Реферат на тему:
Особливості економічної ситуації в Україні
У свій час Україна була однією з найбільш інтенсивно розвинутих
республік колишнього СРСР. ЇЇ промисловий, аграрний і науково-технічний
потенціали були найбільш потужними, особливо в сфері добувної
промисловості та металургії, в агропромисловому і воєнно-промисловому
комплексах. Випуск Україною основної промислової та
сільськогосподарської продукції, а також продовольства становив у
загальносоюзному виробництві близько 1/5, а за видобутком залізної та
марганцевої руд, виплавкою металу, виробництвом металовиробів, цукру і
олії, створенням окремих видів машин і устаткування вона займала одне з
провідних місць. Проте загальне економічне становище, ринкова
дефіцитність і добробут українського народу ледве утримувалися на
середньосоюзному рівні, а іноді і були нижчими від нього, що, природно,
викликало незадоволеність І підрив мотивації до більш продуктивної праці
та ефективного господарювання. Більше того. централізований перерозподіл
матеріальних ресурсів через Держпостач, а фондів оплати праці та
інвестиційних фондів через союзний бюджет призводив до ущемлення
національних інтересів, адміністративного і фінансового обмеження
зростання зарплати та інших доходів населення, а також вкладень до
найбільш прогресивних сфер і структур господарської діяльності
соціальної спрямованості.
Процес еволюційного розвитку ринкового господарства в конкурентному
середовищі дозволяє швидко формуватися альтернативним варіантам структур
з вищою кінцевою результативністю. Зовсім неприпустимо під політичними
гаслами і огульними вимогами тих чи інших партій, які виражають
корпоративні інтереси лише вузького кола заінтересованих осіб, видаючи
їх за загальнонародні, руйнувати діючий виробничий потенціал, ефективно
функціонуючі господарські системи, не створивши нічого нового, більш
продуктивного І конкурентоспроможного. Таке бездумне трасформування, яке
несе в собі елементи штучного створення господарського хаосу, є
антинародним і суперечить прогресивному напряму економічного зростання і
розвитку. Саме внаслідок відсутності всебічно обгрунтованої комплексної
програми ринкових реформ і механізму їх послідовної практичної
реалізації Україна потрапила в особливо скрутне економічне становище.
Не відповідають істині твердження критиків економічних перетворень в
Україні про те, що, нібито, ніякі ринкові реформи тут не проводяться.
Сформовано Національний Банк і розгалужену систему комерційних банків.
Проте, на жаль, ця банківська система не виконує належним чином
покладених на неї функцій управління процесами грошового обігу,
кредитного регулювання, здійснення активного впливу на розвиток і
оновлення національного товаровиробництва. Залишається підірваною
стабільність бюджетної сфери та платіжної дисципліни.
Не досягло своєї стратегічної мети і завдання реформування фінансової
системи держави. Далеко не досконалі, стосовно до періоду виходу з
глибокої кризи, цінова і податкова політика, чия стимулююча і гальмуюча
роль є загальновідомою. Загострення бюджетного дефіциту платіжного
балансу прямо і безпосередньо пов’язане з невмілою внутрішньою і
зовнішньою економічного політикою держави, що обернулася серйозними
перебоями в проведенні реформ, які законодавча і виконавча гілки влади
України сумлінно прагнули втілювати в життя з однозначною реакцією
посилення негативних тенденцій і кризових явищ у відповідь. Гостра
платіжна криза паралізує життєдіяльність всього економічного організму
держави, загрожуючи взагалі її незалежному існуванню.
За роки безпосередньої ринкової трансформації (1992-1997 рр.) відбувся
бурхливий процес роздержавлення і приватизації суспільного майна. У 1995
р. в державній власності залишилося 3701 (41,6%) промислових
підприємств, але вони виробили 51,4% всієї промислової продукції. В той
же час 5180 (58,2%) підприємств перейшли у колективну (переважно
акціонерну власність), виробивши 48,6% продукції. 18 підприємств стали
власністю інших держав . З загальної кількості будівельних організацій
(без кооперативів та малих підприємств) в державній власності залишилося
всього 703 (22,8%), які виконали 28,3% підрядних робіт, а будівельних
організацій інших форм власності відповідно – 2379 (77%) і 71,6% . У
сільському господарстві майже завершено процес паювання громадського
майна і здійснюється паювання земельного фонду; створено 34,8 тис.
селянських (фермерських) господарств . Процеси аграрного реформування
тривають. Де-факто майже повністю приватизована і кооперована сфера
торгівлі і громадського харчування. Швидкими темпами приватизується
державний житловий фонд. Трансформаційні процеси відбуваються і в інших
сферах діяльності.
?#j,?2?6v>iD*NPViiiiiiiiiiaaaaaaaaaaa
ва результативність, на жаль, характеризується від’ємними ознаками.
З початку 1992 р. Урядом В. Фокіна, під дружний акомпанемент тодішньої
парламентської опозиції, без оглядки на наслідки, було проголошено так
звану “лібералізацію” ринкової торгівлі та повну свободу ринкових цін,
за винятком цін на деякі ключові товари. Саме ця акція, разом з
введенням купоно-карбованців. перетворилася на вирішальний фактор прояву
спочатку галопуючої, а потім і гіперінфляції. Реальна вартість грошової
одиниці впала до катастрофічне низького рівня. Політика “шокової
терапії” спрацювала на повну свою руйнівну силу.
Можна з високою мірою вірогідності констатувати той очевидний факт, що
всі складові ланки ринкової реформи в її поверховому, неокласичному
розумінні було залучено в точній вірогідності з вимогами і принципами
новоявлених пророків економічного врятування нових держав
постсоціалістичної епохи. Не відповідають дійсності докори на адресу
колишніх урядів України, що вони, нібито через партократичні
переконання, не проводили ринкових реформ і тим самим загнали економіку
у глибоку кризу. Все якраз навпаки. Загострення кризи відбувається саме
внаслідок активного виконання під виглядом ринкових реформ вимог
дилетантів-реформаторів в інтересах вузько обмеженого кола
мафіозно-спекулятивних структур методами і засобами, які нічого
спільного не мають з науковим підходом (при цьому, звичайно, не
забуваються і свої особисті інтереси, далекі від зовсім недавно
проповідуваних ідеалів). Процес реформування здійснювався безсистемне і
хаотично, що, власне, і обернулося його руйнівним характером.
По суті, виявилися “замороженими” відтворювальні процеси, інвестиційна
та інноваційна діяльність майже у всіх виробничих сферах. Більшість
великих і середніх промислових об’єднань і підприємств – внаслідок
штучно створеної владою кризи платежів, “з’їдання” гіперінфляційним
шоком фондів споживання і нагромадження, некерованості багатьох
підприємств та їх неадаптивності до мінливої кон’юнктури ринків –
зупинено частково і навіть повністю. Значна частина їх робочої сили
дістала новий статус – прихованих безробітних. Інакше кажучи,
спеціалісти, робітники і службовці багатотисячних колективів або
працюють скорочений робочий тиждень, або взагалі не працюють. Відповідно
вони одержують і низьку заробітну плату, яку здебільшого не можуть
компенсувати випуском необхідної товарної продукції під платоспроможний
споживчий попит.
Справа в тому, що через нестачу матеріалів, комплектуючих виробів та
енергоресурсів, а також їх безперервно зростаючу дорожнечу собівартість
і ціни кінцевої” продукції ніяк не вкладаються в обмежений
платоспроможний попит. Утворився явний дисбаланс між ринковими пінами і
особистими доходами більшості населення. Збут і швидкість оборотності
товарів штучно загальмовано періодичними ціновими сплесками. При
гострому товарному дефіциті, деякі товари залежуються, не продаються
своєчасно, а обмеженість інфляціюючих середньодушових доходів не
дозволяє задовольняти попит на товари і послуги найпершої життєвої
необхідності. Водночас відсутність по-справжньому конкурентного
ринкового середовища в умовах постійного спаду національного товарного
виробництва і можливостей зростання імпортних поставок припиняє
регулююче діяння ринкової кон’юнктури, тобто закону ринкового
балансування попиту і пропозиції. Як не парадоксально, але – при
обмеженості числа покупців І навіть їх відсутності – високі ринкові ціни
у нас утримуються, не знижуючись, а іноді, за Інфляційною інерцією,
навіть продовжують зростати. Монополістичні тенденції пронизують майже
всі виробничі та ринкові структури.
Тим часом у сучасному світі цивілізоване підприємництво інтенсивно
нарощує свої капітали зовсім не за рахунок роздування цін понад
вартість, а за рахунок реалізованої товарної маси, її якості та
дешевизни, тобто на економічно здоровій основі прискорення
технологічного, організаційно-економічного і управлінського прогресу,
запровадження жорсткого менеджменту в усіх структурах виробничого і
товарно-грошового оборотів, досягнення максимальної оборотності та
повноти збуту товарів і послуг. Політикою штучного роздування цін і
процентних ставок, високих податків та інших поборів можна лише згорнути
підприємницьку і ринкову активність, довести всю економіку до повного
занепаду. Власне, значною мірою тут, на мій погляд, і криється одна з
причин невдач трансформацій, здійснюваних не тільки в Україні, але й у
більшості інших країн СНД і Східної Європи. Не руйнування, а творення
повинне лежати в основі прогресивних економічних реформ. Неприпустимо
руйнувати старе, не створюючи прогресивного нового, інакше цс викликає
неминучу деградацію.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
