.

Введення інфляційної політики (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3679
Скачать документ

Реферат на тему:

Введення інфляційної політики

1991 рік став в Україні роком початку прискореного загальноекономічного
спаду. За цих умов її Уряд, який очолював тоді В. Фокін, не знайшов
нічого кращого, як ввести, слідом за Урядом Росії і на досить жорсткі
вимоги Міжнародного валютного фонду, інфляційну політику типу “шокової
терапії”. При цьому були проігноровані дані про те, що така політика вже
була в інших країнах і не виправдала себе. В умовах державного
монополізму, гострих товарних дефіцитів під виглядом ринкової
лібералізації ціни були роздуті державними і комерційними монополістами
в десятки і сотні разів. Урядові прогнози, що ціни до кінця 1992р.
підвищаться максимум в 3-4 рази і що інфляція не вийде з-під державного
контролю, виявилися помилковими. Особливо швидкими темпами підскочили і
продовжували зростати оптові ціни промисловості, які істотно випереджали
зростання роздрібних цін, що в більшій мірі відбивають вільну ринкову
кон’юнктуру.

Це явище перетворилося в могутній каталізатор руйнівної інфляції, спаду
виробництва, загального зростання виробничих витрат і собівартості
товарної продукції, підштовхуючи виробників до чергового підвищення цін.
З початку 1993р. почався черговий виток цінового вибуху, який доповнився
новим витком у другому півріччі. З вересня 1993р. ціни знову зростали
досить високими темпами, а після грудневого їх вибуху, на початку 1994
року, вони Продовжували зростати. Національний банк був змушений,
незважаючи на запевнення не припускати далі емісії, продовжувати
випускати в обіг додаткові партії грошей, розкручуючи інфляційну спіраль
в інтересах певних кіл, що наживали на цьому величезний грошовий
капітал.

До того ж середні ціни, зведені по всій номенклатурі товарів. за
повідомленням самих виробників, далеко не точно відбивають реальний стан
справ. Темпи зростання цін в статзвітності переважно штучно занижуються,
в тому числі і під виглядом збереження підприємцями комерційної
таємниці. Особливо швидкими темпами зростали ціни на енергоносії,
сировинні ресурси, товари хімічної промисловості, чорної металургії
тощо, а в роздрібному обігу – на продукти харчування, вартість яких
протягом багатьох десятиріч штучно занижувалась за рахунок дотування з
держбюджету.

Загострення продовольчої проблеми створює реальну небезпеку для
нормального життя людей і посилює демографічну кризу. Підривається
генофонд нації. Оскільки роздрібні ціни в Україні раніше ніколи не
зростали такими темпами, це викликало справжній шок у основної маси
населення. Люди не розуміли мети такої економічної політики, яка, до
речі, дискредитувала процес реформації економіки у ринковому напрямі.
Ринкова економіка сприймалася людьми, що потрапили у скрутне становище,
не як засіб і шлях економічного і соціального оновлення, а як політика.
спрямована на їх зубожіння.

Випереджаюче зростання оптових цін та інфляції в оптовому обігу руйнує
безпосередньо виробничу сферу, гальмуючи або навіть припиняючи
інвестиційні та інноваційні процеси, процеси економічної стабілізації,
пожвавлення і розвитку. Водночас інфляційне зростання роздрібних цін
руйнує соціальну сферу. пригнічує економічну зацікавленість людей в
активній підприємницькій і трудовій діяльності, тобто діє в тому ж
негативному напрямку. Все це зумовило неплатоспроможність більшості
юридичних і фізичних осіб, незважаючи на безперервне накачування
грошового обігу дедалі більшою масою паперових грошей. Взаємонеплатежі
між підприємствами вже на кінець 1992 р. досягли в Україні 400 млрд.
крб. (в Росії – 4 трлн. руб.). За оцінкою Європейського банку
реконструкції і розвитку, неплатежі в Україні за 9 місяців 1992 р.
становили 40% всього валового внутрішнього продукту країни. У 1993 р.
обсяги неплатежів продовжували зростати, викликаючи різке скорочення і
навіть припинення товарного виробництва в багатьох підприємствах.
Політика штучного підстьобування зростання цін і грошової емісії в
умовах скорочення товарного виробництва є однією з головних причин
гіперінфляції в Україні.

Повільне застосування сучасних методів і засобів діяльності банківської
і фінансової систем держави, втрата ними важливих контрольних функцій, у
свою чергу, призвели до масового перекачування
посередницько-спекулятивними структурами безнаявного грошового обігу в
наявний, що викликало величезний додатковий попит на готівку. Якщо в
країнах з більш-менш стабільною конвертованою валютою проявляється
тенденція до послідовного скорочення частки наявних грошей в обігу і
збільшення частки ненаявного (чекові, прямі банківські розрахунки,
електронні картки тощо), то в Україні, Росії та інших країнах СНД,
навпаки, вибухово зростала в цей час маса і питома вага готівки в обігу.
Вона значною мірою осідала у мафіозно-спекулятивних і
комерційно-банківських структурах. За оцінками окремих експертів, ці
структури зосереджували у себе понад половину величезного інфляційного
грошового обігу. Це порушило нормальний обіговий процес через банківську
систему, створило умови для несплати державних податків, у результаті
чого скорочувалися надходження коштів до державного і місцевих бюджетів.

На жаль, фінансовий капітал і сьогодні як слід не інвестується у більш
копітку і не привабливу в умовах інфляції виробничу сферу. Багаторазово
обертаючись у спекулятивному або банківсько-комерційному обігу, він
приносить його власникам великі грошові прибутки, що конвертуються у
долари або іншу стабільну валюту. Але це не стабілізує економічну
ситуацію. Створені недосконалим законодавством сприятливі можливості для
непродуктивної наживи окремих комерційних банків і
спекулятивно-посередницьких структур дозволяють зосереджувати їх
економічні інтереси і активність не на подоланні, а на збереженні
кризових явищ, бо саме вони приносять їм надприбутки.

Тим більше, що держава протягом 1992-1995 рр. покривала Зростаючий
грошовий дефіцит найпростішим шляхом -Друкуванням відповідної маси
грошей. Вони були спрямовані на покриття готівкового попиту, бюджетні
дотації, кредитування виробників і споживачів, включаючи і явних
банкрутів. Грошова емісія, так само як і ціни, швидко вийшла з-під
належного державного і банківського контролю. Так елементарно примітивно
була заведена зловісна інфляційна спіраль “ціни-прибутки”, розкрутка
якої призвела до паралічу валютно-фінансової і кредитної системи.

Почався рух усієї соціально-економічної сфери у прямо протилежному
напрямі – від сучасної ринкової економіки. В економічних взаємозв’язках
стали переважати, а подекуди і зараз переважають нееквівалентні
товарно-грошові відносини, що базуються не на вартісному фундаменті і
реальних співвідношеннях попиту і пропозицій на ринку, а як вже
вказувалося раніше, на натуральних відносинах, так званих бартерних
угодах, безпосередніх обмінах “річ на річ” тощо.

Зараз є всі підстави констатувати, що жодної економічної і соціальної
проблеми інфляційна політика уряду України не розв’язала. Його надії на
те, що зростаюча грошова маса в обігу сама по собі каталізує розвиток
підприємництва, зацікавить працівників і спонукає їх активізувати
господарську діяльність, краще працювати, “заробляти більше грошей”, щоб
надолужувати темпи зростання цін і тим самим підвищувати рівень свого
життя, виявилися марними. Більше того, фактичні наслідки є прямо
протилежними. Бурхливо знецінюючись, гроші не могли виконувати властиві
їм ринкові функції, передусім, стимулюючу. З’їдаючи фонди нагромадження
і споживання, гіперінфляція загальмувала підприємницьку і трудову
активність. Працювати з високою продуктивністю, шукати і застосовувати
нові методи і сучасні засоби праці, новації у конкурентній боротьбі за
клаптики порожніх карбованців, що не мали належної купівельної
спроможності, мало хто хотів. Авторитет інфляційних грошей серед широких
кіл населення падає прямо пропорційно темпам зниження їх реальної
вартості. В той же час без високорозвинутого товарного виробництва,
конкурентоспроможного на внутрішньому і зовнішньому ринках, без приросту
маси і якості товарів та послуг продукування дедалі більшої маси грошей
і насичення ними грошового обігу призводить до такої парадоксальної
ситуації, коли більшість народу країни перетворюється в
мільйонерів-жебраків. Історії такі факти добре відомі.

Втративши контроль за емісією грошей, рухом витрат і цін, грошового
обігу і кредитних ресурсів, фондів нагромадження і споживання, облікових
ставок і процентів плати за кредит з боку комерційних банків, попередні
уряди так і не знайшли надійних механізмів стримуючого впливу на
інфляційні процеси, не змогли зупинити їх або хоча б погасити їхню
руйнівну дію. На словах проголошувалась необхідність здійснення
антиінфляційної політики, насправді ж продовжувалася політика грошової
інтервенції й девальвації карбованця при різкому спаді виробництва і
загостренні дефіцитів. Саме це й підштовхує цінові та інфляційні вибухи,
падіння вартості карбованця та його курсу щодо інших валют до
катастрофічне низького рівня. У 1992 р. випуск грошової маси (готівки) в
обіг збільшився у 79 разів порівняно з 1991 р. В 1993-1994 рр. він різко
збільшився. В 1995 р. і до вересня 1996 р. темпи емісії значно
скоротилися, підготувавши грунт для здійснення грошової реформи.

Після її проведення – обміну 100000 крб. на 1 гривню, – маса грошей в
обігу була відповідно стиснена, але проблему гострої платіжної кризи це
аж ніяк не розв’язало. Навпаки, штучно створено ще гостріший дефіцит
грошей в обігу, в тому числі за рахунок несвоєчасної виплати коштів на
заробітну плату та на соціальні витрати. Крім того, збільшується обіг
грошей в тіньовому секторі, минаючи банки. До того ж, національна валюта
масово конвертується в американські долари, які вивозяться за кордон.
Надходження податків в бюджет має тенденцію до скорочення.
Платоспроможність основної маси споживачів і внутрішнього ринку штучно
заморожена. Все це знову повертає Україну в несприятливу фінансову
ситуацію, паралізуючи стимули і можливості економічного пожвавлення,
оновлення і зростання. Загострення кризи платежів викликає також
соціальне напруження в суспільстві.

Ціновий вибух і його наслідки

Середньорічні темпи руйнівної інфляції’ в період найбільш бурхливих
цінових вибухів вимірювалися в разах, доходячи до сотні і навіть тисячі
разів. Максимальний інфляційний сплеск припав на 1992-1993 рр. (табл. З,
рис. 3). Випереджаючими темпами зростали оптові ціни промисловості, які
активно підштовхували цей процес по всіх інших виробничих і
обслуговуючих галузях, охоплюючи всі сфери людської діяльності.

По всій промисловості оптові ціни в 1992 р. підскочили в 42, а в 1993 р.
– в 98 разів, в т. ч. в паливній промисловості – відповідно в 237 і 52
рази, електроенергетиці – в 52 і 95 разів, хімічній промисловості – в 72
і 64 рази, машинобудуванні – в 32 і 74 рази, промисловості будівельних
матеріалів – в 44 і 98 разів, легкій промисловості – в 20 і 80 разів,
харчосмаковій – в 30 і 117 разів, м’ясній – в 11 і 245 разів, рибній – в
31 і 153 рази, а в маслопереробній і молочній промисловості – в 16 і 238
разів. У цілому за п’ять років промислові ціни підскочили в 252,4 тис.
разів (в тому числі ціни на електроенергію в 333,4 тис. разів) , що
значно випереджало темп інфляції в інших сферах, за винятком індексу цін
на житлово-комунальні послуги.

Таблиця 3. Індекси цін в основних галузях економіки перехідного періоду
в Україні* (до грудня попереднього року; разів)

 

Види цін 1991 1992 1993 1994 1995 В цілому за п’ять років (тис.
разів)

Споживчі ціни на товари і послуги 3,9 21,0 102,6 5,0 2,8 117,6

в тому числі — на продовольчі товари 4,3 17,9 121,8 4,7 2,5 110,2

Ціни промислової продукції 2,6 42,3 97,7 8,7 2,7* 252,4

в тому числі            

електроенергетики 2,7 52 95 10,0 2,5 333,4

чорної металургії 3,0 55 56 14 2,3 297,5

Ціни реалізації сільгосппродукції заготувачам (до середніх цін
попереднього року) 1,8 19,3 40,6 6,0 4,2 35,5

Ціни капіталовкладень (до середніх цін попереднього року) … 27,6 37,8
10,2 6,2 66,0

Ціни на побутові послуги … 23,5 112,8 6,8 3,1 55,9

Тарифи пасажирського транспорту … 8,8 37,2 6,9 4,2 9,5

Ціни на послуги зв’язку … 10,9 84,5 9,3 8,0 68,5

Ціни на житлово-комунальні послуги … 14,5 291,0 8,5 9,1 326,4

Ціни на послуги охорони здоров’я … 20,3 152,6 14,6 4,5 203,5

* Джерело: Статистичний щорічник України, 1995. Київ.: “Техніка”, 1996.
С. 133,136

Примітка: За моїми підрахунками цей показник у 1995р. занижено в 2,2
рази.

Рис. 3. Індекси цін в основних галузях економіки перехідного періоду в
Україні (до грудня попереднього року; разів)

Такого інфляційного вибуху в промисловості мабуть не знала жодна країна
світу. Рівень споживчих цін також у ці роки підскочив у 21 і 103 рази.
Досить швидкими темпами дорожчали послуги. Бурхлива лібералізація
підірвала діяльність господарських структур. Більш ніж наполовину
скорочено виробництво товарів і послуг. Катастрофічне впав рівень
реальної доходності господарювання, нагромадження і споживання, що,
власне, і є однією з основних причин економічної трагедії, якої країна
не може позбавитися і на сьогоднішній день (кінець першого півріччя 1997
р.).

Як свідчать аналіз і розрахунки, відсутні надійні фінансові джерела для
суттєвого економічного піднесення і на наступні п’ять років, якщо не
відбудуться зміни в банківсько-фінансовій політиці і повороту грошового
капіталу обличчям до розвитку національного товаровиробництва.

Таблиця 4. Індекс споживчих цін (інфляції по місяцях 1994-1995 рр. в %
до грудня попереднього року)

9” сферах виробництва та обігу,
зростаючі дефіцити державного бюджету і платіжного балансу, штучно
занижений валютний курс тощо.

Радикальним і, можливо, неминучим тимчасовим засобом призупинення
зростання цін і передумовою для подолання вищеназваних факторів в умовах
інфляції і надзвичайного загострення економічної ситуації, на наш
погляд, може стати заморожування цін і зарплати (разом із встановленням
обгрунтованого валютного курсу і процентної ставки) на період як мінімум
кілька місяців. Цей захід неодноразово і часто успішно використовувався
у світовій практиці, щоб збити хвилю бурхливої інфляції, уникнути
загрозливого падіння виробництва та істотного зростання безробіття, а
також для проведення найнагальніших структурних змін. До нього
вдавалися, зокрема, в середині 80-х років у Болівії, Ізраїлі, Аргентині
тощо.

На Україні цей захід, можливо доведеться ще використовувати у наступні
роки, виходячи з кон’юнктури світових цін на енергоносії та інші
матеріальні ресурси, які відіграють істотну роль у формуванні витрат
вітчизняного виробництва. Цьому повинна передувати підготовча робота,
спрямована на упорядкування системи заробітної плати, матеріальних і
фінансових затрат, на розробку відповідних нормативних документів і
законодавчих актів. Не виключається і доцільність введення надзвичайного
економічного стану в країні, якщо не пощастить нормальним шляхом
подолати загострення кризи і подальшого спаду.

Економічними дослідженнями і практичним досвідом багатьох країн світу
доведено, що інфляція темпами 3-4% на рік здебільшого використовується
як своєрідний каталізатор додаткового стимулювання економічного
зростання. Вихід за ці межі навіть до 7-8% загрожує втратою контролю над
розкручуванням інфляційної спіралі, перетворенням її на дестимулюючий і
дестабілізуючий фактори. І коли зараз українське суспільство дехто
прагне переконати, що величезним досягненням нашої банківсько-фінансової
політики є зниження темпів інфляції до 3-4% па місяць, то це означає
продовження інфляційної політики тільки помірними темпами.

Проте така політика ще не приносить дійсної грошово-фінансової та
кредитної стабілізації, бо тяжіє до фази більш бурхливого інфляційного
процесу. Тому антиінфляційно-створювальний напрямок державної
економічної політики (стратегії) буде для України головним – як мінімум
на ближчі 10 років наступного XXI сторіччя. Ніяке “економічне чудо” не
відбудеться, якщо не досягти за рахунок інвестиційної, інноваційної і
трудової активності жорсткої системи організації і управління,
дисципліни і стимулювання праці, високих темпів щорічного зростання ВВП
і НД, оновлення товаровиробництва і інфраструктури до рівня надійної і
стійкої конкурентоздатності.

Стимулююча функція ринку спрацьовує позитивно лише за умов чіткої
організації і управління процесами трансформації макро- і
мікроекономічних структур у напрямку їх соціальної переорієнтації,
спрямування на випуск експортоспроможної продукції. Враховуючи
економічний і технологічний стан національного товаровиробництва і
інфраструктури України, для фундаментальної їх трансформації щорічно
потрібні будуть величезні інвестиції 56 і відповідний час.

Прогнозні оцінки можуть бути реалістичними, якщо, перш за все, повернути
власний капітал країни у внутрішнє інвестування, в тому числі
легалізувавши і повернувши з-за кордону ту валюту, яку вивезено туди у
період 1992-1996 рр. Але справа не лише в цих капіталах, які награбовано
і вивезено в минулі часи. Вирішальну роль має відігравати діюча система
господарювання, для якої треба створити належні умови формування високих
доходів, які б дозволяли своєчасно розраховуватися з державою по
податках і платежах, формувати відтворювальні фонди нагромадження і
споживання. Без цього на одних кредитних ресурсах ззовні потрібні
трансформаційні процеси не відбудуться. Тим більше, що діюча в 1997 р.
кредитна система і процентна політика взагалі не забезпечують
можливостей довгострокових вкладень, заганяючи власних товаровиробників
у ще більш глибокий кризовий стан і повне банкрутство. Зовнішні кредити,
як вже відзначалося, теж залишаються досить незначними і аж ніяк не
задовольняють потреб країни та її підприємницьких структур у здійсненні
ринкових реформ.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020