Реферат на тему:
Потреба в новій стратегії та її зміст. Характер і причини кризових явищ
Перехідний період в усіх “постсоціалістичних” країнах, які
трансформують свої економічні системи в ринковому напрямку за єдиним
сценарієм і рецептами МВФ, розпочався для них бурхливим економічним
розвалом. Він був викликаний підривом регулюючих і контролюючих функцій
держави і дією так званого “інфляційного (ринкового)” шоку. Зміна влади
на початку дев’яностих років супроводжувалася гострою політичною кризою,
пануванням безвладдя і безправ’я, з одночасним пограбуванням і
розпродажем державних ресурсів тими соціальними колами, які ними
розпоряджалися разом з особами, що прийшли до нової влади. Саме вони на
початкових етапах реформ небувало збагатилися здебільшого на
криміногенному грунті, а точніше – грунті катастрофічного збіднення
основної маси населення країни. Гостра грошово-фінансова і
загальноекономічна криза, що досить швидко вразила майже всі зазначені
країни, має під собою не тільки глибоке історичне коріння, залишене
суспільству тоталітаризмом, на що тільки й посилаються діючі органи
влади, забуваючи при цьому про грубі прорахунки й помилки, припущені на
початку трансформаційних процесів. Економічна криза в цих країнах
характеризується такими загальними рисами.
По-перше, в усіх них у 1991-1996 рр. мав місце більш менш суттєвий спад
виробництва валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного доходу
(НД), при загальному падінні фізичного обсягу товарної продукції та
послуг, які залишаються до того ж неконкурентоспроможними. В умовах
паралічу доходності і нагромаджень товаровиробників паралізуються
відтворювальні процеси і економічне зростання.
По-друге, в кожній з цих країн з тією чи іншою силою проявлялися то
руйнівні інфляційні процеси, то гостріші кризи платежів, викликані
деформацією національних систем грошового і кредитного обігу, підриваючи
загальну валютно-фінансову і економічну стабільність держав.
По-третє, як це не парадоксально, але, незважаючи на періодичне
накачування їх грошового обігу на початкових етапах реформ емісійною
грошовою масою і архіліберальне ставлення до широкого ходіння іноземних
валют на внутрішніх ринках, місткість останніх штучно звужувалася
необдуманим обмеженням доходів більшості юридичних і фізичних осіб.
Відбувалося це внаслідок випереджаючих темпів спаду національного
товаровиробництва, слабких імпортних можливостей, недосконалості
державної політики регулювання ринкової рівноваги і діяльності
банківських і фінансово-кредитних систем. Звідси криза
платоспроможності, зовсім не рідка поява штучних надлишків тих чи інших
товарів, при гострому дефіциті потреб у них.
По-четверте, в цих державах посилювалися бюджетні дефіцити і дефіцити
платіжних балансів. Багато банківських систем (особливо – в країнах СНД)
перетворилося на каталізатори інфляційних процесів. Нерідко саме вони
штучно затримували взаєморозрахунки між постачальниками і споживачами,
нагромаджували готівку і обертали гроші через депозитні рахунки для
короткострокового кредитування з грабіжницькими процентними ставками,
здійснювали невиправдану емісію грошей, маніпулювали біржовим валютним
курсом. Тим самим вони штучно роздували розміри банківських доходів,
минаючи найбільш складний і результативний виробничий оборот. Власне
товарне виробництво цих країн занепадало, а його структурні та якісні
перетворення залишалися нездійсненною мрією. Переважна маса кредитних
ресурсів направлялася у короткострокове кредитування, “заморожуючи”
інвестиційну та інноваційну діяльність. Як наслідок, структура економіки
продовжувала деформуватися, віддаляючись від її новітньої ринкової
моделі.
По-п’яте, всім аналізованим країнам притаманні процеси бурхливого
соціального розшарування населення, збідніння його основної частини, що
має низькі та середні середньодушові доходи, з усіма негативними
наслідками звідси, макро- і мікроекономічні структури продовжують
катастрофічно застарівати морально і фізично. В багатьох промислових
підприємствах і об’єднаннях зношення виробничих фондів сягає 60-70%. У
зв’язку з обмеженістю джерел нагромаджень та інвестицій не видно
реальних перспектив здійснення їх Радикального оновлення, заміни на
найновіші конкурентоспроможні. Приватизація, що проводиться на
формально-бюрократичних принципах “ціннопаперової чехарди”. фактичної
“прихватизації” та розтринькування держмайна мафіозно-спекулятивними
структурами, ніякого економічного пожвавлення не приносить.
Загальноекономічний спад і структурна деформація економіки, величезні
масштаби прихованого безробіття є очевидним фактом для більшості країн
СНД.
r$TH+o:>G8MnXL^oooooooonaOeOeOeOeOeOeOeOeOeOeOe
ні – на 17%, у Казахстані та Україні – на і 5%, у Росії та Азербайджані
– на 13%, у Бєларусі – на 10% і у Вірменії, де далі руйнувати майже
нічого, – на 9%. Найменший спад був у Молдові та Узбекистані – 4%. 1
лише в Туркменистані, де не втрачено державне управління економічними
процесами та їх регулювання, спостерігалося зростання чистого
матеріального продукту на 10%. У 1 півріччі 1994 р. темпи спаду не
знижувалися. За І квартал ВВП у Казахстані становив 70%, у Росії -83% і
в Україні – 66% від рівня І кварталу 1993 р. В 1994-1997 рр. тенденцію
до спаду валової і товарної продукції подолати не вдалося. ВВП і НД
скорочувалися.
Скориставшись такою глибокою і дуже затяжною рецесією, викликаною в тому
числі й невмілою і непослідовною економічною політикою нових держав,
західні конкуренти істотно потіснили і продовжують тіснити місцевих
виробників з внутрішніх ринків, не кажучи вже про який-небудь серйозний
вихід на зовнішні ринки. Найпрестижніші торговельні площі магазинів
Москви, Санкт-Петербурга, Києва, столиць інших постсоціалістичних країн,
автономних республік і областей уже значною мірою заповнено іноземними
товарами (включаючи продовольчі) зовсім не найкращої якості і за вищими
цінами – порівняно як з цінами аналогічних власних товарів, так і з
цінами, за якими їх можна купити в магазинах країн-поставщиків. Тим
часом ефективних захисних заходів і державної підтримки для своїх
виробників немає. Уряди, очевидно, вважають, що наші виробники самі
зобов’язані виживати в гострій конкурентній боротьбі, маючи для цього
морально і фізично застарілі технологічні системи проти найновіших у
зарубіжних конкурентів.
Не можна не враховувати і того очевидного факту, що нинішньою кризою в
більшості країн СНД виявилися охоплені майже всі сфери людської
діяльності: з одного боку, виробництво товарів і послуг, інфраструктура
і ринки, валютно-фінансова і банківська системи, а з іншого. – культура,
наука, освіта, охорона здоров’я, повсякденний побут. Втрачаються багато
які духовні цінності, руйнуються нормальні людські відносини. До того ж
економічна криза посилюється політичною і соціальною. розпалюванням
міжнаціональної ворожнечі та збройних конфліктів то в одних, то в інших
регіонах.
Наслідки цих та інших конфронтацій супроводжуються не тільки загибеллю
ні в чому не винних людей, руйнуванням виробничих і жилих об’єктів,
знищенням матеріальних цінностей та іншого майна, але й наступними
демографічними кризами, явищами депопуляції, масовими міграційними
потоками, і насамперед -пограбованих і знедолених біженців, які шукають
притулку на територіях інших держав. Характерно, що в усіх аналізованих
країнах спостерігається небувалий сплеск корупції, шахрайства,
злодійства та інших економічних злочинів, а також активності
мафіозно-спекулятивних структур, що призвело до небаченого загострення
криміногенної обстановки, до стихійного створення, поряд з державними
силовими структурами, озброєних угруповань найрізноманітніших цільових
призначень.
Усе це – органічно взаємопов’язані причини і наслідки проявів суспільної
деградації, викликаної відсутністю надійної та дійової системи
правопорядку, чіткого законодавства та державного управління,
поглибленням загальної кризи всієї життєдіяльності людини і суспільства.
Трансформаційні процеси поки що не знімають цих негативних, руйнівних у
своїй основі тенденцій. Тією чи іншою мірою вони притаманні багатьом
країнам Центральної та Східної Європи. Так, наприклад, Угорщина
оцінюється експертами МВФ як країна, де ринкові реформи проводяться
найкраще. Тим часом темпи падіння промислового і сільськогосподарського
виробництва у цій країні є майже аналогічними українським. Різниця лише
у тому, що Угорщина, при 10млн. населення, в 1995 р. чала зовнішню
заборгованість понад 26 млрд. дол. США. Тільки для обслуговування цього
боргу угорцям доводиться щороку Сплачувати 3 млрд. дол. Значно
скоротивши виробництво сільськогосподарської продукції, Угорщина з її
експортера перетворюється на імпортера. Квоти на експорт угорського
продовольства до країн ЄС з тих чи інших причин не використовуються
повністю, а конкуренти з цих країн явно витісняють угорських
товаровиробників з внутрішнього ринку. Такими є реальності, а не
ілюзорні оцінки недостатньо обізнаних експертів. Поряд з структурними
деформаціями, зниженням ВВП і НД, зростання зовнішньої заборгованості є
характерним і для багатьох інших держав Центральної та Східної Європи.
На відміну від них. Україна, при 52 млн. чол. населення, поки що (у 1996
р.) мала сумарну зовнішню заборгованість близько 10.5 млрд. дол. Але
зате вона свого часу до 1995 р. ”побила всі рекорди” за темпами
гіперінфляційного шоку, послаблення мотивації до продуктивної праці та
творчого підприємництва, а також падіння рівня життя більшості свого
населення. Усе це лише підтверджує недосконалість прийнятої методології
та практики здійснення ринкових реформ однобічними монетаристськими
методами, які підривають основи ефективного господарювання, нарощування
і здешевлення товарного випуску під ринковий попит споживачів. Інакше
кажучи, економіка країн СНД виявилася втягнутою не до створювального, а
до чергового революційно-руйнівного реформування.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
