Реферат на тему:
Загострення промислової кризи
Україна на 90-95% залежить від зовнішніх поставок нафти і на 75% –
природного газу. Після аварії на Чорнобильській АП.С практично
припинилося будівництво і введення в експлуатацію блоків АЕС, які раніше
намічалися. Видобуток вугілля падає і воно дорожчає, стає
неконкурентоспроможним. Скорочення попиту (насамперед, з боку ВПК і
будівництва) на продукцію чорної металургії відкривало можливості для її
глибокої реконструкції. Певні кроки в даному напрямі зроблено, але вони
обмежені нестачею ресурсів, хоча чорна металургія разом з харчовою і
хімічною промисловістю, є сьогодні основою для експортного потенціалу
української промисловості.
Оперувати розраховуваними Мінстатом України зведеними даними про
промислове виробництво в нашій країні (особливо за 1993 р.) слід з
обережністю, тим більше – для порівнянь з іншими державами, що вийшли з
колишнього Союзу. Це пов’язано з специфікою розрахунків узагальнюючих
індексів, методика визначення яких у 1993 р, істотно відрізнялася від
методики, що використовувалася, скажімо, в Росії, В основному це
зумовлене тим, що фонд споживання (точніше, величина заробітної плати в
промисловості) міг збільшуватися тільки разом із зростанням обсягів
виробництва. Тим самим підприємства підштовхувалися до перекручення
обліку, що і спостерігалося в галузях з багатономенклатурною і
непорівнянною продукцією (насамперед -у машинобудуванні, швейній та
меблевій промисловості).
У 1993 р. обсяг промислового виробництва в Україні (вартісний показник)
скоротився лише на 7,4%. Водночас виробництво основних видів продукції в
натурі (цей показник став публікуватися з травня 1993 р. і не включав
воєнної продукції, де спад був порівняно більшим) зафіксовано із
зниженням за рік на 22,4%. Триразову різницю в двох зв’язаних показниках
просто не можна пояснити – тим більше, якщо порівнювати її з
аналогічними показниками за 1994 р. За 9 місяців 1994 р. обсяг
промислового виробництва (вартісний показник)скоротився на 31.2%, а
виробництво в натурі – на 32,3%. Т така взаємозалежність не викликає
сумнівів. Очевидно, в 1993 р. фактичне падіння промислового виробництва
в Україні все ж не 7,4%, а близько 20-25%.
В цілому ж темп спаду промислового виробництва за минулі роки
характеризувався такими даними (табл.1, рис. 1).
Таблиця 1. Індекси обсягу продукції промисловості* (1990р. =100)
1991 1992 1993 1994 1995 1996
Продукція всієї промисловості 95 89 82 60 52 47
Виробництво засобів виробництва (група “А”) 94 87 78 59 53 50
Виробництво предметів споживання (група “Б”) 98 93 90 62 50 36
*Джерело: 1991-1995 рр. “Статистичний щорічник України 1995”. С. 153; за
1996 р. повідомлення Мінстату “Про соціально-економічне становище
України у 1996 р,” та власні орієнтовні оцінки автора щодо
співвідношення темпів змін груп “А” і “Б”.
Особливого занепокоєння викликають випереджаючі темпи спаду в 1995-1996
рр. виробництва товарів народного споживання і витиснення з внутрішнього
ринку власних товаровиробництв. Темпи загального спаду промислового
виробництва, хоча останнім часом й уповільнюються, але тривають.
Економічна стабілізація і пожвавлення, що з року в рік прогнозують
урядові органи, міністерства і відомства не збуваються і відкладаються
на майбутнє. Процеси економічного зростання і оновлення розпочнуться
тільки тоді, коли будуть знайдені І задіяні реальні джерела активізації
інвестиційної діяльності, коли буде усунена платіжна криза, розморожена
платоспроможність споживачів, повернена обличчям до національного
товаровиробництва грошова і банківсько-фінансова політика держави. Вона
(держава) має в законодавчому порядку розблокувати можливості
внутрігосподарських нагромаджень, використання на інвестиції
амортизаційних фондів, внутрішніх кредитних ресурсів з залученням
зовнішніх інвесторів. Інакше кажучи, треба створити економічні умови для
нормального відтворювального процесу на розширеній основі. Для цього
потрібне і законодавче регулювання фондів споживання, зокрема і
заробітної плати працівників промисловості, без чого ніякою підвищення
продуктивності праці не відбувається.
Рис. 1. Індекси обсягу продукції промисловості (1990 р. =100)
Задуманий механізм активізації трудової діяльності народу через ЇЇ
підхльостування гіперінфляційним шоком приніс прямо протилежні
результати.
Кризові явища в аграрно-продовольчій сфері
Потенціальне природно-кліматичні умови України, її чорноземні грунти
дозволяють не тільки в достатку забезпечувати внутрішні потреби в
продовольстві, але й нарощувати експортний потенціал. Найвищого рівня
виробництва сільськогосподарської продукції було досягнуто в 1989 р., за
яким пішла смуга нестабільного розвитку. З 1992 р. кризові явища в
аграрній сфері стали дедалі відчутнішими, викликаючи негативні прояви в
споживчому секторі й паралізуючи експорт. У цілому за останні роки
обсяги продукції сільського господарства і переробної промисловості
значно скоротилися (табл. 2, рис. 2).
Справи в агропродовольчому комплексі, на жаль, і надалі не обіцяють
суттєвого поліпшення. Обсяг валової продукції сільського господарства у
1996 р. скоротився в середньому ще на 9%, а в Громадському секторі – на
15%. Виробництво продуктів харчування знизилося на 16,8% . Майже всі
виробничі показники виявилися гіршими, ніж у 1995 р. За фінансовим
станом переважна більшість сільськогосподарських підприємств опинилася
на межі банкрутства, а тваринництво взагалі збанкрутувало. Ціни на
сільськогосподарські продукти продовжують зростати, а доходи
товаровиробників падати. Немає належних підстав і на одержання кращих
наслідків у 1997 та й наступних роках, якщо не повернути агропродовольчу
політику держави у створювальному напрямку.
Таблиця 2. Індекси продукції сільського господарства та продуктивності
праці (1990 р. =100)
Роки Валова продукція сільського господарства Продуктивність праці
Господарства всіх категорій Сільськогосподарські підприємства
Приватні господарства (включаючи фермерів і орендаторів)
1991 86,8 82,6 98,3 85,1
1992 79,6 68,1 111.0 71,1
1993 80,8 66,3 120,6 70,5
1994 67,5 52,6 108,3 60,1
1995 65,1 47,9 112,2 57,6
Джерело: “Статистичний щорічник України 1995”. С. 230.
Тільки приватні господарства селян дещо збільшують виробництво продукції
за рахунок розширення площі присадибних ділянок, технічної допомоги та
переливання до них певної частини продукції з громадського сектора і
створення кращих економічних умов для приватного господарювання (продаж
селянами продукції переважно на вільних ринках, відсутність сплати
податків). Сільськогосподарські підприємства за ці роки скоротили
виробництво більш ніж наполовину, а фермерські господарства, яких
статистика не виділяла, взагалі мали вкрай низькі результативні
показники – значно нижчі, ніж в кооперативному секторі, бо вони поки що
не мають необхідних інвестиційних можливостей та технічної оснащеності,
знань і умінь вести власне високотоварне і ефективне господарство.
Приріст виробництва в приватних господарствах селян аж ніяк не
компенсував його втрат у громадському секторі. Далі буде більш детально
розглянуто майбутнє розвитку агропродовольчого комплексу. Це загрожує
продовольчій безпеці країни. Урожайність, валові збори і товарність
більшості сільськогосподарських культур мають тенденції до зниження.
Хлібний і кормовий баланси щорічно є вкрай напруженими. Поголів’я
худоби, його продуктивність і товарність продовжують падати. Відповідно
тепер, як це не парадоксально, Україна перейшла межу гарантії
забезпечення повноцінного харчування основної маси населення, за якою
посилюються прояви ризику і невизначеності, порушення нормальних
обсягів, структури і якості харчування. Істотне скорочення сировинних
ресурсів, фізичне і моральне старіння технологій їх переробки
супроводжуються відповідним падінням виробництва кінцевих продуктів
споживання.
Рис. 2. Індекси продукції сільського господарства та продуктивності
праці (1990 р. =100)
l
n
n
?f„6?xvvvjjjjjjjj
ного деформування економіки, випередженням темнів товарного спаду в тих
галузях виробництва і господарських системах, які забезпечують
безпосередній ринковий попит, а також соціальні життєві потреби людини і
суспільства. Гіперінфляційні процеси свого часу глибоко Деформували всю
структуру витрат і цін, грошового і фінансово-кредитного обігу.
Потрібні принципово нові підходи
Ейфорія швидкого і кардинального розв’язання складних економічних
проблем минула. Скороспішні програми врятування економік
постсоціалістичних країн зазнали очевидної невдачі. Повним економічним і
політичним крахом завершилася бездумна і анархічна за суттю майже
п’ятирічна “перебудова”, яка в свій час активно ініціювалася М.
Горбачовим. Протягом шести років розвалу Союзу жодна з короткострокових
урядових програм стабілізації економічного становища і виходу із кризи
тепер уже нових країн теж не принесла позитивних результатів. Більше
того, спроби негайного втілення цих програм у життя тиском “зверху” лише
посилювали кризові явища до критичного стану. Причини такого стану
справ, за моїм глибоким переконанням, криються, з одного боку, в
поверховості та помилковості самих економічних програм, які не
враховують складної сукупності взаємодіючих внутрішніх і зовнішніх
факторів (тобто не передбачають фундаментальної модельної розробки
проектів здійснення економічних перетворень, зрозумілих широким верствам
населення), і, з другого боку, – у відсутності системного підходу до
управління та організації їх виконання, а також чіткості й послідовності
законодавчих і виконавчих рішень держави і дій господарських
управлінських структур у сфері товарного виробництва, ринку, виробничої
та соціальної інфраструктур, валютно-фінансового, кредитного та
інформаційного обслуговування тощо.
Вчені-економісти Російської академії наук і Національної академії наук
України розробили відповідні стратегічні концепції та стратегії
соціально-економічного розвитку своїх країн, які спираються на всебічне
врахування конкретних умов і послідовну етапність ринкових перетворень.
Визначено стратегічні цілі й завдання, методи, засоби і ресурсні
можливості їх досягнення. При цьому дуже реалістично намічено строки
реформування – стосовно до кожного етапу, з опорою на вихідну економічну
ситуацію, в якій країна перебуває, на валютно-фінансові й матеріальні
можливості. підприємницьку активність і заінтересованість у якісних
оновленнях макро- і мікроекономічних структур. Активізація інвестиційної
діяльності з масовим використанням найновіших науково-технічних
досягнень, ресурсозберігаючих технологій, чітких керуючих і регулюючих
механізмів, організаційно-економічних заходів і ринкових каталізаторів у
конкурентному середовищі лежить в основі нової стратегічної концепції.
Залучено всі необхідні атрибути ринкових механізмів активізації
людського фактора.
Створення якісно нових підприємницьких і ринкових структур, які б
функціонували високоефективно і соціально спрямовано, – це не
одноразовий правовий акт і тим більше не одночасна архіреволюційна акція
руйнування діючого виробничого і ринкового потенціалу і виникнення
невідомо звідки більш ефективного нового. Це тривалий еволюційний процес
глибоких господарських і економічних перетворень, технологічного
оновлення, конверсії та диверсифікації капіталу, формування пріоритетів
у системі міжнародного поділу праці та розвитку макрогосподарських
зв’язків.
Стратегічну політику дальших ринкових реформ, проголошену Президентом
України Л.Кучмою, треба здійснювати методами і засобами створювального,
антиінфляційного напряму за критеріями реального приросту ефекту, тобто
за творчим аспектом сучасного реформування. Інакше кажучи, необхідно
тепер розумно і зважено реалізовувати накреслену стратегію, крок за
кроком добиваючись економічної стабілізації та пожвавлення, з переходом
у стадію економічного зростання і підвищення рівня життя народу.
Об’єктивна оцінка результатів ринкових реформ на макрорівні пов’язана з
реальним приростом ВВП і НД, а не з тим, скільки і яких об’єктів
приватизовано або ж реприватизовано. На мікрорівні ефективність теж
визначається зовсім не формою власності й господарювання, а обсягом,
якістю і собівартістю продукції або послуг, ринковим попитом на них,
мірою відшкодування витрат, розмірами одержуваних валового доходу і
прибутку. Головне в тому, як ті чи інші господарські системи виконують
свої функції, наскільки вони є конкурентоспроможними на внутрішніх і
Зовнішніх ринках, наскільки ефективно господарюють, багатіють самі та
вносять вклад у багатство країни. Як зазначалося вище, у свій час
сталінський режим уже визначав ефективність соціалістичної реформи на
селі за темпами колективізації та розкуркулювання багатих селян з
міцними господарствами, які при Цьому руйнувалися, що довело країну до
страшного голодомору. Зовсім неприпустимо повторювати цей ганебний
досвід минулого.
Тому єдино правильним є шлях створювального ринкового реформування, яке
б супроводжувалося підвищенням кінцевої результативності, швидким
господарським оновленням і відповідними темпами економічного зростання.
Якщо цього немає, а лише обвальне падіння товарного виробництва,
збідніння внутрішнього ринку, бурхливе зростання цін і посилення
структурного деформування, то така реформа не служить інтересам людини,
а точніше – має антинародний характер і є небезпечним гальмом для
загальнолюдського прогресу.
Найважливішими елементами економічних реформ стосовно до країн СНД
виступають введення жорсткої антиінфляційної політики і конвертованої
грошової одиниці, здійснення ефективної приватизації, створення
активного ринкового середовища з розвинутою інфраструктурою. Одночасно,
за допомогою державної та банківської підтримки, належить активізувати
інвестиційну та інноваційну діяльність по структурній і якісній
перебудові господарства. Необхідно рішуче долати дезінтеграційні
тенденції. формувати якісно новий ринковий простір країн СНД і
східноєвропейської співдружності з входженням до світової господарської
системи, що, в свою чергу, могло б сприяти їх значно швидшому входженню
на рівних до широких інтеграційних. ринкових зв’язків.
Кожна з країн, маючи статус суб’єкта міжнародного права, має можливості
вільно обирати партнерів для сучасних інтеграційних взаємозв’язків.
Принципи взаємовигідних торговельно-економічних відносин між країнами з
свободою руху через кордони товарів, капіталів, інформації,
інтелектуальних, трудових та інших ресурсів, формування єдиних
транспортних і енергетичних систем, а також засобів зв’язку,
обороноздатності тощо є основоположними \ прискоренні прогресу кожної
країни і всього світового співтовариства, в його єдності та цілісності.
Ізоляціонізм гарантує будь-якій країні лише регрес. Водночас входження
до процесу міжнародного поділу праці, кооперування та інтегрування,
пошуки найбільш конкурентоспроможних сфер і особливих “ніш” у світовому
ринку виступають гарантом досягнення більш швидких темпів економічного
розвитку і конкурентоспроможності. Для цього й потрібні ретельний вибір
пріоритетів, зведення їх у ранг провідної ланки усієї економічної та
науково-технічної політики держави.
Визначальну роль у досягненні ефективності реформування, безперечно,
відіграють знання і вміння приймати обгрунтовані рішення, активно й
швидко втілювати їх у життя, тобто діяти синхронно і комплексно в усіх
ланках управління і регулювання. формування знаючих і активних
підприємців і управлінців вимагатиме певного часу і зусиль. Вони
зобов’язані володіти мистецтвом жорсткого господарського менеджменту,
знати кон’юнктуру ринків, вміти налагоджувати чіткі ділові
взаємовідносини з поставщиками і покупцями, банками і страховими
компаніями, своїми трудовими колективами, діяти впевнено, із знанням
справи в складному ринковому середовищі та в системі державного
регулювання. Без наявності цих та інших ділових і людських якостей у
багатьох людей, схильних до бізнесу, нездійсненними є цивілізована
підприємницька діяльність і високоефективна ринкова економіка.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
