М., 1972. – С. 41.
Геєць В.М. Перешкоди економічному поступу та можливі шляхи їх подолання
// Економічний часопис. – 1996. – №11. – С. 23; Глуховский М.
Криминальная экономика // Деловые люди. – 1992. – №9. – С. 14 – 16;
Головин С. Теневая экономика: преступление без наказания? // Коммунист.
вооруж. сил. – 1990. – № 23. – С. 33 – 38; Кербер С.Н. О теневой
экономике // Пробл. Прогнозирования. – 1992. – №6. – С. 111 – 113; Клюня
В.Л., Пузиков В.В. Теневая экономика: генезис, структура и современные
особенности // Вести Белорус. ун-та. Сер.3: История. Философия.
Политология. Социол. Экономика. Право. – 1992. – №2. – С. 52 – 54;
Клюшников А.С. Проблемы борьбы с преступностью в сфере экономики. – М.:
Правл. Всесоюз. о-ва «Знание», 1990. – 29 с.; Козлов Ю. Теневая
экономика и преступность // Вопр. экономики. – М., 1990. – № 3. – С. 120
– 127; Корягина Т.И. Теневая экономика: что это такое? // Коммунист
Грузии. – 1990. – №10. – С. 20 – 27; Лазовский В. О сущности, структуре
и субъектах «теневой экономики» // Эконом. науки. – 1990. – № 8. – С. 62
– 67; Ларьков А.В. Теневая экономика: история и сущность // Хоз-во и
право. – 1991. – № 2. – С. 119 – 126; Осипенко О.В. Экономическая
криминология: Пробл. старта // Вопр. экономики. – М., 1990. – № 3. – С.
130 – 133; Осипенко О.В., Козлов Ю. Г. Что отбрасывает тень // ЭКО:
Экономика и орг. пром. пр-ва. – 1989. – № 2. – С. 47 – 59; Проблемы
теневой экономики // Изв. АН СССР. Сер. экон. – М., 1990. – № 2. – С. 86
– 113; Рутгайзер В. Теневая экономика в СССР: Обзор лит. и исслед. //
Свобод. мысль. – 1991. – №17. – С. 119 – 125; Савельева Т. «Коза ностра»
по-советски // Моя Москва. – 1991. – №10. – С. 4 – 5; Теневая экономика
/ Бунич А.П., Гуров А.И., Корягина Т.И. и др. – М.: Экономика, 1991. –
159 с.; Шохин А.Н. О структуре и масштабах теневой экономики // Финансы
СССР. – 1990. – № 7. – С. 23 – 28; Шохин А. Теневая экономика: Мифы и
реальность // Экономика и жизнь. – 1990. – № 33. – С. 9.
Гиргинов Г., Янков М. Наука и творчество / Пер. с болг. – М., 1979. – С.
127.
Голіна В.В. Місце організованої злочинності в структурі загальної
злочинності (на матеріалах Харківського регіону) // Збірник анотацій
матеріалів міжнародної науково-практичної конференції з проблем боротьби
з організованою злочинністю в регіоні (Центр вивчення організованої
злочинності при Національній юридичній академії України ім. Ярослава
Мудрого). – Харків, 2000. – С. 44.
Горщак А., Дидоренко Э., Иванов. Теневая экономика: опыт
криминологического исследования. – Луганск: РИО ЛИВД. – 1997. – 173 с.
Грошевий Ю.М. Процесуальні особливості розслідування і судового розгляду
справ про злочини, вчинені організованою групою // Збірник анотацій
матеріалів міжнародної науково-практичної конференції з проблем боротьби
з організованою злочинністю в регіоні (Центр вивчення організованої
злочинності при Національній юридичній академії України ім. Ярослава
Мудрого). – Харків, 2000. – С. 24
Даньшин І.М. Щодо питання про кримінологічне поняття економічної
злочинності // Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної
конференції з проблем боротьби зі злочинністю у сфері економічної
діяльності. – Харків: Національна юридична академія України ім. Ярослава
Мудрого, 2000. – С. 34
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
